Стаття до проекту "моє рідне місто та село" Костенко 2017
На цьому місці розмість статтю, у якій висвітліть свій досвід та враження, знайдені матеріали з історії рідного міста або села. Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах, таблицю (зразок поданий у завданні та нижче) та фотографії рідного краю.
При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:
- А ви знаєте історію рідного села?
- Які відомі люди Ваші земляки?
- Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
- Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
- Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
- Якими пам’ятками природи багатий рідний край?
Рідне місто Google карти
Кіровоград розташований на берегах Інгулу (притока річки Південний Буг) при впадінні в нього річок Сугоклея і Біянка. Місто виникло на території, де на рубежі XV—XVI століть зародилося козацтво. Заселення території сучасної Кіровоградщини почалося ще в період палеоліту (20— 15 тис. років тому). З того часу кожна з епох була представлена на теренах цього краю. Біля села Володимирівка Новоархангельського району знайдено сліди одного з найбільших трипільських поселень, що нараховують більш 200 наземних будівель. Залізний вік представлений пам'ятниками чорнолісської культури, ознаменований відокремленням ремесла від землеробства. Про ці края згадували і античні історики. Геродот вважав, що саме тут розташовувався легендарний
Ексампей — священні дороги Скіфії. Залишили сліди свого перебування тут сармати і готи, гуни і авари, хазари, угри та печеніги. З Кіровоградом пов'язані письменник і громадсько-політичний діяч початку ХХ сторіччя Володимир Кирилович Винниченко, драматург і артист Іван Карпович Карпенко-Карий (Тобілевич), драматург, артист, режисер і один із засновників постійного професійного українського театру в Елісаветграді. Марко Лукич Кропивницький, композитор, народний артист України Юлій Сергійович Мейтус, видатний піаніст Генріх Густавовіч Нейгауз педагог Василь Олександрович Сухомлинський, поет Арсеній Олександрович Тарковський.
У Елісаветграде в різний час бували О. Суворов, М. Кутузов, О. Пушкін, А. Міцкевич. З першого тисячоліття н.е. тут назавжди затверджуються слов'яни, як частина антського союзу племен, а згодом — Київської держави. Неспокійне життя прикордоння було багате постійними військовими зіткненнями, тут відбувся ряд визначних битв і серед них — перемога литовсько-українських військ під керівництвом князя Ольгерда над татарськими ордами на Синіх Водах (1362 рік). Поява тут великих населених пунктів відноситься до середини XVIII століття, коли на місці нинішнього обласного центру в 1752—1754 рр. був заснований форт Святої Єлизавети. Місце під будівництво майбутньої фортеці було обрано в грудні 1752 року на підвищенні правого берега річки Інгул експедицією під командуванням генерала І.Ф. Глєбова. 30 липня 1752 року був затверджений проект фортеці. Для її будівництва були надіслані селяни з центральних районів Російської Імперії, солдати Пермського карабінерного полку та добровольці з окольних земель. Крім того, гетьман України Кирило Розумовський надіслав 611 працівників. Охорону будівництва несли 200 запорізьких козаків. Еліcаветград будувався як фортеця для колонізації північного Причорномор'я, як форпост у боротьбі проти Туреччини і кримських татар, а також проти гайдамаків: саме звідси виступило царське військо, яке зруйнувало Запорізьку Січ. Фортеця була головним опорним пунктом на приєднаних до Росії землях Задніпров'я за Бєлградською мирною угодою 1739 р. Вона була неприступною твердинею, здатною витримати численні штурми і довгу облогу, служила базою для концентрації військ, здатних розгромити ворога. Земляні вали форту частково збереглися до сих пір. Форт, який будувався упродовж п'яти років вважався тоді шедевром фортифікаційного мистецтва. Однак у зв'язку з тим, що в кінці XVIII століття кордон Російської Імперії відсунувся далі на південь, фортеця втратила своє стратегічне значення. Протягом майже тридцяти років форт виконував свої прямі функції, однак після розділів Польщі і приєднання Криму, коли межі Російської Імперії відсунулись далеко на захід і на південь, він став перетворюватися в цивільне місто. Активно залучалися переселенці з інших регіонів Росії та з-за кордону. Населення Елісаветграда стало швидко зростати. Але з другої третини XIX ст. розвиток міста уповільнився, тому що в 1829 р. воно стало центром військових поселень на півдні України та місцем бойових маневрів. Після скасування військових поселень в середині XIX ст. економіка регіону розвивається інтенсивніше. Елісаветград з'єднується залізницею з Одесою, Харковом та Києвом. В січні 1859 року військові поселення були ліквідовані, а в 1865 році Елісаветград з заштатного знову стає повітовим містом. Виникають підприємства переробної та харчової промисловості. Елісаветград на рубежі XIX—XX століть відрізнявся високим рівнем розвитку освіти, музичної та театральної культури. До середини 1890 року кількість фабрично-заводських підприємств у місті зросла вдвічі, а обсяг виробництва зріс у 13 разів. Залізнична лінія Елісаветград - Балта дала вихід до моря, а лінія Елісаветград — Кременчук з'єднала місто з водним дніпропетровським шляхом і донецьким басейном. Серед машинобудівних підприємств, які орієнтуються на виготовлення сільськогосподарських машин і знарядь, виділився завод братів Ельворті, заснованний в 1874 році. Почалася Світова війна, за нею прийшла революція і громадянська війна, які суттєво впливали на життя регіону. Протягом кількох років Елісаветград потрапляв під владу Білої та Червоної армій. У 1924 р. місто Елісаветград було перейменовано в місто Зинов'їв (1924—1934 рр.), у 1934 р. — у Кіров (1934—1939 рр.), знову в Кіровоград з 1939 р., коли Указом Президії Верховної Ради СРСР було затверджено подання Президії Верховної Ради УРСР про утворення Кіровоградської області з центром у місті Кірові з перейменуванням його в Кіровоград. Суворим випробуванням стали роки Другої Світової війни. Кіровоградщина втратила 92 тисячі чоловік. В оборонних і наступальних боях загинуло 152 тисячі чоловік. 135 кіровоградців удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Жителі Кіровограда дбайливо шанують своїх визволителів від німецько-фашистських окупантів. Місто звільнено 8-го січня 1944 року.
Театри, музика, кіно
Кропивницький (Єлисаветград) відомий тим, що тут розпочав роботу перший український професійний театральний колектив — наприкінці XIX — на початку XX століть на сцені місцевого театру виступали корифеї української сцени — І. Тобілевич, М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Старицький, М. Заньковецька. У приміщенні єлисаветградських театрів виступали вітчизняні та зарубіжні композитори і музиканти Ференц Ліст, Модест Мусоргський, Олександр Скрябін, Антон Рубінштейн, Микола Лисенко та співаки Федір Шаляпін, Леонід Собінов.
Сучасні кропивницькі театри:
академічний український музично-драматичний театр ім. М. Л. Кропивницького; обласний академічний театр ляльок; академічний театр музики, пісні і танцю «Зоряни»; студентський театр-студія «Резонанс»; театр-студія «Мода». У місті діє обласна філармонія, при якій працюють Академічний театр музики, пісні і танцю «Зоряни», Ансамбль народної та сучасної музики «Єлисавет-ретро», камерний оркестр «Концертіно», діє дитяча філармонія. Інші професіональні творчі (музичні і хореографічні) колективи міста: заслужений ансамбль народного танцю України «Ятрань», муніципальний камерний хор, ансамбль пісні і танцю «Весна», дитячі колективи «Пролісок», «Росинка» та інші[104]. Сучасні діячі культури Кропивницького: народні артисти України А. Кривохижа й А. Червінська, заслужені артисти України В. Стратьєв, Р. Валькевич, Б. Попов. Станом на кінець 2014 року в Кропивницькому є 1 кінотеатр: кінотеатр «Портал».
Архітектура, пам'ятки і пам'ятники
У Кропивницькому значною мірою збереглася стара забудова (переважно 2-а пол. XIX століття), в тому числі низка культових споруд, рештки російських укріплень, єврейські квартали тощо. Вже з кінця XVIII ст. місто забудовувалось спорудами у стилі класицизму (неокласицизму), однак притаманною са́ме Єлисаветграду стало панування наприкінці XIX — на початку ХХ століття стилю модерн, як у житловій, так і громадській архітектурі. Значною мірою архітектурне обличчя Кропивницького визначали робочі квартали. Видне місце у композиційній будові центру міста займала Успенська церква, що була знищена комуністами після Другої світової війни. Зараз на її місці знаходиться мерія. За СРСР Кропивницький був забудований багатоповерховими адміністративними, громадськими та житловими будинками. У 1970-х роках успіхом місцевих інженерів та будівничих стала реалізація проекту з упорядкування і забудови міської набережної річки Інгул. У 2000-х, після тривалої економічної кризи, в місті відновилась сфера капітального будівництва.
Історико-культурні та культові пам'ятки
До історико-культурних та культових споруд і пам'яток Кропивницького належать:
Спасо-Преображенський собор Кафедральний собор Різдва Богородиці (Грецька церква), 1805-12 роки; залишки Єлисаветинської фортеці; комплекс будівель військового містечка (кін. 1840-х — поч. 1850-х років). Спасо-Преображенський собор (пам'ятка архітектури XVIII—XIX ст.ст.); Свято-Покровська церква, 1850—75 роки. Велика хоральна синагога, 1853 рік.
Пам'ятники
У місті було встановлено низку пам'ятників — як за радянської доби (Меморіал Слави, Кірову — дкмонтований, Шевченку тощо), так і в часи незалежності України (братам Ельворті, жертвам Чорнобильської трагедії, Володимирові Винниченку тощо). Загалом у Кропивницькому близько 40 пам'ятників, пам'ятних знаків, меморіалів і бюстів. Значним зосередженням пам'ятників і пам'ятних знаків у місті є Меморіальний комплекс «Фортечні вали» (місце розташування Єлисаветинської фортеці) — тут міститься Меморіал Слави, низка інших монументів і знаків, присвячених подіям і учасникам Німецько-радянської війни, пам'ятні хрести Голодомору і першому православному храму міста. Одним з найновіших в Кропивницькому є пам'ятник міському голові Єлисаветграда Олександру Пашутіну, урочисто відкритий під час святкування Дня міста-2009 19 вересня 2009 року на площі перед міською радою. Восени 2010 року, на площі перед Кіровоградським державним педагогічним університетом відкрито пам'ятник Володимирові Винниченку. У Кропивницькому в монументальній формі вшановано персоналії, чиї життя і творчість пов'язані з містом, — М. Л. Кропивницького, В. І. Григоровича, братів Ельворті. Відразу декілька пам'ятників з'явилось у Кропивницькому до 250-річчя міста в 2004 році, серед них — монументальний «Янгол-охоронець України», та пам'ятник братам Ельворті на вшанування засновників заводу «Червона Зірка», що розмістився неподалік від підприємства. На день міста, 22 вересня 2012 року, перед адміністративним корпусом ВО «Радій» було встановлено бронзовий пам'ятник всесвітньо відомому фізику, Нобелівському лауреату Ігореві Тамму.
Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"
Дата | Історична подія |
---|---|
(21) лютого 1784 — 5 вересня 1924 | Єлисаветград |
5 вересня 1924 — 27 грудня 1934 | Зінов'євськ |
27 грудня 1934 — 10 січня 1939 | Кірово |
10 січня 1939 — 14 липня 2016 | Кіровоград |
14 липня 2016 | Кропивницький |
Ресурси:
- Офіційний веб-сайт Кіровоградської міської ради
- Інформація про місто Кропивницький на офіційному веб-сайті Кіровоградської міської ради
- Фото Кропивницького
- Кіровоград
Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка