Користувач:3933915
Вилкул Вікторія Павлівна
Зміст
Про себе
Я студентка факультету історії та права 1 курс 11 група. Володію англійською, російською та українською мовами.
Мої інтереси
Люблю фотографувати,гуляти з собаками,добре танцюю.
Проекти в яких беру участь
'Моє рідне місто або село'
Батьківщина для кожного з нас бере початок від тепла рідної домівки, тихої материнської пісні, чистої рідної мови. І хоч би де ми не перебували, куди б не пролягли наші нелегкі життєві дороги, ми завжди, хоча б у думках, повертаємось до рідних місць.
- А ви знаєте історію рідного села?
- Які відомі люди Ваші земляки?
- Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
- Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
- Якими пам’ятками природи багатий рідний край?
Назва і історія села
Інгульське - село в Україні , в Устинівському районі Кіровоградської області.
У попередні роки село мало назви :
- Десь 1835-1836 – хутір Корніченків
- 1930р. – село Інгульське
У другй половині XVIII ст. степова частина України була визволена від турецько – татарських загарбників. З цього часу починається широке заселення і освоєння території сучасної Кіровограської області.
Село Інгульське було засноване першими поселенцями – братами Корніченками в 1835 -1836 р. Поселення дістало назву від прізвища своїх засновників – хутір Корніченків . В той же час було засновано кілька поселень на Інгулі.
В селах було по 35 – 40 дворів(сімей).
Протягом 10-20 передреформних років села збільшились на кілька десятків сімей .
Селяни терпіли великі злидні і тяжку панщину.
Під час кримської війни 1853-1856 років селяни вщент розорилися . Царські чиновники в них забрали худобу, а самих мобілізували на війну . На селі розгорялась класова боротьба . Почались заворушення. Селяни громили панські маєтки , розбирали комори із зерном, палили необмолочені скирти пшениці.
Реформа 1861 року не принесла історичного покращення для селян . Поміщики запропонували селянам викупитись з наділом у 3-4 десятини. При чому, ціна за десятину була така висока , що селяни відмовились від викупу землі. Лише окремі селяни куркулі змогли заплатити такі гроші. Основна ж маса селян залишилась без землі . Вони пішли в кабалу до іноземних колоністів . Вони брали в колоністів землю, обробляли її, вирощували на ній хліб, а потім по кабильних умовах платили урожаєм більше половини врожаю.
Російсько-японська війна 1904-1905 рр. Була новим страшним лихом для селян.
Протягом 10-20 передреформних років села збільшились на кілька десятків сімей .
Селяни терпіли великі злидні і тяжку панщину.
Під час кримської війни 1853-1856 років селяни вщент розорилися . Царські чиновники в них забрали худобу, а самих мобілізували на війну . На селі розгорялась класова боротьба . Почались заворушення. Селяни громили панські маєтки , розбирали комори із зерном, палили необмолочені скирти пшениці.
Реформа 1861 року не принесла історичного покращення для селян . Поміщики запропонували селянам викупитись з наділом у 3-4 десятини. При чому, ціна за десятину була така висока , що селяни відмовились від викупу землі. Лише окремі селяни куркулі змогли заплатити такі гроші. Основна ж маса селян залишилась без землі . Вони пішли в кабалу до іноземних колоністів . Вони брали в колоністів землю, обробляли її, вирощували на ній хліб, а потім по кабильних умовах платили урожаєм більше половини врожаю.
Російсько-японська війна 1904-1905 рр. Була новим страшним лихом для селян.
Радянські часи
Радянський уряд у травні 1920 року видав Декрет про створення комітетів незаможних селян.
Але після громадянської війни було важко селянам обробляти землю (причина в нестачі реманенту). В період нової економічної політики (НЕПу) значно посилилось куркульство. Вони різними заходами прибрали до своїх рук селянські землі, жорстоко експлуатували бідноту.
Після 15 з’їзду Комуністичної партії (1927 року) поширювалась ідея про заснування великого колективного господарства . Організаторами першого колективного господарства (колгоспу) на селах стали комуністи і комсомольці. Уже в 1930 р . На базі окремих ТСОЗІВ та господарств хуторян Корніченків було створено колективне господарство (колгосп), який було названо «Червона гвардія». Колгосп не раз розпадався.
Влітку 1930р. , за рішенням Уряду на базі державних фондових земель організувався радгосп . В цей час хутір Корніченків було перейменовано на село Інгульське (від назви річки Інгул). В той час на хуторі було біля 30 хат.
1941року, не оголошуючи війни , Німеччина віроломно напала на Радянський союз.
Пам'ятки архітектури і містобудування
Весною 1931 року розпочалося будівництво адміністративних та господарських приміщень , таких як:
- контора ,
- гуртожитки,
- склади ,
- майстерні ,
- їдальні та ін.
Трішки пізніше з’явилися:
- бібліотека,
- торговий центр,
- музична школа,
- школа,
- сільська рада,
- лікарня,
- готель,
- аптека.
- дитячий садок
Історія створення пам'ятника
Було це в 1975 році, коли СССР готувався відзначити 30-ти річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні. В с.Інгульське не було на той час пам’ятника загиблим односельчанам. І на технічній раді вирішили побудувати такий пам’ятник. Для цього замовили два ескізи і зупинилися на тому варіанті, який сьогодні існує з 1975р.
Щороку 9 Травня біля пам’ятника загиблим односельцям збираються всі жителі села та приїжджі, щоб вшанувати пам'ять про всіх, хто відстояв країну в роки страшної війни.
Видатні постаті села
Я, вважаю, що для маленького села, в якому я живу видатними постатями можна називати жителів, яких шанують за їхню працю і тих, які внесли певний вклад у розбудову села.
Якщо в селі згадують прізвище людей, які відійшли у вічність – значить їх можна вважати видатними людьми нашого села.
До них належать:
- Таранюк О.І – директор радгоспу. Вніс великий вклад в розбудову села. Побудував приміщення с/ради, БК, торгового центру, готелю, лікарні, аптеки, школи, дитячого садка, музичної школи та ін.;
- Нужний І.Ф. – був нагороджений орденом Леніна за вирощений рекордний урожай зернових;
- Огороднік Л.П. – шанована свинарка;
- Орленко Ф.С. – довгий час був директором СПТУ;
- Олексієнко Н.Г. – відмінник освіти, вчитель математики;
- Кондратьєва Л.І. – директор школи протягом 20 років;
- Глущенко Г.Д. – ветеран війни;
Монастирище
Монастири́ще (Урочище Монастирище) — ландшафтний заказник загальнодержавного значення в Україні.
Площа 15,3 га. Розташований на крайньому півдні Кіровоградської області, в місці, де річка Інгул прорізує гранітний щит і утворює крутий каньйон, посеред якого розташована велика скеля. Вона розділяє русло річки на дві частини: старе та інші існуючі. Скеля у плані має прямокутну форму і витягнута довгою віссю вздовж русла річки. Висота скелі 13 м, з трьох боків має прямовисні стіни, а з четвертого — пологий підйом, загромаджений великими брилами сірого граніту. Біля підніжжя скелі з її південно-західного боку лежать окремі брили, що впали з вершини. На вершині є ще кілька брил значних розмірів.
Серед навколишніх відкритих степів«Монастирище» являє собою особливу місцину. Попри типові для неї зарості тернини та глоду, які широким поясом вкривають лівий порізаний яругами берег, тут збереглося трохи соснового лісу на правобережжі. Очевидно, в козацькі часи це місце не пустувало. Відгомін народних споминів про те, як козацтво використовувало цей природний опорний пункт, все ще можна почути в спогадах найстаріших мешканців цих місць.
Біля сіл Інгульське та Завтурове, між якими розташоване урочище, було знайдено поселення сабатинівської та черняхівської культури.
Рідне місто або село на карті України Google ПБ.GIF
Ресурси:
- Посилання на презентацію у Google Диск;
- Посилання на власний фотоальбом у Google Диск;
- Посилання на власний блог у Blogger;
- Посилання на добірку відеоматеріалів;
- Посилання на опитування або анкету у Google Форми;
- Посилання на спільний груповий постер.
Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"[1]
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
