Відмінності між версіями «Рідне місто моє»

Версія за 07:30, 27 жовтня 2016

Історія рідного краю

--Найко А.Ю. (обговорення) 08:16, 27 жовтня 2016 (EEST)Новомиргород Новомиргород возник в 1740 году на месте, якобы, зимовника запорожских казаков Тресяги, когда здесь начали селиться переселенцы из Миргородского полка.

При Елизавете (1751) полковнику Хорвату, выходцу из Австрии, поручено было сформировать из сербов один гусарский полк в 4 тысячи сабель, который был поселён на правом берегу Днепра в так называемой Новой Сербии; в 1752 году было образовано ещё два таких же полка, а для защиты нового поселения построена крепость Святой Елисаветы. После прибытия приглашённых сербов (гусар) Новомиргород, с 1752 года, стал центром управления Новой Сербии как военно-административной единицы и местом пребывания гарнизона Русской Императорской армии.

Для защиты от татарских набегов здесь возводится земляные укрепления и городок, в середине которого разместился склад боевых припасов, а на бастионах установили с десяток орудий. Так же здесь проживали и вышедшие из Турции черногорцы (западная часть города до сих пор называется «Черногорией»).

С упразднением Новой Сербии, в 1764 году два пандурских полка вместе с Новомиргородским гарнизоном и сербскими гусарами переформировываются в три поселённых конных полка: Чёрный и Жёлтый гусарские и Елисаветградский пикинерный.

В Новомиргороде в 1766 году построена Ильинская церковь, которой суждено было стать старейшим из сохранившихся архитектурных памятников области. По-видимому, после Великой Отечественной войны вокруг её ограды были посажены деревья, которые в настоящее время почти полностью скрыли церковь.

В 1773 году Новомиргород был исключён из шанцев и назван посадом.

Статус города утвердился за Новомиргородом со времени учреждения Новомиргородского уезда Вознесенской губернии; вследствие его торгового значения, здесь жили консулы польский, императорско-римский и неаполитанский. Впрочем, многолетний статус военного городка не способствовал развитию ни ремёсел, ни торговли и население города никогда не превышало 10 тысяч человек.

С упразднением Вознесенской губернии — оставлен за штатом. Дворов около 700, жителей около 3 1/2 тысяч. Земли — 357 дес. 2 православных церкви, еврейский молитвенный дом, 4 ярмарки, базары, школа, богадельня. Промышленных заведений 13, с оборотом в 184 тыс. рублей: винокуренный, пивоваренный и мёдоваренный заводы, заведение фруктовых вод, типография, конная мельница, кирпичный завод, 3 бондарных и 1 слесарная мастерских, 2 кузницы. В окрестностях — залежи каолина и лабрадорита; ломается гранит (бронзолит). Упрощённое городское управление; доходов — 27 879 руб., расходов — 26 676 руб., из них на содержание городского управления 4 538 р., на учебные заведения — 2 027 руб.; городского капитала — 3 249 р. (1894) и долга — 26 250 р. (1893). Городской общественный банк, открытый в 1869 году. Основной капитал — 30 231 р., запасный — 4 166 р. (1892).

В 1897 году в городе насчитывалось около 9 тысяч человек (русских — 75 %, евреев — 17 %, украинцев — 6 %)[1]

Только в 1959 году, когда с Новомиргородом объединили соседний город Златополь (до 1787 года называвшийся Гуляй-поле) и два соседних села (Виноградовку и Катериновку), численность его жителей превысила этот рубеж.

Архітектура міста

   Собор Святого Миколи. Зруйнований більшовиками в 1930-х роках. Початок будівництва собору було покладено ще 6 грудня 1752 року генерал-майором Іваном Хорватом, архітектор невідомий. Був збудований по благословінню Київського митрополита Тимофія Щербацького орієнтовно в 1760-х роках. Собор був виконаний у стилі ампір, і в плані являв собою дев'ятидільну хрещату споруду, над якою підіймалась чотирикутна баня, закінчена дванадцятисегментним шатром, що був увінчений круглим глухим ліхтарем та позолоченою кулею. На другому ярусі дзвіниці висів великий дзвін, діаметром до 2,5 метра. В 1792 році праворуч від головного входу до собору було поховано генерал-аншефа російської армії Петра Текелія. Після набуття Новомиргородом в 1794 році губернського та єпархіального значення, собор Святого Миколая став кафедральним. Сюди були переведені духовна семінарія та консисторія.[57]

   Іллінська церква (вул. Іллінська, 85). Побудована в 1786 році на кошти купця Миколи Годжія з цегли у візантійському стилі.[58] Тетраконхова в плані (має вигляд хреста, центрична), з восьмикутним трибуном та куполом, увінчаним главкою. Гладкі поверхні стін з двома рядами вікон розділені пласкими пілястрами, по карнизу їх оточує фриз з ліпними розетками. У силуеті церкви підкреслена ступінчаста композиція мас. За характером архітектури, пам'ятка являє собою перехідний етап від бароко до класицизму.[59]

   Миколаївська церква (вул. Садова, 85). Зведена в 1809 році генералом Висоцьким[60] в стилі еклектики. Являє собою цегляну споруду, що в плані складається з трьох частин: центрального квадратного об'єму, прямокутного бабинця та напівкруглої абсиди. Центральний вхід до церкви оздоблений чотирма колонами, що стоять на високому цоколі. План та об'ємно-просторова структура церкви продовжують традиції української архітектури, а її зовнішній декор виконано в стилі еклектики.[61]

   Будинок магазину (вул. Соборності, 298/12). Побудований в останній третині XIX століття в стилі еклектики. Споруда цегляна, одноповерхова. Головний фасад відзначається великою кількістю декоративних деталей. Будівля є яскравим прикладом єврейського земського будування в Златополі, належить до цінної міської забудови. Нині за призначенням не використовується.[62] В липні 2010 року трапився обвал стіни цього будинку, оскільки під будівлею, ймовірно, проходить один з ходів златопільських катакомб.[63]

   Златопільська гімназія (вул. Миколи Зерова, 20). Будівництво велося з 1885 по 1891 рік на земельній ділянці, переданій у пожертву Лопухіними — власниками Златопільської садиби, на кошти мешканця Новомиргорода почесного піклувальника в 1864–1886 навчальних роках підпоручика у відставці Миколи Цвіткова (надав 30000 рублів, за що був нагороджений Орденом Святого Володимира 4 ступеня 1 січня 1886 року[64]) та Лазаря Бродського (надав 10000 облігаціями східної позички[65]). Автором проекту вважається архітектор Архипов. Виконано у стилі еклектики з впливом ренесансної архітектури. Являє собою архітектурну цінність як один з прикладів естетичного вирішення споруд навчальних закладів кінця XIX століття.[66]

   Комплекс будівель міської лікарні (вул. Соборності, 89). Комплекс лікарні був побудований архітектором Яковом Паученком на кошти Ганни Дмитрян — дочки місцевого купця. Будівництво велося з 1910 по 1913 рік на території старої богодільні поруч із полковою церквою. Проект лікарні виконаний у псевдоруському стилі відділенням Департаменту у справах цивільного будівництва м. Одеси. Цегельний орнамент та металеві мережива, що прикрашають перекриття центрального ризаліту і ґанки, імітують різьблення по дереву давньоруських будівель. Поряд з основною будівлею лікарні знаходиться будинок головного лікаря (1912), приміщення електростанції та стайні (1911). Комплекс лікарні є чудовим зразком цивільної архітектури, що одержав розвиток на півдні Російської імперії з 70-х років XIX століття.[67]

   До інших споруд міста кінця XIX — початку XX століть належать будинок МШС (1912), земська школа (нині — МНВК) та колишні казарми (нині — корпуси «Райагрохіму»). У центрі міста та Златополі збереглось також декілька одноповерхових будинків цього періоду, однак, за винятком старої будівлі земського банку, особливої архітектурно-мистецької цінності вони не являють.

Пам'ятки мого краю

Рідне місто або село на карті України

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Ресурси:

• Посилання на презентацію у Google Диск;

• Посилання на власний фотоальбом у Google Диск;
• Посилання на власний блог у Blogger;

• Посилання на добірку відеоматеріалів;

• Посилання на опитування або анкету у Google Форми;

• Посилання на спільний груповий постер.

Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"

мій блок