Олександрія - моє місто
Олександрі́я — місто обласного підпорядкування Кіровоградської області, центр Олександрійського району.
Зміст
ІСТОРІЯ МІСТА ОЛЕКСАНДРІЯ
Історія міста починається з тих часів, коли Південь сучасної України був ареною боротьби Золотої Орди, Литовської та Польської держав, Російської імперії, Кримської орди. На місці сучасної Олександрії козаки, які протистояли цим силам, формували зимівники і варти.
Перша згадка про поселення з'явилася в 1746 році. Це був козацький зимівник Усівка, який заснував на лівому березі Інгульця запорозький козак Вус. З початком Сербської колонізації (1754) зимівник перетворився у військове укріплення Шанець Бечея, назва якого нагадувала сербам рідні місця.
У книзі В. М. Кабузан «Заселение Новороссии. 1719-1858 гг.» вказано, що після чергового перепису 1752 року серед 51-го поселення, що вже існували в 40-50-х рр. XIII ст., була й Усівка. У графі «Дата заснування» стоїть 1746 рік, а в 1752 році в Усівці налічувалося 109 дворів. З утворенням у 1784 році Катеринославського намісництва в його складі формувався Олександрійський повіт з центром у поселенні Беча і з перейменуванням його в Олександрію. У 1759 році збудована перша православна церква імені Святителя Христова Миколая.
Початок XIX ст. для жителів краю ознаменувався тим, що за поданням губернатора Херсона 14 березня 1806 року видано указ про створення Олександрійського повіту в складі Херсонської губернії. У 1806 році Олександрійський повіт складався з п'яти волостей. Основними заняттями олександрійських міщан та жителів повіту в першій половині та середині XIX ст. були: землеробство, городництво та вирощування баштанних культур.
Герб міста російського періоду затверджений 7 листопада 1847 р. У верхній частині пересіченого золотом і зеленню щита герб херсонський: чорний двоголовий коронований орел, що тримає у правій лапі лаврову гілку, а в лівій полум'я, на його груди покладений у блакитному щитку золотий хрест із чотирма променями у верхній частині й маленькому перекладі внизу. У нижній частині - три серпи, спрямовані до центру щита своїми клинками і рукоятками звернені: два - до верхніх кутів, а третій - до основи щита. Звільнення від кріпацтва та ряд інших реформ стимулювали розвиток господарства Олександрійського повіту. Збільшується кількість переробних підприємств. Економічному розвитку міста та повіту в другій половині XIX ст. сприяло будівництво та введення в дію залізничних ліній. У 1905-1906 роках у повіті працювало 12 винокурних заводів. Перші навчальні заклади в цьому краю з'явилися в 1816 році. Це були повітове та парафіяльне училища. Існували дві гімназії: жіноча - з 1873 року та чоловіча - з 1910 року. У 1866 році до послуг населення повіту був один лікар та два служителя. У місті працювала лише одна лікарня на кілька ліжок. У 1901 році було збудовано приміщення лікарні на 100 ліжок. У 80-х роках XIX ст. в Олександрії з'явився театр. У місті народився і починав творчу діяльність відомий співак та композитор Леонід Усачов. У першому десятилітті XX ст. з'явився в місті кінотеатр «Колізей». Крім театральної газети, з 1909 року виходили «Известия Александрийского земства». На початку століття в місті було кілька друкарень. 1917 рік був роком величезних соціальних потрясінь. Провінційній Олександрії не раз довелося пережити зміну влади. З перших днів війни жителі Олександрії піднялися на боротьбу з ворогом. 6 серпня 1941 року фашисти окупували Олександрію, встановивши так званий новий порядок. За час окупації знищено більше 2,5 тис. єврейського населення, розстріляно 320 мирних жителів, більше 5,5 тис. військовополонених. 6 грудня 1943 року місто звільнено від фашистів. Наказом Верховного Головнокомандуючого 11-ти військовим частинам, що відзначилися при звільненні міста, було присвоєно найменування «Олександрійських». У післявоєнний період населення міста поступово зростало. Головною причиною цього став розвиток добувної промисловості. Протягом 1951-1971 років в Олександрії було побудовано 20 промислових підприємств, 9 із них - для видобутку бурого вугілля.
НАЙВАЖЛИВІШІ ПОДІЇ НА ТЕРИТОРІЇ РІДНОГО КРАЮ
| Дата | Історична подія |
|---|---|
| 1576 | Перші згадки про виникнення Олександрії |
| 1746 | Перша згадка про поселення Усиківка на території міста |
| 1754 | Усиківка отримала офіційний статус |
| 1752—1764 | В Усівці була розміщена 3 рота новосербського Пандурського полку |
| 1769 | Місцеве населення разом з гарнізоном успішно витримало облогу військ хана Керім-Гірея |
| 1764 | Нова Сербія була скасована і Усиківка ввійшла до складу Єлисаветинської провінції Новоросійської губернії |
| 1806 | Було створено Олександрійський повіт, що входив до складу Херсонської губернії |
| 1869 | Вступає в дію залізнична лінія Одеса — Харків, яка пройшла через приміську станцію Користівка |
| 1873 | Відкрилась жіноча гімназія |
| 1901 | Залізниця пройшла через місто в напрямку ст. П'ятихатки |
| 1904 | Відкрилась чоловіча гімназія |
| 1910 | Відкрилась учительська семінарія |
| 1919 | Була центром антибільшовицького повстання під керівництвом отамана Никифора Григор'єва, яке в той же рік біло придушене |
| 6 серпня 1941 | Війська Третього рейху зайняли Олександрію без бою |
| 6 грудня 1943 | Олександрія була взята радянськими військами |
ГЕОГРАФІЧНЕ РОЗТАШУВАННЯ
Олександрія - місто обласного підпорядкування, центр Олександрійського району - розташоване на 32° 15' східної довготи та 48° ЗО' північної широти, на сході області за 75 км від Кіровограда. Разом з підпорядкованими Олександрії селищами Димитрове, Пантаївка площа міста становить 6 142 га.
ПРИРОДНО-РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ
На берегах річок у межах міста виявлені гнейси, граніти, кварцити, різноманітні піски, глини та суглинки; часто на глибині до 70 км залягають шари бурого вугілля, що сприяє розвитку гірничої справи на Олександрійщині.
Водні ресурси міста складаються з підземних вод, річок Березівки та Інгульця, Бешки, ставків та озер, Войнівського водосховища.
Частково м. Олександрія забезпечується водою Ново-Пилипівського підземного водозабору. Протягом останніх 6 років було введено в експлуатацію 7 свердловин, загальним дебітом до 5 тис. м3 на добу. Використовується водозабір у районі вуглерозрізу «Костянтинівський» для водозабезпечення вуглерозрізу та с. Березівки. Максимальний дебіт цього водозабору 11 тис. м3 на добу.
Водопостачання міста, селищ у кількісному відношенні задовільне. У різні пори року середньодобова подача води становить 40-50 м3, що дозволило забезпечити нормативну подачу води для різних категорій водокористування.
ВИДАТНІ ОЛЕКСАНДРІЙЦІ
- Білль-Білоцерковський Володимир Наумович — письменник, драматург.
- Гарасюта Микола Федорович — винахідник, член-кореспондент Академії наук УРСР.
- Голосенко Дмитро Валерійович — старший лейтенант Збройних сил України, учасник збройного конфлікту на сході України.
- Гороховатський Ярослав Борисович — хімік, член-кореспондент Академії наук УРСР.
- Григор'єв Никифор Олександрович — повстанський отаман Степової України, організатор найбільшого антикомуністичного повстання на Півдні України (1919), самопроголошений Гетьман Вільної України (1919)
- Діброва Ілля Данилович — ватажок партизанського руху України і Словаччини.
- Єфремов Михайло Єфремович — учасник боїв за визволення Кіровоградщини, Герой Радянського Союзу (1944).
- Єдкін Віктор Дмитрович — військовий льотчик, Герой Радянського Союзу (1945).
- Заславський Євген Львович — білоруський архітектор.
- Зейналов Едуард Джангірович — політик, державний службовець, народний депутат 5-го і 6-го скликань, губернатор Кіровоградської області (2005–2006).
- Козак Микола Михайлович — український актор в Татарстані, Росії.[51]
- Кошовий Петро Кирилович — маршал, двічі Герой Радянського Союзу.
- Кравченко Юрій Федорович — міністр внутрішніх справ України.
- Кулигін Олег Борисович — капітан, начальник інженерної служби, військовослужбовець 3-го окремого полку спецпризначення (Кіровоград). Загинув під час обстрілу проросійськими бойовиками аеропорту Донецька.
- Молчанов Олексій Петрович — організатор евакуації по залізниці в роки Великої Вітчизняної війни.
- Ненько Ігор Анатолійович — перший українець, який переплив Ла-Манш.
- Нечерда Борис Андрійович — український поет-дисидент.
- Никифоров Василь Миколайович — олександрійський священик, історик-краєзнавець.
- Охапкін Олександр Ігорович — український художник, іконописець.
- Півняк Геннадій Григорович — доктор технічних наук, ректор Національного гірничого університету України.
- Попов Леонід Іванович — 47-ий космонавт, двічі Герой Радянського Союзу.
- Романов Володимир Павлович — географ, мандрівник, декабрист.
- Секунда Шолом — єврейський композитор США.
- Степняк-Кравчинський Сергій Михайлович — письменник, народник, революціонер.
- Труховська-Ванєєва Домініка Василівна — діячка революційного руху.
- Туйгунов Леонід Наумович — військовий льотчик, Герой Радянського Союзу (1944).
- Феденко Панас Васильович — політичний діяч, історик, публіцист.
- Фокін Вітольд Павлович — перший прем'єр-міністр України.
- Худякова Антоніна Федорівна — військова льотчиця, Герой Радянського Союзу (1945), директор Олександрійського краєзнавчого музею.
- Чернов Леонід Кіндратович — український поет і прозаїк.
- Чижевський Дмитро Іванович — славіст і літературознавець.
- Цигульський Валентин Володимирович — підполковник Збройних сил України, заступник командира 16-ї вертолітної бригади, учасник збройного конфлікту на сході України.
- Цівчинська Алла Аполлонівна (1912—1997) — українська письменниця.
- Шульга Інна Антонівна — краєзнавець, засновник і директор Олександрійського музею миру.
- Ястржембський Володимир Антонович (1866-?) — професор Харківського університету.
- Юра Гнат Петрович — актор і режисер.
Ресурси:
- Посилання на презентацію у Google Диск;
- Посилання на власний фотоальбом у Google Диск;
- Посилання на власний блог у Blogger;
- Посилання на добірку відеоматеріалів;
- Посилання на опитування або анкету у Google Форми;
- Посилання на спільний груповий постер.
Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
