Відмінності між версіями «Моє найрідніше селище Добровеличківка»
4593104 (обговорення • внесок) |
4593104 (обговорення • внесок) |
||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | + | [http://www.example.com заголовок посилання] | |
[[Файл:Images.jpeg|міні|right]] | [[Файл:Images.jpeg|міні|right]] | ||
Було це в сиву давнину, в середині ІVIII ст., коли виснажений важкою працею найкращий дворовий коваль Величко, втікаючи від польських ратників, забрів на берег чудової річки. Припавши спраглими вустами до джерельної водиці, забув про все на світі, і тільки напившись, витер смоляні вуса і мовив: Ох і добра ця вода, ніде такої не пив!. Тоді він твердо вирішив назавжди оселитися в цьому місці, яке надалі стало поселенням для багатьох таких же втікачів та хоробрих січовиків. А назва хутора лишилась незмінною і до цих пір — ДОБРОВЕЛИЧКІВКА. У 80-х роках ІYIII ст. майже вся земля навколо хутора стала власністю поміщика П. Д. Ревуцького, сюди він перевіз своїх кріпаків і незабаром біля хутора виросло нове поселення — Ревуцьке (таку назву селища ще можна почути від людей похилого віку і в наш час). Неординарна особа Петра Ревуцького залишила свій слід і для своїх нащадків, коли в свій час Ревуцький відвідав знаменитий Софіївський парк графа Потоцького, закладений в честь його дружини Софії, то сказав так: Чи в мене дружина гірша, чи землі менші, посаджу і я парк! З його легкої руки було посаджено чудовий парк і перепліталися тут і звичні для нашої місцевості липи, верби, тополі, біла акація, і завезені каштани, берези, сосни, а ще унікальні пірамідальні дуби, чорні сосни, японські акації, тюльпанові дерева. Алеї були обсаджені китайським бузком, трояндами та жовтою акацією. Обабіч алей стояли жіночі скульптури, виконані в грецькому стилі. Біля парку знаходився чудовий ставочок, кришталевої чистоти, його дно було встелене галькою, а посеред ставку красувався декоративний острівець, пливучи до нього можна було милуватися дзеркальними коропами. На превеликий жаль, після смерті Ревуцького почався занепад і його садиби, а під час революції був зруйнований маєток. А парк почав жити своїм життям. Під час другої світової війни на території парку був розташований німецький санаторій і очевидці розповідають, що при вході в парк стояла табличка українською та німецькою мовами: «За порубку дерев — розстріл. Комендант ВЕРНЕР». Ще однією історичною і найбільш загадковою візитною карткою нашого краю є дивне джерело, яке б"є із-під землі на високому пагорбі. А ще дивина його проявляється у тому, що джерело поступово пересувається все вище і вище від русла річечки. У природі — це рідкість, коли підземна вода пробивається на такій висоті, науковці називають його Гідрологічна пам'ятка «Запорізькі джерела», а в народі кажуть «Козацька криниця». Ходить безліч легенд про це місце. Ось одна з них: у роки російсько-турецької війни, запорожці, відступаючи, заховали поблизу джерела скарб — кінський череп, вщент заповнений золотими прикрасами, джерело їм слугувало орієнтиром. А хтось із запорожців видав туркам таємницю. От вони і прийшли за скарбом до джерела, обкопали кругом кринички ґрунт — нічого не знайшли, а зрадника — запорожця стратили за обман. Насправді скарб вберегло джерело, яке за кілька діб перебралося вище на добрий десяток метрів від попереднього місця витікання, з того часу пройшли сотні років, а дивне джерело і зараз крокує вгору. Орієнтовно біля цього джерела є і географічний центр України, який знаходиться саме тут відповідно до досліджень, проведених Ленінградським науково-дослідним інститутом, ініційованих Дмитром Проскаченком та Василем Ногою — істинними патріотами свого краю. Про підтвердження Географічного центру України на північно-західній околиці Добровеличківки встановлено багатотонний камінь. | Було це в сиву давнину, в середині ІVIII ст., коли виснажений важкою працею найкращий дворовий коваль Величко, втікаючи від польських ратників, забрів на берег чудової річки. Припавши спраглими вустами до джерельної водиці, забув про все на світі, і тільки напившись, витер смоляні вуса і мовив: Ох і добра ця вода, ніде такої не пив!. Тоді він твердо вирішив назавжди оселитися в цьому місці, яке надалі стало поселенням для багатьох таких же втікачів та хоробрих січовиків. А назва хутора лишилась незмінною і до цих пір — ДОБРОВЕЛИЧКІВКА. У 80-х роках ІYIII ст. майже вся земля навколо хутора стала власністю поміщика П. Д. Ревуцького, сюди він перевіз своїх кріпаків і незабаром біля хутора виросло нове поселення — Ревуцьке (таку назву селища ще можна почути від людей похилого віку і в наш час). Неординарна особа Петра Ревуцького залишила свій слід і для своїх нащадків, коли в свій час Ревуцький відвідав знаменитий Софіївський парк графа Потоцького, закладений в честь його дружини Софії, то сказав так: Чи в мене дружина гірша, чи землі менші, посаджу і я парк! З його легкої руки було посаджено чудовий парк і перепліталися тут і звичні для нашої місцевості липи, верби, тополі, біла акація, і завезені каштани, берези, сосни, а ще унікальні пірамідальні дуби, чорні сосни, японські акації, тюльпанові дерева. Алеї були обсаджені китайським бузком, трояндами та жовтою акацією. Обабіч алей стояли жіночі скульптури, виконані в грецькому стилі. Біля парку знаходився чудовий ставочок, кришталевої чистоти, його дно було встелене галькою, а посеред ставку красувався декоративний острівець, пливучи до нього можна було милуватися дзеркальними коропами. На превеликий жаль, після смерті Ревуцького почався занепад і його садиби, а під час революції був зруйнований маєток. А парк почав жити своїм життям. Під час другої світової війни на території парку був розташований німецький санаторій і очевидці розповідають, що при вході в парк стояла табличка українською та німецькою мовами: «За порубку дерев — розстріл. Комендант ВЕРНЕР». Ще однією історичною і найбільш загадковою візитною карткою нашого краю є дивне джерело, яке б"є із-під землі на високому пагорбі. А ще дивина його проявляється у тому, що джерело поступово пересувається все вище і вище від русла річечки. У природі — це рідкість, коли підземна вода пробивається на такій висоті, науковці називають його Гідрологічна пам'ятка «Запорізькі джерела», а в народі кажуть «Козацька криниця». Ходить безліч легенд про це місце. Ось одна з них: у роки російсько-турецької війни, запорожці, відступаючи, заховали поблизу джерела скарб — кінський череп, вщент заповнений золотими прикрасами, джерело їм слугувало орієнтиром. А хтось із запорожців видав туркам таємницю. От вони і прийшли за скарбом до джерела, обкопали кругом кринички ґрунт — нічого не знайшли, а зрадника — запорожця стратили за обман. Насправді скарб вберегло джерело, яке за кілька діб перебралося вище на добрий десяток метрів від попереднього місця витікання, з того часу пройшли сотні років, а дивне джерело і зараз крокує вгору. Орієнтовно біля цього джерела є і географічний центр України, який знаходиться саме тут відповідно до досліджень, проведених Ленінградським науково-дослідним інститутом, ініційованих Дмитром Проскаченком та Василем Ногою — істинними патріотами свого краю. Про підтвердження Географічного центру України на північно-західній околиці Добровеличківки встановлено багатотонний камінь. | ||
| Рядок 39: | Рядок 39: | ||
*Посилання на презентацію [https://drive.google.com/open?id=0B4VPmUNzCb7qSi00VkloWncwTlE] | *Посилання на презентацію [https://drive.google.com/open?id=0B4VPmUNzCb7qSi00VkloWncwTlE] | ||
| − | *Посилання на власний фотоальбом у | + | *Посилання на власний фотоальбом у https://drive.google.com/drive/folders/0B4VPmUNzCb7qWnd5anNhcnNnZ3M |
*Посилання на власний блог у [https://rovna159159.blogspot.com]; | *Посилання на власний блог у [https://rovna159159.blogspot.com]; | ||
Версія за 09:46, 7 грудня 2016
Було це в сиву давнину, в середині ІVIII ст., коли виснажений важкою працею найкращий дворовий коваль Величко, втікаючи від польських ратників, забрів на берег чудової річки. Припавши спраглими вустами до джерельної водиці, забув про все на світі, і тільки напившись, витер смоляні вуса і мовив: Ох і добра ця вода, ніде такої не пив!. Тоді він твердо вирішив назавжди оселитися в цьому місці, яке надалі стало поселенням для багатьох таких же втікачів та хоробрих січовиків. А назва хутора лишилась незмінною і до цих пір — ДОБРОВЕЛИЧКІВКА. У 80-х роках ІYIII ст. майже вся земля навколо хутора стала власністю поміщика П. Д. Ревуцького, сюди він перевіз своїх кріпаків і незабаром біля хутора виросло нове поселення — Ревуцьке (таку назву селища ще можна почути від людей похилого віку і в наш час). Неординарна особа Петра Ревуцького залишила свій слід і для своїх нащадків, коли в свій час Ревуцький відвідав знаменитий Софіївський парк графа Потоцького, закладений в честь його дружини Софії, то сказав так: Чи в мене дружина гірша, чи землі менші, посаджу і я парк! З його легкої руки було посаджено чудовий парк і перепліталися тут і звичні для нашої місцевості липи, верби, тополі, біла акація, і завезені каштани, берези, сосни, а ще унікальні пірамідальні дуби, чорні сосни, японські акації, тюльпанові дерева. Алеї були обсаджені китайським бузком, трояндами та жовтою акацією. Обабіч алей стояли жіночі скульптури, виконані в грецькому стилі. Біля парку знаходився чудовий ставочок, кришталевої чистоти, його дно було встелене галькою, а посеред ставку красувався декоративний острівець, пливучи до нього можна було милуватися дзеркальними коропами. На превеликий жаль, після смерті Ревуцького почався занепад і його садиби, а під час революції був зруйнований маєток. А парк почав жити своїм життям. Під час другої світової війни на території парку був розташований німецький санаторій і очевидці розповідають, що при вході в парк стояла табличка українською та німецькою мовами: «За порубку дерев — розстріл. Комендант ВЕРНЕР». Ще однією історичною і найбільш загадковою візитною карткою нашого краю є дивне джерело, яке б"є із-під землі на високому пагорбі. А ще дивина його проявляється у тому, що джерело поступово пересувається все вище і вище від русла річечки. У природі — це рідкість, коли підземна вода пробивається на такій висоті, науковці називають його Гідрологічна пам'ятка «Запорізькі джерела», а в народі кажуть «Козацька криниця». Ходить безліч легенд про це місце. Ось одна з них: у роки російсько-турецької війни, запорожці, відступаючи, заховали поблизу джерела скарб — кінський череп, вщент заповнений золотими прикрасами, джерело їм слугувало орієнтиром. А хтось із запорожців видав туркам таємницю. От вони і прийшли за скарбом до джерела, обкопали кругом кринички ґрунт — нічого не знайшли, а зрадника — запорожця стратили за обман. Насправді скарб вберегло джерело, яке за кілька діб перебралося вище на добрий десяток метрів від попереднього місця витікання, з того часу пройшли сотні років, а дивне джерело і зараз крокує вгору. Орієнтовно біля цього джерела є і географічний центр України, який знаходиться саме тут відповідно до досліджень, проведених Ленінградським науково-дослідним інститутом, ініційованих Дмитром Проскаченком та Василем Ногою — істинними патріотами свого краю. Про підтвердження Географічного центру України на північно-західній околиці Добровеличківки встановлено багатотонний камінь.
Чи гадав, коваль Величко, що цій, колись дикій степовій глушині, судитиметься стати географічним центром України
Рідне місто або село на карті України
Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"
| Дата | Історична подія |
|---|---|
| 1848 | Ревуцьке стає містечком. |
| 1883року | офіційною назвою містечка затвержується Добровеличківка. На кінець XIX століття майже вся земля стала власністю місцевих поміщиків |
| 1917 | з вибухом Визвольних змагань за незалежність України в Ревуцькому утворюється курінь Вільного Козацтва |
| 26 грудня 1917 | в приміщенні Ревуцької Учительської Семінарії Дмитро Хорунжий зачитав урочисту присягу перед бійцями ВК: |
| 1859 | було 158 дворів і 1344 жителі |
| 1919 | перебував його штаб |
| 1886 | у містечку, центрі Добровеличківської волості Єлизаветградського повіту Херсонської губернії, мешкала 521 особа, налічувалось 97 дворових господарств, діяли дві православні церкви, два єврейських молитовних будинки, школа, лікарня, аптека, винний склад, паровий млин, 26 крамниць, трактир, 6 заїжджих дворів, відбувались базари через два тижні по неділях |
| 1917—18 | аж до приходу німців, мешканці Ревуцької волості, а також прилеглих волостей, користувались з опіки куреня — всі були в безпеці. Селяни спокійно гнали горілку і гуляли, як ніколи раніше. Шлюбів тієї зими було подвійно, а то й потрійно більше, як бувало іншим часом. |
| (1 березня 1918 ст. ст. | евуцький курінь у збільшенім складі, коло 150 піших і 40 кінних козаків, вирушив на станцію Адабаш, куди і прибув десь під вечір. |
| 1918 | коли більшість козаків святкували по своїх оселях у батьків, а ті, що були у Ревуцькому теж гуляли з дівчатами на селі, до Ревуцького несподівано приїхала сотня німців з гарматою і скорострілом. Наставивши гармату і скоростріл на будинок |
| 25—27 лютого 1920 | в Добровеличківці під час Зимового походу стояв на відпочинку кінний полк Чорних Запорожців Армії УНР |
заголовок посилання==Ресурси:==
- Посилання на презентацію [1]
- Посилання на власний фотоальбом у https://drive.google.com/drive/folders/0B4VPmUNzCb7qWnd5anNhcnNnZ3M
- Посилання на власний блог у [2];
- Посилання на добірку відеоматеріалів;
- Посилання на опитування або анкету у Google Форми;[3]
- Посилання на спільний груповий постер.
Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
