ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНОМУ ФАКУЛЬТЕТУ – ВІСІМДЕСЯТ: витоки, становлення, сьогодення, перспективи 2
Розділ 2. Спогади очевидців
Спогади С.У.Гончаренка – випускника факультету 1953 року, академіка НАПН України, доктора педагогічних, професора.
Семен Устимович Гончаренко – знаний український педагог гуманіст, доктор педагогічних наук (1989р.) професор (1990р.), дійсний академік Академії педагогічних наук України (1992), провідний спеціаліст інституту професійної освіти та освіти дорослих НАПН України. Народився 9 червня 1928 року в с. Шпакове Новомиргородського району Кіровоградської області. Його науковий доробок охоплює методологію й теорію педагогіки, енциклопедичні та довідкові, навчальні видання з педагогіки та фізики. Вагомим є внесок С.У.Гончаренка в створення педагогічних концепцій, стандартів, у розробку проблеми гуманізації та гуманітаризації освіти, змісту освіти, інтегративних процесів у навчанні. Він створив перше покоління вітчизняних підручників з фізики для 9-11 класів, серію науково-популярних книжок для школярів з фізики й техніки. Більше двох десятків навчально-методичних посібників С.У.Гончаренка неодноразово видавали за кордоном у Варшаві, Будапешті, Софії, Каунасі та ін. Ідеї та концепції, викладені в працях Семена Гончаренка, обґрунтовували дидактичну систему природничо-наукової картини світу школярів.
Професійно зростав Семен Устимович від учителя сільської школи на Кіровоградщині до академіка Академії педагогічних наук України. У важкі часи Другої світової війни, ще підлітком, він воював у складі партизанського загону імені Устима Кармелюка (на території Вінницької області). У партизанський загін потрапив після двох відважних втеч: спочатку з ешелону, який віз його з братом у німецьку неволю, а згодом – з полону в німців. Активна діяльність С.У.Гончаренка тісно пов’язана з пошуками й науковою творчістю у фундаментальній науці: написані методичні посібники, підручники, словники, статті; підготовлені й видані добре відомі методистам і фахівцям у галузі педагогіки його праці: «Методика як наука», «Наука і навчальний предмет», «Фундаменталізація освіти як дидактичний принцип».
З 1955 до 1958 року він навчався в аспірантурі Українського НДІ педагогіки, працював молодшим, а згодом старшим науковим співробітником Українського НДІ педагогіки. З 1966 до 1993 року Семен Устимович – заступник директора НДІ педагогіки УРСР. У період з 1993 до 1997 року – працює академіком-секретарем Відділення дидактики, методики й інформаційних технологій АПН України. Понад 20 років напруженої праці ювіляр віддав Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України. Наукова школа академіка С.У.Гончаренка – це особливий світ наукової принциповості, консультацій, особистих зустрічей, бесід, дискусій. Більш як 20 докторів і 50 кандидатів виростив С.У.Гончаренко – заслужений діяч науки і техніки України, нагороджений орденами Великої Вітчизняної війни II ступеня і «Знаком Пошани», Почесною грамотою Президії Верховної Ради України та багатьма медалями і преміями за наукову діяльність.
«Наукові установи й навчальні заклади, як і люди, періодично осмислюють пройдений шлях, оцінюють свої досягнення й невдачі, накреслюють шляхи подальшого розвитку. Сьогодні підводить підсумки роботи з підготовки кваліфікованих вчителів фізики й математики за 80 років фізико-математичний факультет одного з провідних педагогічних університетів України – Кіровоградського педагогічного університету імені В. Винниченка. Автору поталанило навчатися в університеті понад 60 років тому (тоді це був педагогічний інститут імені О.С. Пушкіна) і я до цих пір пам’ятаю ці щасливі роки, з великою вдячністю згадую багатьох викладачів, які не лише «ввели» мене в духовний храм двох цікавих фундаментальних наук – фізики й математики, але й багато зробили для мого інтелектуального, духовного розвитку. Дивовижна властивість людської пам’яті – те, що було 60 років тому, пам’ятаю добре, навіть дрібні події, а ось що було вчора – не пам’ятаю.
Вступив я на навчання в 1948 році. Ще не загоїлись рани війни, щойно Україна пережила голод. Все це, звичайно, ускладнювало студентське життя, однак всі матеріальні незгоди значною мірою компенсувалися емоційним піднесенням, викликаним прилученням до справжньої сучасної науки. Тут варто сказати таке. Часто провінціальність тієї чи іншої вищої школи визначають за її відстанню від Києва, Харкова, Львова та інших великих промислових міст. Думаю, що це погане розуміння суті справи. Університет може міститися на Хрещатику в Києві чи на Дерибасівській в Одесі і бути глибоко провінціальним. Науковий рівень університету визначається науковим рівнем навчання – переказують студентам спрощений фактологічний матеріал, чи ведеться навчання на передньому краї розвитку фізичної і математичної науки. Мені як студенту поталанило в тому відношенні, що в інституті в той час працювало багато кваліфікованих талановитих педагогів, які вели навчання на високому науковому рівні. Звичайно, далеко не всі педагоги мали науковий ступінь, але вони глибоко розуміли сучасну науку і не вдавалися до спрощеного викладу серйозних речей. І для самостійної роботи нам пропонувалися серйозні університетські курси і наукові монографії: з загальної фізики – підручник К. Путілова, з теоретичної механіки – підручник Лойцянського і Лур’є, Некрасова, з матаналізу – підручник Гребенча і Новосьолова тощо.
З почуттям глибокої поваги і вдячності я згадую сьогодні декана факультету, капітана Радянської Армії у відставці Абрама Наумовича Корсунського. Він був глибоким знавцем математичного аналізу і добре читав його курс, але сьогодні я його згадую як справжнього інтелігента, толерантну і глибоко порядну людину, яка добре розуміла студентські проблеми і завжди була готова допомогти студенту.
Гарне враження залишилося в мене від вивчення курсу загальної фізики, який читав майор Радянської Армії у відставці П.Г.Холявенко. Він був грамотним методистом, вдало реалізував проблемний підхід до навчання, хоча про такий підхід ще не говорили, вдало залучав студентів до висунення й розв’язування проблемних ситуацій, аналізував шкільний курс фізики з точки зору загальної фізики.
Приємно згадати сьогодні вивчення теоретичної фізики, до якої я проявляв особливий інтерес. Викладав цей курс на досить високому науковому рівні старший викладач Дубовов, з яким у мене трапилася цікава пригода. На лекції він пояснював теорію Максвела і, зрозуміло, записав на дошці знамениту систему чотирьох рівнянь. Я звернув увагу на певну симетрію в записах ротора електричної і магнітної напруженостей. Однак в одному з рівнянь ця симетрія явно порушувалася, про що я й заявив Дубовому. Він спочатку обурився, а потім подивився на дошку уважніше, визнав помилку і виправив запис.
Зрозуміло, що після цього випадку я зажив слави «великого теоретика» і часто залучався на лекціях до обговорення складних теоретичних питань.
З особливою симпатією й певною долею суму я згадую старшого викладача Ігоря Васильовича Торопова. Це була людина енциклопедичних знань. Він з однаковим успіхом міг вільно без конспекту чи якихось записок читати курс загальної чи теоретичної фізики, теоретичної механіки, астрономії, спеціальний курс з будь-якої галузі фізики. Особливо високо цінували студенти вміння Ігоря Васильовича розв’язувати найскладніші задачі, причому не лише з загальної чи теоретичної фізики, але й астрономії і навіть з багатьох розділів вищої математики. І дуже шкода, така обдарована талановита людина не змогла передусім з матеріальних причин реалізувати себе в науці. До того ж Ігор Васильович, на жаль, зловживав алкоголем.
Я пригадую викладача Торопова ще й як партнера з гри в шахи. Грав він не дуже сильно, але грати дуже любив. Під час гри він чомусь часто ґавив фігури і при цьому так болісно переживав програш, що на нього жаль було дивитися. Пригадую, як в турнірі на особисту першість факультету Ігор Васильович в партії зі мною проґавив найсильнішу фігуру – ферзя і так болісно це переживав, що я, порушуючи правила гри, дозволив зробити йому інший хід і заслужено програв.
Теплими словами хочеться згадати сьогодні викладача теоретичної механіки – доцента, кандидата фізико-математичних наук Лепського Марка Мойсєєвича, з яким у мене склалися гарні стосунки після того, як на одній з лекцій я запропонував більш раціональний і простий спосіб розв’язування досить складної задачі.
Щодо викладачів математики, то теплі приємні враження залишилися в мене від спілкування з викладачем математичного аналізу доцентом, кандидатом фізико-математичних наук Лемберським. Він почав працювати в інституті і читати курс математичного аналізу відразу після захисту кандидатської дисертації і демонстрував справжню закоханість в математичний аналіз. Досі в пам’яті звучать його «епсілони» і «ксі», які він полюбляв вживати при доведені численних теорем «існування» границь, похідних, інтегралів. Мені дуже подобалися задачі з матаналізу, я з задоволенням їх розв’язував, «набив руку» на їх розв’язанні. Тому я заслужив добру оцінку своєї праці від доцента Лемберського і не мав жодних проблем зі складанням всіх екзаменів з матаналізу на відмінно.
Єдине, що я жалкую досі, так це те, що я не навчився в доцента Лемберського пристойно грати в шахи. Він був кандидатом в майстри спорту з шахів і грав досить сильно.
Часто можна почути чи прочитати твердження, що якийсь університет чи інститут чомусь навчив студента. Це помилка. Ніякий університет чи інститут не може навчити студента. Студент повинен сам навчитися чомусь. А університет повинен лише створити належні умови для навчання. В час мого студентства такі умови в педінституті були створені. Поряд з кваліфікованими викладачами в інституті була багата наукова бібліотека. Вона мала великий вибір наукової літератури з фізики й математики, особливо перекладної. На факультеті регулярно працював фізичний і математичний кабінети, де можна було дістати кваліфіковану консультацію викладача, посперечатися з ним, попрацювати з літературою та навчальним обладнанням. Приємними є спогади про старе приміщення Кіровоградського університету, побудованого в 1904 році для Єлисаветградської жіночої гімназії. Досі збереглася своєрідна краса цього будинку. Мені пощастило ходити по сходах виняткової краси: по парадних, які вели до актової зали, і скромнішими – в другому кінці будівлі. Справжнє естетичне задоволення приносило спостереження чудового актового залу, із збереженим ліпленням і чудовими гратчастими хорами.
Кілька слів про привабливість Кіровограда (Єлисаветграда), моїх студентських часів, особливо привабливого й поетичного весною, коли в ньому цвіли високі білі акації. У Єлисаветграді не було Тріумфальної арки, не в ньому Ейфель спорудив свою знамениту башту, не знайшлося в ньому місця для Єлисейських полів, немає в ньому Лувру та й Інгул не схожий на Сену. Однак чарівність старого Єлисаветграду змусила відомого російського революціонера-демократа Миколу Добролюбова назвати Єлисаветград маленьким Парижем. А ось що написав про своє перше, дитяче враження про Єлисаветград Лев Троїцький /Л.Д. Кронштейн/: «Жодна з столиць світу – ні Париж, ні Нью-Йорк – не вразила мене так, як Єлисаветград, з його тротуарами, зеленими дахами, балконами, магазинами, городовим і червоними кулями на ниточках. Кілька годин я широко розкритими очима дивився в обличчя цивілізації». Певна доля чарівності збереглася до 50-х років минулого століття.
Закінчити свої спогади я хочу рядками перефразованої відомої пісні:
Доволен я своей судьбою, Того, что пройдено, не жаль, Но как мне хочеться порою Вернуть безоблачную /студенческую/ даль».
Спогади Ю.І.Волкова – випускника факультету 1959 року,доктора фізико-математичних наук, професора.
Зоряним був випуск фізмату 1959 року. З нього вийшли доктори фізико-математичних наук В.П. Петренко, Ю.І. Волков, доктор педагогічних наук С.Г. Мельничук, багато інших науковців, керівників освіти, прекрасних педагогів. Ю.І. Волков і С.Г. Мельничук – з бідних родин колгоспників, які пережили колективізацію, голод і окупацію, і які все життя важко працювали.
Ю.І. Волков народився 1938 р. в с. Мар’янопіль Новоукраїнського району. Учительці молодших класів не вдалося розкрити в Юркові бодай якихось талантів. Непосидючому хлопчикові важко було всидіти за партою, зосередитись. Навчання в нього ентузіазму не викликало, швидше навпаки…Тай як манили степові простори, річка…
А потім у житті Юрка з’явився вчитель – приятель його батька Федір Федорович Поляков, якому вдалося розгледіти в хлопчині щось таке, що не дозволило махнути на нього рукою. Він таки навернув Юрка до навчання, а найбільше – до математики. Згодом хлопець став першим учнем з цієї дисципліни. Педагогіка не була мрією всього його життя. Після школи він спробував вступити до Одеського водного інституту, проте на заваді став віковий ценз – йому не виповнилося ще 17 років; подався до університету, проте в нього не було з собою довідки про стан здоров’я…Так юнак опинився на фізматі Кіровоградського педінституту.
У старших класах математику в Юрія викладав Григорій Федорович Пасічник, який дав йому підготовку з дисципліни, допоміг розвинутися його таланту. Тож на фізматі сільський хлопець був серед найкращих. І знову йому пощастило на вчителів. На нього звернула увагу Неоніла Гаврилівна Мальцева, вихованка Московського університету, до безтями закохана в математику. Вона залучила здібного студента до свого математичного гуртка, рекомендувала йти в науку, проте з аспірантурою при Одеському університеті якось не склалося і випускник Кіровоградського педінституту поїхав за направленням викладати математику, фізику, хімію, креслення й навіть фізкультуру, спочатку в Ульянівській середній школі робітничої молоді, потім (1960-1961 роки) у Скопієвській восьмирічці Добровеличківського району.
Побут цілком міг би засмоктати його, довіку прив’язати до сільської школи, де вершиною його кар’єри стало б директорування, проте доля готувала його до іншого. Сільський учитель з глухого села, з восьмирічки, стає аспірантом Київського університету. Його науковим керівником був відомий український математик, дійсний член АН України Владислав Кирилович Дзядик.
Ю.І. Волков 1964 р. отримав призначення на роботу до Вінницького політехнічного інституту, згодом захистив кандидатську дисертацію, став доцентом. Коло його наукових інтересів лежало в царині математичного аналізу, свого роду класики математики, де досить важко зробити щось нове. То ж у нього були всі шанси так і залишитися доцентом. Але доля чи то характер спрямували його енергію на підкорення ще однієї вершини, тепер уже докторської. Його консультантом стає відомий московський академік зі світовим ім’ям Сергій Михайлович Нікольський. За його підтримки 1991 р. Юрій Іванович став доктором фізико-математичних наук. З нагоди цієї події в багатотиражці Вінницької політехніки було вміщено великий нарис. Його автор відмічав глибоку порядність, доброту серця, людяність науковця. Автор писав:
“Гадаю, саме ці риси характеру дозволили Юрію Волкову зробити кафедру вищої математики однією з найдружніших у політехнічному інституті. Не перестаю дивуватися духові якоїсь студентської бадьорості та розкутості, що панують тут, атмосфері виняткової товариськості, яка робить роботу на кафедрі магнетично-привабливою і навіть святковою.
– Усі вчителі мої, – говорить Юрій Іванович, – за винятком хіба-що Мальцевої, були людьми жорсткими, непоступливо-принциповими. Я ці якості поважаю, але маю натуру ліберала, більше користуюся методом пряника, ніж батога. Ну, а завкафедрою в моїх очах – це рядовий викладач, що виконує роль “міністра” зовнішніх зв’язків з начальством і навколишнім оточенням. Я, як буфер, що приймає на себе головні удари, щоб вони були м’якшими для колективу.”
З 1993 р. Ю.І. Волков працює в Кіровоградському державному педагогічному університеті, очолював кафедри інформатики, математики, веде наукові семінари. У його науковому доробку близько ста монографій, книг, посібників і наукових статей.
До рис його характеру, про які писали його вінницькі колеги хотілося б додати відсутність „зоряної хвороби”. Він простий у спілкуванні, доброзичливий, уміє слухати співрозмовників і дуже не любить розповідати про себе…
Ось як згадує про роки навчання на фізматі доктор фізико-математичних наук, професор Юрій Іванович Волков:
“Я став студентом педінституту в 1954 році після закінчення Новоукраїнської СШ № 6. У цьому році на фізмат набрали 7 груп: 3 групи фізиків (А, Б, В) і 4 – математиків (Г, Д, Е, Ж). Деканом тоді був Холявенко Прокіп Григорович. На фізиків і математиків розподіл проводився так. Зібрали нас в актовому залі й декан запитав: хто хоче бути фізиком? Близько 75 студентів виявили бажання ними стати. Фізиками частіше хотіли бути хлопці, тому в групах фізиків хлопців було більше, ніж в групах математиків, хоча й тих і інших групах було більше дівчат. Я записався у фізики і потрапив у групу В.
Лекції з фізики нам читав Тороп Ігор Васильович – у ті часи на факультеті легендарна особистість, хоч він не був навіть кандидатом наук, практичні заняття вів Волков Леонід Олександрович, мій однофамілець. Леонід Олександрович був також куратором нашої групи. Математичний аналіз на першому курсі нам викладав Лемберський, а на другому курсі А.Н. Корсунський (практичні заняття з цієї дисципліни вів А.А. Левенко), аналітичну геометрію – А.М. Гончаренко (жінка), елементарну математику – Н.Я. Прайсман, проективну геометрію і астрономію – М.М. Лепський, методику викладання фізики вів сам декан. Кафедрою математики в ті часи завідував Коба Віктор Ілліч, він також був знаменитістю на фізматі, здається в ті часи він єдиний кандидат наук на факультеті. Віктор Ілліч був відомим математиком і прославився тим, що дав алгоритм побудови за допомогою циркуля й лінійки правильного 257 кутника. У 1957 р. Коба переїхав до Києва, де працював в авіаційному інституті.
На третьому курсі ми познайомились ще з однією знаменитістю на фізматі – Мальцевою Ніонілою Гаврилівною. Вона в нас читала лекції з теорії функцій комплексної змінної. Неоніла Гаврилівна – випускниця МДУ і була ученицею відомого радянського математика Д.Л. Меньшова. Якраз Мальцева й дала перший поштовх мені й моєму товаришу Петренку Віктору Павловичу до того, щоб ми серйозно взялися за математику, а саме за теорію функцій комплексної змінної. Мені було запропоновано розібратися з дробово-лінійною функцією і її застосуваннями до геометрії Лобачевського, а Петренку – з конформними відображеннями многокутників. Пізніше моя кандидатська дисертацію була пов’язана з функціями комплексної змінної (теорія наближення таких функцій в областях з кутами), а Петренкові обидві дисертації були також присвячені функціям комплексної змінної (мезоморфним функціям).
У 50-х роках на фізматі майже не було викладачів з науковими ступенями, але вони були хорошими викладачами і вчили нас добре. Тоді ж почала в інституті розвиватись і наукова робота серед студентів. На третьому курсі мене призначили головою студентського наукового товариства, а моїм заступником з гуманітарних наук був студент філологічного факультету Михайло Барський (згодом працював директором театру). Керував нашою роботою М.М. Лепський. Я мало пам’ятаю про цю діяльність, але було організовано й прочитано лекторами-студентами для населення міста декілька науково-популярних лекцій у будинку офіцерів.
Кожного року студенти працювали в колгоспах області на різноманітних роботах, особливо багато працювали на збиранні кукурудзи, якраз тоді Микита Хрущов дуже активно впроваджував у Радянському Союзі кукурудзу. На Кіровоградщині вона давала високі врожаї.
Запам’ятався 1956 рік, коли студенти нашого факультету поїхали збирати урожай на цілині в Казахстані. Це мабуть були перші студентські загони, які влітку працювали в народному господарстві країни. Ми були десь біля двох місяців (липень, серпень, початок вересня) у Північноказахстанській області, у радгоспі “Український”. Працювали на різних роботах. Після визрівання урожаю мене взяли помічником комбайнера; тоді ж почали впроваджувати роздільне збирання врожаю. 1956 рік був першим роком на цілині, коли було зібрано непоганий на ті часи урожай пшениці. Керував нашим загоном викладач з кафедри фізики А.М. Константінов.
У 1958 році змінились навчальні плани, і замість чотирьохрічного терміну навчання був запроваджений п’ятирічний. Ми були першими випускниками з п’ятирічним терміном навчання. 5-й курс був заповнений різноманітними дисциплінами з невеликим обсягом годин. Такі курси мали для нас і практичне значення – це автосправа, кіно (ми отримали посвідчення кіномеханіків).
Проходили не тільки педагогічну практику, а й виробничу. Так студенти нашої групи практикувались на “Червоній Зірці” в ливарному й метизному цехах, на електростанції в Новоукраїнці.
Жили ми в гуртожитку на вулиці К. Маркса, де зараз готель “Каталунія”. У нашій кімнаті проживало 8 чоловік. Жили ми дружно, не сварились, часто по черзі готували обіди для всіх. Серед нас були хлопці, які воювали, це Володимир Троян і Василь Ліньов, вони для нас були авторитетами, і ми їх завжди слухали. Тоді ж із нами проживав і нинішній завідувач кафедри педагогіки Сергій Мельничук, який ще в студентські роки активно займався громадською роботою, згодом і науковою, став доктором педагогічних наук, професором.
Закінчили ми навчання в 1959 році. Випуск цього року був досить великим. Отримали дипломи не менше, ніж 150 випускників, багато з них продовжували навчання в аспірантурі й стали кандидатами наук, а два випускники, автор цих спогадів і В.П. Петренко згодом стали докторами фізико-математичних наук. Петренко був другим випускником нашого факультету, який став доктором фізико-математичних наук, я – третім, а першим був Дундученко Леонід Омельянович (випускник 1951 року).
Спогади С.Г.Мельничука – випускника факультету 1959 року, доктора педагогічних наук, професора.
Сергій Гаврилович Мельничук був останньою й пізньою дитиною в багатодітній родині колгоспників з Одещини. Тож після школи він міг покладатися лише на себе.
Він закінчив семирічку в голодному 1947 році. При виборі навчального закладу найперше думав про те, наскільки там можна було виживати, вирішити побутові проблеми (гуртожиток, харчування, стипендія, близькість до рідного села тощо). Так хлопець опинився в сільськогосподарському технікумі, потім до армії працював агрономом. Після армії рік викладав військову підготовку у своїй рідній школі, а далі вступив до Кіровоградського педагогічного інституту на фізмат.
Він був старшим від багатьох своїх сокурсників, мав за плечима певну життєву школу й досвід. Крім того, його ще з юності вирізняли активна життєва позиція, невгамовна енергія, організаторські здібності. Ще в технікумі – серед комсомольського активу – у педінституті й поготів. Саме як на ватажка студентства на нього завернуло увагу керівництво педінституту. На останньому курсі його було рекомендовано вступити до лав КПРС, після закінчення інституту він був запрошений на посаду секретаря комітету комсомолу вузу, а згодом – на викладацьку роботу. З 1960 року Сергій Гаврилович – декан педагогічного факультету нашого інституту.
Лише в 1970 році йому випала нагода стати аспірантом, попрацювати над дисертацією з педагогіки, яку він успішно захистив у 1973 році у вченій раді Науково-дослідного інституту художнього виховання АПН СРСР (м. Москва).
Повернувшись до Кіровоградського педінституту С.Г. Мельничук знову очолив педагогічний факультету, а згодом (1978 рік) став проректором нашого вузу з наукової роботи. На цій посаді він провів значну роботу з підготовки викладачів із науковими ступенями й званнями. Сергій Гаврилович пишався з того,тим що за роки його проректорства відсоток викладацького складу університету з науковим ступенем кандидата наук зріс з 34 % до 64 %.
Усі ці роки він активно займався й продовжує займатися громадською роботою. Ось далеко неповний перелік його доручень:
– староста гуртожитку (1955-1957 рр.);
– голова студпрофкому інституту (1957-1959 рр.);
– секретар комітету комсомолу інституту (1959-1961 рр.);
– секретар парткому інституту (1966-1970; 1973-1978 рр.);
– голова художньої ради інституту (1973-1976 рр.);
– член профкому інституту (з 1973 р.); – голова ради ветеранів університету (з 2003 р.);
– голова окружних та міських виборчих комісій на виборах міського голови, депутатів Верховної ради України тощо.
Після захисту докторської дисертації з педагогіки (1995 рік) зосередився на науковій роботі. З 1996 року очолює кафедру педагогіки початкової освіти та соціальної педагогіки, керує роботою аспірантів.
У його доробку близько ста монографій, посібників, наукових праць. Він є редактором наукових збірників, виступає опонентом при захисті кандидатських і докторських дисертацій. Як і колись, він випромінює енергію, оптимізм, є джерелом нових ідей і натхнення. Ось як він згадує про свої студентські роки.
«Вступні екзамени до вступу на фізико-математичний факультет в 1954 році проводилися за такими навчальними предметами середньої школи: математика (письмово), математика (усно), фізика, хімія, українська мова і література (диктант), українська мова і література (усно), російська мова і література (усно). Окремо здійснювався набір на спеціальність фізика (75 осіб – 3 групи) і математика (100 осіб – 4 групи). Потяг до вищої освіти в ті роки був надзвичайно високий, досить відзначити, що конкурс на 1 місце був 7 осіб, пільгами для вступу користувалися лише випускники-медалісти та випускники педагогічних училищ з відзнакою, які складали лише один профільний екзамен. Завдяки такому конкурсу, студентами стали найбільш підготовлені випускники шкіл. Велике здивування й позитивну оцінку у викладачів факультету викликав такий факт: у першу зимову екзаменаційну сесію студенти склали екзамен з найбільш складного на той час предмету – математичного аналізу без єдиної задовільної оцінки. Викладачі підкреслювали, що такої події в історії фізико-математичного факультету не зустрічалося. Усі аудиторії й лабораторії факультету на той час розміщалися на ІІ поверсі першого корпусу (старий корпус), починаючи від 33-ї до 52-ї аудиторії, і після обіду були відчинені для самостійної роботи студентів.
Слід відзначити, що на той період центрального парового опалення корпусу й усіх аудиторій не було, у кожній аудиторії було пічне опалення, круглі груби були обтягнуті металевими листами, тому зимою ми гріли руки біля цих джерел опалення. Центральне опалення зі своїм котлом у підвальному приміщенні було встановлене з приходом нового ректора доцента Овчаренка Федора Гнатовича, який приступив до виконання обов’язків ректора (тоді ця посада носила назву – директор) в 1957 році, змінивши колишнього ректора Королюка Сидора Карповича. Деканом факультету всі роки навчання був старший викладач Холявенко Прокіп Григорович, який забезпечував методику викладання фізики.
Відзначу, що в період нашого навчання інститут очолював директор, а в другій половині 60-х років наказом Міністерства освіти було введено нову посаду – посаду ректора, а заступники його тепер називалися проректорами. І коли ми запитали ректора Овчаренка Ф.Г. як розуміти ці назви, адже для нас тоді вони були незвичайними, то він на наше питання жартівливо відповів так: «Це все рівно що хвост і прохвост», що викликало у нас, звичайно, посмішку. При вступі до нашого інституту термін навчання був чотири роки на всіх факультетах. Останній випуск учителів математики й фізики за 4-х річним терміном навчання відбувся в 1957 році і починаючи з 1957 року нас перевели на 5-річний термін і розпочали підготовку вчителів за двома спеціальностями: «Вчитель математики і фізики» та «Вчитель фізики і математики». На той період сформувалися 2 потоки: фізики і математики – 75 осіб (3 групи) та математики і фізики – 100 осіб (4 групи). Кураторами були: група А – Міллер Т.Н., група Б – Гончаренко Г.М., група В – Волков Л.О. Перший випуск таких учителів відбувся в 1959 році, а в 1958 році випуску вчителів на фізико-математичному факультеті не було. На даний час в університеті працює два випускники фізико-математичного факультету випуску 1959 року: доктор фізико-математичних наук, професор Волков Юрій Іванович, і я – доктор педагогічних наук, професор Мельничук Сергій Гаврилович.
Викладацький склад. Вважаю, що нам студентам пощастило, адже навчальний процес забезпечували висококваліфіковані викладачі, серед яких кандидат фізико-математичних наук, доцент Коба Віктор Ілліч – завідувач кафедрою вищої математики, випускник Київського університету імені Т.Г. Шевченка, випускники Московського державного університету імені Ломоносова – Мальцева Ніоніла Гаврилівна, Гончаренко Ганна Миронівна, Харитонова Серафіма, випускники інших класичних університетів Корсунський Абрам Наумович, Прайсман Наум Якович, Лєпський Марк Мойсеєвич, Тороп Ігор Васильович, Дубовов Георгій Олексійович, Мала Надія Кузьмівна, Мінін Олександр Іванович, Мамутенко Микола Павлович, випускники нашого фізико-математичного факультету: Ковальов Іван Захарович, Левенко Анатолій Афанасійович, Волков Леонід Олександрович, Волкова Ніна Дмитрівна, Константінов Анатолій Михайлович та ряд інших. Суспільно-політичний цикл дисциплін забезпечували Волчанський Дмитро Михайлович (марксизм-ленінізм). Макогон Ганна Яківна (філософія), Міллер Тетяна Наумівна (педагогіка), Козенко Іван Дмитрович (політекономія), Антоненко Віра Дмитрівна (психологія) та ряд інших.
У той час від викладачів ніхто не вимагав текстів лекцій, як правило викладачі математичних і фізичних наук завжди приходили на лекції без будь-яких письмових джерел, записів і ми – студенти – завжди дивувалися – як це може викладач подавати значну кількість інформації без жодних записів.
Пам’ятається такий випадок. Коба В.І. викладав курс «Методи математичної фізики». Одну з теорем він нам доводив більше однієї лекції. Прийшовши перед екзаменом на консультацію (аудиторія № 47), ми запитали: «Як відповідати, якщо в білеті буде це питання, адже для його розкриття треба багато часу?»
Він відповів: сформулюйте кінцевий результат.
Студенти: адже він значний за обсягом і його запам’ятати неможливо.
Викладач: випишіть і візьміть з собою.
Студенти: адже це уже шпаргалка.
Коба В.І.: викресліть його з екзаменаційних питань.
Ми, студенти, продовжували «атаку» на Віктора Ілліча, домагаючись вилучити ще серію важких питань з білетів. Він не витримав і сказав: «Замовчіть, бо зараз поверну в білети всі вилучені мною питання».
До речі, екзаменаційні білети в той час, а також впродовж довгого часу писали на папері із зошитів самі викладачі, ніяких затверджень на засіданнях кафедр не було, вважалось, що викладач особисто відповідає за якість знань студентів.
Пригадується такий випадок. Мальцева Ніоніла Гаврилівна, читаючи лекцію з дисципліни «Диференціальна геометрія» біля 40 хвилин доводила теорему, а потім подивилась на нас і сказала: «Вычеркните в конспектах эту чепуху, которую я Вам наговорила, начнем сначала». Нам це дуже сподобалось, адже значна частина викладачів при допущенні помилок викручуються, хитрять, а вона відверто визнала цей факт. До речі підкреслюю, що вона жодного разу не приходила на лекцію з будь-якими записами, завжди читала як кажуть «з голови».
Наступний випадок. Мальцева Н.Г. і Гончаренко Г.М. – обидві подруги випускниці Московського університету іноді заміняли одна одну у випадку відряджень або хвороби. Одного разу Ганна Миронівна з деяких причин запросила Неонілу Гаврилівну прочитати одну із лекцій з «Аналітичної геометрії». Прийшовши в аудиторію Мальцева Н.Г. спокійно, відверто, доброзичливо з елементом гумору сказала: «Терпеть не могу этой аналитической геометрии, я ее не любила будучи студенткой МГУ», але провела лекцію блискуче.
Слід відзначити, що всі викладачі нашого студентського періоду були досить доброзичливі, багато з нами працювали, систематично проводили консультації, а колоквіуми були обов’язковими з кожного навчального предмету напередодні екзаменів. До них ми завжди ретельно готувалися, вважали, що вони відігравали неабияку роль в одержанні високої оцінки на екзаменах та призначені стипендій, які призначалися лише тим студентам, які на екзаменах одержали 4 і 5. Якщо була принаймні одна трійка, стипендія не призначалась, причому ніяких виключень з цього правила не було.
Приємно згадати молодих викладачів – випускників фізико-математичного факультету, які розпочинали свою педагогічну кар’єру: Левенко Анатолій Афанасійович, Ковальов Іван Захарович, Волков Леонід Олександрович, Волкова Ніна Дмитрівна, Константінов Анатолій Михайлович та інші. Вони, тільки-но вийшовши зі студентських лав, були цінними порадниками, висококваліфікованими викладачами, яких поважали й любили студенти наших двох потоків. Нам завжди імпонував високий рівень викладання усіх предметів, доброзичливе, толерантне ставлення викладачів до нас, студентів. Аудиторія № 52 була лекторською, де завжди викладались предмети фізичних дисциплін, а рядом була розміщена фізична лабораторія № 51. Загальну фізику викладав досить висококваліфікований Тороп Ігор Васильович, який досить уважно реагував на поведінку студентів під час лекцій, умів переключати увагу, активізувати мислення тощо. На сьогоднішній день я не пам’ятаю зміст лекцій, але його способи активізувати, знімати перевтому студентів пам’ятаю, не дивлячись що вже пройшло більше 50 років. Помітивши нашу перевтому Ігор Васильович розповів такий анекдот:
Професор, приймаючи екзамен з ентомології (види комах), вирішив студенту поставити незадовільно. Але студент упевнено відповідав, назвав усі види комах на латинській і українській мові. Враховуючи це, професор помістив комаху в сірникову коробку, висунув назовні її ніжку і просить студента назвати повну її назву. У відповідь на це студент швидко хапає зі стола свою залікову книжку і каже: «Ви не професор, а дурак» і виходить до дверей. Професор до студента: Скажіть, як Ваше прізвище? Студент вийшов за двері, висунув ногу й сказав: «Визначіть по нозі». Звичайно, аудиторія активізувалась, посміхнулась і лекція продовжувалась.
Або ж такий приклад. Запитують у лектора: Чому літом день довгий, а ніч коротка, а зимою навпаки? Тороп І.В. відповідає: літом жарко, тому день розширяється, а ніч звужується, а зимою навпаки.
Усі ці жарти викладач пов’язував з темою лекції. У той період усі студенти складали екзамени, так званих «автоматів» на той час не існувало. Вважаю, що це досить вірно, адже в процесі підготовки до екзаменів ми змушені були повторити, систематизувати, узагальнити систему знань, умінь і навичок з кожного навчального предмету.
Пригадуючи студентські роки, не можна обійти наше життя в гуртожитку. На той період було два студентських гуртожитки: по вулиці К. Маркса, де зараз корпус «Інкопмарк» (175 місць); по вулиці Тимірязєва (біля 70 місць).
Студенти фізико-математичного факультету проживали по вулиці К. Маркса на ІІ поверсі та І напівпідвальному. Усі побутові послуги були у дворі, опалення пічне. Я жив у кімнаті разом з Волковим Ю.І. (зараз доктор фізико-математичних наук, професор), у кімнаті проживало 8 студентів. Зимою пічне опалення було малоефективне, тому ми іноді зсовували ліжка і вкривалися для обігріву своїм верхнім одягом.
Їжу готували в побутовій кімнаті. У кожного студента (або кімнати) був свій примус, або керогаз, посуд для гасу (керосину), на яких готували їжу, митись раз на тиждень ходили в баню, яка знаходилась на місці сучасної площі Б. Хмельницького. У гуртожитках було повне студентське самообслуговування, у дворі був зелений сквер, лавочки, умивальник, влітку у дворі влаштовували танці, пізніше там обладнали літній кінотеатр. У суботу, неділю в коридорі влаштовували танці під платівки, танцювали польку, вальс, краков’як, падеграс, танго та інше. Танцювали як правило лише в парі.
У кінці випуску влаштовували жартівливий ринок-розпродаж за смішними цінами: посуд, примус, керогаз, чемодан, ложки, виделки, недописані зошити, ручки, олівці, шпаргалки тощо. Усе це проходило в досить жартівливій, цікавій формі й назавжди залишилося в нашій пам’яті. Прощаючись зі студентським гуртожитком, ми підготували й написали крупним шрифтом у коридорі: «Выбрав свой путь, не позабудь дружбы студенческих лет». І ось, зустрівшись у 2009 році після 50 років з моменту закінчення фізико-математичного факультету (з’їхалися біля 50 осіб) ми пригадали й проспівали прощальні студентські пісні.
А нерідко ми співали таку жартівливу приспівку:
«Юность – пора золотая,
Побольше гуляй-веселись,
Юности больше не будет
Сколько за ней не гонись!»
На прощання кожний оформив так званий альбом, у якому студенти один одному залишили домашні адреси й тексти улюблених пісень. Часто в альбомах писали:
«Когда ты будешь бабушкой,
Возьмешь свои очки
И вместе со своим дедушкой,
Прочтешь эти стихи».
Звичайно, студентське життя неможливе без активного веселого відпочинку, без участі в різноманітних культурно-виховних заходах. Організація відпочинку проводилась у досить цікавих формах.
Кожної суботи в актовому залі проводилися різноманітні цікаві заходи, конкурси, вікторини, концерти (40-60 хв.), а після цих заходів були завжди танці на території від актового залу до аудиторії № 50. Танці були як правило до 11 годин вечора, танцювали з великим ентузіазмом. Завжди була чергова група, яка після вечора здійснювала генеральне прибирання актового залу й довгих коридорів. До таких вечорів готувалися самі студенти.
Досить поширеною формою відпочинку в той час був перегляд кінофільмів. Кожний новий кінофільм обов’язково переглядався студентами, якщо студент не переглянув новий кінофільм – його вважали не сучасним студентом. Білети до кінотеатрів були від 30 до 90 копійок. У місті були кінотеатри «Мир», «Комсомолець», «Сиваш», серія літніх кінотеатрів, при клубах, будинках культури тощо.
Майже кожного місяця відвідували спектаклі українського музично-драматичного театру, нерідко після спектаклю відбувалось його обговорення за участю акторів театру.
В інституті на той період активно працювали гуртки й колективи художньої самодіяльності: хорова капела й хореографічний ансамбль «Юність», яким було присвоєно почесне звання «Народний», вони стали відомими не лише в Радянському Союзі а й за кордоном. Ансамбль «Юність» виступав у Бельгії, Португалії, Німеччині, Англії, Болгарії, Польщі та в інших країнах світу.
В інституті працював духовий оркестр народних інструментів, солістів, вокалістів, драматичний гурток та інші.
Я пишу про це тому, що в той період до 1957 року в інституті було 2 факультети: фізико-математичний і філологічний, в 1957 році відкрито факультет фізичного виховання, а в 1959 педагогічний факультет. Тому в роботі всіх самодіяльних комплексів основну кількість складали студенти фізико-математичного факультету, ми були найактивнішими учасниками у всіх сферах студентського життя.
Мене звітно-виборна профспілкова студентська конференція в 1957 році обрала головою студпрофкому, у складі якого були активні студенти фізико-математичного факультету: Погрібний Іван, Савченко Тамара, Гарбузенко Василь, Гуменюк Василь, Ліньов Василь та ряд інших. З 1959 року мене було обрано секретарем комітету Комсомолу інституту, до складу якого входила значна кількість студентів фізико-математичного факультету.
Слід відзначити, що більшість голів профкому були студентами фізико-математичного факультету: я, Савченко Тамара (Мельничук), Чонтай Володя, Бродченко Георгій, Каськова Наталія, Радул Валерій, Краснощок Інна, нині Бойко Сергій та багато інших. На той період ще не було музично-педагогічного, хореографічного факультетів, але рівень художньої самодіяльності був на високому рівні. При профкомі в 1957 році для дівчат було організовано курси «кройки і шиття», придбано 10 швейних машин, на яких студенти мали можливість шити деякі речі.
Цікавими були новорічні свята. Кожна група повинна була оформити по-новорічному аудиторію, а новорічна комісія визначала першість і переможці нагороджувались призом. Пропуск на новорічний вечір – маскарадний костюм, їх шили студенти дома й у швейній майстерні. При проведенні вечорів організовувалися кімнати відпочинку (аудиторія № 14), де були шахи, шашки, журнали, газети, тощо; вечірній приз – в актовому залі на видному місці вивішувалася гарна дорога лялька, поруч стояла урна, ляльці присвоювалось цікаве ім′я, хто відгадував її ім′я – одержував саму ляльку; конкурс на медичних вагах: наприклад дві особи які заважать 123 кг 320 гр – одержують приз – пляшку шампанського (завжди тут була велика маса студентів, було досить цікаво для студентів); цікаві кімнати розваг, на яких було написано «Вхід безкоштовний», а виходячи з кімнат і взявши участь у деяких цікавих справах був надпис: «Вихід платний»; «Буфет», в якому продавалися цукерки, морозиво, лимонад, а іноді й пиво (майже на кожному вечорі були присутні викладачі, декани, ректорат).
Цікавий випадок: на новорічному вечорі була організована жартівлива студентська лікарня зі студентами в білих халатах, вони блукали по коридорах, в актовій залі, шукали байдужих, або мало активних учасників вечора, закликали у свою лікарню, міряли тиск, прослуховували серце, легені й на заздалегідь приготовлених папірцях виписували жартівливі рецепти для лікування. «Лікарі» запросили декана факультету Холявенка Прокопа Григоровича, обслідували його, встановили діагноз «психічне захворювання» та приписали на тиждень звільнити від роботи, передати керівництво факультетом студентам і активно приймати зазначені ліки для лікування нервів і т.п. Деяким викладачам приписали «менше заглядати до студенток».
Змістовно й цікаво пройшов випускний вечір. У наш час усі випускні вечори відбувалися в стінах університету, у їдальні й дворі старого корпусу. А оскільки наш випуск нараховував понад 150 випускників, він був проведений в актовій залі. Із залу були винесені всі крісла, занесені столи, на сцені наші музиканти, солісти, вокальні групи тощо. До початку вечора були видрукувані і вручені студентам тексти прощальних пісень. Остання з них, яку заспівували випускники Коля Радзін (який після фізико-математичного факультету закінчив Київську консерваторію і працює солістом в м. Ялта) та солістка нашого хору Неля Зелінська (яка працювала після закінчення фізико-математичного факультету викладачем математики Одеського військового училища), звучала так:
«Промчались студенческие годы
Ты станешь на жизненный путь.
Ты новых друзей повстречаешь
Но старых, прошу, не забудь»
І ось в 2009 році в травні місяці на честь 50-річчя закінчення фізико-математичного факультету, ми вже у зрілому, але бадьорому настрої зустрілися в рідній «Альма Матері» і з студентським задором проспівали ці священні для нас слова.
Хай вони будуть заповітними й для майбутніх випускників такого дорогого для мене факультету, який дав гарну путівку в моє життя».
Спогади Н.Д.Волкової – випускниці факультету 1953 року, кандидата педагогічних наук, доцента
„Сьогодні на пам’ять приходять ті далекі й нелегкі 50-ті роки минулого століття, коли я – випускниця Кіровоградської СШ № 4 стала перед вибором своєї долі.
Закінчивши школу з золотою медаллю, мріяла стати й лікарем, і вчителем. Подала документи до Харківського медінституту й була відразу зарахована студенткою. Та весь час у мені «боролися» двоє – лікар і педагог. Переміг педагог – забравши документи з медінституту, в останній момент подала їх до Кіровоградського педінституту на фізико-математичний факультет. Тільки пізніше усвідомила причини такого вчинку. По-перше, з шкільних років дуже любила й розуміла математику; по-друге, у мене були прекрасні вчителі математики, зокрема Крижанівська Марія Іллівна (випускниця Кіровоградського вчительського інституту, а згодом стала й моєю студенткою вже педагогічного інституту), Задієнюк Ніна Георгіївна – тоді інспектор з математики МіськВНО. Та найбільший вплив на мене (як і на інших учнів) мав наш вчитель математики старших класів Хмура Олександр Олексійович, якого ми поважали, цінували й любили, як Вчителя і як Людину. Працював він директором інституту вдосконалення вчителів, справедливо вважається автором лекційно-практичної системи навчання математики, що й було предметом його наукового дослідження. І вже через роки ми стали колегами по кафедрі математики педінституту. По-третє, вже в школі, а згодом і в педінституті відчула необхідність надавати допомогу учням і студентам-однокурсникам, коли вони зверталися до мене з проханням пояснити задачу, теорему...
Це, очевидно, і стало однією з складових мого бажання – стала студенткою, а згодом – і викладачем фізико-математичного факультету Кіровоградського педінституту ім. О.С. Пушкіна (зараз педуніверситету ім. В. Винниченка).
Із сумом і вдячністю згадую студентські роки, бурхливе життя факультету, дружний студентський колектив, прекрасних педагогів, які відкрили нам шлях до трудової діяльності, до творчості.
Це, перш за все, декан факультету Холявенко Прокіп Григорович, який переймався всіма студентськими проблемами, добре знав кожного студента, був нам як батько.
Прекрасний педагог і людина, доцент, завідувач кафедрою математики – Коба Віктор Ілліч – геометр, автор багатьох наукових робіт, підручників з геометрії, згодом – професор Київського інституту цивільної авіації, волею долі був моїм консультантом з проблеми, над якою я працювала під час навчання в аспірантурі Київського педінституту. З цією людиною пов’язані самі світлі й чудові спогади: розумний, веселий, дотепний, ФАХІВЕЦЬ вищого класу. Прекрасно розумів студентів, їх настрої, бажання, коли ми, напівголодні студенти, не витримуючи прослухати, пропрацювати 3-4 пари, потихеньку кидали в роти по шматочкам хліба чи ще чогось, Віктор Ілліч тоді озивався: «Дівчата, а що ви там їсте?» і по-доброму посміхався й кивав головою – «продовжуйте» –мовляв. Одночасно Віктор Ілліч був строгим і вимогливим. Незаслужених оцінок ніколи не ставив. Саме Віктор Ілліч, як завідувач кафедрою математики, запросив мене після закінчення вузу на посаду асистента кафедри математики.
Згадуємо часто дуже скромного, чуйного, розумного, вимогливого доцента (а згодом і завідувача кафедрою математики) Прайсмана Наума Яковича, який дав нам ґрунтовні знання (особливо з елементарної математики), що знадобилися на все майбутнє життя.
Мені й досі соромно за те, що, складаючи екзамен Науму Яковичу, добре відповівши на всі питання білету й на додаткові питання, дала неправильну відповідь на одне з них, за що й отримала оцінку „добре”, але назавжди запам’ятала те питання й правильну відповідь.
Наум Якович був прекрасним методистом, пояснював матеріал так, що все запам’ятовувалось свідомо й назавжди. Наум Якович був куратором груп, проводив з студентами цікаву роботу. Нашій донці теж пощастило навчатися під його керівництвом.
Не можу не згадати й доцента Михайла Федоровича Лемберського –чудового спеціаліста з математичного аналізу, який майже кожну лекцію починав з того ж слова чи формули, якими закінчив попередню лекцію. Він привив нам любов до математичного аналізу, показав його красу, дав необхідні знання, які добре запам’яталися та стали в нагоді на все трудове життя. Крім того, Михайло Федорович був чудовим шахістом, неодноразовим чемпіоном області з шахів. Шахову естафету успішно підхопив Юрій Павлович Пігарєв – викладач алгебри і теорії чисел.
Часто згадую й наших любимих жінок-викладачів: Малу Надію Кузьмівну (випускницю фізмат факультету нашого педінституту) та Гончаренко Анну Миронівну (випускниця Московського державного університету). Вони, не маючи наукових ступенів та звань, досконало володіли знаннями з алгебри та геометрії, мали енциклопедичні знання з різних галузей культури, були справжніми організаторами та «двигунами» цікавого студентського життя.
Добре пам’ятаю незвичайну, часом непередбачувану у своїх вчинках Мальцеву Неонілу Гаврилівну (випускницю Московського державного університету) – прекрасного спеціаліста, викладача математичного аналізу й теорії функцій дійсної і комплексної змінної. Саме Неоніла Гаврилівна дала поштовх для наукових досліджень в цих галузях кільком студентам факультету, зокрема, В. Петренку та Ю. Волкову, які стали докторами фізико-математичних наук, професорами, завідувачами кафедр.
Назавжди запам’ятався викладач Тороп Ігор Васильович. Ми навіть не знали, на якій кафедрі – фізики чи математики – він працює, бо з однаковим успіхом він читав лекції і з фізики, і з астрономії, і з теоретичної фізики, і з хімії і, у разі потреби, з математики – навіть без попередження (у разі термінової необхідності). А працюючи в КІСМі, читав лекції з теорії машин і механізмів, технічної механіки. Коротше кажучи – викладач-енциклопедист – такою була його всебічна підготовка, ерудиція.
У ті роки ми навіть не розрізняли (і не було в цьому потреби) викладачів кафедр математики й фізики. У нас був просто рідний «фізмат», настільки дружно і в одному напрямі працювали всі викладачі. Для них найважливішими були не посади й звання, а необхідність найкращої організації й проведення навчально-виховного процесу з студентами.
Дійсність підтвердила дієвість і правильність такого підходу: недарма в Україні (і не тільки) випускників нашого факультету вважають і хорошими педагогами, і хорошими науковцями.
Наведу лише неповний перелік прізвищ наших випускників, що отримали різні наукові звання, займали високі державні посади та посади на ниві народної освіти.
Ткаченко Іван Гурович – заслужений Вчитель України, директор Богданівської СШ, доцент кафедри педагогіки Кіровоградського педінституту, депутат Верховної Ради України, член Президії Верховної Ради України, Герой Соціалістичної Праці.
Гончаренко Семен Устинович – заступник директора Київського Науково-дослідного інституту педагогіки (УНДІП), доктор педагогічних наук. Академік Академії педагогічних наук, Віце-президент Академії педагогічних наук; Доктори наук, професори: В. Петренко, Ю.І. Волков, М.І. Садовий, С.Г. Мельничук, В.В. Радул, В.А. Кушнір.
Кандидати наук, доценти: І.З. Ковальов, Л.О. Волков, Т.Й. Мельничук, Н.Д. Волкова, С.І. Алексєєва, О.М. Вороний, Р.Я. Ріжняк, К.М. Шевченко, Ю.В. Яременко, О.М. Царенко, Л.В. Ізюмченко, В.М. Євладенко, І.Ю. Ткачук, Б.А. Трейгер, В.В. Чубар, В.П. Вовкотруб, О.О. Чінчой, В.І. Сірий , А.І. Ткачук, Д.Ю. Стельмухов, П.С. Самовол, В.П. Барабаш, С.В. Омельяненко, В.В. Постолатій, С.О. Кононенко, Л.І. Лутченко, З.П. Халецька, Г.В. Завізіон, Н.М. Войналович, С.І. Рябець, О.В. Волчанський, В.О. Болілий, М.А. Яровий, Т.В. Гришина, Т.О. Фадєєва, Т.В. Жабо, В.Г. Коваленко та багато інших.
Для порівняння: на початок моєї педагогічної діяльності на кафедрі математики були одиниці кандидатів наук, доцентів і жодного професора. А нині – навіть не всіх перелічила.
Різні державні посади у різні роки займали, зокрема, випускники факультету: Дяченко Володимир Іванович – голова районної ради Кіровоградського району; Пойченко В’ячеслав Олександрович – голова Олександрійського райвиконкому, Френкель Геннадій Юрійович – секретар Світловодської міськради, О.О. Медведенко – голова Компаніївської райдержадміністрації, на ниві обласного відділу народної освіти – Д.Ю. Стельмухов, В.П. Дрига, Б.П. Хижняк, В.І. Баранова, А.І. Прилипко, М.А. Яровий – директор Кіровоградського інституту удосконалення вчителів, ректори, проректори вузів – Буряк – ректор Криворізького педінституту, В.В. Радул – ректор Кіровоградського педуніверситету.
Більшість з названих випускників факультету працювали чи працюють і зараз на фізико-математичному факультеті викладачами, доцентами, професорами, деканами, зав. кафедрами...
Спеціально не називаю спеціальностей цих випускників, бо всі вони для нас – «випускники фізико-математичного факультету», а не «математики» чи «фізики». Цікавим було й наше студентське життя: брали участь у різних наукових гуртках, гуртках художньої самодіяльності, спортивних секціях та ін. Я, наприклад, незважаючи на брак часу, займалася в секціях спортивної та художньої гімнастики (керівник – викладач С.П. Задорожний), у танцювальному, хоровому та фотогуртках. Усе це згодилося мені в майбутній роботі з студентами й, навіть ставши вже викладачем кафедри, з великим задоволенням відвідувала разом з моїми студентами заняття фізкультури (з дозволу викладача) і зараз мушу сказати, що мені не соромно було перед студентами, бо всі вправи я могла виконувати не гірше за них. Крім того, заняття в спортивних секціях гартували нас як фізично, так і морально.
Після закінчення інституту я працювала в школі вчителем математики та креслення й одночасно асистентом кафедри математики педінституту. За цей час брала участь у підготовці понад тисячі студентів (випускників) факультету.
Пощастило мені працювати на кафедрі математики і з моїми викладачами в студентські роки: В.І. Кобою, Н.Я. Прайсманом, Н.К. Малою, з моїм шкільним вчителем О.О. Хмурою, Ю.П. Пігарєвим, з бувшими нашими випускниками Ю.І. Волковим, А.А. Левенком, А.М. Сільвестровим, О.М. Вороним, С.І. Алексєєвою, Т.Й. Мельничук, К.М. Шевченко, А.П. Кліндуховою, Ю.В. Яременком, В.А. Кушніром, Т.В. Гришиною та ін.
Саме тут мала змогу переконатись у тому, що нелегка праця наших викладачів – моїх колег – не була марною. І від цього стає тепліше на душі. Спасибі їм усім.
Добрі спогади лишилися й про інших моїх колег – викладачів, запрошених на кафедру з інших вузів:
• доцента Оліфера Григорія Максимовича – викладача геометрії, багаторічного завідуючого кафедрою математики, строгого, принципового, прекрасного педагога, розумну, порядну, працьовиту, багатогранну людину, „грозу” студентів-ледарів.
• доцента Чашечнікова Серафима Михайловича – викладача геометрії, завідувача кафедрою математики, декана факультету, якого поважали та любили студенти та колеги.
На факультеті постійно проводилась активна навчально-виховна робота з студентами. Особлива увага зверталась на згуртування викладацького складу, студентського колективу, на наукову роботу як викладачів, так і студентів.
Саме за цей час найбільша кількість наших випускників захистили кандидатські та докторські дисертації з математики, фізики, методик викладання, педагогіки.
Багато студентів брали участь у республіканських конкурсах студентських робіт і стали їх переможцями.
Значна робота проводилась серед здібних учнів області. При кафедрі був організований і працював гурток з математики для учнів міста. Серед його учасників був і В.О. Романов – майбутній студент МДУ, а потім – викладач, доцент кафедри математики нашого факультету – улюбленець і колег, і студентів – спеціаліст високої кваліфікації, інтелектуал, людина надзвичайно порядна, гордість факультету.
Його лекції чітко сплановані, лаконічні, я б сказала – вишукані, цікаві, доступні для студентів.
Навіть досвідченим викладачам є чому повчитися у Володимира Олександровича.
Була організована при факультеті заочна фізико-математична школа, що охопила своєю діяльністю кілька районів та міст області.
Заняття проводили досвідчені викладачі кафедр. Велика робота проводилась щодо підбору абітурієнтів для вступу на факультет. З цією метою викладачі відряджалися в різні райони області з агітаційною метою. Проводилися виїзні засідання кафедр разом з представниками райвідділів освіти. Це мало непоганий результат – факультет поповнювався добре підготовленими студентами.
Кафедри підтримували тісні зв’язки з кращими вчителями міста та області, наприклад, І.Г. Ткаченко, І.Я. Шварц, Р.Б. Єлисаветська, З.М. Полянська, Є.Є. Островська, В.В. Іванова та багатьох інших, залучали вчителів до читання лекцій та проведення практичних занять з методики викладання математики, до керівництва педагогічною практикою студентів, до проведення для студентів відкритих уроків з математики, до рецензування студентських дипломних робіт з методики математики.
Викладачі постійно працювали на курсах підвищення кваліфікації вчителів при обласному інституті удосконалення вчителів, надавали їм необхідну методичну та теоретичну допомогу в опрацюванні нових посібників та підручників математики, готували необхідні методичні рекомендації, брали участь в організації проведення учнівських математичних олімпіад різних рівнів.
Стали традиційними зустрічі разом з студентами випускників факультету, що проживали та працювали не лише в Україні, а й у Росії та інших республіках колишнього СРСР. Відбувався обмін досвідом, враженнями, думками, що давало поштовх для подальшого удосконалення роботи кафедр факультету. Періодично проводились вечори відпочинку, КВК студентів разом із викладачами. Були команди студентів і викладачів. В інституті було організовано хор викладачів і співробітників, виступи якого мали великий успіх.
Хочу звернути увагу на плідну роботу колективу факультету і по патріотичному вихованню студентів. Організовувалися екскурсії по місцях трудової та бойової слави (в м. Київ, Москву, Ленінград, Брест та ін.), а також різні пізнавальні екскурсії , зустрічі з ветеранами Великої Вітчизняної війни, з передовиками виробництва.
Завжди підтримувалися тісні зв'язки з науковцями та науковими школами України та Росії, зокрема, з кафедрами математики та методики математики Київського педінституту, з Українським науково-дослідним інститутом педагогіки (УНДІП), Київським інститутом математики, з московськими вузами. З вдячністю згадую доброзичливого, щирого, доброго, розумного, справжнього інтелігента старої школи, великого дипломата – професора Шиманського Івана Євгеновича – завідувача кафедрою методики математики Київського педінституту, який запропонував мені після складання кандидатських екзаменів вступити до аспірантури при його кафедрі. Так і сталося. Але перший поштовх до цього дав завідувач кафедрою геометрії Київського університету професор Кованцов Микола Іванович – розумна, строга, принципова людина, поет, чудовий спеціаліст з геометрії, автор багатьох наукових праць, підручників з геометрії, який під час перевірки роботи кафедри математики нашого факультету, де я в той час працювала асистентом, задав мені слушне запитання: чому ж я не навчаюсь в аспірантурі? Без цього не можна.
І так уже розпорядилася доля, що Микола Іванович був одним з екзаменаторів, коли я складала кандидатський екзамен з математики і згодом, через три роки – моїм першим опонентом під час захисту кандидатської дисертації. Його схвальний доброзичливий відгук про мою роботу й підготовку взагалі стали мені найкращою нагородою, бо почути такий відгук від нього – багато значило.
Із сумом і вдячністю я зберігаю світлу пам’ять про цих прекрасних людей, з якими мені пощастило зустрітися в моєму житті. А ще дуже вдячна Івану Євгеновичу Шиманському за те, що познайомив мене з відомими не лише в СРСР вченими, як Олексій Іванович Маркушевич (радянський математик і педагог, професор МДУ, дійсний член АПН РРФСР), Андрій Миколайович Колмогоров (видатний радянський математик, академік, Герой Соціалістичної праці, Лауреат Ленінської премії, професор МДУ) та Іван Козьмич Андронов (радянський математик, педагог, член-кореспондент АПН СРСР, під керівництвом якого написали і захистили дисертації з методики навчання математики 75 аспірантів).
Я мала можливість прослухати кілька цікавих лекцій цих людей. А Іван Козьмич був також і моїм консультантом під час роботи над дисертацією. Ці зустрічі залишили в мені яскравий слід.
Зберігаю пам’ять про багатьох членів кафедри методики математики Київського педінституту: професора Г.П. Бевза, доцента В.М. Кухар професора З.І. Слєпкань, О.С. Боришполець, професора М.І. Шкіля (ректора інституту) та ін., які не лише підтримували мене морально, а часом і матеріально (пропонуючи мені репетиторство з учнями – адже вдома я залишила на 3 роки двох дітей і змушена була частенько літати додому (добре, що квиток на літак коштував тоді 7-11 карбованців). Усі вони сприяли моєму професійному становленню.
Добра пам’ять залишилася про завідувача кафедрою фізики Київського педінституту В.П. Дущенка, професора І.І. Тичину, які сприяли науковим дослідженням у галузі напівпровідників, направляючи дослідження аспірантів І.Ю. Ткачука та В.І. Сірого (тепер – доценти фізмат факультету нашого університету). Значну допомогу кафедрі фізики надали також співробітники Світловодського заводу чистих металів професори І.Є. Марончук, Ф.П. Кесаманли, В.Ф. Коваленко та інші, які керували роботою аспірантів Л.О. Волкова, О.М. Царенка з проблеми дослідження напівпровідників.
З їхньою допомогою Л.О. Волков та В.П. Нєворов створили на факультеті лабораторію напівпровідників, у якій могли проводити наукову роботу як викладачі, так і студенти.
Оглядаючись на пройдений шлях, згадуючи всіх своїх колег, з однаковою повагою відношуся до професорів, викладачів, асистентів та лаборантів, що працювали на факультеті. На особливу увагу заслуговує завідувач кабінетом лекційного демонстрування Дерполюк Микола Тарасович – у минулому досвідчений вчитель фізики, який багато років присвятив роботі цього кабінету, і без якого жодна лекція з фізики була б не такою ефективною, навчаючою. Це була людина дуже відповідальна, творча, вчитель багатьох студентів.
«Програючи» знов і знов свій життєвий і трудовий шлях, уже тепер можу чесно сказати: ніколи – ні в житті, ні в роботі, – не було мені й іншим колегам легко. Як кажуть у народі – усе далося потом і кров’ю. Та я про це не шкодую. Особливо важко мені було працювати в роки, коли деканом факультету був Л.О. Волков – мій чоловік, друг, якого я ніяк не могла підвести, чи чимось заплямити.
Ми працювали не за посади, винагороди, а заради студентів. Мені ж єдиною нагородою за багаторічну працю стали не звання, не ордени й медалі, а досягнення наших студентів, їхня подяка за нашу нелегку працю, їхня пам’ять про нас, викладачів.
Спогади О.М.Царенка – випускника факультету 1980 року, кандидата технічних наук, професора, декана факультету (1992-2002 роки)
Кіровоградський державний педагогічний інститут ім. О.С.Пушкіна за спеціальністю «Фізика і математика» я закінчив 1980 року та залишився працювати в науково-дослідній лабораторії з технології напівпровідників, де працював ще будучи студентом. Згодом я познайомився з високопрофесійними науковцями, котрі займались технологією напівпровідників та на багато років стали моїми науковим наставниками – це д.ф.м.н, проф.. Марончук І.Є. (Завод чистих металів, м. Світловодськ) та к.т.н., ст.н.с. Жовнір Г.І. (Інститут напівпровідників АН УРСР). З 1988 року, завершивши роботу над дисертаційним дослідженням я почав працювати ст. викладачем кафедри загальної фізики і методики її викладання, а з початку січня 1990 року – заступником декана фізико-математичного факультету.
1 жовтня 1992 року мене було обрано деканом факультету. На цей час на факультеті діяли кафедри: математики (завідуючий – доц. Кушнір В.А.), загальної фізики і методики її викладання (доц. Ткачук І.Ю.), теоретичної фізики і загально-технічних дисциплін (доц. Гамалій В.Ф.), кафедра інформатики (доц. Паращук С.Д.). Факультет готував вчителів за спеціальностями: «Фізика та основи інформатики», «Математика та основи інформатики» та «Математика і фізика». На кожну зі спеціальностей набори складали по 50 осіб. Уже на той час факультет мав певні труднощі стосовно якісних наборів на спеціальність «Фізика та основи інформатики». Незважаючи на престижну на той час спеціалізацію, конкурси вступників постійно падали. У першу чергу це було пов’язано з «перебудовними» процесами, зупинкою багатьох підприємств, інфляційними явищами, мізерною заробітною платою вчителя. Традиційно на цій спеціальності навчалось значно більше хлопців, ніж дівчат, які очевидно хотіли бути впевненими у своєму майбутньому, тому й не обирали вчительські спеціальності. Уже в 1993-1995 роках інститут відкриває ряд нових спеціальностей за рахунок скорочення прийомів на спеціальності, де конкурси в останні роки різко спали. Так, 1994 року набір на спеціальність «Фізика та основи інформатики» було скорочено до 25 осіб, але була відкрита спеціальність «Трудове навчання», яка логічно могла би відразу бути на нашому факультеті, оскільки ще не повністю була зруйнована база, що дозволяла готувати вчителів фізики та загально-технічних дисциплін (спеціальність була закрита в кінці 60-х років). Проте, понад два роки ректорат був іншої думки, орендуючи для цієї спеціальності приміщення у ПТУ №2, і вважаючи, що на хвилі «розвалу» цей навчальний заклад може закритись та буде переданий нашому інституту. Але так не сталось, і врешті-решт з 1997 року набір на спеціальність «Трудове навчання» оголошується на фізико-математичному факультеті, а 3 курси, що були набрані раніше, теж переходять на наш факультет. Найперша та найгостріша проблема, яку слід було вирішити – це визначитись зі спеціалізацією для цієї спеціальності. На щастя, ми не помились, запропонувавши студентам обрати спеціалізацію «Основи інформатики», яка з успіхом була освоєна першими наборами студентів спеціальності «Трудове навчання».
Початок 90-х – це надскладний час для України. На загальному духовному піднесенні через здобуття незалежності – криза економіки, медицини, освіти, інших галузей. Міністерство освіти України (МО) намагається визначитись із напрямком розвитку освіти, з’являються перші нормативні документи щодо організації навчального процесу у вищих навчальних закладах, хоча часом один документ суперечить іншому. Зароджуються перші комерційні вищі навчальні заклади, а як реакція на це – МО запроваджує ліцензування та акредитацію внз, для чого вперше розробляються критерії. Для багатьох вузів досить болючою стає проблема рівня науково-педагогічних кадрів. Слід віддати належне тодішньому ректорату, який незважаючи на складний час, продовжував запрошувати для роботи в інституті кандидатів та докторів наук, вирішуючи їм житлові проблеми. Так, і на наш факультет 1993 року запрошується наш випускник, але вже доктор фізико-математичних наук, професор Волков Юрій Іванович та 1995 р. – наш земляк, д.ф.м.н. Плічко А.М.. Фізико-математичний факультет вже на той час був одним із потужних факультетів за науковим потенціалом викладачів, але й ректор Поляруш О.Є. та особливо проректор з наукової роботи Мельничук С.Г. проводили настирливу агітаційну роботу серед перспективних науковців щодо продовження їх навчання в докторантурі. Так, за час моєї роботи на посаді декана факультету в докторантуру були направлені доценти Гамалій В.Ф., Величко С.П., Садовий М.І., Вовкотруб В.П., Кушнір В.А., Яременко Ю.В., Бабенко Л.В. та на стажування – доц. Бобочко В.М.. Перші п’ятеро з них стали докторами наук.
Достатньо велика кількість молодих викладачів була направлена на навчання в цільову аспірантуру, і переважна більшість із них, захистивши кандидатські дисертації, повернулась на рідні кафедри. Це – Ізюмченко Л.В., Халецька З.П., Чінчой О.О., Кононенко С.О., Лутченко Л.І., Волчанський О.В., Присяжнюк О.В., Лупан І.В. та інші. Для підготовки фахівців вищої категорії в нашому інституті неодноразово відкривались разові аспірантури, які успішно закінчили та захистили кандидатські дисертації Рябець С.І. та Ткачук А.І. (науковий керівник – Царенко Олег М.), Подопригора Н.В. (науковий керівник – Вовкотруб В.П.), Сальник І.В. та Царенко Олександр М. (науковий керівник – Величко С.П.), Войналович Н.М. (науковий керівник – Волков Ю.І.), Болілий В.О. (науковий керівник – Бобочко В.М.).
На початку 1993 року на «підйомі національної ідеї» наш педагогічний інститут отримує ім’я В.К. Винниченка. У наступному році були ліцензовані всі спеціальності КДПІ ім. В.К.Винниченка, а 1996 р. десять спеціальностей інституту акредитуються за IV рівнем, одержавши право готувати магістрів. Серед цих спеціальностей – три наших: «Фізика», «Математика» та «Інформатика». Вважаю, що це була наша сама серйозна перемога у 90-х роках, адже ми підтвердили, що фізико-математичний факультет – це третина кращої частини інституту. Адже решта шість факультетів акредитували за IV рівнем в основному по одній спеціальності, а ми – відразу три!
Саме 1993-1996 роки були найскладнішими для мене та й для завідувачів кафедрами, на відповідальності яких лежала підготовка всіх основних акредитаційних матеріалів. Звичайно, що цю роботу ми не змогли б завершити без самовідданості викладацького й навчально-допоміжного персоналу. Основна проблема полягала в тому, що процедури ліцензування та акредитації ніхто до нас ще не проводив, а інструкційні матеріали МО України були досить недосконалими. Так, на той час вже не існувало «міністерських» навчальних планів, а державний стандарт ще розробленим не був. Щороку навчальні заклади отримували листи МО, якими регламентувався перелік навчальних дисциплін в основному гуманітарного циклу на наступний навчальний рік. Навчальні ж плани щорічно треба було розробляти, взявши за основу так звані базові навчальні плани 1989 року з врахуванням даних коректив. Звичайно, що це значною мірою ускладнювало роботу деканату й завідувачів кафедрами, часто корективи доводилось вносити в серпні-вересні. У багатьох випадках доводилось консультуватись та обмінюватись досвідом з колегами інших інститутів.
Хочу відмітити цілеспрямовану, часом жорстку, але абсолютно виправдану позицію нашого тодішнього проректора з навчально-виховної роботи Кучинського Болеслава Вікентійовича, завдяки якому не лише була організована робота з ліцензування та акредитації, а й була доведена до логічного завершення. Тільки після акредитації настала певна стабільність у навчальних планах на 2-3 роки, оскільки акредитація передбачала розробку та затвердження навчальних планів спеціальностей, за якими вони б мали працювати в наступні 5 років. 1998 року з’являється Положення про ступеневу освіту, яке змусило в черговий раз докорінно змінити навчальні плани, причому знову без чітко встановленого Галузевого стандарту. А отже, кожний навчальний заклад розробляв їх на свій розсуд, виходячи з власної матеріальної бази та наявності кадрів. Згадуючи ті роки, і досі відзначаю добрими словами колег інших вузів, які допомагали нам і зразками різних документів, і підтримкою під час проходження акредитації, і навіть слушною порадою – Сергєєв О.В. (завідуючий кафедрою фізики Запорізького державного університету), Трегуб І.Г. (проректор Київського педагогічного інституту ім. М. Драгоманова), Християнінов О.М. (завідувач кафедрою трудового навчання Бердянського педагогічного інституту), Руденко О.П. (декан фізико-математичного факультету Полтавського педагогічного інституту), Демченко О.Г. (доцент фізико-математичного факультету Черкаського педагогічного інститут), Закусило О.К. (декан кібернетичного факультету Київського державного університету ім.. Т.Шевченка), Сидоренко В.К. (професор Київського педагогічного інституту ім. М. Драгоманова). (в дужках вказані посади у ті роки). Із більшістю з цих людей я підтримую самі теплі й дружні стосунки до цього часу.
Нарешті 17 грудня 1996 р. ДАК приймає рішення про зміну статусу нашого інституту на педагогічний університет. Це дійсно була важлива для всіх нас перемога, адже саме наш вуз став першим університетом на Кіровоградщині. Звісно, що проблем від цього не зменшилось. А найгостріші з них – це поступове зменшення контингенту студентів та необхідність подальшого розвитку матеріально-технічної бази. Перша проблема успішно була вирішена достатньо швидко. Так, уже 1994 року з’являються перші студенти, які навчаються за кошти фізичних та юридичних осіб, а вже в наступні роки ми вперше набираємо повні комерційні групи спеціальностей «Математика та основи інформатики», «Математика та основи економіки», «Інформатика». Найуспішнішими за кількістю набраних на перший курс студентів були 1997-2000 роки, коли контингент студентів суттєво зріс саме за рахунок вдалого вибору поєднання акредитованих спеціальностей та спеціалізацій. Так, спеціалізації «Основи економіки» та «Основи підприємницької діяльності» було запропоновано вивчати і студентам спеціальності «Трудове навчання». На жаль, відсутність власних кандидатів економічних наук (у той час в університеті працював єдиний к.е.н., проф.. Дратвер Б.Л.) та настирливі прохання обласного управління народної освіти максимально зберегти спеціальність «Математика і фізика» змусили в подальшому відмовитись від спеціальності «Математика та основи економіки», як менш перспективної для сільської однокомплектної школи.
Друга проблема, звичайно, була більш болючою. З одного боку застаріле обладнання фізичних кабінетів, швидке моральне старіння комп’ютерної техніки, відсутність нової україномовної навчально-методичної літератури, з іншого – необхідність відновлення та створення з «нуля» матеріально-технічної й методичної бази для спеціальності «Трудове навчання». І все це на фоні страшенної інфляції, відсутності в окремі роки стабільного фінансування навіть на заробітну платню. Усе ж, живучи в умовах жорсткої економії, ректорат схильно ставився до необхідності збільшення кількості комп’ютерних класів, адже з середини 90-х почався «ком’ютерний лікбез» для студентів усіх факультетів, що не можна було забезпечити лише діючим на фізматі комп’ютерним парком. Тим більше, що цей парк був уже морально застарілим, адже це були класи «Ямах», «Корветів» та «Пошук-1», які в кінці 80-х на початку 90-х ми в останнє одержали від Міністерства освіти безкоштовно. Значну роботу щодо збільшення кількості комп’ютерних класів на нашому факультеті провів тодішній помічник ректора з питань інформатизації Ріжняк Р.Я. Саме його підтримка в ректораті на той період дійсно була вирішальною та системно сприяла покращенню матеріально-технічної бази.
Придбання нової комп’ютерної техніки мало й неприємну сторону. Адже освоєння цієї техніки, її програмного забезпечення, постійне вивчення все нових мов програмування створювало чималі труднощі як у навчально-допоміжного, так і у викладацького складу. На щастя ми не мали значних проблем зі ставками навчально-допоміжного персоналу, тому майже в кожному комп’ютерному класі працювало 2-3 фахівця, які забезпечували й хід навчального процесу, і самостійну роботу студентів. На мою думку багато професіоналів з комп’ютерної техніки, які зараз працюють не лише в нашому університеті, пройшли школу інженерів-програмістів та інженерів-електронників нашої кафедри інформатики.
Викладачам кафедри інформатики в цьому плані було набагато складніше. Більшість із них, не маючи можливості придбати власного комп’ютера, змушені були значний час перебувати теж у комп’ютерній лабораторії, розробляючи все нові й нові навчальні курси для всіх спеціальностей фізико-математичного факультету. Наскільки мені відомо, то навіть базовий курс «Основ інформатики» за останні 15 років змінювався щонайменше тричі. А що ж говорити про специфічні курси, які викладаються «інформатикам»? Тому я хочу щиро відзначити невтомну роботу колег кафедри інформатики, зусиллями яких власне відкрита спеціальність «Інформатика» та на високому рівні викладаються навчальні курси на спеціалізаціях. Це в першу чергу доценти Паращук С.П., Алексєєва С.І., Ганжела І.П., Малюга А.С. та достатньо молоді, але вже високопрофесійні доценти Лупан І.В., Присяжнюк І.В., Болілий В.О. та інші. Дещо гірше вирішувалось питання зі створенням матеріально-технічної бази для спеціальності «Трудове навчання». Широкі консультації з фахівцями інших навчальних закладів дозволили визначитись з мінімумом необхідних лабораторій та скласти перспективний план розвитку спеціальності. До створення матеріально-технічної бази для цієї спеціальності були залучені всі – і викладачі кафедр, і всі співробітники, і студенти. Особисто я намагався показувати приклад у цьому. Так, в основному лише моїми зусиллями, була створена лабораторія матеріалознавства конструкційних матеріалів, яка забезпечує лабораторний практикум з дисципліни «Матеріалознавство й технологія конструкційних матеріалів». Згодом мною було видано з грифом МОН України «Лабораторний практикум» та навчальний посібник, які й досі є навчально-методичною основою вивчення цієї дисципліни.
Аналогічну значну роботу з розробки нових навчальних курсів та створення відповідної бази провели й інші викладачі й не лише профільної кафедри, серед яких хочеться відмітити доцентів Чубаря В.В. (тоді – завідувач кафедри), Єжову О.В., Сірого В.І., Рябця С.І., Вовкотруба В..П., Яременка Ю.В., Ізюмченко Л.В. та інших. Значних зусиль до створення окремих лабораторій та майстерень доклали завідуючі лабораторіями Ковальчук А.І., Назаров К.В., Мошинський М.К., Лукіна Л.В..
Усе це дозволило в 2000 році успішно пройти першу акредитацію спеціальності «Трудове навчання» за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавр та спеціаліст.
Достатньо великі обсяги навчально-методичної роботи були виконані в ті роки викладачами кафедри фізики та методики її викладання. Це в першу чергу пов’язано було з необхідністю повного переведення навчального процесу на українську мову викладання. Уже на початку 90-х творчі колективи викладачів кафедри підготували та видали методичні розробки для усіх лабораторних практикумів, що читаються кафедрою. Доцент Вовкотруб В.П. власноруч створив два унікальних авторських лабораторних практикуми з «Контрольно-інформаційних машин та автоматизації» і з «Фізичних основ роботи ЕОМ», забезпечивши їх методичними рекомендаціями. Доцент Величко С.П. розробив спецкурс «Лазери та їх використання у шкільному курсі фізики», який і зараз є однією із основних професійно-орієнтованих дисциплін для вчителя фізики. Завдяки ініціативі завідувача кафедрою Гамалія В.Ф., викладача Починка Б.Д. та студентів Пазенка Р. і Брайка П. було відновлено роботу планетарію, який відіграв суттєву роль у посиленні профорієнтаційної роботи серед випускників шкіл та залученні їх до вступу на наш факультет. У 1994 році завідуючим кафедрою Величком С.П. було ініційовано проведення першої Всеукраїнської науково-практичної конференції з проблем викладання фізики, яка існує й сьогодні та стала широко відомою не тільки в Україні, а й за її межами. Не даремно кафедра фізики займала призові загальноуніверситетські місця за підсумками наукової та навчально-методичної роботи у 1997, 1998, 2000, 2002 роках.
За час роботи деканом факультету мені довелося працювати з такими завідувачами кафедрою математики: доцентами Кушніром В.А. та Вороним О.М. і професором Волковим Ю.І. На мою думку стабільність складу цієї кафедри довгі роки, взаємопорозуміння колег, висока професійна інтелігентність – ось запорука успіху, якого кафедра досягла багато років тому та підтримує й зараз. Я неодноразово відвідував заняття колег з кафедри математики, і мене завжди вражали вишукані, чітко сплановані та доступні лекції доцентів Романова В.О., Авраменко О.В., Завізіона Г.В. і професора Філера З.Ю., я з заздрістю слухав відгуки студентів про високу професійність, порядність та інтелігентність доцента Вороного О.М. та професора Волкова Ю.І., завжди був переконаний, що ще мої вчителі доценти Волкова Н.Д. та Ганжела Г.М. і викладач Кліндухова А.П. – строгі, принципові, але найкращі методисти факультету, до яких завжди тяглися студенти. Усі з названих колег – прекрасні та знанні науковці, автори багатьох навчальних посібників та монографій. Професор Волков Ю.І. на початку 90-х років започаткував щомісячний математичний семінар для науковців та учителів міста, який з успіхом працює до цього часу.
З Галиною Миколаївною Ганжелою – доцентом кафедри математики, мене пов’язують довгі роки роботи в деканаті. Вона, без перебільшення, – мій найкращий і найнадійніший заступник. Галина Миколаївна опікувалась усіма питаннями життєдіяльності факультету – не даремно студенти її називали «матусею». У цей період моєї роботи фактично не було жорсткого поділу обов’язків між мною та моїм заступником, бо часто цього просто не можна було зробити. Лише з 1999 року, коли контингент студентів на факультеті складав понад 800 осіб денної форми навчання, з’явилася посада заступника декана з виховної роботи, що дозволило дійсно якісно розподілити обов’язки між деканом та заступниками. Досить успішно заступниками з виховної роботи працювали доценти Каленникова Т.О., а згодом – Дубінка М.М.. Думаю, вони погодяться, що значну допомогу у виховній роботі все ж продовжувала надавати Галина Миколаївна. Г.М. Ганжела працювала заступником декана з навчальної роботи до виходу на пенсію, а потім цю посаду обіймав Рябець С.І., який і став у 2003 році наступним деканом факультету.
Ще одним важливим досягненням у своїй роботі я вважаю відкриття заочної форми навчання на нашому факультеті. Адже це не лише додатково зароблені університетом гроші та наші ставки, – це можливість збереження контингенту власних студентів, які з різних причин не можуть продовжувати навчання на денній формі. Далося це не легко, оскільки без державного набору не можна було набирати комерційну форму навчання, а державне замовлення на заочну форму на увесь університет було мізерним. 1997 року ректорат погодився спочатку виділити 3 місця на спеціальність «Математика та основи економіки» за умови, що буде гарантовано високий комерційний набір. І ми не програли. Широка інформаційно-агітаційна робота в школах, технікумах та ПТУ дала свої якісні результати. Того року ми набрали на перший курс заочної форми навчання 58 осіб. А вже в 1998 році на заочній формі навчання була відкрита й спеціальність «Трудове навчання».
Усі роки роботи я та мої заступники намагались створити добробут в колективі викладачів і студентів. Цьому сприяли і вдало складений розклад, і намагання завжди бачити та відзначати кращих, і бажання поліпшити матеріальний та естетичний стан факультету. Думаю, що в пам’яті більшості «старожилів» наші традиційні в 90-ті роки КВК між студентами й викладачами, започатковані ще в ті роки «Конкурси моди», «Дні кафедр», «Брейнг-ринги» та інші заходи.
Усі основні питання факультетського життя – від відвідування занять та успішності навчання до проблем проживання студентів та їх культурного відпочинку вирішувались спільними діями деканату, завідувачів кафедрами, кураторів, старост та профоргів академічних груп. Реальну допомогу в організації масових заходів завджи навав студпрофком, який очолювали в ті роки Краснощок І.П., а потім – Мазур Н.І.
Надійним «тилом» деканату завжди були інститут кураторів та старостат. На мою думку, в ті часи найбільше опікувались студентськими проблемами куратори: Ганжела Г.М., Каленникова Т.О., Шинкаренко О.В., Садовий М.І., Єжова О.В., Кліндухова А.П. та інші. З плином багатьох років я добре пам’ятаю найкращих старост тих років, активних помічників деканату: Калачова І., Мелішкевич Г., Абрамець Д., Верстакова І., Лесків М., Лихенко С., Нікітіна І., Політик Л., Кохановська Н. та багато інших. Ми разом боролись за мінімальну кількість пропусків занять, за якомога вищу успішність, розшукували зниклих студентів, працювали з батьками. Усі ми були переконані, що студент не може успішно навчатись на нашому факультеті й при цьому не відвідувати заняття. І це давало свої виправдані результати. Так, у період 1998-2002 років кількість пропусків занять студентами факультету без поважних причин були найнижчими по університету, а за результатами успішності навчання факультет посідав одне із перших місць. При цьому й відрахування студентів за академічну заборгованість були теж найнижчими в університеті.
У травні 2002 року ректор університету Поляруш О.Є. запропонував мені посаду проректора з науково-педагогічної та методичної роботи. Маючи певний досвід в організації навчально-виховного процесу, не зважаючи на доволі злагоджену роботу факультету, хоч і з великими ваганнями, я прийняв цю пропозицію. Розуміючи, що факультет у нас сильний у науково-кадровому потенціалі, я був впевнений, що слід відкривати шлях молодим амбітним керівникам. Усі роки роботи в деканаті й на посаді заступника декана, і на посаді декана факультету я всі роки вчився у своїх колег «премудростям» життя, за що від щирого серця всім дякую.
Спогади В.М.Євладенка – випускника факультету 1966 року, кандидата фізико-математичних наук, доцента
У 1961 році В.М.Євладенко закінчив середню школу з золотою медаллю й вступив до Кіровоградського державного педагогічного інституту на фізико-математичний факультет на спеціальність «Математика і креслення». Закінчив його в 1966 році з червоним дипломом та залишився працювати асистентом на кафедрі елементарної математики. У період навчання в інституті був профоргом та членом профбюро факультету, два роки був комсоргом факультету, з 1963 до 1966 року – Ленінським стипендіатом інституту. У цей період почав займатися науково-дослідною роботою під керівництвом завідувача кафедрою доцента Чашечнікова С.М. Наукова проблематика була пов’язана з сучасними питаннями кібернетики та інформатики – формальні мови, граматики та їх використання при розробці систем програмування. З 1967 до 1972 року перебував на стажуванні та навчався в аспірантурі при Інституті кібернетики Академії наук України. У 1975 році захистив кандидатську дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата фізико-математичних наук на тему «Конструювання та організація параметричних систем синтаксичного контролю налагодження програм». З 1980 року – доцент кафедри математики, з 1984 року по 1989 рік – завідувач кафедрою вищої математики. На даний час працює доцентом кафедри прикладної математики, статистики та економіки.
«У 1986 році, коли я працював уже завідувачем кафедрою вищої математики, під моїм керівництвом був обладнаний перший в області комп’ютерний клас персональних комп’ютерів «Ямаха», у якому на протязі кількох років проходили курси перепідготовки вчителів, які викладали в школах курс з основ інформатики та обчислювальної техніки. Також вводився комп’ютерний всеобуч усіх викладачів інституту. Навантаження з організації навчальної роботи лягло на плечі Алексєєвої С.І., Ганжели І.П. і мої. Було досить складно – на день приходилося читати по 4-5 пар, готувалися до занять прямо в комп’ютерному класі після проведення занять. Але вистояли й гідно розпочали справу інформатизації вузу, яку зараз успішно продовжує кафедра інформатики під керівництвом доцента Паращука С.Д.
За досягнуті успіхи в науковій та навчально-виховній роботі я був нагороджений багатьма грамотами інституту та університету, а також грамотами різних державних установ області, зокрема маю почесну грамоту Міністерства освіти України. Являюсь також відмінником народної освіти України. Маю більше 60 друкованих наукових та науково-методичних робіт, пов’язаних як з тематикою інформатики та кібернетики, так і з викладанням дисциплін в інституті та університеті. За період роботи в інституті й університеті я читав елементарну математику, алгебру, лінійну алгебру, аналітичну геометрію, проективну геометрію, основи геометрії, диференціальну геометрію і топологію, інформатику, вищу математику. Керував і керую курсовими, дипломними і магістерськими роботами. Майже весь час був куратором різних студентських груп. Особливо запам’ятався перший випуск – це 1972-1977 рік (фізики). Я якраз повернувся в інститут після аспірантури та працював старшим викладачем. Одночасно з групою я ріс і сам, особливо корисними в плані такого зростання були поїздки в колгосп на сільськогосподарські роботи. Контакти із випускниками цієї групи я підтримую й зараз. Дехто з моїх випускників уже на пенсії. Запам’ятався також випуск 84 року (це був другий випуск – група математиків). На третьому курсі ця група зайняла перше місце в соціалістичному змаганні серед академічних груп інституту за всіма показниками навчання та дисципліни й була нагороджена безкоштовною путівкою в Яремчу (під Карпатами) у лютому місяці 1983 року. Дякуючи цьому, я побував в Карпатах – є багато фотографій.
Що стосується мого улюбленого заняття, то я займався настільним тенісом, по декілька годин після пар разом з Пігарьовим Ю.П. (три рази на тиждень). Крім того – рибалка, автомотоспорт, стрільба, бджолярство.
З тих подій, які найбільше запам’яталися – це вступ до аспірантури (це було в 1969 році – до цього я 2 роки був на стажуванні). Особливо запам’яталися також контакти, виступи та лекції таких відомих вчених як Берга А.І., Глушкова В.М., Ющенко К.М., Амосова М.М., Погорєлова О.В., Єршова В.П., Редька В.Н. та інших. Послухати думки таких відомих діячів було дуже корисно. Гарні спогади у мене про моїх наставників, педагогів, методистів: доцентів Оліфера Г.М., Прайсмана Н.Я., Чашечнікова С.М., Мальцеву Н.Г. З періоду молодих років і першого десятка років роботи запам’яталися вечори відпочинку, дискотеки, які проходили в старому корпусі інституту. Було урочисто, весело, особливо під час святкових демонстрацій, які систематично проходили. Також приємно пригадати поїздки з викладачами й студентами на природу, особливо в Яремчу.
Самі теплі слова вдячності моєму вчителю, пізніше – колезі по роботі, а в останні роки його життя – доброму старшому товаришу Пігарьову Юрію Павловичу – ветерану інституту та університету. Він родився 10 червня 1928 року в м. Ташкенті (Узбекистан) у сім’ї робітників. Закінчив у м. Астрахань середню школу зі срібною медаллю в 1946 році. Вступив у 1946 році до Саратовського державного університету, який закінчив у 1951 році. Після закінчення Саратовського університету був направлений на Україну в Корсунь-Шевченківський. Читав у середній школі математику. У педінституті з 1956 року працював спочатку асистентом, пізніше викладачем, старшим викладачем, заступником декана. Мав багато нагород у вигляді почесних грамот за науково-педагогічну роботу, грамоти Міністерства освіти, адміністрації інституту, а також різних державних, обласних, спортивних організацій. Нагороджений медаллю ветерана праці, був чемпіоном області з шахів більше 10 разів, неодноразово був призером обласних та республіканських змагань з шахів. Перший кандидат в майстри спорту з шахів на Кіровоградщині. Займався науковою, науково-методичною і педагогічною роботою. Тематика його наукових досліджень – структурна теорія множин. З цих проблем він опублікував 7 статей і тез, а також видав цілу серію методичних рекомендацій та вказівок для студентів з алгебри й теорії чисел. Весь час був куратором студентських груп (біля 8 випусків). Був членом профбюро та відповідав за науково-дослідну роботу студентів, а також за спортивний сектор. Залишались у нього приємні спогади про колег Оліфера Григорія Максимовича, Чашечнікова Серафима Михайловича, Корсунського Абрама Наумовича. Із подій, які найбільше йому запам’яталися – це коли його випускники Алексєєва С.І., Євладенко В.М., Шевченко К.М. захистили кандидатські дисертації й стали доцентами. Крім шахів улюбленим заняттям у Юрія Павловича була гра в настільний теніс (особливо це було характерним в його діяльності в період 60-80 років).
Коли я вчився на 4 курсі фізмату (до речі – навчався відмінно), то вперше зустрівся з Ю.П.Пігарьовим на лекціях з теоретичної арифметики. Серед студентів та багатьох випускників панувала думка, що отримати у Ю.П.Пігарьова «п’ятірку» на екзамені було просто нереально. Такі сумніви з’явилися і в мене. Думав що це буде перша четвірка, а тому не з кращим настроєм пішов на екзамен. Але, фактично, для мене це був не екзамен, а просто ділова доброзичлива математична бесіда з викладачем. Після цього я отримав своє «відмінно» і ми здружилися, у подальшому він залучив мене до гри в настільний теніс. Після переходу Ю.П.Пігарьова на пенсію я був одним з небагатьох, який підтримував з ним тісні товариські стосунки до останніх днів його життя (лютий 2008 року).
Із вдячністю згадую студентські роки активного життя на факультеті під керівництвом декана Ковальова Івана Захаровича – чуйного, доброзичливого і в той же час вимогливого й принципового керівника.
Зберігаю добру пам'ять про моїх перших викладачів, а з часом колег: Оліфера Г.М. – чудового лектора, вимогливого і одночасно доброзичливого до старанних студентів; Мальцеву Н.Г. – прекрасного математика московської школи, цікавого лектора і в той же час неординарну особистість; Прайсмана Н.Я. – неперевершеного методиста, надзвичайно працездатного, читав майже всі вузівські математичні курси, першим на математичних кафедрах розробив навчально-методичний комплекс з геометрії, багато уваги приділяв роботі з учителями та учнями шкіл; Чашечнікова С.М. – спеціаліста високої кваліфікації, прекрасного лектора, з появою якого на факультеті істотно посилилась наукова робота, зокрема, і для мене він став дороговказом в науку, за що я йому щиро вдячний.
Основну роль у моєму житті відіграв педінститут і фізмат. Усе моє життя, як студентське – так і наукове та викладацьке – пройшло на факультеті, якому я й завдячую всіма своїми досягненнями.»
Спогади І.Ю.Ткачука – випускника факультету 1970 року, кандидата фізико-математичних наук, доцента, декана факультету (1985-1986 роки)
У вересні 1963 р. І.Ю.Ткачук вступив на навчання до Кіровоградського державного педагогічного інституту ім. О.С.Пушкіна на фізико-математичний факультет. У 1970 році з відзнакою закінчив Кіровоградський педагогічний інститут за спеціальністю «Фізика» й був зарахований на посаду старшого лаборанта кафедри фізики. Під час навчання в інституті був нагороджений у 1969 році Похвальною Грамотою Міністерства освіти УРСР.
1979 року захистив кандидатську дисертацію «Дослідження особливостей енергетичної структури монокристалів CdSiP2» за спеціальністю: 01.04.10 – фізика напівпровідників і діелектриків.
З 1975 р. працював старшим викладачем кафедри фізики Кіровоградського педінституту, розробив курси загальної фізики, теоретичної фізики, технічні засоби навчання, спецкурси з фізики напівпровідників і діелектриків, фізики твердого тіла. У 1976 р. працював на посаді заступника декана фізико-математичного факультету. У 1982-1983 роках здійснював керівництво науковою госпдоговірною темою № 1213 з фізики твердого тіла. На початку 1985 року був обраний по конкурсу на посаду декана фізико-математичного факультету й працював на цій посаді два роки (1985-1986 роки).
У 1987 року обраний за конкурсом на посаду завідувача кафедрою фізики. Після реорганізації кафедр був обраний на посаду завідуючого кафедрою фізики і ТЗН. У зв’язку з реорганізацією цієї кафедри в січні 1991 року був переведений на посаду завідувача кафедрою загальної фізики і методики викладання фізики – працював на цій посаді до 1992 року. З 1992 року по теперішній час – доцент кафедри фізики та методики її викладання. У 1990 році був нагороджений знаком «Відмінник народної освіти УРСР».
«Хотілося б згадати славну будзагонівську історію нашого факультету. До 1968 року участь у роботі трудових загонів у літній період брали лише окремі студенти як Кіровоградського педінституту, так і інших вузів м. Кіровограда. У тому числі в цій роботі брали участь і студенти фізико-математичного факультету, наприклад Константинов А.М. Великим фронтом для роботи студентів, і взагалі молоді, у літній період була цілина. Молодь з усього Радянського Союзу у літній період прибувала в Казахстан, там організовувалась у загони й на безкрайніх степах на комбайнах збирала урожай пшениці.
Перший у Кіровоградській області організований студентський загін для роботи в літній період у 1968 році було сформовано саме у Кіровоградському педінституті ім. О.С.Пушкіна. Будучи студентом 3-го курсу фізико-математичного факультету, заступником секретаря комітету комсомолу інституту, членом парткому інституту мені пощастило бути організатором і керівником „Першого Особливого студентського трудового загону Кіровоградського педінституту“.
Цей загін налічував 40 бійців і був сформований із студентів фізмату, факультету фізвиховання, філфаку, істфаку. Загін виїхав у Кримську область і працював на виноградниках у Сакському районі, займаючись боротьбою із шкідниками виноградних плантацій, що було великою проблемою на той час для Кримської області. Загін працював під час 3-го трудового семестру. Поряд з роботою на виноградниках, бійцями загону була проведена велика громадська й культурно-масова робота з населенням. Проводилася робота з дітьми на організованих загоном у школах літніх майданчиках, були приведені в порядок і окультурені 4 братських могили, прочитано 6 лекцій і дано 2 концерти для місцевого населення. Частину зароблених грошей загін перевів у Фонд Миру.
У 80-ті роки з метою проведення виховної роботи серед студентів на належному рівні, підвищення їх суспільно-політичної активності, на факультеті була організована громадсько-політична практика (ГПП). Рада факультету з ГПП працювала у відповідності до «Положення про ГПП». Її робота контролювалась комітетом комсомолу факультету й партійним бюро факультету. На Раді заслуховувалися звіти комсоргів груп і здійснювалися інші види контролю за проходженням ГПП в групах. Навички організаторської й виховної роботи студенти 1-2 курсів одержували в шефській роботі в складі педагогічних загонів у школах м. Кіровограда (№14, 24, 27, 32, 34), де кожна академічна група 1-2 курсів була шефом піонерського загону. Шефська робота також проводилася в ЖЕК №1. Новою формою ГПП на факультеті в позанавчальний час став студентський клуб „Міжнародник“, яким керував в.о. доцента кафедри матаналізу Романов В.О. Кінцевим результатом роботи клубу були лекції на міжнародні теми, з якими члени клубу виступали перед студентами в гуртожитку, перед населенням. Однією з форм ГПП була участь студентів у будівельних і сільськогосподарських загонах, які працювали під час літніх канікул. Традиційними були поїздки будівельного загону «Альтаїр» до Тюменської області: 1980 рік – м. Сургут, 1981 та 1982 роки – Уренгой (учасниками загону «Альтаїр-80» були біля 30 студентів факультету, в тому числі нинішній декан факультету Р.Ріжняк).
У 1983 році близько 100 студентів фізмату працювали влітку в чотирьох студентських загонах, а саме: у загоні „Альтаїр“, який працював у Тюменській області, у загонах „Чайка“, „Імпульс“ і „Спектр“, які працювали на польових роботах у районах Кіровоградської області. Бійці загону «Спектр» весь свій заробіток перерахували у фонд миру.
Доречними тут будуть спогади одного з моїх вихованців, а на той час секретаря комітету комсомула факультету, комісара будівельних загонів «Альтаїр-83» та «Альтаїр-84» Миколи Шульги.
«Загін «Альтаїр» формувався на базі нашого факультету багато років. І, маючи хороші рекомендації та досвід роботи, виборював конкурс на виїзд за межі області – в Тюмень. Вівся ретельний підбір юнаків до загону. Адже, з одного боку, студенти повинні мати високу успішність, щоб достроково могли здати сесію (загін виїздив на місце призначення в середині червня місяця), а з іншого боку, юнаки повинні мати міцне здоров’я, фізичну загартованість, бути витривалими, трудолюбивими, мати почуття гумору, пройти медичний відбір.
Таких студентів на фізматі було дуже багато, а тому існував конкурс до цього загону. Керівництво факультету в особі декана Волкова Л.О. та секретаря парторганізації Константинова А.М. впливали на якісну підготовку та формування загону для виїзду в Тюменську область. І всім нам ніколи не було соромно за виконання обсягів робіт, поведінку та належне відношення до роботи учасників загону за період дислокації в далекому краї. У свою працю ми вкладали серце, розум та вміння. Тому нашому загонові доручали найскладніші завдання. І їх ми виконували бездоганно. Сучасним студентам хотілося б розповісти про наші студентські будзагонівські будні. Загін у той період базувався в організаціях місто-загону Тюмень-Сургут, Тюмень-лісоторгового комплексу. Загін розбивався на 3-4 ланки. Приходилось виконувати різні обсяги робіт з лісоповалу, містобудування, будівництва дерев’яних житлових будинків, залізничної колії, бетонних під’їздних шляхів, не відмовлялись і від громадських робіт у місті.
Будівельні професії ми за сумісництвом набували у ГПТУ №2 м.Кіровограда. Серед нас були й фахівці високої кваліфікації – штукатури – бригадир Голоюх А., тесля – Шульга М., бетонник – Колтко О., лісопильщик – Кулік С., будівельник залізничних колій – Бобух В., медінструктор – Коваленко В. Відмінних показників у праці досягали: Коваленко В, Нікітін О., Хитрий С., Чернов О., Руденко В., Куцин Ю., Лисенко Ю. та багато інших. Ці та інші студенти завжди були прикладом у роботі, хорошими організаторами, наставниками. Не можна не відмітити роботу квартир’єрів, які за тиждень наперед відбували на місце дислокації загону й робили та створювали всі належні умови для перебування всього загону вцілому. Це такі як Колтко О., Коваленко В., Шульга М. Вони знали, що від їхньої праці залежала успішність виконання обсягу робіт загону, а тому відразу ж після заїзду на другий день усі члени загону приступали до робіт згідно плану.
Трудолюбивість і старанність членів загону оцінювались нагородженням грамотами, подяками, цінними подарунками від підшефних організацій, а в грошовому еквіваленті за весь період дислокації ми отримували в середньому по 1000 крб., враховуючи КТУ бійців. Порівнюючи із 40 крб. стипендії – це було хорошим матеріальним стимулом для кожного члена загону.
Поряд із трудовими здобутками, члени загону брали участь у спортивній культурно-масовій та організаційній роботах, які організовувались обласним студентським штабом у вихідні та святкові дні. Це читання лекцій на різну тематику для робітників організацій, концертні виступи агіткультбригади, культпоходи в кіно та театр. До речі, у той період гастролював наш театр імені Кропивницького трупою в Тюменській області, і ми з ностальгією за рідним краєм відвідували вистави.
Наш загін мав найвищі спортивні показники серед загонів із волейболу, легкої атлетики. Втомившись від праці, повертаючись на базу після вечері, яку готувала наша повар Лідія, ми ніколи не лягали відпочивати до тих пір, поки не зіграли у волейбол, перечитали пресу, відписали рідним і коханим на Україну, поспівали пісні під гітару. Приємно відмітити, що в загоні «жила» атмосфера дружби, взаємодопомоги, доброти й чуйності, підтримки один одного в тяжку хвилину, яку ми пронесли через усе життя й намагаємось і сьогодні передати своїм учням.»
Поїздка загону «Альтаїр-84» в Тюменську область стала останнім «далеким» відрядженням цього загону в його історії. Для проведення 3-го трудового семестру (роботи студентів в літній період) у 1985 році комітетом комсомолу факультету (секретар – Шульга М.), при допомозі деканату й партбюро факультету, було сформовано чотири загони, роботу яких можна охарактеризувати таким чином.
1. Загін „Спектр“ – загін безкорисливої праці (командир – Поривай Н.(гр. 32), комісар – Євлентьєва Л. (гр. 11)). Загін налічував 33 бійці і додатково – 4 важковиховуваних підлітки. Працювали у Маловисківському районі, с. Плетений Ташлик, радгосп „Кіровоградський“. Загін заробив 4736 крб. Із цих зароблених грошей зроблено перерахування у Фонд Миру та за іншими рахунками, і ще 1500 крб залишилося. Загін дав для населення 5 концертів, прочитав ряд лекцій. Серед інших загонів безкорисливої праці у 1985 році загін „Спектр“ зайняв 1-е місце.
2. Загін „Чайка“ (командир – Колесник С.(гр. 25), комісар – Шаповал В. (гр.25)). Налічував 33 бійця. Працювали на консервному заводі в смт Добровеличківці. План виконали, освоївши 44000 крб. У Фонд Миру перерахували 240 крб.
3. Загін „Альтаїр“ (командир – Єременко Ю. (гр. 25), комісар – Гетьманець Т. (гр. 22)). Налічував 29 бійців і 3 важковиховуваних підлітки.
4. Загін „Імпульс“ (командир – Кулик В.(гр. 23), комісар – Чувінова А.(гр. 14)). Налічував 30 бійців.
Останні два загони працювали на Знам’янському консервному заводі. Працювали у дві зміни. Замість планових 48000 крб освоїли 54000 крб. Прочитали 5 лекцій для населення, дали один концерт. Кожний загін перевів у Фонд Миру по 240 крб.
Під час 3-го трудового семестру 1985-1986 н.р. на фізматі було організовані й працювали влітку на різних об’єктах чотири студентські загони: „Спектр - 86“, „Радіан - 86“, „Імпульс - 86“, „Чайка - 86“ і 11 студентів факультету приймали участь у міжфакультетському загоні „Дружба“, комісаром якого був студент гр. 31 Кононенко С. Усього в студзагонах працювали 125 студентів. Разом з ними в загонах працювали 6 важковиховуваних підлітків. Загони заробили близько 21200 крб. З них значна частина (6818 крб) переведена була загонами у Фонд Миру, Фонд будівництва меморіалу Перемоги в Москві, Фонд допомоги тим, хто пострадав внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, Фонд шкіл-інтернатів і спецшкіл для дітей.
Проведено значну громадську роботу загонами на місцях їх дислокації: прочитано 20 лекцій для населення, дано 4 концерти, 5 виступів агіткультбригад, проведено 27 різних культмасових заходів у загонах і при участі місцевого населення, 5 спортивних зустрічей. 62 учасники загонів нагороджені грамотами підприємств і колгоспів, 10 – грамотами райкомів і обкому комсомолу.
У 1983 році факультет випускав учителів для середніх шкіл за двома спеціальностями: «2105 – фізика і математика», і «2104 – математика» (у цьому навчальному році це був останній випуск цієї спеціальності). З 1980 року розпочато підготовку вчителів за спеціальністю «2104 – математика і фізика». На фізматі у 1982-1983 н.р. навчалося 629 студентів, з них 175 хлопців і 454 дівчат, 210 дітей колгоспників, 228 дітей робітників. Студенти факультету не лише здобували професійні знання, але й брали активну участь у науково-дослідній роботі. Вони працювали у 21 науковому гуртку і 15 наукових проблемних групах, що були організовані на факультеті. Характерною особливістю роботи на факультеті було те, що вся навчальна, виховна, науково-дослідна й суспільно-корисна робота як зі студентами, так і з співробітниками факультету здійснювалась у тісній взаємодії деканату, партійної й профспілкової організації факультету. У цей час обов’язки секретаря партбюро факультету виконував ст. викладач Константинов А.М., а обов’язки голови профбюро факультету – ст. викладач Селіверстов А.М. Обов’язки заступника декана факультету виконував канд. ф.-м. наук Вороний О.М.
З метою поліпшення навчально-виховної, науково-дослідної роботи на факультеті на кожній кафедрі йшла напружена робота. На кафедрі фізики був створений навчально-методичний кабінет, де зосереджувалися методична література, дидактичні матеріали, технічні засоби навчання, що давало можливість викладачам при підготовці до занять проглянути дидактичні матеріали, діафільми, діапозитиви. Велику роботу в цьому напрямку проробив завідуючий кабінетом лекційного демонстрування Дерполюк М.Т.
На кафедрі вищої математики був обладнаний перший кабінет обчислювальної математики, оснащений обчислювальними машинами, арифмометрами, мікрокалькуляторами. У ньому проводилися лабораторні заняття з обчислювальної математики, виконувалися завдання з госпдоговірної тематики. Кабінет обчислювальної математики проводив роботу із впровадження електронно-обчислювальної техніки в роботу підрозділів інституту, з навчання вчителів шкіл використовувати мікрокалькулятори в навчальному процесі. На кафедрі фізики були створені дві замкнуті системи телебачення (ауд. №503, 504, 505). У великій лекційній аудиторії № 214 можна було демонструвати телепередачі, проглядати відеозаписи.
У кабінеті методики фізики під керівництвом доцента Попова І.В. була створена картотека передового досвіду вчителів фізики області. При кабінеті методики фізики працював консультаційний пункт для вчителів фізики, де вони могли одержати різносторонню методичну консультацію. Таких консультацій за рік відбувалося не менше 50-ти. Кафедра фізики надавала регулярну допомогу сільським школам в обладнанні фізичних кабінетів шляхом передачі фізичних приладів, які не використовувалися в лабораторіях кафедри, а також приладів, виготовлених власноручно. Наприклад, саморобні спектральні прилади конструкції С.П.Величко, у тому числі саморобні голографічні решітки високої якості.
Для того, щоб поліпшити якість набору абітурієнтів на 1 курс факультету, було створене й працювало фізико-математичне відділення факультету майбутнього вчителя (ФМВ), яке очолював доцент Прайсман Н.Я. До ФМВ зараховували учнів СШ області з 9-го і 10-го класів. Для слухачів ФМВ розроблялися спеціальні контрольні роботи з фізики й математики як по 9-му, так і по 10-му класах. Один-два рази на місяць для них силами викладачів факультету організовувались консультації як по районах, так і в Кіровограді. Двічі на рік слухачів факультету майбутнього вчителя (у січневі й березневі канікули) запрошували на факультет на 3-денні сесії, на яких їм читались лекції, проводилися практичні заняття та аналіз контрольних робіт. У 1981-82 н.р. на ФМВ навчалось 40 учнів (9-й і 10-й класи), з них вступили на навчання до факультету 20 слухачів .
На факультеті в цей час ще не було докторів наук. Але на кафедру фізики в 1984 році по конкурсу на посаду доцента кафедри був прийнятий Кушніренко А.Н., який викладав курс теоретичної фізики. Він працював над докторською дисертацією. Уже 8.10.1984 р. на засіданні ради факультету була заслухана доповідь доцента А.Н.Кушніренка за матеріалами докторської дисертації „Калібровочні поля і єдинна теорія взаємодій елементарних частинок“. Самодіяльний спортивний клуб з технічних видів спорту щорічно випускав кілька десятків радіо майстрів, телеграфістів.
На початку 1985 року Міністерство освіти різко посилило роботу з питань комп’ютеризації, оволодіння обчислювальною технікою в навчальному процесі у вузах і в середній школі. У зв’язку з такими обставинами на початку 1985 року перед деканатом факультету та кафедрою вищої математики виникли ряд першочергових завдань із втілення в життя наказів і розпоряджень Міністерства освіти УРСР. Спочатку була складена 120-ти годинна програма курсу „Науково-методичні основи інформатики і електронно-обчислювальної техніки“, але оскільки курс прийшлось впроваджувати в середині навчального року, коли навчальне навантаження викладачів було вже визначеним, то прийшлось вносити корективи до навчального навантаження, а сам курс для поточного навчального року скоротити до 80 годин. Для читання нового курсу були визначені викладачі: доцент Ганжела І.П.(150 год), доцент Алексєєва С.І. (70 год),доцент Євладенко В.М. (50 год), асистент Біденко Є.І. (50 год). Крім цього нового курсу на базі фізико-математичного факультету заплановано було провести курси перепідготовки вчителів шкіл із вивчення основ інформатики і електронно-обчислювальної техніки. Курси мали відбуватися влітку в новоствореному кабінеті обчислювальної математики.
На початку 1985-1986 н.р. (декан – канд. ф.-м. наук Ткачук І.Ю., заст. декана – доц. Вороний О.М., секр. партбюро – ст. викл. Садовий М.І., голова профбюро –ст. викладач Селіверстов А.М.) для поліпшення навчально-виховного процесу, як і в попередні роки, на факультеті були сформовані й затверджені такі комісії:
1. Організаційно-методична комісія факультету (голова – доц. Вороний О.М.).
2. Навчально-методична комісія факультету (голова – доц. Євладенко В.М.).
3. Група аналізу факультету (голова – доц. Вороний О.М.).
4.Рада факультету по громадсько-політичній практиці (голова –доц. Ткачук І.Ю.)
5. Фізико-математичне відділення факультету майбутнього вчителя (відповідальний – доц. Прайсман Н.Я.).
Досить велику увагу на фізико-математичному факультеті приділяли фізичному вихованню студентів, їх участі в спортивних секціях. У результаті загальноінститутських змагань з усіх видів спорту, за якими існували спортивні секції, фізмат у більшості займав 1-е місце. Кожного року в жовтні проводилася спартакіада студентів 1-го курсу. У 1985 році фізмат на спартакіаді зайняв 1-е місце.
У1985-1986 н.р. розпочали роботу 3 гуртки радіолюбителів:
1. Любительська жіноча радіостанція UB4VY2, керівник – асистент Мошинський М.К..
2. Любительська колективна радіостанція UB4VZ4, керівник – ст. викладач Константинов А.М..
3. Гурток радіопеленгування „Охота на лис“, керівник – ст. викладач Константинов А.М.
Слід відмітити, що дуже велика робота з монтажу радіостанцій була проведена саме на громадських засадах. Особливим досягненням у роботі гуртківців було те , що любительська колективна радіостанція UB4VZ4 прийняла участь у всесоюзних змаганнях.»
Післямова редактора.
Подвійне почуття охоплює при написанні цих строчок… З одного боку – піднесення, задоволення, бо завершена велика та цікава справа – вперше написаний та виданий історичний нарис про факультет, з яким нерозривно пов’язана вже більша половина мого життя. А з іншого – жалкую, що саме цей проект, що так згуртував факультет, добіг свого завершення. Адже справді – процес збору матеріалу, написання тексту, підбору фотографій був надзвичайно цілеспрямованим. Під час написання цього твору траплялося все – і гарячі дискусії щодо форми та способу подання інформації, і палке відстоювання якнайкращого відтворення інформації про кожний окремо взятий підрозділ факультету, про кожного його працівника; і неодноразові та критичні обговорення загального вигляду та способу представлення ілюстративного матеріалу до тексту. Але основне те, що ніхто не був байдужим до цього проекту – хтось точно й у домовлений термін виконував прохання щодо реалізації окресленого обсягу роботи, хтось сам пропонував свої послуги щодо уточнення опису якихось подій або і щодо самостійного написання фрагменту історії, а хтось щиро «ображався» за те, що «не здогадалися» його запросити до роботи – адже «чомусь ніхто не знав», що лише «він один» володіє якоюсь важливою інформацією. Шановні фізматівці, дорогі мої колеги! Дозвольте озвучити Вам велике та щире СПАСИБІ за проявлене завзяття та дружну «командну гру», за повагу та обережне відношення до історії нашого сивочолого, але такого ще молодого та рідного ФІЗМАТУ!
Під час виконання цього проекту були використані матеріали «Фізико-математичний факультет (до 50-річчя з дня заснування факультету)» (автор – тодішній декан факультету Л.О.Волков) та «Фізико-математичний факультет (до 60-річчя утворення)» (автор – декан факультету у той період О.М.Вороний). Фактично, ці матеріали лягли в основу написання історичного нарису про період з 1930 року до 1990 року. Але рамки виконання згаданих проектів деканами тих років не дозволили забезпечити повноту викладу, тому згадані матеріали були суттєво доповнені, в тому числі і в результаті написання спогадів очевидцями тих подій. Своєчасну і ґрунтовну допомогу в частині опису передумов формування факультету та в частині подання точних та перевірених фактів про створення фізмату, його довоєнний та післявоєнний розвиток надали доцент кафедри методик початкового навчання В.В.Постолатій (випускник факультету 1973 року) та його донька – викладач кафедри ЗТД та МТН О.В.Гур’янова (випускниця факультету 2000 року). Їхня наполеглива робота в архівах дала можливість вперше об’єктивно висвітлити цю сторону нашої історії.
У створенні історії математичних кафедр (зокрема кафедри математики) взяли участь виконувач обов’язки завідувача кафедри математики доцент Г.В.Завізіон (накопичення фактичного матеріалу та його загальне структурування) та доцент В.О.Романов (висвітлення відомостей про розвиток наукових досліджень на кафедрі). Власні спогади про навчання на факультеті надав професор Ю.І.Волков. Доцент Н.Д.Волкова надала спогади про роки роботи на факультеті. Історичний нарис про історію кафедри фізики був структурований та написаний завідувачем кафедри фізики професором С.П.Величком. Активну участь у написанні історії створення та розвитку наукової лабораторії напівпровідників взяв професор О.М.Царенко, який, крім цього, поділився спогадами про своє перебування на посаді декана факультету протягом 1992-2002 років. Допомогу фактичним матеріалом зі збережених архівних документів надав при написанні історії доцент І.Ю.Ткачук, який до всього ще й організував написання власних спогадів про історію студентських будівельних загонів на факультеті. У створенні історії кафедри прикладної математики, статистики та економіки, описанні розвитку економічного напряму в університеті брали участь: завідувач кафедри ПМСЕ, професор Авраменко О.В. (структурувала історичний матеріал про кафедру ПМСЕ, істотно поглибила та розширила перший варіант «Історії кафедри ПМСЕ» на основі архівних документів та власних спогадів); доцент Ізюмченко Л.В. (створила перший варіант «Історії кафедри ПМСЕ» на основі щорічних наукових звітів кафедри, висвітлила зв’язки кафедри з загальноосвітніми закладами області); доцент Лутченко Л.І. (висвітлила зв’язки кафедри ПМСЕ з Головним управлінням статистики Кіровоградської області, виховну роботу зі студентами, а також відпочинок викладачів у вільний від роботи час); доцент Євладенко В.М. (надав власні спогади про фізико-математичний факультет, редагував остаточний варіант історичних відомостей про кафедру ПМСЕ); професор Дратвер Б.Л. – підібрав та проаналізував архівні матеріали для історичного нарису про економічний напрям в історії університету); доцент Пасічник Н.О. (створила остаточний варіант історичного матеріалу про економічний напрям в історії університету на основі матеріалів, які підготував професор Дратвер Б.Л., архівних документів та власних спогадів). Роботу у Кіровоградському обласному архіві по вивченню історичних матеріалів фізико-математичного факультету протягом 70-х років виконала старший лаборант кафедри ПМСЕ Янчукова Н.В. У створенні історії кафедри інформатики брали участь: завідувач кафедри інформатики, доцент Паращук С.Д. (ним був структурований історичний матеріал про кафедру інформатики), доцент Алексєєва С.І. (підбір та аналіз архівних матеріалів про становлення інформатики в нашому університеті до 1992 р.), люб’язно надали власні спогади доценти Ганжела І.П., Малюга А.С., Євладенко В.М. та колишній завідувач лабораторії Біденко Є.І. Написання історичних відомостей про створення та розвиток кафедри загально-технічних дисциплін та методики трудового навчання було виконане доцентами Кононенком С.О., Чубарем В.В. та Єжовою О.В.
Висловлюю від імені колективу подяку випускникові факультету 1959 року, професору С.Г.Мельничуку за абсолютну підтримку проекту та надання власних спогадів про роки навчання на факультеті. Особливі слова подяки сім’ї колишнього завідувача кафедри фізики та декана факультету П.Г.Холявенка за надання у користування безцінного матеріалу – власного щоденника Прокопа Григоровича. Уривки з цього документа були використані при описі особливостей організації навчального процесу на факультеті в період роботи П.Г.Холявенка. Думаю, що сім’я дасть дозвіл опублікувати уривки з щоденника нашого колишнього декана.
Слід відзначити наполегливість, уважність та акуратність О.М.Вороного, В.М.Євладенка, О.М.Царенка, А.П.Кліндухової, В.П.Вовкотруба, С.І.Алєксєєвої, які забезпечили змістовну вичитку остаточних варіантів історії. Щиро дякую моїй колезі – декану факультету філології та журналістики – доценту Л.П.Кричун, яка люб’язно згодилася допомогти і якісно організувала фахову вичитку матеріалу.
У книзі використані фотографії різних років (починаючи з 1935 року) з фото-архіву факультету, який так охайно та по-господарськи був збережений усіма моїми попередниками-деканами. За це їм велике спасибі. Крім того, до книги ввійшла ціла серія сучасних фотографій, які так професійно та майстерно виготовив університетський фотограф В.Я.Решетніков.
І, нарешті, слова особливої вдячності Т.О.Рябець (випускниці факультету 1999 року) за постійну допомогу у створенні рекламних, презентаційних та іміджевих матеріалів факультету, що виготовляються нею протягом останніх п’яти років. Крім того, окреме спасибі Тетяні Олександрівні за вишуканий та неперевершений дизайн цієї книги.
Так, мабуть, завжди буває при захопленні колективу цікавим проектом. Потік інформації про особливості життя факультету у різні роки його історії не припинявся (та він і не міг припинитися – факультет з одного боку жив насиченим і цікавим життям, а з іншого – кожен його випускник або працівник справедливо вважає себе патріотом факультету, а тому має повне право на свою частинку уточнення чи доповнення інформації). Тому на одній з останніх робочих нарад, які ми із завідувачами кафедр факультету та із заступниками декана традиційно влаштовуємо щопонеділка, було прийняте одностайне рішення – оформити ретельно підготовлений варіант історичного нарису, що вже виконаний на сьогоднішній день (з метою його видання до 80-річного Ювілею факультету), а всю наступну роботу перенести в мережу Internet (як варіант – українська версія Вікіпедії). Таким чином, ми зможемо врахувати абсолютно всі побажання випускників, працівників, колег, студентів і просто друзів факультету. Крім того, не прийдеться жалкувати, що проект закінчується… То ж, до нових зустрічей, тепер уже у «всесвітній павутині».
Ренат Ріжняк
(декан фізико-математичного факультету,
випускник факультету 1983 року)
Література.
- Босько В. Визначні постаті степової Елади. – Кіровоградд: ВЦ «Інформаційна мережа», 2004..
- Кіровоградський державний педагогічний інститут імені О.С. Пушкіна: Рекламний проспект. – Кіровоград: Кір. правда, 1990.
- Королюк С.К. До двадцятиріччя існування Кіровоградського державного педагогічного інституту імені О.С. Пушкіна // Наукові записки КДПІ ім. О.С. Пушкіна. – Т. 1. – Київ: Рад. школа., 1951. – С.3–24.
- Кузик Б.М., Білошапка В.В. Кіровоградщина: історія та сучасність центру України: В 2-х т. – Д.: АРТ-ПРЕС, 2005.
- Майборода В.К. Вища педагогічна освіта в Україні: історія, досвід, уроки (1917-1982 рр.) – К.: Либідь, 1992.
- Маленький Париж / Сост. В.В.Петраков, В.П.Машковцев. – М.: Пинакотека, 2004.
- Народное образование в Елисаветградском уезде Херсонской губернии в 1910 году. – Е-д: Тип. Елисаветградского земства, 1911.
- Народное образование в Елисаветградском уезде Херсонской губернии в 1912 году. – Е-д: Тип. Елисаветградского земства, 1913.
- Народное образование в Елисаветградском уезде Херсонской губернии в 1906 году. – Е-д: Тип. М. Гольденберга, 1908.
- Народное образование в Елисаветградском уезде Херсонской губернии в 1905 году. – Е-д: Тип. М. Гольденберга, 1906.
- Народное образование в Елисаветградском уезде Херсонской губернии в 1907 году. – Е-д: Тип. М. Гольденберга, 1908.
- Народное образование в Елисаветградском уезде Херсонской губернии в 1913 году. – Е-д: Тип. Елисаветградского земства, 1908.
- Нашому інституту п’ятдесят років // Радянський студент (тематичний випуск). –1980. – 26 вересня.
- Обзор деятельности ведомства народного образования за время царствования императора Александра ІІІ. – СПБ: Гос. тип., 1901.
- Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР. Вторая половина ХІХ в. – Отв. ред.. А.И. Пискунов. – Москва: Педагогика, 1976.
- Пашутин А.Н. Исторический очерк г. Елисаветграда. – Е-д: Тип. Шполянских, 1897.
- Поляруш О.Є. Роки зростання і змужніння інституту // Наукові записки. – Т. Х. – Кіровоград: КДПУ, 1995. – С.5 – 20.
- Постолатій В. Єлисавеградський експеримент В.І. Харцієва // Єлисавет. – 1993. – 24 червня.
- Постолатій В.В. З історії педагогічної освіти на Єлисаветградщині // Освітянське слово. – 2004. – Жовтень, листопад, грудень. – 2005. – Січень.
- Постолатій В.В. Освіта в Єлисаветграді // Освітянське слово. – 1996. – Вересень.
- Постолатій В.В. Педагогічна освіта на Кіровоградщині (1865–1965рр.). – Кіровоград: Нашвидав, 2006.
- Постолатій В.В. Підготовці вчителів у краї – 120 літ // Університетський меридіан. – 2001. – 3 жовтня.
- Ряппо Я.П. Развитие и современное состояние Украинской системы народного просвещения. // Педагогическая энциклопедия. – Т. 3. – Москва: Работник просвещения, 1929.
- Систематический свод постановлений Елисаветградского уездного земского собрания за 1865-1895 годы. Сост. Е.И. Борисов. – Е-д.: Тип. Н.Гольберга, 1895.
- Ушинський К.Д. Проект учительської семінарії // Вибрані педагогічні твори. В 2-х т. – Т.2. – Київ: Радянська школа, 1983.
- Філер З.Ю., Бібіков Д.С. Випускник нашого університету 1951 року Дундученко Л.О. – Кіровоград: РВЦ КДПУ, 2006.
- Чернолуский В.И. Начальное образование во второй половине ХІХ столетия // История России в ХІХ веке. – СПБ: Изд. Гранат, б/г. – Т. VII.
- Шевченко С.І. Історія Кіровоградського державного педагогічного університету імені В.В.Винниченка (1964 – 1999 рр.). – К-д: ВО „Акорд“, 2005.
- Ф.182с. – Оп. 1. – Спр. 1;2.
- Ф.Р 250. – Оп.1. – Спр.1493.
- Ф.Р 369. – Оп.1. – Спр.10, 28.
- Ф.Р810.–Оп.1. – Спр.384; 392; 399; 400; 401; 412; 413; 417; 420; 421; 422; 426; 431; 452; 453; 456; 457; 458; 459; 462; 463; 464; 465; 486; 492; 495; 518; 572; 576.
- Ф.810. – Оп.2. – Спр.62; 631; 860; 974; 1008; 1082; 1102; 1237; 1667; 1697;1823.
- Ф.815. –Оп.1. – Спр.1; 2; 7; 8; 9; 10; 13; 15.
- Ф.816. – Оп.1. – Спр.36; 46; 47; 64; 68; 75; 109; 113; 189; 193; 207; 217.
- Ф.1749. – Оп.1. – Спр.74.
- Ф.2860. – Оп.1. – Спр.67; 84; 102; 325; 814; 989; 2658.
- Ф.3175. – Оп.1. – Спр.13.
- Ф.5380. – Оп.1. – Спр.1; 3.
- Справи репресованих: Архівні номери 1049; 2763; 3358; 3939; 4255; 4508; 7456; 8304; 8337; 10985; 11144 – І; 1145 – І; 11337 – І.
Державний архів Кіровоградської області:
