Гуцало 7.5. Соціальна ситуація особистісного зростання сучасного підлітка. Криза підліткового віку.

Ознайомтеся із думкою науковців щодо соціальної ситуації розвитку підлітка

Криза підліткового віку

Підліткова криза – це психологічний феномен, який виявляється у сконцентрованості різких і капітальних зрушень, змін і зламів

у особистісному розвитку підлітка. Суть кризи складає протиріччя перебування підлітка між світом дітей і світом дорослих. Спостерігається загострення особистісних особливостей і реакцій підлітків на зовнішні впливи, сильні емоційні переживання, порушення поведінки та взаємин із дорослими.

Протягом більш як півстоліття йде теоретична дискусія про роль біологічних і соціальних моментів у виникненні явища критичного розвитку в підлітковому віці. Наприклад, Ш. Бюлер акцентувала увагу на біологічному смислі пубертатного періоду, основні риси якого: підвищена чутливість, дратівливість, неспокійний і легко збудливий стан, фізична і душевна слабкість, примхи, незадоволеність собою.

У другій половині XX ст. інтенсивно почали розвиватися уявлення про роль середовища в розвитку підлітка. Ці уявлення заперечують гіпотезу про біологічну зумовленість, генетичну запрограмованість кризи, а на перший план виходять соціальні чинники, які визначають тривалість підліткового періоду, характер самого переходу від дитинства до дорослості.

Отже, одні вчені розглядають “кризу 13 років” як пряме відображення процесу статевого дозрівання, мало пов'язаного з особливостями виховання. Інші вважають, що така криза взагалі не є обов'язковою, і в багатьох підлітків її просто не буває. Більшість психологів основну причину таких бурхливих проявів одні психологи вбачають у тому, що дорослі не змінюють своєї поведінки у відповідь на появу у підлітків прагнення до нових форм взаємин з батьками та вчителями.

На думку вчених, ламання старих психологічних структур, характерне для цього віку, призводить до справжнього вибуху непокори, впертості, зухвальства, важковиховуваності, негативізму як невмотивованого протистояння дорослим (так звана “криза 13 років”). Американський письменник Р. Орбен найбільш важкими роками життя підлітка вважає вік 13-14 років, коли у нього з'являються сумніви щодо можливостей власної особистості, а почуття неповноцінності досягає найбільшої сили.

У вітчизняній психології Л.С. Виготський головним змістом кризи перехідного періоду називає перебудову системи стосунків між дитиною і середовищем. А суть кризи перехідного віку полягає у перебудові цієї системи. Психологічний зміст підліткової кризи пов'язаний з виникненням почуття дорослості, розвитком самосвідомості, ставлення до себе як до дорослої особистості, до своїх нових можливостей і здібностей.

Біологічне дозрівання, гормональна перебудова не заперечуються, а розглядаються як передумова психічного розвитку в підлітковому віці. Вікова криза розглядається як цілісна зміна особистості дитини, яка регулярно виникає на межі стабільних періодів. Вона зумовлена виникненням основних психологічних новоутворень попереднього стабільного періоду, які приводять до руйнування однієї соціальної ситуації розвитку і виникнення іншої. Л.С. Виготський підкреслював, що чим яскравіше, енергійніше протікає криза, тим продуктивнішим стає процес формування особистості.

Ознаки та симптоми підліткової кризи (13–14 років): значні фізіологічні зміни, бажання звільнитися від опіки дорослих, протест проти авторитетів, прагнення привернути увагу дорослих до себе, зниження продуктивності навчання, негативізм, егоцентризм, уникнення розв’язання проблем, порушення дисципліни, емоційна нестабільність, зниження рівня адекватності, втрата цілісності та стабільності Я-образу, невизначеність самооцінки, нездатність адекватно реалізувати потребу у самопізнанні, прагнення до ідеалів, максималізм.

Криза особистості в період дорослішання може бути пов'язана з переживанням “відчуження”. Під останнім розуміють зміни у сприйнятті самого себе (деперсоналізація), інших людей або навколишньої дійсності (дереалізація). Криза отроцтва збагачує підлітка знаннями і почуттями такої глибини, про яку він навіть не підозрював у дитинстві. Підліток через власні душевні страждання збагачує сферу своїх почуттів і думок, він проходить важку школу ідентифікації із самим собою і з іншими, вперше опановуючи досвідом цілеспрямованого відокремлення (В.С. Мухіна).

Для деперсоналізації характерна тривога, пов'язана зі змінами власного тіла. Деперсоналізація у межах підліткової кризи виступає і як переживання відірваності від зв'язків з людьми, цінностями і світом. Підлітки можуть скаржитися на те, що їх ніхто не розуміє, що вони самотні, не знайшли свого місця у житті, не заслуговують на повагу, не мають власного “Я” [8, с.181].

Підлітковий егоцентризм

У багатьох підлітків переживання кризи пов'язане із зовнішніми проявами негативізму та егоцентризму. Негативізм виявляється у діях і вчинках підлітка, що не несуть ніякого смислу. Це протидія іншому та невмотивовані протистояння дорослим (частіше батькам).

Підліткова заклопотаність власними “метаморфозами” призводить до своєрідного егоцентризму. У багатьох підлітків переживання кризи пов'язане із зовнішніми проявами негативізму та егоцентризму.

Негативізм виявляється у діях і вчинках підлітка, що не несуть ніякого смислу. Це протидія іншому та невмотивовані протистояння дорослим (частіше батькам). Егоцентризм – це відсутність розуміння відносності пізнання світу, це позиція неусвідомленого приписування якостей власного “Я” і власної перспективи речам та іншим людям. У такій позиції людина не здатна “вийти” з власного “Я”, щоб знайти своє місце в системі взаємин з людьми (Ж. Паже).

Підлітковий егоцентризм являє собою неадекватно сильну сконцентрованість на власній особистості. Егоцентричні підлітки відрізняються переоцінкою своїх здібностей і можливостей, надлишковим честолюбством, надмірними і необумовленими очікуваннями у ставленні до оточуючих. Так, у взаєминах з оточуючими в егоцентрика спостерігається перебільшена сконцентрованість на собі, яка виявляється у почутті власної виключності і завищеній самооцінці, які досягають гротеску. Він може виявляти нечутливість до близьких, гостро реагувати на критику, заздрити успіхам оточуючих. Для його самооцінки властиві часті коливання між переоцінкою себе і відчуттям неповноцінності.

Підлітки схильні думати, що вони і їх поведінка настільки ж цікаві людям, як і їм самим. Підлітки схильні робити поспішні висновки про реакції оточуючих людей. Вони припускають, що інші настільки ж схвально чи критично відносяться до них, як вони відносяться до себе. Підлітки дуже турбуються про те, що інші люди довідаються про їх недоліки.

Підлітки вважають, що інші люди зачаровані ними так само, як і вони собою. Вони можуть не розрізняти свої й чужі інтереси. У результаті підлітки можуть неправильно трактувати реакції навколишніх і припускати, що інші будуть так само схвалювати або критикувати їх, як і вони себе. Зокрема, дослідження показали, що підлітки набагато сильніше, ніж молодші діти, стурбовані, що інші помітять їхню неадекватність (Elkind & Bowen, 1979).

Характерна для підлітків ідея, що за ними постійно спостерігають і їх оцінюють, одержала назву уявлюваної аудиторії (Elkind, 1967). Підлітку здається, що він постійно перебуває під критичним спостереженням інших людей. Він весь час відчуває себе неначе на сцені та витрачає багато енергії на виступ перед уявною аудиторією. Уявлювані глядачі є джерелом неприємного відчуття – постійної хворобливої відкритості іншим людям. Оскільки підлітки не впевнені у своїй ідентичності, вони надмірно реагують на погляди інших, намагаючись зрозуміти, ким вони є насправді (Elkind, 1967).

У той же час підлітки поглинені своїми почуттями. Іноді вони вважають, що їхні емоції унікальні. Їм здається, що ніхто ніколи не переживав таких почуттів і страждань. Одним із виявів егоцентризму підлітків є відчуття, що вони настільки особливі, що повинні бути виключенням із звичайних законів природи. Вони думають, що з ними не може трапитися нічого поганого й що вони будуть жити вічно (Elkind, 1967).

Ці відчуття невразливості й безсмертності, які Д. Елкінд назвав “персональним міфом”, можуть лежати в основі ризикованої поведінки, котра дуже поширена в підлітковому віці. Іншим популярним серед підлітків уявленням є фантазія найди (Elkind, 1974). Підліткам важко уявити, як дві таких звичайних і пересічних людини змогли створити настільки чутливого й унікального індивіда – його самого. Тому для підлітка стає “очевидною” ідея, що він не є дитиною своїх батьків, що батьки не є його біологічними батьком і матір'ю.

На щастя, ці варіанти егоцентризму (досвіду інтелектуальної інтоксикації) зникають до 15-16 років. У переважної більшості підлітків егоцентризм має тимчасовий характер і не досягає значної виразності (О.В. Скрипченко). Протягом юності підлітковий егоцентризм зменшується. Юнаки і дівчата починають усвідомлювати, що вони не знаходяться в епіцентрі уваги всього світу, що вони підкоряються законам природи так само, як і інші люди.

Розвиток самосвідомості у підлітковому віці

Підлітковий вік є сенситивним для розвитку самосвідомості особистості, “Я-образу” підлітка. “Я – особистість” для підлітка важливіше, ніж “Я – учень”. Відбувається усвідомлення своєрідності своєї особистості, утвердження своєї належності до світу дорослих, виявляються різноманітні форми самоствердження; зростає рівень активності у самопізнанні, самоаналізі, з’являється здатність до самовиховання; особливого значення набуває формування власного фізичного Я, проте у цьому віці ще не виникає цілісний Я-образ; самооцінка нестійка, не завжди адекватна, проте вона стає більш диференційованою, стосується не поведінки загалом, а окремих учинків у конкретних соціальних ситуаціях.

Становлення самосвідомості підлітка відбувається у напрямку: пізнання себе, визначення у соціальному просторі, оволодіння доступними зовнішніми формами і атрибутами дорослого життя, зміни самооцінки, децентрації. Самосвідомість підлітка вже включає в себе всі компоненти самосвідомості дорослої людини.

Структура самосвідомості. В структурі самосвідомості підлітка можна виділити три компоненти: когнітивний, емоційний, регулятивний.

1. Когнітивний компонент – включає поняття “самопізнання”, “рефлексія”, пізнання та уявлення про самого себе. “Хто я?”, “Який я?”. Відповідаючи на ці запитання, підліток характеризує себе за такими критеріями:

• формально-біографічні, рольові відомості;

• самооцінка, якості особистості, характер;

• вміння, інтереси, здібності, інтелект;

• відношення з оточуючими людьми (дорослими, ровесниками) ;

• цінності, переконання, ідеали, права і обов'язки;

• почуття, переживання, мотиви;

• уявлення про власну дорослість, самостійність;

• життєві плани (ким бути, яким бути);

• зовнішність, ставлення до ровесників протилежної статі;

• особливості поведінки.

2. Емоційний компонент самосвідомості описується термінами “відношення до себе”, “самооцінка”, тобто емоційний компонент складається з загального відношення до самого себе (“Я себе люблю – не люблю”, “Я себе приймаю – не приймаю”) і суто конкретної оцінки себе.

З. Регулятивний компонент самосвідомості відображається в динаміці розвитку рівня домагань. Рівень домагань виникає, закріплюється під впливом оціночних суджень оточуючих в Новоутворення підліткового вікуході соціального спілкування.

Новоутворення підліткового віку

Спостерігаючи значні зрушення у своєму фізичному та статевому розвитку, відчуваючи свої можливості виконувати суспільно важливі справи у сім'ї і школі, підліток починає усвідомлювати, що він уже не дитина. У нього виникає специфічне ставлення до себе, він заперечує свою належність до дітей, прагне бути і вважатися дорослим. Це новоутворення виражає нову життєву позицію підлітка щодо людей і світу, визначає зміст і специфічну спрямованість його соціальної активності, систему нових прагнень, переживань та афективних реакцій [41].

Отже, центральними новоутвореннями підліткового віку є: почуття дорослості, потреба у самоствердженні (Д. Ельконін, Г. Костюк, І. Кон, М. Боришевський, М. Савчин), становлення самосвідомості (Л. Виготський), особистісна рефлексія, Я-концепція, статева ідентичність, мотиви досягнення соціального статусу.

Учені відзначають й інші специфічні новоутворення: відкриття “Я” (Е. Шпрангер), потреба в самореалізації та суспільному визнанні, особистісна, статева ідентичність (Е. Еріксон), формування особистого сенсу життя, поєднання соціальних мотивів із особистісними, появу мотиву досягнення соціального статусу (Л. Божович), децентрація (Ж. Піаже), моральний характер самосвідомості, вміння підпорядковуватись нормам колективного життя, теоретичне рефлексивне мислення, інтелектуалізація сприйняття і пам'яті, гіпертрофована потреба у спілкуванні з однолітками.

Почуття дорослості підлітка – це суб'єктивне відчуття, яке пов'язане із усвідомленням власних фізичних змін. Почутті дорослості – це суб’єктивне переживання підлітком готовності бути повноправним і рівноправним учасником групи (колективу) та об’єктивна передумова усвідомлення власної індивідуальності.

Розвиток самосвідомості як центрального новоутворення підліткового віку стає можливим і цілком залежить від культурного змісту середовища (Л.С.Виготський).

Вияви дорослішання:

1) переорієнтація з одних моральних норм на інші, заперечення своєї належності до дітей;

2) наслідування зовнішніх привабливих і зручних ознак дорослості; потреба у визнанні себе оточенням як дорослого;

3) вияв соціальної активності (бажання допомагати, домагатися справедливості);

4) потяг до самостійності, незалежності, який супроводжується критикою оточення, особливо батьків; намагання діяти без сторонньої допомоги й опіки, здатність приймати рішення і відстоювати власні погляди, уміння досягати поставленої мети, поводитися під впливом власних спонукань;

5) вибіркова критичність свідомості (підліток бачить недоліки у поведінці та діяльності оточення, однак не поспішає узгоджувати власні вимоги до них з вимогами до себе);

6) чутливість до критичної оцінки дорослих, що може супроводжуватися агресивними проявами, або навпаки – апатичними;

7) високий рівень переживань, неадекватна поведінка як результат переоцінки власних можливостей;

8) високий інтерес до протилежної статі.

Потреба підлітка у самоствердженні

Доведення своєї дорослості оточуючим є проблемою достатньо важкою і значимою для підлітка. Процес розв’язання цієї проблеми можна позначити як діяльність самоствердження. Потреба у самоствердженні і самореалізації є кардинально новим станом сучасного підлітка. Становлення “Я” підлітка виявляється у досягненнях значної вольової саморегуляції, підвищенні вимог до самого себе, поглиблення самооцінки, особистісної рефлексії, заміні гедоністичних мотивів цілями досягнення у майбутньому певного соціального статусу.

Тільки у підлітків ми зустрічаємося з самоствердженням у чистому вигляді, коли засоби самоствердження не мають вагомого значення, а окремий вчинок може в цілому змінити самооцінку. Диференційований аналіз дозволив ученим виявити складну динаміку стадій процесу розвитку підлітка та дати змістовну характеристику розвитку потреби самоствердження.

Перший рівень, 10-11 років – потреба визнання власних можливостей відбувається через розв’язання локальних завдань. У прагненні до самостійності переважають ситуативно обумовлені емоції.

Підліток намагається здобути визнання самого факту дорослішання. Він своєрідно відстоює своє право бути дорослим (наприклад, “Я можу піти на вулицю у тому пальто, у якому хочу”). Підліток прагне виконувати конкретні соціально схвалювані справи.

Другий рівень-стадія, 12-13 років – школяр вже не задовольняється простою участю у соціально схвалюваній діяльності, у нього розгортається потреба у суспільному визнанні, відбувається засвоєння не лише своїх обов’язків, але і прав у суспільстві ( “Я теж маю право”), формується прагнення бути дорослим не на рівні “Я хочу”, а на рівні “Я можу”, “Я повинен”. Школяр усвідомлює себе в системі суспільних відношень як суспільно значущого суб’єкта

Третій рівень-стадія, 14-15 років – розвивається готовність функціонувати у світі дорослих, що породжує бажання виявити свої можливості. Усвідомлюється і загострюється потреба у самовизначенні з позиції відповідальної суспільної людини, яка виконує серйозну соціальну роль. Спостерігається активний пошук шляхів та реальних форм розвитку предметно-практичної діяльності.

Школа стає місцем самоствердження. Якщо в школі не знаходиться однолітків чи вчителів, перед якими підліток може себе показати, завоювати престиж та визнання як особистість (хоч у позитивному, хоч у негативному плані), то привабливість школи неминуче падає. На думку вчених крайніми формами самоствердження підлітком свого Я є ризиковані ігри, фізичний та соціальний ризик, слідування сумнівним груповим цінностям тощо.

Формами самоствердження підлітка є: заняття спортом, праця в сім'ї, школі, на виробництві, виконання суспільно корисних справ (позитивні форми); зовнішнє наслідування дорослих, їхніх шкідливих звичок, особливостей поведінки (куріння, вживання алкоголю, наркотиків, надмірне і без смаку використання косметики, носіння своєрідного одягу, послуговування нецензурною лексикою).

Чому самоствердження підлітка часто сприймається неадекватно? Ознайомтеся із думкою науковців

Самопізнання підлітка

Формування ставлення підлітка до себе як особистості відбувається у два етапи, які відповідають молодшому і старшому періодам підліткового віку. На першому етапі відбувається усвідомлення своєї відмінності від ровесників, утвердження своєї належності до світу дорослих. Підлітку властиві некритичне наслідування зовнішніх манер дорослих, відчутна залежність від групи ровесників.

На другому етапі підліток уже не сумнівається, що він не дитина, починає усвідомлювати своєрідність своєї особистості. Знижується його залежність від групи однолітків. Якщо вони змушують підлітка чинити всупереч його уявленням про себе, він може не погодитися з ними, відстояти свою думку. Старшого підлітка характеризують підвищена увага до внутрішнього світу інших людей, до самоаналізу, поява здатності самовиховання [41 с.205]. Зростає рівень активності у самопізнанні.

Образ фізичного Я

Особливе значення у розвитку самосвідомості підлітка має формування власного образу фізичного Я – уявлення про свій тілесний образ, порівняння та оцінювання себе з точки зору еталона “мужності” або “жіночості”. В цей період інтенсивно засвоюються стереотипи поведінки, пов'язані з усвідомленням своєї статевої приналежності. Судження підлітка про себе є результатом пізнання власних якостей і особливостей. Уявлення про свою зовнішність не випадково є чи не найважливішим у самосвідомості підлітка.

Воно пов'язане з тим, що ознаки дорослості найяскравіше виявляються у зміні його тіла. Підліток має схильність перебільшувати і хворобливо реагувати на власні реальні чи уявні тілесні недоліки. Зовнішній вигляд – предмет турботи підлітка. Від заперечення себе тілесного через емоційні переживання і прагнення фізичного самовдосконалення підліток має прийти до прийняття своєрідності власного фізичного Я. Саме зовнішні ознаки дорослості визначають його статус у товаристві ровесників.

Ідентифікація зі своєю новою зовнішністю – складний для підлітка процес. Він має “прийняти себе таким, як я є...”, незважаючи на еталонних красунь і красенів, незважаючи на однолітків, що переважають за певними значущими ознаками.

У підлітковому віці, а саме в переломний його момент (13–14 років), Я-образ стає дуже нестійким, втрачає свою цілісність. Підліток особливо гостро відчуває суперечність, невпорядкованість свого Я, що зумовлене невизначеністю рівня домагань, труднощами переорієнтації з оцінювання інших на самооцінювання.

Відхід від прямого копіювання зразків поведінки інших людей вимагає розвитку способів самопізнання та самоаналізу, які у підлітків ще недостатньо сформовані. Це породжує суперечність між гострою потребою підлітків у самопізнанні і нездатністю адекватно реалізувати її, наслідком чого є зниження рівня адекватності, стійкості самооцінки, стабільності розвитку Я-образу [41 с.207-208].

Самооцінка та рівень домагань підлітка

Самооцінка підлітка носить суперечливий характер: з одного боку, підліток одночасно сприймає себе як дорослого і як маленьку дитину, з іншого – спостерігається поєднання конкретної ситуативної і загальної самооцінки, коли кожна позитивна і кожна негативна окрема самооцінка миттєве набуває глобального характеру.

Розвиток емоційно-ціннісного відношення до себе відбувається поетапно:

1 етап (10-11 р.) – характерна для молодшого школяра рівновага позитивних і негативних самооцінок змінюється на різке невдоволення собою, яке поширюється як на учбову діяльність, так і на всю систему взаємин з оточуючими. Майже третина підлітків дають собі повністю негативні характеристики; деякі підлітки, підкреслюючи свої численні недоліки, виділяють одну рису, яка їм подобається. Отже, характеристики себе мають негативне емоційне тло.

2 етап (11-12 р.) – виникає гостра потреба в самооцінці і водночас спостерігається невміння об'єктивно себе оцінити. Підлітки оцінюють себе нижче за тими показниками, котрі вважають для себе найбільш важливими. Можна говорити про своєрідну кризу самооцінки, більшою мірою притаманну хлопцям, ніж дівчатам.

3 етап (12-1З р.) – поряд із загальним сприйняттям себе зберігається і ситуативно негативне ставлення підлітка до себе, яке залежить від суджень оточуючих, насамперед, однолітків. Зниження самооцінки вказує на більший реалізм підлітків, порівняно із молодшими школярами. Причина зростання негативної самооцінки криється також у неможливості задоволення загостреної потреби підлітка в суспільному визнанні, недостатність або відсутність якого затримує його особистісне самовизначення.

4 етап (13-15 р.) – виникає оперативна самооцінка, що ґрунтується на співставленні своїх особливостей у даний момент із певними нормами, що виступають для підлітка як ідеальні форми його особистості. Самооцінка підлітка стає більш автономною, незалежною від різних ситуативних впливів (невдач або успіхів) та оцінки оточуючих. В кінці підліткового віку відбувається зміна самооцінки: поступово самооцінка, запозичена у дорослих, змінюється самооцінкою, яка виникає як прагнення до самовияву, самоствердження, самореалізації, самовиховання. М. Савчин, аналізуючи самооцінку підлітка, підкреслював, що у підлітковому віці самооцінка дітей стосується переважно основних моральних якостей: доброти, честі, справедливості тощо. Учні середніх класів не досить самокритичні, хоч часто вони визнають у собі багато негативних якостей, усвідомлюють потребу позбутися їх, прагнуть до самовиховання. Їх самооцінка є нестійкою та не завжди адекватною.

Судження молодших підлітків про себе виражаються також в оцінці їхніх взаємин з іншими людьми. Ці оцінки стосуються уміння дружити, чуйності до людей, своєї поведінки серед інших, поваги до себе, сприймання себе однокласниками, що свідчить про досить високий рівень самосвідомості, збагачення досвіду соціальної поведінки. Самооцінка старших підлітків є досить різноманітною, різнобічною, узагальненою за змістом. Кількість якостей, які вони усвідомлюють, приблизно удвічі більша, ніж у молодшій підлітковій групі. Старші підлітки оцінюють не тільки окремі риси характеру, а й свою особистість загалом. Вони виявляють певну соціальну зрілість, усвідомлюють себе готовими до життя особистостями.

Це виражається в самооцінці якостей, що характеризують їх як діяльних суб'єктів (рішучість, витримка, сміливість, почуття власної гідності, вміння обстоювати свої інтереси). У процесі самооцінювання підліток виявляє свої можливості для прийняття важливого для нього рішення, бере на себе певні обов'язки. Саме самооцінка є передумовою його свободи вибору./.../ З дорослішанням самооцінка підлітків стає диференційованішою, вона стосується не поведінки загалом, а поведінки в окремих соціальних ситуаціях, окремих вчинків. Це сприяє становленню її об'єктивності. Саме в цей період міра об'єктивності самооцінки зумовлює концентрацію зусиль на формуванні моральних якостей, визначає напрям розвитку особистості [41, с.208-209].

5 етап (15-17 р.) – в період ранньої юності на основі вироблення власної системи цінностей формується емоційно-ціннісне відношення до себе. Воно ґрунтується на самоаналізі поведінки, переконань, поглядів, результатів діяльності. Характер самооцінки підлітків визначає ті чи інші особистісні якості. Дослідники встановили деякі індикатори різних типів самооцінки підлітків. Зокрема, адекватну самооцінку прогнозує сильна орієнтація підлітків на майбутню професію і висока вчительська оцінка виконання норм моральної поведінки. Завищена самооцінка корелює з низькою оцінкою поведінки підлітка його ровесниками. Занижена самооцінка – результат низької психічної стійкості [17].

Сьогодні найбільшу турботу науковців викликають не ті підлітки, у яких самооцінка дуже висока, а ті, в кого вона середня чи низька. На подібних самооцінках ґрунтуються середні і низькі домагання. Такі підлітки ні до чого не прагнуть, нічого не хочуть, мало на що реагують.

Шлях до саморозвитку і самоствердження у цієї категорії підлітків закритий. Психологи вважають, що найбільш продуктивною є висока і дуже висока самооцінка підлітка, яка перевищує його реальні можливості. Підлітки з таким типом самооцінки характеризуються здатністю ставити перед собою складні і досить віддалені цілі та прикладати вольові зусилля для їх досягнення [8, с.193].

Рівень домагань свідчить про те, що особистість чекає від себе такого ступеня виконання завдань відповідної складності, який її задовольнить. Рівень домагань відбиває міру вимогливості людини до самої себе при конкретному завданні й адаптації до своїх досягнень.

Рівень домагань підлітків певним чином змінюється:

• домагання стають стійкішими;

• формується вміння правильно ставитись до переживань “успіху” чи “невдачі”;

• посилюється адекватність впливу на рівень домагань результатів конкретної діяльності, більш об'єктивно здійснюється зіставлення оцінки результату дії з очікуваним наслідком;

• міра адекватності домагань щодо навчального статусу підлітка залежить від його успішності у навчанні.

Отже, особливостями процесів перебудови самооцінки у підлітковому віці є зниження впливу батьків на самооцінку, натомість підвищення впливу однолітків як референтної групи, переорієнтація самооцінки підлітків з учбової діяльності на взаємини з ровесниками і на власні фізичні якості, поглиблення змістовного аспекту самооцінки, чітке виявлення неприйняття оцінки дорослих, незалежно від їхньої правильності чи справедливості.

Розвиток “ Я” і набуття ідентичності підлітком

Для підліткового періоду характерним є пошук ідентичності. Ідентичність – це емоційно-когнітивна єдність уявлень про самого себе, усвідомлення безперервності у часі власної особистості, свого місця у світі, в системі міжособистісних взаємин.

У центрі пошуку ідентичності – узгодженість позитивних і негативних переживань про самого себе, знаходження відповідей на питання: “Який я? За кого мене приймають? Яким би я хотів бути?” Набуття ідентичності збагачує підлітка такими знаннями і почуттями, про які він, навіть, і не підозрював у дитинстві [8, с.189].

Підліток через власні душевні муки збагачує сферу своїх почуттів і думок, він проходить важку школу ідентифікації із самим собою і з іншими, вперше опановуючи досвідом цілеспрямованого відокремлення (В. Мухіна).

Підліток відчуває на собі вплив різних соціальних вимог та опановує нові соціальні ролі. У цей період нерідко виникають конфлікти ідентичності та суперечності соціальних ролей. Е. Еріксон вважав, що у підлітковому віці параметр зв’язку з оточуючими коливається між позитивним полюсом ідентифікації Я і негативним полюсом плутанини ролей.

Перед підлітком постає завдання узагальнення та об’єднання всього, що він знає про самого себе як про учня, сина, спортсмена, друга в єдине ціле. Все це підліток має осмислити, пов’язати з минулим і спроектувати у майбутнє. Якщо молода людина упорається з цим завданням, то у неї з’явиться відчуття того, хто вона є, де знаходиться й куди прямує [36, с. 119].

Процес ідентифікації як з позитивним, так і з негативним у собі стверджує положення: “Приймайте мене таким, яким я є!” Це не виклик оточуючим, це нормальне набуття ідентичності [8, с.189]. Реакцію на втрату статусу дитини, на глибоку невідповідність біологічних можливостей соціальним, особистісну рефлексію на свій внутрішній світ можна розглядати як кризу ідентичності у підлітковому віці. Задля досягнення ідентичності індивіду необхідно розв’язати наступні завдання: розвиток упевненості в собі; прийняття відповідної своїй статі ролі; формування особистої системи цінностей; досягнення емоційної незалежності від батьків та інших дорослих.

Особистісна рефлексія

Пізнання людиною самої себе відбувається завдяки такому механізму, як особистісна (індивідуальна) рефлексія. Дитина починає осмислювати передумови, закономірності і механізми власної діяльності, соціальний і індивідуальний спосіб існування. Підліток аналізує свої життєві програми, цілі, цінності, установки, прагнення. Рефлексивне усвідомлення стає засобом самоконтролю і самовдосконалення. Результатом індивідуальної рефлексії стає образ “Я” . Підлітковий вік є сенситивним періодом для розвитку індивідуальної рефлексії.

Очевидна схильність до рефлексії є характерною особливістю підлітків. Ця тенденція має онтогенетичну зумовленість і перебуває у безпосередньому зв’язку із загальним особистісним становленням підлітка.

Особистісна рефлексія (саморефлексія) – це мисленнєвий процес, спрямований на аналіз, розуміння, усвідомлення себе: власних дій, поведінки, мови, досвіду, почуттів, здібностей, характеру, стосунків [4; 12].

Особистісна рефлексія виявляється в процесі переосмислення особистістю своєї внутрішньої суті. Завдяки особистісній рефлексії підліток набуває ідентичності, оцінює свої якості і стани, поглиблює вивчення самого себе. Рефлексивні розмірковування вимагають від підлітка неупередженості, щирості й відповідальності. Д.І. Фельдштейн виявив динаміку розвитку рефлексії: у 10-11 років предметом рефлексивних очікувань підлітка виступають окремі вчинки.

В 12-13 років головним стає аналіз рис власного характеру і особливостей взаємостосунків з людьми. У віці 12-13 років 78% дітей проявляють рефлексію, яка розвивається якісно протягом всього підліткового періоду. В 14-15 років у структурі особистісної рефлексії істотно підвищується критичність підлітків щодо себе.

Факторами, які активізують розвиток рефлексії та самосвідомості у підлітковий період є: формування власного образу фізичного Я, підвищена увага до світу інших людей, оцінних суджень значущих інших, концентрація зусиль на формуванні моральних якостей, засвоєння об’єктивних критеріїв морально-вольових якостей і навчальної діяльності, прагнення до самовиховання. Одним з еталонів для здійснення рефлексивної самоорганізації, а так само поліпшення якісних особливостей рефлексії є принцип діалогічності. Рефлексія не може бути засвоєна з культури в готовому вигляді, її становлення відбувається в процесі спілкування, побудованого у формі діалогу (Л.М. Кузнєцова, І.М. Семенов, С.Ю. Степанов) [42].

Компоненти рефлексивного процесу, які присутні як в інтелектуальній, так і в особистісній рефлексії постають як:

а) ідеальна модель кінцевої мети діяльності (наприклад, ідеальний образ власного “я”);

б) усвідомлення власного досвіду (особистісних рис, умінь, навичок, умов діяльності, особистого статусу у певній ситуації);

в) з’ясування необхідних перетворень для наближення його усвідомлених характеристик (перш за все, особистісних рис) до ідеальної моделі (перебіг розгортатиметься як планування діяльності, в якому останній момент рефлексивної структури буде наслідком співставлення бажаної ідеальної моделі та усвідомленого досвіду).

Зіставлення відстороненого судження про власну особистість та усвідомленого досвіду актуалізує процес особистісної рефлексії. Підлітковий вік відзначається загальною фрустраційною забарвленістю, що й зумовлює тенденцію до перманентної рефлексії [20].

Я-концепція підлітка

Становлення “Я” підлітка являє собою безперервний розвиток процесів, які беруть свій початок ще з дитинства. По-перше, це досягнення значної вольової саморегуляції; незалежність у плануванні свого часу і прийнятті рішень; засвоєння нових значущих цінностей, безвідносно до поглядів референтних осіб; зростання довіри до групи однолітків; більший реалізм у формуванні цілей; підсилена потреба впливати на інших; зростання стійкості до фрустрацій.

По-друге, це зміна цілей на основі ціннісних уявлень; потреба в самостійності; підвищення вимог до самого себе; поглиблення самооцінки, прийняття на себе відповідальності з урахуванням загальних цінностей.

По-третє, це заміна гедоністичних мотивів більш віддаленими цілями, які спрямовані на досягнення у майбутньому певного соціального статусу [8, с.188].

Після пошуків себе, особистісної нестабільності у дитини до кінця підліткового віку уявлення про себе стабілізуються і утворюють цілісну систему згармонізованих уявлень про себе – “Я-концепцію”.

Я-концепція – це система уявлень людини про саму себе, яка включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних, характерологічних, соціальних та інших властивостей; самооцінку; суб'єктивне сприйняття зовнішніх чинників, що впливають на власну особистість.

Інтерес до власного внутрішнього світу виникає приблизно у 11-12 років. Потім відбувається поступове ускладнення і поглиблення самопізнання. Підліток відкриває для себе внутрішній світ, він починає аналізувати власні риси, вчинки, складні переживання. Підліток намагається зрозуміти, яким він є насправді, і уявляє, яким би він хотів бути.

Образи “Я” підлітка різноманітні. “Я” концепція " складається з:

1) реального “Я” – це фізичне “Я”, уявлення про свою зовнішність, привабливість, розум, здібності, характер, доброту, тобто уявлення про те “який Я насправді”;

2) ідеального “Я” – ідеальний образ, спонукає до самовиховання та саморегуляції. Уявлення про те “яким я хотів би бути”;

3) дзеркального “Я” – уявлення про те “як мене сприймають інші та яким я сам себе бачу”;

4) фантастичного “Я” – фантазування про себе під впливом абстрактного мислення та уяви, створення таємного інтимного світу, ретельно прихованого від сторонніх.

Особливу значущість для розвитку особистості підлітків має “ідеальне Я”. Це самооцінка особистістю підлітка самого себе у відповідності з бажаннями (“Яким би я хотів бути”). При високому рівні домагань і недостатньому усвідомленні своїх можливостей “ідеальне Я” може сильно відрізнятися від реального. Підлітком переживається дистанція між ідеальним образом і справжнім своїм становищем, що призводить до невпевненості у собі, зниження самоповаги. У міжособистісних взаєминах, як правило, такий підліток проявляє образливість, впертість, агресивність. Коли ж ідеальний образ уявляється досяжним, він завжди спонукає до саморозвитку [8, с. 196].

Типовими особливостями особистості сучасного підлітка є (І. Булах):

• егоцентризм, амбівалентність почуттів, прагнення до усамітнення, потреба у самоствердженні, самоаналіз, почуття невпевненості у собі, ідентичність, почуття винятковості, емансипація, прагнення до створення ідеалів, вразливість, мрійливість;

• підвищена сенситивність до оцінних взаємин оточуючих;

• вибірковість в оцінці рис іншої людини (фетишизація тих якостей, які найбільше імпонують підлітку);

• поява прямолінійних оцінок та критичних суджень про оточуючих;

• чітка диференціація оцінних ставлень і поява рефлексивних очікувань (тобто здатності передбачати те, як можуть оцінити особистість підлітка знайомі, родина, однолітки, вчителі);

• нестійкість самооцінки;

• мотивація досягнення (потреба в успіху чи уникненні невдачі та гостре їх переживання);

• висока сприйнятливість думок оточуючих (головним чином, референтних осіб) про власну особистість;

• поява відносно стійких цілей і здатності довільно приймати рішення;

• вимогливість (взаємна вимогливість) до однолітків (друзів) і дорослих (батьків, учителів) у дотримуванні слова, обіцянок, у відданості та довірі;

• виникнення особливого особистісного утворення – рольового самовизначення, що можна охарактеризувати як усвідомлення підлітком себе представником суспільства, підліткової субкультури, референтної групи та конкретизація себе в них через прийняття певних рольових позицій;

• прагнення бути значущим (авторитетним) у колі однолітків;

• потреба в інтимно-особистісному спілкуванні зі значущими ровесниками;

• конформність щодо думок і позицій референтних однолітків;

• відносна незалежність поведінки від порад дорослих;

• прагнення до автономності та самостійності;

• прагнення до нової соціальної позиції – позиції бути і вважатися дорослим (почуття дорослості);

• здатність до саморозвитку;

• усвідомлення власної наступності (стійкості особистості в часі), зміна часової перспективи (поглядів на майбутнє) [6, с.72-85].

Моральний розвиток підлітка

Ознайомтеся із думкою науковців щодо морального розвитку підлітка

Найважливіша особливість підліткового віку – формування моральної свідомості. Виявляються так звані "порожні місця " у внутрішньому світі дитини і складають програму подальшого заповнення цих "порожніх місць" вищими смислами, цінностями та ідеалами людства. Конкретизація спільної мети сприяє підвищенню ефективності сімейного виховання, зкоординованості дій батьків і навчально-виховного закладу. Такий підхід на практиці дає змогу здійснювати формування особистості дитини опосередковано, не втручаючись безпосередньо в її ціннісно-смислову сферу, через моделювання зовнішніх умов, сприятливих для духовного розвитку [22]. Залежно від того, який досвід здобуває підліток, яку моральну діяльність він виконує, буде формуватись особистість.

На цьому життєвому етапі починає формуватися світогляд як основний мотив і регулятор поведінки. Підлітки активно оволодівають науковими знаннями про природу, людські стосунки, і це робить їхні вчинки більш цілеспрямованими, послідовними і прогнозованими. Однак їх світогляд ще не є стійким і цілісним, він може радикально змінюватися під впливом особистих невдач, зовнішніх чинників, нерідко негативних [41].

Для підлітка відбуваються зрушення в шкалі цінностей. Вчинки стають більш цілеспрямованими, послідовними і прогнозованими. Романтичні прагнення поступаються місцем реалістичному, прагматичному вибору одного, більш стійкого інтересу.

Підліткова пора є дуже сприятлива для розвитку моральної свідомості та самосвідомості, які створюють можливості для регуляції поведінки дитини. Однак реальна поведінка ще не цілком регламентується підлітками. Оволодіння ними своєю поведінкою пов'язане з такими труднощами, як невміння стійко керуватися певною метою, систематично здійснювати самоконтроль, а також із притаманними дітям навіюваністю, імпульсивністю [41].

Основні фактори особистісного розвитку підлітків

Сприятливі фактори розвитку підлітків:

• гармонійність психофізичного дозрівання;

• позитивне ставлення до праці або окремих навчальних предметів;

• цілеспрямованість у позанавчальній діяльності;

• орієнтація на соціально позитивного лідера в середовищі однолітків, адекватність поведінки в школі та поза нею;

• корегованість окремих вікових реакцій поведінки;

• стійкість до несприятливих факторів впливу;

• невротичний, з внутрішніми конфліктними переживаннями, а не психопатоподібний тип реагування на психотравмуючу ситуацію.

Фактори, які активізують розвиток рефлексії та самосвідомості у підлітковий період: формування власного образу фізичного Я, підвищена увага до світу інших людей, оцінних суджень значущих інших, концентрація зусиль на формуванні моральних якостей, засвоєння об’єктивних критеріїв морально-вольових якостей і навчальної діяльності, прагнення до самовиховання.

Фактори ризику розвитку підлітків:

• збереження інфантильності суджень, залежність від ситуації, неспроможність вплинути на неї, слабкість реакції на осуд. Відсутність власних вольових установок, слабкість функції самоконтролю та саморегуляції;

• некорегованість поведінки, яка обумовлена поєднанням інфантильності з афективною збуджуваністю; підвищений інтерес до сексуальних проблем;

• переорієнтація інтересів на позашкільне оточення, прагнення до імітації асоціальних форм дорослого способу життя (ранні сексуальні ексцеси, вперте прагнення до паління, алкоголізації і т. ін.);

• несприятливі умови мікросередовища (сім’я, асоціальна поведінка) як основа реакції імітації або протесту; неадекватні умови навчання, які заважають засвоєнню програми.

 далі п.7.6. Розвиток мотиваційної сфери підлітка     

або

 Перейти на головну сторінку курсу "Вікова психологія"