«Велесова книга» – пам’ятка дохристиянської писемності Русі
Зміст
Перекладна література Київської Русі.
Ідея проекту
Простежити за манерою письма автора
Розкрити зміст твору
Проаналізувати образи, вжиті у творі невідомого автора
Автор проекту
Прагне встановити історію написання цікавої знахідки
На основі переконливих аргументів доводить автентичність твору
Намагається донести до читачів величі і краси художніх засобіб даного твору
Матеріали проекту
Реферат на тему: "Велесова книга"-пам'ятка дохристиянської писемності Русі
«Проблеми»
1.1
Автентичність
Щодо проблем, то наявна проблема автентичності.Відомо, наскільки важко й довго визнавалась автентичність «Слова о полку Ігоревім». Дискусії про справжність цієї пам'ятки спалахували кілька разів (останній раз - в 60-х роках XX ст.). І лише зараз питання про автентичність «Слова...», можна вважати вирішеним. Отже, певна настороженість учених щодо нової знахідки була цілком виправданою. Ніхто з них не міг просто прийняти «на віру» таке сенсаційне відкриття. Потрібна була ретельна експертиза авторитетних учених – лише її результати могли визначити майбутню долю «Велесової книги»: чи стане вона безцінною пам'яткою нашої вітчизняної історії та культури, чи, навпаки, буде визнана як фальсифікат, який потребуватиме відповідного до себе ставлення.
1.2
Гіпотези справжності "дощечок Ізенбека"
Одним із перших, хто спробував побудувати систему доказів про справжність «Велесової книги», був уже згадуваний Сергій Лісний, учений із Австралії. Він розглянув алфавіт, мову пам'ятки, проаналізував викладені в ній історичні факти. Коротко перекажемо його аргументи. Усяка підробка, міркує Сергій Лісний, має такі чинники, як пошук фальсифікатором грошей, прагнення слави або, нарешті, жарт, тобто має намір над кимось посміятися. Жоден з них не є для нас прийнятним, стверджує дослідник. По-перше, Ізенбек навіть не пробував продавати дощечки – значить, аргумент про його матеріальну зацікавленість відпадає. Не шукав Ізенбек і слави, навпаки, йому можна тільки докорити, що він тримав їх майже в таємниці і не допускав до них учених. Нарешті, дощечки не могли бути і предметом жарту, тому що для їх виготовлення необхідно витратити дуже багато часу, що зовсім не виправдовує жарт. Найголовнішими доказами на користь справжності дощечок є, одначе, вони самі, характер їх письма, а головне, зміст. Як відомо, твердить Лісний, усяка підробка прагне «підробитися» під якийсь уже відомий зразок. У дощечках Ізенбека таке прагнення абсолютно відсутнє - у них все оригінальне і несхоже на все нам відоме.
1.3
Чи можна вважати пам'ятку спадкоємницею українського народу?
Останнім часом питання про автентичність «Велесової книги» втратило актуальність - уже надто багато переконливих аргументів накопичилося на користь справжності цієї пам'ятки. Та раптом несподівано почала заявляти про себе інша проблема: чи ж можна вважати цю пам'ятку праукраїнською? З'явилися публікації, задум яких полягає в тому, щоб відібрати «Велесову книгу» в українців шляхом перенесення місця її народження а території, де проживали наші пращури, далеко на північ - у Великий Новгород. Таким чином здійснюється спроба зробити цю пам'ятку російською. Нікому не спаде на думку, наприклад, відібрати гомерівські поеми у греків, а «Рігведу» - в індійців. А у нас, в українців, - можна. Пробують відібрати та присвоїти, як дорогоцінну річ, що «погано лежить», що є нібито нічиєю і права на яку недостатньо рішуче заявлені. Наперед скажемо, що спроба відібрати в нас «Велесову книгу» є по суті безнадійною - вже надто очевидною з багатьох точок зору є її яскраву українськість. Щоб перетворити «Велесову книгу» на діючу «геополітичну зброю» третього тисячоліття, необхідна дрібничка, а саме; треба будь-що створити враження, що ця пам'ятка є «русской». Власне створити враження, а не довести, тобто якимось чином так вплинути на свідомість і підсвідомість нині сущих поколінь, щоб вони думали про «Велес книгу» як про пам'ятку насамперед «великой русской культури». Тобто зробити те, що частково все-таки вдалося зробити зі «Словом о полку Ігоревім». Ще раз наголошуємо: неможливо науково довести, що «Велесова книга» є «русской» пам'яткою, адже вже надто очевидною є її українськість. Асов і його однодумці вже давно спромоглися б на таке наукове доведення, якби воно було можливим. Для цього, будемо певні, вони не пошкодували б ні сил, ні часу, ні коштів. Саме тому ними обрано інший шлях присвоєння собі «Велесової книга» - шлях сугерурання, «створення враження». Це легко розуміється навіть при поверховому знайомстві з текстами. Згадаймо, наприклад, деякі аргументи Сергія Лісного на користь автентичності: «Не можна не звернути увагу на те, - писав він, - що усе в літописі зосереджено на півдні Русі, а про середню і північну не сказано по суті жодного слова. Чому? А просто тому, що літопис стосувався виключно південної Русі, яка була політично ізольована від інших частин майбутньої Русі, саме тому про них нема жодного слова. І дійсно, знайомство з «Велесовою книгою» однозначно переконує, що в ній ідеться про територію, яку зараз займає Україна. Більше того, автори «Велесової книги» ідентифікують свій народ як виразно окремішний від північних сусідів: «Окремими є сумь, весь і чудь», - говориться в дощечці 46.
1.4
"Книга Велеса" змінить історію
І наостанку процитуємо Володимира Шаяна, вченого, який поки що чи не найточніше зрозумів сутність і значення «Велесової книги»: «Книга Велеса» змінить не тільки науку історії, але саму історію! Відректися «Книги Велеса» - значить відректися нашого Первородства! Але тут постає тривожне питання нашого «Хоми невіруючого…»: «Але що буде, як Москалі візьмуть цю зброю в свої руки і обернуть її проти нас?!» Таке може статися, якщо якісь чужі вчені будуть нас вчити те, що ми самі відкинули...
Інтернет ресурси проекту
Додаткові матеріали проекту
Посилання на файли, презентації та інші корисні матеріали
Результати проекту
Звіт у вигляді презентації.
