Навчальний курс "Загальне мовознавство"
Назва курсу
ЗАГАЛЬНЕ МОВОЗНАВСТВО
напрям підготовки: 0203 Філологія
Спеціальність: 6.020303 Мова і література(англійська/німецька)
факультет іноземних мов
форма навчання:денна
Мета:
- підготувати студентів до вивчення різних предметів мовознавчого циклу,
- створити необхідну для цього теоретичну базу і виробити практичні навички аналізу мовних процесів.
Завдання:
- забезпечити оволодіння студентами необхідною сумою знань з фундаментальної дисципліни;
- допомогти студентам отримати сучасні знання про системний характер мови, про різні прояви системності мови на різних рівнях;
- отримати початкові знання про найважливіші методи і прийоми дослідження мови;
- засвоїти основну лінгвістичну термінологію
У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен знати:
- сутність мови як складного і багатопланового явища, що має суспільну природу;
- діалектичний взаємозв'язок мови і мовлення як дихотомію;
- зв'язок мови з історією суспільства;
- специфіку мови як особливої універсальної знакової системи;
- одиниці мови, основні мовні категорії та взаємозв'язки мовних рівнів;
- гіпотези про походження мови;
- передумови та історію появи письма, основні види письма;
- основи генеалогічної та типологічної класифікації мов.
вміти:
- спостерігати за мовними процесами, порівнювати їх;
- використовувати прийоми лінгвістичного експерименту з метою усвідомлення закономірностей функціонування та розвитку мови;
- працювати з лінгвістичними словниками різних типів;
- зіставляти різні точки зору на розуміння виокремленої мовної проблеми;
- вести лінгвістичний словник;
- писати доповіді та реферати за одними чи декількома джерелами;
- конспектувати першоджерела, виділяти головну думку, аргументувати і узагальнювати.
Автор курсу
Користувач:Лелека Тетяна Олександрівна
Учасники
Група 11, факультет іноземних мов, 2014-2015 н.р. викладач Користувач:Лелека Тетяна Олександрівна, Отримати консультацію
Група 12, факультет іноземних мов, 2014-2015 н.р. викладач Користувач:Лелека Тетяна Олександрівна, Отримати консультацію
Група 13, факультет іноземних мов, 2014-2015 н.р. викладач Користувач:Лелека Тетяна Олександрівна, Отримати консультацію
Графік навчання
Варіант Календар першого модуля
Тиждень 1
Класифікація мов світу.
Тиждень 2
Структура і система мови
Тиждень 3
Походження мови
Тиждень 4
Походження письма
Зміст курсу
Змістовий модуль 1
Тема 1. Структура і система мови. Мова як знакова система. Системний характер мови. Парадигматичні, синтагматичні та ієрархічні відношення між мовними одиницями. Структура мови. Основні і проміжні рівні мови. Своєрідність системності мови.
Тема 2. Походження мови. Класифікація мов світу Доісторичний стан мови. Лінгвістична палеонтологія. Причини інтересу вчених щодо спроби простежити походження мови. Найважливіші гіпотези про походження мови. Закономірності розвитку мов. Мова як засіб міжнаціонального спілкування. Штучні міжнародні мови. Основні класифікації мов світу. Поняття типу мови. Диференціація та інтеграція мов. Поняття літературної мови.
Змістовий модуль 2
Тема 1. Фонетика як розділ мовознавства. Голосні і приголосні звуки Фонетика як розділ мовознавства. Розділи фонетики. Структура мовленнєвого апарату. Артикуляційна база мови. Класифікація звуків мови. Голосні і приголосні звуки Фонема, її основні функції і властивості. Алофони. Диференційні та інтегральні ознаки фонем. Реалізація фонеми в процесі мовлення. Комбінаторні фонетичні процеси. Позиційні зміни фонем у потоці мовлення. Фонетична транскрипція. Фонетичний поділ мови. Інтонація, її компоненти. Наголос, його види. Склад. Графіка. Орфографія. Принципи орфографії.
Тема 2. Лексикологія та її розділи Слово як основна одиниця мови. Поняття лексеми. Лексичне значення слова та його структура. Співвідношення між предметом та поняттям слова. Значення слова та поняття. Поняття та концепт. Природа виникнення слова. Мотивовані та немотивовані слова. Природа виникнення назви. Утрата мотивування та її причини. Народна етимологія. Система значень слова. Полісемія. Моносемія. Типи лексичних значень слова: пряме, переносне; вільне, зв’язане. Поняття терміна. Синонімія. Класифікація синонімів. Евфемізми. Табу. Антонімія. Класифікація антонімів. Омонімія. Шляхи її виникнення. Типи омонімів. Хронологічний розподіл словникового складу мови: неологізми, історизми, архаїзми. Класифікація лексики за її походженням: рідна, запозичена. Причини та шляхи її запозичення. Пуризм та ставлення до нього. Соціально-територіальна диференціація лексики: загальновживана лексика та лексика обмеженого вживання (діалектизми, професіоналізми, жаргонізми, арготизми, терміни, спеціальні слова). Диференціація лексики за функціональними стилями. Нейтральна та типoвa лексика для різних функціональних стилів. Емоційно забарвлена лексика.
Тема 3. Морфологія Граматичне значення. Граматичні категорії слів. Предмет граматики. Розділи граматики. Основні одиниці граматичної будови мови. Граматичне значення. Граматична категорія. Способи і засоби вираження граматичних значень. Поняття морфеми. Види морфем. Історичні зміни в морфемній будові слова. Частини мови Поняття частини мови. Критерії виділення частин мови. Частини мови в різних мовах. Суть основних частин мови. Морфологічна будова мови як система підсистем (мікросистем).Поділ слів на частини мови. Взаємопереходи в системі частин мови.
Тема 4. Синтаксис. Словосполучення як некомунікативна синтаксична одиниця. Типи синтаксичних словосполучень. Типи підрядного зв'язку у структурі простого речення. Речення. Основні ознаки речення. Типи речень за метою висловлення. Структурно-семантичні типи речень. Складне речення (складнопідрядне, складносурядне, безсполучникове). Структурно-граматичний поділ речення: члени речення. Актуальне членування речення. Структурні типи речень. Прагматика речення. Текст і дискурс.
Практичні завдання
Навчальний курс "Загальне мовознавство". Самостійна робота ТЕМА 1: ПОХОДЖЕННЯ МОВИ
Мета вивчення: осмислити гіпотези про походження мови, їх гіпотетичність; з’ясувати загальні закономірності розвитку мов.
Провідна ідея: мова – складне соціальне явище, яке постійно розвивається за об’єктивними законами. Основні проблемні соціальні, ідеологічні теорії походження мови.
Термінологічний мінімум: договірна, звуконаслідувальна, вигукова, ручна (кінетична), соціального договору, моногенезна теорії; зовнішні (позамовні, позалінгвістичні, або екстралінгвістичні) і внутрішні (внутрішньомовні, інтралінгвальні) чинники; диференціація, інтеграція, субстрат, суперстрат, контактування мов, синхронія, діахронія, адстрат, мова міжнаціонального спілкування, штучна мова
План
- Походження мови як проблема мовознавства. Найважливіші гіпотези про походження мови
- Зв’язок розвитку мови та розвитку суспільства. основні процеси розвитку мов і діалектів.
- Територіальна та соціальна диференціація мов. Закономірності розвитку мов.
- Мова як засіб міжнаціонального спілкування. Штучні міжнародні мови.
Література
Основна'
1. Ганич Д.І., Словник лінгвістичних термінів / Ганич Д.І., Олійник І.С. /- К. : Вища шк. Головне вид-во,1985.
2. Головин Б.Н. Введение в языкознание / Б.Н. Головин. 4-е изд. - М.: Высш. шк., 1983.
3. Дорошенко С.І. Вступ до мовознавства: Навчальний посібник / Дорошенко С.І., Дудик П.С.. - К.: Вища шк., 1974.
4. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства: Підручник / Ю.О. Карпенко. - Киів-Одеса: Либідь, 1991.
5. Кодухов В.И. Введение в языкознание / В.И. Кодухов. 2-е изд. - М.: Просвещение, 1987.
6. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства / М.П. Кочерган. - К. : Академія, 2000.
7. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. - М.: Просвещение, 1987.
8. Реформатский А.А. Введение в языковедение. - М.: Просвещение, 1967.
9. Семчинський С.В. Загальне мовознавство. - К. : Академія, 1996.
Додаткова
10.Донець С.Л. Вступ до мовознавства: Практикум / Донець С.Л., Мацько Л.1.. - К. : Вища шк., 1989.
11. Ющук І.П. Лекції зі вступу до мовознавства: Навчальний посібник / І.П. Ющук . - К. : Вид. Міжнар. ін-ту лінгвістики і права, 1995.
Питання для самоконтролю 1. У чому різниця між походженням мови загалом і походженням конкретної мови?
2. У чому полягає гіпотеза походження мови?
3. Розкрийте суть вигукової (афективної) гіпотези походження мови?
4. Які факти заперечують гіпотезу соціального договору?
5. Де виникла гіпотеза трудових вигуків?
6. Розкрийте суть кінетичної гіпотези.
7. Які причини викликають зміни в мові?
8. Що таке диференціація та інтеграція мов?
9. До чого може призвести контактування мов?
10. Що таке схрещення мов?
11. Хто є автором ономатопоетичної гіпотези походження мови?
ТЕМА 2: ПОХОДЖЕННЯ ПИСЬМА
Провідна ідея: людство пройшло довгий шлях від "предметного" письма до "буквенно-звукового".
Основні проблеми: закономірності розвитку письма.
Термінологічний мінімум: письмо, предметне письмо, квіпуси, вампуми, піктографія, ідеографія, ієрогліф, фонологічне письмо, складове письмо, консонантне письмо, кирилиця, глаголиця, документування, кодування, код, знак, графіка, алфавіт, орфографія.
План
1. Основні етапи розвитку письма.
2. Предметне письмо.
3. Піктографічне письмо.
4. Ідеографічне письмо.
5. Фонографічне (звукове) письмо.
6. Виникнення й розвиток письма у східних слов'ян.
7. Історія української писемності.
8. Графіка. Принципи орфографії.
9. Технічний спосіб документування.
10. Цифри та комп'ютерні системи запису як специфічні види писемності.
11. Кодування інформації та класифікація знаків.
Література
Основна
1. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства / М.П. Кочерган. — К., 2000. — С. 26-29, 31-34, 164-180, 249-260.
2. Семчинський С. В. Загальне мовознавство / С.В. Семчинський. — К., 1996. — С. 20-212, 219-242.
3. Головин Б. Н. Введение в языкознание / Б.Н. Головин. — М., 1963. — С. 8-14, 169-182.
4. Маслов Ю. С. Введение в языкознание / Ю.С. Маслов. — М., 1987. — С. 238-261.
5. Кодухов В. И. Введение в языкознание / В.И. Кодухов. — М., 1987. — С. 139-155.
6. Ющук І. П. Вступ до мовознавства / І.П. Ющук. — К., 2000 . — С. 54-63.
7. Дорошенко С.І. Вступ до мовознавства / С.І. Дорошенко, П.С. Дудик. — К., 1974 . — С. 105-117.
Додаткова
8. Реформатский А.А. Введение в языковедение / А.А. Реформатский. —М. ., 1967. — С. 348-38
Питання для самоконтролю
1. Назвіть основні етапи розвитку письма.
2. У чому полягає значення письма в історії суспільства?
3. Наведіть приклади предметного письма.
4. Що таке піктографія і де вона застосовується в наш час?
5. Які існують різновиди ідеографії?
6. Як зародилося буквено-звукове письмо?
7. Що таке графіка?
8. Що є предметом орфографії?
ТЕМА 3: КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ СВІТУ
Мета вивчення: ознайомити з основними принципами генеалогічної й типологічної класифі- кації мов світу.
Провідна ідея: мови світу класифіковано за спорідненістю на основі діахронічного їх дослідження та за аломорфізмом й ізоморфізмом структури мовних одиниць на основі синхронічного дослідження мов.
Ключові поняття: мовна сім'я, мовна універсалія, аглютинація, фузія, інкорпорація.
План
1.Основні класифікації мов світу.
2. Поняття типу мови.
3. Поняття літературної мови.
4. Диференціація та інтеграція мов.
Література
Основна
1.Кочерган М. П. Вступ до мовознавстваМ / М.П. Кочерган. — К., 2000. — С. 58–101.
2. Ющук І. П. Вступ до мовознавства / І.П. Ющук. — К., 2000 . — С. 24–29.
3. Дорошенко С.І. Вступ до мовознавства / С.І. Дорошенко, П.С. Дудик. — К., 1974. — С. 263–290.
Питання для самоконтролю
1. Чому не можна точно встановити кількість мов?
2. За якими критеріями визначається спорідненість мов?
3. Що таке генеалогічна класифікація мов?
4. Назвіть основні мовні сім'ї.
5. Що є основою типологічної класифікації мов?
6. Для вивчення яких мов використовується порівняльно-історичний метод?
7. Як називається сукупність мов, що походять від однієї мови-основи?
8. Скільки мовних сімей існує у світі?
9. Яка мовна сім’я є найчисельнішою?
10. Які мови входять до східної підгрупи слов’янських мов?
11. Які мови входять до західної підгрупи германської групи мов?
12. До якої групи і сім’ї належать французька та іспанська мови?
13. До якої сім’ї належать турецька, узбецька мови?
14. До якої сім’ї належить японська мова?
15. Як називається класифікація мов, що проходить на морфологічному рівні?
16. Який метод покладено в основу генеалогічної класифікації мов?
17. Які типи мов виділяють у типологічній класифікації?
18. У якій класифікації мов серед багатьох інших виділяють одноосібні мови, частковогенераційні мови?
19. Які типи мов існують у межах синтаксичної класифікації?
ТЕМА 4: СТРУКРУРА І СИСТЕМА МОВИ
'Провідна ідея: мова – це складний багатоплановий організм, який має свою внутрішню організацію.
Основні проблеми: особливості структури і системи мови.
Термінологічний мінімум: структура, система, системонабуті та системо утворюючі властивості мови, риси мовної системи, парадигматичні, синтагматичні та ієрархічні відношення між одиницями мови, півні мови, позасистемні явища в мові.
План
1. Системний характер мови.
2. Парадигматичні, синтагматичні та ієрархічні відношення між мовними одиницями.
3. Структура мови. Основні і проміжні рівні мови.
4. Своєрідність системності мови.
Література
Основна
1. Семчинський С.В. Загальне мовознавство / С.В. Семчинський. – К., 1996. – С. 56-72.
2. Березин Ф. М. Общее языкознание / Березин Ф. М., Головин Б.Н. – М., 1979. – С. 90-110.
3. Кодухов В. И. Общее языкознание / В.И. Кодухов. – М., 1974. – С. 134-152.
Додаткова
4. Солнцев В.М. Язык как системно-структурное образование / В.М. Солнцев. – М., 1977.
5. Косериу Э. Синхрония, диахрония и история / Э.Косериу // Новое в лингвистике. – М., 1966. – Вып. 3.
Питання для самоконтролю
1. Які типи систем розрізняє сучасна наука?
2. На чому ґрунтується системність мови?
3. За яким принципом виділяють мовні рівні?
4. Як називається мовознавство, яке вивчає окремі мови?
2. Як називається мовознавство, що займається проблемами, притаманними всім мовам?
3. Як називається мовознавство, що займається створенням словників, довідників тощо?
4. Поняття «філолог» та «мовознавець» означають одне й те саме? Аргументуйте відповідь.
5. Є вербальні та невербальні засоби спілкування. До яких слід віднести сигнали світлофора?
6. Як називається локальний різновид загальнонародної мови?
7. Яку гіпотезу розробили Е. Сепір і Б. Уорф ? У чому її сутність?
8. Яка функція мови нерозривно пов’язана з комунікативною?
9. Які ви знаєте обов’язкові властивості знаку?
10. Який тип мислення притаманний лише людині?
11. Як називається наука, що вивчає різні системи знаків?
12. Чи потрібна мова для здійснення технічного мислення?
13. Яке явище є психофізичним: мова чи мовлення?
14. Мова – це явище біологічне, психічне чи соціальне?
15. Розвиток мови, зміна її протягом тривалого часу – це синхронія чи діахронія?
Самостійна робота
Навчальний курс "Загальне мовознавство". Самостійна робота
ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
Тема 1. Назва теми
Теоретичний матеріал
ЛЕКЦІЯ 1 ( ТЕЗИ)
ПОХОДЖЕННЯ МОВИ
Мета вивчення: осмислити гіпотези про походження мови, їх гіпотетичність; з’ясувати загальні закономірності розвитку мов.
Провідна ідея: мова – складне соціальне явище, яке постійно розвивається за об’єктивними законами. Основні проблемні соціальні, ідеологічні теорії походження мови.
Термінологічний мінімум: договірна, звуконаслідувальна, вигукова, ручна (кінетична), соціального договору, моногенезна теорії; зовнішні (позамовні, позалінгвістичні, або екстралінгвістичні) і внутрішні (внутрішньомовні, інтралінгвальні) чинники; диференціація, інтеграція, субстрат, суперстрат, контактування мов, синхронія, діахронія, адстрат, мова міжнаціонального спілкування, штучна мова.
План
1. Походження мови як проблема мовознавства. Найважливіші гіпотези про походження мови
2. Зв’язок розвитку мови та розвитку суспільства. основні процеси розвитку мов і діалектів.
3. Територіальна та соціальна диференціація мов. Закономірності розвитку мов.
4. Мова як засіб міжнаціонального спілкування. Штучні міжнародні мови.
Література
Основна
1. Ганич Д.І., Словник лінгвістичних термінів / Ганич Д.І., Олійник І.С. /- К. : Вища шк. Головне вид-во,1985. 2. Головин Б.Н. Введение в языкознание / Б.Н. Головин. 4-е изд. - М.: Высш. шк., 1983. 3. Дорошенко С.І. Вступ до мовознавства: Навчальний посібник / Дорошенко С.І., Дудик П.С.. - К.: Вища шк., 1974. 4. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства: Підручник / Ю.О. Карпенко. - Киів-Одеса: Либідь, 1991. 5. Кодухов В.И. Введение в языкознание / В.И. Кодухов. 2-е изд. - М.: Просвещение, 1987. 6. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства / М.П. Кочерган. - К. : Академія, 2000. 7. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. - М.: Просвещение, 1987. 8. Реформатский А.А. Введение в языковедение. - М.: Просвещение, 1967. 9. Семчинський С.В. Загальне мовознавство. - К. : Академія, 1996. Додаткова 10.Донець С.Л. Вступ до мовознавства: Практикум / Донець С.Л., Мацько Л.1.. - К. : Вища шк., 1989. 11Ющук І.П. Лекції зі вступу до мовознавства: Навчальний посібник / І.П. Ющук . - К. : Вид. Міжнар. ін-ту лінгвістики і права, 1995.
Походження мови як проблема мовознавства. Питання про єдність мови й мислення тісно пов’язане з проблемою походження мови, яка мовознавцями вирішувалася по-різному. відомі такі гіпотези: 1) звуконаслідувальна гіпотеза – виникла в античності (Демокріт V–IV ст. до н. е.), широко поширилася в хvii–хіх ст. (Г.В. Лейбніц, В. Гумбольдт та ін.) – пояснює виникнення мови внаслідок наслідування людиною звуків навколишньої природи; 2) вигукова теорія – відома ще з давнини (епікурейці, лукрецій І ст. до н.е.), поширилася серед мовознавців xix–хх ст. (Г. Штейнталь, О.О. Потебня) – пояснює виникнення мови з природних вигуків, тобто інстинктивних реакцій на зовнішні подразнювачі; 3) теорія соціального договору – зародилася у працях демокріта й аристотеля, активно розроблялася філософами xviii ст. (Ж.Ж. Руссо, А. Сміт та ін.) – передбачає посередню домовленість людей про назви тих чи інших предметів, явищ, відношень; 4) теорія трудових вигуків – розробив французький учений Л. Нуаре, популяризували К. Бюхер, Г.В. Плеханов – пояснює виникнення мови з трудових вигуків, що супроводжують трудову діяльність людини; 5) кінетична теорія – послідовниками є німецький учений В. Вундт, М. Я. Марр – наголошує на тому, що люди спочатку спілкувалися жестами, а потім перейшли на звукову мову; 6) у гіпотезі Ф. Енґельса походження мови розглядалося в нерозривному зв’язку з розвитком людської свідомості й мислення, з походженням самої людини, як реалізація потреб людей у спілкуванні у процесі колективної праці. згідно з цими уявленнями існувало кілька центрів формування з груп людиноподібних мавп людських колективів, і, відповідно, первісних мов було кілька; 7) на противагу теорії полігенезу існує ще й теорія моногенезу – про походження усіх мов з однієї (А. Тромбетті, О. С. Мельничук, Біблійне учення). Зв’язок розвитку мови та розвитку суспільства. основні процеси розвитку мов і діалектів. У процесі функціонування й розвитку конкретна мова постійно змінюється. Ці зміни зумовлені як екстралінгвальними, так і внутрішньомовними чинниками. основою розвитку мови є розвиток суспільства, однак внутрішні закони розвитку мови пов’язані з розвитком суспільства опосередковано. Серед внутрішніх законів розвитку виділяють: загальні (закон поступового накопичення елементів нової якості й відмирання елементів старої якості, закон безперервного розвитку різних структурних рівнів мови) та конкретні (закон відкритого складу у старослов’янській мові). Різні ланки мови, її структурні рівні змінюються з різною швидкістю. В історії розвитку мови діють два основних процеси: 1) диференціація (від лат. differenciatio – розходження), унаслідок чого з однієї мови виникає дві / кілька мов; 2) інтеґрація (від лат. integratio – об’єднання), результатом якої є утворення з кількох мов однієї. Основні етапи історичного розвитку загальнонародних мов: - мова племені (властива для родоплеменного первіснообщинного ладу); - мова народності (рабовласницьке і феодальне суспільство); - національна мова (капіталістичне й соціалістичне суспільство). Із виникненням мов народностей формуються літературні мови (кодифіковані, нормалізовані мови, які, маючи письмову форму, задовольняють різноманітні потреби суспільства). Літературні мови відіграють значну роль у період формування національних мов. основні ознаки літературної мови: поліфункціональність, відшліфованість, стандартність, нормативність, наддіалектність, наявність усної і письмової форми. якщо в епоху середньовіччя як літературні мови вживалися чужі (навіть мертві), то виникнення нації зумовлює появу на живій народній основі національних літературних мов як вищої форми вияву національної мови. Територіальна та соціальна диференціація мови. Внутрішня єдність мови не виключає різноманітності форм її виявів і функціонування. наприклад, територіальне відокремлення окремих частин суспільства породжує територіальну диференціацію мови. усередині єдиної загальнонаціональної мови утворюються місцеві її різновиди (діалекти / говірки). Ступінь своєрідності діалектів залежить від конкретно-історичних умов їх формування. Соціальні розшарування суспільства зумовлюють різні види соціального членування мови. в умовах розвиненого класового суспільства всередині єдиної загальнонародної мови виділяють: - соціальні діалекти (вони відрізняються переважно лексико-семантичними, фразеологічними та стилістичними особливостями) притаманні представникам різних прошарків і класів суспільства; - професійні діалекти (відрізняються передусім лексичними особливостями) притаманні представникам різних професійних груп; - спеціальні мови (жаргон, арго) вживаються для задоволення потреб спілкування окремих груп людей, об’єднаних спільною виробничою діяльністю, навчанням, службою (жаргон) або потребою в таємній чи антисуспільній діяльності (арго). розмаїття цілей і сфер суспільного використання мови породжує її стилістичну диференціацію. - Мова виникає як необхідний наслідок розвитку виробництва та інших суспільних відносин у трудовому колективі — люди мають що сказати один одному. І водночас мова служить опорою для виникнення вищих форм психічного відображення, для формування людської особистості. Як писав Ф.Енгельс, спочатку праця, а потім разом з нею членороздільна мова стали двома найголовнішими стимулами, під впливом яких мозок мавпи поступово перетворився в людський мозок. - Мова як засіб міжнаціонального спілкування. Штучні міжнародні мови Мова міжнаціонального спілкування - мова, що використовується представниками різних народів та груп дня спілкування одне з одним, при цьому представники таких груп є носіями різних мов. Штучна мова - спеціально створена семіотична система. - До штучних мов належать універсальні мови, створені дія міжнародного спілкування, що являють собою сурогати природних мов есперанто - штучна міжнародна мова для рівноправного міжнародного спілкування, створена доктором Людовіком Лазарем Заменгофом у 1887 році в підсумку десятирічної праці; її можна швидко вивчити, а завдяки своїй простій і правильній побудові вона є легкою в застосуванні; вона була створена з метою міжнародного вживання; упродовж більше сотні років есперанто вживається усно та письмово; щороку есперанто є єдиною робочою мовою сотень міжнародних з'їздів, зустрічей і фестивалів. - ідо - штучна мова, створена на основі есперанто як друга після есперанто універсальна міжнародна мова, яка була б дуже легкою у вивченні для носіїв усіх національних мов; на відміну від англійської, яка є природною і часто не регульованою мовою, ідо проектувалась, як мова зі сталою граматикою, орфографією і лексикографією. - інтерлінгва - натуралістична штучна міжнародна мова, оприлюднена в 1951 році Міжнародною асоціацією допоміжної мови під керівництвом А. Ґоуда. - ЛЕКЦІЯ 2 ПОХОДЖЕННЯ ПИСЬМА (ТЕЗИ) (2 год) Провідна ідея: людство пройшло довгий шлях від "предметного" письма до "буквенно-звукового". Основні проблеми: закономірності розвитку письма. Термінологічний мінімум: письмо, предметне письмо, квіпуси, вампуми, піктографія, ідеографія, ієрогліф, фонологічне письмо, складове письмо, консонантне письмо, кирилиця, глаголиця, документування, кодування, код, знак, графіка, алфавіт, орфографія. План 1. Основні етапи розвитку письма. 2. Предметне письмо. 3. Піктографічне письмо. 4. Ідеографічне письмо. 5. Фонографічне (звукове) письмо. 6. Графіка. Принципи орфографії. Література Основна 1. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства / М.П. Кочерган. — К., 2000. — С. 26-29, 31-34, 164-180, 249-260. 2. Семчинський С. В. Загальне мовознавство / С.В. Семчинський. — К., 1996. — С. 20-212, 219-242. 3. Головин Б. Н. Введение в языкознание / Б.Н. Головин. — М., 1963. — С. 8-14, 169-182. 4. Маслов Ю. С. Введение в языкознание / Ю.С. Маслов. — М., 1987. — С. 238-261. 5. Кодухов В. И. Введение в языкознание / В.И. Кодухов. — М., 1987. — С. 139-155. 6. Ющук І. П. Вступ до мовознавства / І.П. Ющук. — К., 2000 . — С. 54-63. 7. Дорошенко С.І. Вступ до мовознавства / С.І. Дорошенко, П.С. Дудик. — К., 1974 . — С. 105-117. Додаткова 8. Реформатский А.А. Введение в языковедение / А.А. Реформатский. —М. ., 1967. — С. 348-38 Основні етапи розвитку письма. Писемний вид мови суттєво доповнює звукову мову як до-поміжний засіб спілкування на віддалі, позначення тих чи інших елементів повідомлення на папері. Письмо — штучно створена система фіксації мовлення, яка дає змогу за допомо-гою графічних елементів передавати мовленнєву інформацію на відстані й закріплювати її в часі. Мова і письмо з’явились не одночасно. Звукова мова з’явилась близько 2 млн. років тому, а письму — не більше 6 тис. років. Без письма людські знання залишились би недов-говічними, і тому без нього не уявляється існування серйозних наукових і технічних знань. Це стосується кожної галузі науки та історії суспільства взагалі. Предметне письмо. Найперше виникло так зване предметне “письмо”. Його ще й письмом назвати не можна. Це були: 1) природні предмети, які використовувалися для пере-дачі повідомлень (зламана гілка, подарована квітка); 2) впорядкована система певних предметів: нанизані в певному порядку черепашки різного кольору (ірокезьке “письмо” вам пум); різнокольорові шнурки з вузлами, нав’язані на паличку в певному порядку й по-різному перепле-тені (інкське “письмо” кіпу); 3 зарубки на дереві, які використовувались найчастіше для обліку днів. Письмо - знакова система фіксації мови на площині за допомогою умовних графічних елементів двох вимірів для передавання інформації на віддалі й закріплення її в часі. Найперші спроби письмової фіксації думок і повідомлень виникли ще в первіснообщинному суспільстві (кінець кам'яного віку). На мнемонічній стадії засобами передачі знань та інформації були квіпуси, вампуми та бірки. Квіпуси (в давніх перуанців слово "квіпу" означало "вузол") - це вузлуваті мотузки. До нашого часу вони дійшли у вигляді вервиці (чотки або ружанець), а їхні відголоски виражаються у зав'язуванні вузликів на хусточках, аби краще щось запам'ятати чи бодай не забути. Вампуми - це пояси з намистинами або мушлями (черепашками, скойками) із просвердленими дірочками. Комбінації узорів і кольорів на них можуть містити дуже багато інформації. Бірки (слово скандинавського походження означає "береза") - невеликі, зістругані з одного боку палички, на яких ставили нарізки або зарубки різноманітної конфігурації. Піктографічне письмо. Другою стадією була пікторальна (або ж піктографічна), коли малюнок якоїсь речі відразу ж із першого погляду повідомляв певну інформацію. Піктограма заміняла певне слово на означення поняття, явища, події. При цьому часто використовували зображення тотемів. Досьогочас піктограми протривали в печатках, фабричних клеймах та навіть в емблемах торгових марок. Коли ацтеки завоювали майя, то знищили більшість їхніх піктографічних рукописів, а у свою писемність вносили вже елементи ієрогліфіки, яка тяжіє до наступної стадії. Ідеографічне письмо.Третьою стадією була ідеографічна, коли малюнок уже здобував абстрактне значення, перетворюючись на символ. Спільною ознакою пікттографічного й ідеографічного письма була відсутність будь- якого зв'язку між писемними зображеннями та звуками живої мови. Фонографічне письмо. Четвертою стадією була фонетична, коли малюнок ставав фонограмою або знаком, який відповідав звуку. Фонограма може бути словесною, тобто звуком-знаком для цілого слова, або складовою, тобто звуком-знаком для кожної літери. Цікавішим і ріднішим для нас є власне другий варіант, коли на позначення окремого звука існує окрема літера. Найдавнішим графічним письмом були малюнки — піктограми. У піктографічному письмі інформація передається в малюнках. Малюнки поступово перетворилися на умовні знаки, сим-воли. Піктограми ставали ідеограмами. Найдавніше відоме ідеографічне письмо — єгипетські ієрогліфи. У надрах ідеографічного письма поступово зароджувалось звукове письмо. Існує 3 різновиди звукового письма: складо-ве, консонантне, звуко-буквене. Графіка. Графіка — сукупність усіх засобів писемності тієї чи іншої мови. Графіка — це розділ науки про письмо, який вивчає сис-теми письмових знаків та встановлює відмінність у написанні букв. Графіка кожної мови має свої особливості: діакритичні знаки та лігатури. Діакритичний знак — додатковий знак до букви. Лігатура — поєднання двох букв в одну або їхнє кон-тактне написання для позначення якого-небудь звука. Їхня не-обхідність пояснюється невідповідністю класичних алфавітів звуковим системам конкретних мов. Графіка охоплює алфавіт (усі букви певної мови, розта-шовані в певному порядку), діакритичні та пунктуаційні зна-ки. Для заміни слів, написаних за допомогою одного алфавіту алфавітом іншої системи, використовуються принципи транс-крипції та транслітерації. Оскільки в жодній мові немає повної відповідності між вимовою та написанням, виникає потреба у створенні правил написання слів, які б визначали єдині норми передачі на письмі звуків, їх сполучень тощо і тим самим полегшували письмове спілкування. Орфографія (правопис) — система загальноприйнятих правил, що визначають способи передачі мовлення на письмі. В орфографії розрізняють чотири основні принципи: фонетичний, морфологічний (фонематичний), історичний та диференційний. ЛЕКЦІЯ 3. КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ СВІТУ (ТЕЗИ) (2 г.) Мета вивчення: осмислити основні класифікації мов світу та принципи їх побудови. Провідна ідея: мови світу класифікуються за спорідненістю на основі діахронічного їх дослідження, за аломорфізмом та ізоморфізмом структури мовних одиниць, на основі синхронічного дослідження мов. Основні проблеми: типи класифікацій мов світу (структурно-типологічна, генеалогічна, ареальна, функціональна, соціолінгвістична, фонологічна, синтаксична). Ключові поняття: мовна сім'я, мовна універсалія, аглютинація, фузія, інкорпорація. План 1.Основні класифікації мов світу. 2. Поняття типу мови. 3. Поняття літературної мови. 4. Диференціація та інтеграція мов. Література Основна 1.Кочерган М. П. Вступ до мовознавстваМ / М.П. Кочерган. — К., 2000. — С. 58–101. 2. Ющук І. П. Вступ до мовознавства / І.П. Ющук. — К., 2000 . — С. 24–29. 3. Дорошенко С.І. Вступ до мовознавства / С.І. Дорошенко, П.С. Дудик. — К., 1974. — С. 263–290.
Основні класифікації мов світу. Існують різні наукові критерії класифікації мов. Згідно з генеалогічною класифікацією мови групують за їхнім поход-женням. При типологічній класифікації увага звертається на структурні особливості мов: наприклад, морфологічна кла-сифікація враховує характер будови слів; синтаксична — спосіб вираження підмета; за способом вираження граматич-них значень розрізняють синтетичні й аналітичні мови тощо. Генеалогічна класифікація мов. Класифікація мов за спорідненістю називається генеалогічною. Мови, що походять від однієї мови-основи, становлять мовну сім’ю. Мовна сім’я за ступенем спорідненості розпадається на групи, групи — на підгрупи. У світі є близько 40 мовних сімей, кожна з яких включає від однієї до кількох сотень мов. Найбільш поширені такі мовні сім’ї. I. Індоєвропейська сім’я — найчисельніша. Мовами цієї сім’ї розмовляє близько 2106 млн осіб (приблизно 45 % усього населення земної кулі). У ній виділяють понад 10 груп. Серед них: 1) грецька, вірменська й албанська групи представлені кожна однією мовою; 2) до слов’янської групи (287 млн осіб) входять мови; а) східна підгрупа — білоруська (10 млн осіб), російська (143 млн), українська (45 млн); б) західна підгрупа — польська (42 млн осіб), словацька (5 млн), чеська (10 млн), верхньолужицька, нижньолужицька (у Німеччині) і мертва полабська; в) південна підгрупа — болгарська (9 млн осіб), маке-донська (2 млн), сербська і хорватська (18 млн), словенська (2 млн) і мертва старослов’янська; 3) до германської групи (435 млн осіб) належать мови: а) східна підгрупа — мертві готська, бургундська і вандальська; б) західна підгрупа — англійська (320 млн осіб), німецька (120 млн), голландська, фризька (у Нідерландах), бурська (у Південно-Африканській Республіці), ідиш; в) північна (скандинавська) підгрупа — датська, ісландська, норвезька, шведська, фарсрська; 4)до романської групи (560 млн. осіб) входять мови: іспанська (240 млн), португальська (130 млн), французька (близько 100 млн), італійська (66 млн.), румунська (23 млн), провансальська (у Франції), галісійська і каталонська (в Іспанії), ретороманська (у Швейцарії), мертві латинська, оскська, умбрська; 5) індоарійська група (726 млн осіб) нараховує 180–240 мов; у ній виділяються мови гінді (200 млн), бенгальська (157 млн), біхарська (80 млн); 6) в іранській групі (75 млн осіб) найпоширеніша мова фарсі (22 млн); 7) кельтська група (9,5 млн осіб) включає ірландську, шот-ландську, уельську (в Англії), бретонську (у Франції) мови; 8) до балтійської групи (5 млн осіб) належать литовська, латвійська і мертва пруська мови. II. Китайсько-тибетська сім’я охоплює 1065 млн осіб (23 % населення земної кулі). Найбільше людей розмовляє ки-тайською мовою — 997 млн осіб. III.До семіто-хамітської сім’ї (238 млн осіб) входять арабська (153 млн), іврит (в Ізраїлі) та інші мови. IV. Австронезійська сім’я (230 млн осіб) включає індо-незійську (138 млн), яванську (74 млн) та інші, менш поши-рені мови. V. Мови дравідської сім’ї (близько 190 млн осіб) поши-рені на Індостанському півострові. Найпоширеніші тамільська мова (близько 55 млн), мови телугу (близько 63 млн), канна-да (1 млн), малаям (30 млн). VI.У тюркській сім’ї (106 млн осіб) чисельно виділяються турецька (43 млн), узбецька (16 млн) мови. VII. Угро-фінська сім’я має 24 млн мовців. Тут виділяється дві мови — угорська (14 млн) та фінська (5 млн). VIII. До великих належить також нігеро-кордофанська сім’я мов (288 млн осіб), проте мови цієї сім’ї, крім суахілі, ма-ло поширені. IX. В окремі сім’ї виділяються мови японська (120 млн), корейська (62 млн), ряд мов американських індіанців. Типологічна (морфологічна) класифікація мов світу. Залежно від морфологічної будови слів мови поділяються на кореневі, або аморфні, або ізолюючі, аглютинативні, флективні і полісинтетичні, або інкорпоруючі. Кореневими є в’єтнамська, бірманська, китайська. У кореневих мовах слова не розпадаються на морфеми. До аглютинативних мов належать тюркські та угорсько-фінські мови. Флективні мови поділяються на синтетичні та аналітичні. Своєрідну групу мов становлять полісинтетичні, або інкорпоруючі мови, у яких різні частини речення у вигляді аморфних слів-основ об’єднуються в єдині складні комплекси, схожі на складні слова. Поняття типу мови. У мовознавстві термін “тип” використовується у двох зна-ченнях: 1) у вузькому розумінні — тип мовного вираження — форма універсального або спільного мовного явища (типи арти-куляції звуків, словосполучень та речень та ін.); 2) в широкому розумінні — мовний тип — сукупність узгальнених особливостей груп мов в цілому. Таким чином, у першому випадку виявляється наявність тих чи інших типів мовного вираження у мо-вах, що порівнюються. У другому випадку встановлюється на-лежність порівнюваних мов до певних мовних типів. Літературна мова. Літературна мова нормована й кодифікована, тобто закріплена в словниках і граматиках. Норма літературної мови якнайповніше відбиває її закони і спирається на звичай та схвалення того чи іншого слово- й формовживання найбільш освіченою частиною суспільства. Її лексика незмірно багатша, розвиненіша, ніж лексика будь-якого діалекту. Літературна мова багатофункціональна, вона включає в себе науковий, діловий, публіцистичний, художній, розмовний стилі, тобто стилістично диференційована. Літературна мова буває усна й писемна. Диференціація та інтеграція мов. В основі розвитку конкретних мов і діалектів відомі два процеси: процес диференціації, або розходження, та інтеграції, або сходження мов. Унаслідок диференціації з однієї мови або одного діалекту виникає дві або більше мов чи діалектів. У результаті процесу інтеграції з кількох мов чи діалектів утворюється одна мова або один діалект.
ЛЕКЦЦЯ 4 (ТЕЗИ) СТРУКРУРА І СИСТЕМА МОВИ (2 г.) Провідна ідея: мова – це складний багатоплановий організм, який має свою внутрішню організацію. Основні проблеми: особливості структури і системи мови. Термінологічний мінімум: структура, система, системонабуті та системо утворюючі властивості мови, риси мовної системи, парадигматичні, синтагматичні та ієрархічні відношення між одиницями мови, півні мови, позасистемні явища в мові. План 1. Системний характер мови. Структура мови. Основні і проміжні рівні мови. 2. Парадигматичні, синтагматичні та ієрархічні відношення між мовними одиницями. 3. Своєрідність системності мови. Література Основна 1. Семчинський С.В. Загальне мовознавство / С.В. Семчинський. – К., 1996. – С. 56-72. 2. Березин Ф. М. Общее языкознание / Березин Ф. М., Головин Б.Н. – М., 1979. – С. 90-110. 3. Кодухов В. И. Общее языкознание / В.И. Кодухов. – М., 1974. – С. 134-152. Додаткова 4. Солнцев В.М. Язык как системно-структурное образование / В.М. Солнцев. – М., 1977. 5. Косериу Э. Синхрония, диахрония и история / Э.Косериу // Новое в лингвистике. – М., 1966. – Вып. 3. Системний характер мови. Структура мови. Основні і проміжні рівні мови. Структура мови — це будова мови в її ієрархічній співвідносності, за якою елементи нижчих рівнів закономірно використовуються для будови одиниць вищого рівня: на базі звуків утворюються частини мови, а з слів — речення. Водно-час структура мови — це і спосіб поєднання взаємозумовлених одиниць, своєрідних у кожній мові. Елементи кожного рівня (фонетичного, морфологічного, лексичного, синтаксичного) пов’язані системно. На відміну від структури, що становить собою склад і внутрішню організацію єдиного цілого, розгля-дуваного з боку цілісності, під системою розуміють сукупність взаємопов’язаних елементів, що утворюють більш складну єдність, розглядувану з боку елементів, з боку її частин. Система мови — це інвентар її одиниць, що об’єднуються у категорії та яруси за типовими відношеннями. Структура мови — це відношення між ярусами та частинами одиниць. Одиниці мови — її постійні одиниці, що відрізняються од-на від одної призначенням, будовою, місцем у системі мови. Номінативні (слово), комунікативні (речення) та стройові (фонеми, морфеми) — одиниці мови розподіляються за кате-горіями і за ярусами, які називаються рівнями. Категорії мови — групи однорідних одиниць мови, що об’єднуються на основі спільної категоріальної ознаки (як правило, семантично-го — категорії виду, часу, відмінка, роду, числа та ін.). Ярус (рівень) мови — це сукупність однотипних одиниць і категорій. Мову складають три основні функціонально-структурні компоненти: фонетика (звуковий склад), лексика (сукупність слів) і граматика (набір правил та засобів для їх реалізації). Кожен з цих складників виконує свою специфічну роль. Фонетика являє собою матеріальну оболонку мови. Лек-сика членує світ на окремі елементи й дає їм назви. Граматика виражає зв’язки між явищами й деякі найважливіші власти-вості буття. Коли йдеться про побудову висловлювань при передачі певного змісту, то виділяються ієрархічні (від найнижчого до найвищого і навпаки) рівні вираження. Найнижчий рівень — фонемний. Фонеми (окремі звуки) самі по собі змісту не виражають, але з них будуються всі вищі рівні. Наступний рівень, який виражає поки що лише найза-гальніші елементи змісту, — морфемний. Морфеми — будівельний матеріал для слів. Рівень слова передає вже конкретні елементи змісту, але саме по собі слово, якщо воно не оформлене як речення, змісту ще не виражає. Рівень словосполучення уточнює значення окремих слів як виражальних засобів, готує їх до вираження конкретного змісту, моделює зв’язки між явищами. Зміст виражається реченням, але, як правило, одного ре-чення буває недостатньо для вираження певної інформації. Тоді речення входить у текст як його складова частина, пов’язуючись певним чином з іншими реченнями. Така ієрархічна організація виражальних засобів (фонема — морфема — слово — словосполучення — речення — текст) забезпечує економне й точне вираження змісту. Парадигматичні, синтагматичні та ієрархічні відношення між мовними одиницями. Зв’язок між елементами може бути ієрархічним, синтагматичним, парадигматичним і асоціативним. Парадигматичні відносини поєднують мовні одиниці в групи, розряди, категорії (мають свою парадигму). Синтагматичні відносини поєднують мовні одиниці в од-ночасній лінійній послідовності (синтагми). Асоціативні відносини виникають на основі співпадання у часі різних предметів та явищ дійсності (метафори, метонімії, епітети та художні порівняння). Ієрархічні відносини — це відносини між неоднорідними елементами, тобто їхнє підпорядкування один одному.
Практичні завдання
Самостійна робота
Ресурси
Рекомендована література
Базова
Допоміжна
Інформаційні ресурси
---
