Відмінності між версіями «Місто Кіровоград»

Матеріал з Вікі ЦДУ
Перейти до: навігація, пошук
(План, вулиці та місцевості Кіровограда міні)
(План, вулиці та місцевості Кіровограда міні)
Рядок 184: Рядок 184:
  
 
== План, вулиці та місцевості Кіровограда [[Файл:Screenshot 2.png|міні]]==
 
== План, вулиці та місцевості Кіровограда [[Файл:Screenshot 2.png|міні]]==
 
{{План Кіровограда}}
 
 
Сучасний Кіровоград поділяється на два адміністративні райони — [[Кіровський район (Кіровоград)|Кіровський]] і [[Ленінський район (Кіровоград)|Ленінський]]. Кіровоградській міськраді також підпорядковується селище [[Нове (смт)|Нове]].
 
 
Центральною площею міста є [[Площа Героїв Майдану (Кіровоград)|площа Героїв Майдану]].
 
 
Головними міськими магістралями є вулиці [[Велика Перспективна вулиця|Велика Перспективна]] (вісь центральної частини міста), [[Вулиця 40-річчя Перемоги (Кіровоград)|вулиця 40-річчя Перемоги]] (шлях на [[Миколаїв]]), [[Вулиця Полтавська (Кіровоград)|Полтавська]] (шлях на [[Кременчук]]), [[Університетський проспект (Кіровоград)|Університетський проспект]] (шляхи на [[Умань]] та [[Кишинів]]). Важливе значення для протиповеневого захисту має [[Вулиця Набережна (Кіровоград)|набережна]].
 
 
{{main|Вулиці Кіровограда}}
 
Кіровоград має низку мікрорайонів:
 
{|-
 
|
 
* ''[[Ковалівка (Кіровоград)|Ковалівка]]'';
 
* ''[[Велика Балка (Кіровоград)|Велика Балка]]'';
 
* ''[[Кущівка (Кіровоград)|Кущівка]]'';
 
* ''[[Завадівка (Кіровоград)|Завадівка]]'';
 
* ''[[Катранівка (Кіровоград)|Катранівка]]'';
 
* ''[[Гірниче селище (Кіровоград)|Гірниче селище]]'';
 
* ''[[Лелеківка (Кіровоград)|Лелеківка]]''
 
* ''[[Некрасівка (Кіровоград)|Некрасівка]]'';
 
* ''[[Балашівка (Кіровоград)|Балашівка]]'';
 
* ''[[Стара Балашівка (Кіровоград)|Стара Балашівка]]'';
 
|
 
* ''[[Новомиколаївка (Кіровоград)|Новомиколаївка]]'';
 
* ''[[Озерна Балка (Кіровоград)|Озерна Балка]]'';
 
* ''[[Масляниківка (Кіровоград)|Масляниківка]]'';
 
* ''[[Арнаутово (Кіровоград)|Арнаутово]]'';
 
* ''[[Черемушки (Кіровоград)|Черемушки]]'';
 
* ''[[Никанорівка (Кіровоград)|Никанорівка]]'';
 
* ''[[Бєляєва (Кіровоград)|Бєляєва]]'';
 
* ''[[Новоолексіївка (Кіровоград)|Новоолексіївка]]'';
 
* ''[[Солодка Балка (Кіровоград)|Солодка Балка]]''.
 
|}
 
Окрім того, традиційно район центральної [[Площа Героїв Майдану (Кіровоград)|площі Героїв Майдану]] є місцевим ''Центром'', а за районом біля [[Фортеця святої Єлисавети|Єлисаветинської фортеці]] по вулиці Ушакова на її початку (з боку Інгулу) закріпилась назва ''Вали'', а ділянку самої фортеці (нині Першої міської лікарні) і далі називають ''Військовим містечком'', нерідко мікрорайон вулиці Великої Пермської іменують ''Пермським''.
 
  
 
==Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"==
 
==Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"==

Версія за 15:50, 9 листопада 2015


місто Кіровоград

Кіровогра́д (до 1924 року — Єлисаветград[1], у 19241934 роках — Зінов'євськ, у 19341939 роках — КіровоКірово) — місто в Україні, адміністративний центр Кіровоградської області, центр Кіровоградського району; промисловий і культурний осередок у центрі країни; вузол автошляхів, залізнична станція, аеропорт.

Кіровоград розташований у межах Придніпровської височини, на берегах ріки Інгул, при впаданні в неї менших річок — Сугоклії та Біянки.

Місто було утворене у середині XVIII століття після будівництва фортеці святої Єлисавети. Відтоді відоме як Єлисаветград, місто пережило у середині XIX — на початку ХХ століть «золоту еру» — розвивалась промисловість, розбудовувалась міська інфраструктура, розквітла культура, зокрема тут був відкритий перший український професійний театр. У 1939 році місто стало центром Кіровоградської області. Нині промисловий комплекс Кіровограда налічує понад 70 підприємств, місто має розвинену соціальну інфраструктуру, численні заклади освіти й культури зі сталими багатими традиціями.

Назва

Пам'ятник С. М. Кірову, встановлений у 1937, демонтований у 2014 році. Фото 1948 року (скульптор М. Г. Манізер)

Назва Починаючи від 10 січня 1939 року, місто має назву Кіровоград, дану на честь російського радянського політичного діяча Сергія Кірова, який за життя ніколи у ньому не був і жодним чином із ним не пов'язаний.

У попередні роки Кіровоград мав такі назви:

Оскільки Григорій Зінов'єв вважався ворогом народу, у радянських джерелах часто назва «Зінов'євськ» не згадувалася. У них писали, що місто називалося Єлисаветградом до 1934 року.[2][3]

25 жовтня в Кіровограді відбулося опитування щодо нової назви міста.

Про це заявив заступник Кіровоградського міського голови Сергій Колодяжний.

В опитуванні взяли участь 45 863 людей. З них більше 35 000 проголосувало за назву Єлисаветград.

"З 8.00 до 17.00 біля всіх виборчих дільниць працювали наші групи опитування громадян щодо перейменування міста. Після виходу з дільниці людей, які проголосували, їм пропонували проголосувати за зімну назви міста

Людям за паспортом видавався бюлетень, в якому були представлені 7 назв, громадяни робили свою позначку і кидали його в ящик.

Також були представлені такі варіанти назв міста як Інгульськ, Златопіль, Кропивницький, Багомір, Ексампей та Козацький.


Географія і клімат

Геологічна будова, ґрунти і корисні копалини

Геологічна будова території Кіровограда зумовлена його розташуванням на площі Українського кристалічного щита та його структурної одиниці — Кіровоградського тектонічного блоку, в основі якого лежить давній докембрійський фундамент, складений гранітами, гнейсами, чарнокітами, габро-лабрадоритами.

Ґрунти — чорноземи звичайні, глибокі мало- і середньогумусні на лесових породах. Мають високу природну родючість, хоч в орному шарі розпушені і частково втратили в минулому грудкувату структуру.

Корисні копалини на території і в околицях Кіровограда представлені, перш за все, будівельною сировиною. Відомими є Кіровоградські родовище вогнетривких глин і гранітне родовище, розташоване на правому березі ріки Сугоклії. Енергетичні запаси надр міста представлені покладами бурого вугілля (Балашівсько-Кіровоградське родовище) та урану. Є поклади високоякісного піску, придатного для виробництва скла.

Рельєф і гідрографія

Річка Інгул у Кіровограді
Річка Сугоклія в околицях Кіровограда

Рельєф у місті визначений геологічною будовою. Кіровоград розташований у межах Придніпровської височини. Кіровоград лежить на рівнинах, обабіч ріки Інгул. Місто також перетинає притоки Інгулу Сугоклія та Біянка, низка струмків. Їм притаманні глибокі долини, у яких розширені ділянки змінюються вузькими каньйоноподібними, де береги круті і скелясті. Річище Інгулу в межах міста звивисте, заплава — двостороння. Зведено Кіровоградське (260 га) та Лелеківське водосховища. Стік Інгулу в межах Кіровограда розподіляється таким чином:

  • березень—травень — 70 %;
  • червень—серпень — 9%;
  • вересень—листопад — 6%;
  • грудень—лютий — 15%.

Середня тривалість льодоставу — 2,5 місяці. Товщина льоду сягає 20—40 см.

Клімат

Кліматограма Клімат Кіровограда обумовлений його розташуванням у степовій зоні. Середня температура січня становить −5,6˚C, липня +20,2˚C. Середньорічна кількість опадів — 474 мм[4] (у середньому за рік у місті спостерігається 130 днів з опадами), найменше — у березні та жовтні, найбільше — у липні.

Найнижча середньомісячна температура повітря в січні (−15,1 °C) зафіксована 1963 року, найвища (+1,6 °C) — 2007 року. Найнижча середньомісячна температура в липні (+17,6 °C) спостерігалась у 1912 році, найвища (+25,6 °C) — в 1936 році. Абсолютний мінімум температури повітря (−35,3 °C) зафіксовано 9 січня 1935 року, абсолютний максимум (+38,7 °C) — 27 липня 1909 року і 20 серпня 1929 року[5].

За останні 100–120 років температура повітря в Кіровограді, так само як і в цілому на Землі, має тенденцію до підвищення. Протягом цього періоду середньорічна температура повітря підвищилася щонайменше на 1,0 °C. Найтеплішим за всю історію спостережень виявився 2007 рік. Більшим у цілому є підвищення температури в першу половину року[5].

Переважні напрями вітрів узимку — північно-західні, влітку — південні. Найбільша швидкість вітру — в лютому, найменша — влітку. У січні вона в середньому становить 4,5 м/с, у липні — 3,4 м/с.

Історія

Назва В околицях Кіровограда є значна кількість пам'яток археології. Зокрема, в долині Інгулу знайдено викопні пам'ятки, що засвідчують перебування людини в околицях сучасного Кіровограда з часів середнього палеоліту[6]. Розкопки поховань, кількість яких обраховується десятками, провадяться і в межах обласного центру — так, у 2000-х був виявлений практично не пошкоджений дерев'яний корабель у ході розкопок на кіровоградській вулиці Космонавта Попова[7].

У XVI — 1-й половині XVIII століть землі сучасного Кіровограда і прилеглих територій були володіннями Запорозької Січі.

Історія сучасного міста починається із заснування фортеці святої Єлисавети (1754).

Єлисаветград

Місто, відоме зараз під назвою Кіровоград, виникло усередині XVIII століття на території, яку в той час було прийнято називати Задніпровські місця[8]. Ця територія була колонізована спочатку козаками Миргородського та Полтавського полків, а згодом сербськими переселенцями, які отримали дозвіл на поселення від російської влади (Нова Сербія).

Згодом поруч із цими селами та слободами була збудована фортеця св. Єлисавети, первинно розташована на високому правому (західному) березі Інгулу. У подальшому вона планомірно забудовувалося й поповнювалась переселенцями, чим створювався образ «нового» міста, протиставлений хаотично розвинутим давнішим поселенням. Так, від 1764 року Фортеця св. Єлисавети стала осередком Єлисаветинської провінції Новоросійської губернії, а вже за декілька років фортеця містечка відіграла непересічне значення у російсько-турецькій війні 1768–1774, що не тільки перегрупувала розклад сил у регіоні, а й непрямо спричинилася до ліквідації Запорозької Січі.

І хоча військово-стратегічне значення Єлисаветграда та його фортеці зменшилось із просуненням кордонів імперії на південь і приєднанням Кримського ханства (1783) наприкінці XVIII століття містечко почало відігравати все більшу роль як важливий економічний і торговельний центр. Адже місто опинилось на перетині важливих шляхів з Чорноморського узбережжя вглиб Росії, а до заснування Одеси, Херсона, Миколаєва взагалі було єдиним значним поселенням на півдні України, згодом правлячи за важливий пункт на шляху від цих міст у внутрішні райони.

План Єлисаветграда 1914 року

У 17841795 роки Єлисаветград — центр Єлисаветградського повіту Катеринославського намісництва, 17951797 — Вознесенського намісництва, 17971801 — повітове місто Новоросійської губернії, у 1802 році — Миколаївської губернії, у 18031828 — Херсонської губернії, а у період 18291864 років — центр військових поселень у Південній Україні (у місті виникло військове містечко), нарешті від 1865 року — знову повітовий центр Херсонської губернії.

У 1880 році Я. Гордін організував у Єлисаветграді Духовно-біблейське братство, яке мало на меті провести реформу єврейського побуту та релігії[9].

Фактично цей час — 3-я третина XIX — початок XX століття став «золотою добою» Єлисаветграда. Більшість цього часу припало на урядування в місті міського голови Олександра Пашутіна (18781905).

Економічне зростання міста йшло паралельно із культурним розвитком. Так, у Єлисаветграді швидко розвивались ринкові капіталістичні відносини, перш за все, в аграрному секторі. Значну роль для економіки міста мало введення в експлуатацію залізниці Харків—Єлисаветград—Одеса (18681869), за лічені роки місто з аграрного перетворилось на аграрно-промислове. Зводились майстерні і заводи з ремонту й виробництва сільськогосподарської і супутньої техніки, зокрема, епохальним став запуск 1874 року підприємства англійців Братів Ельворті, яке перетворилося на флагман місцевої промисловості ВАТ «Червона зірка».

Місто відразу ж за столичними містами імперії запустило своїми вулицями електричний трамвай, телефонну станцію, телеграф, водогін1893 році), а на кінець століття тут діяло понад 20 гімназій, училищ, семінарій, чоловічі та жіночі школи, зокрема і перший (від 1870 року) заклад середньої освіти в місті Єлисаветградське земське реальне училище. Єлисаветград активно розбудовувався, набувши європейського вигляду, а 1882 року став «колискою української драматургії» — в місті відкрився перший український професійний театр, у якому працювали видатні українські культурні діячі Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Микола Садовський тощо.


1897 року в Єлисаветграді відкрито електричний трамвай.

Перші десятиліття ХХ століття були позначені для Єлисаветграда посиленням соціального напруження на тлі військових кампаній та економічних ускладнень. Особливо великий неспокій охопив регіон після Жовтневого перевороту (1917). У період 19171919 років влада в місті неодноразово переходила із одних рук в інші (Українська Центральна Рада, австро-угорці, більшовики, Григор'єв, Денікін) — наприклад, протягом 2 місяців Єлисаветград був адмінцентром Землі УНР Низ, але з поразкою визвольних змагань українців по всій країні остаточно відійшов до більшовиків. Останні зайняли напівзруйнований Єлисаветград, значна частина мешканців якого у пошуках порятунку перебралася за місто. Під час громадянської війни та у перші роки радянської влади у Єлисаветграді були в обігу власні єлисаветградські гроші.

Радянський час

Від 1923 року місто — окружний центр УСРР. 1924 року місто перейменоване на Зінов'євськ, від 1932 року — у складі Одеської області, у грудні 1934 року перейменоване на Кірово, а разом з новим перейменуванням на Кіровоград у січні 1939 року стало обласним центром.

У радянські часи в місті було засновано багато нових навчальних закладів. Зокрема у квітні 1929 року в Зінов'євську було створено вечірній робітничий інститут сільськогосподарського машинобудування. На жаль, інститут проіснував недовго. 26 лютого 1933 року Народний комісаріат важкої промисловості СРСР видав наказ про його ліквідацію. Значну частину студентів ліквідованого інституту було переведено до організованого технікуму сільськогосподарського машинобудування. У травні 1956 року на базі Кіровоградського технікуму сільськогосподарського машинобудування було організовано вечірнє відділення Харківського політехнічного інституту. У 1962 році відбулася реорганізація Кіровоградського вечірнього відділення у філіал Харківського політехнічного інституту. 9 червня 1967 року було створено Кіровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування (КІСМ).

1 жовтня 1930 року Рада Народних Комісарів УСРР прийняла постанову про відкриття у місті інституту народної освіти. 1933 року інститут реорганізується в педагогічний інститут з фізико-математичним і хіміко-біологічним факультетами зі строком навчання чотири роки. 1935 року на базі Кіровоградського педінституту утворюється учительський інститут з дворічним строком навчання. Одночасно продовжували навчання студенти II–IV курсів, які працювали за програмою педагогічного інституту. 1 вересня 1939 року поряд з учительським інститутом відновлюється і педагогічний інститут.

У роки Німецько-радянської війни від 5 серпня 1941 року місто було окуповане гітлерівськими військами, а з 15 листопада 1941 стало центром Кіровоградської округи. Місто було зайняте радянськими військами 8 січня 1944 року в результаті Кіровоградської наступальної операції.

1951 року було створено Кіровоградське військове авіаційне училище льотчиків далекої авіації, перейменоване згодом в 60-ті роки у Вище авіаційне училище льотчиків ВПС. Першим начальником училища став генерал-майор авіації А. Г. Мельников. З 1960 по 1978 роки училище було Кіровоградською школою вищої льотної підготовки цивільної авіації.

У 1959 році було створене Кіровоградське музичне училище. Спочатку воно розташовувалося у будинках на вулиці Дворцовій (тоді Леніна). У 1991 році музичне училище переїхало у будинок колишнього ленінського райкому КПРС на вулиці Маланюка.

У повоєнний час Кіровоград перетворився на важливий осередок легкої та машинобудівної промисловості з певною (історично та географічно сформованою) орієнтацією на сільське господарство. Зокрема, на повну потужність запрацювали заводи сільськогосподарських машин «Червона зірка», гідравлічних насосів «Гідросила», радіодеталей «Радій», з виробництва друкарських машинок «Друкмаш» (нині не існує), завод Більшовик (нині не існує), завод імені Таратути (нині не існує), завод Дозуючих автоматів.

За радянських часів у Кіровограді працював найбільший у СРСР виробник електричних друкарських машинок «Ятрань» — завод «Друкмаш».

Протягом 19601980-их років Кіровоград продовжував нарощувати економічну базу, а населення міста знову подвоїлося. У цей час була в цілому оформлена сучасна міська інфраструктура, а у 1970-х роках з будівництвом набережної Інгулу було вирішено давню проблему затоплення прибережної міської зони. У той же час були знищені деякі пам'ятки архітектури міста. Наприклад, при ремонті приміщення театру було знищене все внутрішнє оздоблення. При розширенні вулиці Великої Перспективної (тоді Карла Маркса) був підірваний будинок Заславського.

Незалежна Україна

На початку 90-х років промисловість у місті занепадає, частково ж відбувається переорієнтація міської економіки. Так, припинила діяльність низка виробництв, зокрема — «Друкмаш», завод ім. Таратути, кондитерська фабрика, молокозавод. Фактично припинив роботу міський аеропорт. І хоча ці підприємства були приватизовані, нові власники не спромоглися налагодити їхню роботу за нових економічних умов та збанкрутували. В кінці 90-х років почалося пожвавлення діяльності приватних підприємців. Було побудовано нове підприємство з виробництва рослинних жирів та олій — Креатив. Модернізовано м'ясокомбінат Ятрань. Було відкрито нові магазини, аптеки, кількість робочих місць зросла. Окрім того, місто стало набувати кращого вигляду — як владою, так і підприємцями було зроблено ремонти фасадів деяких державних та приватних будівель.

У 2000-х в Кіровограді реалізується програма заходів з розбудови міста: здійснюється ремонт доріг, реконструкція музеїв та капітальний ремонт зовнішнього освітлення, доброустрій території колишньої фортеці Святої Єлисавети, комунальне господарство та підприємства міста придбали нову техніку, тролейбуси, автобуси, завершується газифікація приватного сектора, почали зводитись нові житлові та громадські будівлі, пожвавився економічний і торговельний сектор міста.

Фінансово-економічна криза в Україні наприкінці 2000-х років сильно вплинула на економіку Кіровограда — тенденції розвитку змінилися стагнаційними, що зачепили в тому числі й найуспішнішу промислову галузь міста — сільськогосподарське машинобудування.

Після 1991 року загострилось питання перейменування Кіровограда — місцева інтелігенція і представники широкої громадськості не раз зверталися з подібними пропозиціями і петиціями до міських можновладців. Нарешті у жовтні 2008 року міськрада Кіровограда вирішила провести одночасно з позачерговими виборами до Верховної Ради України місцевий референдум про повернення місту назви «Єлисаветград» (1754–1924 рр.). На той час ідею такого референдуму та перейменування підтримували депутати впливових фракцій БЮТ, «Нашої України» та Партії регіонів. Однак рішення про проведення дочасних парламентських виборів одночасно з Президентськими виборами 2010 року в межах країни ухвалено не було, відтак наразі місцева влада мусить визначитись з подальшою долею і перспективою проведення подібного референдуму[10]. В 2015 в рамках декомунізації в Україні паралельно із виборами до місцевих рад проводилось опитування про зміну назви міста, на запропоновані варіанти: Благомир, Ексампей, Єлисаветград, Златопіль, Інгульськ, Козацький, Кропивницький.

План, вулиці та місцевості Кіровограда
Screenshot 2.png

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Дата Історична подія
24 вересня 1922 у місті на зборах єлисаветградських комуністів виступив із промовою Михайло Фрунзе
24 січня 1917 року Єлисаветград відвідала Велика княгиня Олена Петрівна, донька короля Сербії Петра Карагеоргієвича, дружина Великого князя Івана Романова
27 вересня 1782 року до Єлисаветграда прибув князь Григорій Потьомкін
17 вересня 1842 року до Єлисаветграда на військові маневри прибув російський імператор Микола
5 липня 1917 року до Єлисаветграда прибула відома діячка революційного руху Катерина Костянтинівна Брешко-Брешковська, яка виступила на мітингу в приміщенні цирку
Photo 5.jpg

Ресурси:

  • Посилання на власний блог у [1];



Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
Помилка цитування: Для наявного тегу <ref> не знайдено відповідного тегу <references/>