Відмінності між версіями «Найрідніше місто в світі»

Поточна версія на 09:50, 30 листопада 2016

• Кропивни́цький (у 1775–1924 роках — Єлисаветград[2], Єлисавет[3], у 1924–1934 роках — Зінов'євськ, у 1934–1939 роках — Кірово[4], у 1939–2016 роках — Кіровоград) — місто в Україні, адміністративний центр Кіровоградської області, центр Кіровоградського району; промисловий і культурний осередок у центрі країни; вузол автошляхів, залізнична станція, аеропорт.

Кропивницький лежить у межах Придніпровської височини, на берегах річки Інгул, де в неї вливаються менші річки — Сугоклія та Біянка. Утворення міста в середині XVIII століття пов'язане з будівництвом фортеці святої Єлисавети. Місто пережило у середині XIX — на початку ХХ століть «золоту еру» — розвивалась промисловість, розбудовувалась міська інфраструктура, розквітла культура, зокрема тут 1882 року був відкритий перший український професійний театр, засновником якого був Марко Лукич Кропивницький. У 1939 році місто стало центром Кіровоградської області. Нині промисловий комплекс Кропивницького налічує понад 70 підприємств. Місто має розвинену соціальну інфраструктуру, численні заклади освіти й культури зі сталими багатими традиціями.

• Відомі люди

З Кропивницьким (Єлисаветградом, Кіровоградом) пов'язані імена цілої плеяди діячів культури, історії, спорту тощо. Володимир Винниченко Одним із найвідоміших уродженців Єлисаветграда є Володимир Кирилович Винниченко (1880–1951), Голова Секретаріату Центральної Ради, пото́му Директорії УНР, знаний літератор і публіцист. Тут він навчався у місцевій гімназії, провів молоді роки. На його честь названо проспект у центрі Кропивницького. У Кропивницькому (Єлисаветграді) починали свій творчий шлях українські письменники і драматурги Іван Карпенко-Карий та Юрій Яновський; музикант Генріх Нейгауз і композитор Юлій Мейтус, художник-авангардист Олександр Осмьоркін. У середині 70-х років XIX століття у місті жив український композитор П. Ніщинський. А 1907 року в Єлисаветграді народився російський поет Арсеній Тарковський, батько режисера Андрія Тарковського. У навчальних закладах міста навчались відомі в майбутньому політики та діячі культури: • у 1958—63 роках Євген Марчук, майбутній прем'єр-міністр України, секретар РНБО, міністр оборони України — у Кіровоградському педагогічному інституті; • У 1960—1970-х роках Лідія Забіляста, народна артистка України, солістка Національної опери України (сопрано) та російський композитор і продюсер Ігор Крутой — у Кіровоградському музичному училищі. • Андрій Долуд — український військовий діяч, полковник Армії УНР. • Красовський Михайло Якович — старшина Дієвої Армії УНР. • Русанов Аркадій Васильович — полковник Армії УНР. • Рудик Григорій Опанасович (1912—1943) — радянський військовий діяч. • Андрій Гуричев (1991—2015) — чемпіон світу з паверліфтингу, офіцер-розвідник, учасник АТО[133]. • Тельнов Євген Львович (1961—2015) — учасник АТО з батальйону «Донбас» (позивний «Усач»). Єлисаветград як мультикультурне місто, де в умовах національної толерантності, співіснували представники багатьох культур, є батьківщиною і місцем зростання визначних діячів їхніх культур, зокрема тут народились російський прозаїк і драматург Юрій Олеша, польський композитор і педагог Кароль Шимановський, а також німецькомовний філософ-неокантіанець XIX століття Африкан Спір, відомий своїм великим впливом на Фрідріха Ніцше; у Єлисаветграді в родині своїх родичів Шимановських провів дитячі роки польський письменник Ярослав Івашкевич.

• Історичні події

Від 1923 року місто — окружний центр УСРР. 1924 року місто перейменоване на Зінов'євськ, від 1932 року — у складі Одеської області, у грудні 1934 року перейменоване на Кірово, а разом з новим перейменуванням на Кіровоград у січні 1939 року стало обласним центром. У радянські часи в місті було засновано багато нових навчальних закладів. Зокрема у квітні 1929 року в Зінов'євську було створено вечірній робітничий інститут сільськогосподарського машинобудування. На жаль, інститут проіснував недовго. 26 лютого 1933 року Народний комісаріат важкої промисловості СРСР видав наказ про його ліквідацію. Значну частину студентів ліквідованого інституту було переведено до організованого технікуму сільськогосподарського машинобудування. У травні 1956 року на базі Кіровоградського технікуму сільськогосподарського машинобудування було організовано вечірнє відділення Харківського політехнічного інституту. У 1962 році відбулася реорганізація Кіровоградського вечірнього відділення у філіал Харківського політехнічного інституту. 9 червня 1967 року було створено Кіровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування (КІСМ). 1 жовтня 1930 року Рада Народних Комісарів УСРР прийняла постанову про відкриття у місті інституту народної освіти. 1933 року інститут реорганізується в педагогічний інститут з фізико-математичним і хіміко-біологічним факультетами зі строком навчання чотири роки. 1935 року на базі Кіровоградського педінституту утворюється учительський інститут з дворічним строком навчання. Одночасно продовжували навчання студенти II—IV курсів, які працювали за програмою педагогічного інституту. 1 вересня 1939 року поряд з учительським інститутом відновлюється і педагогічний інститут. У роки Німецько-радянської війни від 5 серпня 1941 року місто було окуповане гітлерівськими військами, а з 15 листопада 1941 стало центром Кіровоградської округи. Місто було зайняте радянськими військами 8 січня 1944 року в результаті Кіровоградської наступальної операції. 1951 року було створено Кіровоградське військове авіаційне училище льотчиків далекої авіації, перейменоване згодом в 60-ті роки у Вище авіаційне училище льотчиків ВПС. Першим начальником училища став генерал-майор авіації А. Г. Мельников. З 1960 по 1978 роки училище було Кіровоградською школою вищої льотної підготовки цивільної авіації. У 1959 році було створене Кіровоградське музичне училище. Спочатку воно розташовувалося у будинках на вулиці Дворцовій (тоді Леніна). У 1991 році музичне училище переїхало у будинок колишнього ленінського райкому КПРС на вулиці Маланюка. У повоєнний час Кіровоград перетворився на важливий осередок легкої та машинобудівної промисловості з певною (історично та географічно сформованою) орієнтацією на сільське господарство. Зокрема, на повну потужність запрацювали заводи сільськогосподарських машин «Червона зірка», гідравлічних насосів «Гідросила», радіодеталей «Радій», з виробництва друкарських машинок «Друкмаш» (нині не існує), завод Більшовик (нині не існує), завод імені Таратути (нині не існує), завод Дозуючих автоматів. За радянських часів у Кіровограді працював найбільший у СРСР виробник електричних друкарських машинок «Ятрань» — завод «Друкмаш».

• До історико-культурних та культових споруд і пам'яток Кропивницького належать:

Спасо-Преображенський собор • Кафедральний собор Різдва Богородиці (Грецька церква), 1805-12 роки; • залишки Єлисаветинської фортеці; • комплекс будівель військового містечка (кін. 1840-х — поч. 1850-х років). • Спасо-Преображенський собор (пам'ятка архітектури XVIII—XIX ст.ст.); • Свято-Покровська церква, 1850—75 роки. • Велика хоральна синагога, 1853 рік. У місті було встановлено низку пам'ятників — як за радянської доби (Меморіал Слави, Кірову — дкмонтований, Шевченку тощо), так і в часи незалежності України (братам Ельворті, жертвам Чорнобильської трагедії, Володимирові Винниченку тощо).

Загалом у Кропивницькому близько 40 пам'ятників, пам'ятних знаків, меморіалів і бюстів.

Значним зосередженням пам'ятників і пам'ятних знаків у місті є Меморіальний комплекс «Фортечні вали» (місце розташування Єлисаветинської фортеці) — тут міститься Меморіал Слави, низка інших монументів і знаків, присвячених подіям і учасникам Німецько-радянської війни, пам'ятні хрести Голодомору і першому православному храму міста.

Одним з найновіших в Кропивницькому є пам'ятник міському голові Єлисаветграда Олександру Пашутіну, урочисто відкритий під час святкування Дня міста-2009 19 вересня 2009 року на площі перед міською радою.

Восени 2010 року, на площі перед Кіровоградським державним педагогічним університетом відкрито пам'ятник Володимирові Винниченку.

У Кропивницькому в монументальній формі вшановано персоналії, чиї життя і творчість пов'язані з містом, — М. Л. Кропивницького, В. І. Григоровича, братів Ельворті.

Відразу декілька пам'ятників з'явилось у Кропивницькому до 250-річчя міста в 2004 році, серед них — монументальний «Янгол-охоронець України», та пам'ятник братам Ельворті на вшанування засновників заводу «Червона Зірка», що розмістився неподалік від підприємства.

На день міста, 22 вересня 2012 року, перед адміністративним корпусом ВО «Радій» було встановлено бронзовий пам'ятник всесвітньо відомому фізику, Нобелівському лауреату Ігореві Тамму

• Кропивницький є доволі зеленим містом — окрім великої кількості парків («Ковалівський», «Дендропарк») і скверів («Молодіжний», «Центральний», «Трудової слави», «Шибанова», «Шевченка» тощо), в місті існують значні зелені масиви, наприклад, на Валах Єлисаветинської фортеці.

Головні міські парки[121]: • парк «Ковалівський» — розташований у самому середмісті Кропивницького; площа — 8,3 га; є місцем відпочинку і дозвілля городян і гостей Кропивницького. • парк «Перемоги»[122] — історичний парк (перша назва — міський сад) на березі річки Сугоклеї площею близько 25 га. • «Дендропарк» — найбільший за площею парк міста (42,7 га), є популярним місцем для відпочинку населення. • парк Пушкіна (Козачий острів) — на острові на Інгулі. • парк Космонавтів. Улюбленим заміським парком кропивничан, є розташований у Долинському районі на відстані 65 км від обласного центру дендропарк «Веселі Боковеньки», де понад 100 років тому було закладено великий парк із затишними галявинами і тінистими алеями, великим дендрарієм (налічує бл. 1000 видів)

Рідне місто або село на карті України

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Ресурси:

• Посилання на презентацію у [1];

• Посилання на власний фотоальбом у [2];
• Посилання на власний блог у [3];

• Посилання на добірку відеоматеріалів;

• Посилання на опитування або анкету у [4];

• Посилання на спільний груповий постер.

Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка