Олександрія - моє місто

Олександрі́я — місто обласного підпорядкування Кіровоградської області, центр Олександрійського району.

Пам'ятник Леніну в Олександрії який було знесено під час Революції Гідності

ІСТОРІЯ МІСТА ОЛЕКСАНДРІЯ

Історія міста починається з тих часів, коли Південь сучасної України був ареною боротьби Золотої Орди, Литовської та Польської держав, Російської імперії, Кримської орди. На місці сучасної Олександрії козаки, які протистояли цим силам, формували зимівники і варти.

Перша згадка про поселення з'явилася в 1746 році. Це був козацький зи­мівник Усівка, який заснував на лівому березі Інгульця запорозький козак Вус. З початком Сербської колонізації (1754) зимівник перетворився у військове укріплення Шанець Бечея, назва якого нагадувала сербам рідні місця.

У книзі В. М. Кабузан «Заселение Новороссии. 1719-1858 гг.» вказано, що після чергового перепису 1752 року серед 51-го поселення, що вже існували в 40-50-х рр. XIII ст., була й Усівка. У графі «Дата заснування» стоїть 1746 рік, а в 1752 році в Усівці налічувалося 109 дворів. З утворенням у 1784 році Катеринославського намісництва в його складі формувався Олександрійський повіт з центром у поселенні Беча і з перейменуванням його в Олександрію. У 1759 році збудована перша православна церква імені Святителя Хрис­това Миколая.

Початок XIX ст. для жителів краю ознаменувався тим, що за поданням губернатора Херсона 14 березня 1806 року ви­дано указ про створення Олександрійського повіту в складі Херсонської губернії. У 1806 році Олександрійський повіт складався з п'яти волостей. Основними заняттями олексан­дрійських міщан та жителів повіту в першій половині та се­редині XIX ст. були: землеробство, городництво та вирощу­вання баштанних культур.

Герб міста російського періоду затверджений 7 листопада 1847 р. У верхній частині пересіченого золотом і зеленню щита герб херсонський: чорний двоголовий коронований орел, що тримає у правій лапі лаврову гілку, а в лівій полум'я, на його груди покладений у блакитному щитку золотий хрест із чотирма променями у верхній частині й маленькому перекладі внизу. У нижній частині - три серпи, спрямовані до центру щита своїми клинками і рукоятками звернені: два - до верхніх кутів, а третій - до основи щита. Звільнення від кріпацтва та ряд інших реформ стимулюва­ли розвиток господарства Олександрійського повіту. Збіль­шується кількість переробних підприємств. Економічному розвитку міста та повіту в другій половині XIX ст. сприяло будівництво та введення в дію залізничних ліній. У 1905-1906 роках у повіті працювало 12 винокурних заводів. Перші навчальні заклади в цьому краю з'явилися в 1816 році. Це були повітове та парафіяльне училища. Існували дві гімназії: жіноча - з 1873 року та чоловіча - з 1910 року. У 1866 році до послуг населення повіту був один лікар та два служителя. У місті працювала лише одна лікарня на кілька ліжок. У 1901 році було збудовано приміщення лікарні на 100 ліжок. У 80-х роках XIX ст. в Олександрії з'явився театр. У місті народився і починав творчу діяльність відомий співак та ком­позитор Леонід Усачов. У першому десятилітті XX ст. з'явився в місті кінотеатр «Колізей». Крім театральної газети, з 1909 року виходили «Известия Александрийского земства». На початку століття в місті було кілька друкарень. 1917 рік був роком величезних соціальних потрясінь. Провінційній Олександрії не раз довелося пережити зміну влади. З перших днів війни жителі Олександрії піднялися на бо­ротьбу з ворогом. 6 серпня 1941 року фашисти окупували Олександрію, встановивши так званий новий порядок. За час окупації знищено більше 2,5 тис. єврейського населення, розстріляно 320 мирних жителів, більше 5,5 тис. військово­полонених. 6 грудня 1943 року місто звільнено від фашистів. Наказом Верховного Головнокомандуючого 11-ти військовим части­нам, що відзначилися при звільненні міста, було присвоєно найменування «Олександрійських». У післявоєнний період населення міста поступово зроста­ло. Головною причиною цього став розвиток добувної про­мисловості. Протягом 1951-1971 років в Олександрії було побудовано 20 промислових підприємств, 9 із них - для видобутку буро­го вугілля.

НАЙВАЖЛИВІШІ ПОДІЇ НА ТЕРИТОРІЇ РІДНОГО КРАЮ

Дата	Історична подія
1576	Перші згадки про виникнення Олександрії
1746	Перша згадка про поселення Усиківка на території міста
1754	Усиківка отримала офіційний статус
1752—1764	В Усівці була розміщена 3 рота новосербського Пандурського полку
1769	Місцеве населення разом з гарнізоном успішно витримало облогу військ хана Керім-Гірея
1764	Нова Сербія була скасована і Усиківка ввійшла до складу Єлисаветинської провінції Новоросійської губернії
1806	Було створено Олександрійський повіт, що входив до складу Херсонської губернії
1869	Вступає в дію залізнична лінія Одеса — Харків, яка пройшла через приміську станцію Користівка
1873	Відкрилась жіноча гімназія
1901	Залізниця пройшла через місто в напрямку ст. П'ятихатки
1904	Відкрилась чоловіча гімназія
1910	Відкрилась учительська семінарія
1919	Була центром антибільшовицького повстання під керівництвом отамана Никифора Григор'єва, яке в той же рік біло придушене
6 серпня 1941	Війська Третього рейху зайняли Олександрію без бою
6 грудня 1943	Олександрія була взята радянськими військами

ГЕОГРАФІЧНЕ РОЗТАШУВАННЯ

Олександрія - місто обласного підпорядкування, центр Олександрійського району - розташоване на 32° 15' схід­ної довготи та 48° ЗО' північної широти, на сході області за 75 км від Кіровограда. Разом з підпорядкованими Олек­сандрії селищами Димитрове, Пантаївка площа міста стано­вить 6 142 га.

ПРИРОДНО-РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

На берегах річок у межах міста виявлені гнейси, граніти, кварцити, різно­манітні піски, глини та суглинки; часто на глибині до 70 км залягають шари бурого вугілля, що сприяє розвитку гірничої справи на Олександрійщині.

Водні ресурси міста складаються з підземних вод, річок Березівки та Інгуль­ця, Бешки, ставків та озер, Войнівського водосховища.

Частково м. Олександрія забезпечується водою Ново-Пилипівського під­земного водозабору. Протягом останніх 6 років було введено в експлуатацію 7 свердловин, загальним дебітом до 5 тис. м3 на добу. Використовується водоза­бір у районі вуглерозрізу «Костянтинівський» для водозабезпечення вуглероз­різу та с. Березівки. Максимальний дебіт цього водозабору 11 тис. м3 на добу.

Водопостачання міста, селищ у кількісному відношенні задовільне. У різні по­ри року середньодобова подача води становить 40-50 м3, що дозволило забез­печити нормативну подачу води для різних категорій водокористування.

ВИДАТНІ ОЛЕКСАНДРІЙЦІ

• Білль-Білоцерковський Володимир Наумович — письменник, драматург.
• Гарасюта Микола Федорович — винахідник, член-кореспондент Академії наук УРСР.
• Голосенко Дмитро Валерійович — старший лейтенант Збройних сил України, учасник збройного конфлікту на сході України.
• Гороховатський Ярослав Борисович — хімік, член-кореспондент Академії наук УРСР.
• Григор'єв Никифор Олександрович — повстанський отаман Степової України, організатор найбільшого антикомуністичного повстання на Півдні України (1919), самопроголошений Гетьман Вільної України (1919)
• Діброва Ілля Данилович — ватажок партизанського руху України і Словаччини.
• Єфремов Михайло Єфремович — учасник боїв за визволення Кіровоградщини, Герой Радянського Союзу (1944).
• Єдкін Віктор Дмитрович — військовий льотчик, Герой Радянського Союзу (1945).
• Заславський Євген Львович — білоруський архітектор.
• Зейналов Едуард Джангірович — політик, державний службовець, народний депутат 5-го і 6-го скликань, губернатор Кіровоградської області (2005–2006).
• Козак Микола Михайлович — український актор в Татарстані, Росії.[51]
• Кошовий Петро Кирилович — маршал, двічі Герой Радянського Союзу.
• Кравченко Юрій Федорович — міністр внутрішніх справ України.
• Кулигін Олег Борисович — капітан, начальник інженерної служби, військовослужбовець 3-го окремого полку спецпризначення (Кіровоград). Загинув під час обстрілу проросійськими бойовиками аеропорту Донецька.
• Молчанов Олексій Петрович — організатор евакуації по залізниці в роки Великої Вітчизняної війни.
• Ненько Ігор Анатолійович — перший українець, який переплив Ла-Манш.
• Нечерда Борис Андрійович — український поет-дисидент.
• Никифоров Василь Миколайович — олександрійський священик, історик-краєзнавець.
• Охапкін Олександр Ігорович — український художник, іконописець.
• Півняк Геннадій Григорович — доктор технічних наук, ректор Національного гірничого університету України.
• Попов Леонід Іванович — 47-ий космонавт, двічі Герой Радянського Союзу.
• Романов Володимир Павлович — географ, мандрівник, декабрист.
• Секунда Шолом — єврейський композитор США.
• Степняк-Кравчинський Сергій Михайлович — письменник, народник, революціонер.
• Труховська-Ванєєва Домініка Василівна — діячка революційного руху.
• Туйгунов Леонід Наумович — військовий льотчик, Герой Радянського Союзу (1944).
• Феденко Панас Васильович — політичний діяч, історик, публіцист.
• Фокін Вітольд Павлович — перший прем'єр-міністр України.
• Худякова Антоніна Федорівна — військова льотчиця, Герой Радянського Союзу (1945), директор Олександрійського краєзнавчого музею.
• Чернов Леонід Кіндратович — український поет і прозаїк.
• Чижевський Дмитро Іванович — славіст і літературознавець.
• Цигульський Валентин Володимирович — підполковник Збройних сил України, заступник командира 16-ї вертолітної бригади, учасник збройного конфлікту на сході України.
• Цівчинська Алла Аполлонівна (1912—1997) — українська письменниця.
• Шульга Інна Антонівна — краєзнавець, засновник і директор Олександрійського музею миру.
• Ястржембський Володимир Антонович (1866-?) — професор Харківського університету.
• Юра Гнат Петрович — актор і режисер.

Ресурси:

• Посилання на презентацію у Google Диск;

• Посилання на власний фотоальбом у Google Диск;
• Посилання на власний блог у Blogger;

• Посилання на добірку відеоматеріалів;

• Посилання на опитування або анкету у Google Форми;

• Посилання на спільний груповий постер.

---

Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка