Відмінності між версіями «Моє рідне місто Слов'янськ.»

Версія за 09:22, 10 грудня 2015

Заснування

У 16 ст. на території сучасного Слов'янська почали поселятися селяни-втікачі з інших частин України.

У 1645 для захисту від наскоків татар козаки збудували фортецю Тор; відтоді Слов'янське — центр видобутку солі й торгівлі нею.

Інша версія заснування: Під прикриттям Маяцького острогу в 1664 р. заведено державне (по-татарськи казенне) солеваріння на Торі, яке перебувало під постійною охороною, що, звичайно, сприяло формуванню тут постійного населення, а в 1676 й побудові м. Соляного (Тора) — першого міста Донбасу,[2] в якому на початок 1677 вже проживало 245 родин (25). Таке масове переселення до Тору «черкас» викликала польсько-турецька війна, в ході якої до Туреччини відійшло Поділля, та війною Московії й України проти Туреччини, яка намагалася заволодіти Чигирином. Все це, на наш погляд, дає підстави стверджувати, що до побудови Маяка і Соляного на Торі ніяких укріплених містечок в межиріччі Дінця і Казенного Торця не існувало і не варто брати до уваги цього острогу заснованого 1645 р., оскільки він не поклав початку формуванню постійного поселення.

У битві під козацькою фортецею Тор загинув син Сірка — Петро Сірко.

Відомі люди міста: Анатазій Гонта (Бітюков Опанас Полікарпович) — підполковник Армії УНР. Аніщенко Олександр Григорович (1969-2014) — український спецпризначенець, підполковник групи «Альфа» Служби безпеки України, полковник (посмертно), заступник начальника сумського підрозділу «Альфи». Бабешко Олексій Анатолійович — український історик і статистик футболу. Бєлкін Андрій Володимирович (1977-2014) — український військовик, підполковник, командир вертолітної ланки 16-ї окремої бригади армійської авіації 8-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗС України. Біліченко Геннадій Васильович (1972-2014) — капітан Управління Служби безпеки України в Полтавській області, співробітник Центру спеціальних операцій СБУ. Білошкурський Валентин Васильович (1979-2014) — прапорщик, інструктор — старший кулеметник, спецпідрозділ «Ягуар» МВС України. Биков Леонід Федорович — український актор, режисер і сценарист, заслужений артист РРФСР (1965), народний артист УРСР (1974). Богатиков Юрій Йосипович — український і російський співак, баритон. Болдирів Олександр Іванович — підполковник Армії УНР, воїн 14-ї дивізії «Галичина».

Військові дії у 2014

   Докладніше: Війна на сході України та Протистояння у Слов'янську

Починаючи з квітня 2014 місто стало ареною бойових дій між терористичними угрупуваннями і українськими силовиками. Збройний конфлікт розпочався у ніч на 11 квітня 2014 р., коли Сили спеціальних операцій Російської Федерації та озброєні автоматами проросійські терористи та захопили райвідділ міліції у місті і вивісили там прапор РФ.[7] Реакцією української влади стала антитерористична операція, розпочата 13 квітня з метою зупинити терористів. У відповідь терористи оголосили про заборону у місті політичних партій «Батьківщина», УДАР і «Свобода», а також про переслідування україномовних людей, які викликають підозру[8].

До 25 квітня українським військам вдалося оточити місто[9], на що терористи відповіли численними спробами прориву блокади. В ході перестрілок, що тривали протягом наступних місяців, значних ушкоджень зазнавали цивільні об'єкти міста, зокрема житлові будинки, надходили свідчення про загибель мирних жителів від осколкових поранень[10]. Після пошкодження в ході боїв 4 червня ліній електропередач і знеструмлення водонасосних станцій, місто залишилося без електроенергії і водопостачання[11]. Напружена ситуація в місті викликала масовий потік біженців із міста.

9 червня 2014 р. терористи «Русской православной армии» після тортур стратили вірних церкви християн віри євангельської «Преображення Господнє» дияконів Володимира Величка та Віктора Брадарського, а також двох дорослих синів старшого пастора — Рувима і Альберта Павенків.[12][13][14]

5 липня 2014 року українські військовослужбовці звільнили місто від проросійських терористів.[

Місто Слов'янськ є одним із найбільших промислових центрів регіону. В ньому працює 34 промислових підприємства. Провідна роль в економіці міста належить підприємствам машинобудівної галузі. Нині у Слов'янську найважливіші промислові підприємства: завод важкого машинобудування («Словважмаш», основна продукція — коксохімічне та прокатно-опоряджувальне устаткування), содовий комбінат (1972 — 18 виробничих цехів), олійнотовщевий комбінат (з 1954; 1970 вироблено у тисячах тонн: 101,6 олії, 84,6 шроту, 16.6 саломасу, 31,9 мила, 0,5 гліцерину); інші: хлібо- та м'ясний комбінати, заводи: ізоляторний, «Коксохіммаш», солеварний, «Будмаш», фабрика олівців, завод кислототривкої кераміки тощо; ДРЕС.

Тут розташовані унікальні солоні озера карстового походження. Вони розділені між собою невеликими піщаними валами близько 150–200 м завширшки. Озера мають цілющі властивості і є основою санаторно-курортної індустрії міста. Найбільші — озеро Сліпне площею 0,29 км² і глибиною до 2,2 м, озеро Ропне площею 0,22 км² і глибиною близько 7,5-8 м і Вейсове площею 0,16 км² і глибиною до 19 м. З 1975 року ці озера перебувають під охороною як гідрологічні природні пам'ятки загальнодержавного значення. Є також кілька інших озер менших розмірів і глибини. Температура води влітку досягає +22 … +24 °C. Рапа соляних озер збагачена сульфатами і має хлоридно-натрієвий склад. На дні озер знаходяться відкладення мулових грязей, переважно сульфідних.

Рідне місто або село на карті України Моє місто на карті Слов'янськ

Таблиця "Населення міста"

Ресурси:

• Посилання на презентацію у Google Диск;

• Мій фотоальбом;
• Посилання на власний блог у Blogger;

• Посилання на добірку відеоматеріалів;

• Посилання на опитування або анкету у Google Форми;

• Посилання на спільний груповий постер.

Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка