Моє рідне село Червоновершка

Червоновершка - село в Компаніївському районі Кіровоградської області України.

Населення за переписом 2001 року складало 1118 чоловік

Зміст

1 Історія мого села
2 Земляки мого села
3 Пам'ятки історії та архітектури
4 Рідне місто або село на карті України Google карти
5 Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"
6 Ресурси:

Історія мого села

В кінці XVIII століття в селі Федосіївка (після - Бородкін, Червоновершка) оселився поміщик Кирило Васильович Соколов-Бородкін. Старожили говорили, що він був людиною доброю і чуйною. Взагалі він з сім'єю жив у Санкт-Петербурзі, а тут була його літня резиденція. У 1867 році Соколов-Бородкін побудував собі прекрасний будинок, який зберігся донині. Є припущення, що архітектором, спроектували садибу, був Андрій Достоєвський. Справа в тому, що будівля поміщицького будинку дуже схоже на будівлю, в якому зараз розташований Апеляційний суд Кіровоградської області. А його точно проектував Достоєвський

Сугоклея

Поміщик не просто побудував будинок. Навколо нього був розбитий парк. Саджанці деяких рослин були привезені з Південної Америки і навіть Австралії. До сих пір тут ростуть вікові дуби, сосни, граби, туї, рідкісні види ялиці і модрини, аналогів яким дуже мало в Україні. Зараз в будівлі колишньої садиби знаходиться школа. І приміщення, і прилегла територія більше нагадують пансіонат, будинок відпочинку, ніж навчальний заклад. Те, що збереглася будівля, не дивно - воно досить міцне, щоб переживати століття. Селяни переказують, що, коли садиба будувалася, місцеві жителі збирали гусячі яйця для приготування спеціального будівельного розчину. Під час війни частина приміщення була зруйнована, але потім унікальну будову відновили.Півтора століття тому на гусиних яйцях на Кіровоградщині спорудили будівлю, за яку архітектор отримав лише 10 рублів. Колись то був панський маєток, а нині – це школа, на території якої ростуть рідкісні дерева. Як будувалася та якими легендами оповита Червоновершська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів розповідає Перша електронна.

Зелена дорога-тунель із багатолітніх дубів веде прямо до подвір’я, на воротах якого – табличка: “Пам’ятка архітектури”. Будівля класичного стилю тепер має не властиві давній класиці мансарди, а територія парку вміщує в собі ще й спортивні шкільні майданчики. За півтора століття територія змінилась до невпізнаваності. А починалось усе в далекому 1854-му…

DSC_0575

Пан оцінив роботу архітектора у 10 рубльових кредиток

Поміщик Соколов-Бородькін отримав землю у селі Червоновершка за службу у фортеці Святої Єлисавети. Початок будівництва припадає на 1854 рік. Архітектурний план був уміщений на кількох сторінках Андрієм Достоєвським, який створив ще ряд приміщень у Кіровограді. До прикладу, приміщення мистецького факультету КДПУ ім. В. Винниченка називають зменшеною копією маєтку у Червоновершці.

“Роботу свого архітектора пан оцінив лише у 10 рублів. Це показує, що люди тоді не орієнтувалися у вартості такого проекту. Хоч 10 рублів це тоді були нібито значні кошти, але вони не відповідали обсягу зробленої роботи”, – розповів учитель історії Віталій Тодоренко. Згодом було знайдено щоденник Андрія Достоєвського, де він пише про цей випадок. Архітектор винить себе у тому, що не обговорив вартість проекту завчасно. Тому, пропрацювавши майже два місяці, він отримав відплату лише 10 рубльових кредиток (10 рублів). Тільки по дорозі від пана додому архітектор задумався, що вчинив неправильно:

(мовою оригіналу) “Предчувствуя что-то недоброе, я, подъехав к дому, велел кучеру дожидаться. Войдя в квартиру, я сейчас же разорвал пакет и в нем, о ужас! – десять рублевых кредиток! Тут, конечно, я более всего винил себя, что не сделал уговора . . . Но, несмотря на это, дело нельзя было оставить так… Обдумав, я сейчас же написал записку господину Бородкину, в которой, извиняясь в своей оплошности, заявлял, что я работал над его проектом и сметою более 1,5 месяца и что я ценю труд этот минимум в сто рублей, а потому возвращая ему врученные мне десять рублей, я покорнейше прошу или прислать мне сто рублей, или возвратить проект, который может составить несколько ценных листов в составляемом мною архитектурном альбоме… В ответ на это я на другой же день получил сто рублей с вежливым заявлением, что он, Бородкин, никак не предполагал таких трудов, и что оценил его наравне с гравюрами, которых на десять рублей можно приобрести сколько угодно!”, – йдеться в щоденнику. Будівля стала літньою резиденцією. Сам поміщик Бородькін жив на той час у Петербурзі, а сюди приїздив улітку.

Земляки мого села

Сільський голова Микола Восьмак. Історію його перемоги на місцевих виборах, напевно, теж в майбутньому будуть переказувати односельців. Сам родом з Полтавської області. Був військовим, служив на Далекому Сході в званні прапорщика і посади фельдшера. Коли в 1986 році звільнився з армії, зневажати по знімних квартирах, вирішив оселитися там, де буде житло. А житло виявилося в Червоновершка, куди на той час переїхала мати Восьмака. І робота знайшлася - Микола Миколайович став завідувачем ФАПом.

Нестере́нко Гера́сим Ону́фрійович (псевдонім Орел), народився 3 березня 1890, с. Червоновершка, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія — український військовий та громадський діяч часів УНР, Головний отаман Холодного Яру.

Вільям Олексійович Лігостов (20 березня 1930, с. Червоновершка (нині Компаніївського району Кіровоградської області України) - 8 березня 2002, Київ) - український і радянський прозаїк, поет, драматург, гуморист. Журналіст. На благодатних степових Компаніївських землях зросли письменники Ю.Яновський, І.Микитенко, В.Близнець. Наша земля виплекала творчу родину Кононенків, а саме, відомого поета-пісняра Олексія Кононенка, поета Сергія Кононенка, художника Віктора Кононенка, який у 2003 році став лауреатом премії імені Івана Огієнка в номінації «Мистецтво».

На знак вшанування письменника — земляка Юрія Яновського на його батьківщині в селі Нечаївка та з нагоди 70-річчя від дня народження було відкрито літературно-меморіальний музей, де зберігається 379 експонатів, організовуються виставки, літературні вечори, проводяться екскурсії.

Компаніївщина знала визначного російського поета О.Пушкіна, бунтівних отаманів Н.Григор'єва та Н.Махна, генерал-хорунжого УНР Ю.Тютюнника.

При Першотравенській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів діє музей В.Близнеця.

Барахтій Віктор Іванович, 26.09.1938 року народження, має почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України».

З 1981 по 2002 рік працював головою правління колгоспу ім. Дзержинського (з 2000 року — виробничий сільськогосподарський кооператив «Колос») Компаніївського району, Кіровоградської області.

Очолюване ним господарство стало одним з найкращих сільськогосподарських підприємств району та області, визнаним лідером у справі впровадження нових технологій та форм організації праці.

Завдяки високій культурі землеробства господарство визначене, як насінницьке. Спеціалізується на вирощуванні високоврожайних гібридів соняшника. Має високі здобутки і в тваринництві, спеціалізується на виробництві свинини.

Барахтій В. І. неодноразово обирався депутатом районної ради, користується заслуженим авторитетом серед жителів селища Компаніївки та району.

Грицаєнко Анатолій Прокопович, заслужений агроном України, орденоносець, займався селекціонуванням та вирощуванням сільськогосподарських культур.

Ковтунець Леонід Михайлович, заслужений працівник сільського господарства, неодноразово обирався депутатом до районної ради, користувався авторитетом та повагою серед односельців.

Судорженко Родіон Григорович, 26.05.1937 року народження. З 1960 року по 2000 рік працював бригадиром тракторної бригади колгоспу «Комуніст» Компаніївського району, Кіровоградської області.

За сумлінну і добросовісну працю нагороджений Орденом Леніна, Орденом Дружби народів, багатьма медалями, удостоєний почесного звання «Заслужений працівник сільського господарства України».

Хоменко Володимир Іванович, 25.08.1957 року народження, з 1976 року працює вчителем математики і інформатики Компаніївської ЗОШ І-ІІІ ступенів.

У 1998 році за вагомий внесок у розвиток національної освіти, впровадження сучасних методів навчання і виховання молоді присвоєне почесне звання «Заслужений вчитель України».

Лещенко Любов Василівна, 14.01.1955 року народження, з 1976 року працює вчителем історії і правознавства Компаніївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.

У 1999 році за високий професіоналізм, вагомий внесок у розвиток національної освіти, впровадження сучасних методів навчання і виховання молоді Указом Президента України присвоєно почесне звання «Заслужений вчитель України».

Вернигора Володимир Порфирович, 21.10.1923 року народження, з 1960 по 1989 роки працював головою колгоспу «Комуніст» Компаніївського району

Пам'ятки історії та архітектури

У Червоновершка збережено багато пам'яток. Ще з часів Соколова-Бородкіна тут стоять будови колишньої поміщицької млини, комори, каретний. Але найдивніше - олійниця. Селянам вдалося зберегти не тільки приміщення, а й всі механізми, які до сих пір справно виробляють запашне, смачне соняшникову олію. Належить олійниця сільгосппідприємству «Надія». Насіння соняшнику здають жителі довколишніх сіл, а натомість отримують масло високої якості і макуху.На території, де зараз парк переплітається зі шкільними спортивними майданчиками, було багато споруд. Кінний завод, цегельний завод – не збереглися. Залишилася тільки будівля школи, яка є архітектурною пам’яткою і знаходиться під захистом закону. А дерева, що залишились із парку Бородькіна – нині вважаються рідкісними.

“Із парку, насадженого паном Бородькіним, до нашого часу збереглися лише кілька десятків дерев, більшість із яких зараз занесені до “Червоної книги”. Ми налічили 17 сосен, 3 модрини, 4 туї і одну ялицю. Привезені вони були з Австралії, Південної Америки. Також за часів Бородькіна була насаджена гледіція – дерево із великими колючками. Пан використовував такі дерева як природну огорожу для захисту від диких тварин. Решта дерев – посаджені пізніше”, – розповіла вчитель біології та географії Ольга Ругало. Розказують старі люди, що біля маєтку (неподалік місця, де зараз розміщено волейбольне поле) був фамільний склеп. За місцевими оповідками, у 1918 році від сухот померла донька поміщика. Несли її на руках із сусідньої Федорівки. Щоб її донести – люди стелили домоткані килими. Поховали її у цьому склепі. Коли прийшли, як їх називали тоді, “совєти”, склеп було зруйновано. “Совєти” дістали тіло і знущалися з нього. Зараз на тому місці повився плющ.

Після війни, коли більшовики прийшли до влади, резиденцію Бородькіна конфіскували, як і більшість панських маєтків. Після втрати статусу “панського маєтку”, стіни будівлі бачили людей найрізноманітніших чинів, професій. Спочатку там організували ветеринарний технікум, потім – будинок відпочинку заводу “Червона зірка”. У період Великої Вітчизняної війни маєток був частково зруйнований. Після війни його відбудували та оновили архітектуру – було додано мансарди.

Згодом тут була школа керівників аграрного сектору – навчали директорів, голів колгоспів, агрономів. У 1957 році приміщення передали відділу, на той час, народної освіти. Відбулося злиття двох шкіл: Федосіївської середньої і Червоновершської семирічної. З того часу тут знаходиться Червоновершська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів…

Рідне місто або село на карті України Google карти

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Дата	Історична подія
кінці XVIII століття	століття в селі Червоновершка) оселився поміщик Кирило Васильович Соколов-Бородкін
1867 рік	Соколов-Бородкін побудував собі прекрасний будинок, який зберігся донині
у другій половині XVIII століття	заснування села
24 жовтня 1775рік	реформування компаніївських полків
1850 рік	Компаніївка стала райцентром сусідніх сіл
90 роки	створення млину та олійні
липень 1933 року	запрацювала сільська школа
1930 рік	народився земляк письменник Вільям Лігостов