Чорноморець (Одеса)

Колишні назви: 1936—1939: «Динамо» 1940: «Харчовик» 1941: «Спартак» 1944—1950: «Харчовик» 1953—1954: «Металург» 1955—1957: «Харчовик» 1958—дотепер: «Чорноморець» [ред.]«Чорне море» На початку 20 століття в Олександрівському парку (нині Парк Шевченка) була викопана яма у вигляді Чорного моря, що мала бути ставком. Проте на її облаштування не вистачило коштів і вона стала слугувати футбольним полем для однієї з позалігових команд. Команда з цієї причини називалась «Чорне море», а її гравці — «чорноморцями». Ця команда не пов'язана напряму з історією нинішнього одеського «Чорноморця», але була першим клубом з такою назвою. [ред.]Довоєнні роки

Одеські динамівці перед початком першого чемпіонату СРСР з футболу, 1936 рік. Зліва направо: С. Литвачук, І. Сосицький, К. Кусинський, П. Калашніков, Н. Хіжников, Н. Кравченко, М. Хейсон, М. Гичкин, Л. Орєхов, А. Штрауб, М. Волін. Офіційною датою народження одеського футболу в цілому і команди «Чорноморець» зокрема вважається 26 березня 1936 року. Тоді в Радянському Союзі ухвалено рішення про проведення чемпіонату країни з футболу. Честь представляти Одесу випала на долю міської команди «Динамо». Ця дата вважається клубом офіційною, бо є документальні підтвердження реєстрації клубу за наказом про створення показової футбольної команди «Динамо». І хоча клуб з назвою «Чорноморець» був створений значно пізніше, його вважають прямим нащадком «Динамо», оскільки основний склад перетікав із команди до команди, що закривались і реорганізовувались відповідно до розпоряджень комітетів різних рівнів. Команда існувала з 1923 року і спочатку називалась «Спарта». Вона виступала в першості міста в другому ешелоні й особливою майстерністю не відзначалася. Проте з 1928 року «Динамо» заграло на рівні з найкращими колективами міста. У сезоні 1933 року команда стала чемпіоном міста. До участі в першому радянському чемпіонаті було допущено 28 футбольних колективів з 13 міст. Команди були попередньо поділені на чотири групи (ліги). Динамівці потрапили до групи «В» (Друга ліга). Перший офіційний матч чемпіонату «Динамо» зіграло 24 травня 1936 року на полі стадіону ім. Станіслава Косіора (нині ЦС «Чорноморець») проти «Спартака» з Харкова та поступилося з рахунком 0:1. У другому матчі першості одесити забили свій перший гол — його автором став Михайло Малхасов. А перша перемога була здобута у третьому поєдинку — в гостях над київським «Локомотивом». За підсумками чемпіонату «Динамо» посіло третє місце в турнірній таблиці групи «В» після динамівців з Ростова-на-Дону та бакінського «Будівельника». Одесит Леонід Орехов забивав у шести іграх поспіль, а всього забив вісім голів у шести матчах і не тільки став найкращим бомбардиром групи «В», але й перевершив показники бомбардирів інших груп. Того ж року одеське «Динамо» взяло участь у першості УРСР. Почало з чвертьфіналу і дійшло до фіналу, де поступилося київському «Динамо» з рахунком 0:6. Того ж 1936 року команда виступала й у першому Кубку СРСР. Динамівці почали з 1/32 фіналу, де перемогли «Більшовик» (Київ). В 1/16 довелося грати двічі: матч проти «Локомотиву» (Тбілісі) було припинено за рахунку 2:2 через темряву. І за два дні відбувся повторний матч, який закінчився перемогою одеситів — 4:3. В 1/8 фіналу одесити мали грати проти команди «Красноє знамя» з Ногінська, але через неявку їм була зарахована поразка. У третьому чемпіонаті СРСР 1937 року динамівці посіли перше місце у групі «В», але у зв'язку з розширенням кількості команд у групі «А» до 26-ти зуміли піднятися відразу у найвищий дивізіон. У чемпіонаті 1938 року одесити посіли десяту сходинку, що дозволило їм залишитися в еліті (група «А» на наступний сезон скоротилася до 14 команд), але вже наступний чемпіонат 1939 року динамівці закінчили на останньому, чотирнадцятому, місці і вилетіли до групи «Б». На початку 1940 року динамівські команди Одеси, Харкова, Ростова-на-Дону та Баку були розформовані. Всі гравці одеського «Динамо» перейшли до товариства «Харчовик», команда якого і взяла участь у черговій першості СРСР. 1941 року команда доповнилася футболістами з розформованих профспілкових клубів з Києва та Москви і виступала під прапором ДСО «Спартак». [ред.]Перші післявоєнні роки

«Харчовик» (Одеса), 1947 рік. Зліва направо: старший тренер А. Е. Фомін, А. Брагін, В. Близинський, В. Пуховський, Б. Чубинський, А. Шумілов, Н. Хижніков, С. Чиркліс, К. Богинський, Н. Потапов, М. Черкаський, Ф. Після війни одеський «Харчовик» представляв місто в чемпіонатах країни до 1950 року, коли програв перехідні ігри чемпіону УРСР і вибув з всесоюзного календаря на два роки. Найкраще досягнення повоєнного періоду — перше місце в груповому етапі першості української зони в класі «Б» 1949 року, але у додатковому фіналі, переможець якого переходив до групи «А», одесити посіли останнє третє місце і не змогли отримати підвищення у класі. [ред.]1950-ті роки 1953 року найкращі одеські футболісти були зібрані в команду «Металург», що входила до класу «Б». Восени 1954 року Центральна рада товариства «Металлург» розформувала клуб як нерентабельний. Гравців було переведено до ДСО «Харчовик». Під такою назвою колектив виступав до листопада 1957 року, коли відповідно до постанови ВЦСПС товариства «Харчовик», «Металург», «Хімік» та інші було об’єднано в ДСО «Авангард». Це товариство представляв 1958 року «Чорноморець» — команда одеського канатного заводу. Перший матч під цією назвою команда зіграла 12 квітня проти станіславського «Спартака». Сезон команда почала під керівництвом Ступакова. Виступала вона невдало і в 30 матчах набрала лише 26 очок, фінішувавши дванадцятою в третій зоні. З січня 1959 року «Чорноморець» передали Чорноморському пароплавству (ДСО «Водник»). Команду очолив Анатолій Зубрицький. У першості країни команда грала в четвертій зоні класу «Б», де грала також інша одеська команда — «СКВО» (пізніше «СКА»). За регламентом, одеська команда, що посідала нижче місце, вибувала з класу «Б». «Чорноморець» поступився однією сходинкою команді «СКВО», але реорганізація чемпіонату 1960 року дозволила залишитись у групі «Б» обом одеським командам, щоправда в різних зонах. [ред.]1960-ті роки 1960 року «Чорноморець» посідає лише четверте місце у своїй зоні. Цього ж року збірна Одеси у товариській зустрічі на домашньому стадіоні переграла міланський «Інтер» — 5:1. У розпал сезону 1961 року до київського «Динамо» було переведено одного з провідних футболістів «Чорноморця», Володимира Щеголькова, який уже в складі киян став триразовим чемпіоном СРСР. Та все ж «Чорноморець» та одеський «СКА» виграли свої зони в українській групі «Б». Чемпіон УРСР визначався в очній зустрічі одеських команд. Після нічиєї у першій зустрічі «чорноморці» здобули перемогу у другому матчі — 2:1. Згідно з положенням, чемпіон УРСР мав у перехідних матчах зустрітися з українською командою, яка посіла найнижче місце серед команд республіки у групі «А». Такою командою виявився «Шахтар» зі Сталіно, який посів 12-те місце з 22 команд. Але перехідні матчі були скасовані через те, що «Шахтар» став володарем Кубку СРСР. Республіканська федерація наполягала на додатковому місці для «Чорноморця», Всесоюзна федерація з цим не погоджувалась. Тому було вирішено, що незалежно від результату чемпіонату 1962 року, «Чорноморець» отримає право зіграти з чемпіоном УРСР у перехідних матчах за право виходу до класу «А». 1962 року українські клуби групи «Б» були розподілені по трьох зонах, дві кращі команди з кожної зони виходили до перехідного турніру. «Чорноморець» і «СКА» знову виграли свої зони, але у перехідному турнірі перше місце посіли «Трудові резерви» з Луганська. «Чорноморець» як чемпіон 1961 року мав ще право на додаткові матчі з чемпіоном 1962 року, ігри пройшли у Києві, але перемогу святкували луганці. Але 1962 рік запам'ятався ще й товариськими зустрічами. Весною в Києві у контрольній зустрічі перед чемпіонатом світу 1962 року збірна СРСР зустрілася зі збірною командою України класу «Б», значну частину якої складали футболісти двох одеських клубів. Збірна України перемогла з нищівним рахунком 4:0, два голи на рахунку «моряка» Василя Москаленка. «Чорноморець» також переміг бразильський «Фламенго» — 4:2.

«Чорноморець» дебютує у вищій лізі. Зліва направо: 1-й ряд (сидять) - В. Єлісеєв, О. Щупаков, В. Сак, тренер М. Л. Черкаський, начальник команди і старший тренер Ю. Н. Войнов, тренер С. С. Шмерлін, В. Москаленко, лікар Мар'яновський, 2-й ряд - С. Звенигородський, В. Лобановський, А. Кафаджі, А. Солодкий, А. Попичко, Ю. Хромов, Р. Дзодзуашвілі, О. Медакін, 3-й ряд - В. Дерябін, Л. Чеботарєв, А. Коршунов, А. Колдаков, Г. Городенко, Н. Зуєв, Н. Грибов, О. Юдін, 4-й ряд - В. Никифоров, В. Росс, Ю. Заболотний, В. Бокатов, В. Поркуян, П. Найда. Та все ж чемпіонат 1963 року «Чорноморець» розпочав у класі «А». Це було пов'язано з черговою реорганізацією чемпіонату. Тепер клас «А» складався з двох груп: у першій виступало 20 команд і вони вели боротьбу за чемпіонство, а у другій було 18 команд, які боролись за підвищення у класі. Начальником та старшим тренером команди був призначений Всеволод Бобров. «Чорноморець» посів шосте місце, а для підвищення потрібне було мінімум друге. Початок сезону 1964 року виявився невдалим для «Чорноморця», команда грала невдало та слабко, але зміна тренера спочатку на Станіслава Шмеліна, а потім призначення тренерами Юрія Войнова і Матвія Черкаського (Шмелін при цьому залишився тренером) виправили цю ситуацію. За результатами сезону «Чорноморець» посів четверте місце у другій групі класу «А» і перейшов до першої групи; друге місце при цьому посів одеський «СКА», що означало появу одеського дербі у найвищому дивізіоні чемпіонату СРСР. 1965 року команда виступала в першій групі класу «А». Перед початком чемпіонату команда підсилилась: з київського «Динамо» перейшов Валерій Лобановський, з московського «Спартака» — Коршунов, з кіровоградської «Зірки» — молодий Валерій Поркуян. Але через відсутність майстерності та грамотного керівництва не змогла реалізувати свій потенціал. У цей час у команді виникали постійні конфлікти між Войновим та молодим Валерієм Лобановським, що вказував на тренерські помилки та доводив хибність рішень. 1966 року Лобановський став капітаном, але наступного року його відрахували з команди. Перше коло чемпіонату 1965 року «Чорноморець» закінчив на останньому місці, але у підсумку посів 14-те місце серед 17 учасників. Те ж 14-те місце «моряки» посіли і в наступному чемпіонаті, але тепер у найвищому дивізіоні грало 19 команд. На 1966 рік припадає також найвище досягнення «чорноморців» у Кубку СРСР: дійшовши до півфіналу, команда поступилася московському «Торпедо» — 0:3. Відверто невдалим був сезон 1967 року. Багато гравців залишили команду і вона посідала останні місця в лізі. Певний час тренером був Валентин Федоров. За вісім турів до кінця чемпіонату «Чорноморець» очолив заслужений тренер СРСР Микола Морозов, котрому вдалося втримати команду в першій групі класу «А», але далі тренувати її він відмовився. З 1968 року головним тренером був Сергій Шапошніков, який став особливу увагу приділяти ігровій дисципліні та фізичній підготовці. Результат не забарився — восьме місце. 1969 року «Чорноморець» отримує непогане поповнення: Решко, Сапожніков, Прокопенко, і знову фінішує на восьмому місці. [ред.]1970—1980-ті роки Чемпіонат 1970 року закінчується провалом для «Чорноморця» — клуб посідає 15-те місце з 17 команд вищої групи «А» і вилітає до першої групи класу «А». Наступні три сезони «Чорноморець» намагався повернутись до вищої ліги (нова назва найвищого дивізіону СРСР). Перші дві спроби закінчуються за крок від бажаного результату — два третіх місця. Але чемпіонат 1973 року команда провела сильно і виграла його. Форвард «моряків» Анатолій Шепель став найкращим бомбардиром першої ліги й отримав запрошення київського «Динамо», у складі якого й розпочав наступний сезон. Велика заслуга у цій перемозі належить новому головному тренеру «Чорноморця», Ахмеду Алєскерову, який очолив одеситів протягом сезону. 1974 року клуб став бронзовим призером чемпіонату СРСР. «Чорноморець» добре стартував у чемпіонаті і зміг розвинути цей успіх, певний час знаходився навіть на другій позиції у турнірній таблиці. Успішна гра «моряків» була побудована на активних діях півзахисту та захисту, у нападі відчувалась втрата Шепеля, рівноцінної заміни якому так і не знайшли. Так захисник Віктор Зубков забив шість голів за чемпіонат, а півзахисник Володимир Макаров — тринадцять, що дозволило йому стати найкращим бомбардиром команди. Але повторити успіх «Чорноморцю» не вдалося: у наступні роки команда фінішує у середині турнірної таблиці. 1975 року команда провела свій перший матч у єврокубках узагалі та в Кубку УЄФА зокрема. Цей домашній матч завершився перемогою 1:0 над римським «Лаціо». Автором першого єврокубкового голу став Анатолій Дорошенко. Однак матч-відповідь одесити програли з рахунком 0:3. Перший гол римляни забили з пенальті на останніх хвилинах матчу, інші два — в овертаймі, хет-триком відзначився Джордано Кіналья. 1984 й 1991 року одесити посідали четверте місце. 1986 року команда вилетіла з Вищої ліги, але наступного ж року туди повернулася. Команда брала участь у Кубках УЄФА 1975/76 та 1985/86, де доходила до 1/16 фіналу. 1986 року «Чорноморець» на чолі з Віктором Прокопенко знову стартував з 1/32 Кубку УЄФА. Першим суперником був один із найкращих клубів Бундесліги — бременський «Вердер» на чолі з Отто Рехагелем. Незважаючи на прогнози, одесити вдома здобули перемогу 2:1. На виїзді «Вердер» знов програвав 1:2, хоча згодом зміг відіграти два м'ячі й перемогти 3:2. Проте до наступного раунду пройшов «Чорноморець» через більшу кількість м'ячів, забитих на виїзді. Відзначають упереджене суддівство виїзного матчу, зокрема зарахування на користь «Вердера» голу, забитого з офсайду, вилучення гравця «Чорноморця» та подовження другого тайму на 4 хвилини. Наступним суперником випав мадридський «Реал», дійсний володар Кубку УЄФА. Одесити програли виїзний матч із рахунком 2:1. Проте змогли відзначитись неординарним голом. Одразу після заміни Олександр Багапов першим же доторком з центра поля відправив «парашут» за спину воротарю. За версією програми «Футбольний огляд», цей гол було визнано спочатку найкращим голом жовтня, а потім — і року. Вдома матч закінчився нульовою нічиєю. «Реал», якому вдалося пройти до 1/8 фіналу, став і тогорічним володарем Кубку. [ред.]1990-ті роки У вищій лізі чемпіонату України «Чорноморець» посідав третє місце в сезонах 1992/93 та 1993/94 під керівництвом Віктора Прокопенка і друге місце в сезонах 1994/95 і 1995/96 під керівництвом Леоніда Буряка. Клуб двічі завойовував Кубок України: найперший 1992 року (перемігши харківський «Металіст»), й у сезоні 1993/94 (перегравши сімферопольську «Таврію» в серії післяматчевих пенальті). Тоді в «Чорноморці» грали такі зірки як Ілля Цимбалар, Тимерлан Гусейнов та Ігор Жабченко. Клуб брав участь у розіграші Кубку володарів кубків 1992/93 та 1994/95, де обидва рази вибував у 1/16 фіналу, та Кубках УЄФА 1995/96 (дійшов до 1/16) і 1996/97 (дійшов до 1/32). 1990 року одесити двічі переграли «Русенборг» (3-1 вдома та 2-1 на виїзді) і в 1/16 отримали в суперники «Монако» на чолі з Арсеном Венгером. Єдиний гол, забитий у матчі в Монако Джорджем Веа, став на заваді подальшого просування чорноморців. У розіграші Кубку володарів кубків сезону 1992/93 першим суперником був «Вадуц». У матчах проти нього «Чорноморець» здобув свої найбільші єврокубкові перемоги: 5—0 на виїзді та 7—1 вдома (Юрій Никифоров відзначився покером у цьому матчі). Далі одесити перемогли на виїзді «Олімпіакос» 1—0, але раптово програли вдома 0—3. Після такого результату домашнього матчу стало очевидно, що чутки про підкуп гравців керівництвом «Олімпіакосу» небезпідставні. Зокрема, про це заявляв і тренер Віктор Прокопенко. Вже під керівництвом Леоніда Буряка «Чорноморець» двічі програв «Грасхопперу» в Кубку володарів кубків 1994/95, але наступного сезону зміг реабілітуватися в Кубку УЄФА. Перший суперник — «Хіберніанс» — не був перешкодою і капітулював двічі 2—5 і 0—2. А от матчі з наступним суперником — «Відзевом» — закінчилися мінімальними перемогами господарів й усе вирішилося в післяматчевих пенальті, де переможний гол забив Юрій Букель. Після матчу він зізнався, що пенальті пробивав вперше. В 1/16 фіналу одесити програли «Лансу» виїзний матч 0—4. Наступного сезону першим суперником Чорноморця був фінський «ХІК», а наступним — румунський «Націонал», котрий виграв в Бухаресті 2—0 та пройшов далі в 1/16. З 1997 року команда почала швидко втрачати позиції. Часто змінюваввся головний тренер, не було другого складу. Вже 1998 року клуб вибув із вищої ліги, а його подальша доля видавалася дуже сумнівною. Того ж 1998 року він став муніципальним. Було створено ЗАТ ФК «Чорноморець». У сезоні 1998/99 клуб повернувся до вищого дивізіону. [ред.]XXI століття У сезоні 1999/2000 команда знов вилетіла до першої ліги і повернулася до вищої лише за сезон. Проте одразу посіла в чемпіонаті 2002/03 восьму позицію і надалі під керівництвом Семена Альтмана виступала досить стабільно. А в сезоні 2005/06 навіть стала бронзовим призером, що дало змогу взяти участь у Кубку УЄФА 2006/07, де одесити дійшли до першого кола. Наступного сезону команда виступала в Кубку Інтертото 2007, звідки вибула в третьому раунді. Тут на заваді знову став «Ресінг» (Ланс). З 2007 року по листопад 2008 року «Чорноморець» тренував колишній його гравець Віталій Шевченко. Через погіршення результатів у листопаді 2008 року було призначено нового головного тренера — Віктора Гришка, що також у минулому захищав кольори клубу. 1 вересня 2009 року тренером клубу став Андрій Баль. Під його керівництвом клуб зіграв 24 матчі, здобувши чотири перемоги, 9 нічиїх і 11 поразок (різниця м'ячів 16-30) і за підсумками сезону 2009/2010 вилетів до першої ліги. 13 травня 2010 року, відразу після завершення провального сезону, відбулися збори акціонерів ЗАТ ФК «Чорноморець», на якому було ухвалено рішення не продовжувати контракт з головним тренером команди Андрієм Балем за обопільною згодою сторін. Новим головним тренером «Чорноморця» був призначений Ігор Наконечний.[2] 16 листопада 2010 року підписано контракт із новим тренером — Романом Григорчуком[3]. За підсумками сезону 2010/2011 команда повернулася до Прем'єр-ліги. [ред.]Досягнення

У 52 чемпіонатах СРСР (1936—1941, 1945—1950, 1953—1991): 1532 гри, 625 перемог, 404 нічиї, 503 поразки, різниця м’ячів 2049—1793. Найвище досягнення — третє місце в чемпіонаті 1974 року. Найбільша перемога — 7—0 («Металург» Дніпропетровськ 1949 року, ОДО Петрозаводськ 1956 року і «Авангард» Сормово 1957 року). Найбільша поразка — 0—8 («Спартак» Москва 1939 року, «Локомотив» Запоріжжя 1949 року й «Динамо» Київ 1977 року). Найбільше ігор провів — Володимир Плоскіна (419). Найкращий бомбардир — Костянтин Фурс (82 м’яча). У розіграшах Кубка СРСР: 135 ігор, 62 перемоги, 23 нічиї, 50 поразок, різниця м’ячів 194—159. Найвище досягнення — вихід до півфіналу (1966). Найбільша перемога — 7—0 («Червоне знамено» Орехово-Зуєво 1937 року). Найбільша поразка — 0—4 («Динамо» Київ 1978 року). Найбільше ігор провів — Володимир Плоскіна (41). Найкращий бомбардир — Леонід Орєхов (10 м’ячів). Володар Кубка Федерації СРСР 1990. У чемпіонатах України (1992—2007/08): 526 ігор, 247 перемог, 110 нічиї, 169 поразок, різниця м’ячів 696—531. Найвище досягнення — 2-е місце в чемпіонатах 1994/95 і 1995/96, 2-е місце першій лізі в 1998/99 і 2001/02. Найбільша перемога — 6—0 («Нива» Вінниця в 1992, «Буковина» Чернівці в 1998/99 і «Прикарпаття» Івано-Франківськ в 2000/01). Найбільша поразка — 1—8 («Динамо-2» Київ 1998/99). Найбільше ігор провів — Віталій Колесніченко (223 матчі). Найкращий бомбардир — Тимерлан Гусейнов (79 м’ячів). У розіграшах Кубка України (1992—2007/08): 66 ігор, 31 перемога, 10 нічиїх, 25 поразок, різниця м’ячів 118—72. Найвище досягнення — володар Кубка України 1992 і 1993/94. Найбільша перемога — 7—0 («Карпати» Мукачево 1996/97 і «Факел» Івано-Франківськ 2004/05). Найбільша поразка — 1—4 («Полісся» Житомир 1992, «Динамо» Київ 1997/98, «Поліграфтехніка» Олександрія 2001/02) і 0—3 («Нафтовик» Охтирка, «Динамо» Київ 1997/98 і «Шахтар» Донецьк 2007/08). Найбільше ігор провів — Дмитро Парфьонов (27). Найкращий бомбардир — Олександр Косирін (7 м’ячів). У європейських кубкових турнірах (1975—2007): 34 гри, 13 перемог, 8 нічиїх, 13 поразок, різниця м’ячів 45—41. Найвище досягнення — вихід в 1/16 фіналу Кубка УЄФА (1985/86, 1990/91, 1995/96) і Кубка володарів кубків (1992/93, 1994/95). Найбільша перемога — 7—1 («Вадуц» Ліхтенштейн 1992/93). Найбільша поразка — 0—4 («Ланс» Франція 1995/96). Найбільше ігор провів — Юрій Букель (15). Найкращі бомбардири — Юрій Никифоров і Володимир Мусолітін (по 4 м’ячі).