Лондон-прекрасне місто Великої Британії

На цьому місці розмість статтю, у якій висвітліть свій досвід та враження, знайдені матеріали з історії рідного міста або села. Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах, таблицю (зразок поданий у завданні та нижче) та фотографії рідного краю.

При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:

• А ви знаєте історію рідного села?
• Які відомі люди Ваші земляки?
• Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
• Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
• Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
• Якими пам’ятками природи багатий рідний край?

Історія розвитку Лондона

Легендарний Римський період

Римський Лондініум створено невдовзі після вторгнення римлян в 43 році. Незабаром Лондініум став одним з найважливіших населених пунктів Римської Британії. У II столітті він досяг розквіту — до 100 року Лондініум став столицею Британії, змінивши Колчестер, населення становило близько 60 000 чоловік. У місті знаходилися найважливіші адміністративні будівлі.

Приблизно у 200 році Британія була розділена на дві частини — Верхню і Нижню. Лондініум став столицею Верхньої Британії. Приблизно в той же час була побудована так звана Римська стіна — оборонна споруда по периметру міста, залишки якої збереглися в центрі сучасного Лондона. Наприкінці IV століття Британія була розділена по-новому, і Лондініум став столицею провінції Максима Цезаренсіс. У V столітті римляни залишили Лондініум, і місто стало поступово заселятися бриттами.

Саксонський період і Середньовіччя

В середині VI століття Люнденбург («Лондонське укріплення», саксонська назва Лондініума) був включений до складу східносаксонського королівства. У 604 році король Саєберт прийняв християнство, і в місті вперше з'явився єпископ. Першого лондонського єпископа звали Мелітіус. Тоді ж був побудований Собор святого Павла. Імовірно, спочатку це була досить скромна капела. Пізніше собор був зруйнований язичниками-спадкоємцями Саєберта.

Наприкінці VII століття приблизно за півтора кілометрах від Люнденбурга було засновано саксонське поселення Люндевік (тобто Лондонське поселення). Мабуть, в Люндевіку містилася гавань для торгових кораблів і рибальських човнів.

З 730 року місто перейшло під владу Мерсії, великого англійського королівства. У IX столітті Люнденбург піддався нападу вікінгів. Вони контролювали місто протягом двадцяти років, після чого король Альфред Великий уклав із загарбниками мир. Проте в 1013 році Люнденбург був знову окупований вікінгами і знаходився під їх владою до 1042 року.

Тауер, закладений при Вільгельмові Завойвнику До 11 століття Лондон став головним містом Англії, поступово розрісся і з'єднався з Вестмінстером, раніше окремим поселенням. У 1066 році після перемоги при Гастінгсі королем Англії став Вільгельм Завойовник. Коронація відбулася у щойно добудованому Вестмінстерському абатстві. Вільгельм дав жителям Лондона деякі привілеї в порівнянні з жителями інших міст. За його правління на південному сході міста було побудовано укріплення, нині відоме як Лондонський Тауер. У 1097 його син Вільгельм II почав будівництво Вестмінстер-холлу, що послужив основою Вестмінстерського палацу. У 1176 році почалося будівництво знаменитого Лондонського моста, що проіснував близько 600 років.

У травні 1216 року Лондон був востаннє окупований іноземними військами — місто захопив французький король Людовик VIII, поклавши край правлінню Іоанна Безземельного. Пізніше проти Людовика повстали його власні барони, і влада в країні за їхньої допомоги знову перейшла в руки англійців. Таким чином, Лондон є єдиною європейською столицею яка не була захоплена ворогом жодного разу за останні майже 8 століть.

Чума, що лютувала в Європі в XIV столітті, не обійшла стороною і Лондон. «Чорна смерть» прийшла до Англії в 1348 році. Точна кількість померлих в Лондоні невідома, але вважається, що жертвами чуми стали від 30 до 50 тисяч чоловік.

Епідемія стала непрямою причиною селянського повстання під проводом Вота Тайлера (1381), під час якого Лондон піддався розграбуванню і спустошенню. Селяни штурмом узяли Тауер, убили лорда-канцлера (важлива державна посада в середньовічній Англії), архієпископа судберійського Симона і хранителя королівської скарбниці. Повстання було у результаті придушене королівськими військами, а сам Тайлер — засуджений до страти.

У Середні Віки Лондон розділився на дві основні частини — адміністративний і політичний Вестмінстер і торговий Сіті. Це розділення зберігається і понині. Для Середньовіччя Лондон міг вважатися великим містом — до 1300 року у ньому мешкало приблизно 80 000 чоловік. Склалося і міське самоврядування — головою Лондона став лорд-мер. Лондон у XVI–XVIII століттях

З приходом до влади Тюдорів в Англії почалася епоха абсолютної монархії. Централізація влади в руках короля привела до того, що столиця стала розвиватися і багатіти ще швидше, чим раніше. Сприятливо відбилися на місті часи правління Генрі VIII і Едварда VI — були засновані знамениті лондонські парки Гайд-парк і Кенсінгтон-гарден і відкрито кілька великих лікарень.

Реформація, що відбулася в Англії при Генрі VIII, не закінчилася, на відміну від інших країн, кровопролиттям: тут церковні перетворення контролювалися королем і були ініційовані «зверху», а не «знизу», як в більшості інших країн. Після Реформації близько половини площі Лондона була зайнята релігійними спорудами і приблизно третину населення становили ченці. Ситуація змінилася в 1538—1541 роках, після того, як Генрі VIII видав закон про верховенство короля над церквою. Після цього значна частина церковного майна була конфіскована і передана до рук короля і його найближчих васалів.

Лондон розвинувся до одного з найбільших торгових центрів Європи. У місті процвітали малі підприємства, а великі англійські власники вели свою торгівлю по всьому світу — від Росії до Америки. Створювалися гігантські компанії, такі як Ост-Індська в 1600 році. Після того, як в 1572 іспанці захопили і розграбували велике голландське місто Антверпен, Лондон став найбільшим центром торгівлі на Північному морі. Стрімко збільшувалося населення столиці — з 50 000 чоловік в 1530 році до 225 000 в 1605. Також в XVI столітті з'явилися перші карти Лондона. З'явилися перші публічні театри, найпопулярнішим з яких став «Глобус», в якому йшли п'єси Вільяма Шекспіра. Вестмінстерське абатство, 1749

У XVI столітті у Вест-Енді почали селитися аристократи і придворні. Незабаром район став одним з найпрестижніших місць міста. Досі будинок у Вест-Енді є пропуском у вищий світ Лондона.

Під час Англійської громадянської війни Лондон зайняв сторону Парламенту. Були створені війська ополчення і зведені оборонні укріплення, щоб захистити місто від роялістів, які дедалі ближче просувалися до столиці, — битва при Брентфорді відбулася всього в кількох милях від Лондона. Проте добре організована оборона не дозволила королівським військам узяти місто, що і зіграло вирішальну роль у війні — багатства, що зберігалися в Лондоні, допомогли Парламенту отримати перемогу.

У Лондоні, як і у всіх європейських містах того часу, були відсутні каналізація і система охорони здоров'я, до того ж, місто було сильно перенаселене, і тому там регулярно спалахували епідемії з багатьма сотнями, а деколи і тисячами жертв. Але найстрашніша трапилася в середині XVII століття, в 1665–1666 роках. У Англії її називають Великою Чумою (The Great Plague). У Лондоні жертвами епідемії стали приблизно 60000 чоловік (п'ята частина міста). Семюел Піпс, хронікер міста, записав 4 вересня 1665 наступне: «За тиждень померло понад 7400 чоловік, з них 6000 — від чуми. День ніч майже без перерви з вулиці доноситься похоронний передзвін церковних дзвонів».

Відразу після закінчення епідемії сталася ще одна катастрофа — Велика лондонська пожежа 1666. Якщо Велика Чума покосила населення Лондона, то пожежа нанесла серйозний матеріальний збиток, знищивши 13200 будинків (біля 60% міста) і 87 церков (зокрема старий Собор святого Павла). Як не дивно, але у вогні загинуло всього вісім чоловік, зате багато хто залишився без оселі і позбувся всіх засобів для існування.

Після відновлення Лондон остаточно перетворився на фінансову столицю світу. У 1694 році відкрився Банк Англії, що дозволив країні значно збільшити свій вплив на світову економіку. У 1700 році 80% імпорту і 69% експорту Англії припадало на Лондон, а населення міста перевищувало 500 000 чоловік.

У XVIII столітті, в епоху Просвітництва набули широкого поширення преса і література. Відтоді центром видавничого життя Лондона стала вулиця Фліт-стріт. У тому ж столітті було відмічено зростання злочинності в столиці, через що були посилені покарання: навіть за незначний злочин тепер загрожувала страта.

У 1707 році Лондон набув статусу столиці Великої Британії, нової держави, створеної за допомогою об'єднання Англії і Шотландії. У тому ж XVIII столітті були побудовані новий Собор святого Павла і Букінгемський палац — символи сучасного Лондона, — а також Вестмінстерський міст, який став всього лише другим мостом в Лондоні через Темзу. До кінця XVIII століття населення Лондона досягло мільйона чоловік.

Лондон в XIX столітті

Лондон XIX сторіччя — місто контрастів. З одного боку, він був столицею найбільшої держави у світі — Британській імперії, економічним і політичним центром світу, а з іншої — містом, де в халупах, практично без засобів для існування, жили мільйони бідняків.

XIX століття — епоха стрімкої індустріалізації і урбанізації в країнах Європи і Північної Америки. У цьому сторіччі в Лондоні було побудовано величезну кількість нових фабрик і заводів, а населення збільшилося в 6 разів. У XIX столітті Лондон був найбільшим містом світу, до 1900 року його населення становило близько 6 млн чоловік. У столиці з'явилися цілі промислові райони, і найвідоміший з них — Іст-енд, що став протилежністю фешенебельного Вест-енду.

У позаминулому столітті в зовнішності Лондона відбулися кардинальні зміни. У 1836 році була відкрита перша залізниця, що з'єднала Лондонський міст і Гринвіч, і менше ніж за 20 років відкрилося 6 вокзалів. У 1863 в Лондоні з'явилося перше у світі метро. Крім того, в XIX столітті були побудовані Біг-Бен, Альберт-холл, комплекс Трафальгарського майдану, Тауерський міст. Вперше за всю історію існування Лондона з'явилася каналізація (див. Великий сморід).

У XIX столітті була реформована система міського самоврядування, оскільки стара система, що існувала ще з Середніх Віків, явно не відповідала вимогам мегаполісу, що розрісся. У 1855 році був створений Столичний комітет з робіт (Metropolitan Board of Works), що контролював міське будівництво і створення інфраструктури. У 1888 цей орган ліквідовували, а адміністративні функції були вперше покладені на виборний орган — Лондонську окружну раду (London County Council).

У 1851 році Лондон прийняв всесвітню виставку.

В середині століття Лондон вперше зіткнувся з масовою імміграцією. Особливо великий наплив приїжджих йшов із Ірландії. Також в місті утворилася велика єврейська община.

Лондон в XX столітті

Перша світова війна на якийсь час припинила розвиток Лондона. Місто вперше піддалося авіанальотам. У період між двома світовими війнами Лондон продовжував збільшуватися, але більше за площею, а не за населенням.

У 1930-ті багато жителів міста постраждали від Великої депресії: сильно зріс рівень безробіття, впав рівень життя. Нездатність влади зробити що-небудь спричинила появу безлічі радикальних партій як лівого, так і правого напряму. Більшість з них базувалася в робочому Іст-Енді. У Парламенті Великої Британії декілька місць отримали комуністи, широкою підтримкою користувався і Британський союз фашистів. Кульмінацією боротьби між лівими і правими стала так звана Битва на Кебл-стріт — вуличні бої між політичними екстремістами обох флангів і поліцією. Наслідки бомбардуваннь міста.

У ті ж 1930-ті до Лондона з нацистської Німеччини втекло багато євреїв. Під час Другої світової війни столиця Великої Британії піддавалася неодноразовим авіабомбуванням, найважчі з яких прийшлися на вересень 1940 і травень 1941 років. Багато жителів було евакуйовано зі столиці. Бомбосховищами служили станції метрополітену. Всього за час війни в Лондоні її жертвами стали 30000 мирних жителів, 50000 отримали поранення, десятки тисяч будинків були зруйновані.

Відразу після війни Лондон удруге прийняв Олімпійські ігри (1948).

У післявоєнний час Лондон втратив статус найбільшого порту Великої Британії, оскільки устаткування доків застаріло і порт не міг обслуговувати великі вантажні кораблі. Водні термінали Лондона були перенесені в довколишні міста Фелікстаун і Тілбері, а район Доклендс в 1980-ті був перебудований — тепер там розташовані офіси і багатоквартирні будинки.

У 1952 році Великий смог, украй шкідлива суміш туману і диму промислового походження, на п'ять днів спустився на Лондон. Незабаром концентрація в повітрі продуктів згоряння стала такою високою, що за подальші тижні в місті від смогу загинуло близько 4000 чоловік, а ще 8000 стали жертвами катастрофи в подальші кілька місяців. Подія примусила міське керівництво серйозно зайнятися цією проблемою, внаслідок чого було видано загальнодержавний закон «Про чисте повітря» (1956), а також аналогічний міський закон (1954).

У 1960-і, завдяки популярним музичним колективам як то Beatles і Rolling Stones він став одним з світових центрів молодіжної субкультури (отримавши прізвисько «Свінгуючий Лондон»). У 1966 збірна Англії виграла у фіналі на стадіоні «Вемблі» Чемпіонат світу з футболу.

В 1970-ті Лондон став мішенню для терористів, коли місто вперше піддалося атакам Ірландської Республіканської Армії. Ці атаки регулярно повторювалися до кінця XX століття.

З середини століття, незважаючи на наплив іммігрантів з країн Співдружності (особливо з Індії, Пакистану і Бангладеш), населення міста почало скорочуватися, та зменшилось з майже 9 до 7 млн чоловік у 1980-і, після чого воно стало повільне рости.

Нове тисячоліття Лондон зустрів відкриттям кількох нових споруд, таких як Купол міленіуму (Millennium Dome) і Лондонське око (London Eye), колесо огляду, що стало новим символом міста.

На початку XXI століття Лондон добився права на проведення Літніх Олімпійських ігор 2012 року. Столиця Великої Британії стала першим містом, що тричі прийняло Олімпіаду.

У 2004 був прийнятий план з розвитку міста. Згідно йому, до 2016 року населення Лондона повинне досягти 8,1 млн чоловік, повинна збільшитися кількість хмарочосів. Міська влада також має намір удосконалити систему громадського транспорту.

Демографія та етнічний склад

Демографія

В період індустріалізації в 19-му столітті й на початку 20-го століття населення Лондона стрімко зростало. Протягом певного часу Лондон був найбільшим містом за населенням, доки в 1925 році його не обігнав Нью-Йорк. В 1939 році населення міста досягло 8 млн. 615 тис. 245 мешканців. На середину 2007 року в Великому Лондоні мешкали 7 млн. 556 тис. 900 людей. Проте міська зона виросла за межі Великого Лондона й була домівкою для 8 млн. 278 тис. 251 жителя станом на 2001 рік, а ще ширша метропольна зона вміщає від 12 до 14 млн мешканців, у залежності від того, як точно визначити її границі. Собор святого Павла

Густота населення становить 4761 мешканець на квадратний кілометр, що більш ніж у десять разів більше, ніж у будь-якому іншому регіоні Британії. За населенням Лондон є 25-им містом у світі, а його метропольна зона займає 17 місце. Лондон — 4-е місто у світі за кількістю мешканців-мільярдерів (у доларах США). Поряд із Токіо та Москвою Лондон належить до найдорожчих міст у світі.

Етнічний склад

Оцінки Офісу національної статистики за 2006 рік класифікували 58,0% лондонців як натуральних білих британців, 2,5% — білих ірландців, 8,9% — інших білих, більшість із яких греки, італійці та німці. 13,1% населення належить до вихідців із Південної Азії. Найбільше серед них індійців (6,5%), бангладешців (2,3%), пакистанців (2,3%) та 2% інших азійців (тамілів із Шрі Ланки тощо). 10,7% — чорні (приблизно 5% — чорні африканці, 5% — чорні вихідці із Карибів, 0,7% — інші чорні). 3,5% мешканців міста змішаної раси, 1,5% — китайці, 1,5% належать до інших етнічних груп. 37% населення міста народилися поза межами Європейського Союзу. Ірландців, народжених як у Ірландії, так і в Північній Ірландії, налічується близько 250 тисяч. Вони складають найбільшу етнічну групу людей, народжених за межами Великої Британії.

Проведений в січні 2005 року опит показав, що в Лондоні розмовляють понад 300-ма мовами. В місті є 50 принаймні десятитисячних небританських громад, а в районі W2 поблизу Гайд-парку дуже складно почути англійську мову. Кількість чорних та азійських дітей у школах перевищує кількість білих у відношенні 6:4.

Релігія

З вірувань найбільшою популярністю користується християнство — 58,2%. Слідом за ним йдуть іслам — 7,8%; індуїзм — 4,1%; іудаїзм — 2,1% і сикхізм — 1,5%. Досить багато в Лондоні атеїстів — 15,8%.

Місця компактного проживання лондонських мусульман — Тауер-Хемлетс і Ньюхем. Велика індуїстська громада розташована в північно-західних округах Харроу і Брент, сикхи проживають в основному в східних і західних районах, а іудеї — в Стемфорд-Хіллі та Голдерс-Грін, розташованих в північній частині Лондона.

Органи влади

Адміністрування Лондона здійснюється на двох рівнях — загальноміському і місцевому. Першим опікується Адміністрація Великого Лондона (Greater London Authority), другим — 33 місцеві адміністрації. Адміністрація Великого Лондона складається із виборної посади мера Лондона, якому належить виконавча влада і Лондонської Асамблеї, яка здійснює контроль за рішеннями мера й має право прийняти або відхилити проекти річних бюджетів. Адміністрація Великого Лондона була сформована в 2000 році, замінивши собою скасовану в 1986 році Раду Великого Лондона. Резиденцією Адміністрації Великого Лондона й мера є Сіті-хол. Обов'язки мера станом на 2009 рік виконує Борис Джонсон. Із 33 місцевих адміністрацій 32 є Радами Лондонських боро, 33-я — Корпорація Лондонського Сіті. До їхніх обов'язків входять місцеві послуги, на які не поширюється компетенція Адміністрації Великого Лондона — місцеве планування, школи, соціальні служби, дороги місцевого значення, збір сміття.

Лондон також є резиденцією національного уряду Сполученого Королівства, центральний офіс якого розташований неподалік від Вестмінстерського палацу. Багато урядових департаментів займають будівлю неподалік від Парламенту, особливо вздовж вулиці Вайтхолл. Прем'єр-міністр має резиденцію за адресою Даунінг-стріт 10.

Економіка

Лондон — найважливіший економічний і фінансовий центр Великої Британії та Європи, один зі світових фінансових центрів. Валовий регіональний продукт міста в 2004 році склав 365 млрд $ (17% ВВП Великої Британії). Економічне значення ж всієї Лондонської агломерації ще вище — регіональний продукт у 2004 році склав 642 млрд $. Лондонське Сіті — один з найзначніших фінансових центрів світу

Найважливіша галузь економіки міста — фінанси, включаючи банківський сервіс, страхування, управління активами; у Лондоні розташовані штаб-квартири найбільших банків і фінансових компаній, включаючи такі як HSBC, Reuters, Barclays. Один з найбільших світових центрів валютної та фондової торгівлі — Лондонська фондова біржа. Протягом століть осередком міського фінансового життя є діловий район Сіті, проте з 1990-х років за звання фінансового і ділового центру Лондона бореться Кенері-Ворф у східній частині міста. Канарі Ворф

Другий за значимістю галуззю в економіці Лондону є інформаційна. У столиці розташовується штаб квартира Бі-Бі-Сі, однієї з найбільших медіакорпорацій у світі. У Лондоні видаються найпопулярніші газети, в числі яких The Times, що видається майже 700-тисячним тиражем щодня, The Sun, The Daily Mirror та інші.

У Лондоні розташовуються штаб-квартири багатьох англійських і транснаціональних компаній, серед яких BP, Royal Dutch Shell, Unilever, Corus Group, SABMiller, Cadbury Schweppes і інші. Центральні офіси понад 100 з топ-500 найбільших європейських компаній розташовані в британській столиці.

Лондон залишається одним з найбільших промислових центрів Британії. Промисловість міста і передмість представлена машинобудуванням (автомобілебудування, електронна промисловість, верстатобудування, суднобудування та судноремонт тощо), широко розвинена легка, харчова, нафтопереробна і нафтохімічна галузі, поліграфія та інші.

Одним з найважливіших джерел доходу для Лондона є туризм. У 2005 році ця галузь забезпечувала постійною роботою 350 000 чоловік. За рік приїжджі залишають у Лондоні 10 млрд £. Вважається що за популярністю у туристів місто поступається лише Парижу, однак останні дані показали, що в 2010 році до Лондона було продано 45 млн путівок, тоді як до Парижа — всього 33900 тисяч.

Попри те, що колись Лондон був одним з найбільших портів Європи, зараз він навіть у Великій Британії перебуває лише на третьому місці. Щорічний вантажообіг — 50 млн тонн вантажів.

Серце економічного Лондона — Сіті. Також безліч офісів різних компаній знаходиться в районі площі Пікаділлі.

Транспорт

Існують 8 аеропортів, які мають в своїй офіційній назві слово «лондонський». Головними воротами Лондона у світ є аеропорт Хітроу — найбільший у світі аеропорт міжнародного сполучення. Це головна база Бритіш Ервейз — національної британської авіакомпанії. У березні 2008 р. відкрився його п'ятий термінал, і вже розглядається питання про спорудження шостого. Аналогічний обсяг авіаперевезень здійснює аеропорт Гатвік. Лондонський аеропорт Стенстід — база Раянер, Лондонський аеропорт Лутон призначений в основному для короткого сполучення за низькими розцінками. Найменший Аеропорт Лондонського Сіті призначений в основному для пасажирів бізнес-класу. Лондонський аеропорт Саутенд здійснює бізнес-перельоти й повітряні транспортні послуги. Червоний міський автобус

Лондон має одну з найкращих у світі систем громадського транспорту. Серцевиною транспортної системи Лондону є лондонська підземка, відома серед народу як «Труба» (англ. Tube), початок якої було закладено ще у 1863 р. Щодня лондонське метро перевозить понад три мільйони пасажирів. Підземка сполучає центр міста з приміськими районами на північ від Темзи. На півдні вона переходить у наземну транспортну мережу, що пояснюється частково складною геологічною структурою на південному боці річки.

У 1987 р. відкрилася ще одна система метро — «Доклендс лайт рейлвей», що використовує менші й легші потяги. Вона обслуговує Східний Лондон і Гринвіч з обох берегів Темзи.

Міжміські потяги зазвичай не перетинають Сіті. Чотирнадцять залізничних станцій навколо центра міста є для них кінцевими зупинками. Винятком є залізниця Теймзлінк, кінцеві станції якої Бедфорд, Брайтон і Мургейт. У жовтні 2007 р. було схвалено проект побудови наскрізної залізниці, на яку виділено 10 млрд фунтів. Її мета — зменшити навантаження на міський транспорт.

Високошвидкісні потяги системи Євростар з'єднують Сент-Панкрас Інтернешнл з Ліллем та Парижем у Франції й Брюсселем у Бельгії. Час мандрівки з Лондону до Парижу й Брюсселю 2 год. 15 хв. та 1 год. 51 хв. відповідно.

Архітектура

Архітектура Лондона представлена майже всіма стилями від нормандського до постмодернізму. Багато середньовічних споруди, однак, не збереглися, в основному, через Велику пожежу 1666 року, яка знищила понад 13 000 будинків, і авіабомбардування під час Другої світової війни.

Нормандську архітектуру в Англію приніс Вільгельм Завойовник. Зі споруд нормандського стилю в Лондоні відомий Тауер, який почав споруджуватися при Вільгельмі і багаторазово добудовувався іншими королями. Крім того, в тому ж стилі виконано побудований 1097 року Вестмінстерський зал прийомів.На той момент це був найбільший зал в Європі.

XIII століття стало століттям ранньої англійської готики. Одним з найяскравіших зразків цього стилю є Вестмінстерське абатство. Інші зразки цього періоду в Лондоні не збереглися. Слідом за ранньою наступила епоха декорованої англійської готики, але її прикладів в сучасному Лондоні немає, як і прикладів вертикальної готики — третього готичного періоду англійської архітектури.

У XIV столітті для зберігання казни Едуарда III була побудована башта Коштовностей, як частина тодішнього Вестмінстерського палацу.

Тюдорський період логічно завершив Середні століття. Архітектура епохи Тюдорів схожа на готичну, але зі значними змінами на зразок глибоких і високих вікон. Каплиця Генріха VII у Вестмінстері і палац Гемптон-корт у Річмонді — пам'ятки архітектури тюдорського періоду. При королі Якові I почалося облаштування Гринвіцького парку. Вестмінстерський собор Хмарочос Сент-Мері Екс 30 («Огірок»), архітектор — Норман Фостер.

На початку XVII століття в Лондоні працював родоначальник англійської архітектурної традиції Ініго Джонс. Він прищепив британському зодчеству ідеї палладіанства (класицизму), в основі яких — сувора геометричність, лаконічність, функціональність, елегантність, відсутність дрібних деталей та інших архітектурних надмірностей. З творів Джонса в Лондоні збереглося тільки два — Бенкетний зал у Вайтхоллі і капела Сент-Джеймського палацу.

У другій половині XVII століття на зміну Джонсу прийшов Крістофер Рен. Саме він склав план відновлення Лондона після Великої пожежі. Крім того, Рен спроектував госпіталі у Гринвічі та Челсі, Собор святого Павла і ще кілька десятків будівель.

Георгіанська архітектура, ера якої наступила в середині XVIII століття, в цілому відповідала загальноєвропейському класицизму. У ній головним були чіткі форми та пропорції. Цей період не представлений у Лондоні якимись відомими будинками, але в георгіанському стилі побудовано багато житлових та адміністративних будівель міста. Варто відзначити церкви, спроектовані Ніколасом Гоуксмуром, палац Сомерсет-Хаус і розважальний центр «Пантеон» на Оксфорд-стріт архітектора Джеймса Ваєтта. У перші роки XVIII століття батьком і сином Ренамі для Сари Черчілль — найближчої подруги і конфідантки королеви Анни був побудований Мальборо-хаус — помешкання на Пелл-Мелл. 1759 року були засновані королівські ботанічні сади в К'ю — комплекс ботанічних садів і оранжерей площею 121 гектар.На території цього комплексу в 1761–1762 роках була зведена велика пагода — перший зразок китайської архітектури в Європі. Навпроти цих садів була побудована садиба Сайон-хаус — старовинне помешкання герцогів Нортумберленд, виконане у стилі чистого класицизму. Робота над інтер'єрами Сайон-хауса тривала до 1769 року, коли у герцога закінчилися кошти.

XIX століття відрізняється від попередніх різноманітністю стилів. У неоготичному ключі побудовано знаменита будівля Парламенту з вежами Біг-Бен і Вікторії на ньому. Ця будівля була побудована після пожежі 16 жовтня 1834 на місці старого Вестмінстерського палацу за проектом Ч. Баррі і А. У. Пьюджина. Слід також зазначити Королівський судовий двір, збудований 1873–1882 роках за проектом колишнього адвоката Джорджа Едмунда Стріта. У числі знаменних монументів цього стилю виділяється Меморіал принца Альберта — монумент в Кенсінгстонському парку. Монумент був спроектований Георгом Гілбертом Скоттом і відкритий 1875 року. 1839 року, як частина плану зі створення семи великих, сучасних кладовищ було створено Гайгейтське кладовище.Початковий дизайн був розроблений архітектором і перекладачем Стівеном Гирі. Решта 6 кладовищ були побудовані приблизно в той же час і також отримали значну популярність:

   Кенсальський зелений цвинтар — 1832
   Кладовище Західного Норвуда — 1837
   Кладовище парку Ебні — 1840
   Нангедське кладовище — 1840
   Бромптонське кладовище — 1840
   Кладовище Тауер Гемлетс — 1841

У стилі класицизму працював Джон Неш, автор комплексу Трафальгарської площі, Букінгемського палацу і Мармурової арки; Вестмінстерський собор є зразком неовізантійського стилю. Нині неіснуючий Кришталевий палац відносився до індустріального стилю.

У XX столітті в місті з'явилися хмарочоси: будівля Lloyd's of London у Сіті, комплекс Канарі Ворф у Доклендс. Наприкінці XX — початку XXI століття провідним британським архітектором став Норман Фостер, який побудував в Лондоні хмарочос SwissRe («Огірок») і Нью-сіті-хол, будівлю мерії. Також до знаменних будівель можна віднести Буш-хаус, що будувався з 1923 по 1935 роки, спроектовані та побудовані американцями і американськими компаніями. На рубежі XX і XXI століття в Лондоні з'явилися зразки російської архітектури, зокрема меморіал радянським воїнам і громадянам, загиблим в роки Другої світової війни, був відкритий 9 травня 1999 року в парку Джеральдіни Мері біля Імперського військового музею Великої Британії. Крім того 2001 року в Дептфорді був відкритий пам'ятник Петру Першому.

Рідне місто або село на карті України

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Дата	Історична подія
43 рік	Створено Римський Лонділіум
200 рік	Британія поділена на 2 частини-Верхню і Нижню
730 рік	Лондон перейшов під владу Мерсії
1707 рік	Лондон набув статусу столиці Великої Британії
1863 рік	У Лондоні побудоване перше у світі метро
1930-ті рр.	Багато жителів міста постраждали від Великої депресії
1952 рік	Великий смог
1970-ті рр.	Лондон став мішенню для терористів
2004 рік	Був прийнятий план з розвитку міста

Ресурси:

• Посилання на презентацію у Google Диск; https://drive.google.com/open?id=0B1h8EWrNWsBvT0NmMDhKRURPRlU

• Посилання на власний фотоальбом у Google Диск;
• Посилання на власний блог у Blogger;

• Посилання на добірку відеоматеріалів;

• Посилання на опитування або анкету у Google Форми;

• Посилання на спільний груповий постер.

---

Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка