Відмінності між версіями «Моє місто Рівне»

Поточна версія на 10:14, 30 листопада 2016

Історія міста Рівне

Перша відома письмова згадка про Рівне як про один з населених пунктів Галицько-Волинського князівства датована 1283 р. Цей запис зроблений латинською мовою у польській хроніці «Рочнік капітульни Краковскі». Однак останні розкопки можуть перетворити Рівне на стародавнє українське місто. Рівне на 250 років старше, стверджують місцеві археологи. Під час останніх досліджень місцеві науковці відшукали будівлі, керамічний посуд, залишки зброї і будівель, датованих 10 століттям. Ці знахідки, як запевняють археологи, здатні перевернути і збагатити історію Рівне. Місто стало регулярно фігурувати в історичних джерелах з XV ст. З другої половини XIV століття місто перебувало під владою литовських князів. У 1492 під час правління польського короля і великого князя Казимира Ягеллона місто отримує Магдебурзьке право. З 1518 по 1621 місто перебувало у власності князів Острозьких. C 1569 м. Рівне переходить від Литви до Польщі. У 1667 в результаті Андрусівської угоди Рівне залишається під владою Речі Посполитої. У тому ж році в місті була епідемія чуми, а в 1691 його спустошила сильна пожежа. Найстародавніший архітектурний пам'ятник міста Рівне відноситься до XV ст. Це замок князів Любомирських (за прізвищем останніх власників). У 1461 р. Рівне купив волинський князь С. Несвицькій, представник російсько-литовської династії Гедиміновичив. Після його смерті в 1479 р. вдова князя іменувала себе М. Рівненською. Вона побудувала на одному з річкових островів замок і незабаром досягла для свого маєтку Магдебурзького права. Протягом XVI-XVII ст., переходячи з рук в руки, замок перебудовувався. У ньому по черзі княжило декілька родів — Острозьких, Замойських, Конецпольських, Валевських, а з 1723 р. — Любомирських, які відновили замок, перетворивши його в розкішний палац, який більше двох століть був їхньою резиденцією. У 1706 в ході російсько-шведської війни місто було захоплено військами Карла XII. У середині XVIII ст. С. Любомирський вважався найбагатшою людиною в Польщі і навіть боровся за королівську корону з С.А. Понятовським. Хто знає, як склалася б сучасна карта Центральної Європи, якби він не програв цю боротьбу Станіславу-Августу, при якому Річ Посполита була розділена між Австрією, Прусією і Росією. З 1793 р. Рівне стає повітовим містом Волинського намісництва, а з 1797 р. — губернії. У 1837 р. біля палацу Любомирських розпочалося будівництво гімназичного корпусу. У Рівненській гімназії в 1844—1845 рр. працював видатний український історик, письменник і громадсько-політичний діяч Микола Костомаров, а в 1866—1871 рр. в ній навчався письменник-гуманіст Володимир Короленко. У 1857 р. через місто пролягали шосейні дороги Київ-Брест, а в 1873 р. — залізна дорога між цими містами. У 1906г. в місті з'явився перший музей, в 1912 р. увійшла в дію перша електростанція. Під час Першої світової війни Рівне протягом тривалого часу було прифронтовим містом. У 1916 р. перед наступом російських військ його відвідали імператор Микола II та генерал О. Брусилов. У період з 1917 по 1920 рр. місто по черзі перебувало під владою німецько-австрійських, польських та більшовицьких окупаційних військ. У квітні-травні 1919 р. у Рівне тимчасово засідав уряд Української Народної Республіки та були розміщені війська Директорії на чолі з С. Петлюрою. 19 вересня 1920 р. Рівне захоплюють польські війська, і до вересня 1939 р. місто перебувало у складі Польської держави як повітовий центр Волинського воєводства. Всупереч репресіям з боку польських властей у місті тривало українське культурне життя, активно працювали громадські організації національно-патріотичного толку — «Просвіта» (до 1929 р.), «Пласт», Союз українок та інші, а також нелегальні організації ОУН і КПЗУ. У вересні 1939 р. згідно з пактом Молотова-Ріббентропа західно-українські землі відійшли до СРСР. В цей же рік Рівне стає обласним центром новоствореної Рівненської області у складі УРСР. У роки фашистської окупації місто стає своєрідною столицею окупованих українських земель. З вересня 1941 р. тут розташувався «Райхскоміссаріат України» та резиденція гауляйтера. В цей же час у місті відроджуються українські громадські та нелегальні організації, Рівне стає одним із центрів українського національно-визвольного руху. Паралельно існувало і кілька радянських підпільних організацій. У лютому 1944 р. місто було звільнено від фашистів. І відразу після цього почалися масові репресії проти учасників національно-визвольного руху, насамперед — проти воїнів УПА. Влада організувала масову міграцію в місто управлінських кадрів з інших районів України. У 1950 році було завершено відновлення зруйнованого війною господарства. Наступні десятиліття стали періодом інтенсивного росту і розвитку міста. Будувалися нові житлові квартали в центрі міста, з'явилися нові мікрорайони. Створювалися нові потужні підприємства, такі як гігант легкої індустрії України Рівненський льонокомбінат, хімічне підприємство «Азот» та ін., відкривалися нові установи освіти, науки, культури.

Відомі люди

Носаль Михайло Андрійович — відомий фітотерапевт, почесний громадянин м. Рівне (2004 р.) Ольжич Олег — український поет, археолог і політичний діяч; очільник Революційного Трибуналу ОУН, член ПУН;син Олександра Олеся. Орлик Григор — учасник Національно-Визвольних змагань, син гетьмана Пилипа Орлика.[24] Пасічник Ігор — ректор Національного університету «Острозька академія», доктор психологічних наук, професор кафедри психолого-педагогічних дисциплін, академік Міжнародної слов'янської академії наук та АН ВШ України, заслужений працівник народної освіти України, ветеран праці, герой України. Рудницька Анжеліка — віце-президент мистецької агенції «Територія А», шеф-редактор програм Першого національного телеканалу, член Громадського фонду Святого Андрія Первозванного, заслужена артистка України. Самчук Улас — класик української літератури, член уряду УНР на вигнанні. Василь Селезінка — актор, письменник, журналіст, театральний і телевізійний режисер, театральний критик, краєзнавець, громадський діяч. Заслужений діяч мистецтв України. Сеницька Лідія — російська письменниця, поет, критик, перекладач. Синько Михайло Семенович — учасник Другої Світової війни, Герой Радянського Союзу. Смородський Петро — адміністративний полковник Армії УНР, начальник штабу УПА Поліська Січ Тараса Бульби-Боровця. Солтановський Автоном — український педагог і мемуарст родом зі східного Поділля. Степура Григорій — український громадський і політичний діяч. Хасевич Ніл — український художник, графік, активний громадський і політичний діяч, член Організації українських націоналістів і Української головної визвольної ради. Теліга Олена — українська поетеса, літературний критик, діяч української культури, член ОУН. Цупер Алла Петрівна — білоруська фристайлістка, олімпійська чемпіонка. Червоній Василь Михайлович — український політик. Чуйкевич Петро — український педагог, етнограф. Шарлай Михайло Михайлович (1937—2000) — заслужений лікар України та заслужений лікар УРСР. Шморгун Євген — письменник, видавець, краєзнавець, громадський діяч. Штаєрман Михайло — український графік. Ярунський Сергій — композитор, диригент, філософ. У 1989-91 роках навчався в Рівненському інституті культури. «От Вінта» — український рок-гурт. Історична подія пов'язана з Рівним У роки фашистської окупації місто стає своєрідною столицею окупованих українських земель. З вересня 1941 р. тут розташувався «Райхскоміссаріат України» та резиденція гауляйтера. В цей же час у місті відроджуються українські громадські та нелегальні організації, Рівне стає одним із центрів українського національно-визвольного руху. Паралельно існувало і кілька радянських підпільних організацій. У лютому 1944 р. місто було звільнено від фашистів. І відразу після цього почалися масові репресії проти учасників національно-визвольного руху, насамперед — проти воїнів УПА. Влада організувала масову міграцію в місто управлінських кадрів з інших районів України. Перший музей у Рівному було створено 1906 року професором римського права В. Океницьким. Історія головного і найбільшого рівненського музею — обласного краєзнавчого бере свій початок від 1940 року.

Визначні подія

Рівненський тролейбус відкрито 24 грудня 1974 року[21]. Тепер наявні 10 маршрутів, у тролейбусному парку перебуває 78 машин. У 2011 році тролейбусами міста було перевезено 27 371 тис. чол., що на 8 % менше ніж у 2010 році, коли було перевезено 29 761 тис. пасажирів Автобусне сполучення забезпечують автовокзал «Рівне» та «Чайка» (здебільшого здійснюються рейси в Сарненському напрямку). Міський аеропорт розташований на відстані 8 км від центру Рівного, практично в межах міста. Біля аеропорту проходять автомобільні магістралі (зокрема E40), що дає можливість за лічені хвилини дістатись до залізничного вокзалу, автовокзалу та центру міста. Через місто проходить автошляхи Київ—Житомир—Рівне—Дубно—Львів—Чоп (М06, частина E40), Рівне—Луцьк—Устилуг (Н22) і Старокостянтинів — Острог — Здолбунів — Рівне — Сарни — Житковичі (Білорусь) (Р05).

Рівне — пасажирська та вантажна залізнична станція, що підпорядкована Рівненській дирекції Львівській залізниці. рух нею було відкрито 23 липня 1873 року. Станція Рівне розміщена на лінії Здолбунів — Ковель. На станції зупиняються усі потяги далекого сполучення, що проходять через неї та приміські потяги. До станції курсують також регіональні електропотяги з Києва та Львова та регіональний потяг локомотивної тяги Ковель — Тернопіль (через Луцьк, Здолбунів — Красне).

Пам’ятка архітектури

Рівненський обласний краєзнавчий музей — головне і найбільше (бл. 140 000 музейних експонатів, 2006) зібрання матеріалів і предметів матеріальної та духовної культури Рівненщини; Музей українського мистецтва; Музей бойової слави 13-го Армійського корпусу; Бурштиновий музей — наймолодший музейний заклад міста (відкритий улітку 2010 року), в основі якого — дві бурштинові кімнати, де представлено ювелірні вироби та картини, унікальні злитки бурштину, знайдені на Рівненщині, а також одяг та взуття, прикрашені цим каменем. Ідея влаштувати Бурштиновий музей належить Рівненській обласній державній адміністрації, оформлення 2 «бурштинових кімнат» здійснено жителькою села Каноничі Дубровицького району Галиною Лемець

Пам’ятка природи

Рівненський природний заповідник Розташований в чотирьох, значно віддалених один від одного масивах: Білоозерський (Володимирецький р-н), Перебродівський (Дубровицький р-н), Сира Погоня (Рокитнівський р-н) та Сомино (Сарненський р-н). Це найбільший за площею заповідник в Україні – 42 289 га, з яких 44,2 % - ліси, 53,5 % - болотні масиви. З 700 видів рослин та 320 видів тварин до Червоної книги України занесені відповідно 13 та 25 видів. Пам’ятка природи Рівного РЕГІОНАЛЬНІ ЛАНДШАФТНІ ПАРКИ „Надслучанський” розташований на території Березнівського району. Тут зростають 77 рідкісних видів рослин, в тому числі – 1 вид Європейського Червоного списку, 19 – з Червоної книги України, 57 регіонально рідкісних видів. „Дермансько-Мостівський” розташований на території Здолбунівського району. Флора парку відзначається багатством та різноманітністю. В її складі – 31 вид, занесений до Червоної книги України, 1 – до Світового та Європейського Червоних списків. „Прип”ять-Стохід” розташований на території Зарічненського району. Цей парк представляє один з найунікальніших природних комплексів як в Україні, так і у Східній Європі. Особливо привабливими є озера з піщаними берегами, річки Прип’ять та Стохід, які нагадують дельту Дунаю. На цій території зростає більш ніж 550 видів рослин та зустрічається 219 видів тварин.

Рідне місто або село на карті України Google карти

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Ресурси:

• Посилання на презентацію у Google Диск; [1]

• Посилання на власний фотоальбом у [2];
• Посилання на власний блог у [3];

• Посилання на добірку відеоматеріалів[4];

• Посилання на опитування або анкету у [5];

• Посилання на спільний груповий постер.

Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка