Геніх Каріна "Чим же ми завинили з тобою"

«Чим же ми завинили з тобою?»

Горда мати моя, стан гнучкий, тополиний.

В час твоєї весни – жах, квиління святої душі.

Ні пісні солов`я і не клич журавлиний,

Поливають країну вогняні дощі.


Нене рідна моя, чим же ми завинили з тобою?

На багрянім кущі майорить калинова сльоза,

І чоло молоде захищає свободу і волю,

Чим сусідам зашкодила ниви злотиста коса ?


Доле бідна моя, я благаю усіх зупинитись,

Чорна пташко, засни і отямтеся світлі уми!

Коли нація вмита потоками рідної крові,

Хто пологи прийняв у такої лихої чуми?


Що благати? До кого кричати й молити?

Я дивачка, сміховисько в ваших очах,

Ви готові мене обплювати, побити,

Аби подих мій вільний у грудях зачах!


О, як часто у нас українців сухоти,

Чахне совість, свідомість, надія, думки!

І коли наша ненька стоїть у скорботі,

Не кидайте до вогнищ священні вінки!


Де Ви люди? Я більше мовчати не в силах!

Хіба марно земля оповита в могилах?

Чи полем назвеш ,коли колос один на стерні?

Чи й вам так болить сором цей, як сьогодні мені?


Чом молодість нашої нації у домовину?

Чом топчуть чужинці брудні мою рідну калину?

За жовто-блакитні клейноди кривава розплата,

Сльозою сирітською плаче знедолена мати!


Знай вороне чорний, я знов оживаю!

Я сильна, я донька степового краю!

Я в землю ввіп`юся дубовим корінням,

Наш рід є величним небесним творінням!