Стаття до проекту "Моє рідне місто чи село" Притиченко В.О\моє рідне місто Олександрія
Історія мого міста
Олександрі́я (колишні назви: Усівка (Усиківка), Бечея (Беча), Олександрійськ) — місто обласного підпорядкування Кіровоградської області України, центр Олександрійського району (місто до складу району не входить). Є центром Олександрійської міської ради
Місто розташоване на сході області, на відстані 75 км на північний схід від Кропивницького. Разом з підпорядкованими Олександрійській міській раді селищами міського типу Олександрійське, Пантаївка площа міста Олександрії становить 6 142 га.
Зміст
Історія Олександріїї
В якому році землі, де згодом виникла Олександрія, стали частиною Вольностей Славного Війська Запорозького Низового, встановити важко. Перші згадки про це зафіксовані ще у 1576 році. Як складова частина Запорожжя, Олександрійщина входила до держави Богдана Хмельницького.
Перша згадка про поселення Усиківку на території міста датується 1746 роком. Відповідно до напівлегендарної версії, поселення виникло як козацький зимівник, заснований запорозьким козаком Усиком, разом з побратимами та молодими козаками (джурами). Відповідно до даних вивчення подворових ревізій ХVІІІ ст. на території міста на початку 1740-х замешкали козаки Кременчуцької сотні Миргородського полку «Григорій Усик з братом Сидором, Пилип Усик з братом Кирилом». Хоча й вони не були першими поселенцями цієї місцевості. Ще з кінця 1730-х тут мешкали Степан Терещенко з Кременчука, та Роман Касян з «сотни Богацкой». Усики полишили поселення у зв'язку з переселенням сюди сербів і створенням шанцю Бечея, і в подальшому Усики серед жителів поселення не зафіксовані.[4]
Від часу свого заснування Усівка (або Усиківка) була укріпленим пунктом, який стояв на шляху набігів кримських татар та походів шляхти на землі обабіч Інгульця. Поселення стояло на важливому торговому чумацькому шляху з Полтави у Крим. За переписом 1752 р. в Усівці нараховувалось 109 дворів, проживало 256 чоловік. 1759 році збудована перша православна церква Святителя Миколая. Офіційно статус поселення Усівці було надано в 1754 р., після будівництва на місці нинішнього Кропивницького фортеці.
Історичним центром міста є місце біля впадіння річки Березівки в Інгулець, завдяки зручності оборони поселення, обмеженого з двох сторін річками. Зараз на цьому місці знаходиться центральний міський парк культури і відпочинку імені Т. Г. Шевченка та культурно-спортивний комплекс «Ніка» (центральний міський стадіон).
У 1989 році розглядався проект створення Олександрійського національного ландшафтно-меморіального парку ім. Т. Г. Шевченка. Складовою частиною майбутнього дендропарку мав стати історико-архітектурний комплекс на острові Заснова в межиріччі Березівки та Інгульця. Було заплановано відтворити козацьке поселення та встановити пам'ятний знак козакам-засновникам міста. Але через відсутність належного фінансування цей проект так і не був реалізований.
Видатні oсобистості
Герасюта Микола Федорович
- Гарасюта Микола Федорович — винахідник, член-кореспондент Академії наук УРСР.
- Голосенко Дмитро Валерійович — старший лейтенант Збройних сил України
- Гороховатський Ярослав Борисович — хімік, член-кореспондент Академії наук УРСР.
- Григор'єв Никифор Олександрович — повстанський отаман Степової України,
- Діброва Ілля Данилович — ватажок партизанського руху України і Словаччини.
- Добровольський Сергій Валерійович — старший прапорщик Збройних сил України
- Єдкін Віктор Дмитрович — військовий льотчик, Герой Радянського Союзу (1945).
- Єфремов Михайло Єфремович — учасник боїв за визволення Кіровоградщини .
- Заславський Євген Львович — білоруський архітектор.
- Зейналов Едуард Джангірович — політик, державний службовець .
- Козак Микола Михайлович — український актор в Татарстані, Росії.
- Кошовий Петро Кирилович — маршал, двічі Герой Радянського Союзу.
- Кравченко Юрій Федорович — міністр внутрішніх справ України.
Історичні події
У 1764 р. Нова Сербія була скасована і Усиківка ввійшла до складу Єлисаветинської провінції Новоросійської губернії, яка проіснувала до 1783 року, коли її територію було включено до складу Катеринославського намісництва.
З 1784 року намісництво було розділене на дві губернії: Новоросійську і Азовську, укріплення Бечея стало повітовим містом з назвою Олександрійськ. Пізніше назва міста змінилася на Олександрію. 14 березня 1806 р. було створено Олександрійський повіт, що входив до складу Херсонської губернії. Повіт складався з п'яти волостей.
Олександрійське земство. Листівка початку ХХ століття. Нині в цьому будинку знаходиться палац школярів та молоді ім. Шакало
Скотобійні
У 1793 році тут було 120 хат-мазанок, в яких проживало 738 чоловік. Цегляні будівлі — міської ратуші, сирітського суду, казначейства, квартирної комісії з'явилися лиш на початку XIX ст.
В 1803 році розглядався проект створення із Інгульця та інших рік України судноплавних артерій. У проекті через Олександрію повинен був пройти один із таких шляхів. Та проект не здійснили.
Олександрія повинна була стати місцем виступу Південного товариства декабристів. Однак, зважаючи, швидше всього, на конспіративність, в останній момент місцем виступу обрали Тульчин.
Основним заняттям олександрійців та мешканців навколишніх сіл у першій половині XIX століття були землеробство, городництво та вирощування баштанних культур. На 1823 рік у місті налічувалося 322 будинки з 1800 мешканцями. Перші навчальні заклади в місті з'являються в 1816 році. Це були повітове та парафіяльне училища. 7 листопада 1847 року було затверджено перший герб міста.
В 1858 році в Олександрії було 7800 чоловік населення, 783 будинки, 2 церкви, 2 синагоги, повітовий і земський суди, ратуша, казначейство, пошта, аптека, 3 ярмарки (Сирна, Петропавлівська, Миколаївська).
У 1850-х рр. в місті нараховувалось близько 700 будинків, переважна більшість з них була побудована з очерету, сплетеної лози й дерева, тому вони досить погано захищали від частих сильних північних вітрів. Найкращими будівлями був двоповерховий будинок поміщика Леонтьєва й будинок дворянського зібрання. В місті нараховувалось три готелі й десять заїжджих дворів, два салотопних заводи, два, що виготовляли крупчатку, й один цегельний, а також 27 вітряків. На той час в місті була лише одна площа — Базарна. Проблемою було водопостачання, через мілководдя Інгульця і не дуже якісну воду в колодязях.[5]
Протягом 30-50-х рр. XIX ст. у місті чотири рази спалахувала епідемія холери. Тільки 1855 року від неї померло 142 чоловіка. Населення міста фактично не мало доступу до кваліфікованої медичної допомоги. На 1858 рік функціонувала лише одна аптека.
Карта Олександрії кінця ХІХ ст. Назви вулиць і номери кварталів вказані відповідно до містобудівного плану, затвердженого 1872 року.
Звільнення від кріпацтва та ряд інших реформ стимулювали розвиток господарства. Збільшується кількість переробних підприємств, починається будівництво залізниць. У 1869 році вступає в дію залізнична лінія Одеса — Харків, яка пройшла через приміську станцію Користівка, а в 1901 р. залізниця пройшла через місто в напрямку ст. П'ятихатки. Раніше, у 1855 році через Олександрію пройшла телеграфна лінія, що зв'язала Одесу з Петербургом. Вигідне географічне розташування на перехресті шляхів, що вели до Чорного моря, в Крим позитивно впливало на розвиток в Олександрії торгової справи та кустарних виробництв. У 1905—06 рр. в місті діяло 12 винокурних заводів. На початку XX століття в Олександрії зароджується промислове виробництво, з'являються механічні майстерні, дрібні цехи лиття чавуну, ремонту реманенту. У цей же час була зроблена перша спроба промислової розробки місцевих родовищ бурого вугілля.
У 1866 р. все населення повіту і міста обслуговував один лікар з двома служителями. В той час працювала лише одна лікарня на кілька ліжок. У 1901 року було збудовано приміщення для нової лікарні на 100 ліжок.
В кінці XIX ст., на початку ХХ ст. у місті активізується культурне життя. В 1873 році відкрилась жіноча гімназія, у 1904 р. —
чоловіча гімназія, а в 1910 р. — учительська семінарія. У 80-х рр. XIX ст. в місті з'являється театр. Тут починав свою акторську кар'єру Гнат Юра. У першому десятилітті ХХ ст. почав діяти перший міський кінотеатр «Колізей». На початку минулого століття в місті діяло кілька друкарень. З 1909 року видавалась газета «Известия Александрийского уездного земства».
На початок ХХ ст. в Олександрії мешкало 14 007 чоловік, це було третє за величиною місто на території, що у подальшому увійшла до складу Кіровоградської області, після Єлизаветграда (61 488 чол.) і Бобринця (14 281 чол.).[6]
До складу повіту входили Знам'янка, Нова Прага, Аджамка, Новгородка, Петрове, Онуфріївка, Червона Кам'янка.
- Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
- Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
- Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
- Якими пам’ятками природи багатий рідний край?
Рідне місто або село на карті України Google карти
Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"
Дата 1576 Історична подія В якому році землі, де згодом виникла Олександрія, стали частиною Вольностей Славного Війська Запорозького Низового, встановити важко
1746 Перша згадка про поселення Усиківку 1752—1764 У цих роках в Усівці була розміщена 3 рота новосербського Пандурського полку.
В цей час було створено Нову Сербію, російський уряд створює військові поселення. Новими поселенцями були переважно серби, румуни, хорвати, болгари. Замість Усиківки з'являється шанець Бечея або Беча, нова назва походить від назви річки в Сербії. Взимку 1769 р. місцеве населення разом з гарнізоном успішно витримало облогу військ хана Керім-Гірея. 1764 Нова Сербія була скасована і Усиківка ввійшла до складу Єлисаветинської провінції Новоросійської губернії, яка проіснувала до 1783 року, коли її територію було включено до складу Катеринославського намісництва. 1917–1921 Олександрія та Олександрійщина пережили соціальні потрясіння, неодноразову зміну влади 6 серпня 1941 ійська Третього рейху зайняли Олександрію без бою. 15 листопада 1941 року місто стало центром Олександрійського ґебіту в складі Генеральної округи Миколаїв 1951–1971 Після Другої світової війни Олександрія стала містом шахтарів та машинобудівників.Протягом цих років було збудовано близько 20 промислових підприємств, 9 з них для видобутку і переробки бурого вугілля. 1990 — липень 1994 Мером міста став Скічко Олексій Омелянович (голова Олександрійської міської ради народних депутатів, голова виконкому). липень 1994 — квітень 1998 Моцний Василь Кузьмович (голова Олександрійської міської ради народних депутатів) квітень 1998–2006 Цапюк Степан Кирилович (міський голова). 2006–2010 Скічко Олексій Омелянович (міський голова). з листопаду 2010 Цапюк Степан Кирилович (міський голова).
Ресурси:
- Посилання на презентацію у Google Диск;
- Посилання на власний фотоальбом у Google Диск;
- Посилання на власний блог у Blogger;
- Посилання на добірку відеоматеріалів;
- Посилання на опитування або анкету у Google Форми;
- Посилання на спільний груповий постер.
Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
В якому році землі, де згодом виникла Олександрія, стали частиною Вольностей Славного Війська Запорозького Низового, встановити важко. Перші згадки про це зафіксовані ще у 1576 році. Як складова частина Запорожжя, Олександрійщина входила до держави Богдана Хмельницького.
Перша згадка про поселення Усиківку на території міста датується 1746 роком. Відповідно до напівлегендарної версії, поселення виникло як козацький зимівник, заснований запорозьким козаком Усиком, разом з побратимами та молодими козаками (джурами). Відповідно до даних вивчення подворових ревізій ХVІІІ ст. на території міста на початку 1740-х замешкали козаки Кременчуцької сотні Миргородського полку «Григорій Усик з братом Сидором, Пилип Усик з братом Кирилом». Хоча й вони не були першими поселенцями цієї місцевості. Ще з кінця 1730-х тут мешкали Степан Терещенко з Кременчука, та Роман Касян з «сотни Богацкой». Усики полишили поселення у зв'язку з переселенням сюди сербів і створенням шанцю Бечея, і в подальшому Усики серед жителів поселення не зафіксовані.[4]
Від часу свого заснування Усівка (або Усиківка) була укріпленим пунктом, який стояв на шляху набігів кримських татар та походів шляхти на землі обабіч Інгульця. Поселення стояло на важливому торговому чумацькому шляху з Полтави у Крим. За переписом 1752 р. в Усівці нараховувалось 109 дворів, проживало 256 чоловік. 1759 році збудована перша православна церква Святителя Миколая. Офіційно статус поселення Усівці було надано в 1754 р., після будівництва на місці нинішнього Кропивницького фортеці.
Історичним центром міста є місце біля впадіння річки Березівки в Інгулець, завдяки зручності оборони поселення, обмеженого з двох сторін річками. Зараз на цьому місці знаходиться центральний міський парк культури і відпочинку імені Т. Г. Шевченка та культурно-спортивний комплекс «Ніка» (центральний міський стадіон).
У 1989 році розглядався проект створення Олександрійського національного ландшафтно-меморіального парку ім. Т. Г. Шевченка. Складовою частиною майбутнього дендропарку мав стати історико-архітектурний комплекс на острові Заснова в межиріччі Березівки та Інгульця. Було заплановано відтворити козацьке поселення та встановити пам'ятний знак козакам-засновникам міста. Але через відсутність належного фінансування цей проект так і не був реалізований.
Видатні oсобистості
Герасюта Микола Федорович
- Гарасюта Микола Федорович — винахідник, член-кореспондент Академії наук УРСР.
- Голосенко Дмитро Валерійович — старший лейтенант Збройних сил України
- Гороховатський Ярослав Борисович — хімік, член-кореспондент Академії наук УРСР.
- Григор'єв Никифор Олександрович — повстанський отаман Степової України,
- Діброва Ілля Данилович — ватажок партизанського руху України і Словаччини.
- Добровольський Сергій Валерійович — старший прапорщик Збройних сил України
- Єдкін Віктор Дмитрович — військовий льотчик, Герой Радянського Союзу (1945).
- Єфремов Михайло Єфремович — учасник боїв за визволення Кіровоградщини .
- Заславський Євген Львович — білоруський архітектор.
- Зейналов Едуард Джангірович — політик, державний службовець .
- Козак Микола Михайлович — український актор в Татарстані, Росії.
- Кошовий Петро Кирилович — маршал, двічі Герой Радянського Союзу.
- Кравченко Юрій Федорович — міністр внутрішніх справ України.
Історичні події
У 1764 р. Нова Сербія була скасована і Усиківка ввійшла до складу Єлисаветинської провінції Новоросійської губернії, яка проіснувала до 1783 року, коли її територію було включено до складу Катеринославського намісництва.
З 1784 року намісництво було розділене на дві губернії: Новоросійську і Азовську, укріплення Бечея стало повітовим містом з назвою Олександрійськ. Пізніше назва міста змінилася на Олександрію. 14 березня 1806 р. було створено Олександрійський повіт, що входив до складу Херсонської губернії. Повіт складався з п'яти волостей.
Олександрійське земство. Листівка початку ХХ століття. Нині в цьому будинку знаходиться палац школярів та молоді ім. Шакало
Скотобійні
У 1793 році тут було 120 хат-мазанок, в яких проживало 738 чоловік. Цегляні будівлі — міської ратуші, сирітського суду, казначейства, квартирної комісії з'явилися лиш на початку XIX ст.
В 1803 році розглядався проект створення із Інгульця та інших рік України судноплавних артерій. У проекті через Олександрію повинен був пройти один із таких шляхів. Та проект не здійснили.
Олександрія повинна була стати місцем виступу Південного товариства декабристів. Однак, зважаючи, швидше всього, на конспіративність, в останній момент місцем виступу обрали Тульчин.
Основним заняттям олександрійців та мешканців навколишніх сіл у першій половині XIX століття були землеробство, городництво та вирощування баштанних культур. На 1823 рік у місті налічувалося 322 будинки з 1800 мешканцями. Перші навчальні заклади в місті з'являються в 1816 році. Це були повітове та парафіяльне училища. 7 листопада 1847 року було затверджено перший герб міста.
В 1858 році в Олександрії було 7800 чоловік населення, 783 будинки, 2 церкви, 2 синагоги, повітовий і земський суди, ратуша, казначейство, пошта, аптека, 3 ярмарки (Сирна, Петропавлівська, Миколаївська).
У 1850-х рр. в місті нараховувалось близько 700 будинків, переважна більшість з них була побудована з очерету, сплетеної лози й дерева, тому вони досить погано захищали від частих сильних північних вітрів. Найкращими будівлями був двоповерховий будинок поміщика Леонтьєва й будинок дворянського зібрання. В місті нараховувалось три готелі й десять заїжджих дворів, два салотопних заводи, два, що виготовляли крупчатку, й один цегельний, а також 27 вітряків. На той час в місті була лише одна площа — Базарна. Проблемою було водопостачання, через мілководдя Інгульця і не дуже якісну воду в колодязях.[5]
Протягом 30-50-х рр. XIX ст. у місті чотири рази спалахувала епідемія холери. Тільки 1855 року від неї померло 142 чоловіка. Населення міста фактично не мало доступу до кваліфікованої медичної допомоги. На 1858 рік функціонувала лише одна аптека.
Карта Олександрії кінця ХІХ ст. Назви вулиць і номери кварталів вказані відповідно до містобудівного плану, затвердженого 1872 року.
Звільнення від кріпацтва та ряд інших реформ стимулювали розвиток господарства. Збільшується кількість переробних підприємств, починається будівництво залізниць. У 1869 році вступає в дію залізнична лінія Одеса — Харків, яка пройшла через приміську станцію Користівка, а в 1901 р. залізниця пройшла через місто в напрямку ст. П'ятихатки. Раніше, у 1855 році через Олександрію пройшла телеграфна лінія, що зв'язала Одесу з Петербургом. Вигідне географічне розташування на перехресті шляхів, що вели до Чорного моря, в Крим позитивно впливало на розвиток в Олександрії торгової справи та кустарних виробництв. У 1905—06 рр. в місті діяло 12 винокурних заводів. На початку XX століття в Олександрії зароджується промислове виробництво, з'являються механічні майстерні, дрібні цехи лиття чавуну, ремонту реманенту. У цей же час була зроблена перша спроба промислової розробки місцевих родовищ бурого вугілля.
У 1866 р. все населення повіту і міста обслуговував один лікар з двома служителями. В той час працювала лише одна лікарня на кілька ліжок. У 1901 року було збудовано приміщення для нової лікарні на 100 ліжок.
В кінці XIX ст., на початку ХХ ст. у місті активізується культурне життя. В 1873 році відкрилась жіноча гімназія, у 1904 р. —
чоловіча гімназія, а в 1910 р. — учительська семінарія. У 80-х рр. XIX ст. в місті з'являється театр. Тут починав свою акторську кар'єру Гнат Юра. У першому десятилітті ХХ ст. почав діяти перший міський кінотеатр «Колізей». На початку минулого століття в місті діяло кілька друкарень. З 1909 року видавалась газета «Известия Александрийского уездного земства».
На початок ХХ ст. в Олександрії мешкало 14 007 чоловік, це було третє за величиною місто на території, що у подальшому увійшла до складу Кіровоградської області, після Єлизаветграда (61 488 чол.) і Бобринця (14 281 чол.).[6]
До складу повіту входили Знам'янка, Нова Прага, Аджамка, Новгородка, Петрове, Онуфріївка, Червона Кам'янка.
- Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
- Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
- Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
- Якими пам’ятками природи багатий рідний край?
Рідне місто або село на карті України Google карти
Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"
Дата 1576 Історична подія В якому році землі, де згодом виникла Олександрія, стали частиною Вольностей Славного Війська Запорозького Низового, встановити важко
1746 Перша згадка про поселення Усиківку 1752—1764 У цих роках в Усівці була розміщена 3 рота новосербського Пандурського полку.
В цей час було створено Нову Сербію, російський уряд створює військові поселення. Новими поселенцями були переважно серби, румуни, хорвати, болгари. Замість Усиківки з'являється шанець Бечея або Беча, нова назва походить від назви річки в Сербії. Взимку 1769 р. місцеве населення разом з гарнізоном успішно витримало облогу військ хана Керім-Гірея. 1764 Нова Сербія була скасована і Усиківка ввійшла до складу Єлисаветинської провінції Новоросійської губернії, яка проіснувала до 1783 року, коли її територію було включено до складу Катеринославського намісництва. 1917–1921 Олександрія та Олександрійщина пережили соціальні потрясіння, неодноразову зміну влади 6 серпня 1941 ійська Третього рейху зайняли Олександрію без бою. 15 листопада 1941 року місто стало центром Олександрійського ґебіту в складі Генеральної округи Миколаїв 1951–1971 Після Другої світової війни Олександрія стала містом шахтарів та машинобудівників.Протягом цих років було збудовано близько 20 промислових підприємств, 9 з них для видобутку і переробки бурого вугілля. 1990 — липень 1994 Мером міста став Скічко Олексій Омелянович (голова Олександрійської міської ради народних депутатів, голова виконкому). липень 1994 — квітень 1998 Моцний Василь Кузьмович (голова Олександрійської міської ради народних депутатів) квітень 1998–2006 Цапюк Степан Кирилович (міський голова). 2006–2010 Скічко Олексій Омелянович (міський голова). з листопаду 2010 Цапюк Степан Кирилович (міський голова).
Ресурси:
- Посилання на презентацію у Google Диск;
- Посилання на власний фотоальбом у Google Диск;
- Посилання на власний блог у Blogger;
- Посилання на добірку відеоматеріалів;
- Посилання на опитування або анкету у Google Форми;
- Посилання на спільний груповий постер.
Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
- Гарасюта Микола Федорович — винахідник, член-кореспондент Академії наук УРСР.
- Голосенко Дмитро Валерійович — старший лейтенант Збройних сил України
- Гороховатський Ярослав Борисович — хімік, член-кореспондент Академії наук УРСР.
- Григор'єв Никифор Олександрович — повстанський отаман Степової України,
- Діброва Ілля Данилович — ватажок партизанського руху України і Словаччини.
- Добровольський Сергій Валерійович — старший прапорщик Збройних сил України
- Єдкін Віктор Дмитрович — військовий льотчик, Герой Радянського Союзу (1945).
- Єфремов Михайло Єфремович — учасник боїв за визволення Кіровоградщини .
- Заславський Євген Львович — білоруський архітектор.
- Зейналов Едуард Джангірович — політик, державний службовець .
- Козак Микола Михайлович — український актор в Татарстані, Росії.
- Кошовий Петро Кирилович — маршал, двічі Герой Радянського Союзу.
- Кравченко Юрій Федорович — міністр внутрішніх справ України.
Історичні події
У 1764 р. Нова Сербія була скасована і Усиківка ввійшла до складу Єлисаветинської провінції Новоросійської губернії, яка проіснувала до 1783 року, коли її територію було включено до складу Катеринославського намісництва.
З 1784 року намісництво було розділене на дві губернії: Новоросійську і Азовську, укріплення Бечея стало повітовим містом з назвою Олександрійськ. Пізніше назва міста змінилася на Олександрію. 14 березня 1806 р. було створено Олександрійський повіт, що входив до складу Херсонської губернії. Повіт складався з п'яти волостей.
Олександрійське земство. Листівка початку ХХ століття. Нині в цьому будинку знаходиться палац школярів та молоді ім. Шакало
Скотобійні
У 1793 році тут було 120 хат-мазанок, в яких проживало 738 чоловік. Цегляні будівлі — міської ратуші, сирітського суду, казначейства, квартирної комісії з'явилися лиш на початку XIX ст.
В 1803 році розглядався проект створення із Інгульця та інших рік України судноплавних артерій. У проекті через Олександрію повинен був пройти один із таких шляхів. Та проект не здійснили.
Олександрія повинна була стати місцем виступу Південного товариства декабристів. Однак, зважаючи, швидше всього, на конспіративність, в останній момент місцем виступу обрали Тульчин.
Основним заняттям олександрійців та мешканців навколишніх сіл у першій половині XIX століття були землеробство, городництво та вирощування баштанних культур. На 1823 рік у місті налічувалося 322 будинки з 1800 мешканцями. Перші навчальні заклади в місті з'являються в 1816 році. Це були повітове та парафіяльне училища. 7 листопада 1847 року було затверджено перший герб міста.
В 1858 році в Олександрії було 7800 чоловік населення, 783 будинки, 2 церкви, 2 синагоги, повітовий і земський суди, ратуша, казначейство, пошта, аптека, 3 ярмарки (Сирна, Петропавлівська, Миколаївська).
У 1850-х рр. в місті нараховувалось близько 700 будинків, переважна більшість з них була побудована з очерету, сплетеної лози й дерева, тому вони досить погано захищали від частих сильних північних вітрів. Найкращими будівлями був двоповерховий будинок поміщика Леонтьєва й будинок дворянського зібрання. В місті нараховувалось три готелі й десять заїжджих дворів, два салотопних заводи, два, що виготовляли крупчатку, й один цегельний, а також 27 вітряків. На той час в місті була лише одна площа — Базарна. Проблемою було водопостачання, через мілководдя Інгульця і не дуже якісну воду в колодязях.[5]
Протягом 30-50-х рр. XIX ст. у місті чотири рази спалахувала епідемія холери. Тільки 1855 року від неї померло 142 чоловіка. Населення міста фактично не мало доступу до кваліфікованої медичної допомоги. На 1858 рік функціонувала лише одна аптека.
Карта Олександрії кінця ХІХ ст. Назви вулиць і номери кварталів вказані відповідно до містобудівного плану, затвердженого 1872 року.
Звільнення від кріпацтва та ряд інших реформ стимулювали розвиток господарства. Збільшується кількість переробних підприємств, починається будівництво залізниць. У 1869 році вступає в дію залізнична лінія Одеса — Харків, яка пройшла через приміську станцію Користівка, а в 1901 р. залізниця пройшла через місто в напрямку ст. П'ятихатки. Раніше, у 1855 році через Олександрію пройшла телеграфна лінія, що зв'язала Одесу з Петербургом. Вигідне географічне розташування на перехресті шляхів, що вели до Чорного моря, в Крим позитивно впливало на розвиток в Олександрії торгової справи та кустарних виробництв. У 1905—06 рр. в місті діяло 12 винокурних заводів. На початку XX століття в Олександрії зароджується промислове виробництво, з'являються механічні майстерні, дрібні цехи лиття чавуну, ремонту реманенту. У цей же час була зроблена перша спроба промислової розробки місцевих родовищ бурого вугілля.
У 1866 р. все населення повіту і міста обслуговував один лікар з двома служителями. В той час працювала лише одна лікарня на кілька ліжок. У 1901 року було збудовано приміщення для нової лікарні на 100 ліжок.
В кінці XIX ст., на початку ХХ ст. у місті активізується культурне життя. В 1873 році відкрилась жіноча гімназія, у 1904 р. —
чоловіча гімназія, а в 1910 р. — учительська семінарія. У 80-х рр. XIX ст. в місті з'являється театр. Тут починав свою акторську кар'єру Гнат Юра. У першому десятилітті ХХ ст. почав діяти перший міський кінотеатр «Колізей». На початку минулого століття в місті діяло кілька друкарень. З 1909 року видавалась газета «Известия Александрийского уездного земства».
На початок ХХ ст. в Олександрії мешкало 14 007 чоловік, це було третє за величиною місто на території, що у подальшому увійшла до складу Кіровоградської області, після Єлизаветграда (61 488 чол.) і Бобринця (14 281 чол.).[6]
До складу повіту входили Знам'янка, Нова Прага, Аджамка, Новгородка, Петрове, Онуфріївка, Червона Кам'янка.
- Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
- Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
- Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
- Якими пам’ятками природи багатий рідний край?
Рідне місто або село на карті України Google карти
Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"
Дата 1576 Історична подія В якому році землі, де згодом виникла Олександрія, стали частиною Вольностей Славного Війська Запорозького Низового, встановити важко
1746 Перша згадка про поселення Усиківку 1752—1764 У цих роках в Усівці була розміщена 3 рота новосербського Пандурського полку.
В цей час було створено Нову Сербію, російський уряд створює військові поселення. Новими поселенцями були переважно серби, румуни, хорвати, болгари. Замість Усиківки з'являється шанець Бечея або Беча, нова назва походить від назви річки в Сербії. Взимку 1769 р. місцеве населення разом з гарнізоном успішно витримало облогу військ хана Керім-Гірея. 1764 Нова Сербія була скасована і Усиківка ввійшла до складу Єлисаветинської провінції Новоросійської губернії, яка проіснувала до 1783 року, коли її територію було включено до складу Катеринославського намісництва. 1917–1921 Олександрія та Олександрійщина пережили соціальні потрясіння, неодноразову зміну влади 6 серпня 1941 ійська Третього рейху зайняли Олександрію без бою. 15 листопада 1941 року місто стало центром Олександрійського ґебіту в складі Генеральної округи Миколаїв 1951–1971 Після Другої світової війни Олександрія стала містом шахтарів та машинобудівників.Протягом цих років було збудовано близько 20 промислових підприємств, 9 з них для видобутку і переробки бурого вугілля. 1990 — липень 1994 Мером міста став Скічко Олексій Омелянович (голова Олександрійської міської ради народних депутатів, голова виконкому). липень 1994 — квітень 1998 Моцний Василь Кузьмович (голова Олександрійської міської ради народних депутатів) квітень 1998–2006 Цапюк Степан Кирилович (міський голова). 2006–2010 Скічко Олексій Омелянович (міський голова). з листопаду 2010 Цапюк Степан Кирилович (міський голова).
Ресурси:
- Посилання на презентацію у Google Диск;
- Посилання на власний фотоальбом у Google Диск;
- Посилання на власний блог у Blogger;
- Посилання на добірку відеоматеріалів;
- Посилання на опитування або анкету у Google Форми;
- Посилання на спільний груповий постер.
Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
У 1764 р. Нова Сербія була скасована і Усиківка ввійшла до складу Єлисаветинської провінції Новоросійської губернії, яка проіснувала до 1783 року, коли її територію було включено до складу Катеринославського намісництва.
З 1784 року намісництво було розділене на дві губернії: Новоросійську і Азовську, укріплення Бечея стало повітовим містом з назвою Олександрійськ. Пізніше назва міста змінилася на Олександрію. 14 березня 1806 р. було створено Олександрійський повіт, що входив до складу Херсонської губернії. Повіт складався з п'яти волостей.
Олександрійське земство. Листівка початку ХХ століття. Нині в цьому будинку знаходиться палац школярів та молоді ім. Шакало
Скотобійні У 1793 році тут було 120 хат-мазанок, в яких проживало 738 чоловік. Цегляні будівлі — міської ратуші, сирітського суду, казначейства, квартирної комісії з'явилися лиш на початку XIX ст.
В 1803 році розглядався проект створення із Інгульця та інших рік України судноплавних артерій. У проекті через Олександрію повинен був пройти один із таких шляхів. Та проект не здійснили.
Олександрія повинна була стати місцем виступу Південного товариства декабристів. Однак, зважаючи, швидше всього, на конспіративність, в останній момент місцем виступу обрали Тульчин.
Основним заняттям олександрійців та мешканців навколишніх сіл у першій половині XIX століття були землеробство, городництво та вирощування баштанних культур. На 1823 рік у місті налічувалося 322 будинки з 1800 мешканцями. Перші навчальні заклади в місті з'являються в 1816 році. Це були повітове та парафіяльне училища. 7 листопада 1847 року було затверджено перший герб міста.
В 1858 році в Олександрії було 7800 чоловік населення, 783 будинки, 2 церкви, 2 синагоги, повітовий і земський суди, ратуша, казначейство, пошта, аптека, 3 ярмарки (Сирна, Петропавлівська, Миколаївська).
У 1850-х рр. в місті нараховувалось близько 700 будинків, переважна більшість з них була побудована з очерету, сплетеної лози й дерева, тому вони досить погано захищали від частих сильних північних вітрів. Найкращими будівлями був двоповерховий будинок поміщика Леонтьєва й будинок дворянського зібрання. В місті нараховувалось три готелі й десять заїжджих дворів, два салотопних заводи, два, що виготовляли крупчатку, й один цегельний, а також 27 вітряків. На той час в місті була лише одна площа — Базарна. Проблемою було водопостачання, через мілководдя Інгульця і не дуже якісну воду в колодязях.[5]
Протягом 30-50-х рр. XIX ст. у місті чотири рази спалахувала епідемія холери. Тільки 1855 року від неї померло 142 чоловіка. Населення міста фактично не мало доступу до кваліфікованої медичної допомоги. На 1858 рік функціонувала лише одна аптека.
Карта Олександрії кінця ХІХ ст. Назви вулиць і номери кварталів вказані відповідно до містобудівного плану, затвердженого 1872 року.
Звільнення від кріпацтва та ряд інших реформ стимулювали розвиток господарства. Збільшується кількість переробних підприємств, починається будівництво залізниць. У 1869 році вступає в дію залізнична лінія Одеса — Харків, яка пройшла через приміську станцію Користівка, а в 1901 р. залізниця пройшла через місто в напрямку ст. П'ятихатки. Раніше, у 1855 році через Олександрію пройшла телеграфна лінія, що зв'язала Одесу з Петербургом. Вигідне географічне розташування на перехресті шляхів, що вели до Чорного моря, в Крим позитивно впливало на розвиток в Олександрії торгової справи та кустарних виробництв. У 1905—06 рр. в місті діяло 12 винокурних заводів. На початку XX століття в Олександрії зароджується промислове виробництво, з'являються механічні майстерні, дрібні цехи лиття чавуну, ремонту реманенту. У цей же час була зроблена перша спроба промислової розробки місцевих родовищ бурого вугілля.
У 1866 р. все населення повіту і міста обслуговував один лікар з двома служителями. В той час працювала лише одна лікарня на кілька ліжок. У 1901 року було збудовано приміщення для нової лікарні на 100 ліжок.
В кінці XIX ст., на початку ХХ ст. у місті активізується культурне життя. В 1873 році відкрилась жіноча гімназія, у 1904 р. — чоловіча гімназія, а в 1910 р. — учительська семінарія. У 80-х рр. XIX ст. в місті з'являється театр. Тут починав свою акторську кар'єру Гнат Юра. У першому десятилітті ХХ ст. почав діяти перший міський кінотеатр «Колізей». На початку минулого століття в місті діяло кілька друкарень. З 1909 року видавалась газета «Известия Александрийского уездного земства».
На початок ХХ ст. в Олександрії мешкало 14 007 чоловік, це було третє за величиною місто на території, що у подальшому увійшла до складу Кіровоградської області, після Єлизаветграда (61 488 чол.) і Бобринця (14 281 чол.).[6]
До складу повіту входили Знам'янка, Нова Прага, Аджамка, Новгородка, Петрове, Онуфріївка, Червона Кам'янка.
- Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
- Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
- Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
- Якими пам’ятками природи багатий рідний край?
Рідне місто або село на карті України Google карти
Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"
| Дата 1576 | Історична подія В якому році землі, де згодом виникла Олександрія, стали частиною Вольностей Славного Війська Запорозького Низового, встановити важко |
|---|---|
| 1746 | Перша згадка про поселення Усиківку |
| 1752—1764 | У цих роках в Усівці була розміщена 3 рота новосербського Пандурського полку. В цей час було створено Нову Сербію, російський уряд створює військові поселення. Новими поселенцями були переважно серби, румуни, хорвати, болгари. Замість Усиківки з'являється шанець Бечея або Беча, нова назва походить від назви річки в Сербії. Взимку 1769 р. місцеве населення разом з гарнізоном успішно витримало облогу військ хана Керім-Гірея. |
| 1764 | Нова Сербія була скасована і Усиківка ввійшла до складу Єлисаветинської провінції Новоросійської губернії, яка проіснувала до 1783 року, коли її територію було включено до складу Катеринославського намісництва. |
| 1917–1921 | Олександрія та Олександрійщина пережили соціальні потрясіння, неодноразову зміну влади |
| 6 серпня 1941 | ійська Третього рейху зайняли Олександрію без бою. 15 листопада 1941 року місто стало центром Олександрійського ґебіту в складі Генеральної округи Миколаїв |
| 1951–1971 | Після Другої світової війни Олександрія стала містом шахтарів та машинобудівників.Протягом цих років було збудовано близько 20 промислових підприємств, 9 з них для видобутку і переробки бурого вугілля. |
| 1990 — липень 1994 | Мером міста став Скічко Олексій Омелянович (голова Олександрійської міської ради народних депутатів, голова виконкому). |
| липень 1994 — квітень 1998 | Моцний Василь Кузьмович (голова Олександрійської міської ради народних депутатів) |
| квітень 1998–2006 | Цапюк Степан Кирилович (міський голова). |
| 2006–2010 | Скічко Олексій Омелянович (міський голова). |
| з листопаду 2010 | Цапюк Степан Кирилович (міський голова). |
Ресурси:
- Посилання на презентацію у Google Диск;
- Посилання на власний фотоальбом у Google Диск;
- Посилання на власний блог у Blogger;
- Посилання на добірку відеоматеріалів;
- Посилання на опитування або анкету у Google Форми;
- Посилання на спільний груповий постер.
Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
