Відмінності між версіями «Стаття до проекту "Моє рідне місто чи село" Притиченко В.О\моє рідне місто Олександрія»

Поточна версія на 19:58, 25 грудня 2017

                                                   Історія мого міста 

Олександрі́я (колишні назви: Усівка (Усиківка), Бечея (Беча), Олександрійськ) — місто обласного підпорядкування Кіровоградської області України, центр Олександрійського району (місто до складу району не входить). Є центром Олександрійської міської ради

Місто розташоване на сході області, на відстані 75 км на північний схід від Кропивницького. Разом з підпорядкованими Олександрійській міській раді селищами міського типу Олександрійське, Пантаївка площа міста Олександрії становить 6 142 га.

Історія Олександріїї

В якому році землі, де згодом виникла Олександрія, стали частиною Вольностей Славного Війська Запорозького Низового, встановити важко. Перші згадки про це зафіксовані ще у 1576 році. Як складова частина Запорожжя, Олександрійщина входила до держави Богдана Хмельницького.

Перша згадка про поселення Усиківку на території міста датується 1746 роком. Відповідно до напівлегендарної версії, поселення виникло як козацький зимівник, заснований запорозьким козаком Усиком, разом з побратимами та молодими козаками (джурами). Відповідно до даних вивчення подворових ревізій ХVІІІ ст. на території міста на початку 1740-х замешкали козаки Кременчуцької сотні Миргородського полку «Григорій Усик з братом Сидором, Пилип Усик з братом Кирилом». Хоча й вони не були першими поселенцями цієї місцевості. Ще з кінця 1730-х тут мешкали Степан Терещенко з Кременчука, та Роман Касян з «сотни Богацкой». Усики полишили поселення у зв'язку з переселенням сюди сербів і створенням шанцю Бечея, і в подальшому Усики серед жителів поселення не зафіксовані.[4]

Від часу свого заснування Усівка (або Усиківка) була укріпленим пунктом, який стояв на шляху набігів кримських татар та походів шляхти на землі обабіч Інгульця. Поселення стояло на важливому торговому чумацькому шляху з Полтави у Крим. За переписом 1752 р. в Усівці нараховувалось 109 дворів, проживало 256 чоловік. 1759 році збудована перша православна церква Святителя Миколая. Офіційно статус поселення Усівці було надано в 1754 р., після будівництва на місці нинішнього Кропивницького фортеці.

Історичним центром міста є місце біля впадіння річки Березівки в Інгулець, завдяки зручності оборони поселення, обмеженого з двох сторін річками. Зараз на цьому місці знаходиться центральний міський парк культури і відпочинку імені Т. Г. Шевченка та культурно-спортивний комплекс «Ніка» (центральний міський стадіон).

У 1989 році розглядався проект створення Олександрійського національного ландшафтно-меморіального парку ім. Т. Г. Шевченка. Складовою частиною майбутнього дендропарку мав стати історико-архітектурний комплекс на острові Заснова в межиріччі Березівки та Інгульця. Було заплановано відтворити козацьке поселення та встановити пам'ятний знак козакам-засновникам міста. Але через відсутність належного фінансування цей проект так і не був реалізований.

Видатні oсобистості

Герасюта Микола Федорович

• Гарасюта Микола Федорович — винахідник, член-кореспондент Академії наук УРСР.

• Голосенко Дмитро Валерійович — старший лейтенант Збройних сил України

• Гороховатський Ярослав Борисович — хімік, член-кореспондент Академії наук УРСР.

• Григор'єв Никифор Олександрович — повстанський отаман Степової України,

• Діброва Ілля Данилович — ватажок партизанського руху України і Словаччини.

• Добровольський Сергій Валерійович — старший прапорщик Збройних сил України

• Єдкін Віктор Дмитрович — військовий льотчик, Герой Радянського Союзу (1945).

• Єфремов Михайло Єфремович — учасник боїв за визволення Кіровоградщини .

• Заславський Євген Львович — білоруський архітектор.

• Зейналов Едуард Джангірович — політик, державний службовець .

• Козак Микола Михайлович — український актор в Татарстані, Росії.

• Кошовий Петро Кирилович — маршал, двічі Герой Радянського Союзу.

• Кравченко Юрій Федорович — міністр внутрішніх справ України.

Історичні події

У 1764 р. Нова Сербія була скасована і Усиківка ввійшла до складу Єлисаветинської провінції Новоросійської губернії, яка проіснувала до 1783 року, коли її територію було включено до складу Катеринославського намісництва.

З 1784 року намісництво було розділене на дві губернії: Новоросійську і Азовську, укріплення Бечея стало повітовим містом з назвою Олександрійськ. Пізніше назва міста змінилася на Олександрію. 14 березня 1806 р. було створено Олександрійський повіт, що входив до складу Херсонської губернії. Повіт складався з п'яти волостей. В кінці XIX ст., на початку ХХ ст. у місті активізується культурне життя. В 1873 році відкрилась жіноча гімназія, у 1904 р. — чоловіча гімназія, а в 1910 р. — учительська семінарія. У 80-х рр. XIX ст. в місті з'являється театр. Тут починав свою акторську кар'єру Гнат Юра. У першому десятилітті ХХ ст. почав діяти перший міський кінотеатр «Колізей». На початку минулого століття в місті діяло кілька друкарень. З 1909 року видавалась газета «Известия Александрийского уездного земства».

На початок ХХ ст. в Олександрії мешкало 14 007 чоловік, це було третє за величиною місто на території, що у подальшому увійшла до складу Кіровоградської області, після Єлизаветграда (61 488 чол.) і Бобринця (14 281 чол.).[6]

До складу повіту входили Знам'янка, Нова Прага, Аджамка, Новгородка, Петрове, Онуфріївка, Червона Кам'янка.

Визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю

Місто Олександрія не поділяється на адміністративні райони. Проте Олександрійській міськраді підпорядковуються селища, Олександрійське та Пантаївка, що мають власні селищні ради, та Звенигородська сільрада в складі сіл Звенигородка, Марто-Іванівка, Олександро-Степанівка, Головківське.

В Олександрії станом на початок 2015 року нараховується сім площ, два проспекти, один бульвар, сім шосе, 222 вулиці, 129 провулків та один проїзд, загалом 369 урбанонімів.

19 лютого 2016 року, на виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», міський голова Степан Цапюк підписав розпорядження «Про затвердження найменувань мікрорайонів, площ, проспектів, вулиць та провулків у місті Олександрії»[9].

Центральною площею міста є Соборна площа, центральною вулицею — Соборний проспект. Інші основні центральні вулиці: Першотравнева, Діброви, Григорія Усика, Перспективна, Софіївська, Вулиця 6-го Грудня, Шевченка.

Головними міськими автомобільними магістралями, окрім Соборного проспекту, є вулиці Героїв Сталінграда, Козацький шлях, Кіровоградське шосе, Першотравнева, Знам'янська, Шевченка, Бессарабська.

Пам’ятки археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва

Дендрологічний парк «Олександрія» Національної академії наук України розміщено на околиці старовинного міста Біла Церква, поряд з чарівною річкою Рось. Він належить до числа найбільших парків в Україні і має територію 400 га. Парк було створено понад 200 років тому родиною великого землевласника, графа Франциска Ксаверія Браницького, як предмет родинної гордості та магнатської величі. Незважаючи на складні історичні потрясіння, парк зберіг головні ландшафтні композиції і на сьогодні є унікальною пам’яткою садово-паркового мистецтва кінця XVIII — початку XIX ст. Над його створенням працювали відомі в Європі архітектори та садівники. Композиційною основою парку є природний лісостеповий ландшафт, утворений дубовим лісом у поєднанні з галявинами, луками та водними об’єктами. Природні пейзажі органічно поєднані з архітектурними спорудами — павільйонами, альтанками, колонадами та містками виконаними в романтичному стилі. Колекція парку налічує близько 2500 видів, різновидностей та форм рослин. «Олександрія» — зразок ландшафтного парку з елементами романтизму та сентименталізму. Туристів, які вперше відвідують парк, вражають могутні дерева, що створюють чудові пейзажні композиції, художнє поєднання відкритих та закритих просторів і дальніх перспектив. Розташований на лівому березі річки Рось парк, ніби виростає з води, віддзеркалюючись на поверхні ставків, милується грою світла та тіні. Пам’ятки архітектури: Головний вхід до парку, побудований в класичному стилі; павільйон — Ротонда ; „Руїни»; Колонада «Луна»; Китайській місток; скульптура Меркурія, Діани, Аполлона; джерело «Лев»; Палієва гора — пам’ятний знак Семену Палію, та багато ін. На території парку знаходиться 11 ставків.

Пам’ятки природи

Тисячолітній дуб Шевченка

Обхват стовбура 8,40 м. Висота 20 м. Вік 1000 років. Росте в яблуневому саду Шевченківського сільськогосподарського коледжу (колишня садиба пана Енгельгардта), с. Будище (Звенигородський район, Черкаська область). Дуб є живим свідком молодого Т. Шевченка, коли той служив козачком у пана Енгельгардта. Дупло запломбовано, маються підставки під гілки. Дуб огороджений, охоронного знака не має. Заповіданий в 1982 р.

Галерея

Рідне місто або село на карті України Google карти

Найважливіші події на території рідного краю

Ресурси:

• Посилання на презентацію у Google Диск ;

• Посилання на власний фотоальбом у Google Диск ;
• Посилання на власний блог у Blogger;

• Посилання на добірку [ https://www.youtube.com/watch?v=fOu8Hs3gwMM відеоматеріалів ];

• Посилання на опитування або анкету у Google Форми ;

• Посилання на спільний груповий постер.

Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"