Відмінності між версіями «Олександрія - моє рідне місто»

Версія за 08:46, 26 жовтня 2015

Олександрі́я — місто обласного підпорядкування Кіровоградської області, центр Олександрійського району (місто до складу району не входить). ІСТОРІЯ В якому році землі Олександрії стали частиною вольностей війська Запорозького, важко встановити. Перші згадки про це зафіксовані ще в 1576 р. Як складова частина Запоріжжя, Олександрійщина входила в державу Богдана Хмельницького. У 1752–1764 роках в Усівці була розміщена 3 рота новосербського Пандурського полку.

В цей час було створено Нову Сербію, російський уряд створює військові поселення. Новими поселенцями були переважно серби, румуни, хорвати, болгари. Замість Усиківки з'являється шанець Бечея або Беча, нова назва походить від назви річки в Сербії. Взимку 1769 р. місцеве населення разом з гарнізоном успішно витримало облогу військ хана Керім-Гірея. У 1764 р. Нова Сербія була скасована і Усиківка ввійшла до складу Єлисаветинської провінції Новоросійської губернії, яка проіснувала до 1783 року, коли її територію було включено до складу Катеринославського намісництва. З 1784 року намісництво було розділене на дві губернії: Новоросійську і Азовську, укріплення Бечея стало повітовим містом з назвою Олександрійськ. Пізніше назва міста змінилася на Олександрію. 14 березня 1806 р. було створено Олександрійський повіт, що входив до складу Херсонської губернії. Повіт складався з п'яти волостей. На початок ХХ ст. в Олександрії мешкало 14 007 чоловік, це було третє за величиною місто на території, що у подальшому увійшла до складу Кіровоградської області, після Єлизаветграду (61 488 чол.) і Бобринця (14 281 чол.).[6]

До складу повіту входили Знам'янка, Нова Прага, Аджамка, Новгородка, Петрове, Онуфріївка, Червона Кам'янка. У 1917–1920 роках Олександрія пережила соціальні потрясіння, неодноразову зміну влади. В 1919 році була центром антибільшовицького повстання шостої стрілецької дивізії під командуванням Григор'єва. 23 травня 1919 року силами Червоної Армії повстання було ліквідовано. В Інтербелум в Олександрії набуває розвитку промисловість — було збудовано механічний завод, буровугільні підприємства. 6 серпня 1941 року війська Третього рейху зайняли Олександрію без бою. 15 листопада 1941 року місто стало центром Олександрійського ґебіту в складі Генеральної округи Миколаїв.[8]

За час окупації нацистами було знищено майже всю єврейську громаду міста (більше 2,5 тисяч осіб), розстріляно 320 мирних жителів і більше 5,5 тисяч військовополоненних. В місті діяло 5 підпільних груп. Олександрія була взята радянськими військами 6 грудня 1943 р. Наказом Верховного Головнокомандуючого 11 військовим частинам, що відзначилися при звільнені міста, було присвоєно найменування «Олександрійських». Під час Другої Світової війни житлова забудова міста майже не постраждала, в ньому не велось боїв, відступаючі війська залишали його ще до підходу супротивника, місто не зазнало великих бомбардувань чи обстрілів, за виключенням невеликих бомбардувань радянською авіацією. Після Другої Світової війни Олександрія стала містом шахтарів та машинобудівників. Протягом 1951–1971 років було збудовано близько 20 промислових підприємств, 9 з них для видобутку і переробки бурого вугілля. ЗЕМЛЯКИ

   Білль-Білоцерковський Володимир Наумович — письменник, драматург.
   Гарасюта Микола Федорович — винахідник, член-кореспондент Академії наук УРСР.
   Голосенко Дмитро Валерійович — старший лейтенант Збройних сил України, учасник збройного конфлікту на сході України.
   Гороховатський Ярослав Борисович — хімік, член-кореспондент Академії наук УРСР.
   Діброва Ілля Данилович — ватажок партизанського руху України і Словаччини.
   Єфремов Михайло Єфремович — учасник боїв за визволення Кіровоградщини, Герой Радянського Союзу (1944).
   Єдкін Віктор Дмитрович — військовий льотчик, Герой Радянського Союзу (1945).
   Заславський Євген Львович — білоруський архітектор.
   Зейналов Едуард Джангірович — політик, державний службовець, народний депутат 5-го і 6-го скликань, губернатор Кіровоградської області (2005–2006).
   Кошовий Петро Кирилович — маршал, двічі Герой Радянського Союзу.
   Кравченко Юрій Федорович — міністр внутрішніх справ України.
   Кулигін Олег Борисович — капітан, начальник інженерної служби, військовослужбовець 3-го окремого полку спецпризначення (Кіровоград). Загинув під час обстрілу проросійськими бойовиками аеропорту Донецька.
   Молчанов Олексій Петрович — організатор евакуації по залізниці в роки Великої Вітчизняної війни.
   Ненько Ігор Анатолійович — перший українець, який переплив Ла-Манш.
   Нечерда Борис Андрійович — український поет-дисидент.
   Никифоров Василь Миколайович — олександрійський священик, історик-краєзнавець.
   Охапкін Олександр Ігорович — український художник, іконописець.
   Півняк Геннадій Григорович — доктор технічних наук, ректор Національного гірничого університету України.
   Попов Леонід Іванович — 47-ий космонавт, двічі Герой Радянського Союзу.
   Романов Володимир Павлович — географ, мандрівник, декабрист.
   Секунда Шолом — єврейський композитор США.
   Степняк-Кравчинський Сергій Михайлович — письменник, народник, революціонер.
   Труховська-Ванєєва Домініка Василівна — діячка революційного руху.
   Туйгунов Леонід Наумович — військовий льотчик, Герой Радянського Союзу (1944).
   Феденко Панас Васильович — політичний діяч, історик, публіцист.
   Фокін Вітольд Павлович — перший прем'єр-міністр України.
   Худякова Антоніна Федорівна — військова льотчиця, Герой Радянського Союзу (1945), директор Олександрійського краєзнавчого музею.
   Чернов Леонід Кіндратович — український поет і прозаїк.
   Чижевський Дмитро Іванович — славіст і літературознавець.
   Цигульський Валентин Володимирович — підполковник Збройних сил України, заступник командира 16-ї вертолітної бригади, учасник збройного конфлікту на сході України.
   Цівчинська Алла Аполлонівна (1912–1997) — українська письменниця.
   Шульга Інна Антонівна — краєзнавець, засновник і директор Олександрійського музею миру.
   Ястржембський Володимир Антонович (1866-?) — професор Харківського університету.
   Юра Гнат Петрович — актор і режисер.

ПАМ'ЯТКИ До мережі закладів культури міста належать 13 бібліотек, що об'єднані в централізовану бібліотечну систему, 2 музеї, 5 клубних закладів. В Олександрії діють 3 музичні колективи: народний хор «Веселка», ансамбль танцю «Віночок». З 1983 року в місті при музичній школі діяла дитяча філармонія, ліквідована 2010 р. у рамках оптимізації мережі закладів культури.

   Краєзнавчий музей — в музеї нараховується більше ніж 15 тисяч предметів основного фонду та 4 тисячі одиниць допоміжного фонду. Структура основного фонду складається з речових, образотворчих, декоративно-прикладних, письмових, нумізматичних, нагрудних знаків, археологічних, фото-фоно, природничих фондів. Наукова та збиральницька робота направлена на розробку основних тем: «Знамениті земляки», «Державотворчий процес на Україні», «Екологія рідного краю».
   Музей миру — єдиний в Україні і один з 15 музеїв такого напрямку на планеті. Профіль музею — історичний. В фондах музею миру близько 8 тисяч експонатів. Бібліотека музею нараховує біля 2000 книг. У 1991 році Олександрійський народний музей миру був занесений до каталогу міжнародного центру юнацького туризму (Лондон) як один з найцікавіших оглядових об'єктів Європи.
   Централізована бібліотечна система — історія бібліотечної справи в місті розпочинає свій відлік від 1892 року — року відкриття в Олександрії Херсонської губернії публічної бібліотеки. Фонд ЦБС сьогодні становить 431 тис. примірників книг, понад 130 назв періодичних видань.
   Міський палац культури — центральний заклад культури міста, займає будівлю колишнього міського театру.
   Палац культури «Світлопільський» — колишній палац культури шахти «Світлопільська» об'єднання Олександріявугілля. На початок 2011 року в палаці культури працюють 27 клубних формувань, з них 12 любительських об'єднань та клубів за інтересами, 13 аматорських колективів художньої творчості, фотостудія «Наш формат», фізкультурно-оздоровчий комплекс, боксерський клуб «Еней». Звання «народний» носять театральний колектив, цирковий колектив «Цирк молодих», клуб спортивно-бального танцю «Олександрит», вокальний колектив «Криниченька», естрадний оркестр «Джаз-класик-бенд».
   Інструментальний ансамбль «Мелодія» був створений в 1980 році на базі вищого училища культури. 1987 року — захистив звання народного. З 1993 по 1997 рік — колектив працював в Кіровоградській філармонії. 2000 року було створено комунальний заклад "Міський професійний ансамбль «Мелодія».

У місті встановлено низку пам'ятників і пам'ятних знаків — Тарасу Шевченку, воїнам-афганцям тощо. Велика кількість пам'ятників воїнам та жертвам Німецько-радянської війни, більшість з них встановлено на місцях масових поховань. У місті Олександрія Кіровоградської області на обліку перебуває 106 пам'яток архітектури.

26 вересня 2014 року у одній із шкіл було відкрито меморіальну дошку на честь старшого лейтенанта Євгена Танковського, який загинув біля міста Тореза під час війни на сході України. ПРИРОДА На території міста знаходиться два лісових масиви: Звенигородський лісовий масив загальною площею 287 га і лісовий масив біля Будинку ветеранів загальною площею 83 га. Площа загальних насаджень становить 862,48 га. Тваринний світ лісів представлений досить великою кількістю видів: сарни, дикі кабани, зайці-русаки, лисиці, їжаки, кроти, миші лісові, кажани, багато птахів, а в водоймах риби — карасі, лящі, окуні тощо.

Рідне місто або село на карті України Google (вставити фотокопію карти)

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Ресурси:

• Посилання на презентацію у Google Диск;

• Посилання на власний фотоальбом у Google Диск;

• Посилання на власний блог у Blogger;

• Посилання на добірку відеоматеріалів;

• Посилання на опитування або анкету у Google Форми;

• Посилання на спільний груповий постер.

Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка