Town of independent

Ми - українці, живемо на прекрасній, квітучій та багатій землі. Ми вільні, незалежні громадяни своєї країни. Але, як на мене, найбільш гарним місцем є серце нашої любої неньки. Це наша з вами Кіроворащина.Ми мивемо тут и не знаємо історію рідного краю, і це дуже прикро. Тому, я б хотіла висвітлити саме історію свого рідного міста.

Перші документальні згадки, які можна пов’язати з історією Кіровограда, датуються ще вісімнадцятим століттям. Вони стосуються заснування на території степового краю військових поселень під назвою Нова Сербія. Згодом виникла потреба побудувати потужну фортецю, яка б стала форпостом держави на півдні, адміністративним та військовим центром краю.

У жалуваній грамоті Івану Хорвату від 11 січня 1752 року йшлося про те, що майбутня фортеця мала отримати ім’я Святої Єлисавети. Місце її розташування було обрано в грудні 1752 року на узвишші правого берега річки Інгулу. Будівництво розпочалося 18 червня 1754 року, а за три роки над диким українським степом уже височіла унікальна земляна споруда, аналогів якої не було. Цитадель фортеці Св. Єлисавети складалася із шести бастіонів у вигляді п'ятикутних виступів і зверху нагадувала шестикутну морську зірку. Згодом біля фортеці з’явилось і цивільне поселення у формі слободи. Першими поселенцями там стали представники різних національностей, проте значною була і кількість вихідців із українських губерній. З 1764 року слобода стала центром Єлисаветградської провінції, а з 1775 - отримала права міста Єлисаветграда. Управляв містом магістрат, який відав адміністративними, господарськими, фінансовими та судовими справами. У другій половині 18 ст. із загрозою татарських набігів було покінчено завдяки перемозі й війні 1768-1774 років; ліквідація Запорізької Січі (1775 р.), а за нею й остаточне викорінення гайдамаччини, розділи Речі Посполитої (1772, 1793, 1795 рр.), що знищили Польску державу, приєднання Криму у 1783 р, – всі ці фактори обумовили просування імперських кордонів далеко від фортеці Св. Єлисавети, отже вона втратила своє стратегічне значення, була роззброєна, а зрештою і ліквідована як військова одиниця. У рескрипті від 10 лютого 1784 року зазначалося, що фортеця «за своїм становищем всередині держави фортецею більше вважатися не може, а тому обертається на внутрішнє місто». З цього часу фортеця разом з передмістями отримала права міста і стала іменуватися містом Єласаветградом. Місто декілька разів змінювало назву: в 1924 році місто назвали Зінов’євск, ця назва протрималась всього 10 років. Вже 1934 році перейменували в Кірово, але коли місто стало обласним центром, із смутком помітили, що одна Кіровська область в СРСР вже існує. Так 1939 році місто стало Кіровоградом і вже з цим ім’ям майже сімдесят років.

Кіровоград – адміністративний і промисловий центр, вигідно розташований у центральній частині України. Столицею Степового краю, «Степовою Єлладою», «Маленьким Парижем» – лагідно з гордістю називають кіровоградці своє рідне місто. Багатовікова історія міста творилася розумно, працею і звитягою багатьох поколінь його мешканців. Кожне століття залишило тут свій особливий знак. Відображений він в унікальній споруді фортеці Святої Єласавети, у шедеврах архітектурних ансамблів ХІХ ст., у переплетінні вулиць і провулків. У різні роки доля так чи інакше пов’язала з нашим містом імена Марка Кропивницького, Івана Тобілевича, Володимира Винниченка, Івана Микитенка, Володимира Григоровича, Дмитра Чижевського, Євгена Маланюка, Генріха Нейгауза. Скульптурні пам’ятники міста відтворюють минуле і сучасне. Добра боротьба за соціальне та національне визволення уособлена у бронзових фігурах Т. Шевченка, Б. Хмельницького.

Про радянські часи нагадують увіковіченні постаті В. Леніна, С. Кірова. Відбитком народної пам’яті, пошани і вдячності є пам’ятники героям Великої Вітчизняної війни, учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС, воїнам-інтернаціоналістам. Символом єдності кіровоградців, незалежно від політичних переконань, віросповідання, професії чи національності, є площа Соборна, де встановлено пам’ятник Ангелу-охоронцю. Минуле і сучасне об’єднують усіх мешканців міста в одну велику родину, допомагають долати потужний натиск щоденних життєвих негараздів, закладати основи перспективного майбутнього, згуртовують у бажанні працювати на благо рідного міста.

Кіровоград має багаті культурні традиції. Сто двадцять два роки тому, всупереч всіляким заборонам, у місті народився перший реалістичний театр. Його фундатором став уродженець степового краю Марко Кропивницький – блискучий актор, режисер, драматург. 27 жовтня 1882 року виставою «Наталка Полтавка» він заяви світові про зрілість української театральної культури та його самобутність. Сьогодні обласному українському музичному-драматичному театру ім. М.П. Кропивницького присвоєно статус академічного. В місті діють літературно-меморіальний музей ім. Карпенка-Карого, музей Г.Г. Нейгауза, художньо-меморіальний музей О.О.Осмьоркіна, народний меморіальний музей Ю.С. Мейтуса. Місто було і залишається значним центром музичної культури України. Кіровоград подарував Україні і світові цілі сузір’я видатних музикантів. З 1991 р. засновано музей культури ім. К.Шимановського, якому надано статус державного.