Геніх Каріна "Чим же ми завинили з тобою"
Матеріал з Вікі ЦДУ
Версія від 12:19, 11 грудня 2014; Геніх Каріна (обговорення • внесок)
«Чим же ми завинили з тобою?»
Горда мати моя, стан гнучкий, тополиний.
В час твоєї весни – жах, квиління святої душі.
Ні пісні солов`я і не клич журавлиний,
Поливають країну вогняні дощі.
Нене рідна моя, чим же ми завинили з тобою?
На багрянім кущі майорить калинова сльоза,
І чоло молоде захищає свободу і волю,
Чим сусідам зашкодила ниви злотиста коса ?
Доле бідна моя, я благаю усіх зупинитись,
Чорна пташко, засни і отямтеся світлі уми!
Коли нація вмита потоками рідної крові,
Хто пологи прийняв у такої лихої чуми?
Що благати? До кого кричати й молити?
Я дивачка, сміховисько в ваших очах,
Ви готові мене обплювати, побити,
Аби подих мій вільний у грудях зачах!
О, як часто у нас українців сухоти,
Чахне совість, свідомість, надія, думки!
І коли наша ненька стоїть у скорботі,
Не кидайте до вогнищ священні вінки!
Де Ви люди? Я більше мовчати не в силах!
Хіба марно земля оповита в могилах?
Чи полем назвеш ,коли колос один на стерні?
Чи й вам так болить сором цей, як сьогодні мені?
Чом молодість нашої нації у домовину?
Чом топчуть чужинці брудні мою рідну калину?
За жовто-блакитні клейноди кривава розплата,
Сльозою сирітською плаче знедолена мати!
Знай вороне чорний, я знов оживаю!
Я сильна, я донька степового краю!
Я в землю ввіп`юся дубовим корінням,
Наш рід є величним небесним творінням!