Відмінності між версіями «Гуцало 7.5. Соціальна ситуація особистісного зростання сучасного підлітка. Криза підліткового віку.»

Версія за 11:18, 11 грудня 2015

Думка

Криза підліткового віку

Підліткова криза – це психологічний феномен, який виявляється у сконцентрованості різких і капітальних зрушень, змін і зламів

у особистісному розвитку підлітка. Суть кризи складає протиріччя перебування підлітка між світом дітей і світом дорослих. Спостерігається загострення особистісних особливостей і реакцій підлітків на зовнішні впливи, сильні емоційні переживання, порушення поведінки та взаємин із дорослими.

Протягом більш як півстоліття йде теоретична дискусія про роль біологічних і соціальних моментів у виникненні явища критичного розвитку в підлітковому віці. Наприклад, Ш. Бюлер акцентувала увагу на біологічному смислі пубертатного періоду, основні риси якого: підвищена чутливість, дратівливість, неспокійний і легко збудливий стан, фізична і душевна слабкість, примхи, незадоволеність собою.

У другій половині XX ст. інтенсивно почали розвиватися уявлення про роль середовища в розвитку підлітка. Ці уявлення заперечують гіпотезу про біологічну зумовленість, генетичну запрограмованість кризи, а на перший план виходять соціальні чинники, які визначають тривалість підліткового періоду, характер самого переходу від дитинства до дорослості.

Отже, одні вчені розглядають “кризу 13 років” як пряме відображення процесу статевого дозрівання, мало пов'язаного з особливостями виховання. Інші вважають, що така криза взагалі не є обов'язковою, і в багатьох підлітків її просто не буває. Більшість психологів основну причину таких бурхливих проявів одні психологи вбачають у тому, що дорослі не змінюють своєї поведінки у відповідь на появу у підлітків прагнення до нових форм взаємин з батьками та вчителями.

На думку вчених, ламання старих психологічних структур, характерне для цього віку, призводить до справжнього вибуху непокори, впертості, зухвальства, важковиховуваності, негативізму як невмотивованого протистояння дорослим (так звана “криза 13 років”). Американський письменник Р. Орбен найбільш важкими роками життя підлітка вважає вік 13-14 років, коли у нього з'являються сумніви щодо можливостей власної особистості, а почуття неповноцінності досягає найбільшої сили.

У вітчизняній психології Л.С. Виготський головним змістом кризи перехідного періоду називає перебудову системи стосунків між дитиною і середовищем. А суть кризи перехідного віку полягає у перебудові цієї системи. Психологічний зміст підліткової кризи пов'язаний з виникненням почуття дорослості, розвитком самосвідомості, ставлення до себе як до дорослої особистості, до своїх нових можливостей і здібностей.

Біологічне дозрівання, гормональна перебудова не заперечуються, а розглядаються як передумова психічного розвитку в підлітковому віці. Вікова криза розглядається як цілісна зміна особистості дитини, яка регулярно виникає на межі стабільних періодів. Вона зумовлена виникненням основних психологічних новоутворень попереднього стабільного періоду, які приводять до руйнування однієї соціальної ситуації розвитку і виникнення іншої. Л.С. Виготський підкреслював, що чим яскравіше, енергійніше протікає криза, тим продуктивнішим стає процес формування особистості.

Ознаки та симптоми підліткової кризи (13–14 років): значні фізіологічні зміни, бажання звільнитися від опіки дорослих, протест проти авторитетів, прагнення привернути увагу дорослих до себе, зниження продуктивності навчання, негативізм, егоцентризм, уникнення розв’язання проблем, порушення дисципліни, емоційна нестабільність, зниження рівня адекватності, втрата цілісності та стабільності Я-образу, невизначеність самооцінки, нездатність адекватно реалізувати потребу у самопізнанні, прагнення до ідеалів, максималізм.

Криза особистості в період дорослішання може бути пов'язана з переживанням “відчуження”. Під останнім розуміють зміни у сприйнятті самого себе (деперсоналізація), інших людей або оточуючої дійсності (дереалізація). Криза отроцтва збагачує підлітка знаннями і почуттями такої глибини, про яку він навіть не підозрював у дитинстві. Підліток через власні душевні муки збагачує сферу своїх почуттів і думок, він проходить важку школу ідентифікації із самим собою і з іншими, вперше опановуючи досвідом цілеспрямованого відокремлення (В.С. Мухіна).

Для деперсоналізації характерна тривога, пов'язана зі змінами власного тіла. Деперсоналізація у межах підліткової кризи виступає і як переживання відірваності від зв'язків з людьми, цінностями і світом. Підлітки можуть скаржитися на те, що їх ніхто не розуміє, що вони самотні, не знайшли свого місця у житті, не заслуговують на повагу, не мають власного “Я” [8, с.181].

‘’’Підлітковий егоцентризм’’’

У багатьох підлітків переживання кризи пов'язане із зовнішніми проявами негативізму та егоцентризму. Негативізм виявляється у діях і вчинках підлітка, що не несуть ніякого смислу. Це протидія іншому та невмотивовані протистояння дорослим (частіше батькам).

Підліткова заклопотаність власними “метаморфозами” призводить до своєрідного егоцентризму. У багатьох підлітків переживання кризи пов'язане із зовнішніми проявами негативізму та егоцентризму.

Негативізм виявляється у діях і вчинках підлітка, що не несуть ніякого смислу. Це протидія іншому та невмотивовані протистояння дорослим (частіше батькам). Егоцентризм – це відсутність розуміння відносності пізнання світу, це позиція неусвідомленого приписування якостей власного “Я” і власної перспективи речам та іншим людям. У такій позиції людина не здатна “вийти” з власного “Я”, щоб знайти своє місце в системі взаємин з людьми (Ж. Паже).

Підлітковий егоцентризм являє собою неадекватно сильну сконцентрованість на власній особистості. Егоцентричні підлітки відрізняються переоцінкою своїх здібностей і можливостей, надлишковим честолюбством, надмірними і необумовленими очікуваннями у ставленні до оточуючих.

Так, у взаєминах з оточуючими в егоцентрика спостерігається перебільшена сконцентрованість на собі, яка виявляється у почутті власної виключності і завищеній самооцінці, які досягають ступеня гротеску.

Він може виявляти нечутливість до близьких, гостро реагувати на критику, заздрити успіхам оточуючих. Для його самооцінки властиві часті коливання між переоцінкою себе і відчуттям неповноцінності.

Підлітки схильні думати, що вони і їх поведінка настільки ж цікаві людям, як і їм самим. Підлітки схильні робити поспішні висновки про реакції оточуючих людей. Вони припускають, що інші настільки ж схвально чи критично відносяться до них, як вони відносяться до себе. Підлітки дуже турбуються про те, що інші люди довідаються про їх недоліки.

Підлітки вважають, що інші люди зачаровані ними так само, як і вони собою. Вони можуть не розрізняти свої й чужі інтереси. У результаті підлітки можуть неправильно трактувати реакції навколишніх і припускати, що інші будуть так само схвалювати або критикувати їх, як і вони себе. Зокрема, дослідження показали, що підлітки набагато сильніше, ніж молодші діти, стурбовані, що інші помітять їхню неадекватність (Elkind & Bowen, 1979).

Характерна для підлітків ідея, що за ними постійно спостерігають і їх оцінюють, одержала назву уявлюваної аудиторії (Elkind, 1967). Підлітку здається, що він постійно перебуває під критичним спостереженням інших людей. Він весь час відчуває себе неначе на сцені та витрачає багато енергії на виступ перед уявною аудиторією. Уявлювані глядачі є джерелом неприємного відчуття – постійної хворобливої відкритості іншим людям. Оскільки підлітки не впевнені у своїй ідентичності, вони надмірно реагують на погляди інших, намагаючись зрозуміти, ким вони є насправді (Elkind, 1967).

У той же час підлітки поглинені своїми почуттями. Іноді вони вважають, що їхні емоції унікальні. Їм здається, що ніхто ніколи не переживав таких почуттів і страждань. Одним із виявів егоцентризму підлітків є відчуття, що вони настільки особливі, що повинні бути виключенням із звичайних законів природи. Вони думають, що з ними не може трапитися нічого поганого й що вони будуть жити вічно (Elkind, 1967).

Ці відчуття невразливості й безсмертності, які Д. Елкінд назвав “персональним міфом”, можуть лежати в основі ризикованої поведінки, котра дуже поширена в підлітковому віці.

Іншим популярним серед підлітків уявленням є фантазія найди (Elkind, 1974). Підліткам важко уявити, як дві таких звичайних і пересічних людини змогли створити настільки чутливого й унікального індивіда – його самого. Тому для підлітка стає “очевидною” ідея, що він не є дитиною своїх батьків, що батьки не є його біологічними батьком і матір'ю.

На щастя, ці варіанти егоцентризму (досвіду інтелектуальної інтоксикації) зникають до 15-16 років. У переважної більшості підлітків егоцентризм має тимчасовий характер і не досягає значної виразності (О.В. Скрипченко). Протягом юності підлітковий егоцентризм зменшується. Юнаки і дівчата починають усвідомлювати, що вони не знаходяться в епіцентрі уваги всього світу, що вони підкоряються законам природи так само, як і інші люди.

Самосвідомість

Розвиток самосвідомості у підлітковому віці

Підлітковий вік є сенситивним для розвитку самосвідомості особистості, “Я-образу” підлітка. “Я – особистість” для підлітка важливіше, ніж “Я – учень”. Відбувається усвідомлення своєрідності своєї особистості, утвердження своєї належності до світу дорослих, виявляються різноманітні форми самоствердження; зростає рівень активності у самопізнанні, самоаналізі, з’являється здатність до самовиховання; особливого значення набуває формування власного фізичного Я, проте у цьому віці ще не виникає цілісний Я-образ; самооцінка нестійка, не завжди адекватна, проте вона стає більш диференційованою, стосується не поведінки загалом, а окремих учинків у конкретних соціальних ситуаціях.

Становлення самосвідомості підлітка відбувається у напрямку: пізнання себе, визначення у соціальному просторі, оволодіння доступними зовнішніми формами і атрибутами дорослого життя, зміни самооцінки, децентрації. Самосвідомість підлітка вже включає в себе всі компоненти самосвідомості дорослої людини.

Структура самосвідомості. В структурі самосвідомості підлітка можна виділити три компоненти: когнітивний, емоційний, регулятивний.

1. Когнітивний компонент – включає поняття “самопізнання”, “рефлексія”, пізнання та уявлення про самого себе. “Хто я?”, “Який я?”. Відповідаючи на ці запитання, підліток характеризує себе за такими критеріями:

– формально-біографічні, рольові відомості;

– самооцінка, якості особистості, характер;

– вміння, інтереси, здібності, інтелект;

– відношення з оточуючими людьми (дорослими, ровесниками) ;

– цінності, переконання, ідеали, права і обов'язки;

– почуття, переживання , мотиви;

– уявлення про власну дорослість, самостійність;

– життєві плани (ким бути, яким бути);

– зовнішність, ставлення до ровесників протилежної статі;

– особливості поведінки.

2. Емоційний компонент самосвідомості описується термінами “відношення до себе”, “самооцінка”, тобто емоційний компонент складається з загального відношення до самого себе (“Я себе люблю – не люблю”, “Я себе приймаю – не приймаю”) і суто конкретної оцінки себе.

З. Регулятивний компонент самосвідомості відображається в динаміці розвитку рівня домагань. Рівень домагань виникає, закріплюється під впливом оціночних суджень оточуючих в ході соціального спілкування.

Новоутворення підліткового віку

Спостерігаючи значні зрушення у своєму фізичному та статевому розвитку, відчуваючи свої можливості виконувати суспільно важливі справи у сім'ї і школі, підліток починає усвідомлювати, що він уже не дитина.

У нього виникає специфічне ставлення до себе, він заперечує свою належність до дітей, прагне бути і вважатися дорослим. Це новоутворення виражає нову життєву позицію підлітка щодо людей і світу, визначає зміст і специфічну спрямованість його соціальної активності, систему нових прагнень, переживань та афективних реакцій [41].

Отже, центральними новоутвореннями підліткового віку є: почуття дорослості, потреба у самоствердженні (Д. Ельконін, Г. Костюк, І. Кон, М. Боришевський, М. Савчин), становлення самосвідомості (Л. Виготський), особистісна рефлексія, Я-концепція, статева ідентичність, мотиви досягнення соціального статусу.

Учені відзначають й інші специфічні новоутворення: відкриття “Я” (Е. Шпрангер), потреба в самореалізації та суспільному визнанні, особистісна, статева ідентичність (Е. Еріксон), формування особистого сенсу життя, поєднання соціальних мотивів із особистісними, появу мотиву досягнення соціального статусу (Л. Божович), децентрація (Ж. Піаже), моральний характер самосвідомості, вміння підпорядковуватись нормам колективного життя, теоретичне рефлексивне мислення, інтелектуалізація сприйняття і пам'яті, гіпертрофована потреба у спілкуванні з однолітками.

Почуття дорослості підлітка – це суб'єктивне відчуття, яке пов'язане із усвідомленням власних фізичних змін. Почутті дорослості – це суб’єктивне переживання підлітком готовності бути повноправним і рівноправним учасником групи (колективу) та об’єктивна передумова усвідомлення власної індивідуальності.

Розвиток самосвідомості як центрального новоутворення підліткового віку стає можливим і цілком залежить від культурного змісту середовища (Л.С.Виготський).

Вияви дорослішання:

1) переорієнтація з одних моральних норм на інші, заперечення своєї належності до дітей;

2) наслідування зовнішніх привабливих і зручних ознак дорослості; потреба у визнанні себе оточенням як дорослого;

3) вияв соціальної активності (бажання допомагати, домагатися справедливості);

4) потяг до самостійності, незалежності, який супроводжується критикою оточення, особливо батьків; намагання діяти без сторонньої допомоги й опіки, здатність приймати рішення і відстоювати власні погляди, уміння досягати поставленої мети, поводитися під впливом власних спонукань;

5) вибіркова критичність свідомості (підліток бачить недоліки у поведінці та діяльності оточення, однак не поспішає узгоджувати власні вимоги до них з вимогами до себе);

6) чутливість до критичної оцінки дорослих, що може супроводжуватися агресивними проявами, або навпаки – апатичними;

7) високий рівень переживань, неадекватна поведінка як результат переоцінки власних можливостей;

8) високий інтерес до протилежної статі.

Потреба підлітка у самоствердженні

Доведення своєї дорослості оточуючим є проблемою достатньо важкою і значимою для підлітка. Процес розв’язання цієї проблеми можна позначити як діяльність самоствердження. Потреба у самоствердженні і самореалізації є кардинально новим станом сучасного підлітка. Становлення “Я” підлітка виявляється у досягненнях значної вольової саморегуляції, підвищенні вимог до самого себе, поглиблення самооцінки, особистісної рефлексії, заміні гедоністичних мотивів цілями досягнення у майбутньому певного соціального статусу.

Тільки у підлітків ми зустрічаємося з самоствердженням у чистому вигляді, коли засоби самоствердження не мають вагомого значення, а окремий вчинок може в цілому змінити самооцінку.

Диференційований аналіз дозволив ученим виявити складну динаміку стадій процесу розвитку підлітка та дати змістовну характеристику розвитку потреби самоствердження.

Перший рівень, 10-11 років – потреба визнання власних можливостей відбувається через розв’язання локальних завдань. У прагненні до самостійності переважають ситуативно обумовлені емоції.

Підліток намагається здобути визнання самого факту дорослішання.

Він своєрідно відстоює своє право бути дорослим (наприклад, “Я можу піти на вулицю у тому пальто, у якому хочу”). Підліток прагне виконувати конкретні соціально схвалювані справи.

Другий рівень-стадія, 12-13 років – школяр вже не задовольняється простою участю у соціально схвалюваній діяльності, у нього розгортається потреба у суспільному визнанні, відбувається засвоєння не лише своїх обов’язків, але і прав у суспільстві ( “Я теж маю право”), формується прагнення бути дорослим не на рівні “Я хочу”, а на рівні “Я можу”, “Я повинен”. Школяр усвідомлює себе в системі суспільних відношень як суспільно значущого суб’єкта

Третій рівень-стадія, 14-15 років – розвивається готовність функціонувати у світі дорослих, що породжує бажання виявити свої можливості. Усвідомлюється і загострюється потреба у самовизначенні з позиції відповідальної суспільної людини, яка виконує серйозну соціальну роль. Спостерігається активний пошук шляхів та реальних форм розвитку предметно-практичної діяльності.

Школа стає місцем самоствердження. Якщо в школі не знаходиться однолітків чи вчителів, перед якими підліток може себе показати, завоювати престиж та визнання як особистість (хоч у позитивному, хоч у негативному плані), то привабливість школи неминуче падає.

На думку вчених крайніми формами самоствердження підлітком свого Я є ризиковані ігри, фізичний та соціальний ризик, слідування сумнівним груповим цінностям тощо.

Формами самоствердження підлітка є: заняття спортом, праця в сім'ї, школі, на виробництві, виконання суспільно корисних справ (позитивні форми); зовнішнє наслідування дорослих, їхніх шкідливих звичок, особливостей поведінки (куріння, вживання алкоголю, наркотиків, надмірне і без смаку використання косметики, носіння своєрідного одягу, послуговування нецензурною лексикою).