Відмінності між версіями «Користувач:3970782»
3970782 (обговорення • внесок) |
3970782 (обговорення • внесок) (→Мої роботи) |
||
Рядок 17: | Рядок 17: | ||
== Мої роботи == | == Мої роботи == | ||
[[Моє рідне місто - Кіровоград.]] | [[Моє рідне місто - Кіровоград.]] | ||
+ | |||
+ | |||
+ | <big> | ||
+ | ''' | ||
+ | <big>'''Моє рідне місто - Кіровоград'''</big> | ||
+ | '''</big> | ||
+ | |||
+ | [[Файл:Кіровоградд.jpg|big]] | ||
+ | |||
+ | <big>Кіровоград</big> – великий обласний центр розташований в долині та на берегах р. Інгул. | ||
+ | Місто було утворене у середині XVIII століття після будівництва фортеці святої Єлисавети. Відтоді відоме як Єлисаветград, місто пережило у середині XIX — на початку ХХ століть «золоту еру» — розвивалась промисловість, розбудовувалась міська інфраструктура, розквітла культура, зокрема тут був відкритий перший український професійний театр. У 1939 році місто стало центром Кіровоградської області. Нині промисловий комплекс Кіровограда налічує понад 70 підприємств, місто має розвинену соціальну інфраструктуру, численні заклади освіти й культури зі сталими багатими традиціями. | ||
+ | [[Файл:Кіровограад.jpg|міні]] | ||
+ | '''Найважливіші події на території Кіровограду | ||
+ | ''' | ||
+ | |||
+ | 1764 рік - Фортеця св. Єлисавети стала осередком Єлисаветинської провінції Новоросійської губернії. | ||
+ | 1784–1795 - Єлисаветград — центр Єлисаветградського повіту Катеринославського намісництва | ||
+ | 1795–1797 — центр Вознесенського намісництва | ||
+ | 1797–1801 — повітове місто Новоросійської губернії | ||
+ | 1802 рік — повітове місто Миколаївської губернії | ||
+ | 1803–1828 — повітове місто Херсонської губернії | ||
+ | 1829–1864 — центр військових поселень у Південній Україні | ||
+ | 1865 рік — знову повітовий центр Херсонської губернії. | ||
+ | 1880 рік - Я. Гордін організував у Єлисаветграді Духовно-біблейське братство, яке мало на меті провести реформу єврейського побуту та релігії. | ||
+ | 3-я третина XIX—початок XX століття - «золота доба» Єлисаветграда. | ||
+ | 1874 рік - запуск підприємства англійців Братів Ельворті - ВАТ «Червона зірка». | ||
+ | 1897 рік - відкрито електричний трамвай. | ||
+ | Від 1923 року — окружний центр УСРР. | ||
+ | 1924 рік - місто перейменоване на Зинов'євськ. | ||
+ | Від 1932 року — у складі Одеської області. | ||
+ | 1 жовтня 1930 року - постанова про відкриття у місті інституту народної освіти. | ||
+ | 1933 рік - інститут реорганізується в педагогічний інститут з фізико-математичним і хіміко-біологічним факультетами зі строком навчання чотири роки. | ||
+ | Грудень 1934 року - перейменування на Кірово. | ||
+ | 1935 рік - на базі Кіровоградського педінституту утворюється учительський інститут з дворічним строком навчання. | ||
+ | 1 вересня 1939 року - поряд з учительським інститутом відновлюється і педагогічний інститут. | ||
+ | Після 1991 року загострилось питання перейменування Кіровограда — місцева інтелігенція і представники широкої громадськості не раз зверталися з подібними пропозиціями і петиціями до міських можновладців. | ||
+ | Жовтень 2008 - місцевий референдум про повернення місту назви «Єлисаветград» (1754–1924 рр.). | ||
+ | |||
+ | <big>'''Визначні постаті Кіровограду'''</big> | ||
+ | |||
+ | |||
+ | '''Володимир Винниченко'''[[Файл:Винни.jpg|міні]][[Файл:Карп.jpg|міні]] | ||
+ | Одним із найвідоміших уродженців Єлисаветграда є Володимир Кирилович Винниченко (1880–1951), Голова Секретаріату Центральної Ради, пото́му Директорії УНР, знаний літератор і публіцист. Тут він навчався у місцевій гімназії, провів молоді роки. На його честь названо проспект у центрі Кіровограда. | ||
+ | |||
+ | У Кіровограді (Єлисаветграді) починали свій творчий шлях українські письменники і драматурги Іван Карпенко-Карий та Юрій Яновський; | ||
+ | музикант Генріх Нейгауз і композитор Юлій Мейтус, художник-авангардист Олександр Осмьоркін. | ||
+ | |||
+ | У середині 70-х років XIX століття у місті жив український композитор П. Ніщинський. А 1907 року в Єлисаветграді народився російський поет Арсеній Тарковський, батько режисера Андрія Тарковського. | ||
+ | |||
+ | '''У навчальних закладах міста навчались відомі в майбутньому політики та діячі культури:''' | ||
+ | у 1958—63 роках Євген Марчук, майбутній прем'єр-міністр України, секретар РНБО, міністр оборони України — у Кіровоградському педагогічному інституті; | ||
+ | У 1960—1970-х роках Лідія Забіляста, народна артистка України, солістка Національної опери України (сопрано) та російський композитор і продюсер Ігор Крутой — у Кіровоградському музичному училищі. | ||
+ | Андрій Долуд — український військовий діяч, полковник Армії УНР. | ||
+ | Красовський Михайло Якович — старшина Дієвої Армії УНР. | ||
+ | Русанов Аркадій Васильович — полковник Армії УНР. | ||
+ | Рудик Григорій Опанасович (1912–1943) — радянський військовий діяч. | ||
+ | Андрій Гуричев (1991–2015) — чемпіон світу з паверліфтингу, офіцер-розвідник, учасник АТО. | ||
+ | |||
+ | <big>'''Пам"ятки Кіровограду'''</big> | ||
+ | |||
+ | |||
+ | На території області знайдено численні пам’ятки часів пізнього палеоліту, трипільської культури, доби бронзи, скіфської доби та давніх слов’ян. | ||
+ | [[Файл:Форт.jpg|міні]] | ||
+ | Цитадель фортецi Св. Єлисавети складалася з 6 бастiонiв й зверху нагадувала шестипроменеву зiрку. Кожен бастіон мав назву – Св.Петра, Св. Катерини, Св. Олексія, Архістратига Михаїла, Св.Ап.Андрія Первозванного, Св. Олександра Невського. Мiж бастiонами розташовувалися невеликi автономнi укрiплення – равелiни. В 6-ти бастіонах та 6-ти равелінах розміщалося близько тисячі гармат. | ||
+ | [[Файл:Цер.jpg|міні]] | ||
+ | Кафедральний собор Свято-Різдва Пресвятої Богородиці (Грецька церква) (вул. Карла Маркса, №74) – єдиний храм міста, який жодного разу не припиняв своєї діяльності. | ||
+ | Історія храму сягає 1766 р., коли грецькими купцями було побудовано дерев’яну Костянтинівську церкву. | ||
+ | У 1812 р. на її місці постала нова кам’яна одноглава церква в неокласичному стилі з трьома престолами: Володимирської ікони Божої Матері, Св. Іоана Предтечі і Св. великомучениці Катерини, триярусна дзвіниця та одноповерховий будинок настоятеля. | ||
+ | У 1898 р. споруда храму була суттєво розширена із західного боку. | ||
+ | Після звільнення міста від німецьких загарбників у 1944 р., храму було надано статус Собору, а головний престол перейменовано на честь Різдва Пресвятої Богородиці, оскільки міський Успенський храм було зруйновано. | ||
+ | У 1981-1985 рр. та наприк. 1990 – на поч. 2000-х рр. проведено капітальний ремонт та реставрацію всередині храму. З 2001 р. при соборі діє благодійний фонд “Самарянин”. | ||
+ | Тут зберігаються мощі святих Києво-Печерської лаври та мощі інших святих, є ікони 17 ст. Біля стін собору поховано багато визначних людей. | ||
+ | Водо- електро-лікарня Гольденберга (вул. Леніна, 45/43) – нині міська лікарня № 3. | ||
+ | Лікарню побудовано в кінці 19 ст. у мавританському стилі за проектом Якова Паученка на кошти Ісаака Абрамовича Гольденберга – лікаря нервових захворювань, надзвичайно ерудованої людини та спеціаліста своєї справи. | ||
+ | Ця “гідропатична зі світлолікуванням” лікарня була популярною серед міських мешканців та іногородніх. В лікуванні використовувалися різноманітні лікувальні ванни, комплекс душів, вигрівання, ультрафіолетове опромінювання, аеротерапія. | ||
+ | Лікарня мала набір високоякісної курортологічної апаратури європейського рівня. | ||
+ | |||
+ | |||
+ | [[Файл:Водо.jpg|big]] | ||
+ | |||
+ | |||
+ | [[Файл:Tytra.jpg|big]] | ||
+ | |||
+ | |||
+ | Театр ім. Кропивницького (Зимовий театр) (вул. Леніна, № 4) побудований у 1867 р. інженером Г.Трамбіцьким на власні кошти. | ||
+ | В 1882 р. тут зародився професійний український національний театр під керівництвом М.Л. Кропивницького. | ||
+ | |||
+ | |||
+ | <big><big>'''Кіровоград на мапі.'''</big></big> | ||
+ | |||
+ | [[Файл:Безымпянный.JPG|big]] |
Версія за 20:32, 30 вересня 2015
Про себе
Ніколаєнко Анна
13 група, 105 підгрупа
Мої інтереси
....
Проекти в яких беру участь
Проект "Моє рідне місто або село"
Мої роботи
Моє рідне місто - Кіровоград
Кіровоград – великий обласний центр розташований в долині та на берегах р. Інгул. Місто було утворене у середині XVIII століття після будівництва фортеці святої Єлисавети. Відтоді відоме як Єлисаветград, місто пережило у середині XIX — на початку ХХ століть «золоту еру» — розвивалась промисловість, розбудовувалась міська інфраструктура, розквітла культура, зокрема тут був відкритий перший український професійний театр. У 1939 році місто стало центром Кіровоградської області. Нині промисловий комплекс Кіровограда налічує понад 70 підприємств, місто має розвинену соціальну інфраструктуру, численні заклади освіти й культури зі сталими багатими традиціями.
Найважливіші події на території Кіровограду
1764 рік - Фортеця св. Єлисавети стала осередком Єлисаветинської провінції Новоросійської губернії. 1784–1795 - Єлисаветград — центр Єлисаветградського повіту Катеринославського намісництва 1795–1797 — центр Вознесенського намісництва 1797–1801 — повітове місто Новоросійської губернії 1802 рік — повітове місто Миколаївської губернії 1803–1828 — повітове місто Херсонської губернії 1829–1864 — центр військових поселень у Південній Україні 1865 рік — знову повітовий центр Херсонської губернії. 1880 рік - Я. Гордін організував у Єлисаветграді Духовно-біблейське братство, яке мало на меті провести реформу єврейського побуту та релігії. 3-я третина XIX—початок XX століття - «золота доба» Єлисаветграда. 1874 рік - запуск підприємства англійців Братів Ельворті - ВАТ «Червона зірка». 1897 рік - відкрито електричний трамвай. Від 1923 року — окружний центр УСРР. 1924 рік - місто перейменоване на Зинов'євськ. Від 1932 року — у складі Одеської області. 1 жовтня 1930 року - постанова про відкриття у місті інституту народної освіти. 1933 рік - інститут реорганізується в педагогічний інститут з фізико-математичним і хіміко-біологічним факультетами зі строком навчання чотири роки. Грудень 1934 року - перейменування на Кірово. 1935 рік - на базі Кіровоградського педінституту утворюється учительський інститут з дворічним строком навчання. 1 вересня 1939 року - поряд з учительським інститутом відновлюється і педагогічний інститут. Після 1991 року загострилось питання перейменування Кіровограда — місцева інтелігенція і представники широкої громадськості не раз зверталися з подібними пропозиціями і петиціями до міських можновладців. Жовтень 2008 - місцевий референдум про повернення місту назви «Єлисаветград» (1754–1924 рр.).
Визначні постаті Кіровограду
Одним із найвідоміших уродженців Єлисаветграда є Володимир Кирилович Винниченко (1880–1951), Голова Секретаріату Центральної Ради, пото́му Директорії УНР, знаний літератор і публіцист. Тут він навчався у місцевій гімназії, провів молоді роки. На його честь названо проспект у центрі Кіровограда.
У Кіровограді (Єлисаветграді) починали свій творчий шлях українські письменники і драматурги Іван Карпенко-Карий та Юрій Яновський; музикант Генріх Нейгауз і композитор Юлій Мейтус, художник-авангардист Олександр Осмьоркін.
У середині 70-х років XIX століття у місті жив український композитор П. Ніщинський. А 1907 року в Єлисаветграді народився російський поет Арсеній Тарковський, батько режисера Андрія Тарковського.
У навчальних закладах міста навчались відомі в майбутньому політики та діячі культури: у 1958—63 роках Євген Марчук, майбутній прем'єр-міністр України, секретар РНБО, міністр оборони України — у Кіровоградському педагогічному інституті; У 1960—1970-х роках Лідія Забіляста, народна артистка України, солістка Національної опери України (сопрано) та російський композитор і продюсер Ігор Крутой — у Кіровоградському музичному училищі. Андрій Долуд — український військовий діяч, полковник Армії УНР. Красовський Михайло Якович — старшина Дієвої Армії УНР. Русанов Аркадій Васильович — полковник Армії УНР. Рудик Григорій Опанасович (1912–1943) — радянський військовий діяч. Андрій Гуричев (1991–2015) — чемпіон світу з паверліфтингу, офіцер-розвідник, учасник АТО.
Пам"ятки Кіровограду
На території області знайдено численні пам’ятки часів пізнього палеоліту, трипільської культури, доби бронзи, скіфської доби та давніх слов’ян.
Цитадель фортецi Св. Єлисавети складалася з 6 бастiонiв й зверху нагадувала шестипроменеву зiрку. Кожен бастіон мав назву – Св.Петра, Св. Катерини, Св. Олексія, Архістратига Михаїла, Св.Ап.Андрія Первозванного, Св. Олександра Невського. Мiж бастiонами розташовувалися невеликi автономнi укрiплення – равелiни. В 6-ти бастіонах та 6-ти равелінах розміщалося близько тисячі гармат.
Кафедральний собор Свято-Різдва Пресвятої Богородиці (Грецька церква) (вул. Карла Маркса, №74) – єдиний храм міста, який жодного разу не припиняв своєї діяльності. Історія храму сягає 1766 р., коли грецькими купцями було побудовано дерев’яну Костянтинівську церкву. У 1812 р. на її місці постала нова кам’яна одноглава церква в неокласичному стилі з трьома престолами: Володимирської ікони Божої Матері, Св. Іоана Предтечі і Св. великомучениці Катерини, триярусна дзвіниця та одноповерховий будинок настоятеля. У 1898 р. споруда храму була суттєво розширена із західного боку. Після звільнення міста від німецьких загарбників у 1944 р., храму було надано статус Собору, а головний престол перейменовано на честь Різдва Пресвятої Богородиці, оскільки міський Успенський храм було зруйновано. У 1981-1985 рр. та наприк. 1990 – на поч. 2000-х рр. проведено капітальний ремонт та реставрацію всередині храму. З 2001 р. при соборі діє благодійний фонд “Самарянин”. Тут зберігаються мощі святих Києво-Печерської лаври та мощі інших святих, є ікони 17 ст. Біля стін собору поховано багато визначних людей. Водо- електро-лікарня Гольденберга (вул. Леніна, 45/43) – нині міська лікарня № 3. Лікарню побудовано в кінці 19 ст. у мавританському стилі за проектом Якова Паученка на кошти Ісаака Абрамовича Гольденберга – лікаря нервових захворювань, надзвичайно ерудованої людини та спеціаліста своєї справи. Ця “гідропатична зі світлолікуванням” лікарня була популярною серед міських мешканців та іногородніх. В лікуванні використовувалися різноманітні лікувальні ванни, комплекс душів, вигрівання, ультрафіолетове опромінювання, аеротерапія. Лікарня мала набір високоякісної курортологічної апаратури європейського рівня.
Театр ім. Кропивницького (Зимовий театр) (вул. Леніна, № 4) побудований у 1867 р. інженером Г.Трамбіцьким на власні кошти.
В 1882 р. тут зародився професійний український національний театр під керівництвом М.Л. Кропивницького.
Кіровоград на мапі.