Відмінності між версіями «Користувач:4681951»

Версія за 14:18, 27 листопада 2016

Мелешко Руслана Анатоліївна

Про себе

Студентка факультету іноземних мов

Мої інтереси

Коли є час займаюся спортом.Люблю розважатися з друзями.Подобається читати сучасну фантастику.

Навчальні курси та проекти, в яких я беру участь

Проект "Моє рідне місто або село"

Мої роботи

Історія Кропивницького Істо́рія Кропивницького— історичний розвиток міста Кропивницького, адміністративного центру Кіровоградської області України, від часу заснування і дотепер.

Карта

Роль фортеці святої Єлисавети у виникненні та розвитку міста У 1753 році біля місця майбутньої фортеці у покинутій старообрядцями Знаменській слободі (район санстанції) була розміщена комендатура фортеці та помешкання військових. Згодом Знаменську слободу починають називати Биківською слободою на честь російського офіцера капітана Бикова, який з 2 листопада 1753 року опікувався Слобідським козацьким полком.[24] У 1754 році з початком будівництва фортеці між фортецею та річкою Інгул з'являються Пермські табори, де було розміщено Пермський карабінерний полк, а трохи вище — Солдатська слобода (згодом ці два поселення називатимуть Пермською слободою). Биківська та Пермська слободи вважались форштатами фортеці.

Поселення, яке утворилось в районі сучасного центрального ринку навколо якого розросталось місто, було створене до початку будівництва фортеці у 1753 році, а магдебурзьке право в ньому виникло, коли будівництво фортеці було призупинене у 1755 році. Таким чином можна констатувати, що сучасне місто зобов'язане фортеці виникненню, адже виникло біля місця будівництва майбутньої єлисаветинської фортеці. Крім того назва Єлисавет — похідна від назви фортеці.

Подальший розвиток міста відбувався паралельно з фортецею та залежав від розвитку торгівлі, а не від розвитку фортеці. В той же час всі поселення Слобідського козацького полку, у тому числі і місто, були підпорядковані коменданту фортеці. Фортеця Св. Єлисавети цілий рік, з 22 березня 1764 року до 26 березня 1765 року, була губернським центром новоствореної Новоросійської губернії. З 1764 року фортеця стає центром Єлисаветинської провінції, а з 1775 року — повітовим центром.[25]

У ході російсько-турецької війни 1768–1774 Єлисаветинська фортеця відіграла помітну роль у боротьбі Російської імперії за вихід до Чорного моря. У ці роки вона була резервною базою російських військ — тут часто розміщувалися штаби армій і полків, проводилися військові навчання. Відразу по війні, 1775 року озброєння й військовий контингент майже повністю було переведено до Херсона. Після знищення Запорізької Січі у червні 1775 року та приєднання Кримського ханства до Російськогї імперії 1783 року Єлисаветинська фортеця втратила військово-стратегічне значення, була роззброєна, а зрештою і ліквідована як військова одиниця. 11 січня 1784 року вийшов указ[26] про заснування губернського міста Катеринославля (пізніше Катеринослав), Катеринославського намісництва, повітів та міст. Зазначений указ створював Єлисаветградський повіт та повітове місто «по назві повіту». У рескрипті від 10 лютого 1784 року зазначалося, що фортецю «отныне крепостями не почитать, а оставить их в каком оне ныне состоянии, относительно сделанных доныне в оных земляных укреплений, обращая их во внутренние города или посады».[27] Цим указом фортеця разом з форштадтами була приєднана до міста. Однак приєднання Биківської та Пермської слобод саботувала міська влада, про це свідчить рапорт колезького асесора Стогова від 13 червня 1784 року, в якому він поясняє причини, чому він до того часу не прийняв у своє відання Пермської і Биківської слобід.

Розвиток міста у XIX ст. — на початку XX ст Розквіт міста пов'язаний з графом Д. Є. Остен-Сакеном, який народився неподалік Єлисаветграда. З 1835 до 1850 року він очолював Новоросійські військові поселення, до складу яких з 1829 року увійшов Єлисаветград. Завдяки Д. Є. Остен-Сакену у місті з'явились «великий» міст через Інгул, нові кам'яні будинки, нові бульвари, сади, почалося озеленення та замощення вулиць. За значний вклад у розвиток міста в 1864 році Д. Є. Остен-Сакену було присвоєне звання почесний мешканець Єлисаветграда. Граф став першим, хто отримав це звання.[34]

Від 1865 року Єлисаветград — знову повітовий центр Херсонської губернії.

У другій половині XIX століття в Єлисаветграді розпочалося бурхливе приватне будівництво. Один час міським архітектором тут був брат Федора Достоєвського Андрій. Єлисаветград того часу являв собою типове військове місто миколаївської епохи.

В сучасному місті поширений міф про те, що російський літературний критик і публіцисту Микола Добролюбов в приватному листуванні назвав Єлисаветград «маленьким Парижем».[35] Насправді такого листа не існує,[36] а цим епітетом традиційно нагороджували чимало провінційних міст Російської імперії. Однак не зважаючи на це термін «Маленький Париж» в теперішній час активно використовується, перетворившись на мем у регіоні.

О. П. Пашутін З поширенням капіталістичних відносин у сільському господарстві та будівництвом у 1868—69 роки залізниці Харків—Єлисаветград—Одеса в місті зводяться майстерні та заводи для ремонту й виробництва ґрунтооброблювальних знарядь і водяних турбін. 1874 став до ладу потужний завод сільсько-господарських машин, заснований англійськими підприємцями Робертом та Томасом Ельворті (нині ВАТ «Червона зірка») — його продукція (молотарки, сівалки) не раз одержувала відзнаки на всеросійських та міжнародних виставках.

Першим мером пореформенної доби був С. К. Турчанов (1866 - 1878). Перетворення і реформи господарства, а також культурні нововведення в Єлисаветграді в значній мірі припали на урядування в місті міського голови Олександра Пашутіна (1878–1905). В його часи місто активно розбудовувалось. За його головування у місті з'явились: водогін (1893 рік), електричний трамвай (1897 рік), телефонна станція, телеграф, інші елементи інфраструктури, публічна бібліотека. На кінець XIX століття у місті діяло близько 20 закладів освіти. 1870 року у Єлисаветграді відкрито земське реальне училище, у різні роки тут працювали профусор В. І. Григорович, історик, археолог і фольклорист В. М. Ястребов (з його ініціативи 1883 року при реальному училищі відкрито краєзнавчий музей), поет і композитор П. І. Ніщинський, а його вихованцями були, зокрема, актори і режисери М. К. Садовський та П. К. Саксаганський, письменник Ю. І. Яновський.

Театральна площа міста, поч. ХХ ст. У ті часи у місті жила родина Нейгаузів, у домі яких батьки майбутнього великого піаніста Генріха Нейгауза давали уроки учням. Значною подією культурного життя не лише в масштабах міста і краю, а й цілої України, став початок роботи у місті 1882 року першої української професійної театральної трупи (Театр корифеїв) під керівництвом М. Л. Кропивницького, а пізніше — М. П. Старицького. До неї входили І. К. Карпенко-Карий, М. К. Садовський, П. К. Саксаганський, М. К. Заньковецька, М. К. Садовська-Барілотті та ін.

В роки першої світової війни Єлисаветград відчув на собі зміну ситуації, що відбулась в Російській імперії — посилення соціальної напруги на фоні економічних негараздів, розшарування суспільства. Активізація різного роду політичних рухів та партій істотно вплинули на городян, спричинили стихійні протестні виступи і соціальне незадоволення.

Радянський період 1924 року місто перейменоване на Зінов'євськ на честь уродженця Єлисаветграда, одного з лідерів РКП(б) Г. О. Зінов'єва.

Від 1932 року Зінов'ївськ/Кіровоград у складі Одеської області, від 1939 року — обласний центр.

За роки НЕПу, і потому наприкінці 1920 — поч. 1930-х рр. у ході технічної реконструкції промисловості (індустріалізації) Кіровоград перетворився на важливий індустріальний центр УРСР. На базі заводу сільсько-господарських машин «Червона зірка» було побудовано металообробний, механічний та авторемонтний заводи, значного розвитку набула легка й харчова промисловість. Обличчя міста почало інтенсивно змінюватись, а кількість його мешканців подвоїлась.

У грудні 1934 року місто перейменоване на Кірово (на честь убитого 1 грудня цього ж року партійного і державного діяча СРСР С. М. Кірова). У січні 1939 року назву міста змінили на Кіровоград.

"Карта"

"Карта"

Карта

Сучасний вид