Відмінності між версіями «Користувач:2912436»

Матеріал з Вікі ЦДУ
Перейти до: навігація, пошук
 
(не показано 28 проміжних версій цього учасника)
Рядок 1: Рядок 1:
'''Стаття до проекту "Моє рідне місто або село"''' '''Жирний текст'''Храменкова 2017
 
[[На землях навколо сучасного Кропивницького у 17-му столітті існували розрізнені зимівники запорізьких козаків: слободи та хутори. Мешканці поселень селились тут на свій страх і ризик, оскільки перебували на незахищених прикордонних землях. Колонізаторство Задніпровських місць, а саме так тоді називались землі між Дніпром та Південним Бугом, почалося козаками Миргородського та Полтавського полків наприкінці 17-го — на початку 18-го століття[1].
 
  
До 1751 року за версіями краєзнавців на території сучасного Кропивницького існували слободи, засновані козаками:  Кущівка[2] (увійшла до складу міста у 19 ст.), Завадівка[3], Інгульська слобода, яка пізніше злилась з Лелеківкою (всі увійшли до складу міста у 20-му ст.) та Знаменська слобода, заснована старообрядцями[4].
 
  
Згодом, згідно з указом від 29 грудня 1751 р.[5] була утворена Нова Сербія. За клопотанням колишнього підданого Австро-Угорщини серба Івана Хорвата для оселення сербів, угорців, волохів, молдаван, хорват була виділена територія, частина Задніпровських місць. Також згідно з указом колишні мешканці цієї території підлягали виселенню на «прежние места». Указ передбачав побудову земляної фортеці, «которую именовать крепость святыя Елисаветы»[6]. Указ не вказував місце побудови фортеці. Очевидно, що вона мала бути збудована в межах новоствореної Нової Сербії.
+
'''''<font color='red' size=6>Храменкова Єлизавета Сергіївна</font>'''''
  
На початку 1752 року генерал Іван Глєбов доручив геодезисту Омеляну Гур'єву обрати місце для майбутньої фортеці. Гур'єв та два його помічники зупинили свій вибір на місці за межами Нової Сербії на правому березі Інгулу до впадіння Сугоклеї[7]. Таке розташування визначило долю майбутнього міста, адже воно було вигідне тому, що місце було залюднене, зручне в з погляду транспортної розв'язки (дорога на Хаджибей, Крим та з Січі до Польщі).
+
== Про себе ==
 +
Студентка групи СР17Б
 +
факультету педагогіки та психології
  
Указ Єлизавети про переселення з території Нової Сербії зустрів серед українців опір. Про це свідчать чисельні архівні документи: звернення, донесення, рапорти, відомості, сенатські укази. У лютому 1752 року почався опис поселень Задніпровських місць. Одночасно розпочався процес добровільного виселення незаможних козаків[8]. Існували випадки примусового виселення. Достеменно не відомо про кількість козаків, які повернулись на «прежние места». Вірогідно, що таких серед козаків-переселенців зовсім не було, оскільки для повернення потрібно було перейти Дніпро, крім того, зазвичай переселенці шукають нові місця, а не повертаються на попередні. Достеменно відомо, що частина козаків пішла на південь, на землі запорізьких вольностей, та у бік Дністра, на територію Польщі, яка на той час починалась вже за сучасними Новоархангельськом та Первомайськом. Частина населення документально підтверджувала своє право на займані землі, законно залишилась на них. Частина законно залишилась через відсутність у сербів майстрів (ковалів, теслярів та ін.) та небажання сербів вести господарство, зокрема для забезпечення коней фуражом. Частина залишилась на території Нової Сербії незаконно під виглядом сербів, оскільки сербський генерал Хорват не зміг забезпечити переселення заявленої кількості сербів та цілком успішно обдурив російську владу[9]. В результаті цього фактична чисельність українців на території Нової Сербії була більша за кількість сербів, що й засвідчив перепис у 1764 році (етнічний склад Єлисаветинської провінції був наступним: українці — 65,37 %, молдавани — 15,4 %, росіяни — 12,66 %, серби −3,22 %, поляки — 1,56 %[10]).
+
== Мої інтереси ==
 +
....
  
Намагаючись загасити конфлікт, продовжити заселення Нової Сербії та одночасно не допустити переселення українців на підпольську, ханську Україну, в землі запорізьких вольностей, сенат протягом 1752—1753 років приймає цілий ряд указів (від заборони виїзджати за межі Російської імперії до дозволу козакам лишитися в Новій Сербії на обжитих місцях). Але реальним рішенням стало прийняття сенатом указу 18 серпня 1753 року, який дозволяв селитись південніше Нової Сербії, в тому числі біля місця, де мала бути зведена фортеця святої Єлизавети. Цей указ фактично поклав початок Слобідському козацькому полку[11] та дав поштовх утворенню міста. Полк був утворений за прикладом козацьких полків Слобідської України. Деякий час полк перебував у невизначеному стані. З одного боку козаки, які переселились з Нової Сербії отримали ініціативу організовувати полк та засновувати нові поселення, з іншого боку полк підпорядковувася коменданту єлисаветинської фортеці, який вважався заступником Івана Глєбова.[12]
 
  
На цьому місці розмість статтю, у якій висвітліть свій досвід та враження, знайдені матеріали з історії рідного міста або села. Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах,  таблицю (зразок поданий у завданні та нижче) та фотографії рідного краю.  
+
== Навчальні курси та проекти, в яких беру участь ==
 +
В цьому розділі розміщуються посилання на проекти, в яких ви берете участь.
  
При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:
+
[[Завдання до лабораторних робіт з курсу "Основи інформатики та ІКТ" на базі ОС Windows]]
  
*А ви знаєте історію рідного села?
+
[[Проект "Моє рідне місто або село"]]
*Які відомі люди Ваші земляки?
+
*Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
+
*Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
+
*Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
+
*Якими пам’ятками природи багатий рідний край?
+
  
==Рідне місто або село на карті України  [https://www.google.com.ua/maps Google карти]==
+
== Назва та історія міста ==
[[Файл:Карта пед универ.png|800px|thumb|center|Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка ]]
+
[[Файл:1948.jpg|thumbnail|ліворуч|170пкс|Пам'ятник Кірову, встановлений у 1937, демонтований у 2014 році. Фото 1948 року (скульптор: Манізер)]]
 +
 
 +
Починаючи від 10 січня 1939 року, місто має назву ''Кіровоград'', дану на честь радянського політичного діяча Сергія Кірова, який за життя ніколи у ньому не був і жодним чином із ним не пов'язаний.
 +
 
 +
У попередні роки Кіровоград мав такі назви:
 +
* 10 (21) лютого [[1784]]&nbsp;— [[7 серпня]] [[1924]]&nbsp;— '''Єлисаветград''';
 +
* [[7 серпня]] [[1924]]&nbsp;— [[27 грудня]] [[1934]] року&nbsp;— '''Зінов'євськ'''
 +
* [[27 грудня]] [[1934]]&nbsp;— [[10 січня]] [[1939]] року&nbsp;— '''Кірово''';
 +
* від [[10 січня]] [[1939]] року&nbsp;— '''Кіровоград'''.
 +
 
 +
Місто, відоме зараз під назвою Кіровоград, розвинулося усередині XVIII століття як продукт агломерації сільських та військових поселень. У освоєнні краю відіграли роль сербські переселенці, спеціально запрошені російською владою (Нова Сербія).
 +
Згодом поруч із цими селами та слободами була збудована фортеця св. Єлисавети, первинно розташована на високому правому (західному) березі Інгулу. У подальшому вона планомірно забудовувалося й поповнювалась переселенцями, чим створювався образ «нового» міста, протиставлений хаотично розвинутим давнішим поселенням. Так, від 1764 року Фортеця св. Єлисавети стала осередком Єлисаветинської провінції Новоросійської губернії, а вже за декілька років фортеця містечка відіграла непересічне значення у російсько-турецькій війні 1768–1774, що не тільки перегрупувала розклад сил у регіоні, а й непрямо спричинилася до ліквідації Запорозької Січі.
 +
 
 +
У 1784–1795 роки Єлисаветград — центр Єлисаветградського повіту Катеринославського намісництва, 1795–1797 — Вознесенського намісництва, 1797–1801 — повітове місто Новоросійської губернії, у 1802 році — Миколаївської губернії, у 1803–1828 — Херсонської губернії, а у період 1829–1864 років — центр військових поселень у Південній Україні (у місті виникло військове містечко), нарешті від 1865 року — знову повітовий центр Херсонської губернії.
 +
 
 +
У 1880 році Я. Гордін організував у Єлисаветграді Духовно-біблейське братство, яке мало на меті провести реформу єврейського побуту та релігії[11].
 +
 
 +
Фактично цей час — 3-я третина XIX — початок XX століття став «золотою добою» Єлисаветграда. Більшість цього часу припало на урядування в місті міського голови Олександра Пашутіна (1878–1905).
 +
 
 +
Економічне зростання міста йшло паралельно із культурним розвитком. Так, у Єлисаветграді швидко розвивались ринкові капіталістичні відносини, перш за все, в аграрному секторі. Значну роль для економіки міста мало введення в експлуатацію залізниці Харків—Єлисаветград—Одеса (1868–1869), за лічені роки місто з аграрного перетворилось на аграрно-промислове. Зводились майстерні і заводи з ремонту й виробництва сільськогосподарської і супутньої техніки, зокрема, епохальним став запуск 1874 року підприємства англійців Братів Ельворті, яке перетворилося на флагман місцевої промисловості ВАТ «Червона зірка».
 +
 
 +
Місто відразу ж за столичними містами імперії запустило своїми вулицями електричний трамвай, телефонну станцію, телеграф, водогін (у 1893 році), а на кінець століття тут діяло понад 20 гімназій, училищ, семінарій, чоловічі та жіночі школи, зокрема і перший (від 1870 року) заклад середньої освіти в місті Єлисаветградське земське реальне училище. Єлисаветград активно розбудовувався, набувши європейського вигляду, а 1882 року став «колискою української драматургії» — в місті відкрився перший український професійний театр, у якому працювали видатні українські культурні діячі Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Микола Садовський тощо.
 +
 
 +
 
 +
1897 року в Єлисаветграді відкрито електричний трамвай.
 +
[[Файл:Кіровоград трамвай.jpeg|200px|ліворуч|thumb|Єлисаветградський електричний трамвай.]]
 +
Перші десятиліття ХХ століття були позначені для Єлисаветграда посиленням соціального напруження на тлі військових кампаній та економічних ускладнень. Особливо великий неспокій охопив регіон після Жовтневого перевороту (1917). У період 1917–1919 років влада в місті неодноразово переходила із одних рук в інші (Українська Центральна Рада, австро-угорці, більшовики, Григор'єв, Денікін) — наприклад, протягом 2 місяців Єлисаветград був адмінцентром Землі УНР Низ, але з поразкою визвольних змагань українців по всій країні остаточно відійшов до більшовиків. Останні зайняли напівзруйнований Єлисаветград, значна частина мешканців якого у пошуках порятунку перебралася за місто. Під час громадянської війни та у перші роки радянської влади у Єлисаветграді були в обігу власні єлисаветградські гроші.
 +
== Видатні люди Кіровограда ==
 +
 
 +
Із Кіровоградом (Єлисаветградом) пов'язані імена цілої плеяди діячів культури, історії, спорту тощо.
 +
 
 +
Одним із найвідоміших уродженців Єлисаветграда є Володимир Кирилович Винниченко (1880–1951), Голова Секретаріату Центральної Ради, пото́му Директорії УНР, знаний літератор і публіцист. Тут він навчався у місцевій гімназії, провів молоді роки. На його честь названо проспект у центрі Кіровограда.
 +
[[Файл:Vynnychenko.jpg|міні|155пкс|Володимир Винниченко]]
 +
 
 +
У Кіровограді (Єлисаветграді) починали свій творчий шлях українські письменники і драматурги Іван Карпенко-Карий та Юрій Яновський; музикант Генріх Нейгауз і композитор Юлій Мейтус, художник-авангардист Олександр Осмьоркін.
 +
 
 +
У середині 70-х років XIX століття у місті жив український композитор П. Ніщинський. А 1907 року в Єлисаветграді народився російський поет Арсеній Тарковський, батько режисера Андрія Тарковського.
 +
 
 +
У навчальних закладах міста навчались відомі в майбутньому політики та діячі культури:
 +
 
 +
у 1958—63 роках Євген Марчук, майбутній прем'єр-міністр України, секретар РНБО, міністр оборони України — у Кіровоградському педагогічному інституті;
 +
У 1960—1970-х роках Лідія Забіляста, народна артистка України, солістка Національної опери України (сопрано) та російський композитор і продюсер Ігор Крутой — у Кіровоградському музичному училищі.
 +
Андрій Долуд — український військовий діяч, полковник Армії УНР.
 +
Красовський Михайло Якович — старшина Дієвої Армії УНР.
 +
Русанов Аркадій Васильович — полковник Армії УНР.
 +
Рудик Григорій Опанасович (1912–1943)  — радянський військовий діяч.
 +
Андрій Гуричев (1991–2015) — чемпіон світу з паверліфтингу, офіцер-розвідник, учасник АТО.[100]
 +
Тельнов Євген Львович (1961–2015) — учасник АТО з батальйону «Донбас» (позивний «Усач»).
 +
Єлисаветград як мультикультурне місто, де в умовах національної толерантності, співіснували представники багатьох культур, є батьківщиною і місцем зростання визначних діячів їхніх культур, зокрема тут народились російський прозаїк і драматург Юрій Олеша, польський композитор і педагог Кароль Шимановський, а також німецькомовний філософ-неокантіанець XIX століття Африкан Спір, відомий своїм великим впливом на Фрідріха Ніцше; у Єлисаветграді в родині своїх родичів Шимановських провів дитячі роки польський письменник Ярослав Івашкевич.
 +
 
 +
==Рідне місто або село на карті України  [http://google.com.ua Google] ==
 +
 
 +
[[Файл:Знімок екрана з 2015-12-07 13-2.jpg|1200px|thumb|center|Кіровоград ]]
  
 
==Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"==
 
==Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"==
  
<TABLE BORDER=1>
+
<TABLE BORDER>
 
  <TR>
 
  <TR>
 
   <TH> Дата        </TH> <TH>  Історична подія  </TH>  
 
   <TH> Дата        </TH> <TH>  Історична подія  </TH>  
Рядок 34: Рядок 81:
  
 
  <TR>
 
  <TR>
   <TD  height=24px;>  </TD><TD>    </TD>  
+
   <TD  height=24px;> 10 (21) лютого 1784 — 7 серпня 1924   </TD><TD> місто має назву Єлисаветград     </TD>  
 
  </TR>
 
  </TR>
 
   
 
   
<TR><TD height=24px>       </TD><TD>   </TD></TR>
+
<TR><TD height=24px> 7 серпня 1924 — 27 грудня 1934 року        </TD><TD> місто має назву Зінов'євськ    </TD></TR>
<TR><TD height=24px>     </TD><TD>   </TD></TR>
+
<TR><TD height=24px> 27 грудня 1934 — 10 січня 1939 року       </TD><TD> місто має назву Кірово
<TR><TD height=24px>       </TD><TD>   </TD></TR>
+
    </TD></TR>
<TR><TD height=24px>       </TD><TD>   </TD></TR>
+
<TR><TD height=24px> від 10 січня 1939 року       </TD><TD> місто має назву Кіровоград
<TR><TD height=24px>       </TD><TD>   </TD></TR>
+
  </TD></TR>
<TR><TD height=24px>      </TD><TD>   </TD></TR>
+
<TR><TD height=24px> 1754 рік       </TD><TD> заснування фортеці святої Єлисавети
<TR><TD height=24px>      </TD><TD>   </TD></TR>
+
  </TD></TR>
<TR><TD height=24px>     </TD><TD>  </TD></TR>
+
<TR><TD height=24px> 1874 рік       </TD><TD> запуск підприємства англійців Братів Ельворті
<TR><TD height=24px>    </TD><TD>   </TD> </TR>
+
  </TD></TR>
<TR><TD height=24px>     </TD><TD>   </TD></TR>
+
<TR><TD height=24px> 1897 рік       </TD><TD> відкриття електричного трамваю
<TR><TD height=24px>    </TD><TD>   </TD></TR>
+
  </TD></TR>
 +
<TR><TD height=24px> 1920 — поч. 1930-х рр       </TD><TD> Кіровоград перетворився на важливий індустріальний центр
 +
  </TD></TR>
 +
<TR><TD height=24px> 1 вересня 1939 року       </TD><TD> відновлення роботи педагогічного інституту
 +
   </TD></TR>
 +
<TR><TD height=24px> 1975 рік     </TD><TD> відкриття заводу «Друкмаш»
 +
  </TD> </TR>  
 +
<TR><TD height=24px> 1991 рік     </TD><TD> перше святкування дня міста
 +
   </TD></TR>
 
</TABLE>
 
</TABLE>
  
Рядок 54: Рядок 109:
 
=='''Ресурси:'''==
 
=='''Ресурси:'''==
  
*Посилання на презентацію  у '''Google Диск''';
+
https://khrmnkv.blogspot.com/2017/10/blog-post.html
 
+
*Посилання на власний фотоальбом у  '''Google Диск''';
+
*Посилання на власний блог у [http://www.blogger.com Blogger];
+
 
+
*Посилання на добірку відеоматеріалів;
+
 
+
*Посилання на опитування або анкету у '''Google Форми''';
+
 
+
*Посилання на спільний груповий постер.
+
 
+
  
  
Рядок 70: Рядок 115:
 
Сторінка проекту [[Проект "Моє рідне місто або село"]]
 
Сторінка проекту [[Проект "Моє рідне місто або село"]]
  
[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]]]
+
[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Поточна версія на 19:25, 17 грудня 2017


Храменкова Єлизавета Сергіївна

Про себе

Студентка групи СР17Б факультету педагогіки та психології

Мої інтереси

....


Навчальні курси та проекти, в яких беру участь

В цьому розділі розміщуються посилання на проекти, в яких ви берете участь.

Завдання до лабораторних робіт з курсу "Основи інформатики та ІКТ" на базі ОС Windows

Проект "Моє рідне місто або село"

Назва та історія міста

Пам'ятник Кірову, встановлений у 1937, демонтований у 2014 році. Фото 1948 року (скульптор: Манізер)

Починаючи від 10 січня 1939 року, місто має назву Кіровоград, дану на честь радянського політичного діяча Сергія Кірова, який за життя ніколи у ньому не був і жодним чином із ним не пов'язаний.

У попередні роки Кіровоград мав такі назви:

Місто, відоме зараз під назвою Кіровоград, розвинулося усередині XVIII століття як продукт агломерації сільських та військових поселень. У освоєнні краю відіграли роль сербські переселенці, спеціально запрошені російською владою (Нова Сербія). Згодом поруч із цими селами та слободами була збудована фортеця св. Єлисавети, первинно розташована на високому правому (західному) березі Інгулу. У подальшому вона планомірно забудовувалося й поповнювалась переселенцями, чим створювався образ «нового» міста, протиставлений хаотично розвинутим давнішим поселенням. Так, від 1764 року Фортеця св. Єлисавети стала осередком Єлисаветинської провінції Новоросійської губернії, а вже за декілька років фортеця містечка відіграла непересічне значення у російсько-турецькій війні 1768–1774, що не тільки перегрупувала розклад сил у регіоні, а й непрямо спричинилася до ліквідації Запорозької Січі.

У 1784–1795 роки Єлисаветград — центр Єлисаветградського повіту Катеринославського намісництва, 1795–1797 — Вознесенського намісництва, 1797–1801 — повітове місто Новоросійської губернії, у 1802 році — Миколаївської губернії, у 1803–1828 — Херсонської губернії, а у період 1829–1864 років — центр військових поселень у Південній Україні (у місті виникло військове містечко), нарешті від 1865 року — знову повітовий центр Херсонської губернії.

У 1880 році Я. Гордін організував у Єлисаветграді Духовно-біблейське братство, яке мало на меті провести реформу єврейського побуту та релігії[11].

Фактично цей час — 3-я третина XIX — початок XX століття став «золотою добою» Єлисаветграда. Більшість цього часу припало на урядування в місті міського голови Олександра Пашутіна (1878–1905).

Економічне зростання міста йшло паралельно із культурним розвитком. Так, у Єлисаветграді швидко розвивались ринкові капіталістичні відносини, перш за все, в аграрному секторі. Значну роль для економіки міста мало введення в експлуатацію залізниці Харків—Єлисаветград—Одеса (1868–1869), за лічені роки місто з аграрного перетворилось на аграрно-промислове. Зводились майстерні і заводи з ремонту й виробництва сільськогосподарської і супутньої техніки, зокрема, епохальним став запуск 1874 року підприємства англійців Братів Ельворті, яке перетворилося на флагман місцевої промисловості ВАТ «Червона зірка».

Місто відразу ж за столичними містами імперії запустило своїми вулицями електричний трамвай, телефонну станцію, телеграф, водогін (у 1893 році), а на кінець століття тут діяло понад 20 гімназій, училищ, семінарій, чоловічі та жіночі школи, зокрема і перший (від 1870 року) заклад середньої освіти в місті Єлисаветградське земське реальне училище. Єлисаветград активно розбудовувався, набувши європейського вигляду, а 1882 року став «колискою української драматургії» — в місті відкрився перший український професійний театр, у якому працювали видатні українські культурні діячі Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Микола Садовський тощо.


1897 року в Єлисаветграді відкрито електричний трамвай.

Єлисаветградський електричний трамвай.

Перші десятиліття ХХ століття були позначені для Єлисаветграда посиленням соціального напруження на тлі військових кампаній та економічних ускладнень. Особливо великий неспокій охопив регіон після Жовтневого перевороту (1917). У період 1917–1919 років влада в місті неодноразово переходила із одних рук в інші (Українська Центральна Рада, австро-угорці, більшовики, Григор'єв, Денікін) — наприклад, протягом 2 місяців Єлисаветград був адмінцентром Землі УНР Низ, але з поразкою визвольних змагань українців по всій країні остаточно відійшов до більшовиків. Останні зайняли напівзруйнований Єлисаветград, значна частина мешканців якого у пошуках порятунку перебралася за місто. Під час громадянської війни та у перші роки радянської влади у Єлисаветграді були в обігу власні єлисаветградські гроші.

Видатні люди Кіровограда

Із Кіровоградом (Єлисаветградом) пов'язані імена цілої плеяди діячів культури, історії, спорту тощо.

Одним із найвідоміших уродженців Єлисаветграда є Володимир Кирилович Винниченко (1880–1951), Голова Секретаріату Центральної Ради, пото́му Директорії УНР, знаний літератор і публіцист. Тут він навчався у місцевій гімназії, провів молоді роки. На його честь названо проспект у центрі Кіровограда.

Володимир Винниченко

У Кіровограді (Єлисаветграді) починали свій творчий шлях українські письменники і драматурги Іван Карпенко-Карий та Юрій Яновський; музикант Генріх Нейгауз і композитор Юлій Мейтус, художник-авангардист Олександр Осмьоркін.

У середині 70-х років XIX століття у місті жив український композитор П. Ніщинський. А 1907 року в Єлисаветграді народився російський поет Арсеній Тарковський, батько режисера Андрія Тарковського.

У навчальних закладах міста навчались відомі в майбутньому політики та діячі культури:

у 1958—63 роках Євген Марчук, майбутній прем'єр-міністр України, секретар РНБО, міністр оборони України — у Кіровоградському педагогічному інституті; У 1960—1970-х роках Лідія Забіляста, народна артистка України, солістка Національної опери України (сопрано) та російський композитор і продюсер Ігор Крутой — у Кіровоградському музичному училищі. Андрій Долуд — український військовий діяч, полковник Армії УНР. Красовський Михайло Якович — старшина Дієвої Армії УНР. Русанов Аркадій Васильович — полковник Армії УНР. Рудик Григорій Опанасович (1912–1943) — радянський військовий діяч. Андрій Гуричев (1991–2015) — чемпіон світу з паверліфтингу, офіцер-розвідник, учасник АТО.[100] Тельнов Євген Львович (1961–2015) — учасник АТО з батальйону «Донбас» (позивний «Усач»). Єлисаветград як мультикультурне місто, де в умовах національної толерантності, співіснували представники багатьох культур, є батьківщиною і місцем зростання визначних діячів їхніх культур, зокрема тут народились російський прозаїк і драматург Юрій Олеша, польський композитор і педагог Кароль Шимановський, а також німецькомовний філософ-неокантіанець XIX століття Африкан Спір, відомий своїм великим впливом на Фрідріха Ніцше; у Єлисаветграді в родині своїх родичів Шимановських провів дитячі роки польський письменник Ярослав Івашкевич.

Рідне місто або село на карті України Google

Кіровоград

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Дата Історична подія
10 (21) лютого 1784 — 7 серпня 1924 місто має назву Єлисаветград
7 серпня 1924 — 27 грудня 1934 року місто має назву Зінов'євськ
27 грудня 1934 — 10 січня 1939 року місто має назву Кірово
від 10 січня 1939 року місто має назву Кіровоград
1754 рік заснування фортеці святої Єлисавети
1874 рік запуск підприємства англійців Братів Ельворті
1897 рік відкриття електричного трамваю
1920 — поч. 1930-х рр Кіровоград перетворився на важливий індустріальний центр
1 вересня 1939 року відновлення роботи педагогічного інституту
1975 рік відкриття заводу «Друкмаш»
1991 рік перше святкування дня міста
Photo 5.jpg

Ресурси:

https://khrmnkv.blogspot.com/2017/10/blog-post.html



Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка