Стаття до проекту"Моє рідне місто або село" Хамаза Катерина
== Кривий Ріг ==
- Зміст
1 Назва
2 Символіка
3 Географія
3.1 Фізична географія
3.2 Розташування
3.3 Клімат
3.4 Екологія
4 Історія
4.1 Давня історія
4.2 Козацька доба
4.3 Новий час
4.4 Новітній час
4.4.1 Українська революція 1917–1921 років
4.4.2 Міжвоєнний період
4.4.3 Друга світова війна
4.4.4 Повоєнна радянська доба
4.5 Сучасність
5 Адміністрація
5.1 Адміністративний поділ
5.2 Устрій
6 Населення
7 Культура
7.1 Театри, музика та кіно
7.2 Релігія
7.3 Музеї
7.4 Пам'ятки
8 Освіта та наука
9 Економіка
10 Інфраструктура
10.1 Транспорт
11 Засоби масової інформації
12 Спорт
13 Див. також
14 Примітки
15 Джерела
16 Посилання
Назва
Популярна міська легенда стверджує, що місто назване на честь свого засновника. Перше поселення — зимівник — у цій місцевості заснував кривий (без одного ока) козак на ім'я Ріг. Відомий також козак Іван-Жадан Ріг[9], котрий був кошовим атаманом Запорізької Січі у 60-70 роки ХVII століття[10].
Реєстри Запорізького Коша згадують урочище Кривий Ріг ще до заснування постійного поселення. У цій місцині слиття річок Саксагані і Інгульця утворює довгий кривий мис — «ріг»[11].
Російська назва — Кривой Рог (укр. Крівой Роґ), німецька — Krywyj Rih (Kriwoj Rog, Kriwoi Rog), їдиш — קריבי ריה) או קריבוי רוג), англійська — Kryvyi Rih (Krivoi Rog, Krivoy Rog). Іноземні джерела часто наводять як український, так і російський варіант назви[12]. Символіка
Докладніше: Герб Кривого Рогу та Прапор Кривого Рогу
Сучасний герб, печатка та прапор Кривого Рогу затверджені 28 лютого 2007 року[13]. В основу герба покладена козацька порохівниця, виготовлена з рогу, що передусім вказує на назву міста і його минуле як територію Запорізької січі, легенду про засновника міста козака Кривого Рога та іншу версію про походження назви міста — утворення кривого мису (рогу) при злитті річок Інгулець та Саксагань. Логотип Кривого Рогу[14]
Порохівниця також говорить про великий потенціал і можливості міста. Золотий дубовий трилисник із двома жолудями — це символ сили та духовного відродження. Зелений колір означає достаток і радість. Червоний — хоробрість та лицарські чесноти[15] Девізом Кривого Рогу сьогодні є гасло «Місто довжиною в життя», воно зображене на логотипі міста[14].
Головна нагорода міста — нагрудний знак «За заслуги перед містом». 40 діячів міста мають звання його почесних громадян. Місто нагороджене Орденом Леніна[16] та Орденом Трудового Червоного Прапора. У 2002 році гімном Кривого Рогу визнана пісня «Кривий Ріг — моє місто»[17].
День міста криворіжці святкують в останні вихідні травня[18]. Також традиційно святкується дата визволення міста у роки Німецько-радянської війни (22 січня 1944 року). На згадку про вранішній початок операції традиційний парад 9 травня починається о 4 годині ранку.[19]
Святими заступниками міста православні християни Кривого Рогу вважають святого Миколая Чудотворця, єпископів Онуфрія і Порфирія[20][21]. 2013 року відкритий присвячений їм пам'ятник[22]. Географія Фізична географія Скелі МОДРу
Докладніше: Криворізький залізорудний басейн та Історія відкриття залізних руд Кривого Рогу
Місто Кривий Ріг розташоване в центральній частині Українського кристалічного масиву. В геологічній побудові міста та його околиць беруть участь четвертинні суглинки, товщиною 3-25 м, що підстилаються неогеновими глинами, пісками або тріщинуватими вапняками, товщиною 5-11 м. Над неогеновими відкладеннями залягають докембрійські кристалічні породи (граніти), що виходять на поверхню в долинах річок. У межах району виділяються два водоносних горизонти — відкладень четвертинного віку і кристалічних порід докембрію та продукти їхньої руйнації. Карта промислового регіону, 1914
Чорноземи звичайні — головна генетична група ґрунтів у приміській зоні. Також представлені лучно-чорноземні та лучно-солонцюваті ґрунти. Розташування
Докладніше: Природно-заповідний фонд Кривого Рогу
Місто розташоване у степовій зоні України, на злитті річок Інгулець і Саксагань, які входять до басейну Дніпра. Територія околиць розчленована численними балками (Зелена, Березнеговата, Червона, Макортова, Галахова, Лозуватка, Грушевата, Петрикова, Красна, Роковата, Суха, Гливата, Дубова, Вовча, Суслова, Кобальска, Калетіна, Крутий Яр, Приворотна та інші). У місцях виходу корінних порід схили річкових долин круті. Червона Балка Північна
У період танення снігу і після дощів днищами балок протікають тимчасові водостоки. Стік Інгульця зарегульований Карачунівським водосховищем, стік Саксагані — Кресівським водосховище, Дзержинським і Макортівським водосховищами. Абсолютні позначки поверхні водоймищ коливаються від 30 до 160 м. Переважні позначки поверхні становлять 50-100 м абс., мінімальні — характерні для заплавних ділянок річкових долин і становлять 30-45 м абс.
Долина Інгульця в межах міста переважно V-подібна, схили долин заввишки 25-35 м круті. Русло звивисте, але нерозгалужене, шириною 40-60 м, глибиною на перекатах 0,2-0,6 м, на плесах — до 5,0 м. Швидкість течії річки на плесах незначна. В зимовий період замерзає. Середні дати початку льодоставу до глобального потепління клімату в останні 20 років припадали на 7-12 грудня, число днів з льодовими явищами 110–115. Товщина льоду сягала 20-35 см. Скресала ріка 14-16 березня. Зараз через теплі зими льодостав на річці нестійкий, малопотужний.
Долина ріки Саксагані в межах міста переважно трапецеїдальна, заплава відкрита, лугова суха. Має 28 приток. Ріка відноситься до категорії малих річок. Переважна ширина заплави 100–200 м. У період весняного повіддя заплава затоплюється на глибину 1,0-1,5 м. Русло ріки нерозгалужене, переважна ширина його 20-40 м. Швидкість течії незначна. Природній режим ріки сильно змінено регулювальним впливом гребель, скиданням шахтних і промислових вод, а також забором води на технічні потреби. На ділянці «шахта „Саксагань“—Чорногорка» ріка переведена в підземний колектор. Сучасне гирло ріки розташоване в районі селища Чорногорка — нижче на 1,5 км від природного гирла в районі парку ім. газети Правда. До міста підведено Канал Дніпро — Інгулець та Канал Дніпро — Кривий Ріг.
Загальний напрям стоку підземних вод Криворіжжя — на південь — в бік Причорноморської тектонічної западини, а також до місцевого базису ерозії — річкових долин, балок, ярів, подів, тому місцями виникають джерела (природний вихід підземної води на земну поверхню, наприклад в районі скель МОДРу, в балці Гандибіна, на березі Кресівського водосховища в парку та ін.) та мокрини (місця просочування підземних вод на денну поверхню у вигляді сильно змоченого ґрунту).
За офіційними даними Криворізької міської ради довжина міста становить 126 км[5]. Водночас за емпіричними даними — 58 км, не враховуючи колишнє місто Інгулець[23]; з Інгульцем — 81,5 км[24], враховуючи 13,4 км Широківського шосе по території, що не належить місту; відстань між крайніми точками по прямій — 66 км[25]. Rose des vents Київ ~ 428 км Н23 Кіровоград ~ 114 км Шостка ~ 586 км Росія Воронеж ~ 731 км Харків ~ 382 км Rose des vents Львів ~ 832 км N Н11 Дніпропетровськ ~ 146 км Донецьк ~ 406 км W Кривий Ріг E S Молдова Кишинів ~ 450 км Одеса ~ 322 км Севастополь ~ 467 км Маріуполь ~ 517 км Клімат
Клімат — помірно-континентальний, характеризується спекотним посушливим літом і помірно м'якою з частими відлигами зимою. Човникова станція на злитті Саксагані та Інгульця. Парк імені газети «Правда».
Більша частина опадів випадає під час теплої половини року (квітень—жовтень) — 268 мм. Добовий максимум опадів (90 мм) спостерігався у червні 1913 року. Упродовж року сумарна тривалість випадіння опадів 730 годин. За останні 60 років посушливими є кожні 3-4 роки на одне десятиліття. Сильні посухи на Криворіжжі бувають раз на 5-10 років. Зливові дощі супроводжуються грозами та градом. Найчастіше грози трапляються в період з травня по серпень[26].
Кількість днів зі сніжним покровом — 69. Стійкого снігового покрову майже не буває, 52% зим є безсніжними та малосніжними. Середня висота снігу становить 10 см, максимальна — 30 см. Взимку на ріках можна спостерігати зимові паводки. Їх виникнення пов'язується з сильними відлигами — таненням снігового покриву і дощами. Упродовж зими частим явищем є ожеледь [27].
Переважають північні та східні вітри. Рідше за інших спостерігається південний вітер. Влітку найбільш часто повторюються північні та північно-західні вітри, в інші сезони року — північно-східні, північні та східні вітри. Штилі трапляються на початку осені та влітку[27][28]. [сховати]Клімат Кривого Рогу Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік Абсолютний максимум, °C 13 19 23,5 29 35,8 36,4 38,6 39,6 32,2 31,7 21,7 15,3 39,6 Середній максимум, °C −2 0 4 13 21 24 26 25 20 13 5 0 12 Середня температура, °C −5 −3,6 1,3 9,5 15,9 19,5 21,1 20,5 15,6 8,8 3,0 −1,6 8,8 Середній мінімум, °C −7 −6 −1 5 10 13 15 14 11 4 1 −3 5 Абсолютний мінімум, °C −27,2 −27,3 −21 −8,9 −1,6 2,8 7,3 5 −3,7 −10 −18,6 −24,5 −27,3 Норма опадів, мм 40 32 28 41 42 64 54 42 31 30 35 44 483 Джерело: Клімат Кривого Рогу. meteoprog.ua. Архів оригіналу за 30 травня 2015. Процитовано 30 травня 2015.
Над територією міста сформувався своєрідний мікроклімат «острова тепла». В місті тепліше на 1,8°С. Особливо це помітно в холодний період року. Також більше опадів, туманів, часто з низьких хмар і пило-газових викидів підприємств та автомобілів взимку утворюються смоги, знижені дози сонячної радіації. Екологія
У Кривому Розі нараховується близько 5 тисяч джерел забруднення атмосферного повітря. Через наявність руд, а також будівництва доріг на основі порід криворізьких рудників земля часто буває червоного кольору
Основні підприємства-забруднювачі атмосферного повітря, тис.тонн[29]:
«АрселорМіттал Кривий Ріг» — 219,1; «Південний ГЗК» — 36,3; «Північний ГЗК» — 11,08; «Центральний ГЗК» — 2,2; «ХайдельбергЦемент Україна» — 1,5; «Інгулецький ГЗК» — 1,3.
У 2011 році АрселорМіттал Кривий Ріг входив до десяти об'єктів, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища в Україні.[30]
Міжвідомча комісія по встановленню режимів роботи дніпровських водосховищ прийняла новий Регламент екологічного оздоровлення ріки Інгулець із подовженням терміну промивки з середини травня до середини серпня[29].
Згідно з рейтингом журналу «Кореспондент», складеним у 2010 році на основі даних Держкомстату України по ступеню того, як багато небезпечних речовин викидають в атмосферу підприємства і транспорт міст України, Кривий Ріг визнаний найбруднішим містом України. На кожного жителя Кривого Рогу припадає 634 кг шкідливих речовин, викинутих в атмосферу. За цим показником Кривий Ріг випередив Маріуполь та Бурштин, які посіли відповідно друге і третє місця в рейтингу.[31] Історія Давня історія Курган Ляхова Могила
Первісні люди на території сучасного Криворіжжя з'явилися ще за кам'яного віку. Про це свідчать гостроконечник, знайдений при розкопках у селі Радіонівка, сокири, виявлені в міжріччях Саксагані та Інгульця. Кам'яна баба, знайдена на території Криворіжжя
В одному з курганів, розкопаних на лівому березі річки Інгулець до жовтневого перевороту 1917 року, виявлено посудину з відмуленої глини з вушками, що належить до пам'яток Трипільськоїкультури[32].
Розвиненішими були племена так званої катакомбної культури, які з'явилися на території Криворіжжя в першій половині II тисячоліття до н. е. Вони займалися переважно скотарством. У XV–XII століттях до н. е. з'являються скотарсько-землеробські племена зрубної культури, важлива роль у господарській діяльності яких належить саме землеробству. Досягає розквіту в цей період і бронзово-ливарне ремесло. А на початку І тисячоліття до н. е. на території всього Придніпров'я з'являються вироби з заліза. Особливого поширення вони набули в Північному Причорномор'ї, де з'явилися у VII ст. до н. е. кочові скіфські племена.
У IX–VII століттях до н. е. на Криворіжжі жили кіммерійці.
У II ст. н. е. в степи Криворіжжя зі своїми стадами рушили сармати. Археологічні дослідження доводять наявність торговельних зв'язків між сарматами, які населяли в той час цю територію, і стародавніми греками, зокрема з островом Родос, розташованому в східній частині Середземномор'я[33]. На території сучасного Криворіжжя знайдено також поселення скотарів та землеробів так званої черняхівської культури. Найвідомішими похованнями того періоду є поховання біля Христофорівки.
На початку н. е. Причорномор'я населяли землеробські племена — слов'яни (анти). Південні околиці східнослов'янських земель займали територію, яку займає нині Криворіжжя.
У IX–XII ст. на східнослов'янських землях існувала вже могутня держава — Київська Русь. У період феодальної роздробленості територія сучасного Криворіжжя, як і все Південне Причорномор'я, називалося Диким полем. У цей історичний період ця територія була майже не заселена. Козацька доба Легендарний засновник міста «Козак Кривий Ріг», 2011 рік.
У середині XVI ст. була створена Запорізька Січ. З XVII ст. починається заселення цих земель козаками. 1734 року було створено Інгульську паланку, у переліку приналежних їй сіл і зимівників згаданий і Кривий Ріг. 1771 року в Кривому Розі розташовується Ставка Коша Запорізької Січі. Залишки фортифікаційних споруд знаходилися при кургані Царева Могила (до нашого часу не збереглися) [34].
1774 року академік Гюльденштедт відвідав район Кривого Рогу і зробив його перший науковий опис. Він згадує про розробки чорно-слюдистого сланцю в районі злиття рік Інгулець і Саксагань.
Після завершення 1774 року російсько-турецької війни російська влада відкрили новий поштовий тракт, що зв'язав Кременчук із Кінбурном і Очаковом, де стояли російські війська. Саме 8 травня (27 квітня за старим стилем) 1775 року в «Розписі заснованих поштових станцій по річці Інгулець від Кременчука до Херсона» з'являється перша офіційна письмова згадка про Кривий Ріг. Місце для майбутньої поштової станції затвердив останній кошовий отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський. За його наказом службу на станції розпочали козацький писар Феодосій Кудлик і п'ятеро підзвітних йому козаків[34].
Після ліквідації Запорізької Січі царський уряд почав роздавати ці землі у власність військовим, козацькій старшині, поміщикам і колоністам. Наприкінці XVIII століття поміщиця Диконська переселила на виділені їй землі 30 селянських сімей із Пензенської губернії. Їхнє поселення називали Диконкою і Катеринівкою, тепер це територія рудника імені Кірова. 1808 року виникло село Інгулець, а 1818 — село Олександрів Дар, засноване генералом Рахмановим, який на землі, отриманій у подарунок від Олександра І, поселив кріпаків із Чернігівщини. Новий час
1817 року Кривий Ріг згадується у «Переліку (Списку) казенних селищ Херсонського й Олександрійського повітів, які у 1816–1817 рр. були звернені у військові поселення». Вивезення руди з кар'єру, 1899 рік
Після ліквідації 1857 року військових поселень Кривий Ріг переведено до розряду державних сіл, був центром Криворізької волості Херсонського повіту Херсонської губернії[35]. Станом на 1859 рік тут налічувалося 554 двори й 3 644 жителі. В селі Інгульці було 1 396 жителів, а у Олександровому Дарі (Рахманівці) — 1 149. У той час існували й інші поселення, що згодом увійшли в межі міста — Гданцівка, Катеринівка (Довгинцеве), Вечірній Кут.
Наприкінці 50-х років XIX століття з'явилися перші поселення на правому березі Саксагані (в районі Кандибиної та Іванової балок).
У другій половині XIX століття почалося дослідження надр Криворіжжя, зокрема залізної руди. У ньому брали участь академіки В. Зуєв, В. Ізмайлов, професор Ліванов. Олександр Поль
1865 року до Кривого Рогу прибув колишній професор Гірничого інституту М. П. Барбот-де-Марні, який протягом 1866–1867 років займався вивченням корисних копалин басейну[36]. А 1866 року Олександр Поль, проводячи археологічні дослідження балки Дубова, виявив виходи покладів багатої залізної руди[37].
13 квітня 1874 року Імператорським Російським технічним товариством призначена комісія під головуванням О. О. Іосса задля «дослідження благонадійності родовища залізних руд й інших мінеральних багатств, відкритих в околицях села Кривий Ріг».
Після доведеної наявності на Криворіжжі величезних запасів залізної руди 1881 року був заснований перший на Криворіжжі Саксаганський рудник, що належав «Товариству криворізьких залізних руд». Розпочався важливий період у промисловому розвитку Криворіжжя.
На розвиток Кривого Рогу вплинуло спорудження 1884 року Катерининської залізниці[38], яка сполучила місто з промисловими районам Придніпров'я і Донбасу. Поштова вулиця, початок XX ст.
У середині 80-х років XIX століття до розробки криворізьких залізних руд долучаються металургійні товариства. 1885 року два рудники відкрило Новоросійське металургійне товариство, у 1886-му Південно-Російське Дніпровське товариство заснувало Галковський, Шмаковський і Ростковський рудники. Ще два рудники — Олександрівський та Брянський — протягом 1886–1888 років створені Брянським товариством. Виникають і дрібні рудники, засновані окремими підприємцями.
Протягом 1890–1892 років на землях Гданцівського маєтку, викупленого Олександром Полем, «Товариство криворізьких залізних руд» збудувало чавуноливарний завод. В 1901 році, для постачання заводу сировиною з Тарапаковського пласта Кривбасу була відкрита канатна дорога, демонтована після затоплення рудників.
1897 року Кривбас за видобутком руди посів перше місце, випередивши Урал, станом на 1900 рік у басейні діяло 79 рудників.
Розвиток промисловості супроводжувався зростанням чисельності населення. 1916 року в Кривому Розі проживало 26,7 тисячі жителів, а загалом на території сучасного міста близько 60 тисяч. На початку XX століття у місті почали будувати багатоповерхові житлові будинки. Деякі вулиці покриті бруківкою. Проте в місті не було водопроводу, каналізації. Працювало 32 лікарняних установи, 26 початкових шкіл, з'явилися перші кінематографи[39][40]. Новітній час Цінні папери французького акціонерного товариства «Руди Кривого Рогу», 1920 Українська революція 1917–1921 років
Докладніше: Донецько-Криворізька радянська республіка
У січні 1918 року в Кривому Розі внаслідок збройного повстання, організованого місцевими більшовиками, було розпущено місцеві органи Центральної Ради і встановлено радянську владу. Рудники були націоналізовані. В лютому була створена Донецько-Криворізька Радянська Республіка, однак це утворення де-юре проіснувало недовго, а фактично так і не було створене[41][42]. Братська могила революціонерів-підпільників
У лютому 1918 року керівництво УНР уклало Берестейський мир із Німеччиною. Згідно з домовленостями, на допомогу в боротьбі з більшовизмом на територію Криворіжжя було введено частини союзних Німеччині австро-угорських військ. Армія увійшла в місто 27 лютого. 29 березня австроугорці окупували північні околиці Кривого Рогу, а ще через два дні остаточно перебрали контроль над містом. Комендантом Кривого Рогу був призначений обер-лейтенант Генріх Антон фон Хельтке.
Після короткого періоду влади Директорії з січня 1919 року в Кривому Розі знову діяли органи влади УРСР. 26 лютого було утворено Криворізький повіт із 30 волостями, що увійшов до складу Катеринославської губернії. Кривий Ріг отримав статус міста.
9 серпня місто захопили війська Добровольчої Армії під командуванням генерала Денікіна. Восени 1919 року та на початку 1920-го Кривий Ріг кілька разів переходив із рук у руки. 17 січня 1920 року Кривий Ріг остаточно зайняли війська Червоної Армії. В селі Лозуватка розміщувався штаб кавалерійської бригади Григорія Котовського·[43]. Міжвоєнний період
Після закінчення воєнних подій та з входженням Криворіжжя до складу УРСР почалося відновлення роботи рудників та промислових підприємств міста. Фабрика AEG збудована 1930 року
У кінці 1920-х років серед керівників та геологів Південнорудного тресту набула поширення т. зв. теорія затухання Криворізького залізорудного басейну.[44] Вона полягала в тому, що регіон вичерпав усі свої можливості й немає потреби вкладати кошти в його подальший розвиток. Захоплення теорією «затухання» на деякий час припинило геолого-розвідувальні роботи з вивчення Криворіжжя, призвело до значного зменшення фінансування на його розвиток. Новозбудована домна «Комсомолка», 1934 рік
Постанова ЦК ВКП(б) від 15 квітня 1930 року засудила теорію «затухання», оскільки результати обстеження надр Криворіжжя показали, що обсяг запасів залізної руди становить 700–800 мільйонів тонн. До прихильників теорії затухання радянською владою застосовано репресії. Водночас цієї постановою вжито низку заходів для сприяння розвитку Криворіжжя як індустріального центру.
Одним із заходів було рішення про початок будівництва за межами тогочасного міста, у степу біля станції Червоне, Криворізького металургійного заводу, майбутньої Криворіжсталі. На будівництві заводу працювало 17 тисяч робітників. У серпні 1934 року введено в експлуатацію першу доменну піч заводу, яку назвали «Комсомолка». Згодом на заводі було споруджено ще дві домни, введено в дію бесемерівський конвертор, блюмінг.
1936 року закінчено будівництво Криворізького коксохімічного заводу.
З розвитком промисловості почала зростати чисельність населення міста. За переписом 1939 року в Кривому Розі проживав 197 621 мешканець.
З 1934 року в місті функціонує трамвайна лінія. 1936 року утворено три внутрішньоміські райони — Центрально-Міський, Дзержинський і Жовтневий. Сільські ради, які підпорядковувалися Криворізькій міськраді, виділені в окремий сільський район.
Відкрилися перші вищі навчальні заклади: 1929 року — Криворізький гірничо-рудний інститут, а 1930-го — педагогічний інститут.
1939 року чисельність населення досягла 197 621 особи, а 1941-го — 212 878 осіб. У 1940 році в місті нараховувалося 43,4 тис. робітників-металургів, коксохіміків, робітників машинобудівної й місцевої промисловостей, 10 тис. залізничників. У місті було 947 крамниць, 48 їдалень, 23 лікарні, 56 шкіл і 15 ремісничих училищ та шкіл ФЗН, діяли драмтеатр, кінотеатр, 2 палаци культури й 17 клубів.
1939 року створено залізорудні трести «Дзержинськруда», «Жовтеньруда», «Ленінруда», геологорозвідувальний трест «Кривбасгеологія», розпочав роботу бесемерівський цех, який за своїми масштабами та технічним обладнанням став найбільшим у Європі. У 1940 році в місті діяло 160 промислових підприємств[43]. Друга світова війна
За часів Другої світової війни місто було окуповане німецькими військами (з 14 серпня 1941-го по 22 лютого 1944 року). Солдати арештовують людей, 1942
Перед окупацією майже все промислове обладнання із заводів та шахт міста було евакуйовано до Нижнього Тагілу. Ще в липні 1941 року демонтували прокатне обладнання на «Криворіжсталі». Уночі 8 серпня 1941 року нарком чорної металургії Іван Тевосян наказав зупинити завод. 13 серпня надійшов наказ: усі промислові об'єкти та обладнання, що не встигли евакуювати, — підірвати. Було виведено з ладу три домни «Криворіжсталі», заміновано та підірвано більшість шахт Кривбасу.
14 вересня 1941 року до міста увійшли війська Вермахту. Німці одразу розпочали розбудовувати органи місцевої влади — управу, жандармерію, поліцію. Почав діяти шталаг 338. У жовтні в місті почався холокост (відомий як «Чорногорська трагедія») внаслідок якого загинуло майже 7000 чоловік.
Для роботи в тилу Криворізький міськком КП(б)У залишив підпільний міський комітет у складі Н. Л. Омельченка, А. Е. Губенка, В. С. Сингирцова, С. Г. Помельникова. Усього за період окупації було утворено 13 (за іншими джерелами 14) підпільних радянських груп.
Український національно-визвольний рух у Кривому Розі було організовано похідною групою ОУН під проводом Петра Рішка (Ріжка), яка прибула до міста 14 серпня 1941 року. До її складу входили Ярослав Потічний, Мирослав Мричко, Дмитро (за іншими джерелами Олександр) Горбачів, Іван Саляк, Іван Тарнавський, Ганна Максимець та інші.
У місті допомогу оунівцям надавали кілька українських перекладачів при німецькій армії, зокрема Теодор Найдич, який налагодив близькі контакти з місцевим українським підпіллям та проводив самостійницьку пропаганду. Восени 1941 року він був заарештований співробітниками гестапо та на початку 1942 року замордований у криворізькій в'язниці під час допитів. Багато інших перекладачів, серед яких Роман Спольський, Олександр Масляник та Віктор Яворський, за зв'язки з українським підпіллям потрапили до німецьких концтаборів.
Проте головною рушійною силою національно-визвольної боротьби в Кривому Розі була група місцевих українців під проводом гірничого інженера Сергія Шерстюка. За часів німецької окупації Шерстюк обіймав посаду Голови міської управи. Ним було запроваджено використання української мови в офіційному діловодстві, оформлення вулиць українськими вивісками, офіційне вживання національного гімну «Ще не вмерла Україна». Німецькі війська на перехресті вулиць Карла Маркса і Леніна
За ініціативи міської управи в Кривому Розі виходила друком газета «Дзвін» (головний редактор Михайло Пронченко). 1 жовтня 1941 року з прем'єри «Тарас Бульба» розпочав роботу Театр ім. Котляревського. За рік було поставлено 12 вистав, на яких побувало 70 000 глядачів. У місті почали діяти капела бандуристів, музична школа, кінотеатр, спортивне товариство. Також на теренах Криворіжжя відновила свою роботу «Просвіта», яку очолював Юрій Семенко. Зусиллями шкільного відділу міської управи було поновлено навчання в середніх школах та педінституті. В селі Грушівці запрацювала сільськогосподарська школа, а у Веселих Тернах — Криворізька агрономічна школа.
У відносинах із німецькою адміністрацією Шерстюк рішуче відстоював українські інтереси. Така самостійна проукраїнська політика була небезпечна як для німецької окупаційної влади, так і для радянського підпілля. У грудні 1941 року за доносом агента НКВС на прізвище Пастернак Шерстюка було заарештовано Гестапо. На початку січня 1942 року заарештували також цілу низку його соратників. 11 лютого 1942 року Голова міської управи Сергій Шерстюк, головний редактор газети «Дзвін» Михайло Пронченко, активні діячі українського визвольного руху Ганна Максимець, Іван Потапенко та ще близько 150 чоловік були розстріляні біля шахти Валявка. Згодом німецька влада закрила більшість українських шкіл у місті, змінила керівництво театру та розпустила «Просвіту».
Після репресій український національний рух на Криворіжжі переходить у підпілля. На його чолі стає Михайло Васильович Кривошапка. У грудні 1942 року його група здійснює страту провокатора Пастернака, а сам Кривошапка під іменем Василя Михайловича Козика, щоб уникнути арешту, пробився до Дніпропетровська, де продовжив свою діяльність під керівництвом Юрка Леміша.
Докладніше: Нікопольсько-Криворізька операція
В результаті наступу Червоної Армії, що проводився з 30 січня по 29 лютого 1944, три танкові, одна моторизована і 8 піхотних дивізій Вермахту (6-а армія) були розгромлені. Війська втратили більше 40 000 чоловік. У полон було захоплено 4600 чоловік. Майже все важке озброєння та автотранспорт були кинуті при відступі або розбиті ударами радянських військ[45][46].
Під час визволення міста формуваннями 3-го Українського фронту, спеціальним зведеним загоном 37-ї армії під командуванням підполковника Аркадія Шурупова, частина міста була врятована від затоплення[47]. Радянські війська, що визволяли місто — 37-а армія, 46-а армія і 17-а повітряна армія. Військам, які брали участь у визволенні Кривого Рогу, наказом Ставки ВГК від 22 лютого 1944 оголошено подяку та в Москві дано салют 20-ма артилерійськими залпами з 224 гармат. Наказом Ставки в ознаменування здобутої перемоги з'єднання і частини, що відзначилися в боях за визволення міста, 22 військових формування отримали найменування «Криворізьких»[48][49]. Повоєнна радянська доба Піонери та шахтарі біля прапора, подарованого гірникам Мансфельду, 1952 Сучасний центр міста, 95 квартал
Основою промислового розвитку міста був видобуток залізної руди і металургія. 1961 року було збудовано першу чергу Центрального гірничо-збагачувального комбінату, створено трест «Криворіжстальконструкція», 1962 року здійснено пуск ДП-7, оснащеної електронно-обчислювальною технікою, промисловим телебаченням, 1964-го відбувся пуск першої черги Північного ГЗК. Уже 1965 року в місті діяло 573 підприємства. Протягом 1960–1985 рр. промисловий потенціал міста продовжував зростати. У 1968 році відбувся пуск взуттєвої фабрики № 3, у 1969-му відкрито вагоноремонтне депо, у 1970-му — пуск унікального комплексу шахти «Артем-2». З пуском ДП-8 доменний цех КМЗ став найбільшим в Європі, 1974 року відбувся пуск найбільшої у світі ДП-9. 1975-го створено завод «Ремміськмаш», а 1976-го — пуск вовнопрядильної фабрики. Інші заводи виробляли прохідницькі комбайни, збагачувальне і енергетичне обладнання, розвивалися легка і харчова промисловість. У ці роки місто стало багатофункціональним. Наприкінці 1960-х рр. чисельність населення міста перевищила 500 тис. осіб[50].
16-18 червня 1963 року в місті відбулися масові заворушення, в яких, за різними оцінками, брало участь від 1000 до 6000 осіб[51]. Події отримали назву «Бунт на Соцмісті». Приводом для заворушень стало надання опору співробітникам міліції з боку військовослужбовця. У підсумку — четверо вбитих, 15 поранених, приблизно 3000 постали перед судом, 1500 з них отримали тюремні терміни, решта — адміністративний арешт на 15 діб.
Криворіжці часто послуговуються своїм сленгом. Наприклад, слово «рýдник» означає селище гірників, дуже часто соціально неблагополучне, хаотично забудоване маленькими самобудами 50-х, а подекуди й 20-х – 30-х років. У декотрих закутах міста збереглися цілі квартали таких «шанхаїв»[52]. З середини 1980-х років і до 1995 року в місті розгортався молодіжний кримінальний рух — так звані «бігуни»[53].
Будівництво Криворізького швидкісного трамваю розпочалося ще 1974 року[54], проте відкриття першої черги зі станціями «Майдан Праці», «Жовтнева», «Майдан Артема» і тимчасовою «Дзержинською» відбулося 26 грудня 1986-го[55][56]. Всі станції, за винятком «Майдану Праці» і тимчасової «Дзержинської», були побудовані за стандартами метрополітену. У 1975 році громадськість відзначала двохсотріччя міста Кривого Рогу і сторіччя початку розробки залізних руд Криворізького басейну. У 1985 році запущена перша тролейбусна лінія, а криворізький аеропорт став міжнародним. До кінця дев'яностих із будівництвом мікрорайонів «Всебратське» і «Сонячний» завершилося формування міського ансамблю. Сучасність
4 березня 1992 року Криворізька міська рада народних депутатів обрала головою Юрія Любоненко, а 1994-го він же переміг на виборах мера[57]. Наступним градоначальником став Юрій Вілкул. У місті встановлюються нові пам'ятники, були затверджені офіційні символи — герб, прапор і гімн. З 2009 року в місті проводиться День Європи, а в 2014 році жителі підхопили Євромайдан. Реконструюють лікарні, метрополітен і станцію «Роковата», театр, 44 квартал і проспект Карла Маркса. 2005 року Криворіжсталь приватизує найбільша металургійна компанія ArcelorMittal, місто стає одним із центрів компаній Євраз і Метінвест. Адміністрація
Тернівський район Жовтневий район Саксаганський район Центрально-Міський район Довгинцівський район Дзержинський район Інгулецький район
Kryvyi Rih Raions.svg
Адміністративний поділ
До складу Кривого Рогу входять 7 районів: Дзержинський, Довгинцівський, Жовтневий, Інгулецький, Саксаганський, Тернівський та Центрально-Міський. У підпорядкуванні Криворізької міської ради також перебувають селища Авангард, Гірницьке, Коломійцеве, Степне, а також село Новоіванівка та Тернуватий Кут. Устрій
Докладніше: Криворізька міська рада
Криворізька міська рада
До складу Криворізької міської ради входять 90 депутатів, яких обирає громада міста строком на 5 років. З 2010 року в міській раді представлені 5 політичних сил: Партія регіонів (63 депутати), Комуністична партія, Сильна Україна, Батьківщина та Фронт Змін.
Виконавчу владу очолює міський голова (мер) та Виконавчий комітет, який складається з 12 членів. Йому підпорядковані 33 департаменти та управління, кожне з яких відповідає за певну сферу міського життя: містобудування, економічну або фінансову політику, житлове господарство та інфраструктуру. В кожному адміністративному районі органом виконавчої влади є районна адміністрація.
Мером нині є Юрій Вілкул, кандидат від Партії регіонів.
Єдиного загальноміського органу судової влади немає, натомість існує 7 районних судів, юрисдикції яких розповсюджуються на відповідні адміністративні райони міста. Місто поділене на 147 міліційних дільниць, які підпорядковуються Криворізькому міському управлінню міліції ГУМВС України в Дніпропетровській області. У Кривому Розі діють установа виконання покарань № 3 та виправна колонія № 80.
Місто захищає 17-а окрема танкова бригада, з криворіжців сформовані батальйон МВС «Кривбас» та 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас». Населення
Докладніше: Населення Кривого Рогу
За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року наявне населення в місті налічувало 712,5[58] тис. осіб (1989 року — 769,1 тис. осіб). З них міського населення — 709,0 тис. осіб (99,5%), сільського — 3,5 тис. осіб (0,5%). У порівнянні з 1989 роком частка міського населення зросла (99,2%). Статевий розподіл наступний: чоловіків — 326,7 тис. осіб, жінок — 385,8 тис. осіб, що становить відповідно 45,8% та 54,2%. 1989 року співвідношення становило 46,5% проти 53,5%[27].
Зменшення кількості населення пояснюється як природними, так і міграційними чинниками. Протягом останніх років смертність була вищою, ніж народжуваність. Сальдо міграції, яка включає як внутрішню, так і міжнародну міграцію, було додатнім до 2006 року, але потім стало від’ємним. 30% криворіжців молодші за 25 років[27].
Згідно з прогнозом, середня очікувана тривалість життя жінок у Кривому Розі зростає з 72,6 року у 2010 до 73,6 року у 2030, а чоловіків — з 61,9 до 65,9 року. Попри більшу очікувану тривалість життя, вищий коефіцієнт народжуваності та покращення сальдо міграції, кількість населення зменшуватиметься й надалі старішатиме. Його чисельність стане меншою на 13% — до 576 971 особи у 2030.
Під час війни на сході України, місто почало приймати біженців з Донецької та Луганської областей, їх кількість сягнула 7000[59][60][61].
У місті переважає українське населення, але також діють російська, вірменська, молдовська, польська, єврейська та циганська громади[62]. Розподіл населення за рідною мовою: українська — 71,35%, російська — 27,17%, білоруська — 0,23%, вірменська — 0,12%, циганська 0,12%[63].
Містяни підтримують здебільшого ліві та центристські політичні сили. На виборах у 2012 році (виборчі округи №31, №32, №33) підтримку здобули Партія регіонів (36,1%), Об'єднана опозиція (18,6%), УДАР (14,1%), Комуністична партія України (19,2%) та ВО Свобода (5,4%). На парламентських виборах у 2014 році здобули перемогу кандидати-самовисуванці та представник «Блоку Петра Порошенка»[64]. На президентських виборах у 2010 році у другому турі 28 % громадян, які прийшли на дільниці, проголосували за Юлію Тимошенко, 63%— за Віктора Януковича[65]. На президентських виборах у 2014 році 46.5% голосів здобув Петро Порошенко, 19% — Юлія Тимошенко, 17% — Олег Ляшко, 18% — Сергій Тігіпко[66].
Розділи Польщі XVIII століття призвели до еміграції в Росію бідуючого єврейського населення. Криворізький регіон у складі Херсонської, а потім Катеринославської губернії входив до межі осілості, тим не менш, особливості його адміністративно-територіального розташування, прагнення влади Російської імперії до ефективного освоєння рудоносних земель давали можливість євреям користуватися певними привілеями. З часом це допомогло євреям зайняти провідні позиції в економіці краю. Тому на Криворіжжі євреї домоглися реальної рівності з представниками інших націй[67]. Тут була рідкісна не тільки для тих років обстановка терпимості, толерантності, взаємоповаги й співпраці людей різних національностей і віросповідань. Разом з українською розвивалася і розквітала і єврейська культура, впливаючи й збагачуючи культури інших народів і сприймаючи їх вплив. У воєнні роки усе це було втрачено[67], але за роки незалежності України в Кривому Розі єврейське життя не тільки відродилася, але успішно розвивається. У місті побудована синагога, активно діють громада і благодійні фонди, загальноосвітня школа та дитячий садок[68][69], випускається міська єврейська газета, а в телеефір регулярно виходить передача «Шофар»[67][70]. Культура Театри, музика та кіно
Давні театральні традиції вже існували в Кривому Розі від початку XX сторіччя. У 1909 році на Криворіжжі працював театр «Колізей»[71]. 1911-го було відкрито «Новий Театр» Визенберга і Грушевського по вул. Миколаївській (кут вул. Леніна і Калиниченко). Також у ті часи працювали Літній театр Суспільних зборів, «Чари» — театр-ілюзіон, та «Гігант» Глазера і Полонського. 1919-го року вперше за весь час існування театральної секції в Першому Радянському Театрі демонструвався історичний фільм «Каменярі» (2 серії). Через 11 років було збудовано міський кінотеатр ім. Леніна. 28 серпня 1930 року був створений Державний міжнародний театр соціалістичного сектору, що обслуговував Кременчуцьку та Криворізьку округи з постійним перебуванням у місті Кременчук. На початку 1931 року театр переведений в Кривий Ріг, де він отримує назву — «Кривбас». Урочисте відкриття театру відбулося 5 листопада 1931 року прем'єрою спектаклю «Справа честі» за п'єсою Івана Микитенка. У 1949 році Криворізький театр отримав ім'я Тараса Шевченка.
Ляльковий театр у Кривому Розі було створено в червні 1977 року. Також працюють театр музично-пластичних мистецтв «Академія руху», студія «Баобаб» та Криворізький цирк. Великим майданчиком для культурних проектів є центр ШELTER+. У місті нараховується три кінотеатри: мережеві «Мультиплекс» та «Одеса-кіно», а також «Олімп».
У Кривому Розі було засновано музичний гурт Brunettes Shoot Blondes, з нього походять Едуард Драч, Володимир Малахов, Валерій Маренич, Андрій Хавунка та інші. Релігія Церква Різдва Пресвятої Богородиці
Докладніше: Храми Кривого Рогу
У місті розташовано більш як два десятки православних храмів, серед найважливіших — Різдва Пресвятої Богородиці, Архангело-Михайлівська церква та Спасо-Преображенський кафедральний собор. Останній є центром Криворізької та Нікопольської єпархії Української православної церкви (Московського патріархату). За десять років кількість парафій на території єпархії збільшилася з 85 до 224, було відкрито і відновлення кілька нових церков, діє єпархіальна іконописна школа ім. Андрія Рубльова. Центром Криворізького благочиння УПЦ Київського патріархату є Свято-Володимирський кафедральний собор.
Також працює Парафія Успіння Пресвятої Діви Марії Української римо-католицької церкви. Історія існування римо-католицької церкви у Кривому Розі пов'язана з розвитком промисловості, оскільки перші віряни були вихідцями з Польщі та Німеччини, які приїхали розвивати промисловість у місті[72]. На сьогоднішній день недільну службу відвідують близько 200 прихожан. При Костелі діє Спілка поляків Кривого Рогу. В Довгинцівському районі компактно проживає значна кількість вірних УГКЦ. Парафія Святої Трійці в Кривому Розі була заснована в 1995 році. У приміщенні парафії Успіння Пресвятої Діви Марії проводяться богослужіння парафії Святих Володимира і Ольги, у 2014 році була збудована каплиця на честь святого Василія Великого[73].
У Кривому Розі здавна існує єврейська община. На початку XX століття в місті функціонували дві синагоги, що розташовувалися по вулиці Каунаській (раніше — Синагогальна вулиця). 29 серпня 2010 року в місті відкрито синагогу Бейс Штерн Шульман[74]. Активно діють Єврейська громада, загальноосвітня школа та дитячий садок, випускається міська єврейська газета, а в телеефір регулярно виходить передача «Шофар».
Функціонють Німецька євангелічно-лютеранська церква України, церква Євангельських християн-баптистів, УУК ЦАСД, «Дім Хліба», ВСЦ ХВЄП і церква п'ятидесятників ОЦХВЄ «Благодать»; Храм ведичної культури (Харе Крішна). Також у місті діє Криворізька Рада Церков[75]. Музеї Найбільший квітковий годинник в Європі. Всередині знаходиться інтерактивний історичний музей
Криворізький міський історико-краєзнавчий музей зберігає природні й археологічні колекції, етнографічні та нумізматичні матеріали, твори образотворчого та народно-прикладного мистецтва, фото та документальні джерела з історії Криворіжжя XIX–XX ст. Засновано його у 1960 році.
Музей має філіали: філія в селі Веселі Терни та меморіальний музей-квартира Григорія Синиці. Йому також належить 3D-відеогалерея на Соцмісті, розташована всередині найбільшого у Європі квіткового годинника. Він розташований у парку Героїв на пр. Металургів. Діаметр циферблата — 22 метри, довжина хвилинної стрілки до 12 метрів. Тут висаджені 22 000 квітів шести видів. Хід стрілки забезпечує годинниковий механізм, розташований під спорудою. Удень кожна година супроводжується мелодійним дзвоном, а вночі годинник підсвічується[76]. Починаючи з 2013 року всередині споруди квіткового годинника почала функціонувати 3D-відеогалерея[77]. Бюст Олександра Поля
Визначним місцем також є маєток Олександра Поля у Дубовій Балці (вулиця Дишинського, поблизу шахти «Більшовик»). Нині належить різним фірмам, лише декілька кімнат відведені під музей[78]. Пам'ятки
Докладніше: Пам'ятники Кривого Рогу та Пам'ятки Кривого Рогу
Перший пам'ятник був відкритий у 1896 році біля Гданцівського заводу. Це було бронзове погруддя Олександра Поля роботи скульптора Едвардса. Більшість сучасних пам'яток розташовано на площах або в громадських парках — у місті є монументи, присвячені Олександрові Полю, Тарасові Шевченку (два), Богданові Хмельницькому (три, з 1954 року), Василеві Маргелову, Олександрові Пушкіну, Михайлові Лермонтову і Максимові Горькому. Більшість пам'ятників виконані в стилісоціалістичного реалізму, вони встановлені в радянські роки. Кілька пам'ятників Леніну під час подій Євромайдану були знесені. Є десятки меморіалів та кенотафів, присвячених воїнам Другої світової війни. Літак Су-15 виставлений біля авіаційного клубу, Як-40 у Національному авіаційному університеті (в якому також розташований музей авіації), площа Визволення береже танк Т-34-85. Паровоз Е розташований недалеко від залізничного вокзалу.
Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"
| Дата | Історична подія |
|---|---|
Ресурси:
- Посилання на презентацію у [2] Google Диск;
- Посилання на власний фотоальбом у Google Диск;
- Посилання на власний блог у Blogger;
- Посилання на добірку відеоматеріалів;
- Посилання на опитування або анкету у Google Форми;
- Посилання на спільний груповий постер.
Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
