Відмінності між версіями «Кіровоград,рідне місто»

Версія за 10:46, 10 листопада 2015

Кіровоград Google

Інформація про місто Кіровоград Географічне розташування

Кіровоград розташований у географічному центрі Кіровоградської області та Кіровоградського району, що цілком відповідає його стратегічному та адміністративному статусу міста районного та обласного призначення. Орієнтовні координати – 48˚38” пн.ш., 32˚20” сх.д. Геологічна будова території Кіровограда зумовлена розташуванням на площі Українського кристалічного щита та його структурної одиниці – Кіровоградського тектонічного блоку, в основі якого лежить давній докембрійський фундамент, складений гранітами, гнейсами, чарнокітами, габро-лабродаритами. Рельєф визначений геологічною будовою. Кіровоград перебуває на терені Придніпровської височини. Поверхня міста хвиляста, рівнинна, розчленована річковою долиною, ярами та балками (глибина ерозійного розчленування 80 м). Корисні копалини представлені перш за все будівельною сировиною. Відомим є Кіровоградське гранітне родовище, розташоване на правому березі р. Сугоклея. Енергетичні запаси надр міста репрезентовані покладами бурого вугілля (Балашівсько-Кіровоградське родовище) та урану. Є залежі високоякісного піску, придатного для виробництва скла. Клімат міста обумовлений його розташуванням у степовій зоні помірного поясу. Середня температура січня складає –5,6˚С, липня +20,2˚С. Середньорічна кількість опадів – 474 мм. Переважні напрями вітрів узимку – Пн. Зх. влітку – Пд. Грунти – чорноземи звичайні, глибокі мало- і середньогумусні на лесових породах. Мають високу природну родючість, хоч в орному шарі розпушені і частково втратили в минулому грудочкувату структуру. Місто пересікає р. Інгул та її притока р. Сугоклея, ряд струмків. Їм притаманні глибокі долини, у яких розширені ділянки змінюються вузькими каньйоноподібними, де береги круті і скелясті. Річище Інгулу в межах міста звивисте, заплава двостороння. Зведено Кіровоградське (260 га) та Лелеківське водосховища. Стік Інгулу в кордонах Кіровограда розподіляється наступним чином: березень-травень 70%, червень-серпень – 9% , вересень-листопад – 6%, грудень-лютий – 15%. Середня тривалість водоставу 2,5 місяці. Товщина льоду 20-40см. Тваринний світ представлений наступними видами: заєць-русак, хом’як, польова миша, білка, кріт, землерийка. З птахів водяться перепел, сіра куріпка, дрохва, жайворонки, одуд, дрізд кам’яний. Плазуни – ящірка, жовтобрюх, гадюка степова, вуж звичайний. Адміністративний устрій. Кіровоград – місто обласного підпорядкування. Має у своїй структурі два райони – Кіровський та Ленінський. У підпорядкуванні Кіровської районної ради знаходиться Новенська селищна рада.

Площа населеного пункту – 10,3 тис. га.

Кількість населення – 243 тис. осіб. Більшість складають українці. Чисельними та організованими є громади росіян, євреїв, вірменів, німців. Також на території міста проживають болгари, серби, молдовани, греки. Більшість громадян є віруючими православних церков різних конфесій (УПЦ, УАПЦ, УПЦ КП). У місті діють єпархіальні управління УПЦ та УПЦ КП, мають свої храми православні, католицька та іудейська громади, об’єднання церков ЄХБ.

Історична довідка населеного пункту

Перші документальні згадки, які ми можемо пов’язати з історією нашого міста, датуються ще вісімнадцятим століттям. Вони стосуються заснування на території нашого степового краю військових поселень, об’єднаних у Новосербію, яка охоплювала територію до шести тисяч квадратних верст. Згодом виникла потреба побудувати потужну фортецю, яка б стала форпостом держави на півдні, адміністративним та військовим центром краю.

   У жалуваній грамоті Івану Хорвату від 2 січня 1752 року йшлося про те, що майбутня фортеця мала отримати ім’я Святої Єлисавети. Спорудити її мали у межиріччі двох приток річки Інгулу – Грузької та Сугоклеї. Будівництво було розпочато вісімнадцятого червня тисяча сімсот п’ятдесят четвертого року, а за три роки над диким українським степом уже височіла унікальна земляна споруда, аналогів якої не було.

Згодом біля фортеці з’явилось і цивільне поселення у формі слободи. Першими поселенцями там стали представники інших національностей, проте значною була кількість і вихідців з українських губерній. З тисяча сімсот шістдесят четвертого року слобода стала центром Єлисаветградської провінції, а з тисяча сімсот сімдесят п’ятого року - отримала права міста Єлисаветграда. Управляв містом магістрат, який відав адміністративними, господарськими, фінансовими та судовими справами. Фортеця на той час відігравала значну роль у боротьбі Росії за вихід до Чорного моря. У роки російсько-турецької війни вона була резервною базою російських військ. Тут часто розміщувалися штаби армій і полків, проводилися військові навчання. З приєднанням Криму до Росії фортеця втратила військово-стратегічне значення. Озброєння її було передано до Херсона. Після ліквідації Єлисаветградської провінції Єлисаветград увійшов до Катеринославського повіту. Місто, що лежало на перетині шляхів з Чорноморського узбережжя вглиб Росії, до заснування Одеси, Херсона, Миколаєва було основним пунктом на півдні України. Вигідне розташування міста на торговельному шляху, що пролягав із півночі до Чорного моря, сприяло його зростанню, розвитку торгівлі. Культурне багатоголосся краю (адже тут проживали не лише українці але й чисельні росіяни, серби, болгари, німці, молдавани, греки, євреї) залишило свій відбиток до сьогоднішнього дня, створивши унікальний приклад толерантного співіснування багатьох культур та націй. Місто, змагаючись із столицями, одне з перших запустило своїми вулицями електричний трамвай, телефонну станцію, телеграф. На кінець дев’ятнадцятого століття у місті діяло більше двадцяти гімназій, училищ, семінарій, чоловічі та жіночі школи.

   Єлисаветград – колиска української драматургії. Театрознавці по праву називають його “українськими Афінами”. Тут у тисяча вісімсот вісімдесят  другому році було відкрито перший український професійний театр, у якому працювали справжні корифеї – Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Микола Садовський. Радували городян своїми виступами композитори Микола Лисенко та Ференц Ліст, оперний співак Йосип Петров, була заснована музична школа Генріха Нейгауза.

Вражає і архітектура міста, бо це будинки, створені за індивідуальними замовленнями в різних архітектурних стилях відомими архітекторами того часу – Андрієм Достоєвським, Яковом Паученком, Олександром Лішневським. Єлисаветград було заново переплановано на квартали і сектори. Місто набуло європейського вигляду. За архітектурну неповторність сучасники називали Єлисаветград “маленьким Парижем”.

   В роки Першої світової війни місто відчуло на собі зміну ситуації, що відбулась в Російській імперії. Посилення соціальної напруги на фоні економічних негараздів, розшарування суспільства, активізація різного роду політичних рухів та партій істотно вплинули на мешканців Єлисаветграда.

Тож революція лютого 1917 року була зустрінута масою заворушень і мітингів. Протягом 1917-1919 років влада в місті неодноразово переходила від однієї політичної сили до іншої (австро-угорці, більшовики, Центральна Рада, Григор’єв, Денікін). Після поразки визвольних змагань і утвердження по всій Україні радянської влади Єлисаветград остаточно зайняли більшовики. Вони застали зруйноване і виморене громадянською війною місто з непрацюючими підприємствами. Значна частина кіровоградців, рятуючись від голоду та епідемій, перекочувала до села. За роки НЕПу та періоду індустріалізації обличчя міста дещо змінилося. Збільшилася майже удвічі кількість мешканців. Історичну назву міста в 1924 році було змінено на Зінов’євськ, в 1934 році – на Кірово, а 10 січня 1939 року, щоб не плутати з населеними пунктами інших республік СРСР з такою ж назвою, перейменовано на Кіровоград. Таким чином, протягом п’ятнадцяти років (1924 – 1939) почергово місто носило чотири назви: Єлисаветград, Зінов’євськ, Кірово, Кіровоград. 5 серпня 1941 року Кіровоград був окупований гітлерівцями. Велика Вітчизняна війна навпіл розколола історію міста, долю кожної сім’ї. Городянам випали тяжкі випробування: грабіжницька окупація, поневіряння сотень тисяч наших людей в полоні та на примусових роботах, терор і репресії. Майже 37 тисяч воїнів, славних синів і дочок нашого народу віддали своє життя за звільнення міста від гітлерівської окупації. Імена багатьох із них викарбувані на стелах і гранітних плитах Меморіального кладовища на Фортечних валах. У результаті напруженої цілодобової праці вже весною 1944 року у місті почали випускати першу продукцію заводи “Червона Зірка”, “Червоний Прапор”, два хлібозаводи, була підготовлена до пуску перша турбіна електростанції. Після війни колишні фронтовики, солдатські вдови, дідусі і бабусі за три роки підняли з руїн міське господарство і досягли рівня 1940 року. Це яскравий приклад мужності і самовіддачі для сьогоднішнього покоління молодої незалежної України.

   Протягом 60-80-их років у Кіровограді з’явилися нові підприємства, населення міста подвоїлося. Місто знову піднялося, розквітло.

У 90-і роки Кіровоград не тільки вистояв в умовах глибокої економічної кризи, що вразила всі галузі, але й зберіг комунальну і транспортну інфраструктури, медичну і освітню галузі. У цей час місто отримало свій герб і прапор, розпочалося будівництво і реставрація будинків, пам’яток архітектури. Кіровоград вперше почав відзначати День міста, який з часом став традиційним і улюбленим святом усіх його мешканців. Сьогодні в місті реалізується широка програма заходів по розбудові міста: здійснюється капітальний ремонт доріг, реконструкція музеїв та капітальний ремонт зовнішнього освітлення, благоустрій території колишньої фортеці Святої Єлисавети. Підприємства міста придбали нову дорожну та спеціалізовану техніку для ремонту і утримання доріг, тролейбуси, автобуси, завершується газифікація приватного сектора. Минуле і сучасне об’єднують усіх мешканців Кіровограда в одну велику родину, допомагають долати потужний натиск щоденних життєвих негараздів, закладати основи перспективного майбутнього, згуртовують у бажанні працювати на благо рідного міста.

Єлисаветград у цифрах

Фортеця св. Єлисавети була поставлена недалеко від турецьких володінь, 30 годин кінної їзди, і займала 57 гектарів. У 70-х роках ХУІІІ ст. тут проживало 2400 чоловік, у 1784 році – 4170, у 1787 – 4746 чоловік у 1062 будинках. Переселенці, які осідали в Єлисаветграді, отримували від магістрату грошову допомогу. Переселенці-іноземці – 30 крб., росіяни та українці з Польщі – 12 крб. Ті, хто зобов’язувався займатися торгівлею, отримували ще й “підйомні” на заснування справи – 150 крб. На початку 60-х років ХІХ ст. Єлисаветград мав 21 вулицю, а забрукованими були лише дві центральні. Був один великий міський сад площею 23 десятини і 16 невеличких приватних садів. У 1787 р. в місті засновано хірургічну школу – один із перших медичних закладів на Україні. В ній навчалося 267 учнів і 10 волонтерів. 1823 рік. Відкрито міську лікарню на 54 ліжка. За лікування в ній треба було платити 30 копійок на день для місцевого населення і 50 – для приїжджих. 1763 р. Відкрита перша школа для дітей офіцерів. Нарикінці ХУІІІ ст. в ній навчалося 53 учні. 1861 р. Уже налічувалося, крім приватних пансіонів, вісім навчальних закладів. У них працювало близько 40 вчителів і навчалося понад 700 учнів. 1868 р. Споруджена залізнична лінія Балта-Єлисаветград, що дала вихід до моря, і відповідно, за кордон. 1869 р. У місті відкрито телеграф, 1884 р. – нову поштову контору. 1874 р. Засновано завод Ельворті. Спочатку на ньому працювало 6-12 робітників. 1897 р. У місті проживало близько 61,5 тисячі жителів, діяло 10 православних храмів, 40 навчальних закладів, 525 торговельних підприємств, збиралися 4 ярмарки. Фабрик та заводів налічувалося більше 200. 1897 р. Завершено будівництво водогону. Місто щодобово отримувало 22 тисячі відер води. Стали до дії 167 пожежних та 160 дворових колонок. Вода, звісно, була платною.

Перший трамвай Перший проект побудови кінного трамвая з’явився у 1887 році. Вдруге подібний проект надійшов до міської управи від московського купця П.А.Алексєєва в 1890 році. У квітні 1895 року інженер залізничних шляхів І.А.Лихачов, який був також виконавчим директором Бельгійського трамвайного товариства в Москві, подав прохання до міської управи про дозвіл прокласти вулицями Єлисаветграда лінії електричного трамвая. У травні того ж року управа дала згоду і підписала угоду з Лихачовим на побудову та експлуатацію трамвая на 50 років. Укладати колію почали у квітні 1897 року. Лінія робилася однопутною з роз’їздами. На заводі в Кельні були замовлені п’ять закритих і три відкритих вагони, електрообладнання було змонтоване німецькою фірмою АЕГ. Регулярний рух вагонів електричного трамвая розпочався 13 липня 1897 року від вокзалу нинішніми вулицями Фрунзе, Леніна, Карла Маркса і Великою Пермською до пивзаводу Зельцера. В 1899 році побудована лінія на Кущівці довжиною 3,6 км, і у листопаді того ж року нею курсувало чотири вагони. Загальна довжина всіх ліній складала 9,7 км. У 1901 році в депо було 22 моторних і 3 причіпних вагони, які перевезли до того часу 2045,8 тисячі пасажирів. Рух трамвая припинився 8 січня 1918 року, а відновився 1 травня 1922 року. Курсувало 10 вагонів двома лініями: перша – вокзал – пивзавод; друга – центр – Кущівка. Трамвайні рейки з вулиці Гоголя були зняті для заміни зношених відрізків на головній лінії. У 1929 році побудовано 3,5 км ліній з центру до Новомиколаївки. В цей час в Харкові придбали 11 вагонів, що дозволило списати найстаріші німецькі вагони фірми “Гербрант”. У 1940 році довжина колії становила 16,2 км, депо мало 29 вагонів, одну тяглову підстанцію, допоміжний трамвайний парк. Діяли чотири маршрути: “Вокзал-пивзавод”, “Центр – Кущівка”, “Леніна – Новомиколаївка”, “Пивзавод – Міський сад”. Три з них мали лише одну колію. Діяло 8 роз’їздів. Поворотна петля знаходилася біля вокзалу. Був складений проект розширення трамвайної мережі, але почалася війна. При відступі наших військ міська електростанція була підірвана, трамвай зупинився. Після війни відновлення трамвайного господарства потребувало великих коштів. Було вирішено організувати в Кіровограді тролейбусне підвезення. В 1945 році цілі трамвайні вагони вирішили передати у Вінницю, але туди вони не потрапили через дорожнечу перевезення. Подальша їхня доля невідома.

Кіровоградський водогін Думка про спорудження водогону була висловлена ще в 70-і роки минулого століття. В документах управи вперше “водогінне питання” зустрічається ще 3 червня 1880 року. На цьому засіданні міський голова О.М.Пашутін вніс на обговорення питання про необхідність влаштування в Єлисаветграді водогону. Постановили створити комісію під керівництвом голови та гласних Г.Я.Близніна, М.Б.Баушартена, І.М.Макєєва, священника Парфьонова та ін. Комісії було виділено приблизно 5000 карбованців для пошуків води і розробки технічного проекту водогону. Інженер-технолог М.І.Алтухов зобов’язався за 4000 карбованців здійснити визначення кількості і якості води джерел Озерної Балки, з колодязів на березі Інгулу, а також нівелювання міста в розмірах, необхідних для складання проекту міського водогону в межах до 30 верст. Творцем єлисаветградського водогону довелося розв’язати багато проблем. Одна з них – фінансова. Через нестачу коштів вирішення проблеми було відкладено до 1891 року. А в 1893 спорудження водогону було завершено і, згідно з контрактом, 1 квітня 1896 року він перейшов у відання міського управління. Будівництво його обійшлося в 276462 крб. 68 коп. Додаткові витрати з підвищення якості води здійснювалися за рахунок інженера Алтухова. Ним був влаштований водогін довжиною 15 верств 127,6 сажня з 146 пожежними кранами і 95 дворовими водогонами. З 1 квітня 1896 року міською водогінною конторою мережа вуличних труб була збільшена до 17 верст 20 сажнів, пожежних кранів – до 167 і дворових водогонів – 160.

Найкраща аптека у місті й повіті Земська аптека була розташована по вул. Двірцевій (зараз – Леніна). Завідував аптекою провізор Гнат Гнатович Укринський. Персонал, крім нього, складався з двох його помічників, касирки, чотирьох аптекарських учнів та двох служителів. Аптека розпочала свою діяльність 1 січня 1890 року на правах комерційної. Все майно було застраховане в Московському страховому товаристві на суму 10 тисяч карбованців. Аптека завозила ліки з Києва, Риги, Варшави, Петербурга та ін. В 1908 році аптечний склад при аптеці підтримував ділові контакти з 113 фірмами, з них 15 були іноземними. При аптеці діяв аптекарський магазин – як комерційне підприємство. За даними лікарсько-санітарного огляду Єлисаветградського повіту за 1908 р., відпуск товарів аптеки протягом п’яти років розширювався з року в рік. В Єлисаветграді, крім вільної земської, було ще шість аптек, в тому числі й приватні. Але провідне місце серед них належало земській.

Гроші Єлисаветграда Дозвіл на випуск паперів міської облігаційної позики надійшов з Києва до Єлисаветградського відділення Державного банку 24 квітня 1918 року. Сума позики складала п’ять мільйонів карбованців, термін – десять років. У дозволі було особливо обумовлено, що після розміщення позики місто повинне у першу чергу погасити всі свої борги та зобов’язання приватним особам. Єлисаветград ще у другій половині ХУІІІ століття був великим торговельним центром степової України. Продукти сільського господарства звідси вивозилися як у внутрішні райони Росії, так і за кордон – через порти Одеси та Миколаєва. Економічне становище міста ще більше зміцніло на початку ХХ ст. Але розруха викликана першою світовою війною, а також віддаленість від головних адміністративних центрів країни породили низку труднощів для економіки міста. Виникла проблема у грошових знаках. На початку 1918 року за прикладом Одеси було вирішено розв’язати цю проблему, випустивши міські “розмінні квитки”. Перші купюри під назвою “Розмінний квиток міста Єлисаветграда” були виготовлені 1918 року номіналом 10 карбованців. Підписали цю купюру “заступаючий місце міського голови” С.Крамаренко та бухгалтер А.Пельтін. У лютому 1918 року у країну ввійшли австро-німецькі війська. 21 березня того ж року вони зайняли Єлисаветград. В обігу з’явилися німецькі марки та австрійські крони. Але виготовлення міських розмінних квитків тривало. 27 березня 1918 року було оголошено про початок друкування квитків вартістю три карбованці. А вже наступного дня з’явилися карбованці-бони єлисаветградського відділення Держбанку. У травні цього ж року до влади в Україні прийшов уряд гетьмана Скоропадського, який випустив кредитні квитки в карбованцях та гривнях. Але ці гроші не мали успіху у населення. У місті відчувалася нестача грошових знаків. 4 грудня 1918 року на засіданні міської Думи було прийнято рішення випустити в обіг міські бони ще на три мільйони карбованців. Почалася підготовка до випуску п’ятикарбованцевих купюр. 8 січня 1919 року в місті була встановлена Радянська влада, а вже 21 лютого виконком міської Ради вирішив розпочати випуск розмінних квитків номіналом п’ять, а трохи пізніше – номіналом 25 карбованців. Під час громадянської війни та в перші роки Радянської влади у Єлисаветграді (згодом Зінов’євську, Кіровограді) виходило ще немало місцевих “грошових знаків”, які згодом, після появи стійкої національної валюти, стали предметом і гордістю власників нумізматичних колекцій.

Видатні земляки та славні родини Історія міста Кіровограда сплетена з пам’ятних подій і біографій знаменитих людей. На цих землях бився за козацьку вольницю Петро Калнишевський, закладав основи воєнно-польової хіругії видатний вчений Микола Пирогов, розробляв плани військових операцій Михайло Кутузов. У різні роки з нашим краєм були пов’язані імена драматурга, театрального діяча, композитора, актора М.Кропивницького, актора, режисера, письменника М.Садовського, драматурга та театрального діяча І.Карпенка-Карого, відомого українського прозаїка, драматурга, публіциста та громадського діяча В.Винниченка, поета, літературознавця, культуролога Є.Маланюка, композитора Ю.Мейтуса, піаніста і педагога Г.Нейнауза, художника, професора живопису О.Осмьоркіна, поета, перекладача А.Тарковського, громадського і культурного діяча, мемуариста, мецената Є.Чикаленка, композитора, піаніста, педагога, музичного діяча і публіциста К.Шимановського, українського прозаїка, драматурга, кіносценариста Ю.Яновського. Самовідданою, наполегливою працею тисяч кіровоградців сьогодні у місті створюється сучасне виробництво, покращується добробут людей, множаться культурні надбання. Робітники, інженери, вчителі, лікарі, службовці, науковці, діячі культури і спорту гідно репрезентують місто на терені України, світовому співтовариству.

Цікавою і багатогранною є творча спадщина Анатолія Михайловича Кривохижі (1925 р. н.) – народного артиста України, керівника легендарного заслуженого самодіяльного ансамблю народного танцю України “Ятрань”, Почесного громадянина м. Кіровограда. Протягом сорока років маршрути очолюваного ним колективу пролягли майже до тридцяти країн світу. На стадіоні у Софії ятранський “Гопак” виконували на вимогу глядачів тричі, у Римській опері – п’ять разів.

Понад 50 років педагогічного стажу має Людмила Трохимівна Стадна (1931 р.н.), учитель-методист, відмінник освіти України. ЇЇ авторська лабораторія – дієва допомога молодим вчителям в опануванні таємниць мистецтва слова. Людмила Трохимівна – співавтор книги для вчителів “Українська література в шкільному вивченні. 10-11 класи” (Кіровоград, 1995 р.), автор методичних розробок, присвячених творчості Г.Сковороди, Т.Шевченка, Є.Маланюка, В.Симоненка, що друкувалися в обласних ЗМІ, зокрема “Освітянському слові”, у республіканських методичних журналах. За вагомий особистий внесок у розвиток національної освіти, багаторічну плідну наукову і педагогічну діяльність нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

Розвитку економіки міста сприяли набутий досвід і знання Віктора Миколайовича Желтобрюха (1932 р.н.). За його участю ВАТ “Гідросила” одержало 72 тисячі квадратних метрів виробничих потужностей, 86 відсотків яких було обладнано спеціальними агрегатними верстатами найновіших конструкцій. 15 тис. сімей заводчан поліпшили житлові умови. Кілька років Віктор Миколайович працював генеральним директором ВО “Червона зірка”. У 1992 році він заснував та став директором ТОВ фірма “Ось”. За 12 років підприємство, створене в період ринкових відносин, без необхідного обладнання, технологій, виробничих площ, ринків збуту, виросло в одне з провідних підприємств України по виробництву автомобільних причепів та бджолообладнання. Желтобрюх Віктор Миколайович – кандидат технічних наук, автор 32 винаходів, впроваджених у виробництво, Почесний громадянин м. Кіровограда. Нагороджений орденами “Знак пошани”, Дружби народів, Трудового Червоного Прапора.

Володарем Кубка України, переможцем чемпіонату світу в Італії, Франції та Німеччині, є наш земляк, майстер спорту міжнародного класу з велотреку Симоненко Олександр Сергійович (1974 р.н.). Справжнім апофеозом стали для збірної України і Олександра Симоненка Олімпійські ігри 2000 року в австралійському Сіднеї. Збірна України завоювала у командній гонці срібні медалі, встановивши в напівфіналі рекорд світу. Олександр за підсумками Олімпіади був відзначений однією із найвищих нагород України – орденом “За заслуги” II ступеня. У 2003 році Олександру Симоненку було присвоєно почесне звання – “Почесний громадянин м. Кіровограда”. У 2005 році після закінчення спортивної кар’єри О.С.Симоненка обрано заступником голови фізкультурно-спортивного товариства “Динамо” України в Кіровоградській області, де він і працює і по сьогоднішній день.

Відомою і не тільки в медичних колах є родина Мягких. Найвищого злету у своїй практичній діяльності хірург вищої категорії, кандидат медичних наук Михайло Олексійович Мягкий досяг на посаді головного лікаря обласної лікарні. Очолюваний ним заклад став центром не тільки медичної, а й наукової діяльності багатьох медиків, за короткий час із невеликого приміщення розрослися нові корпуси, лікарня стала багатогалузевою лікувальною установою. Поруч Михайла Олексійовича життєвим шляхом йшла вірна дружина і надійна опора Марія Федорівна, яка довгі роки працювала у різних медичних закладах. Подружжя Мягких виховало сина і дочку і благословило їх на медичну стежину. Віктор Михайлович – один з найавторитетніших і урологів міста, очолює урологічне відділення міської лікарні швидкої медичної допомоги, заслужений лікар України, депутат міської ради. У 2003 році Віктору Михайловичу Мягкому присвоєно звання “Почесний громадянин м. Кіровограда”. Його дружина Алла Вікторівна – теж медик.

Заслуженим авторитетом і глибокою повагою у трудовому колективі та серед партнерів користується Андрій Павлович Райкович (1956 р.н.), голова наглядової ради ВАТ “М’ясокомбінат “Ятрань”, заслужений працівник сільського господарства України. Його освіченість і професіоналізм, тактика та стратегія роботи відповідають вимогам сучасного керівника. В очолюваному А.П.Райковичем товаристві в результаті удосконалення організації виробництва та впровадження новітньої техніки і технологій організовано випуск високоякісної конкурентоспроможної продукції, яка користується підвищеним попитом в багатьох регіонах України. Нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ, ІІ і І ступенів.

Сучасність населеного пункту

Економіка. Провідні підприємства Промисловий комплекс міста Кіровограда, що налічує понад 70 підприємств і охоплює 12 галузей, постійно збільшує обсяги виробництва власної продукції, впроваджує сучасні технології та завойовує нові ринки збуту. Продукція кіровоградських машинобудівників широко відома в Україні та за її межами. Це – сівалки, культиватори, гідроприводи та гідронасоси, запасні частини для сільськогосподарської техніки, контейнери для радіоактивних відходів та багато іншого. У структурі промисловості особливе місце посідає харчова галузь, підприємства якої в основному зорієнтовані на виготовлення хлібобулочних, м’ясних, молочних виробів, олії, майонезу, алкогольних і безалкогольних напоїв та іншої продукції. Серед підприємств машинобудування широко відомі за межами міста та нашої країни: ВАТ “Червона зірка”, ВАТ “Гідросила”, ЗАТ НВП “Радій”.

ВАТ “Червона зірка” – провідне підприємство у галузі сільськогосподарського машинобудування.
Завод виготовляє посівну, ґрунтообробну та збиральну техніку для агропромислового комплексу.

Спираючись на багаторічний досвід свого розвитку, постійно впроваджуючи нові технології виробництва, модернізуючи існуючі та розробляючи нові моделі сільськогосподарської техніки, підприємство постачає замовникам високоякісну продукцію. ВАТ “Гідросила” виготовляє гідроагрегати для гідросистем комбайнів, тракторів, будівельно-дорожніх та інших мобільних машин. Завдяки вибраній стратегії, яка передбачає нарощування обсягів виробництва, розширення асортиментного ряду, підвищення якості продукції, модернізацію обладнання, впровадження енергозберігаючих технологій, створення ефективної мережі реалізації продукції, впровадження світових стандартів у сфері управління, ВАТ „Гідросила” стало провідним виробником шестеренних насосів і гідростатичних трансмісій не тільки в Україні, але й серед країн СНД та Балтії.

   Експортний потенціал та географія їх реалізації постійно збільшується. Біля 85% продукції постачається за межі країни, у тому числі більше 40% до Росії. Гідроагрегатами з кіровоградською маркою комплектують свої машини “Ростсільмаш”, Красноярський комбайновий, Мінський, Волгоградський тракторні заводи, автогіганти МАЗ, АвтоКРАЗ, БелАЗ та інші виробники. Значна частина продукції через підприємства-партнери постачається на запчастини та ремонтні потреби. 
           ЗАТ НВП “Радій” –  провідне  підприємство з проектування, розробки та виготовлення автоматизованих систем управління технологічними процесами для атомних електростанцій країни.
   Підприємство розробляє, виготовляє та впроваджує електронну апаратуру для автоматизованих систем управління технологічними процесами АЕС, яка має сертифікати відповідності вимогам для обладнання атомних електростанцій. Така продукція користується попитом, оскільки і в Україні, і за її межами існує чимало енергоблоків АЕС, на яких передбачена заміна технологічного обладнання на принципово нове, прогресивне.
   Крім того, підприємство забезпечує випуск гучномовців та акустичних систем, що встановлюються у салонах автомобілів, тролейбусів, автобусів, на залізницях, на відкритих майданах, в приміщеннях з підвищеним рівнем шуму, налагодило постачання рульової гідромеханіки автомобілебудівним підприємствам України та зарубіжжя.
   Розроблено і виготовляються системи промислового телебачення пожежної сигналізації, бурильні верстати для видобування гранітних порід.
Успішно розвивається харчова промисловість, до якої належить  18 підприємств. Провідні з них: ВАТ “Кіровоградолія”, Промислова група “Креатив”, ВАТ “М’ясокомбінат Ятрань”, Підприємство громадського об’єднання Асоціації підтримки вітчизняного товаровиробника “Фірма “Ласка”. ВАТ “Кіровоградолія” спеціалізується на виробництві олії. Питома вага підприємства в загальних обсягах виробництва цієї продукції в Україні  становить біля 10%.
   Завдяки співпраці з вітчизняним інвестором ТОВ “Зерноторгова компанія” ВАТ “Кіровоградолія” значно наростило виробничі потужності, що дало змогу збільшити обсяги виробництва.

На підприємстві запроваджено енергозберігаючі технології за рахунок використання у якості палива відходів виробництва – лушпиння насіння соняшнику. ВАТ „Кіровоградолія” є одним із лідерів олійножирової промисловості України.

   Промислова група “Креатив” – багатогалузеве підприємство, яке виробляє високоякісну продукцію на сучасному обладнанні за європейськими технологіями. Промислова група “Креатив” включає: маслоекстракційний завод, який виготовляє рафіновану дезодоровану олію; завод модифікованих жирів – перше в Україні підприємство з глибокої переробки рослинних олій; завод з виробництва м’яких та твердих маргаринів; новий завод з виробництва маргаринів, олії та жирів; Соколівський консервний завод, що зорієнтований на виробництво майонезів, гірчиці, томатної пасти. Промислова група „Креатив”, завдяки використанню передових технологій переетерифікації та гідрогенізації, виготовляє жири високої якості під торговими марками “Сонола” та „Деликон”, які користуються широким попитом як в нашій країні, так і за її межами. На рахунку підприємства нагороди „Вища проба”, „Нагорода тисячоліття”, „Золотий Меркурій” та „Золота фортуна”.
   ВАТ “М’ясокомбінат Ятрань” – одне з провідних підприємств  харчової промисловості України, яке працює під девізом: “Європейська технологія – вишуканий український смак”.

Біля 200 найменувань продукції, серед яких ковбаси і копченості, м’ясні продукти і напівфабрикати, риба, пельмені та вареники, задовольняють найвибагливіші смаки будь-якої родини. Продукція ВАТ “М’ясокомбінат Ятрань” – живе втілення вдалого поєднання багатих традицій минулого і новітніх технологій, які дозволяють досягти найвищої якості. ВАТ “М’ясокомбінат Ятрань” – підприємство, яке накопичило безцінний досвід виробництва ковбасних виробів і м’ясних делікатесів, рецептура багатьох з яких є “фірмовим секретом” місцевих майстрів. На підприємстві впроваджено систему управління якістю за міжнародними стандартами ISO 9001-2000. Успіх торгової марки „Ятрань” – результат багаторічної роботи всього колективу, впровадження інноваційних процесів на виробництві, ретельної розробки та формування асортименту, системного контролю якості на всіх етапах виробництва.

   Підприємство громадського об’єднання  Асоціації Підтримки вітчизняного товаровиробника “Фірма “Ласка” виготовляє понад          100 видів морозива. Це – пломбіри, ескімо, торти, рожки, брикети, вагова продукція. Морозиво виробництва фірми „Ласка” має високу якість, користується попитом у населення. Підприємство має велику дилерську мережу у різних регіонах України.

Завдяки високій конкурентоспроможності продукція фірми “Ласка” постачається до Російської Федерації, Молдови, Азербайджану, а також до США та Ізраїлю.

   Легку промисловість представляє ВАТ Кіровоградська швейна фабрика “Зорянка”, що співпрацює з провідними закордонними фірмами “Монтана”, “Реггі Дизайн” та “Ленор Кардьє”. Підприємство виготовляє жіночий одяг за дизайнерськими розробками модельєрів цих фірм за схемою давальницької сировини.

Торгівля та побутове обслуговування

На території міста Кіровограда функціонують 24 ринки, 4069 об’єктів торгівлі, ресторанного господарства і побутового обслуговування у т.ч. 2705 підприємств роздрібної торгівлі (з них: 2000 магазинів та відділів, 6 супермаркетів, 30 торгових комплексів та центрів, 12 автосалонів, 4 торгові доми, 175 аптек, 150 підприємств оптової та оптово-роздрібної торгівлі, 42 АЗС (з них 4 – АГЗС), 384 заклади ресторанного господарства (у т.ч. 5 ресторанів, 82 їдальні, 168 кафе, 5 барів, 28 закусочних, 17 пивних барів) та 627 побутового обслуговування (у т.ч. 99 перукарень, 8 пралень, 107 СТО, 110 майстерень, 29 ательє, 11 більярдних та саун), які повністю задовольняють потреби населення у товарах народного споживання і наданні послуг.

   Розвиток сфери обслуговування населення міста останнім часом здійснювався за рахунок розширення мережі підприємств із сучасними формами обслуговування.
   За формами власності кількість приватних об’єктів роздрібної   торгівлі складає  97,5%, ресторанного господарства – 82%, побутового обслуговування – 99,7%.
   Свідченням зростання добробуту городян є зростання протягом   5 останніх років обсягів  роздрібної торгівлі та сфери  послуг.   

У товарній структурі роздрібного товарообігу питома вага продовольчих товарів складає 47,7 %, непродовольчих – 52,3  %.

Інвестиційна діяльність

   Маючи значний промислово-економічний і науково-культурний потенціал, місто Кіровоград привертає до себе увагу вітчизняних та іноземних інвесторів.
   Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку міста станом на 01.10.07р. склав 40,6 млн. дол. США. Інвестиції, які надійшли з 18 країн світу, зокрема з Великобританії, Британських Віргінських островів, США, Швейцарії, Кіпру, Швеції, вкладено у 44 підприємства міста.
   За останні роки значно пожвавилась у місті зовнішньоекономічна діяльність.
   Обсяг експорту протягом 2007 року зріс на 44,3% (у порівнянні з відповідним періодом минулого року) і склав 100,2 млн. дол. США, імпорту – на 68,0% і склав 47,3 млн. дол. США. Продукцію власного виробництва експортують 55 підприємств міста у 52 країни світу. Найбільшу частку експорту складає продукція підприємств галузі машинобудування та харчової промисловості (69,1%).
   Пріоритетне значення у місті надається розвитку малого та середнього бізнесу. Відкрито міський “Діалог-центр” з консультативних, дозвільних та узгоджувальних процедур, який діє за принципом “єдиного офісу”, введено дві посади адміністраторів (для спрощення отримання дозволів), діє Єдиний реєстраційний центр.

У місті працює 18,1 тис. суб’єктів підприємницької діяльності.

Освіта

   У місті функціонує 38 дошкільних закладів та 11 дошкільних груп при  навчально-виховних об’єднаннях. Дошкільною освітою охоплено 76% дітей відповідного віку.

Мережа загальноосвітніх навчальних закладів представлена 47 закладами. У них навчається 24773 учні. Серед цих закладів 11 – нового типу, в яких навчається 6917 учнів. Крім цього, у місті функціонує навчально-науковий педагогічний комплекс, у структурі якого працює кібернетико-технічний коледж. При 17 загальноосвітніх закладах відкрито 158 класів з поглибленим вивченням предметів, а при 29 закладах – 128 профільних класів. На виконання Концепції профільного навчання та з метою соціальної адаптації школярів у закладах міста здійснюється навчання за такими спеціальностями: автосправа, секретар-друкарка, швачка, оператор комп’ютерного набору, слюсарна справа, кухарська справа, різальник по бересту. Заслуговує на увагу досвід з організації позакласної та позашкільної роботи. При 19 закладах діють Центри позашкільної освіти та 5 позашкільних закладів, у яких займається 11965 учнів. У цих закладах працює 4 зразкові хореографічні колективи. Один із них – хореографічний ансамбль “Анюта” – організатор фестивалю “Свято танцю з “Анютою”, участь у якому беруть колективи міста, України, ближнього та дальнього зарубіжжя.

   Традиційними є проведення міських дитячих фестивалів “Степові джерела” для учнів загальноосвітніх навчальних закладів та “Кіровоградські зірочки” для вихованців дошкільних навчальних закладів.
   З 2007 року започатковано проведення відкритого фестивалю дитячо-юнацької творчості “Сонячне коло”, присвяченого Дню захисту дітей.

Провідними вищими навчальними закладами міста є Кіровоградський національний технічний університет, Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, Державна льотна академія України.

Кіровоград має багаті культурні традиції Сто двадцять два роки тому, всупереч всіляким заборонам, у місті народився перший реалістичний театр. Його фундатором став уродженець степового краю Марко Кропивницький – блискучий актор, режисер, драматург. 27 жовтня 1882 року виставою “Наталка Полтавка” він заявив світові про зрілість української театральної культури та його самобутність. У 2006 році обласному українському музично-драматичному театру імені М.П.Кропивницького присвоєно статус академічного. Гордістю Кіровограда є відомий у всьому світі ансамбль народного танцю “Ятрань”, який зачарував запальними українськими танцями і милозвучною піснею глядачів Європи, Азії, Америки.

   Серед дитячих найвідоміших танцювальних колективів є народний хореографічний ансамбль “Пролісок” – лауреат міжнародних республіканських фестивалів та конкурсів, володар Гран-прі міжнародного фестивалю “Слов’янський базар-97”.
   Співом уславлює наше місто чи не на всіх континентах земної кулі народна артистка України, художній керівник Академічного театру музики, пісні і танцю „Зоряни” Кіровоградської обласної філармонії Антоніна Червінська.

Лауреатом та дипломантом Всесвітнього фестивалю “Райдужний світ народних мелодій” став оркестр народних інструментів Кіровоградської дитячої школи мистецтв. У місті діють 17 музеїв. Серед них особливе місце займають художньо-меморіальний музей О.О.Осмьоркіна, літературно-меморіальний музей І.К.Карпенка-Карого, музей Г.Г.Нейгауза, народний меморіальний музей Ю.С.Мейтуса. Кіровоград подарував Україні і світові ціле сузір’я видатних музикантів. З 1991 року засновано музей музичної культури ім.К.Шимановського, якому надано статус державного. Щороку на високому художньому рівні проводяться традиційні фестивалі виконавців на народних інструментах “Провесінь”, фортепіанної музики “Нейгаузівські музичні зустрічі”, дитячого хорового співу “Золотий Орфей”. Участь Кіровоградського муніципального камерного хору у фестивалях “Золотоверхий Київ” (2003 р.), “Ріхтерфест” (Одеса, 2004, 2005 рр.), виступи у музичній академії імені П.І.Чайковського (Київ, 2005 р.) ще раз засвідчили високий рівень хорового мистецтва Кіровоградщини. Художній керівник колективу, заслужений діяч мистецтв України Ю.Любович – Почесний громадянин міста Кіровограда. Вагомий внесок у розвиток культурно-художнього середовища в місті вносить дитяча художня школа ім. О.О.Осмьоркіна, яка є лауреатом премії ім. Ю.Яновського. Юні її учні представляють свої роботи на престижних виставках образотворчого мистецтва не тільки в Україні, а і за її межами. У місті працюють обласна філармонія, обласний академічний український музично-драматичний театр ім. М.Кропивницького, театр ляльок, 10 клубних закладів, Будинок творчості, Будинок учителя, 23 бібліотеки, 4 телерадіокомпанії. Кіровоград багатий пам’ятками історії, монументального мистецтва, архітектури. Їх близько 300. Серед них є такі, що мають державне значення – Єлисаветградська фортеця, споруджена у 1754-1760 рр., Грецька, Преображенська та Покровська церкви, ансамбль військово-адміністративних споруд, будинок театру ім. Кропивницького.

Рідне місто або село на карті України Google (вставити фотокопію карти)

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Ресурси:

• Посилання на презентацію у Google Диск;

• Посилання на власний фотоальбом у Google Диск;

• Посилання на власний блог у Blogger;

• Посилання на опитування або анкету у Google Форми;

Сторінка проекту Проект "Моє рідне місто або село"

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка