Відмінності між версіями «Користувач:3983614»

Поточна версія на 22:17, 6 грудня 2015

Пилипенко Антон Михайлович

Про себе

Народився 13 січня 1998 року в місті Кіровограді.З 2004 по 2009 навчався у ЗОШ №17.З 2009 по 2013 навчався у ЗОШ №3.З 2013 по 2015 навчався у ЗОШ №29юЗараз навчаюсь у КДПУ ім. Винниченка на Факультеті іноземних мов, спеціальність: мова і література (англійська*), 12 група (104).

Мої інтереси

Люблю читати книжки,слухаю музику,граю на ударних,люблю часник,не люблю літо.

Проекти в яких беру участь

Проект "Моє рідне місто або село"

Мої роботи

Лондон столиця Англії і Великої Британії

Розташована на річці Темза; площа 1580 км²; населення 7 825 200 (2010), з передмістями понад 9 млн.

Середмістя Лондона є фінансовим і комерційним центром Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. Великий Лондон з 1965 складається з 32 округів. Важливе джерело доходу — туризм. Найбільш відвідуваними місцями є: Лондонський Тауер, Собор Святого Павла, Букінгемський палац, Вестмінстерське абатство. Лондонський університет є найбільшим в країні. Фахові корпорації Судові Інни існують з XIII століття. Лондон — центр англійської театральної діяльності з моменту будівництва першого театру Джеймсом Бербіджем в 1576.

За результатами опитування, що провів журнал Forbes серед фахівців у 2010 році, Лондон потрапив до дванадцятки найкрасивіших міст світу.

Походження назви Сучасна назва міста — Лондон — походить від давнішого римського «Лондініум» (лат. Londinium). Єдиної думки щодо походження цього слова немає, але вченими неодноразово висувалися гіпотези про етимологію назви. Ось чотири найпопулярніші припущення: Назва — латинського походження, і утворена від римського власного імені, яке означає «шалений»; Назва — латинського походження, і походить від слова Lond, що означає «Дике (тобто тут заросле лісом) місце» Назва — кельтського походження, і складається з двох слів: Llyn (озеро) і Dun (укріплення): у кельтський період місто називалося Llyndid; Назва походить від древньоєвропейського слова Plowonida, що означає «Річка, що вийшла з берегів»

Неофіційні назви Лондона Англійці часто називають Лондон The Big Smoke. Цю назву можна перекласти як «Великий дим». Зрозуміло, що ця назва пов'язана із лондонським смогом. Інша неофіційна назва міста — The Great Wen. Цей вираз майже неможливо перекласти дослівно, через те що в українській мові немає еквіваленту слову Wen, що приблизно означає «Місто із занадто великим населенням». Щодо назв районів, то Сіті інколи називають «квадратною милею». У часи Британської Імперії Лондон часто неофіційно називали столицею світу, а у 1960-і місто отримало назву «Свінгуючий Лондон» — за квітучим життям моди і культури.

Розташування

Темза, вид з Тауерського мосту Лондон займає площу 1579 км². Координати: 51°30′ пн. ш. 0°00′ зх. д.

З південного заходу до сходу місто перетинає Темза, судноплавна річка, що впадає в Північне море. Долина Темзи — родюча і доволі плоска, що дозволило Лондону розширюватися рівномірно. Спочатку річка була ширшою, а береги її були болотистими і топкими, але завдяки діяльності людини все це зникло. Темза — припливно-відпливна річка, і тому в Лондоні існує небезпека повені. Останніми роками ця небезпека збільшилася через підняття рівня води в річці.

Клімат За класифікацією Кеппена клімат Лондона помірний морський, тож у місті рідкісні випадки дуже високої чи дуже низької температури. Влітку температура здебільшого змінюється в межах від 11 °C до 24 °C, хоча в окремі дні може досягати 30 °C. Рекордна температура 39 °C була зафіксована 10 серпня 2003 року. Зими в Лондоні прохолодні, але температура рідко падає до нуля. Рекордно низька температура становить −10 °C.

Легендарний Римський період

Римський Лондініум створено невдовзі після вторгнення римлян в 43 році. Незабаром Лондініум став одним з найважливіших населених пунктів Римської Британії. У II столітті він досяг розквіту — до 100 року Лондініум став столицею Британії, змінивши Колчестер, населення становило близько 60 000 чоловік. У місті знаходилися найважливіші адміністративні будівлі.

Приблизно у 200 році Британія була розділена на дві частини — Верхню і Нижню. Лондініум став столицею Верхньої Британії. Приблизно в той же час була побудована так звана Римська стіна — оборонна споруда по периметру міста, залишки якої збереглися в центрі сучасного Лондона. В кінці IV століття Британія була розділена по-новому, і Лондініум став столицею провінції Максима Цезаренсіс. У V столітті римляни залишили Лондініум, і місто стало поступово заселятися бриттами.

Саксонський період і Середньовіччя

Облога міста у 1471 В середині VI століття Люнденбург («Лондонське укріплення», саксонська назва Лондініума) був включений до складу східносаксонського королівства. У 604 році король Саєберт прийняв християнство, і в місті вперше з'явився єпископ. Першого лондонського єпископа звали Мелітіус. Тоді ж був побудований Собор святого Павла. Імовірно, спочатку це була досить скромна капела. Пізніше собор був зруйнований язичниками-спадкоємцями Саєберта.

В кінці VII століття приблизно за півтора кілометрах від Люнденбурга було засновано саксонське поселення Люндевік (тобто Лондонське поселення). Мабуть, в Люндевіку містилася гавань для торгових кораблів і рибальських човнів.

З 730 року місто перейшло під владу Мерсії, великого англійського королівства. У IX столітті Люнденбург піддався нападу вікінгів. Вони контролювали місто протягом двадцяти років, після чого король Альфред Великий уклав із загарбниками мир. Проте в 1013 році Люнденбург був знову окупований вікінгами і знаходився під їх владою до 1042 року.

Тауер, закладений при Вільгельмові Завойвнику До 11 століття Лондон став головним містом Англії, поступово розрісся і з'єднався з Вестмінстером, раніше окремим поселенням. У 1066 році після перемоги при Гастінгсі королем Англії став Вільгельм Завойовник. Коронація відбулася у щойно добудованому Вестмінстерському абатстві. Вільгельм дав жителям Лондона деякі привілеї в порівнянні з жителями інших міст. При його правлінні в на південному сході міста було побудовано укріплення, нині відоме як Лондонський Тауер. У 1097 його син Вільгельм II почав будівництво Вестмінстер-холлу, що послужив основою Вестмінстерського палацу. У 1176 році почалося будівництво знаменитого Лондонського моста, що проіснував близько 600 років.

У травні 1216 року Лондон був востаннє окупований іноземними військами — місто захопив французький король Людовик VIII, поклавши край правлінню Іоанна Безземельного. Пізніше проти Людовика повстали його власні барони, і влада в країні за їхньої допомоги знову перейшла в руки англійців. Таким чином, Лондон є єдиною європейською столицею яка не була захоплена ворогом жодного разу за останні майже 8 століть.

Чума, що лютувала в Європі в XIV столітті, не обійшла стороною і Лондон. «Чорна смерть» прийшла до Англії в 1348 році. Точна кількість померлих в Лондоні невідома, але вважається, що жертвами чуми стали від 30 до 50 тисяч чоловік.

Епідемія стала непрямою причиною селянського повстання під проводом Вота Тайлера (1381), під час якого Лондон піддався розграбуванню і спустошенню. Селяни штурмом узяли Тауер, убили лорда-канцлера (важлива державна посада в середньовічній Англії), архієпископа судберійського Симона і хранителя королівської скарбниці. Повстання було у результаті придушене королівськими військами, а сам Тайлер — засуджений до страти.

У Середні Віки Лондон розділився на дві основні частини — адміністративний і політичний Вестмінстер і торговий Сіті. Це розділення зберігається і понині. Для Середньовіччя Лондон міг вважатися великим містом — до 1300 року у ньому мешкало приблизно 80 000 чоловік. Склалося і міське самоврядування — головою Лондона став лорд-мер.

З приходом до влади Тюдорів в Англії почалася епоха абсолютної монархії. Централізація влади в руках короля привела до того, що столиця стала розвиватися і багатіти ще швидше, чим раніше. Сприятливо відбилися на місті часи правління Генрі VIII і Едварда VI — були засновані знамениті лондонські парки Гайд-парк і Кенсінгтон-гарден і відкрито кілька великих лікарень[12].

Реформація, що відбулася в Англії при Генрі VIII, не закінчилася, на відміну від інших країн, кровопролиттям: тут церковні перетворення контролювалися королем і були ініційовані «зверху», а не «знизу», як в більшості інших країн. Після Реформації близько половини площі Лондона була зайнята релігійними спорудами і приблизно третину населення становили ченці. Ситуація змінилася в 1538—41 роках, після того, як Генрі VIII видав закон про верховенство короля над церквою. Після цього значна частина церковного майна була конфіскована і передана до рук короля і його найближчих васалів.

Лондон розвинувся до одного з найбільших торгових центрів Європи. У місті процвітали малі підприємства, а великі англійські власники вели свою торгівлю по всьому світу — від Росії до Америки. Створювалися гігантські компанії, такі як Ост-Індська в 1600 році. Після того, як в 1572 іспанці захопили і розграбували велике голландське місто Антверпен, Лондон став найбільшим центром торгівлі на Північному морі. Стрімко збільшувалося населення столиці — з 50 000 чоловік в 1530 році до 225 000 в 1605[12]. Також в XVI столітті з'явилися перші карти Лондона. З'явилися перші публічні театри, найпопулярнішим з яких став «Глобус», в якому йшли п'єси Вільяма Шекспіра.

Вестмінстерське абатство, 1749 У XVI столітті у Вест-Енді почали селитися аристократи і придворні. Незабаром район став одним з найпрестижніших місць міста. Досі будинок у Вест-Енді є пропуском у вищий світ Лондона.

Під час Англійської громадянської війни Лондон зайняв сторону Парламенту. Були створені війська ополчення і зведені оборонні укріплення, щоб захистити місто від роялістів, які дедалі ближче просувалися до столиці, — битва при Брентфорді відбулася всього в кількох милях від Лондона. Проте добре організована оборона не дозволила королівським військам узяти місто, що і зіграло вирішальну роль у війні — багатства, що зберігалися в Лондоні, допомогли Парламенту отримати перемогу.

Під час Англійської громадянської війни Лондон зайняв сторону Парламенту. Були створені війська ополчення і зведені оборонні укріплення, щоб захистити місто від роялістів, які дедалі ближче просувалися до столиці, — битва при Брентфорді відбулася всього в кількох милях від Лондона. Проте добре організована оборона не дозволила королівським військам узяти місто, що і зіграло вирішальну роль у війні — багатства, що зберігалися в Лондоні, допомогли Парламенту отримати перемогу.

У Лондоні, як і у всіх європейських містах того часу, були відсутні каналізація і система охорони здоров'я, до того ж, місто було сильно перенаселене, і тому там регулярно спалахували епідемії з багатьма сотнями, а деколи і тисячами жертв. Але найстрашніша трапилася в середині XVII століття, в 1665–1666 роках. У Англії її називають Великою Чумою (The Great Plague). У Лондоні жертвами епідемії стали приблизно 60000 чоловік (п'ята частина міста). Семюел Піпс, хронікер міста, записав 4 вересня 1665 наступне: «За тиждень померло більше 7400 чоловік, з них 6000 — від чуми. День ніч майже без перерви з вулиці доноситься похоронний передзвін церковних дзвонів»[13].

Відразу після закінчення епідемії сталася ще одна катастрофа — Велика лондонська пожежа 1666. Якщо Велика Чума покосила населення Лондона, то пожежа нанесла серйозний матеріальний збиток, знищивши 13200 будинків (біля 60% міста) і 87 церков (зокрема старий Собор святого Павла). Як не дивно, але у вогні загинуло всього вісім чоловік, зате багато хто залишився без оселі і позбувся всіх засобів для існування.

Після відновлення Лондон остаточно перетворився на фінансову столицю світу. У 1694 році відкрився Банк Англії, що дозволив країні значно збільшити свій вплив на світову економіку. У 1700 році 80% імпорту і 69% експорту Англії припадало на Лондон, а населення міста перевищувало 500 000 чоловік.

У XVIII столітті, в епоху Просвітництва набули широкого поширення преса і література. Відтоді центром видавничого життя Лондона стала вулиця Фліт-стріт. У тому ж столітті було відмічено зростання злочинності в столиці, через що були посилені покарання: навіть за незначний злочин тепер загрожувала страта.

У 1707 році Лондон набув статусу столиці Великобританії, нової держави, створеної за допомогою об'єднання Англії і Шотландії. У тому ж XVIII столітті були побудовані новий Собор святого Павла і Букінгемський палац — символи сучасного Лондона, — а також Вестмінстерський міст, який став всього лише другим мостом в Лондоні через Темзу. До кінця XVIII століття населення Лондона досягло мільйона чоловік.

Лондон XIX сторіччя — місто контрастів. З одного боку, він був столицею найбільшої держави у світі — Британській імперії, економічним і політичним центром світу, а з іншої — містом, де в халупах, практично без засобів для існування, жили мільйони бідняків.

XIX століття — епоха стрімкої індустріалізації і урбанізації в країнах Європи і Північної Америки. У цьому сторіччі в Лондоні було побудовано величезну кількість нових фабрик і заводів, а населення збільшилося в 6 разів. У XIX столітті Лондон був найбільшим містом світу, до 1900 року його населення становило близько 6 млн чоловік. У столиці з'явилися цілі промислові райони, і найвідоміший з них — Іст-енд, що став протилежністю фешенебельного Вест-енду.

У позаминулому столітті в зовнішності Лондона відбулися кардинальні зміни. У 1836 році була відкрита перша залізниця, що з'єднала Лондонський міст і Гринвіч, і менше ніж за 20 років відкрилося 6 вокзалів. У 1863 в Лондоні з'явилося перше у світі метро. Крім того, в XIX столітті були побудовані Біг-Бен, Альберт-холл, комплекс Трафальгарського майдану, Тауерський міст. Вперше за всю історію існування Лондона з'явилася каналізація (див. Великий сморід).

У XIX столітті була реформована система міського самоврядування, оскільки стара система, що існувала ще з Середніх Віків, явно не відповідала вимогам мегаполісу, що розрісся. У 1855 році був створений Столичний комітет з робіт (Metropolitan Board of Works), що контролював міське будівництво і створення інфраструктури. У 1888 цей орган ліквідовували, а адміністративні функції були вперше покладені на виборний орган — Лондонську окружну раду (London County Council).

У 1851 році Лондон прийняв всесвітню виставку.

В середині століття Лондон вперше зіткнувся з масовою імміграцією. Особливо великий наплив приїжджих йшов із Ірландії. Також в місті утворилася велика єврейська община.

Перша світова війна на якийсь час припинила розвиток Лондона. Місто вперше піддалося авіанальотам. У період між двома світовими війнами Лондон продовжував збільшуватися, але більше за площею, а не за населенням.

Панорама міста у 1930-х У 1930-і багато жителів міста постраждали від Великої депресії: сильно зріс рівень безробіття, впав рівень життя. Нездатність влади зробити що-небудь спричинила появу безлічі радикальних партій як лівого, так і правого напряму. Більшість з них базувалася в робочому Іст-Енді. У Парламенті Великобританії декілька місць отримали комуністи, широкою підтримкою користувався і Британський союз фашистів. Кульмінацією боротьби між лівими і правими стала так звана Битва на Кебл-стріт — вуличні бої між політичними екстремістами обох флангів і поліцією.

Наслідки бомбардуваннь міста У ті ж 1930-ті до Лондона з нацистської Німеччини втекло багато євреїв. Під час Другої світової війни столиця Великобританії піддавалася неодноразовим авіабомбуванням, найважчі з яких прийшлися на вересень 1940 і травень 1941 років. Багато жителів було евакуйовано зі столиці. Бомбосховищами служили станції метрополітену. Всього за час війни в Лондоні її жертвами стали 30000 мирних жителів, 50000 отримали поранення, десятки тисяч будинків були зруйновані[14].

Відразу після війни Лондон удруге прийняв Олімпійські ігри (1948).

У післявоєнний час Лондон втратив статус найбільшого порту Великобританії, оскільки устаткування доків застаріло і порт не міг обслуговувати великі вантажні кораблі. Водні термінали Лондона були перенесені в довколишні міста Фелікстаун і Тілбері, а район Доклендс в 1980-ті був перебудований — тепер там розташовані офіси і багатоквартирні будинки.

У 1952 році Великий смог, украй шкідлива суміш туману і диму промислового походження, на п'ять днів спустився на Лондон. Незабаром концентрація в повітрі продуктів згоряння стала такою високою, що за подальші тижні в місті від смогу загинуло близько 4000 чоловік, а ще 8000 стали жертвами катастрофи в подальші кілька місяців. Подія примусила міське керівництво серйозно зайнятися цією проблемою, внаслідок чого було видано загальнодержавний закон «Про чисте повітря» (1956), а також аналогічний міський закон (1954).

У 1960-і, завдяки популярним музичним колективам як то Beatles і Rolling Stones він став одним з світових центрів молодіжної субкультури (отримавши прізвисько «Свінгуючий Лондон»). У 1966 збірна Англії виграла у фіналі на стадіоні «Вемблі» Чемпіонат світу з футболу.

В 1970-ті Лондон став мішенню для терористів, коли місто вперше піддалося атакам Ірландської Республіканської Армії. Ці атаки регулярно повторювалися до кінця XX століття.

З середини століття, незважаючи на наплив іммігрантів з країн Співдружності (особливо з Індії, Пакистану і Бангладеш), населення міста почало скорочуватися, та зменшилось з майже 9 до 7 млн чоловік у 1980-і, після чого воно стало повільне рости.

Нове тисячоліття Лондон зустрів відкриттям кількох нових споруд, таких як Купол міленіуму (Millennium Dome) і Лондонське око (London Eye), колесо огляду, що стало новим символом міста.

На початку XXI століття Лондон добився права на проведення Літніх Олімпійських ігор 2012 року. Столиця Великобританії стала першим містом, що тричі прийняло Олімпіаду.

У 2004 був прийнятий план з розвитку міста. Згідно йому, до 2016 року населення Лондона повинне досягти 8,1 млн чоловік, повинна збільшитися кількість хмарочосів. Міська влада також має намір удосконалити систему громадського транспорту.

Етнічний склад Оцінки Офісу національної статистики за 2006 рік класифікували 58,0% лондонців як натуральних білих британців, 2,5% — білих ірландців, 8,9% — інших білих, більшість із яких греки, італійці та німці. 13,1% населення належить до вихідців із Південної Азії. Найбільше серед них індійців (6,5%), бангладешців (2,3%), пакистанців (2,3%) та 2% інших азійців (тамілів із Шрі Ланки тощо). 10,7% — чорні (приблизно 5% — чорні африканці, 5% — чорні вихідці із Карибів, 0,7% — інші чорні). 3,5% мешканців міста змішаної раси, 1,5% — китайці, 1,5% належать до інших етнічних груп. 30% населення міста народилися поза межами Європейського Союзу. Ірландців, народжених як у Ірландії, так і в Північній Ірландії, налічується близько 250 тисяч. Вони складають найбільшу етнічну групу людей, народжених за межами Великої Британії.

Проведений в січні 2005 року опит показав, що в Лондоні розмовляють понад 300-ма мовами. В місті є 50 принаймні десятитисячних небританських громад. Кількість чорних та азійських дітей у школах перевищує кількість білих у відношенні 6:4.

Акцент Для Лондона традиційно характерний особливий акцент англійської мови, який отримав назву кокні. Найвиразніші його риси — опускання звуку [h] (ейч-дропінг) та вимова [ai] замість [ei]. В сучасну епоху жителі Лондона розмовляють із різними акцентами — кокні, надбана вимова (received pronunciation), карибська вимова (для вихідців із Вест-Індії).

Релігія З вірувань найбільшою популярністю користується християнство — 58,2%. Слідом за ним йдуть іслам — 7,8%; індуїзм — 4,1%; іудаїзм — 2,1% і сикхізм — 1,5%[15]. Досить багато в Лондоні атеїстів — 15,8%.

Місця компактного проживання лондонських мусульман — Тауер-Хемлетс і Ньюхем. Велика індуїстська громада розташована в північно-західних округах Харроу і Брент, сикхи проживають в основному в східних і західних районах, а іудеї — в Стемфорд-Хіллі та Голдерс-Грін, розташованих в північній частині Лондона.

Охорона здоров'я У Лондоні діє національна система охорони здоров'я (NHS), якій 5 липня 2008 року виповнилося 60 років. Дана система надає безкоштовну медичну допомогу всім жителям Лондона. На сьогоднішній день дана система піддається критиці за низький рівень професіоналізму, недостатній догляд, погані умови та довге очікування операції. Користувачі даної системи пояснюють ці недоліки різними причинами, зокрема, тим, що система була «на швидке одужання або на швидку смерть» пацієнта і не пристосована до великої кількості хронічних захворювань, яке є зараз.

Освіта У Лондоні навчається близько 400 000 студентів, причому 120 000 з них — в Лондонському університеті. Цей університет є найбільшим у Великій Британії і включає в себе 20 коледжів і кілька інститутів. Інші великі вищі навчальні заклади: Лондонський Університет Метрополітен, Університет Східного Лондона, Вестмінстерський Університет, Університет Саут-Банк, Університет Сіті, Університет Мідлсекс, Нью-Лондон-Коледж, Королівська академія драматичного мистецтва.

Освіта та наука У Лондоні навчаються приблизно 378 тис. студентів. Лондонський університет налічує 125 тис. студентів і є за цим показником найбільшим у Сполученому Королівстві та Європі. До його складу входять 20 коледжів та кілька дрібніших інститутів, кожен з яких значною мірою автономний. Коледжі мають свої власні системи зарахування студентів, тож практично є окремими університетами, хоча більшість ступенів випускникам присвоює саме Лондонський університет. Серед коледжів є мультидисциплінарні, такі як Королівський Голловей, Беркбек, Лондонський університетський коледж, коледж Ґолдсміт, коледж Королеви Марії, а також спеціалізовані, наприклад, Лондонська школа економіки, Школа африканських та східних студій, Королівська академія музики, Інститут мистецтв Курто та Інститут освіти.

Імперський коледж Лондона та Лондонський університетський коледж входять в десятку найкращих університетів світу за рейтингом журналу «Таймс вища освіта». У 2008 Імперський коледж посідав 6-е місце, Лондонський університетський коледж — 7-е.

Лондонська школа економіки — провідний заклад у галузі викладання та вивчення суспільних наук. Крім того її студентська громада найбільш інтернаціональна у світі.

Королівський коледж музики, Королівський коледж мистецтва та Школа музики та драми Ґвіндгол — приклади навчальних закладів у галузі мистецтва.

В Лондоні є також інші університети: Університет Брюнеля, Університет Сіті, Лондонський метропольний університет, Універстет Міддлсекса, Університет Східного Лондона, Лондонський університет мистецтва, Університет Вестмінстера, Кінгстонський університет та Університет Лондонського Південного банку, які не входять до складу Лондонського університету, але є лідерами в своїх галузях і приваблюють студентів не тільки з Британії, а й з усього світу. Деякі з цих університетів були політехнічними інститутами, доки не отримали університетський статус в 1992 році. Лондонський Імперський коледж вийшов із складу Лондонського університету в 2007 році.

В Лондоні є також три міжнародних університети: Міжнародний університет Шіллера, Річмондський університет та коледж Ріджент.