Стаття до проекту "Моє рідне місто" Шабанов Віталій

На цьому місці розмість статтю, у якій висвітліть свій досвід та враження, знайдені матеріали з історії рідного міста або села. Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах, таблицю (зразок поданий у завданні та нижче) та фотографії рідного краю.

При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:

А ви знаєте історію рідного села?

Історія Виникнення

Знам'янка як залізнична станція утворилася 1869 року, після того як відкрито рух поїздів на лінії Одеса — Харків. Назвали станцію так само, як і невелике селище, що за 3 км від неї, — Знам'янка (тепер — Знам'янка Друга), яке заснували 1730 року переселенці з Центральної Росії (імовірно — із села Знам'янського Орловської губернії). Назва походить від особливо шанованої переселенцями-старообрядцями ікони Знамення Богородиці. Переселенці займалися теслярним, токарним і меблевим ремеслами.

Станцію Знам'янка з вокзалом та конторськими спорудами побудовано на галявині Чорного лісу, через який проходила залізнична колія Одеса — Харків. Чорний ліс розташований на правому березі верхів'я Інгульця, а його південно-західна частина виходить на вододіл між ріками Інгулець та Інгул.

За часів татарських набігів на Київщину та Поділля поблизу проходив Чорний шлях, яким пересувалися нападники. У самому лісі вони зосереджували свої загони перед набігами, робили засідки. У 1764 — 1781 роках термін «чорний» застосовувався до значної території теперішнього Знам'янського району, яка входила до військових поселень Чорного гусарського полку. Природознавці пов'язують назву Чорний ліс з тим, що він густий і дуже затінений, оскільки в ньому переважають великі дубово-грабові масиви. Знам'янка за часів Російської імперії

Через чотири роки після заснування Знам'янки, у серпні 1873 року, відкрито рух поїздів на новозбудованій дільниці Знам'янка — Миколаїв, а ще через три роки — до Фастова. Тож протягом семи років станція стала значним транспортним вузлом на перехресті залізничних колій Харків — Одеса та Київ — Миколаїв. Його розширення наступними роками зумовило швидке зростання населення пристанційних селищ.

Тривалий час Знам'янка була станцією третього класу, її депо спочатку налічувало 4 паровози. У грудні 1883 року тут закінчилося будівництво нового приміщення депо. Відтоді в ньому було 29 паровозів і працювало 92 особи.

У 90-х роках XIX століття вузол щороку відвантажував до портових міст та в північному напрямку близько 600 тисяч пудів хліба, а 1913 року — 5 млн пудів. Того ж 1913 року було одержано 2 млн пудів різних товарів.

Одночасно з розбудовою станції на землях, які в поміщиків Осипових орендували переселенці з сусідніх сіл та з інших повітів, постало невелике селище залізничників — Осипове (центр нинішньої Знам'янки). 1886 року тут було 24 приватні будинки, землянка, 6 торговельних закладів. На той час у селищі мешкало 143 особи. На межі XIX — ХХ століть на південь від станції (також на землях, взятих в оренду) виникає ще одне селище — Ліницьке (пізніше — Наталівка, Козьми). Розширення залізничного вузла наступними роками зумовило швидкий приріст населення пристанційних селищ. 1913 року в Осиповому і Ліницькому налічувалося близько 6 тисяч жителів.

Селище Осипове, що прилягало до вокзалу від проспекту до вулиці Радянської (колишньої поліцейської).

Селище Лінницьке від вулиці Вокзальної до вулиці Рози Люксембург (колишньої Наталіївської) і до вулиці Селянської. Всі вулиці селища Лінницького було названо іменами членів поміщиці:

   вулиці Леніна і Карла Маркса були названі Ганнівською (мати поміщиці),
   вулиці Селянської і Рози Люксембург — Наталіївською (сама поміщиця),
   Червона площа — Анатоліївською (чоловік поміщиці),
   вулиця 40 років Жовтня — Юрівською (син поміщиці).

Наприкінці позаминулого століття Знам'янка стала важливим торговельним осередком півдня Росії, з чого мали значний прибуток місцеві поміщики, куркулі та купці. Водночас тут сформувався один із найбільших на півдні Російської імперії ринків робочої сили.

У 10-х роках XX століття в Знам'янці відкриваються контори трьох акціонерних банків і товариство взаємного кредиту, обіг якого за перший же рік діяльності становив 8 млн. карбованців. Значно розвинулися лісові промисли: деревообробний, меблевий, теслярний, і токарний.

30 квітня 1892 року у Знам'янці почав діяти лікувально-продовольчий пункт. Його працівники реєстрували заробітчан, здійснювали санітарний нагляд за ними, подавали амбулаторну допомогу хворим, давали дешеві обіди. Першим завідувачем Знам'янського лікувально-продовольчого пункту став лікар залізничної лікарні, брат видатного українського композитора Миколи Лисенка — Андрій Лисенко, досвідчений фахівець.

З історією Знам'янки кінця XIX — початку XX століття пов'язано життя і діяльність відомих діячів української культури. Улітку 1892 року тут перебували сім'ї композитора Миколи Лисенка та драматурга Михайла Старицького. В Орловій Балці Микола Лисенко зустрічався з Каролем Шимановським — майбутнім видатним польським композитором, працював над оркестровкою опери «Тарас Бульба». Теплу згадку про Знам'янку й Орлову Балку залишив польський письменник Ярослав Івашкевич. Михайло Старицький написав тут драму з народного побуту «Без світу». За порадою і творчою допомогою Старицького Андрій Лисенко 1898 року зорганізував серед робітників станції і депо аматорський музично-драматичний гурток. Однією з перших гуртківці поставили п'єсу «Не судилось». Тут провів своє дитинство і артист Юрій Лисенко, який згодом працював у театрі разом з Марією Заньковецькою, Панасом Саксаганським та іншими видатними акторами.

Напередодні Першої світової війни завдяки загальному економічному пожвавленню в країні зросло значення Знам'янки як вузлової станції. Під час Української революції 1917–1921 років Знам'янка перебувала під владою різних військових формувань: уповноважені тимчасового уряду (меншовики), більшовики, представники Центральної Ради, Директорії, адміністрація австро-німецької окупації, повстанці, представники Холодноярської Республіки.

Перша Знам'янська рада складалася здебільшого з представників інтелігенції, переважно меншовиків. На вимогу більшовицького партійного осередку, меншовицьку раду було розпущено. Більшість нового складу ради стояли на ленінських позиціях. У той час Знам'янка належала гайдамацьким загонам, підлеглим Українській Центральній Раді.

19 січня 1918 року у місті проголошено радянську владу.

Навесні 1918 року Знам'янку захопили австро-німецькі війська.

У листопаді-грудні 1918 року загони Директорії визволили місто від австро-німецьких загарбників.

5-6 лютого 1919 року Знам'янку знову захопили радянські сили.

Навесні цього ж року у місті діяли повстанці під проводом Григор'єва.

На окрему розповідь заслуговує діяльність загону Кібця. Він від 1920 року діяв у Чорному лісі, узяв участь у Знам'янському повстанні. Загін Кібця на станції Знам'янка хитрощами роззброїв ескадрон червоної кінноти, захопив у полон і розстріляв комісара ескадрону Якова Галембу, який закатував його дружину й сина. У листопаді Кібець знову здійснив наліт на вузлову станцію Знам'янка. До кінця листопада 1920 року отамани Хмара і Кібець діяли біля Знам'янки — здійснювали диверсії на залізницях, зупиняли потяги, знищували відділи червоноармійців і ЧК[3]. Знам'янка за часів СРСР

Після громадянської війни розгорнулася відбудова вузла і селища. Становлення ж Знам'янки як міста відбулось у 1920 — 1930 роках. 7 березня 1923 року Знам'янка стала районним центром, якому підпорядковувалися 9 сільських рад. До 1925 року район входив до складу Олександрійського, а потім Єлисаветградського округу. З утворенням району село Хвощувате (Патрина) злилося з селищем.

У роки довоєнних п'ятирічок розширено паровозне й збудовано вагонне депо, автоконтрольний пункт і пункт технічного огляду. Зросла потужність електростанції, з'явилися нові локомотиви, верстати. Знам'янка стала однією з найбільших у Правобережній Україні «фабрик поїздів». Безперервним потоком в усі напрямки йшли звідси ешелони з рудою, нафтою, вугіллям, хлібом тощо. Розвивалася місцева промисловість. Наприкінці 1931 року створено деревообробний комбінат «Україна».

У травні 1930 року Знам'янці надано статус селища міського типу. Від 1932 року — райцентр Одеської області, від 1937 — Миколаївської, а від 1939 року — Кіровоградської області. У жовтні 1938 року робітниче селище Знам'янка, де проживало 14,6 тис. осіб, переведено до розряду міст районного, а у серпні 1939 року — обласного підпорядкування. На станції Знам'янка формували і відправляли на фронт щодня по декілька військових ешелонів. Усі служби вузла працювали чітко і злагоджено, попри те, що багато залізничників пішло на фронт. 5 серпня 1941 року гітлерівці захопили місто. 15 листопада 1941 року Знам'янка увійшла до складу Олександрійського ґебіту. У роки війни Знам'янський район став одним із центрів партизанського руху на Кіровоградщині. Особливо активізувалися дії партизанів на початку 1943 року.

Зв'язківець Української повстанської армії Семен Сорока згадує: « У нас на Кіровоградщині теж були упівці і боролися… Не Скирда, який сидів в Дмитрівському чи Іванківському лісі недалеко від Знам’янки. Він там нічим не займався, він тільки займався… Брали дівчат, ґвалтували їх, в розход пускали або виганяли. А воювали, наприклад, у Чорному лісі – це загін В’ячеслава, Енея… Тут були ці люди, які воювали, що кожного дня були бої. Бо ті хлопці, які сиділи в Дмитрівці і в Знам’янці, передавали німцям, що пішли туди, то туди пішли упівці. Партизани й німці ганялися за ними. Тому що, виходить, що радянські партизани замість того, щоб боротися, бігали позаду і взнавали де вони, і передавали німцям[7]. »

У роки німецької окупації Знам'янки проти нацистів боролися не тільки партизани-комуністи, а й українські націоналісти. Коли націоналістичний рух почав розвиватися й ставити завдання боротьби на два фронти — проти більшовиків і німців, та створення самостійної української держави, німці почали репресувати українських націоналістів. Влітку 1943 року, напередодні проведення гітлерівцями каральної операції проти радянських партизанів у Чорному лісі біля Знам'янки, співробітники СД розстріляли військовослужбовців-українців з шуцманшафтбатальйону 124, причетних до організації українських націоналістів[8]. Незважаючи на глибоку конспірацію, гестапо вдалося розгромити Знам'янське повстанське підпілля[9]. Післявоєнний період

У жовтні 1946 року виконком міської ради затвердив схему генерального плану забудови Знам'янки. Розширилася привокзальна площа, почалося озеленення міста, брукування вулиць. Наприкінці 1949 року в місті стали до ладу основні магістралі водопостачання; промисловість і транспорт почали одержувати електроенергію з Олександрії. У 50-ті роки в Знам'янці розгорнулося спорудження багатьох підприємств, реконструкція наявних. 1952 року закінчилося будівництво пасажирського вокзалу. Розширення колійного господарства дало змогу збільшити пропускну здатність вузла. У грудні 1959 року вузол одержав струм із Кременчуцької ГЕС, завдяки чому в 1962 році стало можливим електрифікувати дільницю Знам'янка — П'ятихатки, а в наступному році — дільницю Знам'янка — Миронівка.

1965 року в Знам'янці почав працювати потужний маслосирзавод — найбільше в області підприємство молочної промисловості. 1971 року став до ладу хлібозавод з продуктивністю 50 тонн виробів за добу.

У центрі та на околицях міста поступово постають масиви багатоповерхових житлових будинків із комплексами підприємств побутового обслуговування.

Відому в області Знам'янську бальнеологічну лікарню відкрито 1966 року на базі місцевих джерел мінеральної радоново-вуглекислої води. Бальнеологічним та кліматичним факторами, методами комплексної терапії та ефективністю лікування знам'янська оздоровниця не поступається відомим курортам.

Які відомі люди Ваші земляки?

  Найвидатніша людина міста - Шабанов Віталій Олександрович, студент факультету історії та права КДПУ ім.В.Винниченка

Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?

На станції Знам'янка формували і відправляли на фронт щодня по декілька військових ешелонів. Усі служби вузла працювали чітко і злагоджено, попри те, що багато залізничників пішло на фронт. 5 серпня 1941 року гітлерівці захопили місто. 15 листопада 1941 року Знам'янка увійшла до складу Олександрійського ґебіту. У роки війни Знам'янський район став одним із центрів партизанського руху на Кіровоградщині. Особливо активізувалися дії партизанів на початку 1943 року.

Восени 1943-го до Знам'янки наблизилась Червона армія. 19 жовтня битву за місто розпочали літаки, а в ніч проти 9 грудня, після тривалої артпідготовки, почався штурм вузла. Наступальну операцію здійснювали частини 18-го і 29-го танкових корпусів 5-ї гвардійської танкової армії під командуванням генерал-полковника П. О. Ротмістрова, 6-ї, 110-ї гвардійських стрілецьких дивізій 5-ї гвардійської армії, якою командував генерал-лейтенант О. С. Жадов, та стрілецький корпус, який очолював генерал-майор О. І. Родимцев. 9 грудня Знам'янку зайняла Червона армія. У визволенні міста активну участь взяли партизанські загони під командуванням І. Д. Діброви, Є. І. Петрова, М. П. Кришталя, Г. М. Володіна, І. Ф. Присяжнюка, а також підпільники знам'янських диверсійних груп.

Понад 1000 жителів Знам'янки, які в складі військ Червоної армії воювали на фронті, нагороджено орденами і медалями СРСР. У Знам'янці народилися два Герої Радянського Союзу — О. П. Осадчий і П. К. Філоненко.

Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?

Під час Української революції 1917–1921 років Знам'янка перебувала під владою різних військових формувань: уповноважені тимчасового уряду (меншовики), більшовики, представники Центральної Ради, Директорії, адміністрація австро-німецької окупації, повстанці, представники Холодноярської Республіки.

Перша Знам'янська рада складалася здебільшого з представників інтелігенції, переважно меншовиків. На вимогу більшовицького партійного осередку, меншовицьку раду було розпущено. Більшість нового складу ради стояли на ленінських позиціях. У той час Знам'янка належала гайдамацьким загонам, підлеглим Українській Центральній Раді.

19 січня 1918 року у місті проголошено радянську владу.

Навесні 1918 року Знам'янку захопили австро-німецькі війська.

У листопаді-грудні 1918 року загони Директорії визволили місто від австро-німецьких загарбників.

5-6 лютого 1919 року Знам'янку знову захопили радянські сили.

Навесні цього ж року у місті діяли повстанці під проводом Григор'єва.

На окрему розповідь заслуговує діяльність загону Кібця. Він від 1920 року діяв у Чорному лісі, узяв участь у Знам'янському повстанні. Загін Кібця на станції Знам'янка хитрощами роззброїв ескадрон червоної кінноти, захопив у полон і розстріляв комісара ескадрону Якова Галембу, який закатував його дружину й сина. У листопаді Кібець знову здійснив наліт на вузлову станцію Знам'янка. До кінця листопада 1920 року отамани Хмара і Кібець діяли біля Знам'янки — здійснювали диверсії на залізницях, зупиняли потяги, знищували відділи червоноармійців і ЧК

Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?

Сьогодні Знам'янка — це місто сплетіння залізниць, ворота Півдня України. Це перехрестя залізничних магістралей, які прямують з півночі на південь (Київ — Миколаїв), з півночі на південний схід (Київ — Дніпропетровськ), із сходу на захід Харків— Одеса). Понад 50% працевлаштованих городян зайняті на 16 міських підприємствах залізничного транспорту, як-от:

   Знам'янська дирекція залізничних перевезень,
   локомотивне депо,
   вагонне депо,
   дистанція колії,
   дистанція сигналізації та зв'язку,
   дистанція захисних лісонасаджень,
   колійно-машинна станція 63,
   дистанція електропостачання,
   будівельно-монтажне експлуатаційне управління № 3,
   вагонна дільниця,
   сортувальна станція Знам'янка,
   пасажирський вокзал,
   Знам'янський відділ служби матеріально-технічного забезпечення Одеської залізниці,
   центр механізації колійних робіт,
   будівельно-монтажний потяг № 704,
   Знам'янський загін воєнізованої охорони Одеської залізниці.