Відмінності між версіями «Користувач:Ігор Яровий»

Версія за 09:04, 13 березня 2015

Про себе

Студент Природничо-географічного факультету Спеціальність-Географія

Мої інтереси

• Їздити на машині
• Слухати музику
• Учити географію
• Займатись спортом

Проекти в яких беру участь

Проект "Моє рідне місто або село"

== Мої роботи == Моє рідне село Першотравенка Першотра́венка — село в Україні, в Компаніївському районі Кіровоградської області. Населення становить 468 осіб. Орган місцевого самоврядування — Першотравенська сільська рада. село Першотравенка Країна

 Україна

Область Кіровоградська область

Район/міськрада Компаніївський район

Рада Першотравенська сільська рада Код КОАТУУ 3522884301

Основні дані Засноване 1921 Населення 468 Поштовий індекс 28431 Телефонний код +380 5240 Географічні дані Географічні координати

48°12′14″ пн. ш. 32°17′09″ сх. д.

Середня висота над рівнем моря 130 м

Водойми 4 ставка

Адреса ради 28431, Кіровоградська обл., Компаніївський р-н, с.Першотравенка, вул.Леніна,61, тел. 9-83-29 Сільський голова Томило Анатолій Григорович

Історія закладу освіти

Першою школою на території Першотравенської сільради можна вважати початкову школу, що стояла вище ставка (сучасне село Володимирівка).

Згаданий вище ставок був зроблений за радянської влади… шляхом затоплення панського саду.

Під нею, вказує старожил дід Михайло Яровий, було 4 хати та й ще ж Кубенкова. Саме Кубенко, заможна людина, меценат, хоч за уявленнями вже близької революції, куркуль, став засновником даної школи. Диндимарченко Галина Сидорівна так і називає ту школу не інакше як Кубенкова школа.

В період громадянської війни до бару Кубенка (знаходився десь біля ставка) прийшли денікінці і вирізали всіх робітників Кубенка, вбили б і хазяйку, дружину Кубенка (говорять, що вона родом була з Олександрівки), але жінка скочила в димар, сховалась там і таким чином вижила; саме в цій хаті по революції і зробили школу. Але зауважимо, що ці дані були записані від старожила Диндимарченко Галини Сидорівни, яка 1918 р. народження, а отже не могла бути безпосереднім свідком подій.

В другій половині 1920-х рр. було побудовано нову школу, з лимпачу (на її місці зараз і стоїть сучасна школа). Першотравенська неповносередня школа комплектувалася із класів вже згаданої Володимировської та Олександрівської початкових шкіл, а також з початкових класів Першотравенської.

Першотравенська неповносередня школа була побудована, за свідченнями Ярового М.І., «десь в 1927 р. під керівництвом Першотравенської сільської ради та її голови Пидюри Степана Климовича».

Для будівництва школи брали місцевий матеріал – камінь готовили самі. Багато енергії і сил доклав Степан Климович для організації будівництва. Не шкодував свого здоров’я – тоді він захворів на туберкульоз. Хто його знав і був поряд пригадують – велося домашнє самолікування. Зі спогадів Ярового М.: «Я як то запитав бабу Іру: «Чи то правда, що для лікування чоловіка вона натопила піч і Степан Климович повинен був у неї лізти?»На моє запитання баба Іра відповіла: «Робила все, що радили, хотіла, щоб жив»».Так і не дожив до функціонування школи Пидюра.

Та школа була побудована.

Працювати новий заклад почав в 1928/1929 р., такий висновок робимо з фотографії першого випуску 7-го класу неповносередньої школи села Першотравенка, датована 1936 р.

Цікавим для історії школи було б виявлення найперших вчителів закладу (на жаль зберігся лише папірець з прізвищами педагогів, приклеєний до фота учителів (1934р.), сама фотографія не знайдена. Пошуки продовжуються.

З 1945 по 1948 рр. в нашій школі вчився письменник-земляк В.С. Близнець. При нагоді скажемо, що при вході в школу є меморіальна дошка, в закладі існує музей письменника . У музеї зберігаються унікальні експонати: особисті речі письменника, листи, твори з автографами, фотографії, критичні статті , малюнки тощо.

Після Великої Вітчизняної війни (1941 – 45 рр.) багато для відбудови школи зробила директор школи Шевченко Ольга Микитівна. Воєнна негода скоротила життєдіяльність школи. В цей час наш колгосп об’єднався з колгоспом «Більшовик» Полтавської сільради. Так утворився колгосп-гігант «Комуніст». При об’єднанні наших господарств, каже М. Яровий, в Першетравенці постало питання про спорудження сучасного, нового приміщення для школи. Громада села звернулась до газети «Сельская жизнь» з листом на більш ніж 50 підписів. Газета відгукнулась і в свою чергу звернулась з листом до облвиконкому м. Кіровограда, головою якого був Максименко Дмитро Павлович. Як розповідає один з членів делегації селян до облвиконкому, дід Михайло, на той час Дмитро Павлович був на лікарняному, хоч і не відлежувався дома, а працював. Їм сказали, щоб чекали, коли у нього закінчиться «планьорка», може і прийме, а так сказати про відвідувачів і попросити прийняти їх не можуть, бо начальник на лікарняному. Коли Максименко їх побачив, то сказав, що прибуде через годину, оскільки їде на об’єкт, а тоді вже їх обов’язково прийме, і хай чекають. І дійсно, через без малого годину, проект нової школи було погоджено.

В 1978 р. двері учням відкрила нова Першотравенська школа на 320 учнів[1], збудована на кошти громади, на місці старої, отої з лимпачу.

В 1973 р. було створено при навчальному закладі Клуб Інтернаціональної Дружби.[2] Керівником клубу став вчитель німецької мови Іван Тимофійович Прядун. У школі діяв Музей Інтернаціональної Дружби.

Постановою Ради Міністрів Української РСР від 11.05.1983 року № 172 на честь перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні Першотравенській СШ присвоєно ім’я земляка-Героя Радянського Союзу Берестовенка Михайла Порфировича. Зараз Першотравенська ЗОШ І-ІІІ ступенів Компаніївського району Кіровоградської області із загальною площею 2092,00 м2 , з площею забудови 1213 м2, складається з 3-х з’єднаних між собою блоків. Навчальні секції, за планом 1974 р., І – ІV і V-VІІІ класів розміщені на 1 та 2 поверхах основного блоку (зараз - класи з І по ХІ). Групи навчально-виробничих і загально шкільних приміщень розміщені на 1 та 2 поверхах перехідного блоку. Група навчально-спортивних приміщень, приміщень для проведення культурно-масової роботи розміщені в зальному блоці. Група харчоблоку розміщена на 1 поверсі основного блоку. Приміщення вестибуля, адміністративно-господарчі і приміщення медичного обслуговування розміщені на 1 та 2 поверхах перехідного блоку.

Ділянка забудови розділена на зони, розміщення яких визначилося структурою плану школи. Спортивна зона наближена до спортзалу, а майданчики ігор і навчально-дослідна зона до блоку класних приміщень. Будівля школи розміщена на ділянці з врахуванням оптимальної орієнтації навчальних кабінетів і класів на південь та північ. Школа має парадний в’їзд з півночі, зі сторони шосе на Устинівку, зі сходу пішохідною доріжкою сполучена з вулицею Гагаріна, із заходу до неї примикає шкільний стадіон, розташований в межах території школи. Близько 80 років приймає Першотравенська школа дітлахів, виховує їх, навчає, і на виплеканих роками, стиглих, як колос, традиціях готує світу нових Берестовенків, Близнеців, Прядунів і Пидюр.

Наш земляк Віктор Семенович Близнець Рицар Совісті

     Віктор Семенович Близнець – яскраво обдарований прозаїк 60–70 років  ХХ століття з колосальним талантом писати водночас і для дітей, і для дорослих.  
     Він - автор таких помітних повістей та оповідань, як «Звук павутинки», «Мовчун», «Женя і Синько», «Як народжується стежка», «Свято мого дитинства», «Паруси над степом», «Землянка» та інших.
     Життєва стежка Віктора Семеновича Близнеця почалася у маленькому селі Володимирівці того краю, «де зіткнулися шаблі під Компаніївкою», тієї щедрої на таланти землі, з якої вийшов і його літературний учитель, Гомер ХХ віку Юрій Яновський.
     Він народився у багатодітній сім’ї, був четвертою дитиною у батьків. Через війну та хвороби з шести дітей  серед живих залишилося троє.
     Народження В. Близнеця у звичайній хліборобській родині, в пам’яті його матері пов’язане з голодом і наближенням Великодня. Вже по війні, залишившись без документів, на сімейній раді вирішили датою його появи на світ вважати 10 квітня 1933 року.
     З передвоєнного дитинства у пам’яті майбутнього письменника закарбувалися ігри у «білих і червоних», скачки на конях, привілля степу, запах полинів, смак печеної на вогні картоплі…, а з дитинства окупаційного – голод, поневіряння, страждання і біди. Не легшими були і перші повоєнні роки.
     Однак, те важке дитинство було для В. Близнеця і найдорожчим: у ньому – витоки його характеру і таланту творця. Там перші кроки і перші враження закладені сім’єю, рідним краєм, оточенням, школою.
     У своїй автобіографічній довідці Віктор Семенович писав: «Одна людина була для мене і Шекспіром, і Котигорошком, і Сагайдачним. Це – мій батько. Він для мене – жива історія з усім минулим, сучасним і прийдешнім… Він був для нас першою книгою, першою школою, відкривав для нас землю батьків, її родильні муки і весільні торжества. Для нас, малих, це було як причастя до святині, до таїни нашого земного бога».
     Навчався Віктор спочатку у Володимирівці, Першотравенці, старші класи закінчував у Компаніївці. Віктор наполегливо долав науку, був надзвичайно працьовитий, вимогливий до себе, сором’язливий, скромний, не за віком розсудливий. Вчителі і учні любили його за надійність, органічне прагнення допомогти і порадити. І хоча всі науки хлопцю давалися легко, перевагу він все ж таки віддавав літературі.

У 1952 році Віктор Близнець із золотою медаллю закінчує школу і вступає на факультет журналістики Київського державного університету.

     Роки студентського життя  та навчання були важливими для становлення творчої індивідуальності митця. Він дуже любив копатися в архівах, вишукуючи цінні перлини для своїх творів, захоплювався історією свого народу, переказами, легендами, всім тим, що проливало світло на духовність людини.
     Його університетськими друзями були відомі нині письменники – В. Симоненко, М. Сом, Т. Коломієць. У людях понад усе цінував гідність. Був щирий, добрий, але принциповий. Не мирився з неправдою, несправедливістю в житті, з сірістю – в літературі, що була для нього великим і святим ділом.
     Після закінчення університету, Віктор Близнець працює в редакціях газет, журналів для дітей «Піонерія», «Малятко».
     У дитячу художню літературу його привела як робота у виданнях для дітей, так і незабутні враження та спогади з власного дитинства.
     Діти - герої творів Віктора Близнеця постають перед нами реальними, такими як і в житті. Вони: непосидючі, мрійливі, нерозважливі, надміру довірливі. Спільне, що їх єднає, - це доброта, щирість, багатство внутрішнього світу.
     Перші сім  оповідань В. Близнеця про дивосвіт дитинства було видано збіркою «Ойойкове гніздо» (1963), в якій  автор навчає своїх читачів відрізняти добро від зла, закликає до щирості у взаєминах. Літературознавець В. Панченко з точки зору критика і читача наголошує, що перші твори Віктора Близнеця відзначаються здатністю «надовго западати в пам’ять», справляючи великий виховний вплив «для відстоювання всього доброго в житті».
     Друга збірка оповідань Віктора Близнеця -  «Як народжується стежка» (1977). Адресована дітям молодшого шкільного віку, це водночас і «доросла» проза, бо весь зображений у слові світ маленького героя Льоньки, від імені якого в основному написана книжка, подається з погляду письменника В. Близнеця. Ця збірка малої прози письменника – органічне, але на вищому рівні,  продовження першої. До неї увійшло шість оповідань, де ми відкриваємо дивний світ дитинства за щирими зізнаннями самого В. Близнеця про щасливу пору його власного, що промайнуло на лоні чудової степової природи, серед імлистих обріїв та сивих полинових рівнин, заповнивши душу письменника небом і степом.
     Є у творчості В. Близнеця ще одне дитинство – обпалене і скалічене війною.
     Відтворюючи життя народу у ті чотири грізні роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.), автор показує весь драматизм становища маленької людини, яка не тільки бореться за можливість вижити у страшному воєнному вирі, а й всупереч жорстоким обставинам утверджує силу людяності, доброти, справедливості. На цю найболючішу тему він не міг не писати, бо пам’ять власного дитинства вимагала взятися за перо і сказати в літературі за своє покоління правдиве слово, яке б відтворювало дух  того часу. Місце дій повістей В. Близнеця про війну – Компаніївський степ.
     Герої, як і сам автор, - діти цього степу.  У селах Компаніївщини на Кіровоградщині жили реальні прототипи літературних образів – В. Сокіл, М. Яровий, О. Гришина.