Кіровоград,рідне місто

Зміст

1 Кіровоград Google
2 Рідне місто або село на карті України Google (вставити фотокопію карти)
3 Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"
4 Ресурси:

Кіровоград Google

Інформація про місто Кіровоград Географічне розташування

Кіровоград розташований у географічному центрі Кіровоградської області та Кіровоградського району, що цілком відповідає його стратегічному та адміністративному статусу міста районного та обласного призначення. Орієнтовні координати – 48˚38” пн.ш., 32˚20” сх.д. Геологічна будова території Кіровограда зумовлена розташуванням на площі Українського кристалічного щита та його структурної одиниці – Кіровоградського тектонічного блоку, в основі якого лежить давній докембрійський фундамент, складений гранітами, гнейсами, чарнокітами, габро-лабродаритами. Рельєф визначений геологічною будовою. Кіровоград перебуває на терені Придніпровської височини. Поверхня міста хвиляста, рівнинна, розчленована річковою долиною, ярами та балками (глибина ерозійного розчленування 80 м). Корисні копалини представлені перш за все будівельною сировиною. Відомим є Кіровоградське гранітне родовище, розташоване на правому березі р. Сугоклея. Енергетичні запаси надр міста репрезентовані покладами бурого вугілля (Балашівсько-Кіровоградське родовище) та урану. Є залежі високоякісного піску, придатного для виробництва скла. Клімат міста обумовлений його розташуванням у степовій зоні помірного поясу. Середня температура січня складає –5,6˚С, липня +20,2˚С. Середньорічна кількість опадів – 474 мм. Переважні напрями вітрів узимку – Пн. Зх. влітку – Пд. Грунти – чорноземи звичайні, глибокі мало- і середньогумусні на лесових породах. Мають високу природну родючість, хоч в орному шарі розпушені і частково втратили в минулому грудочкувату структуру. Місто пересікає р. Інгул та її притока р. Сугоклея, ряд струмків. Їм притаманні глибокі долини, у яких розширені ділянки змінюються вузькими каньйоноподібними, де береги круті і скелясті. Річище Інгулу в межах міста звивисте, заплава двостороння. Зведено Кіровоградське (260 га) та Лелеківське водосховища. Стік Інгулу в кордонах Кіровограда розподіляється наступним чином: березень-травень 70%, червень-серпень – 9% , вересень-листопад – 6%, грудень-лютий – 15%. Середня тривалість водоставу 2,5 місяці. Товщина льоду 20-40см. Тваринний світ представлений наступними видами: заєць-русак, хом’як, польова миша, білка, кріт, землерийка. З птахів водяться перепел, сіра куріпка, дрохва, жайворонки, одуд, дрізд кам’яний. Плазуни – ящірка, жовтобрюх, гадюка степова, вуж звичайний. Адміністративний устрій. Кіровоград – місто обласного підпорядкування. Має у своїй структурі два райони – Кіровський та Ленінський. У підпорядкуванні Кіровської районної ради знаходиться Новенська селищна рада.

Площа населеного пункту – 10,3 тис. га.

Кількість населення – 243 тис. осіб. Більшість складають українці. Чисельними та організованими є громади росіян, євреїв, вірменів, німців. Також на території міста проживають болгари, серби, молдовани, греки. Більшість громадян є віруючими православних церков різних конфесій (УПЦ, УАПЦ, УПЦ КП). У місті діють єпархіальні управління УПЦ та УПЦ КП, мають свої храми православні, католицька та іудейська громади, об’єднання церков ЄХБ.

Історична довідка населеного пункту

Перші документальні згадки, які ми можемо пов’язати з історією нашого міста, датуються ще вісімнадцятим століттям. Вони стосуються заснування на території нашого степового краю військових поселень, об’єднаних у Новосербію, яка охоплювала територію до шести тисяч квадратних верст. Згодом виникла потреба побудувати потужну фортецю, яка б стала форпостом держави на півдні, адміністративним та військовим центром краю.

   У жалуваній грамоті Івану Хорвату від 2 січня 1752 року йшлося про те, що майбутня фортеця мала отримати ім’я Святої Єлисавети. Спорудити її мали у межиріччі двох приток річки Інгулу – Грузької та Сугоклеї. Будівництво було розпочато вісімнадцятого червня тисяча сімсот п’ятдесят четвертого року, а за три роки над диким українським степом уже височіла унікальна земляна споруда, аналогів якої не було.

Згодом біля фортеці з’явилось і цивільне поселення у формі слободи. Першими поселенцями там стали представники інших національностей, проте значною була кількість і вихідців з українських губерній. З тисяча сімсот шістдесят четвертого року слобода стала центром Єлисаветградської провінції, а з тисяча сімсот сімдесят п’ятого року - отримала права міста Єлисаветграда. Управляв містом магістрат, який відав адміністративними, господарськими, фінансовими та судовими справами. Фортеця на той час відігравала значну роль у боротьбі Росії за вихід до Чорного моря. У роки російсько-турецької війни вона була резервною базою російських військ. Тут часто розміщувалися штаби армій і полків, проводилися військові навчання. З приєднанням Криму до Росії фортеця втратила військово-стратегічне значення. Озброєння її було передано до Херсона. Після ліквідації Єлисаветградської провінції Єлисаветград увійшов до Катеринославського повіту. Місто, що лежало на перетині шляхів з Чорноморського узбережжя вглиб Росії, до заснування Одеси, Херсона, Миколаєва було основним пунктом на півдні України. Вигідне розташування міста на торговельному шляху, що пролягав із півночі до Чорного моря, сприяло його зростанню, розвитку торгівлі. Культурне багатоголосся краю (адже тут проживали не лише українці але й чисельні росіяни, серби, болгари, німці, молдавани, греки, євреї) залишило свій відбиток до сьогоднішнього дня, створивши унікальний приклад толерантного співіснування багатьох культур та націй. Місто, змагаючись із столицями, одне з перших запустило своїми вулицями електричний трамвай, телефонну станцію, телеграф. На кінець дев’ятнадцятого століття у місті діяло більше двадцяти гімназій, училищ, семінарій, чоловічі та жіночі школи.

   Єлисаветград – колиска української драматургії. Театрознавці по праву називають його “українськими Афінами”. Тут у тисяча вісімсот вісімдесят  другому році було відкрито перший український професійний театр, у якому працювали справжні корифеї – Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Микола Садовський. Радували городян своїми виступами композитори Микола Лисенко та Ференц Ліст, оперний співак Йосип Петров, була заснована музична школа Генріха Нейгауза.

Вражає і архітектура міста, бо це будинки, створені за індивідуальними замовленнями в різних архітектурних стилях відомими архітекторами того часу – Андрієм Достоєвським, Яковом Паученком, Олександром Лішневським. Єлисаветград було заново переплановано на квартали і сектори. Місто набуло європейського вигляду. За архітектурну неповторність сучасники називали Єлисаветград “маленьким Парижем”.

   В роки Першої світової війни місто відчуло на собі зміну ситуації, що відбулась в Російській імперії. Посилення соціальної напруги на фоні економічних негараздів, розшарування суспільства, активізація різного роду політичних рухів та партій істотно вплинули на мешканців Єлисаветграда.

Тож революція лютого 1917 року була зустрінута масою заворушень і мітингів. Протягом 1917-1919 років влада в місті неодноразово переходила від однієї політичної сили до іншої (австро-угорці, більшовики, Центральна Рада, Григор’єв, Денікін). Після поразки визвольних змагань і утвердження по всій Україні радянської влади Єлисаветград остаточно зайняли більшовики. Вони застали зруйноване і виморене громадянською війною місто з непрацюючими підприємствами. Значна частина кіровоградців, рятуючись від голоду та епідемій, перекочувала до села. За роки НЕПу та періоду індустріалізації обличчя міста дещо змінилося. Збільшилася майже удвічі кількість мешканців. Історичну назву міста в 1924 році було змінено на Зінов’євськ, в 1934 році – на Кірово, а 10 січня 1939 року, щоб не плутати з населеними пунктами інших республік СРСР з такою ж назвою, перейменовано на Кіровоград. Таким чином, протягом п’ятнадцяти років (1924 – 1939) почергово місто носило чотири назви: Єлисаветград, Зінов’євськ, Кірово, Кіровоград. 5 серпня 1941 року Кіровоград був окупований гітлерівцями. Велика Вітчизняна війна навпіл розколола історію міста, долю кожної сім’ї. Городянам випали тяжкі випробування: грабіжницька окупація, поневіряння сотень тисяч наших людей в полоні та на примусових роботах, терор і репресії. Майже 37 тисяч воїнів, славних синів і дочок нашого народу віддали своє життя за звільнення міста від гітлерівської окупації. Імена багатьох із них викарбувані на стелах і гранітних плитах Меморіального кладовища на Фортечних валах. У результаті напруженої цілодобової праці вже весною 1944 року у місті почали випускати першу продукцію заводи “Червона Зірка”, “Червоний Прапор”, два хлібозаводи, була підготовлена до пуску перша турбіна електростанції. Після війни колишні фронтовики, солдатські вдови, дідусі і бабусі за три роки підняли з руїн міське господарство і досягли рівня 1940 року. Це яскравий приклад мужності і самовіддачі для сьогоднішнього покоління молодої незалежної України.

   Протягом 60-80-их років у Кіровограді з’явилися нові підприємства, населення міста подвоїлося. Місто знову піднялося, розквітло.

У 90-і роки Кіровоград не тільки вистояв в умовах глибокої економічної кризи, що вразила всі галузі, але й зберіг комунальну і транспортну інфраструктури, медичну і освітню галузі. У цей час місто отримало свій герб і прапор, розпочалося будівництво і реставрація будинків, пам’яток архітектури. Кіровоград вперше почав відзначати День міста, який з часом став традиційним і улюбленим святом усіх його мешканців. Сьогодні в місті реалізується широка програма заходів по розбудові міста: здійснюється капітальний ремонт доріг, реконструкція музеїв та капітальний ремонт зовнішнього освітлення, благоустрій території колишньої фортеці Святої Єлисавети. Підприємства міста придбали нову дорожну та спеціалізовану техніку для ремонту і утримання доріг, тролейбуси, автобуси, завершується газифікація приватного сектора. Минуле і сучасне об’єднують усіх мешканців Кіровограда в одну велику родину, допомагають долати потужний натиск щоденних життєвих негараздів, закладати основи перспективного майбутнього, згуртовують у бажанні працювати на благо рідного міста.

Єлисаветград у цифрах

Фортеця св. Єлисавети була поставлена недалеко від турецьких володінь, 30 годин кінної їзди, і займала 57 гектарів. У 70-х роках ХУІІІ ст. тут проживало 2400 чоловік, у 1784 році – 4170, у 1787 – 4746 чоловік у 1062 будинках. Переселенці, які осідали в Єлисаветграді, отримували від магістрату грошову допомогу. Переселенці-іноземці – 30 крб., росіяни та українці з Польщі – 12 крб. Ті, хто зобов’язувався займатися торгівлею, отримували ще й “підйомні” на заснування справи – 150 крб. На початку 60-х років ХІХ ст. Єлисаветград мав 21 вулицю, а забрукованими були лише дві центральні. Був один великий міський сад площею 23 десятини і 16 невеличких приватних садів. У 1787 р. в місті засновано хірургічну школу – один із перших медичних закладів на Україні. В ній навчалося 267 учнів і 10 волонтерів. 1823 рік. Відкрито міську лікарню на 54 ліжка. За лікування в ній треба було платити 30 копійок на день для місцевого населення і 50 – для приїжджих. 1763 р. Відкрита перша школа для дітей офіцерів. Нарикінці ХУІІІ ст. в ній навчалося 53 учні. 1861 р. Уже налічувалося, крім приватних пансіонів, вісім навчальних закладів. У них працювало близько 40 вчителів і навчалося понад 700 учнів. 1868 р. Споруджена залізнична лінія Балта-Єлисаветград, що дала вихід до моря, і відповідно, за кордон. 1869 р. У місті відкрито телеграф, 1884 р. – нову поштову контору. 1874 р. Засновано завод Ельворті. Спочатку на ньому працювало 6-12 робітників. 1897 р. У місті проживало близько 61,5 тисячі жителів, діяло 10 православних храмів, 40 навчальних закладів, 525 торговельних підприємств, збиралися 4 ярмарки. Фабрик та заводів налічувалося більше 200. 1897 р. Завершено будівництво водогону. Місто щодобово отримувало 22 тисячі відер води. Стали до дії 167 пожежних та 160 дворових колонок. Вода, звісно, була платною.

Кіровоград має багаті культурні традиції Сто двадцять два роки тому, всупереч всіляким заборонам, у місті народився перший реалістичний театр. Його фундатором став уродженець степового краю Марко Кропивницький – блискучий актор, режисер, драматург. 27 жовтня 1882 року виставою “Наталка Полтавка” він заявив світові про зрілість української театральної культури та його самобутність. У 2006 році обласному українському музично-драматичному театру імені М.П.Кропивницького присвоєно статус академічного. Гордістю Кіровограда є відомий у всьому світі ансамбль народного танцю “Ятрань”, який зачарував запальними українськими танцями і милозвучною піснею глядачів Європи, Азії, Америки.

   Серед дитячих найвідоміших танцювальних колективів є народний хореографічний ансамбль “Пролісок” – лауреат міжнародних республіканських фестивалів та конкурсів, володар Гран-прі міжнародного фестивалю “Слов’янський базар-97”.
   Співом уславлює наше місто чи не на всіх континентах земної кулі народна артистка України, художній керівник Академічного театру музики, пісні і танцю „Зоряни” Кіровоградської обласної філармонії Антоніна Червінська.

Лауреатом та дипломантом Всесвітнього фестивалю “Райдужний світ народних мелодій” став оркестр народних інструментів Кіровоградської дитячої школи мистецтв. У місті діють 17 музеїв. Серед них особливе місце займають художньо-меморіальний музей О.О.Осмьоркіна, літературно-меморіальний музей І.К.Карпенка-Карого, музей Г.Г.Нейгауза, народний меморіальний музей Ю.С.Мейтуса. Кіровоград подарував Україні і світові ціле сузір’я видатних музикантів. З 1991 року засновано музей музичної культури ім.К.Шимановського, якому надано статус державного. Щороку на високому художньому рівні проводяться традиційні фестивалі виконавців на народних інструментах “Провесінь”, фортепіанної музики “Нейгаузівські музичні зустрічі”, дитячого хорового співу “Золотий Орфей”. Участь Кіровоградського муніципального камерного хору у фестивалях “Золотоверхий Київ” (2003 р.), “Ріхтерфест” (Одеса, 2004, 2005 рр.), виступи у музичній академії імені П.І.Чайковського (Київ, 2005 р.) ще раз засвідчили високий рівень хорового мистецтва Кіровоградщини. Художній керівник колективу, заслужений діяч мистецтв України Ю.Любович – Почесний громадянин міста Кіровограда. Вагомий внесок у розвиток культурно-художнього середовища в місті вносить дитяча художня школа ім. О.О.Осмьоркіна, яка є лауреатом премії ім. Ю.Яновського. Юні її учні представляють свої роботи на престижних виставках образотворчого мистецтва не тільки в Україні, а і за її межами. У місті працюють обласна філармонія, обласний академічний український музично-драматичний театр ім. М.Кропивницького, театр ляльок, 10 клубних закладів, Будинок творчості, Будинок учителя, 23 бібліотеки, 4 телерадіокомпанії. Кіровоград багатий пам’ятками історії, монументального мистецтва, архітектури. Їх близько 300. Серед них є такі, що мають державне значення – Єлисаветградська фортеця, споруджена у 1754-1760 рр., Грецька, Преображенська та Покровська церкви, ансамбль військово-адміністративних споруд, будинок театру ім. Кропивницького.

Рідне місто або село на карті України Google (вставити фотокопію карти)

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Дата	Історична подія
У 1784–1795	Єлисаветград як центр Єлисаветградського повіту
1784 — 7 серпня 1924	Єлисаветград
7 серпня 1924 — 27 грудня 1934	Зінов'євськ
27 грудня 1934 — 10 січня 1939	Кірово
від 10 січня 1939 року	Кіровоград
Від 1923	окружний центр УСРР
Від 1932	Зінов'ївськ/Кіровоград у складі Одеської області
від 1939	обласний центр
5 серпня 1941	місто було окуповане гітлерівськими військами
5 січня 1944	Місто звільнене від окупантів
Наприкінці 2000-х	гостро здійняли питання про повернення місту його «історичної» назви