Стаття до проекту "Моє рідне місто або село" Холодовський 2017

Матеріал з Вікі ЦДУ
Версія від 20:57, 18 грудня 2017; 542026 (обговореннявнесок)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Батьківщина для кожного з нас бере початок від тепла рідної домівки, тихої материнської пісні, чистої рідної мови. І хоч би де ми не перебували, куди б не пролягли наші нелегкі життєві дороги, ми завжди, хоча б у думках, повертаємось до рідних місць.


Населені пункти, як і люди, мають свою життєву історію, історію, яка є неповторною за своїм колоритом, зі своїми радощами й печалями. Вона манить у минуле, зове сучасників доторкнутись до святої спадщини предків, пробуджує інтерес до незвіданих пластів життя рідного народу. Чим дальше віддаляє нас час від подій минулого, тим більш величними постають вони в нашій уяві. Час може загладити рани від пережитого, але не в силі применшити велич подій минулого. Досконало зрозуміти сучасне не можна без знання історії рідного краю. Не можна бути справжнім громадянином своєї країни, коли ти не знаєш багатовікової історії свого рідного села, своєї родини.

Історія населених пунктів (міст і сіл) має надзвичайно важливе науково-пізнавальне і виховне значення. Адже в населених пунктах з найдавніших часів жили, працювали і творили історію люди. Міста завжди були осередками освіти і культури, відігравали важливу роль у розвитку економіки краю і держави, забезпечували їх обороноздатність. Саме населені пункти були і залишаються своєрідними точками опори у історичному просторі людського буття.


Запитання до проекту:

  • 1. А ви знаєте історію рідного села?
  • 2. Які відомі люди Ваші земляки?
  • 3. Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
  • 4. Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
  • 5. Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
  • 6. Якими пам’ятками природи багатий рідний краї

1. Історія міста Кропивницький

Заселення території сучасної Кіровоградщини почалося ще в період палеоліту (20— 15 тис. років тому). З того часу кожна з епох була представлена на теренах цього краю. Біля села Володимирівка Новоархангельського району знайдено сліди одного з найбільших трипільських поселень, що нараховують більш 200 наземних будівель. Залізний вік представлений пам'ятниками чорнолісської культури, ознаменований відокремленням ремесла від землеробства. Про ці края згадували і античні історики. Геродот вважав, що саме тут розташовувався легендарний Ексампей — священні дороги Скіфії. Залишили сліди свого перебування тут сармати і готи, гуни і авари, хазари, угри та печеніги.

З першого тисячоліття н.е. тут назавжди затверджуються слов'яни, як частина антського союзу племен, а згодом — Київської держави. Неспокійне життя прикордоння було багате постійними військовими зіткненнями, тут відбувся ряд визначних битв і серед них — перемога литовсько-українських військ під керівництвом князя Ольгерда над татарськими ордами на Синіх Водах (1362 рік).

Поява тут великих населених пунктів відноситься до середини XVIII століття, коли на місці нинішнього обласного центру в 1752—1754 рр. був заснований форт Святої Єлизавети. Місце під будівництво майбутньої фортеці було обрано в грудні 1752 року на підвищенні правого берега річки Інгул експедицією під командуванням генерала І.Ф. Глєбова. 30 липня 1752 року був затверджений проект фортеці. Для її будівництва були надіслані селяни з центральних районів Російської Імперії, солдати Пермського карабінерного полку та добровольці з окольних земель. Крім того, гетьман України Кирило Розумовський надіслав 611 працівників. Охорону будівництва несли 200 запорізьких козаків. Еліcаветград будувався як фортеця для колонізації північного Причорномор'я, як форпост у боротьбі проти Туреччини і кримських татар, а також проти гайдамаків: саме звідси виступило царське військо, яке зруйнувало Запорізьку Січ. Фортеця була головним опорним пунктом на приєднаних до Росії землях Задніпров'я за Бєлградською мирною угодою 1739 р. Вона була неприступною твердинею, здатною витримати численні штурми і довгу облогу, служила базою для концентрації військ, здатних розгромити ворога.

Земляні вали форту частково збереглися до сих пір. Форт, який будувався упродовж п'яти років вважався тоді шедевром фортифікаційного мистецтва. Однак у зв'язку з тим, що в кінці XVIII століття кордон Російської Імперії відсунувся далі на південь, фортеця втратила своє стратегічне значення.

Протягом майже тридцяти років форт виконував свої прямі функції, однак після розділів Польщі і приєднання Криму, коли межі Російської Імперії відсунулись далеко на захід і на південь, він став перетворюватися в цивільне місто. Активно залучалися переселенці з інших регіонів Росії та з-за кордону. Населення Елісаветграда стало швидко зростати. Але з другої третини XIX ст. розвиток міста уповільнився, тому що в 1829 р. воно стало центром військових поселень на півдні України та місцем бойових маневрів.

Після скасування військових поселень в середині XIX ст. економіка регіону розвивається інтенсивніше. Елісаветград з'єднується залізницею з Одесою, Харковом та Києвом. В січні 1859 року військові поселення були ліквідовані, а в 1865 році Елісаветград з заштатного знову стає повітовим містом. Виникають підприємства переробної та харчової промисловості. Елісаветград на рубежі XIX—XX століть відрізнявся високим рівнем розвитку освіти, музичної та театральної культури.

До середини 1890 року кількість фабрично-заводських підприємств у місті зросла вдвічі, а обсяг виробництва зріс у 13 разів. Залізнична лінія Елісаветград - Балта дала вихід до моря, а лінія Елісаветград — Кременчук з'єднала місто з водним дніпропетровським шляхом і донецьким басейном.

Серед машинобудівних підприємств, які орієнтуються на виготовлення сільськогосподарських машин і знарядь, виділився завод братів Ельворті, заснованний в 1874 році.

Почалася Світова війна, за нею прийшла революція і громадянська війна, які суттєво впливали на життя регіону. Протягом кількох років Елісаветград потрапляв під владу Білої та Червоної армій.

У 1924 р. місто Елісаветград було перейменовано в місто Зинов'їв (1924—1934 рр.), у 1934 р. — у Кіров (1934—1939 рр.), знову в Кіровоград з 1939 р., коли Указом Президії Верховної Ради СРСР було затверджено подання Президії Верховної Ради УРСР про утворення Кіровоградської області з центром у місті Кірові з перейменуванням його в Кіровоград. Останнє перейменування — в місто Кропивницький — сталося в 2016 році на хвилі всеукраїнської декомунізації.

Суворим випробуванням стали роки Другої Світової війни. Кіровоградщина втратила 92 тисячі чоловік. В оборонних і наступальних боях загинуло 152 тисячі чоловік. 135 кіровоградців удостоєні звання Героя Радянського Союзу. ЖителіКропивницького дбайливо шанують своїх визволителів від німецько-фашистських окупантів. Місто звільнено 8-го січня 1944 року.

У повоєнний час місто значно збільшилось в розмірах, зріс його промислово-економічний потенціал. Розвиток сільського господарства призвев до виникнення виробництва сільськогосподарських машин. Такі великі машинобудівні заводи, як « Гидросила» и «Красная Зірка», ЗАТ «Радій» широко відомі за межами України.У місті також представлені легка і харчова промисловість.

За роки незалежності були зроблені суттєві кроки у налагодженні роботи господарств, у розвитку соціальної сфери. Продовжуючи традиції, область стверджує себе у виробництві сільськогосподарської техніки, розвивається гірничодобувна промисловість. Завершено реформування агропромислового комплексу. Позитивні тенденції в економіці області, дають підстави зробити висновок у правильності курсу реформ, що стимулюють динамічний розвиток регіону.

У місті функціонують три ВУЗу, два театри, два кінотеатри, краєзнавчий та художній музеї.

З Кропивницьким пов'язані письменник і громадсько-політичний діяч початку ХХ сторіччя Володимир Кирилович Винниченко, драматург і артист Іван Карпович Карпенко-Карий (Тобілевич), драматург, артист, режисер і один із засновників постійного професійного українського театру в Елісаветграді. Марко Лукич Кропивницький, композитор, народний артист України Юлій Сергійович Мейтус, видатний піаніст Генріх Густавовіч Нейгауз педагог Василь Олександрович Сухомлинський, поет Арсеній Олександрович Тарковський.


2. Відомі земляки

2015072813442070.jpg

Одним із найвідоміших уродженців Єлисаветграда є Володимир Кирилович Винниченко (1880–1951), Голова Секретаріату Центральної Ради, пото́му Директорії УНР, знаний літератор і публіцист. Тут він навчався у місцевій гімназії, провів молоді роки. На його честь названо проспект у центрі Кіровограда.

У Кіровограді (Єлисаветграді) починали свій творчий шлях українські письменники і драматурги Іван Карпенко-Карий таЮрій Яновський; музикант Генріх Нейгауз і композитор Юлій Мейтус, художник-авангардист Олександр Осмьоркін.

У середині 70-х років XIX століття у місті жив український композитор П. Ніщинський. А 1907 року в Єлисаветграді народився російський поет Арсеній Тарковський, батько режисера Андрія Тарковського.

у 1958—63 роках Євген Марчук, майбутній прем'єр-міністр України, секретар РНБО, міністр оборони України — у Кіровоградському педагогічному інституті; У 1960—1970-х роках Лідія Забіляста, народна артистка України, солістка Національної опери України (сопрано) та російський композитор і продюсер Ігор Крутой — у Кіровоградському музичному училищі. Андрій Долуд — український військовий діяч, полковник Армії УНР. Андрій Гуричев (1991–2015) — чемпіон світу з паверліфтингу, офіцер-розвідник, учасник АТО.


3. Історичні події пов'язані з Кропивницьким

 Період «золотої доби» міста

Розквіт міста пов'язаний з графом Д. Є. Остен-Сакеном. З 1835 до 1850 року він очолював Новоросійські військові поселення, до складу яких з 1829 року увійшов Єлисаветград. Завдяки Д. Є. Остен-Сакену у місті з'явились «великий» міст через Інгул, нові кам'яні будинки, нові бульвари, сади, почалося озеленення та замощення вулиць[36].

У другій половині 19 століття у Єлисаветграді швидко розвивались ринкові капіталістичні відносини, перш за все, в аграрному секторі. Значну роль для економіки міста мало введення в експлуатацію залізниці Харків—Єлисаветград—Одеса (1868–1869), за лічені роки місто з аграрного перетворилось на аграрно-промислове. Зводились майстерні і заводи з ремонту й виробництва сільськогосподарської і супутньої техніки, зокрема, епохальним став запуск 1874 року підприємства англійців Братів Ельворті, яке перетворилося на флагман місцевої промисловості ПАТ «Ельворті». Єлисаветградський електричний трамвай.

246293.jpg
В часи головування Олександра Пашутіна (міський голова з 1878 до 1905) у місті з'явились: водогін (1893 рік), електричний трамвай (1897 рік), телефонна станція, телеграф, інші елементи інфраструктури, публічна бібліотека. На кінець XIX століття у місті діяло близько 20 закладів освіти, зокрема і перший (від 1870 року) заклад середньої освіти в місті Єлисаветградське земське реальне училище. Єлисаветград активно розбудовувався, набувши європейського вигляду, а 1882 року став «колискою української драматургії» — в місті відкрився перший український професійний театр, у якому працювали видатні українські культурні діячі Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Микола Садовський тощо.

4. Визначні події, явища і процеси відбувалися на території Кропивницького

Відкриття 1965 року в Кіровограді у стінах Спасо-Преображенського собору (у 1990-ті повернуто релігійній громаді) художнього музею врятувало храм від руйнації.
Спасо-Преображенський собор у Кропивницькому.jpg

Радянський російський музичний діяч німець Генріх Нейгауз та польський композитор і педагог, ректор Варшавської консерваторії поляк Кароль Шимановський були троюрідними братами, разом жили, навчалися і працювали в Єлисаветграді.

Молодший брат відомого російського письменника Федора Михайловича Достоєвського Андрій Михайлович відомий не лише як автор мемуарів про свого видатного брата, а і як архітектор, в тому числі головний архітектор Єлисаветграда впродовж 9 років (1849—58), що визначав архітектурне обличчя міста в середині ХІХ століття.

У період визвольних змагань українців 1917—19 і в перші роки радянської влади Єлисаветград карбував власні паперові гроші.

Кіровоградське обласне державне телебачення починалось зі зладнаної умільцями аматорської заводської телестудії.

Єлисаветград за час його історії неодноразово відвідували особи відомі і високопоставлені, імператори (починаючи з Олександра I) і военначальники. Серед них - князь Григорій Олександрович Потьомкін, який, приїжджаючи сюди, зупинявся в будинку, спеціально побудованому для нього в фортеці.

Заселення території сучасної Кіровоградщини почалося в пору палеоліту (20-15 тис. Років тому), про що свідчать знахідки стоянок первісних мисливців, найбільш відома - поблизу с. Володимирівка, Новоархангельського району.

Найдавнішим з відомих за своєю назвою народів, які жили на території краю, були кіммерійці. Відомо близько десяти їх поховань (ІХ-VІІ ст. До н.е.).

В VІІ ст. до н.е. за свідченням Геродота, кіммерійців витіснили скіфи - перше державне формування Північного Причорномор'я. У 1763 році на території нинішнього Знам'янського району був розкопаний скіфський царський курган кінця VІІ ст. до н.е. - Лита або Мельгуновського могила, яка дала початок розвитку археологічної науки в Україні.

В ІІІ ст. до н.е. скіфів витіснили сармати, які прийшли з первісної території Поволжя. Серед сарматських пам'яток найбільш відомим являють грунтовій могильник в с. Калантаево, Світловодського району.

Степами нинішньої Кіровоградщини проходили племена готів (ІІІ ст.), Гунів (VІ ст.), Аварів (VІ-VІ ст.), Хозарів (VІІ-ІХ ст.), Угрів і печенігів (ІХ ст.).

Єлисаветград кінця ХІХ - початку ХХ століть відомий високим рівнем розвитку освіти, музичної та театральної культури. На території краю діяли аматорські гуртки, які дали початок українській професійній трупі, заснованої Марком Кропивницьким в Єлисаветграді восени 1882


5. Пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва

2216701 800x600 c3bdfb5db210d0a76b09da64b626537f.jpg
Лікарня Святого Луки — це єдиний медичний комплекс, в якому зібрані останні досягнення та перевірені досвідом знання у галузі загальної терапії, неврології, кардіології та кардіохірургії, хірургії, травматології, ЛОР, офтальмології та т.і. Все це забезпучує кваліфіковану діагностику та ефективне лікування, яке проводиться як амбулаторно, так і у вигляді домашнього та денного стаціонарів.

У Кіровограді значною мірою збереглася стара забудова (переважно 2-а пол. XIX століття), в тому числі низка культових споруд, рештки російських укріплень, єврейські квартали тощо.

Вже з кінця XVIII ст. місто забудовувалось спорудами у стилі класицизму (неокласицизму), однак притаманною са́ме Єлисаветграду стало панування наприкінці XIX — на початку ХХ століття стилю модерн, як у житловій, так і громадській архітектурі. Значною мірою архітектурне обличчя Кіровограда визначали робочі квартали.

Видне місце у композиційній будові центру міста займала Успенська церква, що була знищена комуністами після Другої світової війни. Зараз на її місці знаходиться мерія.

За СРСР Кіровоград був забудований багатоповерховими адміністративними, громадськими та житловими будинками. У 1970-х роках успіхом місцевих інженерів та будівничих стала реалізація проекту з упорядкування і забудови міської набережної річки Інгул.


6. Пам’ятками природи багатий рідний край


Im mest clip image015.jpg
Кіровоградський дендропарк був створений в 1958 році і став «легкими» промислового міста. Парк займає територію в 45 гектарів. У 1972 році йому присвоїли звання парку-пам`ятки. Зараз це найпопулярніше місце відпочинку жителів міста і приїжджих.
11843.jpg
Музей «Хутор Надія» — с. Миколаївка

Державний заповідник-музей І. Тобілевича (Карпенка-Карого) розташований біля села Миколаївка, в 20 км на південний захід від Кіровограда.

Садиба була заснована в 1871 р. батьком-засновником українського театру і займає 11 га землі. Тут же знаходиться невелике озеро та джерело з чистісінькою водою. Садиба була посагом його дружини — Надії Тарковської, в пам'ять про неї чоловіком і була названа садиба.

Жили тут Тобілевичі з 1887 року, і приблизно в цей час хутір став центральним місцем збору українських театралів. Великий письменник перетворив своє житло в творчий центр. Тут репетирувалися номери перших українських театральних труп під керівництвом М. Кропивницького та багато інших видатних особистостей тієї епохи. Тут же Карпенком-Карим написано 11 його творів — «Сто тисяч», «Гандзя», «Сава Чалий», «Хазяїн» та інші. Будова збереглася практично в первозданному вигляді, оригінальні також флігелі, літній театр. Крім того, тут щорічно проходить всеукраїнський театральний фестиваль «Вересневі самоцвіти».

==Рідне місто або село на карті України Google ПБ.GIF==[1]

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Дата Історична подія
(21) лютого 1784 — 5 вересня 1924 Єлисаветград
5 вересня 1924 — 27 грудня 1934 Зінов'євськ
27 грудня 1934 — 10 січня 1939 Кірово
10 січня 1939 — 14 липня 2016 Кіровоград
14 липня 2016 Кропивницький
Photo 5.jpg

Ресурси:

  • Посилання на презентацію у Google Диск; [2]
  • Посилання на власний фотоальбом у Google Диск;
  • Посилання на власний блог у Blogger;
  • Посилання на добірку відеоматеріалів;
  • Посилання на опитування або анкету у Google Форми;
  • Посилання на спільний груповий постер.



Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка