Відмінності між версіями «Єлисаветград. Історія старого міста.»

Версія за 10:50, 21 листопада 2016

Форте́ця свято́ї Єлисаве́ти — фортеця-зірка, адміністративний центр Новосербського поселення (Нової Сербії та Новослобідського козацького полку). Названа на честь святої Єлисавети, яку імператриця Єлизавета Петрівна вважала своєю покровителькою. Мала форму правильного шестикутника периметром (разом із зовнішніми укріпленнями) до 6 верст. Єлисаветинська фортеця була головним поселенням (штаб-квартирою) Новослобідського козацького (згодом Єлисаветградського пікінерного) полку. Фортеця була одним з оплотів російського впливу в регіоні: протягом 1753-64 вона була місцем перебування вищого російського командування на півдні України; у ній діяла слідча комісія у гайдамацьких справах (з 1756). Під час російсько-турецької війни 1768-74, коли у межі Єлисаветградської провінції вдерлися татари, гарнізон укріплення не тільки вдало витримав облогу. З 1775 фортеця Святої Єлисавети остаточно втрачає своє оборонне значення; у 1784 з неї було вивезено до Херсона всю артилерію. З 1785 вона перетворюється на місто Єлисаветград (тепер — місто Кропивницький, адміністративний центр Кіровоградської області).

Сучасний вид

"Історія фортеці"

Фортецю святої Єлисавети було побудовано відповідно до сенатського указу, яким також створювалась Нова Сербія. Указ був підписаний імператрицею Єлизаветою 4 січня 1752 року. На підставі указу була видана жалувана грамота Івану Хорвату та інструкція Івану Глєбову. Проект затверджений 30 липня 1752 року. Вибір місця розташування обумовлений приблизно рівною відстанню від вже наявних тоді фортець — Архангельської (тепер — Новоархангельськ) на Синюсі та Мішуриноріжської на Дніпрі, що створювало оборонну лінію з трьох великих укріплень, проміжки між якими захищалися новосербськими шанцями та козацькими форпостами.

Місце для фортеці обрав генерал артилерії І. Ф. Глєбов згідно з наданою йому 3 лютого 1752 року спеціальною інструкцією. Затвердив його Сенат на засіданнях 21 березня та 1 квітня 1753 року. Але у зв'язку з напруженою політичною ситуацією будівництво було затримано і указ про його початок вийшов тільки 3 березня 1754 року. Урочисте закладання фортеці відбулося 18 червня 1754 року. Будівельними роботами керував інженер-підполковник Л. І. Менцеліус.

"Участь у російсько-турецькій війні (1768—1774)"

Безпосередньо у бойових діях фортеця Св. Єлисавети брала участь тільки один раз. Сталося це під час російсько-турецької війни 1768—1774 років, перша кампанія якої розпочалася 1769 року навалою Кримського хана Крим-Гірея на Єлисаветградську провінцію. 4 січня очолюване ним 70-тисячне турецько-татарське військо перейшло російський кордон біля Орловського шанця і 7 січня зупинилося біля фортеці Св. Єлисавети, в якій укрився начальник провінції генерал-майор О. С. Ісаков з гарнізоном та місцевими жителями. Орду зустрів вогонь фортечних гармат. Крим-Гірей не зважився на штурм., а О. С. Ісаков не міг йому протиставити достатньої військової сили для відкритого бою. Нападники розділилися на кілька загонів, знищили вогнем і мечем поблизькі села, захопили в полон більше тисячі жителів, забрали багато худоби та відійшли за Дністер. З фортеці була зроблена вдала вилазка кінного загону князя І. В. Багратіона, який порубав ар'єргард татар. Це було останнє татарське нашестя на Україну. Певну роль в його невдачі зіграла і фортеця Св. Єлисавети. В кінці XVIII ст. фортеця Св. Єлисавети втрачає своє стратегічне значення.

"Найважливіші події на території рідного краю"

Ресурси:

• Посилання на презентацію у Google Диск; [1]

• Посилання на власний фотоальбом у Google Диск;
• Посилання на власний блог у Blogger;[2]

• Посилання на добірку відеоматеріалів;

• Посилання на опитування або анкету у Google Форми;

• Посилання на спільний груповий постер.

Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка