Відмінності між версіями «Кропивницький- місто мрії!!»

Матеріал з Вікі ЦДУ
Перейти до: навігація, пошук
 
(не показані 4 проміжні версії цього учасника)
Рядок 36: Рядок 36:
 
   <TD  height=24px;>  </TD><TD>    </TD>  
 
   <TD  height=24px;>  </TD><TD>    </TD>  
 
  </TR>
 
  </TR>
 
 
<TR><TD height=24px> 1893 рік      </TD><TD>  У місті з'являється водогін .  </TD></TR>
 
<TR><TD height=24px> 1893 рік      </TD><TD>  У місті з'являється водогін .  </TD></TR>
 
<TR><TD height=24px> 1897 рік    </TD><TD> У місті з'являється електричний трамвай.  </TD></TR>
 
<TR><TD height=24px> 1897 рік    </TD><TD> У місті з'являється електричний трамвай.  </TD></TR>
Рядок 46: Рядок 45:
 
<TR><TD height=24px>  14 липня 2016 року    </TD><TD> постановою Верховної Ради України місто Кіровоград перейменоване на Кропивницький. За таку постанову проголосували 230 народних депутатів України.  </TD></TR>
 
<TR><TD height=24px>  14 липня 2016 року    </TD><TD> постановою Верховної Ради України місто Кіровоград перейменоване на Кропивницький. За таку постанову проголосували 230 народних депутатів України.  </TD></TR>
 
</TABLE>
 
</TABLE>
 
[[Зображення:Photo 5.jpg|right|450px|]]
 
  
 
=='''Ресурси:'''==
 
=='''Ресурси:'''==
Рядок 54: Рядок 51:
 
[[https://docs.google.com/presentation/d/18pR19SpfSByf_ISbcZmFPSAvMdgrDgCdHKBm6NSF11I/edit?usp=sharing]]
 
[[https://docs.google.com/presentation/d/18pR19SpfSByf_ISbcZmFPSAvMdgrDgCdHKBm6NSF11I/edit?usp=sharing]]
 
*Посилання на власний фотоальбом у  '''Google Диск''';  
 
*Посилання на власний фотоальбом у  '''Google Диск''';  
 +
[[https://drive.google.com/drive/folders/0B3dYwMTd-Vl9bWNrNkY2bldEYjg]]
 
*Посилання на власний блог у [http://www.blogger.com Blogger];
 
*Посилання на власний блог у [http://www.blogger.com Blogger];
 
+
[[http://kropivnitskiy.blogspot.com/]]
 
*Посилання на добірку відеоматеріалів;
 
*Посилання на добірку відеоматеріалів;
  
 
*Посилання на опитування або анкету у '''Google Форми''';
 
*Посилання на опитування або анкету у '''Google Форми''';
 
+
[[https://docs.google.com/forms/d/1Ly6jBRULDNiU1yxKA_X2E0bnQ1G8KXRBAj302bUPcWo/edit]]
 
*Посилання на спільний груповий постер.
 
*Посилання на спільний груповий постер.
  

Поточна версія на 09:16, 30 листопада 2016

Big-35671521.jpg

На землях навколо сучасного Кропивницького у 17-му столітті існували розрізнені зимівники запорізьких козаків: слободи та хутори. Мешканці поселень селились тут на свій страх і ризик, оскільки знаходились на незахищених прикордонних землях. Колонізаторство Задніпровських місць, а саме так тоді називались землі між Дніпром та Південним Бугом, почалося козаками Миргородського та Полтавського полків наприкінці 17-го — на початку 18-го століття.

До 1751 року за версіями краєзнавців на території сучасного Кропивницького існували слободи, засновані козаками: Кущівка[2] (увійшла до складу міста у 19 ст.), Завадівка, Інгульська слобода, яка пізніше злилась з Лелеківкою (всі увійшли до складу міста у 20-му ст.) та Знаменська слобода, заснована старообрядцями[4].

Згодом, згідно з указом від 29 грудня 1751 р. була утворена Нова Сербія. За клопотанням колишнього підданого Австро-Угорщини серба Івана Хорвата для оселення сербів, угорців, волохів, молдаван, хорват була виділена територія, частина Задніпровських місць. Також згідно з указом колишні мешканці цієї території підлягали виселенню на «прежние места». Указ передбачав побудову земляної фортеці, «которую именовать крепость святыя Елисаветы». Указ не вказував місце побудови фортеці. Очевидно, що вона мала бути збудована в межах новоствореної Нової Сербії.

На початку 1752 року генерал Іван Глєбов доручив геодезисту Омеляну Гур'єву обрати місце для майбутньої фортеці. Гур'єв та два його помічники зупинили свій вибір на місці за межами Нової Сербії на правому березі Інгулу до впадіння Сугоклеї[7]. Таке розташування визначило долю майбутнього міста, адже воно було вигідне тому, що місце було залюднене, зручне в з погляду транспортної розв'язки (дорога на Хаджибей, Крим та з Січі до Польщі).

Указ Єлизавети про переселення з території Нової Сербії зустрів серед українців опір. Про це свідчать чисельні архівні документи: звернення, донесення, рапорти, відомості, сенатські укази. У лютому 1752 року почався опис поселень Задніпровських місць. Одночасно розпочався процес добровільного виселення незаможних козаків[8]. Існували випадки примусового виселення. Достеменно не відомо про кількість козаків, які повернулись на «прежние места». Вірогідно, що таких серед козаків-переселенців зовсім не було, оскільки для повернення потрібно було перейти Дніпро, крім того, зазвичай переселенці шукають нові місця, а не повертаються на попередні. Достеменно відомо, що частина козаків пішла на південь, на землі запорізьких вольностей, та у бік Дністра, на територію Польщі, яка на той час починалась вже за сучасними Новоархангельськом та Первомайськом. Частина населення документально підтверджувала своє право на займані землі, законно залишилась на них. Частина законно залишилась через відсутність у сербів майстрів (ковалів, теслярів та ін.) та небажання сербів вести господарство, зокрема для забезпечення коней фуражом. Частина залишилась на території Нової Сербії незаконно під виглядом сербів, оскільки сербський генерал Хорват не зміг забезпечити переселення заявленої кількості сербів та цілком успішно обдурив російську владу[9]. В результаті цього фактична чисельність українців на території Нової Сербії була більша за кількість сербів, що й засвідчив перепис у 1764 році (етнічний склад Єлисаветинської провінції був наступним: українці — 65,37%, молдавани — 15,4%, росіяни — 12,66%, серби −3,22%, поляки — 1,56%).

Намагаючись загасити конфлікт, продовжити заселення Нової Сербії та одночасно не допустити переселення українців на підпольську, ханську Україну, в землі запорізьких вольностей, сенат протягом 1752–1753 років приймає цілий ряд указів (від заборони виїзджати за межі Російської імперії до дозволу козакам лишитися в Новій Сербії на обжитих місцях). Але реальним рішенням стало прийняття сенатом указу 18 серпня 1753 року, який дозволяв селитись південніше Нової Сербії, в тому числі біля місця, де мала бути зведена фортеця святої Єлизавети. Цей указ фактично поклав початок Слобідському козацькому полку[11] та дав поштовх утворенню міста. Полк був утворений за прикладом козацьких полків Слобідської України. Деякий час полк перебував у невизначеному стані. З одного боку козаки, які переселились з Нової Сербії отримали ініціативу організовувати полк та засновувати нові поселення, з іншого боку полк підпорядковувася коменданту єлисаветинської фортеці, який вважався заступником Івана Глєбова.

Однак виявилось, що простий дозвіл селитися не сприяв переселенню з території Нової Сербії та поверненню з Польщі тих, хто встиг туди виїхати з Нової Сербії. Сенат надає пільги переселенцям. Іван Глєбов займається організацією першого ярмарку: отримує дозвіл Сенату на проведення ярмарку та допуск на нього іноземців, розсилає повідомлення про ярмарок запорожцям, туркам.[13] За дозволом селитись біля ще не побудованої фортеці до коменданта фортеці звертаються торгові люди та ремісники. На правому березі Інгулу нижче місця, на якому планували будувати фортецю, з'являється Грецька слобода (сучасна вулиця Пушкіна), в якій розташувалась нечисельна грецька община (близько 50 чоловік).[14] На лівому протилежному від фортеці березі Інгулу виникає Міщанська слобода (сучасна вулиця Преображенська), в якій селились українці та старообрядці. На лівому березі Інгулу на берегах річки Біянки з'явились Криничуваті хутори або Балка, де крім українців селились молдовани. Саме в мікрорайоні Балка до цього часу знаходиться найстаріший будинок міста, побудований в 1753 році. Розкольники ж, яким дозволили повернутися на попередні місця, утворили на лівому березі Інгулу Безпопівську слободу (район заводу імені Таратути). 29 червня 1754 року через декілька тижнів після урочистого закладання фортеці у Міщанській слободі на території сучасного центрального ринку проходить перший петропавлівський ярмарок. Ярмарок мав успіх, що посприяв заселенню міста.

у липні-серпні 1782 року в Єлисаветграді після тяжкого поранення лікувався Михайло Кутузов. 27 вересня 1782 року до Єлисаветграда прибув князь Григорій Потьомкін. 17 вересня 1842 року до Єлисаветграда на військові маневри прибув російський імператор Микола І. 24 січня 1917 року Єлисаветград відвідала Велика княгиня Олена Петрівна, донька короля Сербії Петра Карагеоргієвича, дружина Великого князя Івана Романова. Її Королівську Величність було обрано головою Єлисаветградського комітету опіки сербських біженців. У Єлисаветграді тоді їх мешкало понад 1000. 5 липня 1917 року до Єлисаветграда прибула відома діячка революційного руху Катерина Костянтинівна Брешко-Брешковська[ru], яка виступила на мітингу в приміщенні цирку. 24 вересня 1922 року у місті на зборах єлисаветградських комуністів виступив із промовою Михайло Фрунзе


==Кропипивницький Кропивницький.PNG

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Дата Історична подія
1893 рік У місті з'являється водогін .
1897 рік У місті з'являється електричний трамвай.
1 Жовтня 1930 рік Рада Народних Комісарів УСРР прийняла постанову про відкриття у місті інституту народної освіти .
1951 рік створено Кіровоградське військове авіаційне училище льотчиків далекої авіації,
1959 рік створене Кіровоградське музичне училище.
1970-1990 Працював найбільший у СРСР виробник електричних друкарських машинок «Ятрань» — завод «Друкмаш».
2015 рік в рамках декомунізації в Україні паралельно із виборами до місцевих рад проводилося опитування про вибір назви міста серед запропонованих варіантів: Благомир, Ексампей, Єлисаветград, Златопіль, Інгульськ, Козацький, Кропивницький.
14 липня 2016 року постановою Верховної Ради України місто Кіровоград перейменоване на Кропивницький. За таку постанову проголосували 230 народних депутатів України.

Ресурси:

  • Посилання на презентацію у Google Диск;

[[1]]

  • Посилання на власний фотоальбом у Google Диск;

[[2]]

  • Посилання на власний блог у Blogger;

[[3]]

  • Посилання на добірку відеоматеріалів;
  • Посилання на опитування або анкету у Google Форми;

[[4]]

  • Посилання на спільний груповий постер.



Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка