Відмінності між версіями «Стаття до проекту "Моє рідне місто" Шабанов Віталій»

Версія за 03:18, 26 листопада 2015

На цьому місці розмість статтю, у якій висвітліть свій досвід та враження, знайдені матеріали з історії рідного міста або села. Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах, таблицю (зразок поданий у завданні та нижче) та фотографії рідного краю.

При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:

• А ви знаєте історію рідного села?

Історія Виникнення

Знам'янка як залізнична станція утворилася 1869 року, після того як відкрито рух поїздів на лінії Одеса — Харків. Назвали станцію так само, як і невелике селище, що за 3 км від неї, — Знам'янка (тепер — Знам'янка Друга), яке заснували 1730 року переселенці з Центральної Росії (імовірно — із села Знам'янського Орловської губернії). Назва походить від особливо шанованої переселенцями-старообрядцями ікони Знамення Богородиці. Переселенці займалися теслярним, токарним і меблевим ремеслами.

Станцію Знам'янка з вокзалом та конторськими спорудами побудовано на галявині Чорного лісу, через який проходила залізнична колія Одеса — Харків. Чорний ліс розташований на правому березі верхів'я Інгульця, а його південно-західна частина виходить на вододіл між ріками Інгулець та Інгул.

За часів татарських набігів на Київщину та Поділля поблизу проходив Чорний шлях, яким пересувалися нападники. У самому лісі вони зосереджували свої загони перед набігами, робили засідки. У 1764 — 1781 роках термін «чорний» застосовувався до значної території теперішнього Знам'янського району, яка входила до військових поселень Чорного гусарського полку. Природознавці пов'язують назву Чорний ліс з тим, що він густий і дуже затінений, оскільки в ньому переважають великі дубово-грабові масиви. Знам'янка за часів Російської імперії

Через чотири роки після заснування Знам'янки, у серпні 1873 року, відкрито рух поїздів на новозбудованій дільниці Знам'янка — Миколаїв, а ще через три роки — до Фастова. Тож протягом семи років станція стала значним транспортним вузлом на перехресті залізничних колій Харків — Одеса та Київ — Миколаїв. Його розширення наступними роками зумовило швидке зростання населення пристанційних селищ.

Тривалий час Знам'янка була станцією третього класу, її депо спочатку налічувало 4 паровози. У грудні 1883 року тут закінчилося будівництво нового приміщення депо. Відтоді в ньому було 29 паровозів і працювало 92 особи.

У 90-х роках XIX століття вузол щороку відвантажував до портових міст та в північному напрямку близько 600 тисяч пудів хліба, а 1913 року — 5 млн пудів. Того ж 1913 року було одержано 2 млн пудів різних товарів.

Одночасно з розбудовою станції на землях, які в поміщиків Осипових орендували переселенці з сусідніх сіл та з інших повітів, постало невелике селище залізничників — Осипове (центр нинішньої Знам'янки). 1886 року тут було 24 приватні будинки, землянка, 6 торговельних закладів. На той час у селищі мешкало 143 особи. На межі XIX — ХХ століть на південь від станції (також на землях, взятих в оренду) виникає ще одне селище — Ліницьке (пізніше — Наталівка, Козьми). Розширення залізничного вузла наступними роками зумовило швидкий приріст населення пристанційних селищ. 1913 року в Осиповому і Ліницькому налічувалося близько 6 тисяч жителів.

Селище Осипове, що прилягало до вокзалу від проспекту до вулиці Радянської (колишньої поліцейської).

Селище Лінницьке від вулиці Вокзальної до вулиці Рози Люксембург (колишньої Наталіївської) і до вулиці Селянської. Всі вулиці селища Лінницького було названо іменами членів поміщиці:

   вулиці Леніна і Карла Маркса були названі Ганнівською (мати поміщиці),
   вулиці Селянської і Рози Люксембург — Наталіївською (сама поміщиця),
   Червона площа — Анатоліївською (чоловік поміщиці),
   вулиця 40 років Жовтня — Юрівською (син поміщиці).

Наприкінці позаминулого століття Знам'янка стала важливим торговельним осередком півдня Росії, з чого мали значний прибуток місцеві поміщики, куркулі та купці. Водночас тут сформувався один із найбільших на півдні Російської імперії ринків робочої сили.

У 10-х роках XX століття в Знам'янці відкриваються контори трьох акціонерних банків і товариство взаємного кредиту, обіг якого за перший же рік діяльності становив 8 млн. карбованців. Значно розвинулися лісові промисли: деревообробний, меблевий, теслярний, і токарний.

30 квітня 1892 року у Знам'янці почав діяти лікувально-продовольчий пункт. Його працівники реєстрували заробітчан, здійснювали санітарний нагляд за ними, подавали амбулаторну допомогу хворим, давали дешеві обіди. Першим завідувачем Знам'янського лікувально-продовольчого пункту став лікар залізничної лікарні, брат видатного українського композитора Миколи Лисенка — Андрій Лисенко, досвідчений фахівець.

З історією Знам'янки кінця XIX — початку XX століття пов'язано життя і діяльність відомих діячів української культури. Улітку 1892 року тут перебували сім'ї композитора Миколи Лисенка та драматурга Михайла Старицького. В Орловій Балці Микола Лисенко зустрічався з Каролем Шимановським — майбутнім видатним польським композитором, працював над оркестровкою опери «Тарас Бульба». Теплу згадку про Знам'янку й Орлову Балку залишив польський письменник Ярослав Івашкевич. Михайло Старицький написав тут драму з народного побуту «Без світу». За порадою і творчою допомогою Старицького Андрій Лисенко 1898 року зорганізував серед робітників станції і депо аматорський музично-драматичний гурток. Однією з перших гуртківці поставили п'єсу «Не судилось». Тут провів своє дитинство і артист Юрій Лисенко, який згодом працював у театрі разом з Марією Заньковецькою, Панасом Саксаганським та іншими видатними акторами.

Напередодні Першої світової війни завдяки загальному економічному пожвавленню в країні зросло значення Знам'янки як вузлової станції. Під час Української революції 1917–1921 років Знам'янка перебувала під владою різних військових формувань: уповноважені тимчасового уряду (меншовики), більшовики, представники Центральної Ради, Директорії, адміністрація австро-німецької окупації, повстанці, представники Холодноярської Республіки.

Перша Знам'янська рада складалася здебільшого з представників інтелігенції, переважно меншовиків. На вимогу більшовицького партійного осередку, меншовицьку раду було розпущено. Більшість нового складу ради стояли на ленінських позиціях. У той час Знам'янка належала гайдамацьким загонам, підлеглим Українській Центральній Раді.

19 січня 1918 року у місті проголошено радянську владу.

Навесні 1918 року Знам'янку захопили австро-німецькі війська.

У листопаді-грудні 1918 року загони Директорії визволили місто від австро-німецьких загарбників.

5-6 лютого 1919 року Знам'янку знову захопили радянські сили.

Навесні цього ж року у місті діяли повстанці під проводом Григор'єва.

На окрему розповідь заслуговує діяльність загону Кібця. Він від 1920 року діяв у Чорному лісі, узяв участь у Знам'янському повстанні. Загін Кібця на станції Знам'янка хитрощами роззброїв ескадрон червоної кінноти, захопив у полон і розстріляв комісара ескадрону Якова Галембу, який закатував його дружину й сина. У листопаді Кібець знову здійснив наліт на вузлову станцію Знам'янка. До кінця листопада 1920 року отамани Хмара і Кібець діяли біля Знам'янки — здійснювали диверсії на залізницях, зупиняли потяги, знищували відділи червоноармійців і ЧК[3]. Знам'янка за часів СРСР

Після громадянської війни розгорнулася відбудова вузла і селища. Становлення ж Знам'янки як міста відбулось у 1920 — 1930 роках. 7 березня 1923 року Знам'янка стала районним центром, якому підпорядковувалися 9 сільських рад. До 1925 року район входив до складу Олександрійського, а потім Єлисаветградського округу. З утворенням району село Хвощувате (Патрина) злилося з селищем.

У роки довоєнних п'ятирічок розширено паровозне й збудовано вагонне депо, автоконтрольний пункт і пункт технічного огляду. Зросла потужність електростанції, з'явилися нові локомотиви, верстати. Знам'янка стала однією з найбільших у Правобережній Україні «фабрик поїздів». Безперервним потоком в усі напрямки йшли звідси ешелони з рудою, нафтою, вугіллям, хлібом тощо. Розвивалася місцева промисловість. Наприкінці 1931 року створено деревообробний комбінат «Україна».

У травні 1930 року Знам'янці надано статус селища міського типу. Від 1932 року — райцентр Одеської області, від 1937 — Миколаївської, а від 1939 року — Кіровоградської області. У жовтні 1938 року робітниче селище Знам'янка, де проживало 14,6 тис. осіб, переведено до розряду міст районного, а у серпні 1939 року — обласного підпорядкування. На станції Знам'янка формували і відправляли на фронт щодня по декілька військових ешелонів. Усі служби вузла працювали чітко і злагоджено, попри те, що багато залізничників пішло на фронт. 5 серпня 1941 року гітлерівці захопили місто. 15 листопада 1941 року Знам'янка увійшла до складу Олександрійського ґебіту. У роки війни Знам'янський район став одним із центрів партизанського руху на Кіровоградщині. Особливо активізувалися дії партизанів на початку 1943 року.

Зв'язківець Української повстанської армії Семен Сорока згадує: «  У нас на Кіровоградщині теж були упівці і боролися… Не Скирда, який сидів в Дмитрівському чи Іванківському лісі недалеко від Знам’янки. Він там нічим не займався, він тільки займався… Брали дівчат, ґвалтували їх, в розход пускали або виганяли. А воювали, наприклад, у Чорному лісі – це загін В’ячеслава, Енея… Тут були ці люди, які воювали, що кожного дня були бої. Бо ті хлопці, які сиділи в Дмитрівці і в Знам’янці, передавали німцям, що пішли туди, то туди пішли упівці. Партизани й німці ганялися за ними. Тому що, виходить, що радянські партизани замість того, щоб боротися, бігали позаду і взнавали де вони, і передавали німцям[7].  »

У роки німецької окупації Знам'янки проти нацистів боролися не тільки партизани-комуністи, а й українські націоналісти. Коли націоналістичний рух почав розвиватися й ставити завдання боротьби на два фронти — проти більшовиків і німців, та створення самостійної української держави, німці почали репресувати українських націоналістів. Влітку 1943 року, напередодні проведення гітлерівцями каральної операції проти радянських партизанів у Чорному лісі біля Знам'янки, співробітники СД розстріляли військовослужбовців-українців з шуцманшафтбатальйону 124, причетних до організації українських націоналістів[8]. Незважаючи на глибоку конспірацію, гестапо вдалося розгромити Знам'янське повстанське підпілля[9]. Післявоєнний період

У жовтні 1946 року виконком міської ради затвердив схему генерального плану забудови Знам'янки. Розширилася привокзальна площа, почалося озеленення міста, брукування вулиць. Наприкінці 1949 року в місті стали до ладу основні магістралі водопостачання; промисловість і транспорт почали одержувати електроенергію з Олександрії. У 50-ті роки в Знам'янці розгорнулося спорудження багатьох підприємств, реконструкція наявних. 1952 року закінчилося будівництво пасажирського вокзалу. Розширення колійного господарства дало змогу збільшити пропускну здатність вузла. У грудні 1959 року вузол одержав струм із Кременчуцької ГЕС, завдяки чому в 1962 році стало можливим електрифікувати дільницю Знам'янка — П'ятихатки, а в наступному році — дільницю Знам'янка — Миронівка.

1965 року в Знам'янці почав працювати потужний маслосирзавод — найбільше в області підприємство молочної промисловості. 1971 року став до ладу хлібозавод з продуктивністю 50 тонн виробів за добу.

У центрі та на околицях міста поступово постають масиви багатоповерхових житлових будинків із комплексами підприємств побутового обслуговування.

Відому в області Знам'янську бальнеологічну лікарню відкрито 1966 року на базі місцевих джерел мінеральної радоново-вуглекислої води. Бальнеологічним та кліматичним факторами, методами комплексної терапії та ефективністю лікування знам'янська оздоровниця не поступається відомим курортам.

• Які відомі люди Ваші земляки?

  Найвидатніша людина міста - Шабанов Віталій Олександрович, студент факультету історії та права КДПУ ім.В.Винниченка

• Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?

На станції Знам'янка формували і відправляли на фронт щодня по декілька військових ешелонів. Усі служби вузла працювали чітко і злагоджено, попри те, що багато залізничників пішло на фронт. 5 серпня 1941 року гітлерівці захопили місто. 15 листопада 1941 року Знам'янка увійшла до складу Олександрійського ґебіту. У роки війни Знам'янський район став одним із центрів партизанського руху на Кіровоградщині. Особливо активізувалися дії партизанів на початку 1943 року.

Восени 1943-го до Знам'янки наблизилась Червона армія. 19 жовтня битву за місто розпочали літаки, а в ніч проти 9 грудня, після тривалої артпідготовки, почався штурм вузла. Наступальну операцію здійснювали частини 18-го і 29-го танкових корпусів 5-ї гвардійської танкової армії під командуванням генерал-полковника П. О. Ротмістрова, 6-ї, 110-ї гвардійських стрілецьких дивізій 5-ї гвардійської армії, якою командував генерал-лейтенант О. С. Жадов, та стрілецький корпус, який очолював генерал-майор О. І. Родимцев. 9 грудня Знам'янку зайняла Червона армія. У визволенні міста активну участь взяли партизанські загони під командуванням І. Д. Діброви, Є. І. Петрова, М. П. Кришталя, Г. М. Володіна, І. Ф. Присяжнюка, а також підпільники знам'янських диверсійних груп.

Понад 1000 жителів Знам'янки, які в складі військ Червоної армії воювали на фронті, нагороджено орденами і медалями СРСР. У Знам'янці народилися два Герої Радянського Союзу — О. П. Осадчий і П. К. Філоненко.

• Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?

Під час Української революції 1917–1921 років Знам'янка перебувала під владою різних військових формувань: уповноважені тимчасового уряду (меншовики), більшовики, представники Центральної Ради, Директорії, адміністрація австро-німецької окупації, повстанці, представники Холодноярської Республіки.

Перша Знам'янська рада складалася здебільшого з представників інтелігенції, переважно меншовиків. На вимогу більшовицького партійного осередку, меншовицьку раду було розпущено. Більшість нового складу ради стояли на ленінських позиціях. У той час Знам'янка належала гайдамацьким загонам, підлеглим Українській Центральній Раді.

19 січня 1918 року у місті проголошено радянську владу.

Навесні 1918 року Знам'янку захопили австро-німецькі війська.

У листопаді-грудні 1918 року загони Директорії визволили місто від австро-німецьких загарбників.

5-6 лютого 1919 року Знам'янку знову захопили радянські сили.

Навесні цього ж року у місті діяли повстанці під проводом Григор'єва.

На окрему розповідь заслуговує діяльність загону Кібця. Він від 1920 року діяв у Чорному лісі, узяв участь у Знам'янському повстанні. Загін Кібця на станції Знам'янка хитрощами роззброїв ескадрон червоної кінноти, захопив у полон і розстріляв комісара ескадрону Якова Галембу, який закатував його дружину й сина. У листопаді Кібець знову здійснив наліт на вузлову станцію Знам'янка. До кінця листопада 1920 року отамани Хмара і Кібець діяли біля Знам'янки — здійснювали диверсії на залізницях, зупиняли потяги, знищували відділи червоноармійців і ЧК

• Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?

Сьогодні Знам'янка — це місто сплетіння залізниць, ворота Півдня України. Це перехрестя залізничних магістралей, які прямують з півночі на південь (Київ — Миколаїв), з півночі на південний схід (Київ — Дніпропетровськ), із сходу на захід Харків— Одеса). Понад 50% працевлаштованих городян зайняті на 16 міських підприємствах залізничного транспорту, як-от:

   Знам'янська дирекція залізничних перевезень,
   локомотивне депо,
   вагонне депо,
   дистанція колії,
   дистанція сигналізації та зв'язку,
   дистанція захисних лісонасаджень,
   колійно-машинна станція 63,
   дистанція електропостачання,
   будівельно-монтажне експлуатаційне управління № 3,
   вагонна дільниця,
   сортувальна станція Знам'янка,
   пасажирський вокзал,
   Знам'янський відділ служби матеріально-технічного забезпечення Одеської залізниці,
   центр механізації колійних робіт,
   будівельно-монтажний потяг № 704,
   Знам'янський загін воєнізованої охорони Одеської залізниці.

• Якими пам’ятками природи багатий рідний край?

Рідне місто або село на карті України Google (вставити фотокопію карти)

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Ресурси:

• Посилання на презентацію у [[1]]
• Посилання на власний фотоальбом у [[2]];

• Посилання на власний блог vitaliyshabanov.blogspot.com;

• Посилання на добірку відеоматеріалів [[3]];

• Посилання на опитування або анкету у [[4]];

• Посилання на спільний груповий постер.

Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка