Відмінності між версіями «Користувач:Freakyme»

Версія за 09:21, 16 жовтня 2014

Про себе

......

Мої інтереси

....

Проекти в яких беру участь

В цьому розділі розміщуються посилання на проекти, в яких ви берете участь.

Мої роботи

Стаття до проекту "Моє рідне місто"Корогода Аліна

Містобудування та освоєння північного Причорномор'я було одним з найзначніших явищ в українській історії. Кінець XVIII ст. став майже для всіх міст північного Причорномор'я тією вихідною позицією, з якої почалося їх подальший розвиток.

Функціональна типологія південних міст не відрізнялася особливою складністю. У зв'язку з адміністративною ієрархією поселення ділилися на такі групи:

адміністративні центри — спочатку розвивалися як центри губерній і повітів, заради прискорення їхнього розвитку створювалися великі промислові підприємства і відкривалися навчальні заклади (Кременчук, Вознесенськ, Катеринослав та ін); торгові міста — в кількісному відношенні, через слабо розвинену зовнішню торгівлю ще не становили значної групи (Хаджибей — Одеса, Таганрог та ін); ремісничо-торгові поселення — основою їхнього економічного розвитку були ремесло, внутрішня торгівля, а також приміське сільське господарство (Херсон, Маріуполь та ін.) Ряд характерних особливостей містобудування Південного краю витікав з того величезного значення, яке мав на той час військово-стратегічний чинник.

Військові міста, до яких належить Єлисаветград, одна з найзначніших за тих часів груп міських поселень. Своїм зародженням вони були зобов'язані фортецям на оборонних лініях, які навіть після указів про їхнє скасування ще тривалий час існували, впливаючи на планувальну організацію і на характер розселення. Військові міста зазвичай розміщувалися уздовж державних кордонів.

Реальні заходи для захисту краю були здійснені в 1752 р., коли між Синюхою та Дніпром, згідно з указом від 24 грудня 1751 р., оселилися серби, угорці, волохи, молдавани, хорвати. Вони були розділені на гусарський (кінний) та пандурських (піхотний) полки. А територія утвореної таким чином воєнізованої області стала називатися Нової Сербією.

Відповідно до указу від 14 травня 1754 нові воєнізовані поселення склали Слобідський козачий полк.

Центром Слобідського козачого полку повинна була стати Єлисаветинська фортеця. Вона була заснована для захисту Нової Сербії з півдня. Фортеця була головним форпостом лінії військових укріплень, створеної вздовж російсько-турецького кордону, і розташовувалася приблизно на її середині — між Дніпром і Південним Бугом