Футбольні Хулігани. Субкультура
Футбольні хулігани — особи, які порушують громадський порядок, пов'язуючи свої дії з футбольними пристрастями і обґрунтовуючи їх ними. Деякі розцінюють цей рух як субкультуру. Як правило, злочини на ґрунті футбольного хуліганства здійснюються до або після футбольних матчів, а також у місцях великих скупчень футбольних уболівальників. Зародження Витоки навколофутбольного насильства беруть свій початок у Британії. Англійський футбол знайомий з інцидентами, пов'язаними з футбольними заворушеннями, починаючи з XIX століття. Уже в ті далекі часи шанувальники команд та й самі гравці нерідко сходилися «стінка на стінку» після фінального свистка арбітра. Проте футбольне хуліганство у сучасному вигляді почало зароджуватися у Великобританії наприкінці 1950-х років. Розвиток
У середині 1960-х років склалася ситуація, коли трибуни англійських стадіонів приблизно на 70% складалися з тих, хто ототожнював себе з футбольним насильством. Кожен другий матч закінчувався серйозними бійками, деякі райони міст на час матчів перетворювалися на заборонені зони. З одного міста в інше з чітко визначеною метою виявити найсильнішого виїжджало від 400 до 7000 осіб. Внаслідок цього тисячі звичайних шанувальників гри стали триматися подалі від стадіонів, а телетрансляції стали для них єдиною альтернативою відвідування матчів.
Ситуація не покращилася, коли телебачення, крім самої гри, стало демонструвати масові бійки за участю вболівальників. Це не тільки надихало хуліганів, але й було новим засобом суспільного розголосу і самореклами. Аналогічна ситуація спостерігалася і в пресі — колекціонування газетних нотаток стало справжнім захопленням для багатьох фанатів.
Ситуація змусила владу втрутитися. Були значно посилені закони, що регулюють правопорядок; на найзапекліших і небезпечних для суспільства хуліганів заводили спеціальні картотеки. Багато хто з хуліганів опинилися за ґратами, іншим було довічно заборонено відвідувати футбольні матчі. Поліція впроваджувала своїх людей у фанатське середовище, виявляючи лідерів і запобігаючи можливому очному протистоянню. Згодом розвиток технологій уможливив спостереження стадіонів та прилеглих територій камерами відеоспостереження, що значно підвищило ймовірність упізнання та викриття й арешт хуліганів.
Наприкінці 1970-х — початку 1980-х років внутрішня проблема Англії набрала загальноєвропейський масштаб. Флагманами англійського виїзного руху стали фанати «Ліверпуля», які поступово стали прищеплювати європейцям свій «стиль підтримки клубу», включаючи побоїща і погроми у всіх містах, де волею жереба випадало грати їх клубу.
Насильство було присутнє й у протистояннях німецьких хуліганів, названих «куттен», серед яких було модно носити шкіряні куртки. Піком руху були кінець 1970-их — 1980-ті роки. У 1990-их роках до Німеччини проник і почав розвиватися стиль уболівання ультрас. Рух у СРСР
Процес зародження нової для країни субкультури безпосередньо пов'язаний з початком виїзної діяльності певної частини шанувальників радянських клубів. Першими відвідувати гостьові гри свого клубу на початку 1970-х стали шанувальники «Спартака», незабаром до них приєдналися фанати інших московських команд, а також найактивніші уболівальники київського «Арсеналу» і ленінградського «Зеніта».
Зародження
- Розвиток
- Ейзельська трагедія і трагедія на Гіллсборо
- Рух у СРСР
- Сучасний етап
У середині 1980-х років ситуація змінилася. Після приходу до влади Михайла Горбачова та оголошення курсу на перебудову, фанати отримали набагато більше свободи, і клуби, оцінивши ефективність їх підтримки під час виїзних матчів, стали активно заохочувати присутність своїх шанувальників на гостьових іграх.
Рух почав набирати масовість, і погляди нової хвилі кинулися в бік Англії. Одним з основних наслідків англійської впливу стало різке зростання насильства серед уболівальників.
Уже в 1987 році відбулася одна з найбільших масових бійок в історії радянського футболу. На гру чемпіонату СРСР з футболу між київським «Динамо» і московським «Спартаком» вирушило приблизно 450 московських фанатів, які зуміли залучити вболівальників «Динамо» в грандіозну битву, що спалахнула в самому центрі Києва. У 1990 році радянські фанати заявили про себе й за кордоном, де велика група уболівальників московського «Спартака», що приїхала зі своєю командою до Праги, спровокувала громадські заворушення в центрі міста, довершуючи все нещадною битвою на стадіоні з уболівальниками місцевої «Спарти». Сучасний етап
На сучасному етапі англійський «навколофутбол» набрав риси так званого стилю «Casuals» (тобто звичайний). Основним принципом будь-якого англійського фаната є непомітність, відсутність клубних кольорів в одязі, символіки, що виділяється із загальної маси зовнішності.
Перетинання ворогуючих угруповань проходять далеко від стадіонів і в більшості випадків заздалегідь обумовлюються в Інтернеті або ж по телефону. Зміни в структурі англійського суспільства привели в рух більшу кількість досить заможних і освічених молодих людей, які надали йому більшу закритість і обачність. Проведені акції плануються тижнями і прораховуються до кожної деталі, ведуться інформаційні війни, проводяться відволікаючі маневри. З огляду на сучасні технічні можливості англійської поліції, яка досі вважає одним з пріоритетних напрямків боротьбу з навколофутбольних насильством, ці заходи в тій чи іншій мірі просто допомагають англійським хуліганам уникнути проблем із правоохоронями.
Уболівальницький рух після 1990-х років став популярнішим і вишуканішим, велику роль у ньому тепер відіграють ультрас. Водночас деякі фахівці заявляють про виникнення змішування стилю ультрас і хуліганів, що отримало назву «хультрас».[1]
Проблема футбольного хуліганізму досі актуальна в країнах Південно-Східної Європи: Греція, Італія, Польща, Росія, Сербія, Туреччина, Хорватія.
