Відмінності між версіями «Town of independent»

Версія за 17:56, 24 листопада 2016

Ми - українці, живемо на прекрасній, квітучій та багатій землі. Ми вільні, незалежні громадяни своєї країни. Але, як на мене, найбільш гарним місцем є серце нашої любої неньки. Це наша з вами Кіроворащина.Ми мивемо тут и не знаємо історію рідного краю, і це дуже прикро. Тому, я б хотіла висвітлити саме історію свого рідного міста.

Перші документальні згадки, які можна пов’язати з історією Кіровограда, датуються ще вісімнадцятим століттям. Вони стосуються заснування на території степового краю військових поселень під назвою Нова Сербія. Згодом виникла потреба побудувати потужну фортецю, яка б стала форпостом держави на півдні, адміністративним та військовим центром краю.

У жалуваній грамоті Івану Хорвату від 11 січня 1752 року йшлося про те, що майбутня фортеця мала отримати ім’я Святої Єлисавети. Місце її розташування було обрано в грудні 1752 року на узвишші правого берега річки Інгулу. Будівництво розпочалося 18 червня 1754 року, а за три роки над диким українським степом уже височіла унікальна земляна споруда, аналогів якої не було. Цитадель фортеці Св. Єлисавети складалася із шести бастіонів у вигляді п'ятикутних виступів і зверху нагадувала шестикутну морську зірку. Згодом біля фортеці з’явилось і цивільне поселення у формі слободи. Першими поселенцями там стали представники різних національностей, проте значною була і кількість вихідців із українських губерній. З 1764 року слобода стала центром Єлисаветградської провінції, а з 1775 - отримала права міста Єлисаветграда. Управляв містом магістрат, який відав адміністративними, господарськими, фінансовими та судовими справами. У другій половині 18 ст. із загрозою татарських набігів було покінчено завдяки перемозі й війні 1768-1774 років; ліквідація Запорізької Січі (1775 р.), а за нею й остаточне викорінення гайдамаччини, розділи Речі Посполитої (1772, 1793, 1795 рр.), що знищили Польску державу, приєднання Криму у 1783 р, – всі ці фактори обумовили просування імперських кордонів далеко від фортеці Св. Єлисавети, отже вона втратила своє стратегічне значення, була роззброєна, а зрештою і ліквідована як військова одиниця. У рескрипті від 10 лютого 1784 року зазначалося, що фортеця «за своїм становищем всередині держави фортецею більше вважатися не може, а тому обертається на внутрішнє місто». З цього часу фортеця разом з передмістями отримала права міста і стала іменуватися містом Єласаветградом. Місто декілька разів змінювало назву: в 1924 році місто назвали Зінов’євск, ця назва протрималась всього 10 років. Вже 1934 році перейменували в Кірово, але коли місто стало обласним центром, із смутком помітили, що одна Кіровська область в СРСР вже існує. Так 1939 році місто стало Кіровоградом і вже з цим ім’ям майже сімдесят років.

Кіровоград – адміністративний і промисловий центр, вигідно розташований у центральній частині України. Столицею Степового краю, «Степовою Єлладою», «Маленьким Парижем» – лагідно з гордістю називають кіровоградці своє рідне місто. Багатовікова історія міста творилася розумно, працею і звитягою багатьох поколінь його мешканців. Кожне століття залишило тут свій особливий знак. Відображений він в унікальній споруді фортеці Святої Єласавети, у шедеврах архітектурних ансамблів ХІХ ст., у переплетінні вулиць і провулків. У різні роки доля так чи інакше пов’язала з нашим містом імена Марка Кропивницького, Івана Тобілевича, Володимира Винниченка, Івана Микитенка, Володимира Григоровича, Дмитра Чижевського, Євгена Маланюка, Генріха Нейгауза. Скульптурні пам’ятники міста відтворюють минуле і сучасне. Добра боротьба за соціальне та національне визволення уособлена у бронзових фігурах Т. Шевченка, Б. Хмельницького.

Про радянські часи нагадують увіковіченні постаті В. Леніна, С. Кірова. Відбитком народної пам’яті, пошани і вдячності є пам’ятники героям Великої Вітчизняної війни, учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС, воїнам-інтернаціоналістам. Символом єдності кіровоградців, незалежно від політичних переконань, віросповідання, професії чи національності, є площа Соборна, де встановлено пам’ятник Ангелу-охоронцю. Минуле і сучасне об’єднують усіх мешканців міста в одну велику родину, допомагають долати потужний натиск щоденних життєвих негараздів, закладати основи перспективного майбутнього, згуртовують у бажанні працювати на благо рідного міста.

Кіровоград має багаті культурні традиції. Сто двадцять два роки тому, всупереч всіляким заборонам, у місті народився перший реалістичний театр. Його фундатором став уродженець степового краю Марко Кропивницький – блискучий актор, режисер, драматург. 27 жовтня 1882 року виставою «Наталка Полтавка» він заяви світові про зрілість української театральної культури та його самобутність. Сьогодні обласному українському музичному-драматичному театру ім. М.П. Кропивницького присвоєно статус академічного. В місті діють літературно-меморіальний музей ім. Карпенка-Карого, музей Г.Г. Нейгауза, художньо-меморіальний музей О.О.Осмьоркіна, народний меморіальний музей Ю.С. Мейтуса. Місто було і залишається значним центром музичної культури України. Кіровоград подарував Україні і світові цілі сузір’я видатних музикантів. З 1991 р. засновано музей культури ім. К.Шимановського, якому надано статус державного.

Рідне місто або село на карті України Google карти

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Ресурси:

• Посилання на презентацію у Google Диск; [1]
• Посилання на власний фотоальбом у Google Диск;
• Посилання на власний блог у Blogger;[2]

• Посилання на добірку відеоматеріалів;

• Посилання на опитування або анкету у Google Форми;[3]

• Посилання на спільний груповий постер.

Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка