Відмінності між версіями «Моє рідне місто Іллічівськ»

Версія за 14:53, 18 жовтня 2015

Історія рідного села.

З грудня 1791 року територія північного Причорномор'я офіційно ввійшла до складу Російської імперії.

Наприкінці XVIII ст. та на початку XIX ст. тут оселилися греки, албанці, молдовани та німці.

В 1950 році прийнято рішення про будівництво великого військового заводу. В серпні 1952 року селище, в якому проживало 3000 людей, було віднесено до категорії селищ міського типу і отримало назву Іллічівськ[2].

В 1956 році в Сухому лимані було розпочато будівництво торговельного порту, який було відкрито 5 серпня 1958 року.

12 квітня 1973 р. Іллічівську надано статус міста обласного підпорядкування.

Загальні відомості

Населення міста — приблизно 60 тис. ос. За національною приналежністю за останнім переписом у 2001 році було : 66,5% — українці, 28,5% — росіяни, 1% — болгари, та близько 4% — молдовани, білоруси, румуни, гагаузи та інші.

Статусу міста Іллічівськ набув у 1973 році. З тих пір місто дуже змінилося. Іллічівськ дуже компактний, більшість будівель — багатоповерхівки. Місто швидкими темпами розбудовується. Нещодавно йому було надано статус місто-курорт, що створило великий стимул для розбудови і реконструкції рекреаційних зон.

У місті здійснено чітке зонування території: промислові райони розташовані уздовж лиману, житлові райони — уздовж моря, між ними широка смуга зелених насаджень, площа яких становить 325 га. Уздовж південного берега лиману простягнулися десятки причалів Іллічівського морського торговельного порту. Приморська зона міста добре упорядкована. У ній розташовані парк, пляж, водна станція. На узбережжі моря є численні бази відпочинку.

Порт

Іллічівський морський торговельний порт — один із «наймолодших» на Чорному морі. Будувався в радянський час з кінця 1950-х (закінчений в 1960-х) років в основному для морського товарообігу з країнами соціалізму.

Має залізничні та автомобільні підходи, пов'язані з магістралями країни. Діють міжнародні поромні переправи Іллічівськ—Варна (Болгарія), Іллічівськ—Поті та Іллічівськ—Батумі (Грузія). У порту реалізовано міжнародний транспортний проект з обробки регулярного контейнерного потягу «Вікінг» за маршрутом Іллічівськ—Київ—Мінськ—Вільнюс—Клайпеда і в зворотному напрямку.

Вантажно-розвантажувальні комплекси порту, що складаються з 28 причалів загальною довжиною 5500 метрів, оснащені сучасним перевантажувальним устаткуванням, зокрема портальними кранами вантажопідйомністю від 5 до 40 тонн, тягачами, автомобільними кранами тощо.

До складу порту входить допоміжний флот, що включає буксири, плавучі крани вантажопідйомністю до 300 тонн, танкери-бункеровщики, плавучий зерноперевантажувач, лоцманські катери, нафтосміттєзбиральні та інші плавзасоби.

Порт має можливість перевантажувати за рік до 20 мільйонів тонн вантажів, основну частину яких становить різноманітна металопродукція, контейнери, автомобілі, тарно-штучні вантажі, важковагове обладнання, мінеральні добрива, зерно, рослинні олії, технічні рідини.

Пам'ятки

Приморські сходи
Іллічівський маяк
Приморські сходи
Пам'ятник засновнику Іллічівського порту - Олександру Євгеновичу Данченку
Музей образотворчих мистецтв ім. О.Білого

Рідне місто або село на карті України Google (вставити фотокопію карти)

Іллічівськ на карті

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Дата	Історична подія
1791	Територія північного Причорномор'я офіційно ввійшла до складу Російської імперії.
1950	Прийнято рішення про будівництво великого військового заводу.
1952	Селище, в якому жило 3000 чоловік, було віднесено до категорії селищ міського типу і отримало назву Іллічівськ.
1956	Зважаючи на сприятливі кліматичні і гідрологічні умови бухти в Сухому лимані, тут було розпочате будівництво морського торгового порту. Воно було обумовлене тим, що Одеський порт вже тоді не міг впоратися із все зростаючим вантажопотоком і не мав особливих перспектив для подальшого розвитку.
12.03.1973	Указом Президії Верховної Ради УРСР селище міського типу Іллічівськ було включене в число міст обласного підпорядкування.