Стаття до проекту "Моє рідне місце або село" Житна Катерина
Село Куцеволівка.
Інші назви села Куцеволівка: урочище Троїцьке, займище, хутір, слобода Тройницька, Воронівка, Куцеволівка.
Село Куцеволівка розташоване на правому березі Дніпродзержинського водосховища, на пн.. – сх.. Кіровоградської області (село є крайньою точкою даної області) на річці Дніпро і межує з Полтавською та Дніпропетровською областями. Виходить у межі Дніпровського схилу Українського кристалічного масиву при переході його в пд.. – зх.. крило Дніпровсько – Донецької западини. До обласного центру 170 км, до районного центру 40 км. До найближчої залізничної станції 35 км, яка знаходиться в Крюковському районі міста Кременчук. Площа населеного пункту 636 км ².
Населення села Куцеволівка станом на 2015 рік становить 1563 чоловік. На території населеного пункту в основному проживають за національністю українці. В довідковій книзі «Екатеринославская Епархія за 1913 годъ» пишеться що: «… З 1670 року в спокійний час, щорічно, ранньою весною люди малоросійської нації з-під Кременчука, Кобеляк, Колеберди з сімейством і господарством своїм приїжджали на урочище Троїцьке і користувалися всіма природними багатствами. Займалися тваринництвом, землеробством та промислами. Багато з тимчасових поселенців, особливо, сім’ї запорізького товариства залишалися часто на зиму. Близько 1740 року урочище Троїцьке, хутір Тройницький вже відомий , як поселення запорозьких козаків а також челяді та наймитів…» В цій довідковій книзі описується, що: «… Слобода Воронівка (Куцеволівка) багатолюдна і промислова з населенням заможним при «одноштатномъ» церковному приході Верходніпровського повіту в первому благочинному окрузі». Згадується також, що цей населений пункт у старіших документах називається по різному: «урочищем Троїцьким, займищем, хутором, слободою Тройницьким, Воронівкою, Куцеволівкою».
В «Опис землеволодінь за копіями купчих та інших актів задніпровських сотень Полтавського полку 1752 року» сучасна земля с. Куцеволівки передавалася в користування «значковому товаришу полку Полтавського Павлу Тройницькому» за підписом обозного полку Полтавського Лаврентія Микитова.
В описі карти Задніпровських місць Данила де Баскета 1745 року читаємо: «… На правому березі Дніпра між Омельниками Келебердянським і Переволочанським село Порохнявці, дві безіменні (Тройницька і Буянська), кріпость і слобода Мишурин Ріг». В справах архіву Київської метрополії 1754 р. (ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1020;1024) про відкриття церков і призначення священників згадується: «… а також колишніх задніпровських сіл Полтавського полку, які не увійшли до складу Нової Сербії (Мишурин Ріг, Кам’янка, Калужине, Буянське, … та новозаселена слобода біля хутора Тройницького)». Згадується хутір Тройницький і в донесенні 1748 року поруччика Івана Котляревського в Комісію економії описних маєтностей щодо з’ясування правомірності землеволодінь Тройницького в Буянському урочищі. В роботі Катеринославського архієпископа Гавриїла (Розанова) маємо наступні відомості 1756 р. про склад слобід фортеці Святої Єлизавети «… сл. Буянська, сл.. Вороновка у бывшего хутора Тройницкого…» А. Скальський в своїй праці «Хронологическое обозрение истории Новороссийского края» 1836 року перелічує поселення Слобідського козачого полку (26 слобід), серед яких називає «… Вороново или хутор Тройницький…».Також згадує вже слободу Тройницьку яка разом з слободою Дереївкою складали 11 роту Пандурського полку. В книзі «Вільні матроси сіл Дереївки і Куцеволівки» описується що, на планшетах межового плану в 1841 році відмічено с. Дереївка і с. Куцеволівка, які перебували у складі Мишуринрозької каземної волості Верходніпровського повіту Катеринославської губернії. Йоган – Антон Гільденштедт (1749 – 1781 рр.) доктор медицини, вчений природознавець на службі у Петербурзькій Академії наук, як керівник наукової експедиції у 1768 – 1774 рр., здійснив подорож по Україні. В своєму щоденнику під час подорожі в 1774 році по Єлизаветградській провінції писав: «… Я здійснив коротку мандрівку так званим «долішнім шляхом» повз Трійцю до Плехтіївки (гусарська рота). Звідти бродом через р. Омельник, що на той час майже зовсім висох, до пікінерських рот (Єлизаветградського пікінерського полку) Дереївки та Куцеволівки, які майже стикаються й тягнуться вшир на кілька верст. Ці роти розташовані у низині біля джерел та криниць на певній віддалі від Дніпра. Потім проминув місце, де раніше була слобода Буянська, мешканці якої перейшли до Куцеволівки, й нарешті дістався до Мишуриного Рогу…» В військово-топографо-статистичному опису Катеринославської губернії у ХVІІІ ст.. згадується теж с. Куцеволівка. «… От с. Калужина до с. Куцеволовка 19 верст. Место розположения пространства сего возвышенное, перерезано несколькими отлогими лощинами… От села ж Плахтиевки дорога ровная и в 6 верстах уходит в Херсонскую губернию которая прилегает до г. Кременчуга отстоящего от с. Куцеволовки в 33 верствах. Дорога сия для прохода войск во всякое время года удобна…. От с. Мишурин Рог до с. Куцеволовка 19 верст , до границы же губернии 37 верст по большой почтовой дороге, что из г. Екатеринослава до г. Кременчуг». Дані енциклопедії Брокгауза Ф.А. і Єфрона І.А. «Куцеволовка (Вороновка) – с., Верхнеднепровского у., Екатеринославской губ., при р. Днепре. Дворов 461, жит. 3690. Школа. Лавки. Торговое селение». Окремо згадується в довідковій книзі «Екатеринославская Епархія за 1913 годъ» що з Килибирди була перенесена і розміщена на території населеного пункту 1756 році та освячена Свято-Миколаївська церква. Д.І. Яворницький наводить опис Свято-Миколаївської церкви, перебудованої 1787 р. в с. Куцеволівка: «Схожа на хату з піднятим верхом та банькою, поставленою просто на дах». У «Звіті» Яворницький особливо відзначав ікони Куцеволівської церкви ІІ половини ХVІІІ ст.. На даний час три ікони перебувають у постійній виставці Дніпропетровського художнього музею. 1900 році С. І. Васильківський ,перебуваючи в с.Куцеволівка,написав картину про стару козацьку Свято-Миколаївську церкву. На даний час картина перебуває в Харківському художньому музеї. В книзі «Исторический обзоръ православной христіанской церкви въ предълахъ нынъшней Екатеренославской епархіи до времени фармального открытія ея» знаходимо відомості про будівництво 1881 року нової Свято-Миколаївської церкви та інформацію про те що, кількість прихожан було 2520 чоловіків, 2556 жінок. На території було три школи: - церковно приходська; - 2-ох класна; - земська. До 1924 року с. Куцеволівка була Верходніпровського повіту, а 1924 р. – Олександрійського. З осені 1928 р. була районним центром до весни 1930 року. У 1929 – 1930 роках було організовано 8 ТСОЗів, а саме: «Біднецька праця», «Перемого», «Космос», «Промінь», «імені К. Ворошилова», «П’ятирічка», «Перше травня», «Нове життя». Через 2 роки було утворено три колгоспних господарства з 8, а саме: «Комунар», 17 з’їзду ВКП (б), 16-річчя Жовтня. В 20-х роках був учителем в школі , організатором комсомольської організації Білодід І.К. , який потім стане Міністром освіти УРСР. В серпні 1941 року територія села Куцеволівки була загарбана німецько-фашистськими військами. Під час окупації збереглися колективні господарства за якими наглядав німець з поліцаями. За розклеювання листівок та за висвітлення правдивої інформації, що відбувається на фронті були схоплені і закатовані Повша В., Стрижак М., Патерило Г.. Світла і вічна пам'ять дівчатам – комсомольцям. Захищати свою рідну землю у період ІІ світової війни пішли 794 жителя села. 420 з них офіцерів, старшин, сержантів і рядових не повернулися додому. В перші місяці війни своєю хоробрістю і відвагою відзначився наш земляк Шашло Тимофій Максимович в районі населеного пункту Штепівка, що на Сумщині. 20 листопада 1941 року Указом Президії Верховної Ради СРСР йому було присвоєне високе звання Героя Радянського Союзу. Після війни він напише книги «Дорожче за життя», «Батько і син», «Алмази шліфують», «Військово – патріотичне виховання в школі». Визволення населеного пункту розпочалося форсуванням радянськими військами річки Дніпро в ніч з 27 на 28 вересня 1943 року. Захопити плацдарм в ройоні села отримала 62 дивізія (командир Мошляк І.Н. ) 37 армії (командир Шарохін М. Н ). Про ці події Іван Никонович Мошляк в книзі «Вспомним мы пехоту» писав: «… Посыпались бомбы. Трудно стало отличить день от ночи. Бомбы и снаряды рвались беспрерывно и густо, тучи земли не успевали оседать, висели в воздухе, затмевая солнце. От запаха взрывчатки и гари першило в горле, одолевал кашель. Росли потери… До 11.10.1943 года 37-а армия вела боевые действия по форсированию Днепра, захвату и расширению плацдарма…» І.М. Кривогуз в книзі «Желанное слово «Победа !»» пише: «… В боях на плацдармі за неділю дивізія втратила близько 40 % свого складу…» За мужність і відвагу проявлену при форсуванні Дніпра та захоплення плацдарму в районі села Куцеволівка 1050 сержантів і офіцерів 62 гвардії стрілової дивізії нагороджені орденами і медалями. 37 воїнів удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Серед них Кузуб П.С. повторив подвиг Матросова. В той час фронтова газета писала: «Давно ли у станицы дальней У голубой Кубань – реки Кузуба молодого парня – В бой снаряжали старики. Давно ли сына провожая, Ему приказывала мать За жизнь и честь родного края, Как подобает постоять! И старой матери наказу Герой не предал, не забыл У вод днепровских сын Кавказа Бессмертный подвиг совершил. Он совершив его не дрогнув, Когда шагнули напрямик, Горячим телом, грудью, кровью Он к дзоту вражьему приник!... ». Вдячні куцеволяни створили в населеному пункту Парк Слави, в якому розміщені братська могила, де захоронено 2445 радянських воїнів та стелла з викарбуваними іменами жителів села, що не повернулися з війни. Окремо стоїть на його останній висоті пам’ятник П.С. Кузубу. В другій половині ХХ ст.. буде утворено одне колективне господарство «Дніпро» до якого в 1956 році приєднано колгосп «Вільне життя» с. Ясинуватка. За успіхи в соціальному змаганні господарство отримало почесне звання колгосп імені ХХV з’їзду КПРС. У 1989 році колгосп імені ХХV з’їзду КПРС мав двоповерховий дитячий садочок «Сонечко», консервний завод я який випускав 24 найменувань різної продукції і на рік це становило 1 млн. 200 тис. умовних банок на рік, 120 тис. пляшок ситра та води «Куцеволянка»; діяв коптильний цех; птахофабрика розрахована на утримання 110 тис. курей, в тому числі 48 тис. несучок, від яких отримували 7 млн. шт. яєць на рік; млин; крупорушка; олійниця; дві молочнотоварні ферми де утримувалося 3000 голів великої рогатої худоби, (1120 корів); свиноферма; сад; огородня бригада, будівельна. Працювало 24 спеціаліста з вищою освітою і 70 з середньо спеціальною освітою. Два будинки культури, середня школа, стаціонарна лікарня (20 ліжок). На території населеного пункту було два гранітних кар’єри. Прийшли 90-ті, прийшла надія на краще життя. Ми незалежна, самостійна держава, а де ж надія? Надію розтоптали набивши собі кишені сучасні товстосуми – демократи, продовжуючи знову і знову говорити про світле майбутнє, даючи кожному надію, а може… А після примусового розвалу зверху колективне господарство розпалося на фермерські господарства (11 шт..), та володіння одноосібників. На території с. Куцеволівка розташовано: 12 торгових точок, навчально-виховний комплекс «Куцеволівська ЗШ І – ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад», лікарня, підприємство по переробці та продажу риби, підприємство по вирощуванні яблук та виготовленні соку. Село Куцеволівка це чудова зона відпочинку. Тут розташовані туристичні бази Київської, Дніпропетровської, Донецької, Кіровоградської областей. Розміщене лісове господарство. Природно - ресурсний потенціал. На території населеного пункту є уранова руда, сіль, граніт, пісок, глина для приготування цегли (в ХІХ ст.. на поч.. ХХ ст.. був цегляний завод), сосновий та мішаний ліси. Є заповідні урочища місцевого значення Ясинуватка (3 га), Шеметів ліс (41,9 га), Сиротин ліс (20,5 га), Довге (31,30 га). На території с. Куцеволівка розташовано: 12 торгових точок, 11 фермерських господарств та одноосібники, підприємство по переробці та продажу риби, підприємство по вирощуванні яблук та виготовленні соку, ставкове та лісове господарства. Навчально-виховний комплекс «Куцеволівська ЗШ І – ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад», Куцеволівська лікарська амбулаторія, два будинки культури, дві сільські та шкільна бібліотеки, Парк Слави, туристичні бази Київської, Дніпропетровської, Донецької, Кіровоградської областей, Свято-Миколаївська християнська православна церква, Зручне сполучення Київ – Кременчук – Дніпропетровськ – Запоріжжя. Знайдено речові докази кам’яного віку, сарматсько-скіфського періоду (кам’яні баби, які на даний час перебувають в Кіровоградському краєзнавчому музеї) та ін.. Шашко Тимофій Максимович - Герой Радянського Союзу. Невтомний трудівник, доблесний воїн і чудова людина, Т.М.Шашло, на все життя поріднившись зі школою, залишався одночасно і вчителем і учнем. Він закінчив Вищу партійну школу, три роки працював секретарем Печерського райкому Компартії України, сімнадцять років трудився на посту завідуючого Київським обласним відділом народної освіти і майже стільки ж – проректором Київського педагогічного інституту імені О.М.Горького. Т.М.Шашло – заслужений учитель УРСР, професор доктор педагогічних наук. На його грудях поруч з Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу – орден Леніна, два – Вітчизняної війни, два – Червоного прапора, орден Трудового Червоного, багато медалей, медалі Н.К.Крупської, А.С.Макаренка. В післявоєнні роки Т.М.Шашло вирішив оживити далекі події, зробити їх зримими близькими тим, хто не чув свисту куль і вибухів бомб, не бачив спалених сіл убитих дітей, не ховав бойових друзів. Він пише книги: «Дорожче за життя», «Батько і син», «Алмази шліфують», «Військово-патріотичне виховання в школі». Денисенко Федір Михайлович – повний кавалер орденів Слави. Овсієнко Дмитро Юхимович – професор, доктор фізико-математичних наук. Куделя Іван Петрович – доктор біологічних наук. Лиходій Станіслав Сергійович – доцент, кандидат медичних наук. Плаксій (Олефір) Тамара Миколаївна – доцент, кандидат історичних наук. Половий Віктор Павлович – полковник, заслужений штурман СРСР. Полевий Григорій Степанович – старший спеціаліст Держплану СРСР. Чередник (Стрижак) Наталка Григорівна – старший викладач кафедри іноземної та української мов Національної Академії Державного Управління при Президентові України, Дніпропетровський регіональний інститут державного управління (автор книг «Українська національна доброзвичаєвість», «Українська мова професійного спілкування» та ін..).
Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"
| Дата | Історична подія |
|---|---|
Ресурси:
- Посилання на презентацію у Google Диск;
- Посилання на власний фотоальбом у Google Диск;
- Посилання на власний блог у Blogger;
- Посилання на добірку відеоматеріалів;
- Посилання на опитування або анкету у Google Форми;
- Посилання на спільний груповий постер.
Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
