Помічна.Опис та історія міста.

Помічна́ — місто в Україні, Добровеличківському районі Кіровоградської області. Значний залізничний вузол.

Місто розташоване на відстані близько 70 кілометрів на південний-захід від обласного центру — Кропивницького, 24 км від геометричного центру України в смт Добровеличківка, на Придніпровській височині. За 9 км на захід від міста тече притока Синюхи — Чорний Ташлик.

А ви знаєте історію свого рідного села?
Які відомі люди Ваші земляки?
Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
Якими пам’ятками природи багатий рідний край?

Рідна Помічна на мапі Google XIX століття. Google карти

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Дата	Історична подія
1775 рік	Після ліквідації Запорізької Січі козаки, покинувши козацькі зимівники, селилися по слободах, перетворюючись на селян.Однією з таких слобід було сучасне село Помічна. Біля фортеці св. Єлисавети стояв гарнізон запорізьких козаків. Забезпечувало гарнізон продовольством село Помічна, надававши таким чином допомогу, «поміч», а звідси й пішла назва поселення «Помічна».Місто Помічна засновану у зв'язку з пуском в експлуатацію першої залізничної колії. Першим, хто підняв клопотання про будівництво південної залізниці був Новоросійський генерал-губернатор, князь Михайло Воронцов.Кінцевим пунктом південної залізниці була Одеса. Планувалося першу залізницю побудувати від Одеси до села Паркани. Другу — від Одеси до міста Ольвіополя, далі вести залізницю на Кременчук, Полтаву та Харків.Загалом:в ХVІІ – ХVІІІ століттях територія нашого краю в історичних джерелах та в народних переказах називалася «побужжя», «пограниччя», «дике поле». Чому виникли такі назви? З якими історичними подіями це пов’язано? По-перше, тривалий час землі нашого краю були незаселеними (звідси й походить назва «дике поле»). По-друге, їхнє географічне розташування на лівобережжі річки Бог (Південний Буг) було тісно пов’язане з торговельними шляхами, які проходили через територію нашого краю (звідси походить назва «побужжя»). По-третє, постійне військове протистояння між Кримським ханством, шляхетською Польщею та царською Московією перетворило наш край в прикордонну зону в протистоянні між цими державами (звідси походить назва «пограниччя»). Польський історик Самуїл Ґрондський, подорожуючи землями сучасної Кіровоградщини, в своєму щоденнику писав:«Ті з руського народу, які не хотіли тягти ярмо й терпіти владу місцевих панів, йшли до «дикого поля», тоді ще не заселеного, і здобували собі право на волю!... Вони закладали нові поселення і щоб відрізнятись від іншого люду стали себе називати козаками.»
XVII	В середині ХVІІ століття територія Бугогардівської паланки стала ареною російської експансії, розпочинається її колонізація. За Бєлградським мирним договором між Османською та Російською імперіями була досягнута угода.Запорізьке козацтво протидіяти таким домовленостям між Росією та Туреччиною не змогло. На цей час припадає заснування лінії військових поселень, відомих під назвою Нова Сербія.
1751	У 1751 році офіцеру російської армії сербу І.Хорвату було доручено перевезти на Україну кілька тисяч сербів, чорногорців і болгар, створивши з них кінні гусарські полки. Центром нової адміністративної одиниці стає Новомиргород. Так було утворено Нову Сербію.
1754	У 1754 році у верхів’ях ріки Інгул розпочалося будівництво фортеці св. Єлизавети, навколо якої також створювалися військові поселення з росіян-старообрядців, молдован та донських козаків. Так виникає Новослобідський полк на землях Запорізької Січі.
XVIII	В середині ХVІІІ ст. на території нашого краю починають виникати топографічні назви річок, шляхів сполучення, перших поселень. Після заснування Нової Сербії та Новослобідських поселень кордон між землями Запорізької Січі та новоутворених Росією поселень проходив по річці Чорний Ташлик. Назва річки має татарське походження і перекладається як «чорний камінь». Чому? Вздовж берегів річки і в наші дні можна побачити нагромадження великих кам’яних брил, поверхня яких вкрита чорним мохом, який і надає каменю такого забарвлення. Через територію нашого краю проходив «битий шлях», яким тисячі втікачів із Правобережної України добиралися до омріяних запорізьких земель. Його назва має козацьке походження.
XIX	У ті далекі роки ХІХ ст. українська пшениця завойовувала хлібні ринки багатьох країн світу. Частка України становила 43% вирощеного ячменю, 20% пшениці та 10% кукурудзи. Незамерзаючий Одеський порт відвідували пароплави звідусіль. Каравани возів, запряжених кіньми та волами, по бездоріжжю рухалися до нього. Швидкість просування була 2,5 версти на годину. Один віз, запряжений волами, піднімав до двох тон пшениці в мішках. Насипом зерно не перевозили. Такий повільний спосіб транспортування зерна, винятково ґрунтовими дорогами, курними шляхами, більшу частину року не викликав ускладнень. Однак у міжсезоння й особливо взимку, дороги перетворювалися у повне бездоріжжя. Неминучим наслідком такого стану доріг була величезна і непродуктивна витрата часу на перевезення вантажів, виснаження та падіж худоби. Після кожного сильного дощу вода розмивала земляні греблі, зносила дерев’яні мости, а нескінченні транспортні колони розбивали дорожнє полотно, особливо на спусках і підйомах. Тверде покриття доріг, як у Європі, не застосовувалося.
1844	У 1844 році генерал-губернатор Новоросії граф М.Воронцов першим підняв питання на державному рівні про будівництво залізниці. Будучи гарним господарником, далекоглядною людиною, в будівництві залізниць він вбачав велику перспективу для розвитку російської економіки. До цього його підштовхували місцеві підприємці, які «рвались» зі своїми товарами на міжнародні ринки. Граф М.Воронцов пише листа на ім’я імператора Миколи І, в якому пропонує: 1) розпочати створення мережі залізниць по всі й території Російської імперії; 2) центром цієї мережі зробити місто Москву, перетворивши його на всеросійський центр сполучення залізниць; 3) першу колію збудувати від Одеси до Єлисаветграда, продовживши її в напрямку Харкова.
1852	У 1852 році невгамовний Воронцов почав переговори з англійською компанією, яка мала великий досвід спорудження залізниць. Було створено товариство для розробки проекту Одеської колії, навіть було зібрано 100 000 крб. добровільних внесків місцевих промисловців. Англійські інженери розробили проект, яким передбачалося провести дві залізничні колії: одну від Одеси до Паркан, другу – від Одеси до Єлисаветграда. Зусилля генерал-губернатора виявилися не марними. Цей проект було схвалено та затверджено на найвищому державному рівні, а потім забуто. Цьому сприяли початок Кримської війни та смерть князя Воронцова.
1863	Лише 1863 року російський уряд вирішив побудувати дорогу на державні кошти. До Одеси було відряджено барона Унгерна-Штернберга, на якого покладалося керівництво спорудженням залізниці Одеса-Єлисаветград.
1870-ті	Ще тривало будівництво залізниці, а в степу за 1 км від с. Помічни було збудовано будинок для колійного оглядача на полустанку. Першою в ньому поселилася родина Герасима Васьохіна, в обов’язки якого входило: - охороняти колійне обладнання та елементи семафорного устаткування (з самого початку існування, залізнична дорога в бідній аграрній країні стала об’єктом розкрадань); - поряд із будинком був викопаний колодязь (який є діючим і в наші дні), з якого брали воду для дозаправки паровозів, що робили короткочасні зупинки на полустанку; - щеплення вагонів проходило вручну, було ненадійним (часто вагони «губилися» в дорозі), а тому необхідно було повідомляти машиністу паровоза про їхню кількість у потязі. Спочатку полустанок мав назву Герасимівка (в наші дні західну частину Помічної продовжують так називати). У 1877 році було збудовано ще дві додаткові колії. Збільшилася кількість потягів, які рухалися в обох напрямках, зріс об’єм робіт, з яким одна родина впоратися не могла. Розпочалося будівництво дев’яти нових будинків, до яких переселилися мешканці с. Помічни, які виявили бажання працювати на залізниці. Так виник роз’їзд, жителі якого на запитання машиністів та кочегарів про його назву, не вагаючись, давали відповідь: «Помічна». Можливо туга за рідним селом змушувала переселенців так відповідати?..
1879	У 1879 році пускають в експлуатацію ще дві додаткові колії. Непогана оплата праці, престижність професії залізничника змусила жителів с. Піщаний Брід змінити місце проживання. Так розпочалася друга хвиля заселення. На цей раз переселенцями були молдавани, яких не влаштовував сезонний характер робіт у сільському господарстві. Кількість будинків зростає до 17-ти, а чисельність жителів до «68 осіб чоловічої та жіночої статі» (враховуючи і дітей). Розпочинається спорудження залізничного вокзалу, а роз’їзд розпорядженням Міністерства залізничного сполучення російських доріг переводять до категорії станцій. В цей час розпочинається пасажирський рух потягів. Він був зовсім не схожий на сучасний. У кінець вантажного потягу чіпляли єдиний пасажирський вагон, подалі від паровозної кіптяви, щоб створити хоч якісь зручності для пасажирів. Станція поступово перетворюється на осередок торгівлі із жителями навколишніх сіл. Так виникає невеличкий «базарчик» (на місці сучасного), який починає відігравати все більшу роль у житті мешканців. З’являються перші єврейські «лавки» (невеликі магазинчики)…