Відмінності між версіями «Навчальний курс "Загальне мовознавство"»
| Рядок 82: | Рядок 82: | ||
==Змістовий модуль 1== | ==Змістовий модуль 1== | ||
| − | + | ===Лекції=== | |
====Практичні завдання==== | ====Практичні завдання==== | ||
[[Практичне заняття 1]] | [[Практичне заняття 1]] | ||
Версія за 21:44, 3 березня 2015
Назва курсу
ЗАГАЛЬНЕ МОВОЗНАВСТВО
напрям підготовки: 0203 Філологія
Спеціальність: 6.020303 Мова і література(англійська/німецька)
факультет іноземних мов
форма навчання:денна
Мета:
- підготувати студентів до вивчення різних предметів мовознавчого циклу,
- створити необхідну для цього теоретичну базу і виробити практичні навички аналізу мовних процесів.
Завдання:
- забезпечити оволодіння студентами необхідною сумою знань з фундаментальної дисципліни;
- допомогти студентам отримати сучасні знання про системний характер мови, про різні прояви системності мови на різних рівнях;
- отримати початкові знання про найважливіші методи і прийоми дослідження мови;
- засвоїти основну лінгвістичну термінологію
У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен знати:
- сутність мови як складного і багатопланового явища, що має суспільну природу;
- діалектичний взаємозв'язок мови і мовлення як дихотомію;
- зв'язок мови з історією суспільства;
- специфіку мови як особливої універсальної знакової системи;
- одиниці мови, основні мовні категорії та взаємозв'язки мовних рівнів;
- гіпотези про походження мови;
- передумови та історію появи письма, основні види письма;
- основи генеалогічної та типологічної класифікації мов.
вміти:
- спостерігати за мовними процесами, порівнювати їх;
- використовувати прийоми лінгвістичного експерименту з метою усвідомлення закономірностей функціонування та розвитку мови;
- працювати з лінгвістичними словниками різних типів;
- зіставляти різні точки зору на розуміння виокремленої мовної проблеми;
- вести лінгвістичний словник;
- писати доповіді та реферати за одними чи декількома джерелами;
- конспектувати першоджерела, виділяти головну думку, аргументувати і узагальнювати.
Автор курсу
Користувач:Лелека Тетяна Олександрівна
Учасники
Група 11, факультет іноземних мов, 2014-2015 н.р. викладач Користувач:Лелека Тетяна Олександрівна, Отримати консультацію
Група 12, факультет іноземних мов, 2014-2015 н.р. викладач Користувач:Лелека Тетяна Олександрівна, Отримати консультацію
Група 13, факультет іноземних мов, 2014-2015 н.р. викладач Користувач:Лелека Тетяна Олександрівна, Отримати консультацію
Графік навчання
Варіант Календар першого модуля
Тиждень 1
Класифікація мов світу.
Тиждень 2
Структура і система мови
Тиждень 3
Походження мови
Тиждень 4
Походження письма
Зміст курсу
Змістовий модуль 1
Лекції
Практичні завдання
Самостійна робота
Навчальний курс "Загальне мовознавство". Самостійна робота
ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
Тема 1. Назва теми
Теоретичний матеріал
ЛЕКЦІЯ 1 ( ТЕЗИ) Навчальний курс "Загальне мовознавство". Лекції
- ЛЕКЦІЯ 2 ПОХОДЖЕННЯ ПИСЬМА (ТЕЗИ) (2 год) Навчальний курс "Загальне мовознавство".Лекції Провідна ідея: людство пройшло довгий шлях від "предметного" письма до "буквенно-звукового". Основні проблеми: закономірності розвитку письма. Термінологічний мінімум: письмо, предметне письмо, квіпуси, вампуми, піктографія, ідеографія, ієрогліф, фонологічне письмо, складове письмо, консонантне письмо, кирилиця, глаголиця, документування, кодування, код, знак, графіка, алфавіт, орфографія. План 1. Основні етапи розвитку письма. 2. Предметне письмо. 3. Піктографічне письмо. 4. Ідеографічне письмо. 5. Фонографічне (звукове) письмо. 6. Графіка. Принципи орфографії. Література Основна 1. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства / М.П. Кочерган. — К., 2000. — С. 26-29, 31-34, 164-180, 249-260. 2. Семчинський С. В. Загальне мовознавство / С.В. Семчинський. — К., 1996. — С. 20-212, 219-242. 3. Головин Б. Н. Введение в языкознание / Б.Н. Головин. — М., 1963. — С. 8-14, 169-182. 4. Маслов Ю. С. Введение в языкознание / Ю.С. Маслов. — М., 1987. — С. 238-261. 5. Кодухов В. И. Введение в языкознание / В.И. Кодухов. — М., 1987. — С. 139-155. 6. Ющук І. П. Вступ до мовознавства / І.П. Ющук. — К., 2000 . — С. 54-63. 7. Дорошенко С.І. Вступ до мовознавства / С.І. Дорошенко, П.С. Дудик. — К., 1974 . — С. 105-117. Додаткова 8. Реформатский А.А. Введение в языковедение / А.А. Реформатский. —М. ., 1967. — С. 348-38 Основні етапи розвитку письма. Писемний вид мови суттєво доповнює звукову мову як до-поміжний засіб спілкування на віддалі, позначення тих чи інших елементів повідомлення на папері. Письмо — штучно створена система фіксації мовлення, яка дає змогу за допомо-гою графічних елементів передавати мовленнєву інформацію на відстані й закріплювати її в часі. Мова і письмо з’явились не одночасно. Звукова мова з’явилась близько 2 млн. років тому, а письму — не більше 6 тис. років. Без письма людські знання залишились би недов-говічними, і тому без нього не уявляється існування серйозних наукових і технічних знань. Це стосується кожної галузі науки та історії суспільства взагалі. Предметне письмо. Найперше виникло так зване предметне “письмо”. Його ще й письмом назвати не можна. Це були: 1) природні предмети, які використовувалися для пере-дачі повідомлень (зламана гілка, подарована квітка); 2) впорядкована система певних предметів: нанизані в певному порядку черепашки різного кольору (ірокезьке “письмо” вам пум); різнокольорові шнурки з вузлами, нав’язані на паличку в певному порядку й по-різному перепле-тені (інкське “письмо” кіпу); 3 зарубки на дереві, які використовувались найчастіше для обліку днів. Письмо - знакова система фіксації мови на площині за допомогою умовних графічних елементів двох вимірів для передавання інформації на віддалі й закріплення її в часі. Найперші спроби письмової фіксації думок і повідомлень виникли ще в первіснообщинному суспільстві (кінець кам'яного віку). На мнемонічній стадії засобами передачі знань та інформації були квіпуси, вампуми та бірки. Квіпуси (в давніх перуанців слово "квіпу" означало "вузол") - це вузлуваті мотузки. До нашого часу вони дійшли у вигляді вервиці (чотки або ружанець), а їхні відголоски виражаються у зав'язуванні вузликів на хусточках, аби краще щось запам'ятати чи бодай не забути. Вампуми - це пояси з намистинами або мушлями (черепашками, скойками) із просвердленими дірочками. Комбінації узорів і кольорів на них можуть містити дуже багато інформації. Бірки (слово скандинавського походження означає "береза") - невеликі, зістругані з одного боку палички, на яких ставили нарізки або зарубки різноманітної конфігурації. Піктографічне письмо. Другою стадією була пікторальна (або ж піктографічна), коли малюнок якоїсь речі відразу ж із першого погляду повідомляв певну інформацію. Піктограма заміняла певне слово на означення поняття, явища, події. При цьому часто використовували зображення тотемів. Досьогочас піктограми протривали в печатках, фабричних клеймах та навіть в емблемах торгових марок. Коли ацтеки завоювали майя, то знищили більшість їхніх піктографічних рукописів, а у свою писемність вносили вже елементи ієрогліфіки, яка тяжіє до наступної стадії. Ідеографічне письмо.Третьою стадією була ідеографічна, коли малюнок уже здобував абстрактне значення, перетворюючись на символ. Спільною ознакою пікттографічного й ідеографічного письма була відсутність будь- якого зв'язку між писемними зображеннями та звуками живої мови. Фонографічне письмо. Четвертою стадією була фонетична, коли малюнок ставав фонограмою або знаком, який відповідав звуку. Фонограма може бути словесною, тобто звуком-знаком для цілого слова, або складовою, тобто звуком-знаком для кожної літери. Цікавішим і ріднішим для нас є власне другий варіант, коли на позначення окремого звука існує окрема літера. Найдавнішим графічним письмом були малюнки — піктограми. У піктографічному письмі інформація передається в малюнках. Малюнки поступово перетворилися на умовні знаки, сим-воли. Піктограми ставали ідеограмами. Найдавніше відоме ідеографічне письмо — єгипетські ієрогліфи. У надрах ідеографічного письма поступово зароджувалось звукове письмо. Існує 3 різновиди звукового письма: складо-ве, консонантне, звуко-буквене. Графіка. Графіка — сукупність усіх засобів писемності тієї чи іншої мови. Графіка — це розділ науки про письмо, який вивчає сис-теми письмових знаків та встановлює відмінність у написанні букв. Графіка кожної мови має свої особливості: діакритичні знаки та лігатури. Діакритичний знак — додатковий знак до букви. Лігатура — поєднання двох букв в одну або їхнє кон-тактне написання для позначення якого-небудь звука. Їхня не-обхідність пояснюється невідповідністю класичних алфавітів звуковим системам конкретних мов. Графіка охоплює алфавіт (усі букви певної мови, розта-шовані в певному порядку), діакритичні та пунктуаційні зна-ки. Для заміни слів, написаних за допомогою одного алфавіту алфавітом іншої системи, використовуються принципи транс-крипції та транслітерації. Оскільки в жодній мові немає повної відповідності між вимовою та написанням, виникає потреба у створенні правил написання слів, які б визначали єдині норми передачі на письмі звуків, їх сполучень тощо і тим самим полегшували письмове спілкування. Орфографія (правопис) — система загальноприйнятих правил, що визначають способи передачі мовлення на письмі. В орфографії розрізняють чотири основні принципи: фонетичний, морфологічний (фонематичний), історичний та диференційний. ЛЕКЦІЯ 3. КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ СВІТУ (ТЕЗИ) (2 г.) Навчальний курс "Загальне мовознавство". Лекції Мета вивчення: осмислити основні класифікації мов світу та принципи їх побудови. Провідна ідея: мови світу класифікуються за спорідненістю на основі діахронічного їх дослідження, за аломорфізмом та ізоморфізмом структури мовних одиниць, на основі синхронічного дослідження мов. Основні проблеми: типи класифікацій мов світу (структурно-типологічна, генеалогічна, ареальна, функціональна, соціолінгвістична, фонологічна, синтаксична). Ключові поняття: мовна сім'я, мовна універсалія, аглютинація, фузія, інкорпорація. План 1.Основні класифікації мов світу. 2. Поняття типу мови. 3. Поняття літературної мови. 4. Диференціація та інтеграція мов. Література Основна 1.Кочерган М. П. Вступ до мовознавстваМ / М.П. Кочерган. — К., 2000. — С. 58–101. 2. Ющук І. П. Вступ до мовознавства / І.П. Ющук. — К., 2000 . — С. 24–29. 3. Дорошенко С.І. Вступ до мовознавства / С.І. Дорошенко, П.С. Дудик. — К., 1974. — С. 263–290.
Основні класифікації мов світу. Існують різні наукові критерії класифікації мов. Згідно з генеалогічною класифікацією мови групують за їхнім поход-женням. При типологічній класифікації увага звертається на структурні особливості мов: наприклад, морфологічна кла-сифікація враховує характер будови слів; синтаксична — спосіб вираження підмета; за способом вираження граматич-них значень розрізняють синтетичні й аналітичні мови тощо. Генеалогічна класифікація мов. Класифікація мов за спорідненістю називається генеалогічною. Мови, що походять від однієї мови-основи, становлять мовну сім’ю. Мовна сім’я за ступенем спорідненості розпадається на групи, групи — на підгрупи. У світі є близько 40 мовних сімей, кожна з яких включає від однієї до кількох сотень мов. Найбільш поширені такі мовні сім’ї. I. Індоєвропейська сім’я — найчисельніша. Мовами цієї сім’ї розмовляє близько 2106 млн осіб (приблизно 45 % усього населення земної кулі). У ній виділяють понад 10 груп. Серед них: 1) грецька, вірменська й албанська групи представлені кожна однією мовою; 2) до слов’янської групи (287 млн осіб) входять мови; а) східна підгрупа — білоруська (10 млн осіб), російська (143 млн), українська (45 млн); б) західна підгрупа — польська (42 млн осіб), словацька (5 млн), чеська (10 млн), верхньолужицька, нижньолужицька (у Німеччині) і мертва полабська; в) південна підгрупа — болгарська (9 млн осіб), маке-донська (2 млн), сербська і хорватська (18 млн), словенська (2 млн) і мертва старослов’янська; 3) до германської групи (435 млн осіб) належать мови: а) східна підгрупа — мертві готська, бургундська і вандальська; б) західна підгрупа — англійська (320 млн осіб), німецька (120 млн), голландська, фризька (у Нідерландах), бурська (у Південно-Африканській Республіці), ідиш; в) північна (скандинавська) підгрупа — датська, ісландська, норвезька, шведська, фарсрська; 4)до романської групи (560 млн. осіб) входять мови: іспанська (240 млн), португальська (130 млн), французька (близько 100 млн), італійська (66 млн.), румунська (23 млн), провансальська (у Франції), галісійська і каталонська (в Іспанії), ретороманська (у Швейцарії), мертві латинська, оскська, умбрська; 5) індоарійська група (726 млн осіб) нараховує 180–240 мов; у ній виділяються мови гінді (200 млн), бенгальська (157 млн), біхарська (80 млн); 6) в іранській групі (75 млн осіб) найпоширеніша мова фарсі (22 млн); 7) кельтська група (9,5 млн осіб) включає ірландську, шот-ландську, уельську (в Англії), бретонську (у Франції) мови; 8) до балтійської групи (5 млн осіб) належать литовська, латвійська і мертва пруська мови. II. Китайсько-тибетська сім’я охоплює 1065 млн осіб (23 % населення земної кулі). Найбільше людей розмовляє ки-тайською мовою — 997 млн осіб. III.До семіто-хамітської сім’ї (238 млн осіб) входять арабська (153 млн), іврит (в Ізраїлі) та інші мови. IV. Австронезійська сім’я (230 млн осіб) включає індо-незійську (138 млн), яванську (74 млн) та інші, менш поши-рені мови. V. Мови дравідської сім’ї (близько 190 млн осіб) поши-рені на Індостанському півострові. Найпоширеніші тамільська мова (близько 55 млн), мови телугу (близько 63 млн), канна-да (1 млн), малаям (30 млн). VI.У тюркській сім’ї (106 млн осіб) чисельно виділяються турецька (43 млн), узбецька (16 млн) мови. VII. Угро-фінська сім’я має 24 млн мовців. Тут виділяється дві мови — угорська (14 млн) та фінська (5 млн). VIII. До великих належить також нігеро-кордофанська сім’я мов (288 млн осіб), проте мови цієї сім’ї, крім суахілі, ма-ло поширені. IX. В окремі сім’ї виділяються мови японська (120 млн), корейська (62 млн), ряд мов американських індіанців. Типологічна (морфологічна) класифікація мов світу. Залежно від морфологічної будови слів мови поділяються на кореневі, або аморфні, або ізолюючі, аглютинативні, флективні і полісинтетичні, або інкорпоруючі. Кореневими є в’єтнамська, бірманська, китайська. У кореневих мовах слова не розпадаються на морфеми. До аглютинативних мов належать тюркські та угорсько-фінські мови. Флективні мови поділяються на синтетичні та аналітичні. Своєрідну групу мов становлять полісинтетичні, або інкорпоруючі мови, у яких різні частини речення у вигляді аморфних слів-основ об’єднуються в єдині складні комплекси, схожі на складні слова. Поняття типу мови. У мовознавстві термін “тип” використовується у двох зна-ченнях: 1) у вузькому розумінні — тип мовного вираження — форма універсального або спільного мовного явища (типи арти-куляції звуків, словосполучень та речень та ін.); 2) в широкому розумінні — мовний тип — сукупність узгальнених особливостей груп мов в цілому. Таким чином, у першому випадку виявляється наявність тих чи інших типів мовного вираження у мо-вах, що порівнюються. У другому випадку встановлюється на-лежність порівнюваних мов до певних мовних типів. Літературна мова. Літературна мова нормована й кодифікована, тобто закріплена в словниках і граматиках. Норма літературної мови якнайповніше відбиває її закони і спирається на звичай та схвалення того чи іншого слово- й формовживання найбільш освіченою частиною суспільства. Її лексика незмірно багатша, розвиненіша, ніж лексика будь-якого діалекту. Літературна мова багатофункціональна, вона включає в себе науковий, діловий, публіцистичний, художній, розмовний стилі, тобто стилістично диференційована. Літературна мова буває усна й писемна. Диференціація та інтеграція мов. В основі розвитку конкретних мов і діалектів відомі два процеси: процес диференціації, або розходження, та інтеграції, або сходження мов. Унаслідок диференціації з однієї мови або одного діалекту виникає дві або більше мов чи діалектів. У результаті процесу інтеграції з кількох мов чи діалектів утворюється одна мова або один діалект.
ЛЕКЦЦЯ 4 (ТЕЗИ) СТРУКРУРА І СИСТЕМА МОВИ (2 г.) Навчальний курс "Загальне мовознавство". Лекції Провідна ідея: мова – це складний багатоплановий організм, який має свою внутрішню організацію. Основні проблеми: особливості структури і системи мови. Термінологічний мінімум: структура, система, системонабуті та системо утворюючі властивості мови, риси мовної системи, парадигматичні, синтагматичні та ієрархічні відношення між одиницями мови, півні мови, позасистемні явища в мові. План 1. Системний характер мови. Структура мови. Основні і проміжні рівні мови. 2. Парадигматичні, синтагматичні та ієрархічні відношення між мовними одиницями. 3. Своєрідність системності мови. Література Основна 1. Семчинський С.В. Загальне мовознавство / С.В. Семчинський. – К., 1996. – С. 56-72. 2. Березин Ф. М. Общее языкознание / Березин Ф. М., Головин Б.Н. – М., 1979. – С. 90-110. 3. Кодухов В. И. Общее языкознание / В.И. Кодухов. – М., 1974. – С. 134-152. Додаткова 4. Солнцев В.М. Язык как системно-структурное образование / В.М. Солнцев. – М., 1977. 5. Косериу Э. Синхрония, диахрония и история / Э.Косериу // Новое в лингвистике. – М., 1966. – Вып. 3. Системний характер мови. Структура мови. Основні і проміжні рівні мови. Структура мови — це будова мови в її ієрархічній співвідносності, за якою елементи нижчих рівнів закономірно використовуються для будови одиниць вищого рівня: на базі звуків утворюються частини мови, а з слів — речення. Водно-час структура мови — це і спосіб поєднання взаємозумовлених одиниць, своєрідних у кожній мові. Елементи кожного рівня (фонетичного, морфологічного, лексичного, синтаксичного) пов’язані системно. На відміну від структури, що становить собою склад і внутрішню організацію єдиного цілого, розгля-дуваного з боку цілісності, під системою розуміють сукупність взаємопов’язаних елементів, що утворюють більш складну єдність, розглядувану з боку елементів, з боку її частин. Система мови — це інвентар її одиниць, що об’єднуються у категорії та яруси за типовими відношеннями. Структура мови — це відношення між ярусами та частинами одиниць. Одиниці мови — її постійні одиниці, що відрізняються од-на від одної призначенням, будовою, місцем у системі мови. Номінативні (слово), комунікативні (речення) та стройові (фонеми, морфеми) — одиниці мови розподіляються за кате-горіями і за ярусами, які називаються рівнями. Категорії мови — групи однорідних одиниць мови, що об’єднуються на основі спільної категоріальної ознаки (як правило, семантично-го — категорії виду, часу, відмінка, роду, числа та ін.). Ярус (рівень) мови — це сукупність однотипних одиниць і категорій. Мову складають три основні функціонально-структурні компоненти: фонетика (звуковий склад), лексика (сукупність слів) і граматика (набір правил та засобів для їх реалізації). Кожен з цих складників виконує свою специфічну роль. Фонетика являє собою матеріальну оболонку мови. Лек-сика членує світ на окремі елементи й дає їм назви. Граматика виражає зв’язки між явищами й деякі найважливіші власти-вості буття. Коли йдеться про побудову висловлювань при передачі певного змісту, то виділяються ієрархічні (від найнижчого до найвищого і навпаки) рівні вираження. Найнижчий рівень — фонемний. Фонеми (окремі звуки) самі по собі змісту не виражають, але з них будуються всі вищі рівні. Наступний рівень, який виражає поки що лише найза-гальніші елементи змісту, — морфемний. Морфеми — будівельний матеріал для слів. Рівень слова передає вже конкретні елементи змісту, але саме по собі слово, якщо воно не оформлене як речення, змісту ще не виражає. Рівень словосполучення уточнює значення окремих слів як виражальних засобів, готує їх до вираження конкретного змісту, моделює зв’язки між явищами. Зміст виражається реченням, але, як правило, одного ре-чення буває недостатньо для вираження певної інформації. Тоді речення входить у текст як його складова частина, пов’язуючись певним чином з іншими реченнями. Така ієрархічна організація виражальних засобів (фонема — морфема — слово — словосполучення — речення — текст) забезпечує економне й точне вираження змісту. Парадигматичні, синтагматичні та ієрархічні відношення між мовними одиницями. Зв’язок між елементами може бути ієрархічним, синтагматичним, парадигматичним і асоціативним. Парадигматичні відносини поєднують мовні одиниці в групи, розряди, категорії (мають свою парадигму). Синтагматичні відносини поєднують мовні одиниці в од-ночасній лінійній послідовності (синтагми). Асоціативні відносини виникають на основі співпадання у часі різних предметів та явищ дійсності (метафори, метонімії, епітети та художні порівняння). Ієрархічні відносини — це відносини між неоднорідними елементами, тобто їхнє підпорядкування один одному.
Практичні завдання
Самостійна робота
Ресурси
Рекомендована література
Базова
Допоміжна
Інформаційні ресурси
---
