Відмінності між версіями «Моє місто Світловодськ»

Версія за 00:37, 13 жовтня 2016

Світлово́дськ (у 1961–1962 роках — Хрущов, у 1962–1969 роках — Кремгес) — місто обласного значення в Україні. Розташоване в північно-східній частині Кіровоградської області, на Кременчуцькому водосховищі, на відстані 320 км від Києва.

Зміст

1 Географія
2 Історія
- 2.1 Історія Світловодська
3 Земляки мого краю
4 Пам'ятки міста
5 Рідне місто або село на карті України Google ПБ.GIF
6 Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"
7 Ресурси:

Географія

Основна частина Світловодська стоїть на кручах Табурищанського мису понад правим берегом Кременчуцького водосховища і тягнеться від споруд Кременчуцької ГЕС до великої затоки водосховища у місці, де в Дніпро впадає річка Цибульник. Місто має також низинну частину (район Табурища) з переважно приватною забудовою. З півдня і південного сходу від міста знаходяться значні лісові масиви, зі сходу — дніпровські плавні. Місто розташоване на хвилястій рівнині. Найвища точка (198 м) знаходиться на південь від міста. Клімат помірно континентальний. Середня температура січня становить −5,4 °С, липня +21,4 °С. Середньорічна кількість опадів — 450 мм. Місто розташоване на Кременчуцькому водосховищі на Дніпрі. У ґрунтовому покриві переважають типові чорноземи.

Історія

Перша писемна згадка про край датується 1190 р. «Київським літописом» і представляє землі на яких виник Крилов — місцем для ловів князів .

1615 р. польська адміністрація при впадінні річки Тясмину до Дніпра заснувала укріплене містечко Крилів, що мало стратегічне положення, контролюючи переправи через обидві річки. Як місто, Крилов був започаткований в червні 1615 р. : "Коли польський король на прохання старости Чигиринського Даниловича дарував Крилову Магдебурзьке право. В цих краях відбувалися часті бої козаків, поляків і татар; зокрема під час козацького повстання 1625 р. козаки під проводом М. Жмайла билися біля Крилова з поляками, 1662 — війська Юрія Хмельницького з росіянами. В 1625 р. біля села Таборища відбулася битва козаків з Польським військом, яка відома під назвою прийнятої угоди — Куруківської. Відомо, що в Крилові була козацька скарбівниця. Село Таборище своєю назвою зобов'язане табору козаків. Так 1647 роком датується перебування в Крилівській фортеці в ув'язненні Богдана Хмельницького. До будівництва міста й Кременчуцької греблі на території міста існували поселення: Городець, Табурище, Попівка, Чорноморівка, Скобіївка, Білоконівка, Новоселки. На місці теперішнього спортивного комплексу стояла церква в стилі українського бароко, збудована на кошти Петра Сагайдачного. Про неї писав поет-земляк, «Почесний громадянин» Світловодська Віктор Соколов.

В 1732 р. слобода була підпорядкована Миргородському полку, а в 1741 р. стала сотенним містечком під назвою Крилов шанець. У 1752–1764 роках у Табурищі була 2 рота новосербського Пандурського полку. У 19 ст. це було заштатне містечко Олександрійського повіту Херсонської губернії; 1822 р. перейменоване на Новогеоргіївськ; 1845-53рр. в Новогеоргіївську служив унтер-офіцером кірасирського полку російський поет Афанасій

Історія Світловодська

25 березня 1954 року Рада Міністрів СРСР ухвалила рішення про початок будівництва Кременчуцького гідровузла на Дніпрі, яке і почалося з квітня-травня 1954 р.

Одночасно з гідровузлом за генеральним планом, розробленим в комплексі з основними спорудами ГЕС, будували селище гідробудівників: за 1954 і першу половину 1955 року ввели в експлуатацію 5182 м² житлової площі, 2 їдальні, клуб, літній кінотеатр, школу, лікарню на 25 ліжок тощо. 1956 року житлова площа збільшилася ще на 18 тис. м². Головні квартали міста розмістили вздовж берега Кременчуцького водосховища на високому Табурищанському мисі, вкритому лісом. В основу архітектурної структури міста покладено прямокутну сітку вулиць. Паралельно до берега пройшло три магістралі: Набережна — вздовж парку, Приморська вулиця, забудована тільки з одного боку і звернута фасадом до моря, та головна магістраль — вулиця Героїв України, що тягнеться від греблі до вершини Табурищанського мису. Спочатку вулиця звалася проспектом Леніна, згодом - вулицею Леніна. Колишні лісові масиви перетворили на центральний парк культури і відпочинку ім. Т. Г. Шевченка та лісопарк. Вздовж вулиць і на площах було висаджено багато фруктових і декоративних дерев.

Спорудження ГЕС і водосховища вимагало перенести на нові місця деякі населені пункти району, зокрема Новогеоргіївськ. 17 березня 1961 року селище гідробудівників Кременчукгесбуду, до складу якого ввійшло і давнє село Табурище, та перенесений із зони затоплення Новогеоргіївськ об'єднали в одне місто, яке назвали на честь тодішнього першого керівника СРСР Микити Хрущова — Хрущов, дарма що за кілька років до цього в СРСР почала діяти прийнята з ініціативи самого ж М. Хрущова заборона називати міста іменами живих керівників держави. Вдруге відвідавши влітку 1962 року нове місто, Хрущов дав прочухана за це місцевим керівникам, і наступного ж дня радянські газети вийшли з інформацією про те, що Перший секретар ЦК КПРС М. С. Хрущов відвідав місто КремГЕС. 25 жовтня 1962 року Президія Верховної Ради УРСР присвоїла місту назву КремГЕС.Так місто і називалося до 1969 року, коли його перейменували на Світловодськ.

Населення міста сягало тоді майже 35 тис. осіб. Генеральний план забудови Світловодська тих часів, складений Харківським філіалом державного Інституту проектування міст, передбачав, що у 1980 році місто матиме вже 100 тис. жителів, і на початку 1970-х в ньому збиралися навіть прокладати тролейбусну лінію.

У 1956 році на будівництві Кременчуцької ГЕС побував кінорежисер і письменник Олександр Довженко, а через два роки тут знімались окремі кадри «Поеми про море». Перед зодчими ГЕС виступали письменники О. Гончар, О. Корнійчук, А. Малишко, В. Василевська та інші. Влітку 1957 року тут гостював Павло Тичина.

Земляки мого краю

Бойчук Андрій Прокопович (20.10.1918-30.04.1985) Літературознавець. Народився в с. Бугроватка в селянській родині. Закінчив політпросвітній технікум в м.Олександрія, Кіровоградський педагогічний інститут, аспірантуру та докторантуру. Працював завідуючим клубу, вчителем, завідуючим кафедри української літератури в Кіровоградському педагогічному інституті. Професор, кандидат філософських наук.

Ворфлик Анатолій Васильович (1942 р.н.) Поет. Член національної спілки журналістів України. Народився в селі Іванівка. Після закінчення сільської десятирічки працював чабаном у місцевому колгоспі, потім вступив до Харківського державного університету, де успішно студіював українську філологію. Свого першого вірша “Доброго ранку” опублікував на сторінках районноі газети "Наддніпрянська правда" в 1960 році. На сьогоднішній день Анатолій Ворфлик - автор багатьох поезій про рідне село та його славних людей. Друкувався в журналах "Борисфен", "Кур’єр Кривбасу" та в газеті "Літературна Україна". Записав від односельчан чимало жартів і усмішок, образних висловів, окремі добірки друкувалися у київській газеті "Сільські вісті".

Висікан Панас Захарович (22.07.1922-04.03.1963) Прозаїк. Автор книг для дітей “Подорож на вогняну землю”, “В печері святої Магдалини”, “Дві топольки” та ін. Народився в с. Подорожнє в селянській родині. Закінчив Київське училище прикладного мистецтва (1952р.). Почав друкуватися в 1952 році. Був літератором газети “Молодь України”, автор книг для дітей. Член спілки письменників.

Голов’янко Зіновій Степанович (24.11.1876-23.09.1953) Вчений лісовод. Народився в с. Талова Балка. Найстаріший український ентомолог, засновник Дарницької лісової дослідницької станції. Професор Київського лісового інституту.

Діброва Ілля Данилович (1891-1944) Командир партизанського з’єднання ім. Ворошилова. Народився в селі Піщанівка (Катеринопіль) Косівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії (нині Світловодський район) в сім’ї бідняків. З 9 до 12 років батракував у поміщика Ситченка в с. Баштанка на Миколаївщині. З 1904 року працював шахтарем на російсько-бельгійських рудниках (Криворіжжя) там і стає більшовиком. Після революції повертається у рідне село. У 1918 році організовує партизанський загін, що діяв в районі Знам’янки проти німецьких окупантів, згодом - командир партизанського загону, що боровся проти денікінців. Після Громадянської війни працював директором Косівського млина, а потім директором млинного комбінату м.Олександрія. З 1943 року командир партизанського з’єднання ім. Ворошилова, що діяло в районі Чорного лісу на Кіровоградщині. З вересня 1944 року призначений комісаром партизанської бригади, що організована на базі двох словацьких загонів. 14 жовтня 1944 року І.Д. Діброва загинув в бою з фашистами на території Чехословаччини. Захоронений в лісі Шпаньє. В1945 році останки Іллі Даниловича перевезені в м.Олександрію і поховані у братській могилі, а вулиця Перекопська ,названа іменем І.Д.Діброви. І.Д.Діброва нагороджений орденом Леніна, Червоного Прапору, Богдана Хмельницького, двома орденами “Вітчизняної війни - 1 ступеню” та медаллю “Партизан Вітчизняної війни 1 ступеню”. Президент Чехословаччини нагородив вищою нагородою “Воїнський хрест” та присвоїв звання генерала Чехословацької народної армії.

Дикий Антон Васильович (14.08.1900-1954)Поет. Народився в селі Андрусівка. Навчався в Комуністичному університеті міста Харкова. Належав до спілки селянських письменників “Плуг”, літературної організації ВУСПП. Автор книги “Огонь цветет” (1927), оповідань. У 1932 році репресований.

Дикий Михайло Прокопович (1917-1967) Герой Радянського Союзу. Народився в селі Велика Андрусівка. Командир 236-ї Червонопрапорної винищувальної авіадивізії. На рахунку відважного льотчика – 3678 бойових вильотів, понад 100 повітряних боїв,18 збитих ворожих літаків. Конько Іван Кузьмович (1919-1944) Герой Радянського Союзу.

Маленченко Юрій Іванович (1961 р.н.) Льотчик-космонавт Росії. Герой Росії і Казахстану.

Панченко Олексій Якович (1907-1943) Герой Радянського Союзу. Народився в селі Калантаєво. 11 жовтня 1943 року, захопивши фашистський склад з боєприпасами у с. Гуті Межигірській Київської області, він сам обороняв його цілу добу, поки підійшли основні сили наших військ. О.Я.Панченко загинув у бою. Ім’я славного героя у 1967 році присвоєно Калантаївській школі, у якій він навчався.

Петров Іван Семенович (01.10.1923-03.07.1990) Художник - баталіст. Член спілки художників України. Уродженець с. Миронівка. Закінчив Харківське художнє училище, Київський художній інститут. Його вчителями були К.Ірохименко, Л.Чичкан, М.Сліпченко, В.Черніков. Учасник Великої Вітчизняної війни. Основні твори – “Добровольці“, “Перехід через Сиваш”, “Штурм Перекопу”, “Облога Корсуня князем Володимиром”.

Пономарьов Семен Федорович (1904-1989) Російський письменник. Народився в с. Серебряне, у рідному селі закінчив 4 класи. Батракував. Після революції служив у Червоній Армії, потім працював на Кавказі при Міністерстві Внутрішніх справ. Звідти направлений у вищий Комуністичний інститут журналістики в Ленінград. Працював відповідальним працівником в редакції на Північному Кавказі. З перших днів війни - на фронті. Двічі поранений. Часто приїжджав у рідне село, зустрічався з учнями місцевої школи, подарував книгу “Тамань” про бійців та командирів дивізії, в якій воював.

Романовський Олексій Корнійович (18.02.1918 р.н.) Літературознавець. Член Спілки письменників України. Уродженець с. Талова Балка. Закінчив Київський педагогічний інститут, Академію суспільних наук. Працював в інституті літератури, Міністром культури, ректором Київського інституту іноземних мов. Доктор філософських наук, професор. Автор перекладів з російської мови.

Славинський Микола Борисович (1948 р.н. ) Критик, прозаїк. Член Спілки письменників України.

Чигирин Віталій Єлисейович (11.05.1908-15.11.1937) Прозаїк. Народився в селі Липове. Наймитував. Був на комсомольській, журналістській роботах. Працював у Дніпропетровському журналі “Зоря”, ”Літературній газеті”. 15 листопада 1937 року звинувачений в належності до української націоналістично-фашистської терористичної організації. 15 листопада 1937 року розстріляний у Київській тюрмі. Автор роману ”Квітень”, оповідань та повістей “Дівчата”, “Перший гарт” та інших.

Пам'ятки міста

На території міста знаходиться 12 пам'яток історії, занесених до Державного реєстру. Більшість з них пов'язана з подіями Другої Світової війни. Серед них пам'ятник на честь 20-річчя Перемоги над Німеччиною, і пам'ятник радянським воїнам, які загинули при форсуванні Дніпра; пам'ятний знак на честь членів підпільної групи та пам'ятний знак воїнам-землякам, чотири братські могили та ін.

У самому центрі міста знаходиться парк культури і відпочинку імені Тараса Шевченка, де в 1978 р. було встановлено пам'ятник Кобзарю (скульптор А.Мацієвський, архітектор А. Губенко)

Пам'ятником історії є будинок в якому жив Герой соціального праці М. Д. Карпов. Сьогодні в ньому розміщено міський краєзнавчий музей.

В 1975 р. під час будівництва водоводу «Дніпро-Кіровоград» було виявлено давнє поховання, яке датується IV-Ш ст. до. не. Сьогодні поховання є пам'ятнкою археології — ґрунтовим могильником скіфської культури.

Найбільше в місті пам'ятників монументального мистецтва на тему Другої Світової війни. В 1956 р. було перенесено із зони затоплення водосховищем Кременчуцької ГЄС на міський цвинтар пам'ятник з братської могили загиблих воїнів при звільнені Новогеоргіївська в грудні 1943 р. Того ж року тут було встановлено пам'ятник і перенесено могилу борців за Радянську владу, загиблих у 1918–1920 р. Пам'ятник встановлено в Хмельницькому мікрорайоні міста на могилі радянських воїнів, які загинули в боях за Табурище і Власівку.

На честь двадцятої річниці закінчення Другої Світової війни було встановлено обеліск (архітектури Самохвалов, Маяк, Мощенський).

В ознаменування 30-річчя закінчення Другої Світової війни на Приморському бульварі було відкрито пам'ятник загиблим при форсуванні Дніпра, сюди ж було перенесено з села Бугруватка і перепоховано рештки солдатів.

У боях на території краю у 1943 р. брали участь воїни 5 гвардійської повітряно — десантної дивізії, в пам'ять про їх подвиг на вул. Гагаріна встановлено пам'ятний технічний знак — літак МіГ-19.

Об'єктами архітектурної спадщини України у Світловодську є Палац культури і будинки по вул. Шевченко і вул. Чорноморівська, які були збудовані в 1954–1956 рр.

Рідне місто або село на карті України Google ПБ.GIF

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Дата	Історична подія
25 жовтня 1962 року	Верховна Рада УРСР присвоїла місту назву КремГЕС
Влітку 1957 року	гостював Павло Тичина
У 1956 році	Олександр Довженко знімав окремі кадри «Поеми про море»
В 1975 р	виявлено давнє поховання, яке датується IV-Ш ст. до. не.
1969	місто перейменували у Світловодськ
1961–1962	місто називалося Хрущов
1190 р.	Перша писемна згадка про край Крилов
25 березня 1954 року	ада Міністрів СРСР ухвалила рішення про початок будівництва Кременчуцького гідровузла на Дніпрі

Ресурси:

Посилання на презентацію «Моє рідне місто» у Google Диск;

[1]

Посилання на власний фотоальбом у Google Диск;

[2]

Посилання на власний блог у Blogger;

[3]

Посилання на добірку відеоматеріалів;

Посилання на опитування або анкету у Google Форми;

[4]

Посилання на результати опитування анкети

[5]

Посилання на спільний груповий постер.

Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"

Відмінності між версіями «Моє місто Світловодськ»

Версія за 00:37, 13 жовтня 2016

Зміст

Географія

Історія

Історія Світловодська

Земляки мого краю

Пам'ятки міста

Рідне місто або село на карті України Google ПБ.GIF

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Ресурси:

Навігаційне меню

Перегляди

Особисті інструменти

Навігація

Пошук

Інструменти

портфоліо

@@ Рядок 52: / Рядок 52: @@
 Голов’янко Зіновій Степанович (24.11.1876-23.09.1953)
 Вчений  лісовод.    Народився в с. Талова Балка. Найстаріший український ентомолог, засновник Дарницької лісової дослідницької станції. Професор Київського лісового інституту.
 Діброва Ілля Данилович  (1891-1944)
 Командир партизанського з’єднання ім. Ворошилова.
@@ Рядок 59: / Рядок 60: @@
 жовтня 1944 року І.Д. Діброва загинув в бою з фашистами на території Чехословаччини. Захоронений в лісі Шпаньє. В1945 році останки Іллі Даниловича перевезені в м.Олександрію і поховані у братській могилі, а вулиця Перекопська ,названа іменем І.Д.Діброви.
 І.Д.Діброва  нагороджений орденом Леніна, Червоного Прапору, Богдана Хмельницького, двома орденами “Вітчизняної війни  - 1 ступеню” та медаллю “Партизан Вітчизняної війни 1 ступеню”. Президент Чехословаччини  нагородив вищою нагородою “Воїнський хрест” та присвоїв звання генерала Чехословацької народної армії.
-Дикий Антон Васильович (14.08.1900-1954)
-Поет.
+Дикий Антон Васильович (14.08.1900-1954)Поет.
 Народився в селі Андрусівка. Навчався в Комуністичному університеті міста Харкова. Належав до спілки селянських письменників “Плуг”, літературної організації ВУСПП. Автор книги “Огонь цветет” (1927), оповідань. У 1932 році репресований.