Відмінності між версіями «Рідне місто моє»
4614730 (обговорення • внесок) |
4614730 (обговорення • внесок) |
||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | |||
| − | + | ||
| + | |||
| + | ==Рідне місто або село на карті України == | ||
| + | [[Файл:Taras_Shevchenko_Monument_in_Novomyrhorod.jpg|міні]] | ||
| + | |||
Новомиргород возник в 1740 году на месте, якобы, зимовника запорожских казаков Тресяги, когда здесь начали селиться переселенцы из Миргородского полка. | Новомиргород возник в 1740 году на месте, якобы, зимовника запорожских казаков Тресяги, когда здесь начали селиться переселенцы из Миргородского полка. | ||
| Рядок 22: | Рядок 25: | ||
Только в 1959 году, когда с Новомиргородом объединили соседний город Златополь (до 1787 года называвшийся Гуляй-поле) и два соседних села (Виноградовку и Катериновку), численность его жителей превысила этот рубеж. | Только в 1959 году, когда с Новомиргородом объединили соседний город Златополь (до 1787 года называвшийся Гуляй-поле) и два соседних села (Виноградовку и Катериновку), численность его жителей превысила этот рубеж. | ||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
==Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"== | ==Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"== | ||
Версія за 07:24, 27 жовтня 2016
Рідне місто або село на карті України
Новомиргород возник в 1740 году на месте, якобы, зимовника запорожских казаков Тресяги, когда здесь начали селиться переселенцы из Миргородского полка.
При Елизавете (1751) полковнику Хорвату, выходцу из Австрии, поручено было сформировать из сербов один гусарский полк в 4 тысячи сабель, который был поселён на правом берегу Днепра в так называемой Новой Сербии; в 1752 году было образовано ещё два таких же полка, а для защиты нового поселения построена крепость Святой Елисаветы. После прибытия приглашённых сербов (гусар) Новомиргород, с 1752 года, стал центром управления Новой Сербии как военно-административной единицы и местом пребывания гарнизона Русской Императорской армии.
Для защиты от татарских набегов здесь возводится земляные укрепления и городок, в середине которого разместился склад боевых припасов, а на бастионах установили с десяток орудий. Так же здесь проживали и вышедшие из Турции черногорцы (западная часть города до сих пор называется «Черногорией»).
С упразднением Новой Сербии, в 1764 году два пандурских полка вместе с Новомиргородским гарнизоном и сербскими гусарами переформировываются в три поселённых конных полка: Чёрный и Жёлтый гусарские и Елисаветградский пикинерный.
В Новомиргороде в 1766 году построена Ильинская церковь, которой суждено было стать старейшим из сохранившихся архитектурных памятников области. По-видимому, после Великой Отечественной войны вокруг её ограды были посажены деревья, которые в настоящее время почти полностью скрыли церковь.
В 1773 году Новомиргород был исключён из шанцев и назван посадом.
Статус города утвердился за Новомиргородом со времени учреждения Новомиргородского уезда Вознесенской губернии; вследствие его торгового значения, здесь жили консулы польский, императорско-римский и неаполитанский. Впрочем, многолетний статус военного городка не способствовал развитию ни ремёсел, ни торговли и население города никогда не превышало 10 тысяч человек.
С упразднением Вознесенской губернии — оставлен за штатом. Дворов около 700, жителей около 3 1/2 тысяч. Земли — 357 дес. 2 православных церкви, еврейский молитвенный дом, 4 ярмарки, базары, школа, богадельня. Промышленных заведений 13, с оборотом в 184 тыс. рублей: винокуренный, пивоваренный и мёдоваренный заводы, заведение фруктовых вод, типография, конная мельница, кирпичный завод, 3 бондарных и 1 слесарная мастерских, 2 кузницы. В окрестностях — залежи каолина и лабрадорита; ломается гранит (бронзолит). Упрощённое городское управление; доходов — 27 879 руб., расходов — 26 676 руб., из них на содержание городского управления 4 538 р., на учебные заведения — 2 027 руб.; городского капитала — 3 249 р. (1894) и долга — 26 250 р. (1893). Городской общественный банк, открытый в 1869 году. Основной капитал — 30 231 р., запасный — 4 166 р. (1892).
В 1897 году в городе насчитывалось около 9 тысяч человек (русских — 75 %, евреев — 17 %, украинцев — 6 %)[1]
Только в 1959 году, когда с Новомиргородом объединили соседний город Златополь (до 1787 года называвшийся Гуляй-поле) и два соседних села (Виноградовку и Катериновку), численность его жителей превысила этот рубеж.
Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"
| Дата | Історична подія |
|---|---|
| 1959р | до Новомиргорода приєднано місто Златопіль, що раніше входив до складу Черкаської області, а також села Виноградівку та Катеринівку. На час об'єднання в Новомиргороді проживало 7200 мешканців, а в Златополі — 4280. |
| 1752р | Новий Миргород вже згадується як село |
| 1753р | тут вже була збудована земляна фортеця ,яка стала столицею військово-поселенської території — Нової Сербії, створеної за розпорядженням російського уряду. Її керівником і командиром військового корпусу був призначений сербський полковник Іван Хорват. В 1752–1764 роках в Новомиргороді знаходився центр новосербського Гусарського полку — одного з двох полків Нової Сербії та відповідно його Перша рота. 6 грудня 1752 року Іван Хорват почав будівництво кам'яного собору Святого Миколая, що знаходився на території шанцю. |
| 1759р | в районі Новомиргорода гайдамаки кілька разів нападали на володіння магнатів Любомирських. |
| 1762р | за сприяння Івана Хорвата з Новомиргорода на замовлення Кирила Розумовського гетьманові було доставлено 30 тисяч виноградних лозин. |
| 1773р | після письмового прохання жителів Новомиргород отримав статус міста і був виведений з шанців |
| 1686р | після підписання Вічного миру між Росією та Польщею, місто увійшло до складу Речі Посполитої під назвою Гуляйпіль (з 1787 року — Златопіль; не плутати з Гуляйполе) і стало власністю князів Любомирських. Про назву «Златопіль» існує легенда, що Катерина ІІ, проїжджаючи краєм і побачивши навколо Гуляйполя золоті пшеничні лани, дала йому назву «Злато поле» — Златопіль. |
| 1803р | Новомиргород увійшов до складу Херсонської губернії як повітове місто. Внаслідок його важливого торгового значення, тут мешкали польський, венеціанський та австрійській консули. Пізніше Новомиргород отримав статус заштатного міста. |
| 17 січня 1804року | року отримано указ про перейменування новоросійського єпископа Афанасія катеринославським, херсонським та таврійським. Катеринославська консисторія та семінарія, отже і преосвященний Афанасій, перебралися з Новомиргорода в Катеринослав |
| 1869р | було створено Міський громадський банк. Наприкінці 1890-х років у місті налічувалося три млини, два цегельних заводи, дві броварні, гуральня, свічна фабрика та майстерня по виробництву виїзних екіпажів. |
| 1833р | Златопіль та навколишні села стали власністю спадкоємців генерала — Петра та Адріана Лопухіних. |
| 1836р | було відкрито жіночий пансіон. |
Ресурси:
- Посилання на презентацію у Google Диск;
- Посилання на власний фотоальбом у Google Диск;
- Посилання на власний блог у Blogger;
- Посилання на добірку відеоматеріалів;
- Посилання на опитування або анкету у Google Форми;
- Посилання на спільний груповий постер.
Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"
