Місце мрії
Зміст
Одеса
Одеса до XVI століття — Коцюбіїв, Кочубі́їв, Кочуби́їв, Качубі́їв, Качуби́їв, Качибе́й тощо), до 1795 року — Хаджибе́й (або Аджибе́й, Гаджибе́й) — місто обласного підпорядкування на чорноморському узбережжі України; адміністративний центр Одеської області; культурний, освітньо-науковий, туристичний та торговий осередок країни; найбільший морський торговий порт країни; великий автомобільний та залізничний вузол. За чисельністю населення Одеса є третім у країні містом після столиці держави, Києва, та мегаполісу Харкова (станом на 1 травня 2017 року в Одесі проживало 1 010 912 осіб). В Одесі діють: машинобудівна, хімічна, нафтопереробна, харчова та легка промисловості. Також налічується 37 вищих навчальних закладів, шість театрів, вісім кінотеатрів, філармонія, цирк, музеї, галереї тощо.
Перші поселення на території сучасного міста були засновані близько VII століття до н. е. — III століття н. е. давньогрецькими мореплавцями. Згодом цю місцевість заселила Ногайська орда, яка через якийсь час влилася до Золотої орди. Приблизно у 1324 році узбережжя захопило Велике князівство Литовське. Саме у той час було засновано фортецю та селище Коцюбіїв, що згодом було перейменоване на Хаджибей. 14 (25) вересня 1789 року його було завойовано козацько-російськими військами під командуванням Хосе де Рібаса. Саме після захоплення фортеці поселення було перейменоване на Одесу й отримало статус міста. З 1819 року по 1859 рік у місті діяв торговий режим «порто-франко», що сприяв його стрімкому економічному розвитку. Після захоплення більшовиками Української Народної Республіки Одеса перейшла під вплив комуністичної влади. Під час Другої світової війни Одеса була окупована німецько-румунськими військами. Історичний центр Одеси з 2009 року перебуває в попередньому спискові об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. У центральній частині міста — ансамбль будівель кінця XVIII — XIX століть у стилях класицизму, ампіру, модерну тощо. Здебільшого культурні, архітектурні та історичні пам'ятки міста розташовані у межах вулиць Приморської, Преображенської, Буніна та Польської.[3] У межах Одеси та її околицях знаходяться кліматичні та бальнеологічні курорти. Також під містом знаходиться велика мережа підземних ходів і лабіринтів, які утворюють одну з найбільших у світі катакомб із довжиною тунелів приблизно 2,5 тисячі кілометрів.
Історія Одеси — післявоєнні роки
Велика увага в повоєнні роки приділялася відновленню та подальшому розвитку міського господарства. Поява в 1950 роках нової галузі будівельної індустрії — виробництво збірних залізобетонних конструкцій і деталей зробило можливим перехід до великопанельного будівництва за типовими проектами. В 1975 році житловий фонд міста досяг вже 12 млн. квадратних метрів — більше ніж у два рази перевищив рівень 1940 року. Виникли нові міські райони Південно-Західний, Південний, Таїровскій, Північно-Східний. В дані часи безаперечними лідерами у своїх галузях промисловості є такі підприємства, як «ЛУКОЙЛ — Одеський нафтопереробний завод», Одеський припортовий завод, Стальканат, Одескабель та багато інших. Багато підприємств, що мали стратегічне значення в колишньому Радянському Союзі, сьогодні втратили позиції, інші просто простоюють. Печальна доля заводу «Краян» (колишній завод ім. Січневого повстання). Ще більш важкий для одеситів приклад - Чорноморське пароплавство, яке на початку незалежності втратило своє значення і розорилося.
Одеса є одним з найбільш перспективних міст країни в плані іноземних інвестицій. В Одесі працюють понад 460 спільних підприємств з іноземним капіталом. І їх кількість неухильно зростає.
В Одесі багато навчальних закладів: Одеський державний медичний університет, державний економічний університет, національна юридична академія, національний політичний університет, національний морський університет, національна академія зв'язку, науково-дослідний інститут фізики, Одеський університет ім І. М. Мечникова, НДІ очних хвороб і тканинної терапії ім. В. П. Філатова, НДІ стоматології АМН України. У місті існують десятки НДІ, наукових центрів, проектних організацій.
В Одесі жили і працювали: лауреат Нобелівської премії І.І. Мечников, лауреат Нобелівської премії І.Є. Тамм, лауреат Нобелівської премії С.Я. Вассман, Д. Менделєєв, М.І. Пирогов, І.М. Сеченов, Г.А. Гамов, Л.І. Мандельштам, Ф.М. Шведов, М.О. Умов, О.М. Ляпунов, М.К. Крайн, Г.М. Фіхтенгольц, О.О. Богомолець, В.П. Філатов, К.Д. Ушинський, М.Д. Зелінський, С.М. Некрашевіч.
Чільне місце в житті міста займає Одеський національний академічний театр опери та балету. На його сцені виступали великі співаки: Шаляпін, Карузо, Собінов. Є безліч театрів, філармонія, кіностудія, яка відома своїми фільмами.
Населення
Одеса — центр Одеської агломерації з населенням до 1,5 мільйонів осіб. Станом на 1 січня 2017 року населення Одеси становило 1 010 783 особи. Під час останнього перепису населення, який відбувся 2001 року, населення Одеси становило 1 010 тисяч осіб; під час передостаннього радянського перепису, у 1989 році, — 1 115 тисяч осіб.
Культура
Одеса — один з українських культурних центрів. У цьому місті є безліч театрів та музеїв, які мають багаторічну історію. В Одесі також народилося та виросло багацько діячів культури — піаністи Еміль Гілельс та Святослав Ріхтер, скрипаль Давид Ойстрах, співаки Леонід Утьосов та Валерій Ободзинський, композитор Оскар Фельцман, актори, письменники, художники. Помітне місце в культурному житті міста займає театральне мистецтво. Найвизначнішим та найвідомішим театром Одеси є Національний академічний театр опери та балету.[115] У ньому бував видатний композитор Петро Чайковський, на його сцені виступали відомі співаки: Федір Шаляпін, Енріко Карузо, Леонід Собінов, танцювала Ісідора Дункан тощо. У 1920-х роках було засновано Український музично-драматичний театр імені В. Василька[116]. Нині там ставляться вистави за п'єсами найкращих українських та світових драматургів — Пантелеймона Куліша, Григорія Квітка-Основ'яненка, Івана Котляревського, Мольєра, Бертольта Брехта, тощо. На противагу українському театру в Одесі також існує обласний академічний російський драматичний театр, що був заснований 1874 року і є найстарішим на півдні України театром[116]. Тут виступали такі видатні особистості, як Сара Бернар, Елеонора Дузе, Бенуа Коклен[en], а також українські майстри — Панас Саксаганський, Марія Заньковецька, Марко Кропивницький тощо. Існують також інші театри, зокрема, Театр юного глядача імені М. Островського було засновано, як пересувний театр і довший час він так і працював. Лише через десять років після заснування ця театральна установа отримала приміщення і, наразі є в сусідній будівлі до російського драматичного театру. Однак, спектаклі, попри назву, ставляться не лише для дітей, а й для молоді та дорослих. Що важливо, при цьому театрі було засновано Обласний театр ляльок, який згодом став самостійною установою. Наймолодшим з одеських театрів є Академічний театр музичної комедії імені М. Водяного, який було переведено до Одеси зі Львова. Першим успіхом музкомедії стала оперета «Біла акація», написана Ісааком Дунаєвським. Лідером театру був Михайло Водяной, який згодом отримав його ім'я. Нині в репертуарі одеської музкомедії є спектаклі всіх напрямів: оперети, мюзикли, рок-опери тощо. Також у місті працює «Залізний цирк», що був заснований 1894 року.[117] Особливе місце у культурному житті міста займає філармонія, яка перебуває в будівлі колишньої Нової біржі. З приходом радянської влади, задля подолання «буржуазного націоналізму» будівля стала основним місцем проведення концертів міського оркестру. За час існування на сцені філармонії виступали видатні музичні особистості: Володимир Висоцький, Олександр Гольденвейзер, Микола Малько, Давид Ойстрах, Леонід Утьосов, Дмитро Шостакович тощо.[116]
Архітектура та пам"ятки
Від захоплення цих земель Російською імперією Одеса активно розвивалася не тільки економічно, але й у містобудуванні. Зокрема, перший план міста було розроблено ще наприкінці XVIII століття відомим інженером Францом де Волланом. План міста, розроблений Волланом, передбачав заснування центральної частини міста з чіткою системою вулиць і кварталами з однаковою довжиною й шириною. З першої половини XIX століття в Одесі почалося масова забудова. У XIX столітті місто пережило кілька архітектурних етапів, що відзначалися різними стилями. Зокрема, класицизмом (Спасо-Преображенський собор, Рішельєвський ліцей, Грецький Свято-Троїцький собор, Циркульний корпус тощо, архітектори — Франческо Боффо, Олександр Дігбі, Тома де Томон, Джованні та Франсіско Фраполлі, Франсуа Шаль)[153], ампіром (Стара біржа, Воронцовський палац, пам'ятник дюку де Рішельє, будинок Маразлі, Потьомкінські сходи, Успенський собор Святоуспенського монастиря, Будинок Фелікса де Рібаса, Сабанські казарми тощо, архітектори — Каетано Даллаква, Джорджо Торрічеллі, Никифор Черкунов, Вільгельм Шмідт), палладіанством (Пале-Рояль, будинки на Театральній площі, будинок Археологічного музею)[154], неоготикою (палац Бжозовського, Бродська синагога, Нова біржа, дача Маразлі, Кірха,Головна одеська синагога, церква Петра і Павла (зруйнована), архітектори — Олександр Бернардацці, Франц Боффо, Фелікс Ґонсьоровський, Йосип Колович, Адольф Мінкус, Франц Моранді, Микола Толвінський)[155] тощо. На зовнішньому вигляді міста великий вплив позначив клімат. Зокрема це стосується широкого застосування у виді будівельного матеріалу вапнякового каменя, черепашника. Він допомагав жителям від пекучої спеки, також для цього застосовували при будуванні портики, лоджії, криті галереї тощо. Наприкінці століття популярним стало змішання різних стилів, а також необароко, модерн тощо, що зобразилися у Пасажі, готелях «Імперіал»[ru] та «Велика Московська»[ru], будинках Руссова та Блюмберга, будівлі Оперного театру, будівлі одеської синагоги тощо.[156] Початок XX століття відзначився шаленим попитом на новий архітектурний стиль, конструктивізм (будівлі інституту холоду, інституту очних хвороб імені В. Філатова та школи-інтернату імені П. Столярського, готель «Лондонський» тощо, архітектори — Олександр Дубінін, Ной Каневський, Файфель Троуп'янський). Багато в чому велика кількість будівель у стилі конструктивізму, а також сталінського ампіру пов'язана із неодноразовим бомбардуванням міста під час Другої світової війни. Зокрема, так було відбудовано залізничний вокзал, побудовано велику кількість «хрущівок». Унаслідок того, що під кінець століття багатьом жителям міста не вистачало квартир було збудовано декілька «спальних» мікрорайонів з однотипних панельних будинків, як-от Селище Котовського, Таїрово, Черьомушки тощо. Також були збудовані готелі «Одеса» та «Чорне море», головна будівля порту. Серед сучасних забудов слід відзначити також житловий комплекс «Чудо-місто», ТЦ «Афіна», будинок «Шах-наме», Арабський культурний центр тощо.[157] Серед сучасних місцевих архітекторів слід зазначити Дмитра та Михайла Повстанюків[ru] тощо. За останні два десятиріччя Одеса зазнала значних втрат від забудови історичного центру сучасними житловими будинками та бізнес-центрами. Наприклад, Грецька площа зруйнована практично повністю. Повністю зруйнована Аркадія, інтенсивно забудовується Французький бульвар. На околицях міста збереглися «печерні будинки», які належали казакам — кам'янарям 18 століття.
10 цікавих фактів
Одеса здавна торговий і туристичний центр нашої батьківщини. Це прекрасне європейське курортне місто, яке і сьогодні зберігає свою унікальну культуру. Одеса — це українська Перлина біля моря. Але що саме манить прискіпливих туристів з усього світу відвідати Південну Пальміру?
1. Перше поселення на місці сучасної Одеси називалось Коцюбіїв або Коцюбей. Згодом поселення мало назву Хаджибей, яке було перейменоване 1795 року Катериною II на Одесу. 2. Мало хто знає що в Сполучених Штатах Америки Одесою названо вісім міст та населених пунктів в штатах Вашингтон, Делавер, штаті Міссурі, Міннесота, Флорида, Нью-Йорк, Небраска та в штаті Техас. Також своя Одеса є в провінціях Онтаріо та Саскачеван в Канаді. 3. Головна вулиця Одеси колись називалась Гімназична, сучасну назву вулиця отримала на честь іспанського дворянина та першого міського голови —Хосе де Рібаса. Комуністи змінювали назву на Лассаля, а згодом Чкалова, проте ці назви не прижились і сьогодні головна вулиця міста називається Дерибасівська. 4. Відомі сходи в Одесі, які ведуть до моря, свого часу носили різні назви. До 1955 року їх називали Бульварні сходи, а ще раніше — Рішельєвські. «Потьомкінськими» вони стали після того, як з'явились в ключових епізодах кінострічки Броненосець« Потьомкін ». 5. Кожного року в Одесі проводять забіг «Вгору Потьомкінськими сходами». Рекордний час, за який вдалось подолати всі 192 сходинки та десять прольотів становить 22,8 секунди. 6. 2015 року Потьомкінські сходи отримали від Європейської кіноакадемії статус «Скарб європейської кінокультури». 7. Одеса завжди була і є у центрі кіноподій. Епізоди найпопулярнішої дитячої радянської кінострічки «Пригоди електроніка» знімали в Одесі. Хоч Одесу тоді видали за Москву, мешканці Південної Пальміри одразу ж впізнають знайомі оку пейзажі. 8. Саме в Одесі бере свій початок історія футболу в Україні, також тут було зведене перше в Україні футбольне поле. 9. Одеса — українська столиця хорошого настрою. Щороку першого квітня в день сміху, тут проходить фестиваль гумору та сатири Гуморина. Офіційно перше квітня в Одесі вихідний день. 10. Також першого квітня 1976 року було відкрито астероїд, який назвали на честь міста — 2606 Одеса.
Рідне місто або село на карті України Google карти
Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"
| Дата | Історична подія |
|---|---|
| 1 травня 1945 року | указом Йосипа Сталіна місту було надано звання «Міста-героя» |
| 1998 року | Одеса стала першим містом серед країн колишнього Радянського Союзу, яке отримало нагороду «Прапор Честі Ради Європи» |
| 2009 року | Одеса отримала іншу нагороду Ради Європи — «Таблиця Ради Європи», що є другою за важливістю нагородою цієї організації |
| У лютому 2010 року | Аналітично-дослідницький центр «Інститут міста» назвав Одесу найкращим українським містом за якістю життя населення |
| 2010 року | у рейтингу найбільш привабливих європейських міст визнав Одесу четвертою. |
| 2011 року | за версією журналу «Фокус», Одеса посіла перше місце у рейтингу українських міст за рівнем життя |
Ресурси:
- Посилання на презентацію у Google Диск;
- Посилання на власний фотоальбом у Google Диск;
- Посилання на власний блог у Blogger;
- Посилання на добірку відеоматеріалів;
- Посилання на опитування або анкету у Google Форми;
- Посилання на спільний груповий постер.
Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
