Відмінності між версіями «Користувач:2912436»
2912436 (обговорення • внесок) |
2912436 (обговорення • внесок) |
||
| Рядок 17: | Рядок 17: | ||
[[Проект "Моє рідне місто або село"]] | [[Проект "Моє рідне місто або село"]] | ||
| − | |||
| − | |||
| − | + | == Назва та історія міста == | |
| − | [ | + | [[Файл:1948.jpg|thumbnail|ліворуч|170пкс|Пам'ятник Кірову, встановлений у 1937, демонтований у 2014 році. Фото 1948 року (скульптор: Манізер)]] |
| − | + | ||
| − | + | Починаючи від 10 січня 1939 року, місто має назву ''Кіровоград'', дану на честь радянського політичного діяча Сергія Кірова, який за життя ніколи у ньому не був і жодним чином із ним не пов'язаний. | |
| − | + | У попередні роки Кіровоград мав такі назви: | |
| + | * 10 (21) лютого [[1784]] — [[7 серпня]] [[1924]] — '''Єлисаветград'''; | ||
| + | * [[7 серпня]] [[1924]] — [[27 грудня]] [[1934]] року — '''Зінов'євськ''' | ||
| + | * [[27 грудня]] [[1934]] — [[10 січня]] [[1939]] року — '''Кірово'''; | ||
| + | * від [[10 січня]] [[1939]] року — '''Кіровоград'''. | ||
| − | + | Місто, відоме зараз під назвою Кіровоград, розвинулося усередині XVIII століття як продукт агломерації сільських та військових поселень. У освоєнні краю відіграли роль сербські переселенці, спеціально запрошені російською владою (Нова Сербія). | |
| + | Згодом поруч із цими селами та слободами була збудована фортеця св. Єлисавети, первинно розташована на високому правому (західному) березі Інгулу. У подальшому вона планомірно забудовувалося й поповнювалась переселенцями, чим створювався образ «нового» міста, протиставлений хаотично розвинутим давнішим поселенням. Так, від 1764 року Фортеця св. Єлисавети стала осередком Єлисаветинської провінції Новоросійської губернії, а вже за декілька років фортеця містечка відіграла непересічне значення у російсько-турецькій війні 1768–1774, що не тільки перегрупувала розклад сил у регіоні, а й непрямо спричинилася до ліквідації Запорозької Січі. | ||
| − | У | + | У 1784–1795 роки Єлисаветград — центр Єлисаветградського повіту Катеринославського намісництва, 1795–1797 — Вознесенського намісництва, 1797–1801 — повітове місто Новоросійської губернії, у 1802 році — Миколаївської губернії, у 1803–1828 — Херсонської губернії, а у період 1829–1864 років — центр військових поселень у Південній Україні (у місті виникло військове містечко), нарешті від 1865 року — знову повітовий центр Херсонської губернії. |
| − | + | У 1880 році Я. Гордін організував у Єлисаветграді Духовно-біблейське братство, яке мало на меті провести реформу єврейського побуту та релігії[11]. | |
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | Фактично цей час — 3-я третина XIX — початок XX століття став «золотою добою» Єлисаветграда. Більшість цього часу припало на урядування в місті міського голови Олександра Пашутіна (1878–1905). | |
| + | |||
| + | Економічне зростання міста йшло паралельно із культурним розвитком. Так, у Єлисаветграді швидко розвивались ринкові капіталістичні відносини, перш за все, в аграрному секторі. Значну роль для економіки міста мало введення в експлуатацію залізниці Харків—Єлисаветград—Одеса (1868–1869), за лічені роки місто з аграрного перетворилось на аграрно-промислове. Зводились майстерні і заводи з ремонту й виробництва сільськогосподарської і супутньої техніки, зокрема, епохальним став запуск 1874 року підприємства англійців Братів Ельворті, яке перетворилося на флагман місцевої промисловості ВАТ «Червона зірка». | ||
| + | |||
| + | Місто відразу ж за столичними містами імперії запустило своїми вулицями електричний трамвай, телефонну станцію, телеграф, водогін (у 1893 році), а на кінець століття тут діяло понад 20 гімназій, училищ, семінарій, чоловічі та жіночі школи, зокрема і перший (від 1870 року) заклад середньої освіти в місті Єлисаветградське земське реальне училище. Єлисаветград активно розбудовувався, набувши європейського вигляду, а 1882 року став «колискою української драматургії» — в місті відкрився перший український професійний театр, у якому працювали видатні українські культурні діячі Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Микола Садовський тощо. | ||
| + | |||
| + | |||
| + | 1897 року в Єлисаветграді відкрито електричний трамвай. | ||
| + | [[Файл:Кіровоград трамвай.jpeg|200px|ліворуч|thumb|Єлисаветградський електричний трамвай.]] | ||
| + | Перші десятиліття ХХ століття були позначені для Єлисаветграда посиленням соціального напруження на тлі військових кампаній та економічних ускладнень. Особливо великий неспокій охопив регіон після Жовтневого перевороту (1917). У період 1917–1919 років влада в місті неодноразово переходила із одних рук в інші (Українська Центральна Рада, австро-угорці, більшовики, Григор'єв, Денікін) — наприклад, протягом 2 місяців Єлисаветград був адмінцентром Землі УНР Низ, але з поразкою визвольних змагань українців по всій країні остаточно відійшов до більшовиків. Останні зайняли напівзруйнований Єлисаветград, значна частина мешканців якого у пошуках порятунку перебралася за місто. Під час громадянської війни та у перші роки радянської влади у Єлисаветграді були в обігу власні єлисаветградські гроші. | ||
==Рідне місто або село на карті України [http://google.com.ua Google] == | ==Рідне місто або село на карті України [http://google.com.ua Google] == | ||
Версія за 19:20, 17 грудня 2017
Храменкова Єлизавета Сергіївна
Зміст
Про себе
......
Мої інтереси
....
Навчальні курси та проекти, в яких беру участь
В цьому розділі розміщуються посилання на проекти, в яких ви берете участь.
Завдання до лабораторних робіт з курсу "Основи інформатики та ІКТ" на базі ОС Windows
Проект "Моє рідне місто або село"
Назва та історія міста
Починаючи від 10 січня 1939 року, місто має назву Кіровоград, дану на честь радянського політичного діяча Сергія Кірова, який за життя ніколи у ньому не був і жодним чином із ним не пов'язаний.
У попередні роки Кіровоград мав такі назви:
- 10 (21) лютого 1784 — 7 серпня 1924 — Єлисаветград;
- 7 серпня 1924 — 27 грудня 1934 року — Зінов'євськ
- 27 грудня 1934 — 10 січня 1939 року — Кірово;
- від 10 січня 1939 року — Кіровоград.
Місто, відоме зараз під назвою Кіровоград, розвинулося усередині XVIII століття як продукт агломерації сільських та військових поселень. У освоєнні краю відіграли роль сербські переселенці, спеціально запрошені російською владою (Нова Сербія). Згодом поруч із цими селами та слободами була збудована фортеця св. Єлисавети, первинно розташована на високому правому (західному) березі Інгулу. У подальшому вона планомірно забудовувалося й поповнювалась переселенцями, чим створювався образ «нового» міста, протиставлений хаотично розвинутим давнішим поселенням. Так, від 1764 року Фортеця св. Єлисавети стала осередком Єлисаветинської провінції Новоросійської губернії, а вже за декілька років фортеця містечка відіграла непересічне значення у російсько-турецькій війні 1768–1774, що не тільки перегрупувала розклад сил у регіоні, а й непрямо спричинилася до ліквідації Запорозької Січі.
У 1784–1795 роки Єлисаветград — центр Єлисаветградського повіту Катеринославського намісництва, 1795–1797 — Вознесенського намісництва, 1797–1801 — повітове місто Новоросійської губернії, у 1802 році — Миколаївської губернії, у 1803–1828 — Херсонської губернії, а у період 1829–1864 років — центр військових поселень у Південній Україні (у місті виникло військове містечко), нарешті від 1865 року — знову повітовий центр Херсонської губернії.
У 1880 році Я. Гордін організував у Єлисаветграді Духовно-біблейське братство, яке мало на меті провести реформу єврейського побуту та релігії[11].
Фактично цей час — 3-я третина XIX — початок XX століття став «золотою добою» Єлисаветграда. Більшість цього часу припало на урядування в місті міського голови Олександра Пашутіна (1878–1905).
Економічне зростання міста йшло паралельно із культурним розвитком. Так, у Єлисаветграді швидко розвивались ринкові капіталістичні відносини, перш за все, в аграрному секторі. Значну роль для економіки міста мало введення в експлуатацію залізниці Харків—Єлисаветград—Одеса (1868–1869), за лічені роки місто з аграрного перетворилось на аграрно-промислове. Зводились майстерні і заводи з ремонту й виробництва сільськогосподарської і супутньої техніки, зокрема, епохальним став запуск 1874 року підприємства англійців Братів Ельворті, яке перетворилося на флагман місцевої промисловості ВАТ «Червона зірка».
Місто відразу ж за столичними містами імперії запустило своїми вулицями електричний трамвай, телефонну станцію, телеграф, водогін (у 1893 році), а на кінець століття тут діяло понад 20 гімназій, училищ, семінарій, чоловічі та жіночі школи, зокрема і перший (від 1870 року) заклад середньої освіти в місті Єлисаветградське земське реальне училище. Єлисаветград активно розбудовувався, набувши європейського вигляду, а 1882 року став «колискою української драматургії» — в місті відкрився перший український професійний театр, у якому працювали видатні українські культурні діячі Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Микола Садовський тощо.
1897 року в Єлисаветграді відкрито електричний трамвай.
Перші десятиліття ХХ століття були позначені для Єлисаветграда посиленням соціального напруження на тлі військових кампаній та економічних ускладнень. Особливо великий неспокій охопив регіон після Жовтневого перевороту (1917). У період 1917–1919 років влада в місті неодноразово переходила із одних рук в інші (Українська Центральна Рада, австро-угорці, більшовики, Григор'єв, Денікін) — наприклад, протягом 2 місяців Єлисаветград був адмінцентром Землі УНР Низ, але з поразкою визвольних змагань українців по всій країні остаточно відійшов до більшовиків. Останні зайняли напівзруйнований Єлисаветград, значна частина мешканців якого у пошуках порятунку перебралася за місто. Під час громадянської війни та у перші роки радянської влади у Єлисаветграді були в обігу власні єлисаветградські гроші.
Рідне місто або село на карті України Google
Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"
| Дата | Історична подія |
|---|---|
| 10 (21) лютого 1784 — 7 серпня 1924 | місто має назву Єлисаветград |
| 7 серпня 1924 — 27 грудня 1934 року | місто має назву Зінов'євськ |
| 27 грудня 1934 — 10 січня 1939 року | місто має назву Кірово |
| від 10 січня 1939 року | місто має назву Кіровоград |
| 1754 рік | заснування фортеці святої Єлисавети |
| 1874 рік | запуск підприємства англійців Братів Ельворті |
| 1897 рік | відкриття електричного трамваю |
| 1920 — поч. 1930-х рр | Кіровоград перетворився на важливий індустріальний центр |
| 1 вересня 1939 року | відновлення роботи педагогічного інституту |
| 1975 рік | відкриття заводу «Друкмаш» |
| 1991 рік | перше святкування дня міста |
Ресурси:
https://khrmnkv.blogspot.com/2017/10/blog-post.html
Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
