Душа моєї неньки

150px-Small Coat of Arms of Kirovohrad.png

Зміст

1 Історія заснування міста
2 Видатні особистості
3 Пам'ятки
4 Рідне місто або село на карті України Google карти
5 Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"
6 Ресурси:

Історія заснування міста

У межах сучасного Кiровограда запорозькi зимiвники почали виникати вже з середини - другої половини XVI столiття. Багато що приваблювало запорожцiв у цiй мiсцевостi - родючi землi, здебiльшого масний чорнозем, близькiсть води: Iнгул та багато його приток, зрештою - гарнi краєвиди.

Саме вiд зимiвника запорозького козака Степана Лелеки веде свiй родовiд одне з сучасних кiровоградських передмiсть - Лелекiвка. Iснує вельми ймовiрна гiпотеза, що саме вiд козацьких зимiвникiв виникли також поселення Ковалiвка та Балка, що також пiзнiше були втягнутi мiстом в орбiту свого розвитку i також стали його невiд`ємними складовими.

Були в нашому краї i храми козацькi. Про один з них знаходимо вiдомостi в "Iсторiї запорозьких козакiв" Дмитра Яворницького: "в урочищi Лелекiвцi запорожця Лелеки, теперишньому селi Лелекiвцi ( Херсонської ) губернiї... ( Єлисаветградського ) повiту, перша церква заснована у iм`я Св.Трiйцi у 1766 роцi, все це видно зi слiв, що вирiзанi на дубових одвiрках дверей храму".

Але створення регулярної забудови та територiї мiста пов`язане iз будiвництвом фортецi Святої Єлисавети та слобiд навколо неї - передмiсть Бикового та Пермського. До нашого часу вiд мiста XVIII сторiччя залишилося не так багато споруд. Найунiкальнiшою, безумовно, є сам комплекс фортецi, збудований у 1754-1759 роках пiд безпосереднiм керiвництвом iнженер-полковника Манцелiуса.

У 1754 роцi уряд iмператрицi Єлисавети Петрiвни, йдучи назустрiч прагненню австрiйських сербiв до переселення у межi Росiйської iмперiї, а також бажаючи заселити землi Запорозьки людьми, якi були б одночасно вiдданi коронi росiйськiй, дозволив їм ( сербам ) переселитися на українськi землi. Засновується лiнiя вiйськових поселень пiд назвою Нова Сербiя. Вона охоплювала територiю вiд рiчки Кагарлика, лiвої притоки Синюхи, i далi по Висi, Тясмину до Днiпра, протяжнiстю 200, а завширшки 30 верст.

В жалуванiй грамотi Iвановi Хорвату, колишньому полковнику австрiйської армiї, говорилося: "...Для защиты, на всякий случай, от нападения вражеского...построить ... земляную крепость, которую именовать крепостью Святой Елисаветы". Тобто названо було ще не збудовану фортецю на честь святої покровительки правлячої тодi в Росiйськiй имперiї доньки Петра I - императрицi Єлисавети Петрiвни.

Ну а щодо ворогiв, на випадок нападу яких повинна була бути побудована фортеця, то до них, крiм турок i татар, причислялись i гайдамаки, ких не безпiдставно ототожнювали з запорозькими козаками. Вище згадану жалувану грамоту було датовано 11 сiчня 1752 року. Не пройшло й мiсяця пiсля указу Єлисавети Петрiвни, як мiж рiчками Грузька та Сугоклея, на узвишшi правого берега Iнгулу ( 200 саженiв вiд рiчки ) пiд проводом генерала I.Ф.Глебова було вибрано мiсце для майбутньої фортецi.

У другiй половинi 18 ст. iз загрозою татарських набiгiв було покiнчено завдяки перемозi у вiйнi 1768-1774 рокiв; лiквiдацiя Запорозької Сiчi (1775 р.), а за нею й остаточне викорiнення гайдамаччини, роздiли Речi Посполитої ( 1772, 1793, 1795 рр. ), що знищили Польську державу, приєднання Криму у 1783 р., - всi цi фактори обумовили просування iмперських кордонiв далеко вiд фортецi Св.Єлисавети, отже вона втратила своє стратегiчне значення, була роззброєна, а зрештою i лiквiдована як вiйськова одиниця. У рескриптi вiд 10 лютого 1784 року зазначалося, що фортеця "за своїм становищем всерединi держави фортецею бiльше вважатися не може, а тому обертається на внутрiшнє мiсто". З цього часу фортеця разом з передмiстями (форштадтами) отримала права мiста i стала iменуватися мiстом Єлисаветградом.

Видатні особистості

Володимир Кирилович Винниченко (1880–1951) - один з найвідоміших уродженеців нашого міста, Голова Секретаріату Центральної Ради, пото́му Директорії УНР, знаний літератор і публіцист. Тут він навчався у місцевій гімназії, провів молоді роки. На його честь названо проспект у центрі Кіровограда.

Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище — Тобілевич; 17 (29) вересня 1845, с. Арсенівка, Бобринецького повіту Херсонської губернії, тепер Новомиргородський район, Кіровоградська область — † 2 (15) вересня 1907, Берлін) — український письменник, драматург, актор, ерудит, брат Миколи Садовського та Панаса Саксаганського. На його честь названо Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.

Ю́рій Яно́вський (14 (27) серпня 1902, Маєрове — 25 лютого 1954, Київ) — український радянський письменник-класик, лауреат Сталінської премії (1949). У 1919 році Юрій на відмінно закінчив Єлисаветградське реальне училище, працював у адміністративному відділі повітового виконкому, у повітовому статистичному бюро і водночас навчався в механічному технікумі.

Ге́нріх Гу́ставович Нейга́уз (31 березня (12 квітня) 1888, Єлисаветград — 10 жовтня 1964, Москва) — російський і радянський піаніст, педагог, публіцист і музично-суспільний діяч. Його батько, Густав Нейгауз, також піаніст, після закінчення консерваторії в Кельні переїхав з Німеччини спочатку до Росії, а згодом в Єлисаветград, де став фундатором місцевої музичної школи.

Юлій Сергійович Мейтус (28 січня 1903, Єлисаветград — 2 квітня 1997, Київ) — український радянський композитор, народний артист України (1973), Заслужений діяч мистецтв Туркменської РСР (1944) та Української РСР (1948), лауреат Шевченківської премії. В 1919 році закінчив музичну школу по класу фортепіано в Генріха Нейгауза.

Арсеній Олександрович Тарковський (12 (25) червня 1907, Єлисаветград, Херсонська губернія, тепер Кіровоград — 27 травня 1989, Москва) — російський поет і перекладач зі східних мов, прибічник класичного стилю в російській поезії. Батько кінорежисера Андрія Тарковського. Посмертно нагороджений Державною премією СРСР (1989). У Кіровограді є вулиця названа ім'ям письменника. Арсеній відвідував єлисаветградську гімназію та навчався у музичній школі Густава Нейгауза, батька відомого музиканта Генріха Нейгауза.

Євге́н Кири́лович Марчу́к (28 січня 1941, Долинівка, Кіровоградська область) — 6-й Прем'єр-міністр України (керував урядом: 6 березня 1995 (до 8 червня, в. о.) - 27 травня 1996), генерал армії України, кандидат юридичних наук.Народився 28 січня 1941 р. в с. Долинівка Гайворонського району Кіровоградської області у селянській родині. У 1963 р. закінчив філологічний факультет Кіровоградського педагогічного інституту ім. О.С.Пушкіна за спеціальністю учитель української мови і літератури.

І́гор Я́кович Круто́й (29 липня 1954, м.Гайворон, Кіровоградська область, УРСР) — композитор, власник і керівник продюсерської компанії «АРС», незалежної агенції з авторських прав, низки російських і закордонних музичних ЗМІ (телеканал «Муз-ТВ», радіостанції «Love-радіо» і «Радіо Дача»), Народний артист Росії (1996)[1]. Народний артист України (2011).

Ка́роль Шимано́вський (24 вересня (6 жовтня) 1882, с. Тимошівка, нині Кам'янського району Черкаської області — 29 березня 1937, Лозанна, Швейцарія) — польський композитор, піаніст, педагог, музичний діяч і публіцист. Навчався у музичній школі Густава Нейгауза, свого триюрідного дядька й батька відомого російського музичного діяча Генріха Густавовича Нейгауза в Єлизаветграді.

Африка́н Олекса́ндрович Спір (15 листопада, 1837 Єлисаветград — 13 (26) березня 1890 Женева) — німецькомовний філософ-неокантіанець 19 століття з України, відомий своїм великим впливом на Фрідріха Ніцше та Теодора Лесінґа, що присвятив логіці Спіра тему своєї докторської дисертації.

Андрій П'ятов (28 червня 1984, Кіровоград) — український футболіст, воротар донецького «Шахтаря» і національної збірної України. Заслужений майстер спорту України з футболу — 2009 рік, володар Кубка УЄФА.

Марко Лукич Кропивницький (10 (22) травня 1840, с. Бежбайраки, тепер Кіровоградської області — 8 (21) квітня 1910) — український письменник, драматург, театральний актор. З ім'ям М. Кропивницького пов'язані створення українського професійного театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії.

Олекса́ндр Микола́йович Пашу́тін (рос. Александр Николаевич Пашутин; *26 листопада 1846, Єлисаветград — †1 листопада 1906, Єлисаветград) — колезький радник, єлисаветградський міський голова (1878—1905), почесний громадянин міста. О.М. Пашутін відомий, перш за все, як автор оглядової монографії «Історичний нарис Єлисаветграда»

Пам'ятки

Вулиця Палацова. Пройдемося по головній пішохідній вулиці міста – Палацовій. Назва немов переносить нас углиб століть. Правда, царського палацу ви тут не знайдете, але є багато цікавих будівель 18–19 століть. На розі з вулицею Декабристів знаходиться особняк в неокласичному стилі. Це колишня будівля Петроградського міжнародного банку (або будинок Харлаба, за ім'ям першого власника-єврея). Зараз тут пафосний ресторан «Прімо Віоліно».

Навпроти нього – прекрасний особняк з багатим декором і ліпними прикрасами. Ходять легенди, що в ньому водилися привиди і заважали працювати співробітникам бібліотеки, розташованої тут з 20-х років минулого століття.

Йдемо далі по вулиці і бачимо будинок, схожий на казковий терем – і пощастило ж співробітникам СБУ приходити на роботу в таку красу!

Цікаво поглянути і на корпус педагогічного університету на Палацовій: наприкінці 19 століття це був готель «Версаль».

Вулиця Палацова виходить на Театральну площу, де ми бачимо прекрасну будівлю Музично-драматичного театру. Це і є перший професійний український театр, заснований Марком Кропивницьким, завдяки якому Кіровоград і називають «українськими Афінами». Це справжній Театр Корифеїв, адже тут творили Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Микола Садовський; виступали відомі композитори: Микола Лисенко, Ференц Ліст.

Перед театром встановлено гранітний бюст його засновникові Марку Кропивницькому – великому режисерові, акторові і композитору. А нещодавно поруч з'явився пам'ятник-фонтан «Наталка-Полтавка» – героїні музичної комедії Котляревського.

Пам'ятник Ангелу-хранителю України немов зустрічає і благословляє всіх подорожніх на початку вулиці Великої Перспективної. Скульптуру звели у 2004 році на честь 2000-річчя Різдва Христового і 250-річчя Кіровограда. «Бережи, Боже, Україну», – написано на периметрі основи колони.

За пам'ятником Ангелу-хранителю ми бачимо дивовижно-білий храм у бароковому стилі. Це новий Благовіщенський собор, який відкрили зовсім недавно, в 2014 році, і він чудово вписується в архітектуру міста. Його ще називають храмом-писанкою. Він складається з верхньої церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці і нижної – Різдва Христового.

Останнім часом кожне місто прагне мати у себе такий стільчик, де можуть фотографуватися туристи. У Кіровограді його люб'язно надає Олександр Пашутін – славний градоначальник і меценат, який керував містом у 19 столітті. Пам'ятник Пашутіну встановлений біля будівлі міської ради. А стілець, за задумом творців, символізує передачу правління сучасникам. У місті є і вулиця Пашутінська.

На вже відомій нам вулиці Палацовій екскурсант будь-якого віку знайде щось своє. Дітям буде цікаво подивитися на пам'ятник першому трамваю. З'явився він в Єлисаветграді в 1897 році – через п'ять років після пуску першого в Україні київського трамвая. Зараз трамваїв у Кіровограді немає, вони стали частиною історії.

Кіровоградський краєзнавчий музей – один з найстаріших в Україні. Він розташувався в шикарному особняку в центрі міста, побудованому в стилі модерн з бароковими елементами. Будинок колись належав купцю Барському, зараз це пам'ятник архітектури. У музеї зібрані цікаві археологічні знахідки, що пов'язують нас з давніми культурами, є велика палеонтологічна колекція, колекція зброї і багато іншого.

Рідне місто або село на карті України Google карти

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Дата	Подія
1754	Заснування фортеці
1766	Перша церква Св. Трійці
10 лютого 1784 року	Фортеця переформовується у місто
1772, 1793, 1795 рр.	Поділи Речі Посполитої
1754-1759	Збудований комплекс фортеці
11 сiчня 1752 року	Жалувана грамота
1775 р.	Ліквідація Запорізької Січі