Реферат на тему: "Велесова книга"-пам'ятка дохристиянської писемності Русі

Тема:"Велесова книга"-безцінна пам'ятка нашої культури

Мета: Дати читачам загальні уявлення про "ВК", тобто історія її знайдення, особливості епохи, яку вона відображає, авторство, ідейні домінанти.Викликати інтерес до пам'ятки

Зміст: історія знаходження і проблематика твору

Розділ 1

«Велесова книга – найдавніша пам’ятка українського народу»

1.1

Мистецтво дощечок

Ця книга виконана різами на дощечках, що слугували сторінками книги. Тобто кожна давньоукраїнська літера прорізана чи випалена на дощечці розміром 38х22 см й завтовшки до 1 см. Ці історичні письмена (загалом 37 дощечок з двостороннім написом) були знайдені на Україні під час громадянської війни у серпні 1919 року і вивезені за кордон. Білогвардійський полковник Алі Ізенбек (Добровольчої Армії Півдня Росії під командуванням А. І. Денікіна) з полком Маркова опинився у маєтку родини Задонських. Переступаючи поріг бібліотеки, пройшовся серед полиць, старанно минаючи розкидані на підлозі книги. Раптом його увагу привернули ветхі на вигляд дощечки, помережані малозрозумілими знаками й з'єднані ремінцем. Інтуїцією художника-професіонала, що не раз мав справу з речами унікальними, половник відчув цінність дощечок. Тож звелів денщикові зібрати їх у речовий мішок і відкласти до кращих часів. З цього моменту починається захоплююча історія загадкових дощечок, на яких, як виявилося потім, була записана «Велесова книга». Пізніше його ім'ям було названо і саму знахідку - «дощечки Ізенбека». Це була поміщицька садиба Великий Бурлук поблизу Вовчанська та Куп'янська на Харківщині (помістя належало старовинному родові Донців- Захаржеських, не прямим нащадкам козацьких полковників, що розуміли цінність історичної пам’ятки). Дощечки були березові, завтовшки 6–8 мм, деякі частини їх були трухляві. На кожній з дощечок у кутку було зображення сонця і якоїсь тварини, а на поверхні були накреслені лінії, під якими розміщувався текст. Кожна літера була випалена розжареним стилом (відомі бронзові й кістяні стила довжиною 5-6 см з металевою вставкою – загостреним вістрям) з наступним нанесенням фарби. Не виключно, що при написанні була використана техніка, яку дотепер користуються на Україні для розпису яєць-писанок: тобто на дощечку наносився віск, потім робилися в ньому подряпини, а далі занурювали у рідину, що насичувала кольором продерті місця. Літери, зображені на дощечках (гліфи), складають давньоукраїнську абетку, що побутувала на Україні-Русі до так званої "кирилиці". Вона складається з 25 букв та знаків для написання трьох подвійних звуків: оі – іо – іа.

1.2

Доля пам'ятки

Самота, відірваність від Батьківщини спонукали Ізенбека шукати собі товариства. Колишній полковник потоваришував з теж колишнім вояком білої армії, а тепер емігрантом Юрієм Миролюбовим. В одному із своїх листів Ю. Миролюбов так описав своє перше знайомство з дощечками Ізенбека та подальшу роботу з ними. Треба відзначити, що Ю. Миролюбов при опрацюванні пам'ятки усе-таки допускався окремих помилок, неточностей (адже не був професіоналом), за що не раз діставалося в передруках та рецензіях. Але нам слід пам'ятати, що саме завдяки величезному ентузіазму Миролюбова, його наполегливості й завбачливості, «Велесова книга» нині дійшла до нас. Прикро склалася подальша доля дощечок Ізенбека. У 1940 р. Бельгію окупували нацистські війська й життя круто змінилося в гірший бік. Ізенбек залишається в Брюсселі, де в серпні 1941-го помирає. В умовах німецької окупації піклуватися чиїмсь майном, коли на терезах долі лежало життя, було неможливо - дощечки загубилися остаточно. Коли Миролюбов отримав те, що йому в спадок залишив Ізенбек, унікальних дощечок там не було...

1.3

Загадковість копій Миролюбова

Копіюючи дощечки, Юрій Миролюбов пересилав копії до музею Російського мистецтва в Сан-Франциско, тим самим прагнучи зберегти цінну пам'ятку, підстрахуватися. «Я неясно передчував, що я їх якось втрачу, більше не побачу, що тексти можуть загубитися, а це буде втрата для історії4 писав Юрій Петрович. Секретарем музею був генерал Олександр Куренков, який узявся за ретельне дослідження копій, а оскільки, як свідчить Ребіндер, був ерудитом. Володів кількома мовами, то справа пішла краще, і в 1954 роді в емігрантському літературному часописі «Жар-птиці» з’явилися перші публікації. Це були публікації текстів «ВК» з коментарями Олександра Кура (це був псевдонім О. Куренкова). І хоч виходив той часопис мізерним тиражем, публікаціями зацікавилися. Зараз учені вельми неоднозначне оцінюють внесок О. Кура у вивчення «Велесової книги». З одного боку, він зробив добру справу, вперше опублікувавши більшість текстів «ВК», а з іншого – досить свавільно готував до друку подані Ю. Миролюбовим копії, крім того, багато з них через його вину взагалі пропали.